|
|
Скачати 180.38 Kb.
|
|
«Порівняльний аналіз постаті Івана Мазепи у творах В. Сосюри «Мазепа» та А. Гудими «Сповідь Мазепи» Іван Степанович Мазепа — один із найвидатніших українських гетьманів, який найдовше (понад 20 років) був при владі — народився 20 березня 1640 року (за деякими джерелами 1639 або 1644) на хуторі Каменці (згодом Мазепинці) поблизу Білої Церкви, що на Київщині, у родині українського шляхтича. Це — одна з найвеличніших і найтрагічніших особистостей в українській історії. Гетьман Іван Мазепа належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю і вчинками найвиразніше виявляли найвищу мету свого народу – прагнення до волі й державності. Ще за життя він викликав підвищену увагу до себе з боку політиків, митців, увагу, що не зникла й по його смерті. Переломним моментом у трактуванні особи І.Мазепи стала Полтавська битва: знак + був замінений знаком -. Скільки б не з’явилося ґрунтовних історичних досліджень, котрі поглиблюють наше розуміння драм та конфліктів мазепинської доби, наше сприйняття унікально складної особистості самого гетьмана й державотворця все ж таки залишається обмеженим, неповним, сказати б, «висушеним», занадто схематичним. Бо попри силу-силенну фактів, документів, цифр, цитат, не проглядатиме одне — обличчя Івана Степановича Мазепи як людини (не як політика), його особистісні риси в любові та ненависті, його прихований духовний портрет. Отже, якщо ми бажаємо нарешті збагнути цю таємницю, нам не обійтися без творів високого мистецтва слова. Відомо, що про Мазепу протягом XVII—XX століть писали видатні майстри літератури (в першу чергу — класики поезії) різних країн. Це й Вольтер, і Байрон, і Гюго, і Словацький, і Рилєєв, і Пушкін, менш розгорнуто, проте змістовно та цікаво — Гоголь, Шевченко, Куліш, у минулому сторіччі Богдан Лепкий створив епічний цикл повістей про великого гетьмана («Мотря, «Не убий», «Батурин», «Полтава», «Від Полтави до Бендер»), який зовсім недавно, і то далеко не повною мірою, став надбанням порівняно широкого кола читачів. [10;5] Саме в «координатах людинознавства» Мазепа стає для нас ближчим, зрозумілішим. Доба великої популярності І.Мазепи у світовій та вітчизняній літературі починається з XIX ст., у добу романтизму. Що саме викликало таке зацікавлення образом гетьмана? По-перше: існування великої кількості чуток, легенд та недостовірної інформації про його особисте життя; по-друге: його любовні пригоди якнайкраще відповідали потребам жанру романтичної поеми, драми та любовного роману і давали багатий матеріал для творчої уяви поетів, драматургів; по-третє: після конфлікту української національної еліти на чолі з Мазепою і російського абсолютизму в особі Петра І ім'я гетьмана стало відомим не лише дипломатам, а й широкому загалу в різних країнах світу. На тлі незначних творів маловідомих або зовсім невідомих авторів з'явилося кілька робіт, які заслуговують на особливу увагу. Географія письменників, що писали про Івана Мазепу, широка. Європейці: Вольтер (1731 р.), Францішак Госецький (1732 р.), Анрі Констана д’Орвіль (1764 р.), Генріх Бертуха (1812 р.) — ось тільки декілька авторів, які започаткували світову «мазепіану» [9;26]. У 1818 році з'явилася однойменна поема Дж.Байрона, через десять років свій вірш українському гетьманові присвятив В. Гюго. Згодом про Мазепу писали Ю. Словацький, Б. Залєський (Польща), К. Рилєєв, О. Пушкін (Росія), Й. Фріч (Чехія), Т.Шевченко, С.Руданський, М.Старицький, Б.Лепкий, Ю.Да- ган, В. Сосюра (Україна). Це далеко не повний перелік митців, які у своїй письменницькій спадщині мають твори про великого українського політичного діяча. Наприкінці XIX століття з'явилося кілька творів про Мазепу в українській літературі. Але безперечною літературною вартістю все ж таки відзначилися твори М.Старицького «Молодість Мазепи», «Руїна». За життя автора твори не були опубліковані. Твір «Руїна» є частиною задуманої письменником мистецької панорами від початку визвольної війни 1648-1654 років до антикріпосницьких рухів на Поділлі у 30-х роках XIX ст. Письменник ставив на меті відтворити складний період розвитку вітчизняної історії, який П.Куліш назвав «Руїною». Центральний персонаж - Іван Мазепа, образ якого у світовій літературі вже мав багату традицію. Однак для тогочасної вітчизняної української літератури трактування постаті Мазепи як позитивного героя було неможливим. Усупереч цензурним заборонам у «Руїні» зроблена серйозна спроба об'єктивного відтворення суспільної діяльності Мазепи, порушуються серйозні питання державності України, суверенітету і протекторату, взаємовідносин з Росією, Польщею, Турцією. Одними із останніх вітчизняних літературних творів про гетьмана були поема Володимира Сосюри «Мазепа» та віршований роман Андрія Гудими «Сповідь Мазепи». Обидва українські автори показали Мазепу не зрадника, а борця за ідею звільнення української землі для українців. Досліджуючи тексти творів, ми бачимо спільне та відмінне у змалюванні епохи та постаті Мазепи, а також відбиток політичного устрою в Україні на відверте і правдиве зображення постаті великого гетьмана та його діянь. Володимир Сосюра, на вiдмiну вiд своїх попередникiв, по-своєму трактує постать Мазепи. Не iдеалiзуючи його як неординарну особистiсть, поет творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана. Вiн намагається, як нiхто iнший, розкрити психологiю особистостi Мазепи i через його образ пiднести iдею державностi України, її незалежностi. Тому щирiсть i громадянська мужнiсть у розмовi з читачем про найскладнiшi перiоди в iсторiї України є головними ознаками поеми «Мазепа». Читаючи її, ми побачили, як Сосюра говорить про свій авторський задум: Я серцем хочу показати Страшну трагедію Мазепи, I в нiй в той час страшний незгоди Трагедію мого народу… Уже цими рядками поет пiдкреслює, наскiльки злитi в поемi образ Мазепи з образом українського народу: у них навiть трагедiя – одна та ж сама. У чому полягає ця трагедiя? На нашу думку, саме її розкриттю й обґрунтуванню присвячує свiй твiр В. Сосюра. В анотації до книги Андрія Гудими читаємо: «Віршований роман «Сповідь Мазепи» — це відчайдушний крок Андрія Гудими до повернення Україні світлого імені славного її сина. У роздумах автора проглядається чітке перевисання тієї доби у наше сьогодення. Це звучить як засторога нині сущим політикам, державотворцям і нашому терплячому народові, якому Небесними Силами визначено бути незалежним». В обох творах просліджуємо проведені паралелі між мазепинською епохою та сучасним для кожного поета часом. Проте в Сосюри це мрія про незалежну Україну, вибір самостійного шляху розвитку, але автор виписує цю мрію обережно, не використовуючи різких зауважень : Хай про Мазепу спів мій лине, Хоч він був пан, та серце мав. За суверенність України Боровся він і в цім був прав. А в Андрія Гудими здобута Україною незалежність в 1991 році не є остаточною, і тому він, переносячись із мазепинської доби в сьогодення, закликає: Боротись! Визволятися! Найгірше – Німе терпіння, згода на ярмо. Невже такі ми перед Богом грішні, Що й досі на колінах стоїмо? Чому ж такий підхід у висловленні споконвічної мрії українців про незалежність? Поема Сосюри написана у 1929 - 1960 роках. Надрукована лише 1991 року. З поемою поет жив більше тридцяти років, які склали цілу епоху «випаленої» живої думки в добу тоталітаризму, коли й за менш ризиковані теми письменники потрапляли в жорна безжальної репресивної системи. Поема «Мазепа», оскільки вона виразно протиросійська, мала нелегку долю. Десятки років вона була під спудом заборони. Вивчаючи історію написання твору, ми натрапили на статтю в газеті «Факти» за 2002 рік , у якій найстарша українська актриса театру і кіно Наталія Гебдовська розповідає про знаменитих людей, з якими їй довелося зустрітися в житті. «А з Сосюрою у мене був такий випадок. Він мені показав те, що іншим не наважувався. Якось ми з сином і невісткою йшли додому. На вулиці Леніна нас наздогнав Володя і напросився в гості, запропонувавши нам почитати свою нову поему «Мазепа». Був він схвильований і чимось стривожений, говорив тихо, озираючись по сторонах. Він знав, що за ним стежать. Коли зайшов у будинок, вийняв рукопис, прочитав нам, а потім запитав: «Можна її заховати у вас?» Він читав, а ми по-новому побачили історію України. Хотіли навіть переписати, але не наважилися. Розуміли, що цензура подібне ніколи не дозволить надрукувати. Незадовго до смерті він зайшов до нас і забрав поему. Сумно, що такі люди тоді не могли реалізувати себе повною мірою». Проте, вихований комуністичним режимом, Сосюра, бажаючи незалежності України, все ж таки не бачить свій народ без російського: І руку нам простяг могучу І з нами став, як ми, крилат, Підвівши голову за тучі, Великий наш російський брат! Із одного коріння, Із Білоруссю ввись разом, Щоб увійти в комуни брами, Вони зросли трьома стволами, Обнявшись шумними верхами. Віршований роман «Сповідь Мазепи» написаний Андрієм Гудимою в 2003 році, коли були оприлюднені нові факти з життя та діяльності українського гетьмана, розкриті засекречені фонди, з’явилася можливість вивчати різноманітні історичні документи, зв’язані з тією епохою. Мабуть, вивчення цих документів і надихнула автора на використання застарілих слів та словосполучень задля точнішої характеристики тієї доби: вірли (орли), благостинь (добро, благо), одвічаєш (відповідаєш) тощо. А головне - з’явилася можливість без страху висловити свої думки й писати правду, не завуальовуючи її, оскільки Україна стала незалежною й пішли в небуття тоталітарні перестороги. Поет бачить самостійний шлях України, її розбудову, її розвиток. Чому взамін Великої Вкраїни Росію розбудовуєм, чумні? Який це гаспид в наші білі стіни Ввігнав сокиру? Стямимось чи ні? У творі «Мазепа» В.Сосюра вустами Мазепи показує споконвічну мрію українського народу про самостійність: — Я так люблю твої дороги, Моя Україно сумна! Ти на груді моїй, як рана… О, як залізно вірю я, Що час визволення настане, І шабля золота моя, Мазепи, гетьмана Івана, Над трупом ката засія! Проте автор прямо не вказує, хто ж той «кат». Про кого він пише: чи то про російського царя Петра І, чи про російську державно-бюрократичну машину. У кінці поеми читаємо: …Хіба ж я міг таке подумать, Що проти мене мій народ?. Що він мої розіб’є мрії Так, як Петро чужинну рать, Що він ніколи від Росії Не зможе серця одірвать. Постать Мазепи, який ступив у нерівний двобій із кривавим царем, що «розіп’яв Україну», була співзвучною Сосюрі, адже політика російського царизму, (у час Сосюри - більшовизму), ні в чому не змінилася. Звертаючись до історичних подій і постатей минулого, В.Сосюра екстраполює їх на сучасне життя України й намагається знайти відповіді на сьогочасні проблеми, - власні та суспільні. Поема осмислювалася і творилася в добу, коли гайки російського терору в Україні були закручені до краю, коли були скарані «на горло» сотні, тисячі українських патріотів-інтелігентів. Громадянський подвиг В.Сосюри в тому, що він сміливо виходить за рамки дозволеного і звертається до постаті Мазепи. I не просто звертається, а підносить постать Мазепи до рівня національного героя, прикрасивши його молоді роки романтичними залицяннями. На відміну від Сосюри, Гудима в романі різко засуджує російський шовінізм. Через весь твір червоною ниткою проходить ідея створення вільної, незалежної, самостійної держави. У вуста Мазепи автор вкладає потаємну мрію українського гетьмана, яку той виношував протягом десятиріч: Ти – руський цар. Я – гетьман України. Свою державу зводиш на кістках. А я свою відважився з руїни Розбудувати. Вільну у віках! Без тиранії царської. Твоєї. Віднині я – Мазепа! – не плебей. Аби не зрадить власної ідеї, Цілком свідомо нехтую тебе. Дослідження творів В.Сосюри «Мазепа» та А.Гудими «Сповідь Мазепи» виявили, що обидва автори зображують героя не тільки як гетьмана, державного мужа, а й як просто людину, сина, коханця, чоловіка, друга. У поемі В.Сосюри ми зустрічаємося з Мазепою в «Пролозі», коли він у далекій Молдавії згадує своє життя. Із першого розділу перед нами фаворит польського короля, чорнобривий паж-ловелас: Він королівський паж коханий, І од зорі і до зорі Він мусить буть при королі… Портрет Мазепи виписаний кількома строфами: І паж між ними чорнобровий, Мов тінь, легким блукає кроком, Такий стрункий і одинокий. В його очах туман, вогонь… Хто він такий, як звать його? Він задививсь у ночі тьму, Притис до пліч вузькі долоні, І чорні кучері на скроні Упали хвилями йому. На бархат вій, на владні очі Вже не одна молилась панна… Із цих рядків перед читачем постає «стрункий», «чорнобровий» юнак, із «кучерявим чорним волоссям», «владним поглядом», виразними очима з «бархатистими віями». Використовуючи такі епітети, Сосюра показує свою прихильність до молодого Мазепи. Він не засуджує Івана, що той прислужує польському королю, Бо круль Івана полюбив За голос ніжний, наче спів, За руки бархатні і чулі, За ґречно зроблений уклін, І що такий пригожий він. Поет називає Івана юнаком лукавим і хоробрим, Дон-Жуаном із України, бо … перед гордою красою, Непереможною такою, Встоять ні одна не могла І потім вічно пам’ятала. Знаючи, що Мазепа писав вірші, які, до речі, збереглися до наших днів, Сосюра, вустами польського короля, повідомляє про це своїх читачів: Я бачу, ти не тільки паж, Але й поетом бути можеш. Перед нами постає, здавалося б, легковажний юнак. Проте поет, передаючи думки Івана, показує його любов до рідного народу і тугу за рідним краєм, що характеризує Мазепу як патріота. Він не боїться прямо сказати, що сумує за рідним краєм. І на запитання короля, про що задумався, відповідає: … я згадав про Україну, Козацьку волю і орлів… Про дальній плач, і сміх, і спів, Про рідний шум і верб, і трав… Козацьку волю я згадав!.. Отже, з перших рядків поеми читач зустрічає опис зовнішності та характеру майбутнього гетьмана. Роман же «Сповідь Мазепи» починається з того часу, коли Мазепу обирають гетьманом. Поет легкими штрихами торкається минулого Івана: часу, коли навчався в Києві, служив пажем в Яна-Казимира, потрапив до Січі, зустрічався з Дорошенком, Хмельниченком, Павлом Тетерею, Виговським. Але читач не бачить обличчя гетьмана, перед ним не постає молодий вродливий веселий юнак, якого ми бачимо в Сосюри. Читач не може уявити, який він – гетьман Іван Мазепа – високий чи низький, вродливий чи потворний, товстий чи худий. Лише по крупинках із тексту можна зібрати портрет Мазепи: «очі темні» (Розділ 4; ч.1); «Сивий. Постарілий» (Розділ 4; ч.1) , гострий погляд («то кине оком» Розділ 8.ч.1). Проте в романі виписано характер Мазепи, ніби мимохідь, зустрічаємо його характеристику: він «хитрий лис», «хитріший хитрих», «невблаганний, щоб до цілі йти»: Він спритно йшов, немов за течією Нема гріхів – не буде і покут. І пресвяту виношував ідею. Стратег. Політик. Хитрий сіткоплут. «Спокійний ззовні, а в душі горів» : В душі захмар’я, - аж клекоче буря, - А на лиці – погода і яса*; мав «недремне око», його уміння виголошувати промови виділяло гетьмана з-поміж інших вельмож: Зате промова… Гідна Ціцерона. Не пишнослів’я, - цар його цуравсь,- А мудрості невидима корона. Така живе з людиною лише. Така лишень із гетьманом вмирає. Таку мирують. І таку… карають. Гетьман умів промовчати де треба: Грішу. У мислях. Щоб вуста мовчали, Триперстям запечатаю, мов гріб. Яса* - світло , сяйво (поетичний вираз) Протягом усього роману автор показує то велич гетьмана,то його значимість, розум, силу державного мужа: Із ним ніхто не смів – запанібрата. Чи круть чи верть, а гетьман – голова. Просвічена і досвідом багата. А це либонь достойність головна. Умів з халепи вибратися ціло. І викрут на безвиході знайти. А ще… натхненний потайною ціллю, В яку лиш Бог посвячений; то слабодухість простої людини, його вагання, служіння царю, і докоряє Мазепі, що той не довів до кінця свою справу: Слабий. Убогий. Без свого кутка, Де міг би упокорено сконати. Оце й усе від задумів. Така Судьба твоя, новітній Герострате. Кожен із митців використовує різні епітети, порівняння для відображення постаті гетьмана. Таблиця 1.1 Використання епітетів та порівнянь у змалюванні образу І.Мазепи у творах В.Сосюри «Мазепа» та А.Гудими «Сповідь Мазепи»
Останнє кохання гетьмана Мазепи у творах В.Сосюри «Мазепа» та А.Гудими «Сповідь Мазепи» 1704 рік... Саме той час, коли гетьман Іван Степанович Мазепа досяг вершини своєї могутності. На схилі літ своїх, маючи за плечима 65 років, раптом закохався він у надзвичайно вродливу дівчину Мотрю, доньку генерального судді Війська Запорозького Василя Леонтійовича Кочубея. Історія цього кохання, яка переказувалася в піснях, легендах, творах інших письменників (О.Пушкін, М.Старицький, Б.Лепкий, Дж.Байрон), не оминула й поему В.Сосюри «Мазепа» та роман А.Гудими «Сповідь Мазепи». Росла смуглява й синьоока У Кочубеїхи дочка, На батька схожа, особливо Коли ще був він молодим. Росла струнка, росла щаслива. Щастило їй в житті у всім! Росла, тополенька неначе В киреї неба голубій, Швидка, нервова і гаряча, Як в спеку вітер степовий… (В.Сосюра) Єдиний скарб, - на всеньку Україну, - Красуня Мотря. Дівонька й дитя. ….. Ото вона – мов нічка в дівич-зіллі. Ото вона – як досвіток в саду. То вже, дивися, - скрипка на весіллі Сміється-плаче. Коб’ не на біду. (А.Гудима) Чим зачепила гетьмана юна красуня Мотря? Мабуть, не тільки вродою. Мала шляхетну, норовисту вдачу. Розумна, гостра на язик, швидка думками та вчинками, рішуча дівчина легко підкорила серце досвідченого в амурних справах чоловіка. Ось які слова підібрав кожен поет для зображення цього кохання: Таблиця 1.2
На думку дослідників, Кочубеївна першою відкрила овдовілому Мазепі свої почуття. Переконавшись, що почуття взаємні, вона вирішила поєднати долю з коханим. Але, коли за наполяганням Мотрі гетьман у 1704 році заслав сватів, батьки нареченої запротивилися. Головний аргумент відмови – наречений був хрещеним батьком нареченої, а православна церква не допускає таких шлюбів. Закохана слухати нічого не хотіла, і почалося сімейне протистояння. Розуміючи, що батьки ніколи не дадуть згоди на цей шлюб, дівчина просто втекла до коханого. Такого від неї Мазепа не очікував, і тепер треба було рятувати честь коханої. Для цього мудрий гетьман при свідках умовив Мотрю повернутися до батьків, пообіцявши, що він доб'ється дозволу обвінчатися і вони стануть чоловіком і дружиною. Саме цей епізод В.Cосюра описує так, як це подається в писемних пам’ятках того часу: Як ти прийшла, моя кохана, Як ти могла таке зробить? Як серце у твого гетьмана У грудях стогне і болить! Що скажуть люди?! Як це можна? Втекти до мене од батьків! Горить душа моя тривожна, Мене лякає божий гнів І людський суд. У віршованому романі Гудима цілий розділ присвячує розповіді про кохання Мазепи та Мотрі, звідки читач дізнається про ставлення батьків (особливо матері) до кохання їх дочки та хрещеного батька. Вони забороняють зустрічатися закоханим, на що Мотря відповідає:
Воно, - щоб знали! – понад вашу злість. … Ніщо його не знівечить , хоч груди Огудою в безтямі натрудіть. Не стане вас, мене в житті мене буде, Воно ж – кохання! – житиме й тоді. Через позбавлення можливості зустрічатися, між Мотрею та Іваном Мазепою зав'язується листування. Закохані протягом недовгого часу листувалися через слуг Мотрі, а також через Карпа і Мелашку, слуг гетьмана Мазепи. Історія зберегла для нас дванадцять коротеньких любовних листів гетьмана до Мотрони Кочубеївни. У романі Андрій Дмитрович згадує про листи до Мотрі, навіть наводить уривок одного з них: Оці листи щасливіші від мене, Бо у твоїх покоїлись руках. За історичними даними Іван Мазепа таки помстився своїм ворогам, тим, хто став на заваді його щастю. Звинувативши у зраді, він, за вимогою Петра І, скарав на смерть батька Мотрі — генерального суддю Василя Кочубея, а матір довгий час протримав під вартою. Його кохання вмирало теж важко і повільно, наче людина. Останнє кохання, світле і трагічне. В. Сосюра у своїй поемі відображає покарання Кочубея, правда про Кочубеїху він змінює факти, виписуючи і її загибель, а про Мотрю нібито забуває. Востаннє читач зустрічається з нею під час страти Іскри та Кочубея. А ось Андрій Гудима намагається більш реалістичніше відтворити історичні факти, що стосуються кохання Мазепи і Мотрі. Мотря завершила своє нещасливе життя, служачи Господу. Вона пішла в черниці Пушкарівського жіночого монастиря, що знаходився поблизу Полтави. Проте у страшні хвилини вона являлася Мазепі: Затерп Мазепа. Перед ним не Мотря Ота, колишня, - як сама весна, - А фурія – то владна, то німотна… Нащадкам лишився чудовий зразок української любовної епістолярії - листи Мазепи до Мотрі, витяги з яких включає у свій роман Андрій Гудима. Він ніби пропонує своїм читачам детальніше ознайомитися з ними. А найголовніше, що ця історична постать надихне ще не одне покоління митців до літературної творчості або історично-аналітичної праці. |
| 1. Мазепа Іван Степанович гетьман України (1687-1709 рр.); видатний... Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською... |
Урок №10 Він народився 20 березня 1632 року в Мазепинцях на Київщині. Походив із старовинного українського роду Мазеп. Батько Мазепи, Степан,... |
| Один з найвидатніших вчених Сіракузи — давньогрецький математик, фізик та інженер, один з найвидатніших вчених античності. Обчислив площу сегмента параболи,... |
ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ Львові), під час 1-ої світової війни – “Українська державна думка і Европа” (вид в Берліні, Винниці й у Львові), “Міжнародне положення... |
| До рішення виконавчого комітету від «24» січня 2011 р. №81 Карпенка, Миру, Дружби, Руська, Острозького, Пирогова, Гоголя, С. Бандери, Протасевича, Л. Українки, Слівенська, С. Бандери, Руська,... |
Реферат студентки ІІІ курсу денної форми навчання спеціальність «Українська мова та література» Україною. І треба сказати, що більшість цих людей чесно служила українській нації й багато з них ґрунтовно прислужилися українській... |
| Гетьманщина наприкінці XVII на початку XVIII столітті Обладнання: Карта, “Україна наприкінці XVII – на початку XVIII ст., портрет І. Мазепи |
Охарактеризуйте основні етапи наступу російського самодержавства на автономії Гетьманщини Початок ХVІІІ ст став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І. Мазепи і П. Орлика зберегти козацьку автономію і відновити... |
| Іван Франко Франко (псевдоніми Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.) Іван Франко (псевдоніми Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.) Іван (27 серпня 1856 р.—28 травня 1916 р.), письменник, поруч Шевченка... |
ВСТУП 7 Порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду управління фінансовим лізингом |