Життєвий і творчий шлях Лесі Українки


Скачати 188.32 Kb.
НазваЖиттєвий і творчий шлях Лесі Українки
Дата28.10.2013
Розмір188.32 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
Тема .Життєвий і творчий шлях Лесі Українки.

Мета: Розширити і поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях

Лесі Українки;

Показати учням творче обличчя поетеси шляхом ознайомлення з листами письменниці, елементами автобіографії, уривками зі щоденника, спогадів сучасників, художньо - документального твору; Виховувати у молодого покоління кращі моральні якості.

Тип уроку: розповідь – монтаж.

Обладнання, наочність: Виставка творів Лесі українки, фотографії.

Хід уроку

1. Актуалізація опорних знань.

Що вам відомо про Лесю Українку з попередніх класів?

Пригадаймо відомі нам поезії.

2. Мотивація навчання, оголошення теми, мети, завдань уроку.

Вступне слово вчителяСьогодні на уроці ми спробуємо глибше проникнути у світ життя і творчості Лариси Петрівни Косач. 25 лютого 1871 року народилася Леся Українка.

Щоб говорити про таку людину як Леся Українка, треба бути уважним до кожного слова, пильним до кожної фрази - щоб ніщо не порушувало правди, не падало тінню на цей чарівний благородний образ.

Найкращий спосіб розповісти про життя цієї видатної жінки можна лише постійно тримаючись документальних джерел. Насамперед тих, що йдуть від неї самої та її рідних. публіцистичних і художніх творів, її листів. Листів її батьків, родичів та найближчих друзів. Численні родинні фотографії та весь сімейний архів.

Листування серед інших видів творчості займає осібне місце в творчості Лесі

Українки.

Епістолярна спадщина складає понад 750 листів.

Через листування вона підтримувала зв’язки не тільки з рідними, знайомими, друзями, а з цілим літературним і мистецьким світом. В окремі дні вона писала до десяти листів. Кожен лист доносить до нас думки, почуття, настрої, які велика поетеса переживала в конкретний момент. Усі вони глибокі, щирі, безпосередні.

Сама ж поетеса абсолютно не поділяла такої думки. У листі До О.С.Маковея (9 червня 1983 р. Колодяжне) писала:

«Великоповажний пане!

... Але от я не згідна з тим, що для розуміння чіїх-небудь віршів треба знати життєпис автора. Невже справді ми, поети (даю собі це ймення з дозволу критиків), мусимо жити завжди на "розпутті великому" і віддавати людям на осуд - скажу навіть, на поталу - не тільки свої думки й роботу, а навіть все життя. Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію в друку, була найприкрішою хвилиною мого життя, дарма що в моїй біографії не знайшлося би нічого ні особливо цікавого для людей, ні надто ганебного для мене самої,"

До матері

25 січня 1907 р.

«Я взагалі не бачу потреби збирать архів - без нього далеко приємніше жити. ... я

не люблю, щоб і конверти з моїх листів діставались у чужі руки.

Такий же погляд засвідчував її чоловік - Климент Квітка. Під впливом цих думок він казав: " Її біографії не буде, мабуть, ніколи написано. Можна складати біографії тільки тих людей, що жили, хоч в середній мірі, громадським життям, вона ж змушена була все жити на чужині або на курортах, у сторонах, хоч багатих на сонце і тепло, та дуже вбоге на артистичне життя і на інтересних людей".

Добираючи матеріал до уроку, я взяла на себе сміливість не погодитися з Лесею Українкою.

І саме вас прошу розрішити в ході уроку питання, чи варто афішувати життя поета, чи для глибшого розуміння твору треба знати життєпис автора?( Проблемне питання)

Хто хоче розуміти поета, мусить піти в поетову країну.

Й. В.Гете

Відправляймося ж у подорож.

Поринемо у далеке минуле...

Предки Лесі Українки з обох боків - батька й матері - входять свїм корінням у глибину далеких століть і мають багату історію. Там перемішались усі: герцог босняцького походження і "заволока із Греції", визначний польський шляхтич і дочка козацького хорунжого, переяславський війт і юнкер - декабрист, видатні громадсько-політичні діячі - чоловіки і жінки в однаковій мірі.

Додаток1 (розповідь учня)

14-17 ст.

