Літературне краєзнавство є важливим компонентом вивчення історії літератури. Останнім часом інтерес до письменства рідного краю помітно зростає, що є
|
|
Скачати 462.62 Kb.
|
| ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Літературне краєзнавство є важливим компонентом вивчення історії літератури. Останнім часом інтерес до письменства рідного краю помітно зростає, що є закономірним фактом. У контексті епохи національного відродження, під знаком якої ми живемо нині, література рідного краю сприймається як одне з найважливіших народознавчих джерел. Літературне краєзнавство поступово займає належне місце у шкільних програмах. Зайве наголошувати на актуальності його вивчення у вищих навчальних закладах, зокрема педагогічного спрямування. Кожен художній твір, пов'язаний з нашим краєм, – живий документ епохи і людської свідомості. Із художньої літератури постає прекрасний і романтичний образ рідного краю, з яким єднають нас корені роду і враження дитинства. Промовистим виховним матеріалом можуть служити життєписи письменників, доля яких пов'язана з Південним берегом Криму. Літературні традиції нашого краю мають глибоку історію. Специфіка Криму полягає в тому, що йому присвячували натхненні рядки славетні поети різними слов'янськими мовами. Південний берег Криму оспівали Адам Міцкевич польською мовою, Олександр Пушкін – російською, Леся Українка – українською, Максим Богданович – білоруською. Неодноразово видавались антології найвідоміших творів, присвячених Криму. Однак системне вивчення кримських мотивів у творчості письменників, зокрема українських, ще тільки складається. У методичному посібнику висвітлюються кримські сторінки життя і творчості Степана Руданського, Амвросія Метлинського, Миколи Костомарова, Якова Щоголева, Олександра Кониського, І. Карпенка-Карого та інших, подаються маловідомі факти та аналізуються деякі твори. Певний інтерес складає додаток до посібника, у якому вміщені фрагменти листів, документи, окремі твори, що дасть можливість читачам безпосередньо познайомитись з ними. Слід підкреслити, що деякі з опублікованих матеріалів почерпнуті з архівів та музейних фондів Криму. Проте посібник не претендує на вичерпність окреслених тем, оскільки подає лише найсуттєвіше та найактуальніше. Запропоновані питання та завдання, що подаються в кінці кожного розділу, можуть стати стимулом до краєзнавчої пошукової роботи студентів. Пізнаючи літературу рідного краю, ми переконуємось у глибоких зв'язках української культури і кримської землі, прилучаємось до високих морально-естетичних цінностей красного письменства і тим самим духовно збагачуємось. СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ Ім'я поета Степана Руданського посіло в українській літературі і фольклористиці визначне місце. Довгою і складною була дорога Руданського до шанувальників українського художнього слова. Він народився 1834 року в ніч перед Різдвом у сім'ї священика подільського села Хомутинці. З дитинства батько намітив сину дорогу до когорти духовенства. Однак після закінчення Шаргородської бурси та Кам'янець-Подільської духовної семінарії юнак їде в Петербург, де, наперекір волі батька, вступає до Петербурзької медико-хірургічної академії. Всі шість років навчання в Петербурзі Степана Руданського не покидала ностальгія. На жаль, рідний батько заборонив сину писати листи українською мовою, і він знаходив відраду у тому, що мережив чисті аркуші паперу рядками українських поезій. Особливою честю для студента було побачити свої вірші, опубліковані поряд з творами великого Тараса Шевченка на сторінках першого українського журналу "Основа", виданого 1861 року. Цього ж таки року випускник Петербурзької медико-хірургічної академії Степан Руданський отримує, згідно його клопотання (через захворювання туберкульозом), призначення в Ялту, де восени він і приступить до роботи міським лікарем. Ялта на ту пору була невеликим містечком, де проживало 364 жителі. Молодий лікар поселився спочатку на вулиці Поштовій безпосередньо в Ялтинському лікарняному відділенні, а згодом отримав квартиру по вулиці Бульварній (тепер вул. Рузвельта). Обов'язки міського лікаря Руданський періодично сполучав з працею повітового лікаря та роботою в лікарняному відділенні. До служби відносився вельми сумлінно, що відразу оцінили мешканці міста, передусім з найбідніших верств, яким він нерідко допомагав ліками і не брав гроші за лікування. З його ініціативи в Ялті була відкрита прийомна кімната для хворих, а також виділені місця у лікарні для жінок і для незаможних хворих. Восени 1863 року Степан Руданський додатково був прийнятий на посаду лікаря кримських маєтків князя Воронцова. Це дозволило йому трохи покращити свої статки, оскільки платня міського лікаря змушувала його жити, як і в студентські роки, впроголодь. Проте нова робота поглинала чимало часу Степана Руданського і вимагала непередбачуваних витрат. Слід відзначити, що функції лікаря маєтків князя Воронцова дозволили поету познайомитись з непересічними гостями кримського магната, хоч здебільшого ці зустрічі мали трагічне забарвлення. Серед пацієнтів С. Руданського були в останні дні свого життя видатний актор Михайло Щепкін, письменник і вчений Амвросій Метлинський, біля смертного одра якого лікар зустрівся і з Миколою Костомаровим. З 1864 року Руданському довірили обов'язки карантинного (санітарного) і портового лікаря Південного узбережжя Криму. На цих посадах він проявляв небачену раніше в Ялті принциповість і рішучість. Збереглись десятки актів, які розповідають про тривалу боротьбу лікаря з антисанітарією в маєтках ялтинського вельможі Мордвинова. С. Руданського турбував екологічний стан міста, поширення тут інфекційних хвороб. Він виступив ініціатором влаштування загальноміського фонтану з водою, задля чого пожертвував місту свою приватну землю (про що нагадує назва Фонтанного провулка в Ялті). Громадська діяльність невтомного Руданського отримала схвалення суспільної думки. Він був одним з проектантів нового базару, створив першу медичну бібліотеку на Південному узбережжі Криму, домагався створення в місті пожежної служби, метеорологічної станції, займався вивченням таємниць археологічних розкопок. Про повагу ялтинців до Руданського свідчить обрання його почесним мировим суддею Сімферопольського Ялтинського округу. Проте недоброзичливці лікаря ще з 1867 року шукали можливості для переведення його в інше місто. Така нагода їм випала 1872 року під час епідемії холери. Генерал-губернатор Коцебу, опираючись на безпідставні доноси, які звинувачували С. Руданського у поширенні холери в Ялті, звільняє лікаря з ялтинської посади і переводить у місто Перекоп. Така несправедливість викликала рецидив захворювання С. Руданського, та він продовжував боротьбу за свою честь і гідність. Міська дума виступила на захист прав свого лікаря, але її аргументи були проігноровані. Степан Руданський так і не покинув Ялту. 3 травня 1873 року після дев'ятимісячної виснажливої хвороби він пішов з життя у розквіті творчих сил. Його старший брат Григорій згадував, що в останні хвилини життя поет наспівував пісню "Україно моя мила…". Похоронили Руданського за міський кошт на кладовищі Іоанна Златоуста (нині Полікурівський меморіал). Місце на кладовищі дала йому сім'я покійного приятеля Шенебейєра. Яким же був у житті Степан Руданський? Художник В. Ковальов на початку 70-х років написав його портрет, що став пізніше загальновідомим. Не менш цікавий і вербальний портрет Руданського, залишений Ковальовим: "Степан Васильович був високий на зріст, широкоплечий, на вид поважний, хоч і ходив трохи згорбившись; карі очі його світилися несказанною добротою, що була найкращою признакою його душі. Одягався він завсіди просто, як і жив". Дотепинй і жартівливий, С. Руданський легко збирав навколо себе товариство. У Ялті його близькими приятелями стали священик місцевої церкви Сердюков, поштмейстер П. Падалка, агент російського пароплавного товариства Т. Сіяльський, голова міської управи Пономаренко, управитель маєтків графа Воронцова Л. М. Лазаревський, сім'я якого свого часу підтримувала тісні стосунки з Тарасом Шевченком, земський учитель Гурій Черенков, провізор Е. К. Шенебейєр та інші. У колі товаришів Руданського були люди різних національностей, сам поет зі щирою цікавістю знайомився з мовами жителів багатонаціонального Криму, зокрема вивчав грецьку і кримськотатарську мови. Серед захоплень Руданського важливе місце посідала археологія. Ознайомившись з розкопками у Партеніті, в маєтку Раєвських, що під Аю-Дагом, С. Руданський написав статтю, яку високо оцінили спеціалісти. Допомагав авторитетному професору з Одеси П. К. Бруно скласти карту Південного берега Криму в генуезький період та визначити околиці Судака. Разом з лікарем Тобіним С. Руданський влітку 1871 року розпочав вивчати стоянку первісної людини на мисі Ай-Тодор. Та найголовнішою пристрастю у житті С. Руданського, його любов'ю і болем залишалось українське художнє слово. Письменник пробував свої сили у різних жанрах, писав балади, ліричні вірші, гуморески, драми, історичні поеми, займався перекладами. Заслуговують уваги історичні поеми Руданського, у яких лейтмотивом проходить протест проти неволі України, передусім у поемах "Мазепа, гетьман український" та "Іван Скоропадський", які довго не публікувалися. Всі ці твори об'єднує гнів до поневолювачів України і глибока певність у майбутньому воскресінні Батьківщини. Письменник свято вірив у історичні перспективи рідної української мови, яку блискуче знав і тонко відчував. Справжнім майстром слова зарекомендував себе С. Руданський у гумористичних співомовках, популярність яких серед народу можна зрівняти хіба що з Шевченковою поезією. Більшість співомовок С. Руданського написані в Петербурзі. Опинившись в Криму, поет – прекрасний знавець фольклору – мабуть, часто згадував чумацькі пісні. З давніх-давен чумаки ходили в Крим за сіллю та іншими товарами. На основі цього матеріалу, перебуваючи під впливом драматичних творів І. Котляревського, С. Руданський вирішив написати п'єсу "Чумак". П'єса складається з чотирьох невеликих дій. Події відбуваються на березі моря. В основі сюжету – любов чумака Гордія та дівчини Ялини і, паралельно, трагедія життя людей, котрі обвінчалися з примусу (доля матері Гордія). Автор засуджує застарілі погляди на шлюб і всі симпатії віддає молодому поколінню, що прагне до любові щирої, без розрахунку і насилля. В драмі тісно переплетені елементи реалізму і романтизму з певними рисами мелодраматизму. Уступки сентименталізму та надмірне захоплення ефектом несподіванки не сприяли успіху п'єси. У 1871 році С. Руданський переробив свій твір, назвавши його дивоспівом. Об'єктивно п'єса нагадувала оперне лібрето, але сценічного втілення не отримала. Найважливішою літературною справою для С. Руданського в Ялті став переклад "Іліади" Гомера. Це дійсно було подвижництво: в провінційній Ялті Руданський взявся за переклад всесвітньовідомого епосу, маючи тільки текст оригіналу. Поет знав грецьку та латинську мову і був переконаний, що публікація легендарного твору українською мовою буде сприяти входженню української літератури в лоно світового письменства. Найвірогідніше, надихнув на цей подвиг Руданського його друг Петро Ніщинський, який займався перекладами античних творів. Школа перекладу на ту пору тільки розпочинала своє становлення. Руданський змушений був експериментувати і брати на себе відповідальність піонера у вирішенні складних проблем. Врешті-решт перекладач зупинився на поетичному розмірі, характерному для деяких українських народних пісень, хоч він не давав можливості показати велич оригіналу. Можна поставити в докір поету надмірну українізацію тексту, що було викликано бажанням поширювати свій переклад серед широких верств українського народу. Однак групою дослідників доведена висока точність перекладу, тому цей твір для свого часу є значним кроком поступу перекладної літератури українською мовою. В останні роки життя С. Руданський працював над перекладами "Енеїди" Вергілія та "Війни жаб з мишами" невідомого автора. Свою місію – місію народного поета України – Степан Руданський відчував завжди. І коли студіював медицину у холодному Петербурзі, і коли лікував недужих під розпеченим небом Ялти. Це глибоке переконання він ховав десь на дні серця, і лише зрідка воно піднімалось на поверхню, як буває на морі під час шторму. Обурений забороною батька писати до нього листи українською мовою, Степан ще студентом пише до брата: "…не слухає батько моєї мови – зате мене і по смерті, може, послухають штирнадцять мільйонів моїх їдномовців". Мрія Руданського видати книжку – "що-небудь пустити у світ" – не здійснилась за життя письменника. Він неодноразово укладав рукописи до видання. У Петербурзі, наприклад, підготував збірку "Нива". Проте київський цензурний комітет не дав дозволу на друк. Залишились у шухляді автора і три збірки "Співомовок Вінка Руданського" різних років: видавця не знайшлось, а власних коштів на публікацію не вистачало. У Ялті, за лікарськими клопотами, видавничі плани здавались все примарнішими. Після смерті письменника залишились його рукописи, які передавалися з рук в руки, аж поки не примандрували на Волинь. Мабуть, як ніхто раніше, в рядках ялтинського лікаря-небіжчика Олена Пчілка відчула відчайдушний заклик: "Повій, вітре, на Вкраїну…" Саме вона дала можливість Україні почути цей голос. Упорядкувала рукописи, залучила до фінансування декого із земляків, і врешті-решт перша книжка Степана Руданського під назвою "Співомовки" побачила світ 1880 року в Києві. Кропітку працю видавця Олена Пчілка заховала під псевдонімом "Н. Г. Волинський" (що означало "невеликий гурток волинський). Так почалося тріумфальне повернення на Батьківщину Степана Руданського. До першої виданої збірки увійшло всього 28 поезій. Поступово цей невеликий айсберг завдяки зусиллям Івана Франка, Михайла Комарова, Павла Житецького, Агатангела Кримського, Василя Лукича та інших перетворився у цілий острів на карті вітчизняної літератури. Цілителі духу, до числа яких, безперечно, відноситься Руданський, отримують право на безсмертя у пам'яті народній. Однак в самій Ялті через кілька десятиліть вже рідко хто з місцевих жителів зміг згадати жертовного лікаря Степана Руданського. Чимало шанувальників його літературного хисту з великими труднощами розшукували могилу поета в місті. Відомий одеський бібліограф Михайло Ковальов ділився ялтинськими враженнями: "…похоронили – і забули. […] І ніхто, окрім дочки Степана Васильовича, не зміг сказати, де і як найти могилу: ні хреста, ні огорожі нема над нею. […] Чи то так воно і навіки останеться?" У 1891 році повз Ялту проїжджав одеський літератор і видавець Іван Липа, що був родом з Криму. Він захотів обов'язково поклонитися могилі Руданського, яку знайшов за допомогою сторожа під зеленим кипарисом. Відчуття пустки боляче вразило І. Липу і спонукало його написати статтю у львівському журналі "Зоря" з пропозицією до свідомих українців зібрати гроші, щоб привести могилу Руданського в порядок. Зібрані кошти дозволили замовити мармуровий пам'ятник з хрестом і встановити його на могилі. У 1968 році з ініціативи Літфонду УРСР на могилі був споруджений новий пам'ятник з бронзовим горельєфом С. Руданського (скульптор Р. В. Сердюк) і з викарбуваними рядками відомого вірша поета, що став народною піснею: На могилі не заплаче ніхто в чужині, Хіба хмаронька заплаче дощем по мені. Та минають десятиліття, роки, і ім'я Руданського стає невід'ємним від сучасного Криму, зокрема Ялти, де в честь нього названа одна з центральних вулиць міста. Його ім'ям названа народна капела бандуристів при Кримському державному педагогічному інституті під керуванням заслуженого працівника культури України О. Ф. Нирка. Всекримське товариство "Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка встановило премію ім. С. Руданського за вклад у розвиток української культури в Криму. Її першим лауреатом став професор Таврійського Національного університету ім. В. Вернадського Петро Киричок. Символічним можна вважати і те, що саме на вулиці Степана Руданського в Ялті була відкрита перша міська школа з українською мовою навчання.  І. Запитання для студентів. 1. Як ставився С. Руданський до Ялти? 2. Де проживав Степан Руданський у Ялті? 3.У яких жанрах написані твори С. Руданського ялтинського періоду? 4. Хто причетний до видання першої книжки С. Руданського? 5. Хто є автором пам'ятника на могилі С. Руданського? 6. Як вшановується ім'я С. Руданського в Криму? ІІ. Завдання для самостійної роботи. 1. Прочитати ялтинські листи Степана Руданського та обгрунтувати визначальні риси його світогляду та характеру. 2. Зробити аналіз співомовок С. Руданського, присвячених мовним проблемам. 3. Визначити оцінку С. Руданського ролі Б. Хмельницького та І. Мазепи (за його історичними поемами). 4. Порівняти "Іліаду" Гомера у перекладах С. Руданського та М. Рильського. 5. Запропонувати маршрут пішохідної екскурсії "Слідами Степана Руданського в Ялті". ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт. 1. Фольклорні мотиви в дивоспіві Степана Руданського "Чумак". 2. Жанрове збагачення української літератури Степаном Руданським. 3. Засоби комічного в "філологічних" співомовках Степана Руданського. 4. Увічнення пам'яті Степана Руданського на кримській землі. ЛІТЕРАТУРА 1. Руданський Степан. Твори в трьох томах. – Київ, 1973. 2. Зленко Григорій. Борг Степанові Руданському // Зленко Григорій. З полону літ. Літературно-критичні нариси. – К., 1989. 3. Киричок Петро. Міський лікар Ялти. // Золоті ворота. Випуск 5. – К., 1993. 4. Колесник Петро. Степан Руданський. – К., 1971. 5. Кримський А. Ю. Слідком за Руданським в Ялті. 6. Приходько І. Ф. Українські класики без фальсифікацій. – Харків, 1997. 7. Сиваченко М. Є. Студії над гуморесками Степана Руданського. – К., 1979. 8. Рильський М. Т. Про поезію Степана Руданського // Рильський М. Т. Статті про літературу. – К., 1980. 9. Цеков Ю. І. Степан Руданський. – К., 1983. АМВРОСІЙ МЕТЛИНСЬКИЙ На одному з перших засідань ялтинського товариства "Просвіта" наприкінці 80-х років ХХ століття було запропоновано присвоїти міській організації ім'я Амвросія Лук'яновича Метлинського. З історією нашого міста пов'язані долі і більш визначних українських письменників та діячів культури. Чому ж саме це ім'я стало прапором, корогвою, яка згуртувала ялтинських українців у часи перебудови? Мабуть, тому, що Метлинський був з числа перших невтомних орачів на цілині української культури, що працювали не покладаючи рук задля воскресіння слави України. Його життєва дорога переплелась з нашою Ялтою, та, на жаль, переплелась так трагічно. Поет, видавець, фольклорист, науковець Амвросій Метлинський помер і похований в нашому місті. Але, як це не прикро, його могила не знайдена. І нині ми не можемо поклонитися праху людини, перед якою схиляв голову Тарас Шевченко. В листі до Корольова від 18 листопада 1842 року Кобзар писав: "Поклоніться, будьте ласкаві, Метлинському. Спасеть його Бог за його "Думки і ще дещо"; тільки і полегкості, що вони". Ці слова не можуть промайнути легко і просто повз нашу свідомість, через віки вони пронесли незбагненну ауру, що змушує сучасників знову і знову вклонятися пам'яті Метлинського з шевченківським пієтетом. Амвросій Лук'янович Метлинський народився 1814 року в селі Сари Гадяцького повіту на Полтавщині, в родині здрібнілого поміщика. Сучасні дослідники віднайшли родинні узи між родом Драгоманових, що дав українському письменству Лесю Українку, і родом Метлинських. Початкову освіту майбутній поет отримав у Гадяцькому повітовому училищі, у якому знайшов свого "батька по книжках" в учителі Михайлові Макаровському. Потяг до знань спонукав Метлинського продовжити навчання у Харківський гімназії, а згодом – у Харківському університеті, найбільшому на той час в Україні освітньо-культурному центрі, що служив інтелектуальним джерелом наукового, журналістського, театрального і літературно-критичного життя. До лектури Амвросія входили вершини європейської літератури – твори В. Шекспіра, Дж. Байрона, А. Міцкевича, які пробуджували у майбутнього поета потяг до ідеалу свободи, рівності, справедливості. Під впливом авторитетного харківського професора Ізмаіла Срезневського Метлинський вивчив польську і чеську мови, студіював слов'янський фольклор. Закінчивши університет (1835), Амвросій Метлинський займає посаду помічника бібліотекаря і працює над магістерською дисертацією, після захисту якої він отримав посаду ад'юнкт-професора кафедри російської словесності Харківського університету (що дорівнює молодшій науковій посаді). Після захисту докторської дисертації на тему "Взгляд на историческое развитие прозы и поэзии" він отримує посаду ординарного (штатного) професора кафедри російської словесності в Київському університеті. Педагогічна діяльність давала можливість підтримувати студентів морально й матеріально, прищеплювати їм любов до рідного слова, народної поезії, спонукати до збирання, записування й видання фольклорного матеріалу. Та й сам він зробив чимало в царині фольклористики. Разом з І. Срезневським, М. Костомаровим Метлинський започаткував видання "Южнорусского сборника" (1848), у якому публікувались народні перекази, легенди, прислів'я, приказки, пісні. У 1852 році А. Метлинський опублікував у Києві "Байки та прибаютки Левка Боровиковського" зі своєю передмовою, а у 1854 році – велику і надзвичайно цінну збірку "Народныя южнорусские песни". Художня спадщина Метлинського складається з однієї збірки "Думи і пісні та ще дещо", до якої увійшло 30 оригінальних поезій і перекладів із чеської, словацької, сербської, польської та німецької літератур. Книжка вийшла 1839 р. під псевдонімом Амвросія Могили. Львівський професор К. Студинський у своїй книзі "Кілька слів про генезу творів Амвросія Метлинського" підкреслював книжний характер лірики поета. Ван також визначає чотири джерела впливу на поезію Могили-Метлинського, а саме – російської, польської, німецької літератур, і, безперечно, українських народних пісень, дум, повір'їв. Оцінки творчого доробку А. Метлинського досить суперечливі, але в цілому не можна не погодитись з думкою Степана Крижанівського, який називав творчість поета "професорською лірикою". Свої кращі поетичні твори Амвросій Лук'янович написав на схилі літ, багато з них не публікувалися за життя автора. Світогляд Метлинського, його пристрасна любов до України, уболівання за розвиток української культури червоною ниткою проходить крізь епістолярну спадщину письменника. Україна постійно асоціювалася у роздумах поета з щедрим сонячним промінням, теплим леготом. "Пишу к вам, – читаємо в одному з його листів до Срезневського, – из Украины, которая в это время смотрит совсем не Украиной: бытие мое мрачно, сумрачно, и дождь на дворе холодный…" Майже в кожному своєму посланні до друзів А. Метлинсткий з захопленням розповідає про нових талановитих літераторів, міркує над ментальністю українського народу. Свою роботу Метлинський оцінював завжди вельми скромно. шкодував, що недуга забирає його останні сили, які б він хотів віддати на благо Україні. "У меня довольно материалов и много мыслей и предположений об разных трудах, но мало сил и здоровья, и потому с горем смотрю на то, что мог бы сделать – и не могу! Лекции утомляют неимоверно, писание тоже, и потом грудная боль и кровохарканье", – ділився він своїм найсокровеннішим з другом Іваном Срезневським. У листах А. Метлинського 1853 р. вперше згадується Крим як оаза, де можна набратися здоров'я і наснаги: "Советуют Крым и кумыс и прочее. Поэтому, приложивши свидетельство медика, прошусь в Крым, с удержанием жалования и двухсот рублей пособия, сверх вакации на 28 дней". Як вважає дослідник Скрипник, у зв'язку з хворобою А. Метлинський в 1858 р. виходить у відставку і оселяється в Ялті. Є підстави вважати, що насправді в Ялту він приїжджав лише періодично. У мемуарах Костомарова вказується, що Метлинський перебуває "то в Швейцарії, то в Криму, то в Ялті". Найповніші відомості про смерть Метлинського у Ялті надає М. Костомаров. В червні 1870 року він також знаходився на лікуванні в нашому місті. І тут випадково довідався про трагедію: під час приступу меланхолії Метлинський застрелився. Правда, після спроби самогубства Амвросій Лук'янович ще жив "тижнів зо два" у невимовних стражданнях. Доцент Гнідан у своєму дослідженні про Метлинського уточнює, що поет в Ялті перерізав собі вени. Достовірно відомо, що розтин тіла Метлинського робив ялтинський лікар Степан Руданський. Цілком ймовірно, що Руданський намагався врятувати Амвросія Лук'яновича від смерті в ці останні жахливі два тижні. Так сумно перетнулися дороги двох непересічних особистостей, імена котрих золотими літерами викарбувані на скрижалях історії української культури. Побутує думка, що могила А. Метлинського не знайдена тому, що його як самогубця поховали за межами цвинтаря. Як бачимо, тема "Метлинський і Ялта" на сьогодні досліджена вельми поверхово, вона є широким полем для студіювання біографів поета, краєзнавців, студентів. |
Схожі:
|
Методичний порадник до медіаресурсу з історії рідного краю Любов до Вітчизни – це любов до рідного будинку, вулиці, школи, села, міста. Знання про рідний край необхідні для духовного розвитку... |
Інтегрований предметний тиждень історії та географії Мета проведення: популяризувати краєзнавчу роботу серед молоді; викликати інтерес учнів до історії та географії рідного краю; показати... |
|
Заняття ФОТОГРАФІЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ ТА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ |
Конспект уроку літератури рідного краю, проведеного вчителем української... Тема. Література рідного краю. «Йду натхненно важкими дорогами…» Микола Турківський |
|
План роботи Михайлюцької ЗОШ І – ІІІ ступенів на весняні канікули Заняття гуртка «Історія рідного краю». Виготовлення буклета з історії рідного краю |
УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ У 10 КЛАСІ ТЕМА: МАЛА ПРОЗА ІРИНИ НЕВИЦЬКОЇ МЕТА: познайомити учнів з оповіданнями письменниці, навчити визначати проблематику творів, виділяти головне; розвивати уміння ідейно-художнього... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИВЧЕННЯ СПЕЦКУРСУ «ДУХОВНА СПАДЩИНА РІДНОГО КРАЮ» У формуванні духовної культури студентської молоді, її світорозуміння та світогляду велике значення мають знання з історії та культури... |
Уроки літератури рідного краю: технологія підготовки та проведення Співпраця учитель (методист) митець (художній твір) учень (читач) досягне органічної єдності, якщо, добираючи матеріал до уроків... |
|
Уроку Контролю діяльності учнів; спонукати до самостійності на етапі осмислення і засвоєння знань; формувати інтерес до вивчення конкретного... |
Урок з використанням інсценізації та ІКТ Проща”, “Козацький цвинтар”, “Заплакані зорі”, “За кого померти?”, лауреата літературної премії імені Василя Симоненка. Розвивати... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua