|
|
Скачати 438.96 Kb.
|
|
Так було — так буде Два й піврічна війна наложила свою печатку на все, що нас оточує... У людини створилась специфічна воєнна психіка, яка дає можливість і в час найбільшого напруження життєвого нерву заховувати певну рівновагу духа. Нужда, позбавлення численних життєвих вигод, каліцтва, хвороби і смерть — всі ці явища на кожному кроці змушують людину ще більше і цупкіше триматися життя. Видержати, не піднести догори рук, не здатися і не впасти — це перші і дуже конечні вимоги, які ставимо перед собою і які за всяку ціну дотримувати мусимо. Не треба ставити питання чому. Щоб бути, щоб жити, щоб працювати і щоб творити нові життєві форми... Щоб утримувати свою живу, творчу силу серед живих і творчих сил інших, щоб не піддатись і щоб колись по віках нам не сказали, що якраз ми були тими слабшими, яких історія зіпхнула під свої колеса і розтоптала. Цей основний, великий, мудрий егоїзм є ніщо інше, як той сік рослини, який ту рослину кормить та надає їй живучості. Людина має велике Боже і своє право користати з кожного природного дару без огляду на те, чи це кому подобається чи ні. Так було, так є, і так безумовно буде. Ми, українці, не є тут винятком. Навпаки, ми є яскравий приклад того, як родяться, як формуються і як творяться народи. Історія, яку звемо своєю, кожною своєю сторінкою підтверджує нам одну дуже важливу істину: ще ніколи не сталося так, щоб хтось нас скреслив... А було для цього багато нагод. Пролітали над нашою землею історичні буревії. Знаємо Ченгіз-Ханів і Батиїв. Знаємо і помсту Петра та Катерини. Знаємо безодню глупоти коронованих володарів Російської імперії і нарешті диспотію скретинізованого марксизму. І з кожним цим ударом ми як цілість, як народ все глибше і все тривкіше вростали у твердь планети і все яскравіше виявили гостроту своєї духовності. Правда. Було це заплачено. Дорого і солоно. Ніхто не скаже, що ми боргуємо історії. Ріки власної крові обливали нашу святу землю — і тепер, чуючи кожним атомом нашої душі її запах, ми любимо, ми горимо, ми хочемо. Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати. Це не є наша химера. Це є зов нашої крові, наказ тієї вищої і мудрої сили, яка всім на землі сказала: Будьте! Війна, яку переживаємо, і всі пляни з нею зв'язані — в основному нічого для нас не міняють. Можливо міняють зовнішні ознаки, чи навіть форми. Але основна суть лишається та сама. Та сама наша життєва сила, те саме хотіння. Ми ніколи не тратили переконання, що буде змінена бодай одна літера того закону, на підставі якого ми жили до цього часу. Рівно ж ми переконані, що ніхто не буде вимагати від нас, щоб ми самих себе виріклися. У цьому напрямку робились спроби... І то поважні. Не раз ми згадуємо того чи іншого Валуєва. У наших вухах звучать ті слова: «Не било, нєт і бить не может!». Але ми великодушно, з почуттям могутньої гідності сміємося над всіма Валуєвими. Мерзенні черви куцозорої політики, які вже давно згнили і місце їх рештків ніхто нам тепер не покаже. Натомість народ України був, є і вічно буде! Так! І безперечно так... Історія вписує нову сторінку. На мапі Європи закреслюється новий простір з назвою Україна. Песимісти вбачають в тому новий зміст, нове призначення. Але ні один песиміст не заперечить нам, що над цим простором пройшли віки, що тут було життя і лилась кров. Песимісти не заперечать нам нашої душі, яка формувалась віками і яка діяла, діє, і діяти буде! Песимісти протягом двох років не переродять нас, а що найголовніше — не винищать тих міліонів і міліонів дуже цупких по суті духом людей, які, коли треба, влізуть і під землю, щоб тільки не бути зметеним з поверхні плянети. В останню свою промову вождь німецького народу Адольф Гітлер вставляє таку думку: «Бо поза нами лежить рік не тільки найбільших боїв світової історії, але також найтвердішої проби нашого народу. Те, що німець не боїться людської грози, він у своїй історії не раз доказав. Але цим разом мусів він перейти не тільки силу ворожої зброї і величезного, здавалося б невичерпального потоку крові найпримітивніших національностей, але крім того, також ще найжорстокішу твердість природи»... Цікаві своєю суттю слова. Вони дають Німецькому Народові поняття, що на теренах, де живе Український Народ, діються події, які мають велике значення для формування нового світу. Наш народ, можливо, не є так перецивілізований, одначе то є сила, яка у великій мірі завдячує розмахові і потузі подій Сходу Європи. Зброя кована червоними володарями цієї землі — є у великій своїй частині зброєю української землі і Українського Народу. І не все одно, проти кого вона направлена. У даний мент вона направлена проти цивілізованого Заходу, але був час, коли об неї ламали собі зуби орди Ченгіз-Ханів. Ми одначе далекі від того, щоб сугерувати собі не існуючі речі. Знаємо, що Україна в даний мент не грає ролі рішаючої. Особливо на фронті. Але ми одночасно не потребуємо заперечувати, що від нашого наставления, від нашого хотіння і нашої волі у великій мірі залежить доля Європи. Так само, як було це недавно в СССР. Хай нам не кажуть, що голод, який червона Москва вчинила на наших землях в роках 1932—1933 не заважив на долі тієї держави. Заважив і ще важить зараз. Нехай нам не кажуть, що колективізація і все, що з нею було зв'язане, отак даремно обійшлося Сталінові та його сатрапи. Наївні так можуть думати, але крім наївних є ще один, дуже переконливий факт, як мобілізація величезної частини сили українською народу, яка у своїй суті була направлена проти СССР, і зараз це дає себе відчути. Ні. Не все одно як і коли треба прислухатися до думки українського народу. Не все одно, як хто з ним поводиться. Не все одно бути з ним у приязні, чи оголосити йому війну. Бо Український Народ, як і всі решта народів нашого континенту, має свою гордість, має свої життєві потреби. І горе тим, які хочуть їх так чи інакше заперечити. Це приносило лише одне: довготривалу кризу, жертви, безплідну боротьбу. Найкраще говорить про це історія імперії Романових. Ті було впевнили себе, що Україна — це тільки Малоросія. Помилились. Україна — це жива, діюча дійсність, яка домагалася права і яке їй по тупоті завжди відмовлялося. А без того права не може бути здоровою ціла Європа. Все одно, як людське тіло без відповідних вітамінів. Так було, так є і так буде... (Газета «Волинь» (Рівне). - 1942. - ч. 23 (51). -22 березня). Великий резонанс мала стаття «Нарід чи чернь?», надрукована в газеті «Українське слово» 9 листопада 1941 року. (Статтю читає раніше підготовлений учень. Для зручності пропоную розбити її на абзаци й пронумерувати.) Нарід чи чернь? 1. При першому погляді на дійсність це питання не дає нам покою. Воно врізається в нашу свідомість, воно переслідує нас вдома, на вулиці, в установі, на базарі, у трамваї... На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?... Організована, свідома, вигранена збірна одиниця чи юрба без'язиких і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань, виразну відповідь ми тоді вагаємось. 2. Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал, який заповнює будинки і вулиці наших міст, вповні і незастережно заслуговує на назву нарід. Бачимо явища, бачимо обличчя, чуємо мову, оцінюємо вчинки і з потрясаючим душу жалем стверджуємо, що величезна маса живих людиноподібних істот 1941 року по народженні Христа не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних первнів (елементів): людську гідність і національну свідомість. Що це таке людська гідність? Чи це щось лодібне на мішок картоплі, чи на порвані чоботи? Не всім ясно. Що таке — національна свідомість і для чого її можна практично вжити? Також не кожному вміщується в голові. 3. При певних обставинах нам було б це абсолютно байдуже. Це явище не нове. Воно вже з прадавна існує на нашій планеті. Є людські громади, які живуть споконвіку своїм первісним життям. Є суспільність, що складається з раси кулі. Ілотів чи чорношкірих рабів. І нам, європейцям, це явище свідчить лише проте, що ні на одну хвилину ми не бажали б опинитися в стані тих виставлених на поталу випадковості людських істот. Наша душа приготовлена для сприйняття лише таких суспільних форм, у яких може вільно діяти і розвиватися наша людська гідність. 4. Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя. 5. Большевизм багато говорив про свідомість. Але його свідомість зводилась не до людської свідомості, а, як тоді говорилося, до свідомості класової, чи соціальної. А це є далеко не те саме. Основою життя є не клас, а людина. Той чи інший поділ людей не повинен заміняти основного. Не важно, до якого класу належить порядна творча свідома людина. Важно, щоб вона такою була. Бо коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті і не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині. 6. Подібне явище помічаємо щодо національної свідомості. Багатьом ця справа видається туманною. Що за національна свідомість? Чи це, скажемо, те саме, що мішок картоплі? І їсти того не можна, і діди наші цілком вільно жили, бувши національними туманами, то чому ж не можемо лишитись і ми такими? Не торкати національної свідомості, не відшліфовувати себе, бути національною протоплазмою — ось ідеал національно несвідомого осібняка. 7. Поганий, фальшивий, розрахований на самознищення ідеал. Хто цього не розуміє, той насамперед засуджує себе на небуття. Національна свідомість — це перша передумова широкої свідомої і творчої чинності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка велика творчість. Денаціоналізація — це те саме, що коли б хтось порядну з моральними основами жінку силою зводив до ролі повії. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером. 8. І найбільшим нещастям українського народу було те, що ціла його історія — перманентне намагання когось зробити з нас не те, чим призначила нас природа. Втручалися до нашої рідної мови. Втручалися до нашого побуту. Втручалися до нашого господарства. Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, — російська чи польська, нічим іншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми — не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І тоді ніде інде, лише у наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах, нам залазили в саму душу, плювали там на все, що є для нас святого, не давали змоги боронитися. Останні роки панування большевизму особливо яскраво довели нам, що значить таке втручання. Навіть ті чи інші літери казали нам вимовляти так, як хочуть вони. Диктували нам наше відношення до чужого, до того, що нам вороже. 9. Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це — чернь, це — безлика, без'язика юрба. Особливо це стосується до нашої молоді, яка з національного погляду — саме велике порожнє місце. Соромно, боляче і огидно бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вулицях Києва 1941 року! 10. Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії. Це явище — перше і основне зло, яке треба вирвати з коренем! Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно... А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь. — Ви, звичайно, вдома ознайомилися зі змістом статті. Уявіть, що ви ще її не читали. Про що говорить її назва? Прочитайте у ваших словниках до уроку, що означають слова «нарід» і «чернь». Чому автор використовує слово саме застарілої форми «нарід», а не «народ», адже в словнику зазначено, що це однакові за значенням слова? — Яка проблема звучить уже в назві статті? Нарід Чернь Нація Організована, свідома, вигранена збірна одиниця Маса Юрба без'язиких і безликих постатей («Хто ми?» Тобто це питання до кожного з нас: ми повинні самі замислитися, ким ми є.) Учні можуть самостійно сформулювати проблемне питання, яке і створює проблемну ситуацію. Зробити це не важко, адже воно випливає з назви статті. — Знайдіть у тексті статті слова, якими автор переформулював назву? («Нація чи маса?») — Отже, працюємо над першим абзацом тексту. Нарід і чернь — фактично слова-антоніми. Випишемо з тексту інші антонімічні слова і вирази. — До кого звертається письменник у своєму творі? (До кожного з нас). — Давайте визначимося, ким вважаємо ми себе. Це нам підкажуть результати анкетування (повідомляються результати анкетування). Автор запитує: ми, українці, народ чи маса? І сам дає на це питання відповідь. А може, і не дає. З цим ми маємо розібратися і визначитися. Давайте пригадаємо, яке завдання публіцистики. (Завдання публіцистики — агітація, активний вплив на читача і слухача). — Які особливості публіцистичного стилю мовлення? (Особливості публіцистичного стилю: точність висловлювання; логічність доводів з відкритим вираженням експресії та емоційного забарвлення окремих фраз). — Яка мета публіцистичних творів? (Мета публіцистичних творів: з'ясування певних суспільно-політичних питань; переконання читачів та слухачів у правильності висунутих думок; активність впливу цих думок). — У публіцистичному стилі широко використовуються: суспільно-політична лексика, політичні гасла, заклики, урочисті фрази, риторичні запитання, засоби сатири й гумору. Доведіть, що перед нами текст публіцистичного стилю. Читаємо другий абзац. — Самчук використовує словосполучення «людський матеріал». Хіба можна так говорити? «Людський» — це той, що стосується людей. А матеріал — слово, що, як правило, характеризує неживе. Чому ж тоді він поєднує ці два слова в одне словосполучення? (Люди перестали бути живим, вони, справді, матеріал). — Далі гірше: людиноподібні істоти. Чи не занадто грубо? Чому про нас, людей, так написано? Пригадайте Запорожця («Україна в огні» О. Довженка): він запрягав людей у ярма. Навіщо він це робив? (...Щоб люди розізлилися і захотіли протестувати, боротися). — Чому так грубо про людей пише Самчук? (Щоб вони теж подивилися на себе збоку і усвідомили, нарешті, правду: таки істоти). — У цьому абзаці письменник виділяє також два словосполучення — «людська гідність» і «національна свідомість». У ваших словниках є значення слів «людський», «гідність», «нація», «національний», «свідомий». Робота в парах Спілкуючись із сусідом по парті, сформулюйте, що означають словосполучення «людська гідність», «національна свідомість». (За хвилину діти читають значення цих словосполучень). Третій абзац — Чим ми відрізняємося від ілотів (безправна поневолена людина, у Давньому Єгипті — власність держави) і чорношкірих рабів?
|
|
Тема: Література українського романтизму. Поети-романтики Тема: Література українського романтизму. Поети-романтики. Є. Глібов «Українська мелодія», М. Костомаров, „Соловейко”, М. Петренко,... |
Василь Королів-Старий Дячиха Євпраксія поралася біля печі. Вона гнівалася. Вже давно перестояла вечеря, час би й спати лягати, а дяка Оверка нема та й... |
|
Урок №1-2 Тема. Від етносу до нації ТЕМА І. ФОРМУВАННЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ. ТЕОРІЯ ТА СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ |
Конкурс з добору кандидатів до Президентського кадрового резерву «Нова еліта нації» З метою створення механізму добору до Президентського кадрового резерву «Нова еліта нації» найбільш обдарованих громадян України,... |
|
Олімпіада школярів з програмування Автобус може проїхати під мостом тоді і тільки тоді, коли висота моста перевершує висоту автобуса. Допоможіть організаторам дізнатися,... |
Тема. Здоров’я потрібно цінити Мета. Виховувати у дітей почуття національної самовідданості, патріотизму, відповідальності за майбутнє нашої нації. Дати розуміння... |
|
До Програмових засад ВГОРУ, прийнятих ІІ З’їздом в процесі розробки Програми ВГОРУ України, лояльних до Української ідеї та нації, а також для іноземців українського походження. Іншим же громадянам України всебічно... |
Книга перша. Фарисеї за роботою Наводиться чимало маловідомих або і зовсім невідомих фактів щодо майже половини народних депутатів України від БЮТ та вождів цієї... |
|
Урок української літератури в 11 класі Тема: «ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО... Бердичівська спеціалізована загальноосвітня школа з поглибленим вивченням інформатики І – ІІІ ступенів №17 |
Конспект уроку з української літератури Тема: На Україну повернусь… Мета: підвищити рівень знань учнів з теми "Поети "Празької поетичної школи"; розвивати загальну ерудицію десятикласників; виховувати... |