Гебель К. М. Супровідне навчання діалогічного мовлення учнів ( з досвіду роботи)
|
|
Скачати 227.27 Kb.
|
 Відділ освіти виконкому Жовтневої районної у місті радиКриворізька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №126 Гебель К. М. Супровідне навчання діалогічного мовлення учнів ( з досвіду роботи) Кривий Ріг Укладач Гебель К. М. Супровідне навчання діалогічного мовлення учнів Досвід роботи вчителя української мови та літератури Кривий Ріг, 25 с. Сучасне осмислення проблеми шкільної мовної освіти та шляхів її реалізації створює необхідність підвищення теоретичного і практичного рівнів навчання української мови. Виникає потреба формування людей високої мовленнєвої компетенції, здатних до спілкування в усіх сферах суспільного життя, які б досконало володіли літературною мовою і творчо нею послуговувалися як органічним засобом самоствердження та самовираження. До найважливіших умов, що складають основу мовленнєвої компетенції учня основної школи, належить здатність адекватно сприймати діалогічне мовлення на слух, вести діалог із додержанням вимог українського мовленнєвого етикету. У посібнику подана система навчання українського усного діалогічного мовлення учнів 5 класів як основи мовленнєвого спілкування й показника рівня загальної культури, освіченості, інтелігентності та діловитості людини. Матеріал рекомендовано для вчителів української мови та літератури загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій. Рецензент: ― Найденко Р.М., учитель-методист, заступник директора з навчально-виховної роботи КЗШ №126; ― Михайлич Г.В., учитель-методист, керівник ШМК учителів української мови та літератури КЗШ №126. Рекомендовано до друку засіданням шкільної предметної методичної комісії ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………. 4 РОЗДІЛ 1. Діалогічне мовлення як чинник формування мовної особистості
1.3. Вимоги до оцінювання діалогу …………………….13 РОЗДІЛ 2. Розвиток діалогічного мовлення школярів2.1. Супровідне навчання діалогічного мовлення учнів…17 2.2Система вправ для супровідного навчання діалогування на аспектних уроках……………………...19 2.3. Навчання діалогічного мовлення учнів 5 класу ……...20 ВИСНОВКИ ……………………………………………... 24 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………… 25 ВСТУП Демократичні зміни історичного, політичного й економічного характеру, що відбуваються в державі, зумовлюють створення нових прогресивних технологій виконання експериментальних досліджень у різних галузях науки, зокрема в методиці навчання української мови. Сучасне осмислення проблеми шкільної мовної освіти та шляхів її реалізації створює необхідність підвищення теоретичного і практичного рівнів навчання української мови. Виникає потреба формування людей високої мовленнєвої компетенції, здатних до спілкування в усіх сферах суспільного життя, які б досконало володіли літературною мовою і творчо нею послуговувалися як органічним засобом самоствердження та самовираження. Мовленнєва компетенція ґрунтується на системних знаннях з рідної мови, засвоєних у школі, відповідних уміннях і навичках, загальнокультурному розвитку учнів – етичному, світоглядному, патріотичному, інтелектуальному. Основним завданням учителя-словесника є вироблення у школярів умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях, під час сприймання, відтворення і продукування висловлювань, однаково розвивати усі види мовленнєвої діяльності, акцентуючи увагу зокрема на аудіюванні й говорінні, розвитку діалогічного мовлення, оскільки їм на уроках мови приділяється менше уваги, ніж читанню і письму. До найважливіших умов, що складають основу мовленнєвої компетенції учня основної школи, належить здатність адекватно сприймати діалогічне мовлення на слух, вести діалог з додержанням вимог українського мовленнєвого етикету. Потреба мовленнєво-комунікативного розвитку школярів усвідомлюється в методиці навчання української мови з часу її виникнення, проте реалізується дещо однобічно, в основному через формування писемного монологічного мовлення. Усне діалогічне мовлення розвивається з раннього дитинства інтуїтивно і спонтанно. До школи діти приходять, володіючи елементарними навичками спілкування в діалогах, які протягом навчання удосконалюються несистематично, непослідовно і безсистемно. У підручниках з рідної мови бракує теоретичного матеріалу про особливості діалогічного мовлення, вправ для закріплення набутих знань і формування умінь, навичок продукування діалогічних висловлювань, що пов’язано з відсутністю методичної науково обґрунтованої системи навчання усного діалогічного мовлення учнів основної школи. Це негативно позначається на формуванні мовленнєвої компетентності учнів та готовності вчителя до розв’язання зазначеної проблеми. Тому вагомою педагогічною проблемою сьогодення є вироблення цілісної методичної, науково обґрунтованої системи навчання українського усного діалогічного мовлення учнів 5-9 класів як основи мовленнєвого спілкування й показника рівня загальної культури, освіченості, інтелігентності та діловитості людини. Ця проблема і стала темою мого дослідження. РОЗДІЛ 1. Діалогічне мовлення як чинник формування мовної особистості
Діалогічне мовлення характеризується певними комунікативними, психологічними й лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення – це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості цього виду мовленнєвої діяльності. Діалогічне мовлення виконує такі комунікативні функції: 1. Запит інформації – повідомлення інформації; 2. Пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) – прийняття/неприйняття запропонованого; 3.Обмін судженнями / думками / враженнями; 4. Взаємопереконання / обгрунтування власної точки зору. Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби та є домінантною у відповідному типі діалогу. Охарактеризуємо діалогічне мовлення з психологічної точки зору. Діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте в умовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Отже, необхідно створити умови, за яких у школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К. Станіславського, слід поставити їх у "запропоновані обставини". Крім того, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення. Діалогічне мовлення, як і монологічне, характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами в яких відбувається комунікація. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну незавершеність висловлювань, що доповнюються позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припущення. Отже, їх не можна ігнорувати в навчанні іншомовного спілкування. Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється. Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не слід розуміти буквально. Справа в тому, як зазначає Ю. І. Пассов, що власне зовнішніх обставин ситуації у момент мовлення може не бути, проте вони існують у свідомості комумікантів. Це можуть бути якісь минулі події, відомі ли ше співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості. Класичним прикладом ситуативності є репліка "Іде!", яка в школі може означати, шо йде вчитель і учням слід негайно заходити до класу й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці – появу довгоочікуваного транспорту й т. п. Питаннями ситуативності мовлення й створення навчальних комунікативних ситуацій займалося багато вчених: Є. П. Шубін, Й. М. Берман і В. А. Бухбіндер, В. А. Скалкін і Г. А. Рубінштейн, Є. М. Розенбаум, В. О. Артемов, Ю. І. Пассов, А. Хорнбі та багато інших. Навчальні комунікативні ситуації створюються на уроці за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів. Вони мають стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання найкраще виконати завдання. Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість. Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того,про що йдеться. Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та інше. Іншою визначальною рисою мовлення є його спонтанність. Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизму та готовності до використання мовного матеріалу. У діалозі широко вживаються "готові" мовленнєві одиниці. Їх називають "формулами", "шаблонами", "кліше", "стереотипами". Вони використовуються для висловлення подяки, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привертання уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. "Готові" мовленнєві одиниці (словосполучення, цілі фрази) надають діалогу емоційності. Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називаються реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності, але тісно пов'язані одна з одною за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю (ДЄ). Діалогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення. Перша репліка діалогічної єдності є завжди ініціативною (її називають ще реплікою – спонуканням або керуючою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше – залежною, або реплікою – реакцією), або реактивно – ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання й спонукання до наступного. Учні мають навчитися: 1) починати розмову, використовуючи ініціативну репліку; 2) правильно й швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника реактивною реплікою; 3) підтримувати бесіду, тобто з метою продовження розмови вживати не суто реактивні, а реактивно-ініціативні репліки; 4) залежно від функціонального взаємозв'язку реплік у діалозі виділяти різні види діалогічної єдності. Наведемо основні види діалогічних єдностей: 1.Повідомлення–повідомлення 2.Повідомлення–запитання 3.Повідомлення–спонукання 4.Спонукання–згода 5.Спонукання–відмова 6.Спонукання–запитання 7.Запитання–відповідь 8.Запитання–контрзапитання 9.Привітання–привітання 10.Прощання-прощання 11. Висловлювання подяки – реакція на подяку Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватись без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже, володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності. Виходячи з цього, в учнів необхідно розвивати вміння ініціативно розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника та спонукати його до продовження розмови.
Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Існує чотири основних типи: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія). Діалог – розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому – кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування. Одне з важливих умінь, яким учні повинні оволодіти, є уміння вести діалог-домвленість. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості. Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями (думками), метою якого є виклад власногобачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою. Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення (дискусія), коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь. Види діалогічних єдностей для кожного типу діалогу подано за ступенем їх поширеності в мовленні. Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі вміння: 1) уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку (повідомлення, спонукання, запитання); 2) уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи репліки, що мають різні комунікативні функції; 3) уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою ініціативну репліку; 4) уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру; 5) уміння продукувати діалогічні єдності різних видів.
На кінець кожного року навчання в програмі запропонована детальна характеристика мовленнєвої компетенції в різних видах мовленнєвої діяльності. Розглянемо нижче, якими вміннями діалогічного мовлення повинні володіти учні середніх класів на кінець навчального року.1 На кінець 5 – го класу учні повинні уміти (без попередньої підготовки) брати участь у діалозі, обмінюватися інформацією, висловлювати свою думку про конкретні факти і події, використовуючи при цьому всі види запитань, репліки спонукального характеру і такі діалогічні єдності, як запрошення – подяка, згода або відмова, пропозиція – контрпропозиція; наказ – запитання про умови виконання наказу або про його причину. Спілкування повинно бути адекватним цілям, завданням, умовам спілкування та комунікативному портрету партнера по комунікації. Висловлювання кожного співрозмовника має бути побудоване на матеріали 1 – 5х класів і містити не менше 6 реплік, правильно оформлених у мовленнєвому відношенні. На кінець 6-го класу учні повинні вміти вести діалог, згідно з вимог зазначених у програмі для попереднього навчального року, але обсяг реплік зростає до 7-8. На кінець 7-го класу умови для ведення діалогу залишаються такими ж, як і для 5 і 6-го класу, однак, кількість реплік у діалозі зростає до 8-10. На кінець 8-го класу для ефективного розвитку вмінь та навичок діалогічного мовлення учні повинні уміти без попередньої підготовки вести бесіду з однією чи кількома особами в контексті певної ситуації спілкування, а також, використовуючи зміст прочитаного, брати участь у діалогах різних типів, спонтанно реагуючи на зміни мовної поведінки співрозмовника і висловлюючи своє ставлення до предмета обговорювання в межах програми мовного матеріалу 8-го і попередніх класів; учень повинен вміти вести групове обговорювання без опори на зразок, використовуючи аргументацію, переконання, елементи полеміки та дискусію. Обсяг висловлювання – не менше 10-12 реплік. На кінець 9-го класу учень повинен вміти вести діалог у контексті вимог, зазначених у програмі для попереднього року навчання, але обсяг висловлювання – не менше 12-14 реплік. На кінець старших класів – 10, 11 – вимоги до вмінь учнів вести діалог змінюються, удосконалюються і дещо ускладнюються. Обсяг реплік зростає поступово від 16 до 18 реплік. Критерії оцінювання
Отже, учні повинні засвоїти програмовий мовний матеріал для коректного вживання у відповідних мовленнєвих ситуаціях, уміти самостійно підбирати необхідні мовні та мовленнєві засоби адекватні наміру мовця та комунікативній ситуації. РОЗДІЛ 2. Супровідне навчання діалогічного мовлення учнів2.1. Розвиток діалогічного мовлення школярівНавчання усного діалогічного мовлення учнів відбувається в основній школі на специфічних уроках із курсу розвитку зв’язного мовлення і на аспектних уроках – супровідно з вивченням мовного матеріалу. Діалогічна комунікативно – мовленнєва діяльність здійснюється у ході виконання учнями системи усних та писемних завдань, розташованих у порядку наростання їх складності. Ці завдання спрямовані передусім на виділення того мовного матеріалу, який стає базовим для побудови мовленнєвих висловлювань, його класифікацію, виконання дій, операцій протягом вивчення фонетики, лексики, граматики, що формують певні навички. Учнівські навички складають основу, без якої неможливі мовленнєві уміння. До мовленнєвих навичок відносять автоматизацію, гнучкість, свідомість, спрямовану на досягнення мети мовленнєвої діяльності. Мовленнєва навичка визначається як здатність здійснювати відносно самостійну мовленнєву дію в системі свідомої мовленнєвої діяльності, що завдяки наявності повного комплексу якостей стала однією з умов виконання цієї діяльності.2 Мовленнєві уміння – це здатність керувати мовленнєвою діяльність в умовах розв’язання комунікативних завдань спілкування. Ці завдання, у свою чергу, залежать від мотиваційної сфери, у результаті чого спрацьовує емоційно – вольова сфера та інтелектуально – пізнавальна , від чого залежать якості власне уміння, що складаються з ряду навичок та операцій, характерних опрацьованому рівневі. Процес навчання діалогічного мовлення, як і будь – якого іншого матеріалу, в курсі сучасної української мови відбувається за допомогою тренування, яке являє собою багаторазове повторення певних дій або видів мовленнєвої діяльності для їх засвоєння, що спирається на розуміння співрозмовника й супроводжується свідомим контролем і коригуванням, яке виявляється через систему вправ. Найважливішими рисами будь – якої системи є розчленованість і цілісність. Розчленованість нашої системи полягає в наявності вправ від мовних до мовленнєвих, оскільки українська діалогічна усно мовленнєва діяльність передбачає оволодіння уміннями для виконання змістової програми, яка забезпечує зміст мовлення, і мовної, що постачає матеріалом реалізацію змісту. На цінність нашої системи вправ вказує той факт, що ці дві програми функціонують у взаємодії і практично одночасно. Адже в процесі навчання спілкування рідною мовою увага передусім зосереджується на змістовій програмі, у той час як мовна здійснюється на фоновому рівні. 2.2. Система вправ для супровідного навчання діалогування на аспектних уроках Система вправ, якою послуговуються учителі й учні у процесі супровідного навчання діалогування на аспектних уроках має свою класифікацію. До неї входять мовно – мовленнєві, умовно – мовленнєві та власне мовленнєві вправи. Суть мовно – мовленнєвих вправ полягає у спрямуванні їхніх завдань на засвоєння мовного матеріалу ля побудови мовленнєвих висловлювань. Ці вправи проводяться при вивченні кличного відмінка, правопису суфіксів, фразеологізмів, змінювання прізвищ, уживання імен по батькові та іншого матеріалу для побудови реплік. Призначення мовно – мовленнєвих – цілеспрямовано активізувати лексико-граматичний матеріал для оперування ним як будівельним. Такі вправи повинні мати навчально-тренувальний характер, інструкцію комунікативного спрямування, бути розраховані на підвищення ефективності процесу навчання діалогічного мовлення. Мовно – мовленнєві вправи можуть проводитися за зразком, поданим учителем як приклад; за інструкцією учителя, в якій пояснюється, як виконувати певне завдання, але прикладу не наводить; за завданням – коли учитель чітко формулює завдання, мету пропонує відповідний матеріал, щоб учні самі вибирали прийоми, операції і їх послідовність. Умовно – мовленнєві вправи допоможуть учителеві навчити учнів правильно будувати діалогічні єдності засобами української мови, використовуючи при цьому усі її багатства і дотримуючись правил мовленнєвого етикету. У їхньому запасі є завдання, які стимулюють мовленнєву діяльність учнів за будовою, за настановою, за способом виконання. Власне мовленнєві вправи спрямовані на побудову учнями діалогічних текстів за певними допоміжними засобами. Ними виступають вербально описані або природні ситуації, ілюстрації, серії малюнків, моделі діалогів, технічні засоби як одиничні опори і парні допоміжні опори – вербально описана ситуація і репліка, ілюстрація і природна ситуація тощо. На кожному уроці вивчення рідної мови, де є сприятливий мовний матеріал для навчання діалогічного мовлення, проводять усі три види вправ, які починаються з операцій над мовно-мовленнєвими формами, продовжуються умовно-мовленнєвими для побудови складових діалогу та завершуються власне мовленнєвими вправами. 2.3. Навчання діалогічного мовлення учнів 5 класу Сприятливими для навчання діалогічного мовлення учнів 5 класу є такі теми:3
Тема «Текст. Речення» у п’ятому класі повторюється, але їй передує урок діалогічного спілкування, де діти вже ознайомилися практично з видами спілкування. На уроці повторення я зачитую тексти, які зв’язані з діалогом, або самі являють діалог. Пропоную при цьому зачитати діалогічні репліки і виявити, скільки речень міститься в тій чи іншій репліці; розіграти в ролях запропоновані діалоги з репліками – реченнями; зачитати діалогічні уривки в монологічному тексті або розіграти їх. Тут же влаштовую змагання між двома учнями, які більше розкажуть діалогічних смішинок, анекдотів. Третім кроком є побудова діалогічних текстів. Для цього використовую рольову гру, видозмінюю діалоги між двома героями з художнього твору. Тема «Види речень за метою висловлювання» може удосконалювати діалогічне мовлення п’ятикласників за допомогою проведення таких вправ:
При вивченні теми «Звертання» проводжу такі вправи:
Тему «Діалог» опрацьовую таким чином:
Усі перелічені вправи згодяться вчителеві – словеснику на аспектних уроках при вивченні усного діалогічного мовлення і дадуть можливість творчо працювати над діалогом під час вивчення інших мовних тем. ВИСНОВКИ Сучасна освіта передбачає всебічний розвиток особистості. На мій погляд, педагог не зможе досягти поставленої мети, якщо не зважатиме на важливість формування культури діалогічного мовлення учнів. Правильне розуміння вчителем та учнем сутності діалогу, умов його виникнення та основ діалогічної взаємодії між учителем та учнем (або між учнями) сприяє інтелектуальному та духовному зростанню школярів. Шкільна практика засвідчує, що володіння лише вербальними засобами спілкування недостатнє для формування культури діалогічного мовлення. Тому в навчально-виховному процесі потрібно застосовувати тренувальні вправи з формування в учнів необхідних умінь. Завдання педагога полягає в тім, щоб знайти максимум педагогічних ситуацій, у яких може бути реалізоване прагнення дитини до активної пізнавальної діяльності. Педагог повинний постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям ефективно і якісно засвоювати програмний матеріал. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1 Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова/Г.Т.Шелехова, В.І.Тихоша, А.М.Корольчук, за ред. Л.В.Скуратівського .- К.: Ірпінь, 2005.- С.158 - 161 2 Пассов Е.И. Основы коммуникативной методики обучения.- М., 1989.- С. 153. 3 Глазова О.П., Кузнецов Ю.Б. Рідна мова: Підручник для 5 кл. загальноосвітн. навч. закл.- К.: Освіта України, 2005.- 288 с.:іл. |
Схожі:
| План-конспект уроку з англійської мови на тему «Number six, Hill Street!» Мета: практична: ознайомити учнів з новими лексичними одиницями, активізувати їх вживання у мові, розвивати навички діалогічного... |
Аналітична довідка по вивченню досвіду роботи Мета сьогоднішнього навчання – не тільки дати знання учням, а й показати способи їх здобування, сприяти формуванню пізнавальної самостійності... |
| Культурна діяльність. Письменники. Введення лексики. Тренування у... Улюблений письменник. Розвиток навичок ситуативного мовлення. Читання тексту про себе |
Гебель К. М. Громадянське виховання – підготовка учнів до активного дорослого життя У пропонованій брошурі узагальнено передовий досвід з організації роботи класного керівника: від наукових аспектів обҐрунтування... |
| ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДОСВІДУ РОБОТИ «ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ УСНОГО ТА ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ, ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ОРФОГРАФІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ» |
ПИТАННЯ ДО СЕМЕСТРОВОГО ЕКЗАМЕНУ З МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Види та зміст роботи з розвитку зв’язного усного мовлення, його місце в системі мовної підготовки учнів |
| Клас: 6 Дата: Підтема ... |
З досвіду використання методики інтерактивного навчання для формування... Навчальний матеріал подається не в описовій формі, а в проблемно пошуковій з опорою на попередні знання з основ наук, життєвий досвід... |
| Англомовні країни. Велика Британія. 8-й клас Мета практична: повторити матеріал, вивчений з теми "Великобританія", тренувати учнів у вживанні в мовленні тематичної лексики, удосконалювати... |
Досвіду: «Навчально-дослідницька робота учнів на уроках біології... Громова Тетяна Василівна, вчитель біології Черкаської спеціалізованої школи №33 ім. Василя Симоненка Черкаської міської ради |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua