КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО ФАРМАЦЕВТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Заповіді оратора

1. 
   Не забудь: чим більша аудиторія, тим простіша (але не бідніша) мова викладу; чим офіційні ший виступ, тим суворіші вимоги до його мовного оформлення.
   
2. 
   Не захоплюйся довгими реченнями, віддавай перевагу коротким: кожна думка вимагає окремого речення, довгі думки не переконують.
   
3. 
   Не копіюй чужого стилю: не все, що прекрасне в когось, може бути гарним у тебе.
   
4. 
   Не зловживай прикметниками та особовими займенниками.
   
5. 
   Не піддавайся на “провокацію” відійти від основної теми, не “загравай” зі слухачами.
   
6. 
   Не починай “здалеку”, зразу ж “бери бика за роги”.
   
7. 
   Не зловживай технічними засобами.
   
8. 
   Не розраховуй тільки на свої імпровізаційні таланти, нехай вони будуть додатковим засобом.
   
9. 
   Не залишай без відповіді жодне запитання, навіть найнесподіваніше.
   
10. 
    Не сердься на слухачів, не звинувачуй їх ні в чому: сприймай їх такими, якими вони є.
    

1. 
   продумати кожен крок, оскільки перше враження – головне,
   

1. 
   лаконічно,
   

1. 
   захопити увагу (зацікавити темою, цікава історія, питання, влучна цитата, звернення), але не варто починати з гумору або вибачення,
   

1. 
   за порадою Леонардо да Вінчі, початок і кінець не повинні перевищувати третини виступу.
   

1. 
   логічно, послідовно, аргументовано;
   
2. 
   ясність, яскравість, образність висловів,
   
3. 
   пристосування до аудиторії (не вживати незрозумілу лексику),
   
4. 
   добре володіння предметом,
   
5. 
   використання ілюстрацій,
   
6. 
   повторення головної думки, але іншими словами,
   
7. 
   абстрактні фрази повинні супроводжуватися конкретними прикладами,
   
8. 
   обмежене коло винесених питань (7).
   

1. 
   враховуйте, що слухачі найкраще запам’ятовують фінал, тому його треба також добре продумати,
   
2. 
   закінчуючи, не кажіть аудиторії, що вже закінчуєте,
   
3. 
   не втомлюйте аудиторію: треба закінчити раніше, ніж того захочуть слухачі.
   

• 
  звертання, привернення уваги. При звертанні до знайомої особи у слов’янській традиції офіційною є форма імені та по батькові у кличному відмінку (Іване Івановичу), останнім часом відновлюється також форма звертання на повне ім.’я із додаванням „рольового” слова (пане Іване). В офіційних звертаннях до незнайомої людини варто уникати займенників, а послуговуватися „рольовими” словами у кличному відмінку: добродію, добродійко, добродії, пане, пані (незмінюваний іменник на позначення заміжньої жінки), панно (незаміжня дівчина), панове, друже, друзі, колего тощо із можливим додаванням прикметників типу шановне (панство), дорогі (друзі), поважне (товариство).
  
• 
  вітання. За спостереженнями психологів, людина складає враження про співрозмовника протягом перших 15 секунд спілкування, відтак момент привітання є важливим у налагодженні процесу комунікації. Формул привітання в українській мові порівняно небагато: Доброго ранку! Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! Здрастуйте!
  
• 
  знайомство супроводжується формулами мовного етикету типу: Дозвольте відрекомендуватися..., Мене звуть..., Моє ім’я, моє прізвище..., Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам..., Дозвольте познайомити Вас із..., Познайомтеся, це..., Познайомте мене, будь ласка, з..., Дуже радий з Вами познайомитися..., Дуже приємно...
  
• 
  прохання висловлюється за допомогою таких форм: Будь ласка! Будьте ласкаві! Коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви...; Якщо можете...; Якщо Вам не важко... Треба розрізняти слова прошу (відповідь на подяку) і прошу (звертатися з проханням, клопотати).
  
• 
  згода і незгода. Для висловлення згоди доречними є фрази: Добре! Згода! Будь ласка! Із задоволенням! З радістю! Аби висловити відмову, варто скористатися фразами: Ні, дякую; Дякую, на треба; На жаль, ні; Перепрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але... ; Шкодую, що не зміг...
  
• 
  вибачення; скарга;
  
• 
  поздоровлення, побажання;
  
• 
  вдячність; Щоб вибрати форму подяки, треба знати форми ввічливості, враховувати значущість послуги, вік співрозмовника, характер стосунків, середовище. За дрібну послугу можна сказати: Дякую! Спасибі! Якщо зроблено щось значне: Сердечно Вам дякую! Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за Вашу турботу! Це дуже люб’язно з Вашого боку, не знаю, як Вам дякувати!
  

• 
  прощання. Прощання завершує комунікативний акт і подекуди зачіпає перспективу подальшого спілкування: До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої дороги! До зустрічі! Добраніч! На добраніч!
  

• 
  Чим коротшою передбачається бесіда, тим старанніше до неї варто готуватися;
  
• 
  Готуючись до будь-якої ділової бесіди, бажано заздалегідь написати план чи відпрацювати найбільш вагомі аргументи та формулювання;
  
• 
  Постійно пам’ятайте про Вашого співрозмовника, його мотивах, бажанні самоствердитися, адже він – визначальна фігура під час співбесіди;
  
• 
  Спробуйте використати особистий контакт, обмежити кількість сторонніх осіб;
  
• 
  При викладенні своєї позиції найбільшу увагу зверніть на ясність, короткість, зрозумілість Ваших слів;
  
• 
  Не будьте неввічливим і позбавленим смаку, поводьтеся коректно та тактовно, компліменти говоріть помірно;
  
• 
  Поводьтеся впевнено, без якби, краще коли я...;
  
• 
  Уникайте „лобових” питань, як на допиті, а також питань, на які співрозмовник може відповісти „ні”, полегшіть йому позитивну відповідь. Японці вважають, що пряма відмова принижує співрозмовника, що заважає бесіді;
  
• 
  Давайте фундаментальні пояснення вашої позиції, якщо співрозмовник з нею не погоджується;
  
• 
  Завжди, коли є можливість визнати правоту співрозмовника, робіть це;
  
• 
  Уникайте демагогії, жаргона;
  
• 
  Повторюйте у ході бесіди основні думки співрозмовника: Якщо я правильно Вас зрозумів, то... Ніколи не дублюйте своїх фраз;
  
• 
  Слідкуйте за логікою, намагайтеся не віддалятися від теми;
  
• 
  Спостерігайте, слухайте та оцінюйте реакцію, задавайте питання;
  
• 
  У ході переговорів більше уваги варто приділяти незнайомим людям;
  
• 
  Твердо доводьте свою позицію, але витримуйте офіційний стиль;
  
• 
  Висловлюйтесь оптимістично, впевнено;
  
• 
  Релігійні вірування, політичні переконання, сексуальна орієнтація – теми, до яких не варто звертатися;
  
• 
  Можна поцікавитися здоров’ям, не заглиблюючись у діагноз.
  

1. 
   дотримуватися норм української орфоепії;
   
2. 
   чітка дикція, паузи;
   
3. 
   голос потрібної гучності, витриманий;
   
4. 
   дотримуватися культури мовлення: вести розмову діловито, ввічливо, не перебивати співрозмовника;
   
5. 
   лаконічно висловлювати думки, варто мати записник;
   
6. 
   називати співрозмовника не на «ви», а на ім`я та ім`я по батькові;
   
7. 
   не телефонувати рано-вранці або пізно ввечері;
   
8. 
   не можна вітати зі святами;
   
9. 
   не можна вирішувати складні питання.
   

1. 
   окрім встановлення зв`язку (Алло! Слухаю! Вас слухають!) варто визначити відповідача (Кафедра! Іванов! Проректор з наукової роботи), що економить службовий час;
   
2. 
   той, хто починає розмову, повинен назвати свою посаду, прізвище або назву установи, від якої телефонує. Якщо особа, що телефонує, не представилася, варто перепитати, оскільки розмова «наосліп» може призвести до непорозумінь;
   
3. 
   якщо ви не впевнені у правильності набраного номера, ввічливо перепитати, а не кидати трубку. У разі помилки перепросити;
   
4. 
   якщо трубку взяв не той, до кого телефонуєте, ввічливо покликати до телефону. Доречні фрази: Чи можна попросити... Чи не можна покликати... Ви не могли б попросити... Будьте такі добрі...
   

1. 
   кожна фраза будується чітко, стисло, лаконічно, короткі фрази, без зворотів;
   
2. 
   не перетворювати розмову в монолог;
   
3. 
   при викладі справи робити паузи для кращого розуміння матеріалу співрозмовником;
   
4. 
   якщо розмова переривається, передзвонює той, хто подзвонив.
   

1. 
   інформаційні (учасників знайомлять з певними даними, положеннями і настановами. Повідомляється важлива інформація. Якщо інформація не дуже важлива, то краще її повідомити письмово або по телефону),
   
2. 
   оперативні (мають на меті охопити 3 стадії процесу управління: збір інформації, її переробку, прийняття рішень. Такі засідання можна проводити по селектору або у формі п’ятихвилинки),
   
3. 
   дискусійні (найдемократичніші: кожен висловлює свою думку).
   

• 
  обрати світле, тепле приміщення з доброю акустикою, вентиляцією. Це не повинен бути кабінет керівника;
  
• 
  на засідання запрошуються лише ті, хто справді потрібен;
  
• 
  запрошення здійснюється: усно, по телефону, письмово. Під час запрошення повідомляється тема засідання, дата і місце. Запрошення треба робити у коректній формі, оскільки фраза «Явка обов’язкова» ображає. Можна не повідомляти про засідання лише тоді, коли вони проходять регулярно;
  
• 
  Регламент – 40 хвилин на питання.
  

• 
  Оптимальна кількість учасників – 10-12 чол. Якщо учасників більше – варто поділити їх на групи.
  
• 
  По кожному пункту має бути підведений підсумок, в кінці – зроблені висновки. Хід обговорення питань фіксується у протоколі. За виконанням постанов має здійснюватися контроль.