|
|
Скачати 1.84 Mb.
|
|
КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО ФАРМАЦЕВТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ Практикум Навчальний посібник Харків 2011 Зміст Передмова……………………………………………………………………….. І. Культура професійного мовлення. Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні…………………………………….
ІІ. Морфологічні та синтаксичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні. Укладання професійних документів……..
ІІІ. Завдання та вправи…..
ПЕРЕДМОВА__________________________________________________ Мова – то магічне джерело, невичерпний засіб спілкування, живий організм, який постійно змінюється і оновлюється в тісному взаємозв’язку з поступом суспільства. Питання культури мовлення набуває особливої уваги в сучасному суспільстві. Українське писемне мовлення поширюється у всіх сферах життєдіяльності держави: науці, політиці, економіці. Мовленнєва культура офіційного ділового стилю стає важливим інструментом для досягнення успіху в професійній діяльності. Тому мовні знання посідають значне місце у фаховій підготовці. Вміння чітко і зрозуміло висловлюватися, правильно застосовувати слова та словосполучення, грамотно вживати синтаксичні конструкції, властиві українській мові, стає ознакою не тільки загальної культури, але й високого фахового рівня. Навчальна дисципліна «Українська мова за професійним спрямуванням» передбачає вироблення, а частіше – закріплення умінь та навичок володіння українською мовою для висловлення думки, для складання фахових документів. Пропонований посібник є теоретично-практичним підґрунтям названої дисципліни. Він складається з двох частин: граматика (загальні питання правопису, морфологія, синтаксис) та діловодство. Укладений відповідно до навчального плану, він містить відомості з культури українського мовлення, пропонує мовні норми, знайомить із основними функціональними стилями, із особливостями усного та писемного професійного спілкування. Також подано систему вправ і завдань для закріплення вивченого матеріалу, які також сприяють формуванню базисного словникового запасу професійної лексики. Тренувальні вправи є кількох видів: 1) граматичні; 2) на редагування тексту; 3) творчого характеру; 4) на переклад тексту (відповідно до напряму підготовки). Вправи мають узагальнений характер, їхнє виконання передбачає глибоке знання теоретичного матеріалу. Тренувальні вправи, які містять завдання перекласти та відредагувати текст, сприятимуть вихованню у студентів чуття слова, вибору граматичної та стилістично правильної форми. Друга частина підручника – діловодство – спрямована на формування у студентів навичок складання документів. Подається аналіз кожного окремого виду документа, який ознайомлює зі структурою і порядком його укладання. Завершується посібник додатками, які містять правопис слів з літерою Ґ, відмінності слововживання частин мови та російсько-український словничок типових мовних зворотів, список використаної літератури. І. Культура професійного мовлення. Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні
Мова є складною комунікативною системою, в якій усе має неповторну сутність. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві та є одним із факторів його самоорганізації, невід’ємною ознакою такої спільноти, як рід, плем’я, народність, нація. У процесі суспільної діяльності люди вступають у різні стосунки, обмінюються досвідом в усіх сферах життя, передають інформацію від покоління до покоління. Це спілкування відбувається за допомогою мови. «Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організування. Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… Мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова – житиме й народ», писав Іван Огієнко. У сучасному світі, як говорять дослідники, налічується близько шести тисяч мов. Кожна посідає своє, відведене лише для неї, місце і не може бути замінена жодною іншою. Мова містить досвід минулих поколінь і є запорукою майбутніх. Вона є генетичним кодом нації. Саме мова забезпечує людині співжиття в суспільстві, зумовлює формування її духовної сутності. Вона не тільки засіб спілкування між людьми, а й засіб інтелектуального й естетичного освоєння світу, одна з основних прикмет творення, формування нації. Український народ віками витворював собі мову. Від звука, слова - до пісні. Триста тисяч пісень склала Україна українською, своєю мовою. Українське слово зажило визнання і шани серед близьких і далеких народів. Україна створила мистецтво, визнане в усьому світі і дала людству геніальних мислителів, поетів. Мова є засобом саморозвитку й самовираження особистості. Те, як людина говорить, створює образ її душі та інтелекту, вихованості, оскільки інакше як через мову практично ці якості не виявляються. Мовлення кожного - це його духовний, інтелектуальний портрет. Заговорить людина - і виявить не тільки рівень своєї освіченості, а й міру вихованості, гостроту розуму, образність уяви, точність спостережень, жвавість натури. Тисячоліттями український народ творив високорозвинену літературну мову. Вона до послуг кожного з нас, її треба свідомо й активно вивчати, осягати, оволодівати виражальними засобами. Володіння правилами і нормами української літературної мови, мовна культура є необхідним складником особистості кожної людини. Від мистецтва лікаря, фармацевта, вчителя (чи інші професії) спілкуватися залежать результати розвитку особистості, адже практика доводить, що слово може не тільки викликати функціональні зміни в організмі, але і вбити людину в буквальному сенсі слова. Тому кожна людина має володіти культурою мовлення: вміти добирати мовностилістичні засоби і прийоми відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний контекст. Саме це є стрижнем, на який нанизуються професійні знання та вміння фахівця. Тому цілком закономірним є уведення 1994 року до навчальних планів закладів вищої школи практичного курсу сучасної української мови, названого "Ділова українська мова" чи «українська мова за професійним спрямуванням», який в ідеалі не мав би дублювати шкільний курс української мови, але повинен базуватися на ньому. Тому дисципліна, що вивчається у вищих навчальних закладах, зокрема, у вищих медичних навчальних закладах, не повинна обмежуватися лише ознайомленням з особливостями офіційно-ділового стилю та формулярами документів. У час національного відродження та відновлення української державності політично зріс суспільний інтерес до історії, походження та розвитку української мови як національної мови світу. І зрозумілим є щире прагнення піднести престиж української мови, показати її глибокі коріння, знайти її гідне місце серед інших мов. А тому кожна освічена людина повинна знати основні відомості про походження, розвиток української мови (сучасні концепції), формування її літературно-писемних стандартів, становлення правопису, орієнтуватися в проблемах функціонування літературної мови на сучасному етапі та бачити перспективи її еволюції. Мова -- це неперервний процес пізнання світу, освоєння його людиною. Мова існує у двох формах: усній і писемній. У науці відомі три погляди на природу мови: 1) мова — явище біологічне (Безперечно, мову не можна трактувати як явище біологічне. Хоча людина, на відміну від інших приматів, має мовний ген, тобто природну здатність до оволодіння мовою, вона ніколи не заговорить сама, якщо її не навчити.); 2) мова — явище психічне (Мова не є і суто психічним явищем, оскільки психіка в кожної людини неповторна, а отже, на світі мало б бути стільки мов, скільки є людей. Хоча в мовленні кожної людини відображені її психічні особливості, а в національній мові — менталітет, особливий психічний склад певної нації.); 3) мова — явище соціальне (Вона виникає, щоб задовольнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.). Передаючись з уст в уста, закріплюючись у текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає й зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість і культуру нації. Потреба ефективного та ефектного спілкування стимулює мовців до художнього осмислення мови, до пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови витворюється відшліфований, культурний варіант -- добірне літературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом (мистецтво образного слова) та естетичним матеріалом для інших видів мистецтва (театру, живопису, музики). Мова належить до унікальних явищ життя людини і суспільства. Вона витворилась одночасно з ними і є не тільки їхньою найприкметнішою ознакою, а й найнеобхіднішою умовою формування їхньої сутності. Тому мова обслуговує людину і суспільство, але цим не вичерпується її роль. Мова є і формою буття їх.
Найголовніші функції мови у людському суспільстві: 1. Комунікативна функція. Цей найбільш універсальний засіб спілкування не здатні замінити всі інші — найсучасніші й найдосконаліші — навіть разом узяті. Мова, якою не спілкуються, стає мертвою і в історії людських мов дуже мало прикладів повернення мов до життя; народ, який втрачає свою мову, поступово зникає. 2. Експресивна функція. Спілкування — це і соціальний процес, і міжособистісний. Таким чином, завдяки експресивній функції мови кожен постає перед людьми як особистість, має змогу репрезентувати свій внутрішній світ. 3. Гносеологічна функція. Мова — могутній засіб пізнання світу. Людина, пізнаючи світ, користується не лише індивідуальним досвідом, а й суспільним, який закодовано в мові. 4. Мислетворча функція. Мова — це засіб формування, оформлення й існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, “ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля”. 5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови іноді називають державотворчою. Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб створення культурних цінностей), номінативну (мова як засіб називання), магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо. За кількістю мовців українська мова перебуває на 21 місці: нею користується від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі). За давністю писемності українська належить до старописемних мов: її писемності понад тисячу років. За призначенням українська мова — національна мова українського народу, державна мова України. За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї.
Стиль (від латин. Stilus – паличка для письма). Стиль літературної мови – різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці. Кожний стиль має:
Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане. Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування. Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння. впливу. Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог. Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях. У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін. Розмовний стиль Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків. Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети. Основні ознаки:
Основні мовні засоби:
Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. Жанри реалізації – бесіда, лист. Художній стиль Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки. Основні ознаки:
Основні мовні засоби:
За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту: а)епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис); б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма); в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); г)комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка). Науковий стиль Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. Основні ознаки:
Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:
Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів: а) власне науковий - із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти; б) науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів; в) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності. Публіцистичний стиль Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання. Основне призначення:
Основні ознаки:
Основні мовні засоби:
Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на такі підстилі: а) стиль ЗМІ – засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення. тощо); б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо); в) есе (короткі нариси вишуканої форми); г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо). Епістолярний стиль Сфера використання – приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.). Основні ознаки: наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум. (Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису). Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості. Конфесійний стиль Сфера використання – релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма). Основні засоби:
Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність. Офіційно-діловий стиль У ст. 11. “Закону про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”. Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення. Мовленню у сфері управління притаманна наука специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами. Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому. Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є контракт на адресність інформації. Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів. Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:
Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:
Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів. Мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:
Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:
|
|
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Д 64. 605. 01 Національного фармацевтичного університету за адресою: 61002, м. Харків, вул. Пушкінська, 53 |
ВП «Коледж технологій та дизайну Луганського національного університету... ВП «Коледж технологій та дизайну Луганського національного університету імені Тараса Шевченка» |
|
Охтирський коледж Сумського національного аграрного університету Спеціальність: 10010201 Експлуатація та ремонт машин і обладнання агропромислового |
Л. В. Стецьків АНАЛІТИЧНА ХІМІЯ. КІЛЬКІСНИЙ АНАЛІЗ (для студентів... В. В. Павлюк, д-р хім наук, професор кафедри неорганічної хімії Львівського Національного університету імені Івана Франка |
|
Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи... З нагоди підготовки та відзначенні 70 річниці з дня заснування Львівського інституту банківської справи Університету банківської... |
В библиографический указатель вошли научные труды и другие работы М. Баран, У.І. Мах; наук ред. М. В. Бігусяк].— Івано-Франківськ : Видавництво Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ №2 з ОРГАНІЗАЦІЇ... Схвалено цикловою методичною комісією фармацевтичного факультету і рекомендовано до друку (протокол №1 від 30 серпня 2012 р.) |
ДСПТО Вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету, заступник декана факультету ресторанно-готельного... |
|
ПОЛОЖЕННЯ про студентський гуртожиток Київського національного університету... Дане положення встановлює порядок надання житлової площі в студентських гуртожитках студмістечка Київського національного університету... |
Я, Крестошіна Ганна Павлівна учениця 11-В класу VI групи Українського... Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. Моєю заповітною мрією було опанування професії лікар. Першим кроком до... |