Від герцога до козацького сотника

Пращури Лесі з боку батька Лесині предки по батькові в давнину жили в Боснії, на узбережжі Адріатики. Косачі належали до сильного босняцького роду, котрий в 14-15 ст. Грав важливу роль в історії того краю. Згодом, у 1444 р. " володар Захулмя Стефан Косач виклопотав для себе в німецького імператора Фрідріха титул герцога, звідси і вся його округа стала зватись герцогівна. Скоро герцогівну було завойовано турками, але назва так і залишилась". Дехто з панівної верхівки прийняли ісламську віру, інші пішли шукати долю в чужі країни, зокрема в Польщу та Угорщину. Хтось із Косачів потрапив на службу до угорських королів. Один з цих мандрівників, Петро Косач, Польської Корни шляхтич, відзначився у війську, котре з Яном Собєським перемогло турків у 1673 р. Під Хотином, а також під Віднем у 1683 р.

Відстоюючи волю і православну віру, Петро покинув Польщу й прийшов на Україну, де став сотником Стародубського полку при полковниках Міклашевському та Скорпадському. Його сини та онук теж служили в цьому полку. По ліквідації ураїнського козацтва Стефан Косач став маршалом дворянства Погарського повіту. Взагалі ж усі Косачі осідали на Чернігівщині. Лесин прадід Григорій (нар. 1764 р.) оселився в

м. Мглині, що було на крайній півночі Чернігівщини.

Тут же, в Мглині, народився в 1841 р. Лесин батько - Петро Антонович Косач. У нього були менші брати й сестри. Сім’я велика, а маєток маленький, тому всі діти, як тільки підростали, намагалися здобувати освіту і власними силами пробивати дорогу в світ, Петро вступив до Петербурзького університету, але через два роки перебрався до Київського. По закінченні кнів-ту захистив дисертацію на звання кандидата законодавства і був причислений до міністерства юстиції. Через рік його призначено головою Новоград-Волинського з’їзду мирових посередників.

Мати Лесі також зі славного роду.

Додаток2

Драгомани

«Грецький заволока на службі у гетьмана».

Рід по матері був грецький. Ще в першій половині 17 століття прийшов на Україну "грецький заволока" шукати собі щастя. Був це чоловік молодий, письменний та ще й сміливий. Як тільки розпочалося повстання проти Польщі в 1648 році, він приєднався до коша запорозького. Хоробрістю та глуздом досяг визнання серед козаків. Хутко Богдан Хмельницький запросив його бути драгоманом, цебто тлумачем, перекладачем при козацькому війську. З того часу й пішло за ним і за його нащадками прізвисько Драгоман, але вже з великої літери, як власне ім’я.

Досягши становища козацького старшини, одружився й осів на Україні назавжди. Його нащадки теж служили в гетьманському уряді. Один історичний документ свідчить, що значкового товариша Стефана Драгомана - Лесиного прадіда - було обрано в 1756 році на посаду переяславського війта, "яко чоловіка зацного і достойного". Стефан Драгоман ще зберігав дещо з грецької культури. Але далі через мішані шлюби й побут цей рід остаточно українізувався, а прізвище набрало закінчення "ов" - Драгоманов.

Гетьман Розумовський запросив у Гадяч Стефана Драгоманова. Тут Стефан пристав у прийми до дочки козацького старшини Колодяженського, котрий мав велике дворище в Гадячі і маєток в Будищах. Яким, Стефанів син, успадкувавши землі своєї матері, назавжди оселився в Будищах. Отож село Будища стало родинним гніздом дальшого роду Драгоманових.

У Якима було три сини й дочка. Старшого зоставив господарювати, а двох менших послав у 1817 році до Петербурга вчитися й служити: Петро (1802) - батько - вступив до юридичної школи, а Яків, старший на один рік, до військової.

Петро Драгоманов служив юристом при військовому міністерстві. Він мав гарну освіту, знав іноземні мови і з успіхом друкував вірші й оповідання в російських журналах.

Як людину освічену та ще й відомого роду, Петра Драгоманова обрали земським суддею.

Саме цей Петро Драгоманов - батько Олени Пчілки, матері Лесі Українки

Додаток3

Олена Пчілка Ольга Петрівна Драгоманова

В Драгоманівській родині в Гадячі міцно трималися народні традиції, завжди шанувалася народна пісня. Вони мали вирішальний вплив на Олену Пчілку, а через неї і на її доньку Лесю.

"В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки. З певністю можу сказати, що мені це вдалося. Не знаю, чи стали б Леся і Михась українськими літераторами, коли б не я? Може б, стали, а хутчій, що ні... Власне я завше окружала діией такими обставинами, щою народна стихія була їм найближчою, щоб вони змалку пізнали її якнайбільше. Життя зі мною посеред волинського люду сприяло тому",- говорила Олена Пчілка одному історикові літератури.

- Народна стихія,- згадувала Лесина мати,- се було наше природне оточення з малих літ: се були няньки, вся дворова челядь і її діти, та й уся гадяцька й повітова людність, що мала стосунки з нашою сім’єю чи нашим двором. Фольклор і етнографія були нашою природною течією."

Не одними піснями обмежувалась народна творчість, серед якої виростали діти Драгоманових. Скільки ж було ще казок! Там і звірячий епос, і героїчний, і міфологія, і демонологія, і відьмологія... І чого тільки не було!

Видно, долі було завгодно звести цих двох людей (Ольгу Драгоманову та Петра Косача) і їхні долі пов'язати на все життя.

Додаток4.

Лесині батьки: одруження

Потрапивши на службу до Новограда - Волинського, Петро Косач частенько навідувався до Києва. Через свого товариша по університету Михайла Драгоманова він познайомився з його молоденькою сестрою Ольгою, яка з 11-ти років навчалася в пансіоні Нельговської, а по закінченні жила в брата. Тут і зустрілася восени із своїм майбутнім чоловіком, а наступного 1868 року відбулося весілля. Вінчання відбувалося в Пирогівській Хрестовоздвиженській церкві. Через кілька днів друзі проводжали молоде подружжя до Новограда - Волинського.

Шлюб Косача з Ольгою Драгомановою був несподіваним для тих, хто не дуже, добре знав їх обох. Здавалося, нема нічого спільного між надто скромним, тихим світло-русявим двадцятисемирічним чоловіком і енергійною, впевненою, безкомпромісною дев'ятнадцятирічною чорнявою красунею. А згодом всі побачили, що горда й розумна молода панночка зуміла впізнати у скромній постаті молодого юриста людину не ординарну.

Ольгу Петрівну часто можна було побачити на селі: збирала вишивки - зразки народного орнаменту, записувала пісні, різні обрядові повір*я. Під впливом фольклору сама почала писати вірші та оповідання.

Справедливість та людяність лежали в основі взаємин Петра Якимовича і вдома, і в сім*ї. Діти не боялися його, бо це хутчій був старший брат, ніж батько. Він умів без особливих мудрих методів досягти того, що в сім*ї слухали його. Михайло Драгоманов казав, що в основі світогляду його батька була "мішаниця християнства з філософією 18 ст. Та якобінства з демократичним царизмом".

"В той час, коли в шкільній і хатній педагогіці слово учити було синонімом слова "бити", нас, дітей, - казала Олена Пчілка, - не те, що ніколи не били, а навіть іншими способами не карали. Отже, ми виростали, не бачивши ніяких диких сцен розправи сильного з підлеглим, старших у родині з беззахисними дітьми. Для напучування на добрий розум було лише спокійне, лагідне слово."

15 лютого 1871 р. В Новограді - Волинському (колишньому Звягелі) і

народилася майбутня поетеса, Лариса Петрівна косач. Серед шістьох дітей у сім'ї

Косачів Леся була другою дитиною - на півтора роки молодшою від брата

Михайла.

Все життя Лесю і мишу зв’язувала найщиріша дружба. До тринадцятилітнього віку Лесі вони були нерозлучні: разом бавилися й розважались, разом читали й учились.... За цю нерозлучність їх жартома називали дома спільним ім’ям: Мишолосіє. Лесю до п’яти років звали Лосею.

У 1875 р., будучи ще Лосею, вона самостійно прочитала першу книжку "Розмова про земні сили" Михайла Комарова. На початку шостого року життя вчилася писати для того, щоб листуватися з родичами, насамперед з бабусею в Гадячі.

Перший лист Лесі до Драгоманових

Початок літа 1876 р. Новоград-Волинський

«Були у нас ужачі яйця; ми хотіли, щоб вони вивелись, та закопали в землю, та нічого не зробили. Я дуже скучила за вами всіми. Гімнастику вже зняли, а зимою

повісить папа. Вишинська казала, що я не можу там на одну гору не дуже високу

злізти. Бабушка купила стакан. Купець казав, що такий, хоч трясни об пол, то не розіб’ється, а папа каже: ну то тряснем ним. Колись ми переправлялись на ту

сторону, а мама пішла за хлопцем, щоб правив, а ми самі поїхали, а мама хотіла

встати та впала в воду.

Леся»

Косачі і Драгоманові підтримували тісні родинні стосунки. Дядько Михайло для Лесі був ще й вчителем, наставником помічником, просто товаришем. У свідомому віці Леся двічі зустрічалась з дядьком.

Перша зустріч відбулася ще за часів, коли М.Драгоманов працював у адміністрації Київського університету.

У березні 1876 р. Косачі відправилися у Київ до дядька Михайла.

Додаток5

Ліда, старша дочка М.Драгоманова, старша від Лесі майже на п'ять років

На вокзалі їх зустрічали дядько зі своєю десятирічною дочкою.

- Розкажіть же мені, моє Мишолосіє, чи сподобався вам залізний кінь? Чи добре він біжить?

- А ми вже не Мишолосіє, ми розділилися на два окремі імення: Миша і Лося. Бо ми стали великі. Та немає вже Лосі, а є Леся. І я вже не Миша, а Михась.

- Чому ж раптом стільки змін, Михасю?

- А тому,що у нас на різдвяні свята гостювали Балашенки з маленьким хлопчиком, який завжди вихвалявся їхнім рудим кривоногим лошадком, яке бігало за возом. Той хлопчик не вмів вимовити «лоша», а казав «лося». Нашій Лесі це не сподобалося, і вона упросила маму, щоб перемінити собі ім’я. І тепер всі звуть її Леся.

7. 11. 1878 р. Голову заїзду молодих посередників Петра Антоновича Косача переведено із Новограда-Волинського на таку ж посаду до Луцька. Наступної весни сюди ж перебралася і вся сім'я.

У сім’ї багато уваги приділяли вихованню дітей. Педагогічна кмітливість молодої матері доповнювалась батьковою ерудицією.

Уже в 5-6 років Леся виявили інтерес до музики, і мати купила для неї фортепіано. Леся не тільки кохалася в музиці, але й мала до неї великий хист. І коли б хвороба не понівичила їй руку, то хто знає, може, в особі Лесі Косач придбала Україна композитора не меншого, аніж вона має поета Лесю Українку.

Влітку 1880 р. До Косачів приїхала з двома дітьми сестра Лесиного батька Олександра Антонівна, яка стала першою неофіційною вчителькою музики Лесі.

Сама Леся пише у листі до бабусі (14 грудня 1881 р. Луцьк): "Милая бабушка... Ми учимось дома, до нас ходить учитель-студент, і ходить до нас кожний день; я іще беру уроки на фортепіано і ходжу раз в неділю.

Ваша Леся".

Б ула у батька ще одна сестра, Олена Антонівна, тіточка Єля, яка, сама того не думаючи, вплинула на появу першого відомого нам вірша Лесі Українки (Олену Косач було заарештовано в зв’язку з замахом на життя петербурзького шефа жандармів у 1879 р.) Про тітчин арешт і заслання Леся дізналася через кілька місяців, дуже сумувала, ходила мовчазна. А десь наприкінці 1879 р. Написала під впливом цього настрою вірша "Надія".

Учень читає вірш.

Косачами було вирішено не посилати дітей до школи, а навчати дома.

У вересні 1881 Петро Антонович відвіз дружину з трьома дітьми в Київ, оселив у

двокімнатній квартирі на вулиці Стрілецькій.

Дві зими Леся навчалася разом з братом за програмою чоловічої гімназії і хоч була молодшою, але не відставала, навіть ішла першою з класичних мов - грецької і латинської. Крім того, Леся брала уроки музики у першої дружини Миколи Огієнка, Ольги Олександрівни (дівоче прізвище 0Конор).1881 року передувала трагічна подія, яка позначилася на майбутньому Лесі.

Додаток6

Літо 1880 року було незвичайно тепле та сухе і простояло ледве не до середини осені. Увесь вересень діти й дорослі купалися у Стирі. Трохи вище садиби Косачів річка, що прямує на північ, раптом кинулася на захід, потім ще стрибок ліворуч, наче хотіла вернутись назад, але зараз же передумала і повернула знову на північ. Це урочище так і називалось - Коліно, воно завжди приваблювало дітвору: літом купатися, зимою - ковзатись.

З допомогою тьоті Саші, що плавала, як риба, Леся цього літа досягла таких успіхів, що навіть Михась не встигав за нею.

Тепле літо змінилось холодом - зима прийшла раптово й рано...

Леся морозів не боялась: бабуся Лизавета прислала з Гадяча для неї гарненькі білі валянці, теплі рукавички, власноруч вив’язану червону шапочку. Всі заздрили.

Після колядок морози трохи пересілись, але на водохрещах знов придавили, аж крига на Стирі потріскалась.

Леся з подругою відпросилась на річку - подивитись на водосвяття.

Дівчатка ще з гори побачили високого крижаного хреста, що іскрився в промінні холодного сонця. Людей ще не було. Тільки - но подруги підійшли до води, що заповнила вируб з конфігурацією хреста, як ударили дзвони. Леся побачила, що цієї ж миті з широко розчинених дверей собору поплив величезний натовп.

В одну мить юрба непрохідним колом оточила хреста, а заодно і Лесю з Шурою. Десь посередині обрядової процедури під вагою великої маси людей крига почала просідати, вода виступила з прорубу і поволі почала підтоплювати тих, що стояли всередині. Нарешті водосвят скінчився, і вони обидві кинулись додому, але Леся в промоклих і обмерзлих валянцях ледве йшла. Наслідки цієї неприємної події лягли сумним, тягарем на все Лесине життя і її рідню.

Зі спогадів сестри Ольги.

«6-го січня 1881 року Леся в Луцьку пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже промерзли ноги. Скоро по тому і від того, як тоді думали, вона заслабла.

Вважали, що то в Лесі гострий ревматизм. Лікували її ваннами й мастями, і нога через деякий час перестала боліти і не боліла декілька років. Однак від тої пори треба датувати початок, як вона жартуючи називала «тридцятилітньої війни» з туберкульозом , бо то був не гострий ревматизм, а початок туберкульозу кістки ноги, що на деякий час пригас, а потім розгорівся знову.

В проміжок часу, коли не боліла нога, почався туберкульоз кісточок у китиці лівої руки, вилікуваний операцією восени 1883 року. Після руки знов почала боліти нога.Як по операції 1899 року загоїлася нога, туберкульоз прокинувся в легенях, а після залікованих на Карпатах та в Італії легенів на туберкульоз заслабли в Лесі нирки. Тоді-то вона й сказала, що «вже тридцять років проводить війну з туберкульозом».

Настала осінь.

Діти повертались до Києва. Чи думала Леся, що для неї це

було останнє безтурботне літо?

Наступний рік приніс дванадцятирічній Лесі багато мук і горя. На початку осені дівча зовсім змарніло, рука опухла, посиніла, а біль - нестерпний.

Діагноз - туберкульоз. Вихід один, запевняли лікарі - операція.

З хроніки Ольги Косач-Кривинюк

"11 жовтня об 11 годині ранку Лесі оперував руку проф. Рінек у Київській університетській клініці - вийняли дві пошкоджені кісточки в китиці лівої руки. Оперували під хлороформом. 14 жовтня Леся продиктувала няні листа до мами."

До матері

14 жовтня 1883 р.

Милая мамочко! ..Мені зробили операцію 11 числа 11 часів утра: я нічого не чула, тільки щось давило на тім*я. Ото хлороформ. Як зробили операцію, то мене однесли на кровать, і я от уже лежу 4-й день. ... Першії сутки рука дуже боліла, а тепер зовсім не болить. ...

Сьогодні в мене вже лихорадки нема, може, що рука піджива. Я ще руки не бачила і не знаю, як вона порізана, папа каже, щоб не дивилась.

Обо мні не журіться, самі добре пробувайте і Марочку бережіть,- я скоро до Вас прибуду і всіх поцілую.

Ваша Леся

Рука зажила. Однак пальці назавжди лишились скаліченими. Жорстока доля змусила навіки розпрощатись з мрією музиканта-композитора.

Учень читає вірш "До мого фортепіано"

Одна Леся серед братів і сестер, які навчались у гімназіях, через хворобу змушена була здобувати освіту самотужки. Джерелом знань, в основному, були книги. До Є. Драгоманової 9 червня 1884 р. Колодяжне ...мама учить мене тепер по-французьки і по-німецьки.

1886 рік - Леся з матір’ю їде до Одеси. Три роки Леся майже нічого не писала - поринула в самоосвіту. З листа до Драгоманова (червень 1888 р.) "Ви знаєте, що я не стільки вчилася, скільки б хотіла."

В цей час починає займатись записуванням народних пісень З листа до Драгоманова: "Чи не вкажете мені, яких творів про методи етнографічні, а власне, про спроби записування народних пісень? Ся річ мене дуже займає..."

Лесю спіткає думка дати українському читачеві видатні твори в перекладі на рідну мову. Радісно пише Драгоманову, що серед молодих киян останнім часом

(1889 р.) "починає ширитись європеїзм; вони починають учити європейські

мови і інтересуватись європейською літературою. Доказом цього

може служити те, що ми (молодь) задумали видати цілу серію перекладів найкращих творів європейських і російських авторів."

Епізодчні зібрання талановитої молоді, що гуртувалася навколо Лесі, брата Михайла та Людмили Старицької, поступово набрали регулярності й перетворились у творчу студію: "Плеяда молодих українських літераторів."

18 грудня 1890 року у листі до Драгоманова пише: "Мені часто здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що "натура утяла мені кепський жарт"... Та поетеса не падає духом. У цьому ж таки році пише вірша "Соntга sреm sреrо"

Зачитати вірш

У 1891 році Леся у супроводі матері виїздить до Відня на консультацію до лікарів, зупиняється у Львові, зустрічається з Франком, знайомиться з Павликом.

До Драгоманова

17 березня 1891 р. Відень ...роздивляюсь я собі на ту Європу та європейців... Перше враження було таке, що ніби я приїхала в якийсь інший світ - кращий світ, вільніший.

Мені тепер тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже, я пркинулась, і тяжко мені, і даль, і болить...

20 березня - залишили Львів; за два дні - Колодяжне. Євпаторія - Бессарабія - Київ (зупинка у Михайла)

1893 р. - збірка "На крилах пісень" у Львові .

Відповідь Маковею, який висловив побоювання, чи цей сумний калорит не затуманить авторці дорогу в майбутнє . Леся відповіла ясно і твердо: "На крилах пісень" не є моє останнє слово, а коли я думаю йти далі, то вже ж вперед, а не назад, інакше не варто було б й виходити... Справді, не слід уважати кожної ліричної поезійки за сторінку з автобіографії, бо часто в таких поезіях займенник я вживається тільки для більшої виразності. Звичайно, це не завжди так є , але треба пам’ятати, що так буває. Що ж власне, до мого смутного колориту в моїх поезіях, то я Вам скажу одну річ, цікаву для критика - психолога; часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди - одні

найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить найбільше від того, яка погода в душі , я пишу найбільше в тії дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде. Запевне, що і в мене на серці не завжди йде дощ, борони боже, але се, як я бачу, можна подумати, читаючи мої вірші.»

Учень читає поезію "Досвітні огні"

Викликає захоплення те, що всі перепетії та незгоди життєві не зламали волю поетеси. Леся постійно у русі, постійно займається самовдосконаленням.

До Драгоманова М.П.

23 лютого 1893 р. Колодяжне

Сама ж я почала учити малювання, а за мною Тося, і Олеся, та, здається, їм уже се почало обридати. Мені, певне, це не хутко обридне, бо я чіпкої натури. Тепер у мене знов робочий період після недовгого байдикування, що грозив був обернутися у довгий. До Є.І. Драгоманової

18 листопада 1893 р. Київ я ходжу до одної англічанки на уроки англ. мови. Англ. мова дуже трудна, але я все-таки вивчуся, моя учительниця каже, що у мене єсть способность...

У 1894 році Леся їде у Болгарію до дядька.

23 травня виїхала з Колодяжного, а на другий день була вже за кордоном. А потім і в Болгарії. У листі до матері писала:

До Олени Пчілки

14 січня 1894 р.

Софія Мені тут всі дуже раді і панькаються зо мною, як з лялькою.Дядина і Рада зустріли мене тут на вокзалі з дівчиною болгаркою і повезли до себе. Дядька на той час не було дома, він був на лекції. Поки я переоділася з дороги, він приїхав і покликав мене до себе. Стрівання його не дуже стурбувало, тільки все таки в руках і голосі видно було велику нервовість. Мипоговорили з ним трошки, все більше про мою подоріж, та про інші посторонні речі, потім ми заставили його лягти спати (він завжди спить вдень якийсь час), а самі пішли. Коли він встав, то зараз покликав мене і все розпитував про Київ, про вас усіх, про Гадяч, був у доброму настрої і досить голосно говорив.

До Ольги Косач

31 грудня 1894, 2 січня 1895 р.

Софія Ну, стій, коли вже ти хочеш подробиць, то я тобі опишу день у нас, се, здається, ліпший спосіб. Ранком, раніше всіх встає дядько і виходить в столову писать і пить молоко, поки його хату прибирають, потім встаємо я і Рада, по більшій часті в один час, потім дядина, тоді всі йдемо в столову пити каву ( дядина - чай), і дядько нас вітає: "А! Здрастуйте, жаби!" ( Жаба - слово не "уничижительное", а "ласкательное", я часом буваю удостоєна епітета "жабенятко новоградволинське")...

В Болгарії, у дядьковій домівці, а літом у Владаї, Леся, разом з Радою, продовжувала опановувати англ. мову.

З наближенням літа 1895 року Леся готувалась до від*їзду. Та не так сталось, як гадалось. Через три тижні Леся писала батькові про сумну подію:

До П.А.Косача

24 червня 1895 р. Софія Любий папа!

Не знаю, чи получив ти телеграму о смерті дядька. Він умер несподівано од розриву аорти 8 іюня надвечір. На другий день були похорони. Тепер ні в кого ще нема ніяких планів, як бути Людмилі Михайлівні з дітьми. Найлучче, якби ти міг приїхати, а коли сього ніяк не можна, то хоч пиши частіше. Пишіть частіше, тепер для нас се дорого дуже.

Твоя Леся

Передай як-небудь мамі. Ми всі немов без голови. Прости, я більше не можу писать нехай потім. За моє здоров’я не бійтесь, з нас ніхто не заболів

Бабушку приготовте до сеї звістки. Сповістіть Ваню і Сашу Нам тяжко писать ці сповіщення, поможіть нам.

1895-1896, 1896-1897 рр. Перебувала вдома.

З того часу, як косачі перебрались до Києва остаточно, стосунки між трьома видатними прогресивними родинами - Старицькими, Лисенками, Косачами - стали ще ближчим і тіснішими. Багато пізніше, у листі до Людмили Старицької- Черняхівської (кінець 1912 р. Хельван) Леся писала: "З Миколою Віталійовичем "зв’язані в мене спогади найдорожчих молодих літ. Старицький, Лисенко - сі ймення для інших належать тільки для літературі! і хисту, а для мене вони вічно викликають живі образи, як імення близьких і рідних людей, що, властиво, ніколи не вмирають, поки живе наша свідомість"

1899 р.

Колодяжне - Варшава - Берлін

21 вересня 1899 р. В Зеленому Гаю Кобилянську зустрічали цілою юрбою

Косачі, їхні родичі і друзі.

5 лютого 1900 року Леся виїхала з Києва. Перша зупинка в Мінську у

товариша, друга і однодумця Сергія Мержинського, члена "Російської групи соціал- демократів" Вперше згадує Леся про Мержинського у листі до матері

2 серпня 1897 р. Ялта

...От наприклад, мій новий знайомий панич Мержинський все плаче, що і моря йому не видко, і порохи його засипають, і москіти заїдають, і купання йому брудне..

Яку ж роль відіграв цей чоловік у житті Лесі?

Анатоль Костенко, дослідник біографії Лесі Українки, у своїй книзі "Леся Українка.

Художньо-документальна біографія" писав про стосунки Мержинського і Лесі так:

Знайомство, подальші зустрічі та нелегальна спільна праця в марксистських гуртках

міцно здружили двох молодих людей.

Сергій Мержинський сприяв глибшому ознайомленню Лесі Українки з соціал-

демократичним рухом, із марксистською літ-ю..."

Корницька Галина Григорівна у своїй розробці уроку "Леся Українка - геніальна донька українського народу" пише про стосунки Мержинського і Лесі так: "С.М., відомий революціонер, нестямно був закоханий в Лесині очі, в яких стояла лісова прохолода, надвечірня зажура і тепло призахідного сонця»

Ольга Слоньовська та Богдан Сушевський у розробці уроку "Ні! Я жива! "Життяі творчість Лесі Українки" "Стосунки з революціонером Сергієм Мержинським з дружніх переросли у кохання. Леся взяла на свої плечі страшний труд: доглядати вмираючого і надзвичайно прикрого друга до самої смерті. Сергій поводився далеко не по-джентельменськи, змушував Лесю писати листи його коханим, нервувався, коли не було відповіді, нарікав, що Леся не відсилала його послання, або знищувала ті, що надійшли на його адресу. Платою за піклування і жертовну любов були слова коханого: "І все одно, Ларисо, я тебе не любив".Про перебування поетеси в Мінську біля Мержинського існує багато легенд. Одна з них розповідає, що поему "Одержима" поетеса написала в ту ніч, коли помер Сергій і вона сама сиділа коло покійника до ранку."

До І.Я. Франка

13, 14 січня 1903 р. Сан-Ремо

«Діло сьогодні пішло на щирість, то признаюся вам, що я її в таку ніч писала, після кої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогеї. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: "Я з того створила драму"

Читання віршів

З березня 1901 р.С.Мержинський помер "Уста говорять: "Він навіки згинув..."

9 березня - Львів Румунські Карпати

Подорожуючи ще по Буковині, Леся Українка зустрілася з київським студентом Климентом Квіткою, що теж щукав у Карпатах кутка для лікування. Саме цей чоловік стане вірним супутником Лесі останні роки її життя.

Київ

19 червня 1902 р. Прибуває в Одесу.

22 червня - Київ

18 жовтня - друга подорож до Італії (на березі Лігурійського моря).

У травні 1903 року Леся назавжди покинула сан-Ремо й Італію.

Ціле літо прожила Леся на хуторі Зелений Гай, працюючи над перекладами з

франка та драмою "Кассандра".

Настала осінь. Леся їде у Тбілісі, де працював Климент Квітка

4 жовтня 1903 р. Від запалення легень помер її брат Михайло.

1907 р. Одруження з Квіткою

1908 остаточний від*їзд на Кавказ

1909 р. Смерть батька

Лікування в Єгипті

1911удруге в Єгипті

1912 третя поїздка на лікування в Єгипет

1913 останній раз відвідала Київ

Єдине, що могла їсти без огиди,- це морозиво з ожини. Вночі з 18 на 19 Дора пішла на станцію зустрічати Ольгу. О 10.00 вийшла з дому, найняла візника до Володимирської гірки. Широкими східцями поволі зійшла вгору. Йшла алеями. На самій горі,біля алтанки присіла на лавці.

Довго сиділа, спогади линули. Найняла візника, проїхала повз Софіївський собор, до Золотих воріт, повз університет.

Вона прощалася з Києвом назавжди…

1913травень-червень Кутаїсі. Важка матеріальна скрута. Катастрофічне прогресування хвороби. Квітка викликає на Кавказ Лесину матір і сестру.

У липні тяжко хвору Лесю перевозять до Сурамі.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати.

До О.П.Косач(сестри)

3липня 1913 Кутаїсі

«Пишу до тебе, вибравши годину, коли голова не дуже болить і жару ще нема… Такі години бувають тепер не так-то часто, і їх треба ловити.»

На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

Леся Українка померла 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

Як я умру,на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

Леся Українка

Тож як ви вважаєте, чи варто вивчати життєпис митця шляхом ознайомлення з епістолярною творчістю, документальними фактами життя?

(Заключна бесіда з учнями).

Підсумки уроку.

Схожі:

Тема. Творчість Лесі Українки Мета
Мета. Розширювати знання дітей про життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Формувати вміння аналізувати віршовані твори, удосконалювати...
Уроку
Тема уроку: «На шлях я вийшла ранньою весною і тихий спів несміливий заспівала». Життєвий і творчий шлях Лесі Українки
О. де Бальзак видатний французький письменник, зачинатель соціального...
Життєвий і творчий шлях письменника. Поєднання реалістичних та романтичних елементів у його художній системі. «Людська комедія» —...
КОНСПЕКТ УРОКУ З ТЕМИ: ”ДАНІЕЛЬ ДЕФО. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА....
ТЕМА УРОКУ: ”ДАНІЕЛЬ ДЕФО. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА. „ЖИТТЯ Й НЕЗВИЧАЙНІ ТА ДИВОВИЖНІ ПРИГОДИ РОБІНЗОНА КРУЗО”
Урок світової літератури. 10 клас. Тема: Ф. М. Достоєвський. Життєвий...
Ф. М. Достоєвський. Життєвий і творчий шлях митця. Філософсько – етичні та естетичні погляди письменника та їх утілення в художніх...
«Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає (...
Обладнання: портрет Лесі Українки, ілюстрації до твору, грамзапис, комп'ютерні технології
Тема. Життєвий і творчий шлях поета-земляка Іллі Манченка. «Я думаю,...
Тема. Життєвий і творчий шлях поета-земляка Іллі Манченка. «Я думаю, що долі наші схожі». «Батьки»…
ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Рецензенти: Гаврилюк С. В., доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри документознавства і музейної справи Волинського національного...
Тема. Життєвий і творчий
...
Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка,...
Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка, розвивати творчі здібності школярів, виховувати любов та повагу...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка