Тема. Василь Симоненко – «лицар на білому коні» в українській літературі. «Лебеді материнства»
Мета: формувати предметні компетенції: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Василя Симоненка, визначити умови, в яких формувались переконання поета; проаналізувати поетичний твір «Лебеді материнства», звертаючи увагу на його ідейно-художній та символічний зміст, жанр, образи; розкрити поняття «ліричний герой»; розвивати комунікативні компетенції: розвивати вміння учнів зв’язно й грамотно викладати свої думки, почуття, спостереження; робити висновки; формувати полікультурні компетенції: розкрити цінність художнього твору й показати його зв’язок із музикою, образотворчим мистецтвом; формувати креативні компетенції: розвивати навички виразного читання художнього твору, відображення власного відчуття вірша у пісні, малюнку, відеокліпі; формувати соціокультурні компетенції: виховувати почуття поваги до творчості В.Симоненка, любові до Батьківщини, повагу й синівську вдячність матері.
Обладнання: портрет Василя Симоненка, виставка книжок з творами поета, картини, фотознімки із зображенням матері і дитини, словник – ключ до поезії В.Симоненка, підручник, фото хати, де народився В.Симоненко; мультимедійний проектор, екран, комп’ютер.
Міжпредметні зв’язки: музика, образотворче мистецтво.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.
В.Симоненко
Організаційний момент
І. Вступне слово вчителя
У шістдесяті роки ХХ століття в українську літературу ввійшов молодий, талановитий поет, який згодом став символом правди і незрадливої любові до України. Це Василь Симоненко. Не судилося його таланту розкритися вповні, але те, що він створив, нетлінне. Слово його – коштовне надбання. Воно сяє всіма мальовничими гранями. Симоненко не думав про літературну славу – вона прийшла до нього посмертно й утвердилася на віки.
Олесь Гончар зазначав: «Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла би спокійно обійтися, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи - її кровообіг проходить крізь них. Є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо… Симоненко такого типу поет!»
Його світлій пам’яті, його палкому і ніжному слову присвячений наш урок.
ІІІ. Мотивація навчання школярів. Повідомлення теми й цілей уроку
Сьогодні ми поглибимо знання про життя і творчість Василя Симоненка, проаналізуємо його поезію «Лебеді материнства», з’ясуємо поняття «ліричний герой», а також спробуємо через власну творчість передати відчуття, які виникнуть у вас протягом уроку.
У зошиті запишіть тему уроку та епіграф, що є рядками поезії письменника.
- Чому в цих рядках автор пише, що мати народила дитину не лише «для життя, для щастя», а й «для біди»?
- Хіба не для добра народжується дитина?
- Чому авторові треба було писати ще й про біду в житті?
ІV. Вивчення нового матеріалу
1. Слово вчителя
Уявімо, що Василь Симоненко прийшов до вас, учнів. Які питання поставили б ви йому, про що хотіли б дізнатися у його близьких? Отже, запрошую вас на зустріч із письменником.
2. Інтерв’ю із поетом заздалегідь підготованими учнями.
Додаток №1
- Яким постає Василь Симоненко? Якою людиною він був?
3. Слово вчителя.
В.Симоненко усім серцем любив рідний край, виступав на захист української державності, мови, культури, людської гідності та честі. У творах Симоненка оспівано щиру, ніжну любов до Вітчизни, матері, простої людини. Не один вірш поета Муза благословила піснею. Послухайте одну з них.
(Звучить пісня у виконанні Квітки Цісик).
Ця пісня стала народною, має велику популярність і досі.
Але пісня – це лише частина поезії «Лебеді материнства». Композитор А. Пашкевич написав до неї прекрасну музику, а Квітка Цісик (американська співачка українського походження) надзвичайно лірично виконала її. У силі впливу музики й виконання ви вже переконалися. Наше завдання на сьогоднішньому уроці переконатися ще й в силі її слів.
4.Читання вчителем поезії «Лебеді материнства»
5. Словникова робота:
Лимани, сургучевий, шибка, марево, мавки, лоскотати.
6. Перевірка сприйняття тексту/фронтально/
- Які емоції викликала у вас ця поезія?
- Яку картину ви уявляли, слухаючи вірш?
- Прочитати виразно перших шість дворядків. Які картини постають на початку вірша? /чарівний світ казки/
- У якій формі побудований вірш? /Монолог матері, звернення матері до сина, напутнє слово матері до сина./
- Про який вибір ідеться в поезії? /Вибір життєвого шляху./
- Який твір за жанровою своєрідністю нагадує поезія «Лебеді материнства»? /Колискову/
- Про що співає мати дитині? /зачитати 7- 14 дворядки/.
- Що мала на увазі жінка під «приспаними тривогам»?
- Яке значення для кожного з нас має батьківська хата?
- У яку дорогу має вирушити син, коли виросте? / У життєву/
- Від чого застерігає мати свою дитину?
7. Робота в парах. Теорія літератури. Поняття «ліричний герой»
Учитель: Читаючи вірші Василя Симоненка та інших поетів, складається враження, що з тобою спілкується сам автор. У ліричних творах автор живе своїм життям у новій художній дійсності — у світі ідей, думок, образів, переживань, створених ним самим. Тут виявляється ніби друге ліричне «Я» поета. У літературознавстві це друге ліричне «Я» називають ліричним героєм.
Завдання. Знайти і зачитати, хто такий ліричний герой.
Варіант учнівської відповіді
Ліричний герой — це особа, думки й почуття якої виражаються в ліричних творах.
Ліричний герой — це умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Ліричний герой не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, як було сказано вище, він живе своїм життям у новій художній дійсності.
(Учні записують у зошит визначення).
8. Слово вчителя. Які почуття характерні ліричному герою цієї поезії? Ми зможемо визначити це, проаналізувавши поезію. Зробимо ми це в групах.
9. Робота в групах
(Нагадую про правила роботи в групах)
Перша група
Ідейно-тематичний аналіз поезії
- Який жанр твору? / колискова пісня/.
- Визначте основний мотив. / Материнська любов до дитини, турбота за її долю/.
- Сформулюйте тему твору. / Відтворення материнського співу над колискою дитини, у якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душі/.
- Ідея / Уславлення материнської любові, яка буде супроводжувати її дитину протягом життя/.
- У яких рядках виражається ідея вірша? / «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину»/.
- Визначте особливості композиції композиція / 3 частини:
чарівна казка дитинства, в якій мати прагне все зробити для щастя своєї дитини;
мрії матері про майбутнє дитини;
роздуми матері про змужніння сина як людини і громадянина/.
Друга група
Образи-символи поезії
- Пригадайте, що таке символ?
Символом називають умовне позначення якогось предмета, поняття чи явища. Символи можуть бути різні: державні, художні, наукові, народні, фольклорні та інші.
- Які образи-символи є в поезії? Поясніть їх роль. Скористайтесь словничком-ключем.
- Що вам відомо про лебедів-птахів? Чому, на ваш погляд, поезія має таку назву?
У творі є буквальний і символічний зміст. Слів-образів, що мають символічне значення, багато. Вони сприяють розумінню тексту.
Лебеді — символ чистоти, милосердя, Діви Марії. Тобто у вірші це — птах матері.
Зорі — присутність божества, ангела-посланця Бога, надія. Оскільки у християнстві зорі означають божественне благе ставлення, то в даній поезії мова йде про благе ставлення Бога до дитини.
Лимани (вода) — символ народження; символ мінливого людського життя.
Мати є символом усіх духовних речей. „Материнська добра ласка в неї за плечима": мати — джерело духовності, усього доброго і ніжного.
Півень у праукраїнців вважався передвісником зорі, а отже, пробудження життя.
Національна символіка ( верби і тополі) постає надійним оберегом українців, хоч би де вони опинилися, навіть якщо на чужину їх закинула доля.
Третя група
Художні засоби поезії
Проаналізуйте зображувальні засоби / метафори, епітети, уособлення, порівняння/. Які функції вони виконують?
У вірші багато різних зображувальних засобів. Надзвичайно яскраві епітети.
„Лебеді рожеві". Рожевий колір символізує ставлення до життя як до казки, небажання або невміння помічати негаразди. У дитинстві все бачиться красивим, ніжним, добрим.
„Зорі сургучеві". Епітет „сургучеві" допомагає уявити не лише темний брунатний колір. Оскільки це в'язка речовина, то можна передбачити, що автор використовує його, щоб описати картину дитячого сну.
„Приспані тривоги". Тривоги, проблеми для дитини поки що не існують. Тому вони приспані.
„Тихі зорі". Зорі не можуть бути іншими. Вони не вміють видавати ніяких звуків. Епітет „ тихі" підкреслює, що коли дитина засинає, усе навкруги затихає, щоб у неї був спокійний сон.
Письменник чимало застосовує уособлень і метафор.
„Заглядає в шибу казка сивими очима". Це уособлення.
„Завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". Дане уособлення застосоване поетом, щоб довести, що мати завжди поруч з дитиною, відчуває її проблеми, готова допомогти. Та й спогади про рідний дім, близьких людей постійно з людиною.
Таке ж значення має і уособлення „прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть".
„Темряву тривожили криками півні". Це розгорнута метафора. У ній образно письменник каже, що дитину захищають сили добра — „півень" — від сил зла, „темряви".
Розгорнута метафора „танцювали лебеді в хаті на стіні. Лопотіли крилами і рожевим пір'ям" підкреслює, що в стінах рідної домівки дитина може сподіватися на підтримку і добро.
Порівняння „лебеді, як мрії".
V. Закріплення вивченого
Учитель: ви прослухали виступи кожної групи і тепер, сподіваюсь, вам буде нескладно створити портрет ліричного героя, з’ясувати, хто він і які почуття йому притаманні. Кожна група представить ліричного героя по-різному.
Творча робота
Сенкан
Асоціативний кущ
«Займи позицію» 1) ми вважаємо, що ліричний герой – це жінка, яка …
2) ми вважаємо, що ліричний герой – це чоловік, який …
Учитель: А тепер, коли ми ретельно проаналізували текст поезії, спробуйте виразно прочитати її.
По 1 учню від групи.
- Презентація малюнка.
VI. Підсумок уроку
1. Оцінювання роботи учнів.
Керівники надають результати роботи кожної групи. Додаток №2
2. Заключне слово вчителя.
На сьогоднішньому уроці ми з вами багато дізнались про Василя Симоненка як поета, і як людину. Ми поглибили поняття про ліричного героя, аналізували і виразно читали поезію «Лебеді материнства». Але завершити урок мені хотілося б словами дніпропетровського поета Анатолія Кравченка:
« Двадцять вісім – це дуже мало.
Двадцять вісім – це наче й не жив.
І поклали поета в хмари –
І до хмари немає стежин.»
Проте я сподіваюсь, що творчість Симоненка знайшла стежину до вашого серця, стала близькою і зрозумілою кожному з вас. А яке враження залишилось у вас від постаті Василя Симоненка, від його поезії, від сьогоднішнього уроку? Напишіть на лебединих крилах свої думки, почуття, можливо, побажання. Ми прикріпимо це на імпровізоване небо. І можливо, це буде саме та стежина, що донесе наші емоції до великого поета – Василя Симоненка.
VІІ. Домашнє завдання
Поезію вивчити напам’ять.
Намалювати фрагмент вірша, який видався найтеплішим, або підготуй усний твір «Моє знайомство з Василем Симоненком».
Додаток №1
Інтерв’ю з В. Симоненком
Доброго дня всім присутнім. Сьогодні у нас в гостях чудовий поет і справжній громадянин Василь Андрійович Симоненко. Він зголосився розказати нам про себе. Ви можете задавати будь-які запитання. Усі разом ми постараємося намалювати Симоненкову дорогу - важку, трагічну, коротку…
Добрий день, шановний Василю Андрійовичу. Так звідки ж почалася Ваша життєва дорога?
Симоненко: Звичайно, вона почалася з Біївців - такого невеличкого полтавського села, що єдиною зеленою вулицею біжить до Лубен, Полтави і Києва - до великого людського океану. А на тій вулиці над Удаєм-рікою стоїть сиротою старенька селянська хата, де 8 січня 1935 року я й народився.
Ти приймала і щастя і лихо,
поважала мій труд і піт,
із-під сірої теплої стріхи
ти дивилася жадібно в світ.
Яким було ваше дитинство?
Симоненко: Перед моїми очима пройшло лихоліття війни — голод і холод, щоденний страх від бомб, снарядів і куль. Запам'ятався плач вдів над похоронками та жінки на болоті в очеретах, що ховали від німців корів, бо молоко було чи не єдиним харчем у ті роки. Потім — довгождана перемога, сльози радості матерів. А ще важка повоєнна праця односельців на колгоспному полі за мізерну плату та їхній розпач від непомірних податків не лише на домашніх тварин і птицю, а й навіть на кожне плодове дерево.
Учитель: Мабуть, саме це й формувало Ваш світогляд, бо тяжкі умови життя простих людей потім стали темою ваших поезій.
Симоненко: Мабуть, так. Мені хотілося, щоб люди, читаючи вірші, замислювались над власною долею, над долею країни.
А ким були ваші батьки?
В мене була лиш мати,
Та був іще сивий дід, —
Нікому не мовив «тату»
І вірив, що так і слід.
Симоненко: Так, зростав я без батька: він рано залишив нас з матір’ю. Мати – Ганна Федорівна – дуже тяжко працювала, заробляючи на шматок хліба. Але я ніколи не був обділений материнською любов’ю та ласкою. Я дуже вдячний їй за все, що вона для мене зробила, за те, якою людиною я став.
Легкі зморшки обличчя вкрили
Це життя трудового плід.
Але в кожному русі — сила,
В очах юності видно слід.
Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.
Ви жили вдвох із матір’ю?
Симоненко: На щастя, був ще дід Федір Трохимович, який став мені першим другом і наставником. Він самотужки вивчив грамоту, багато читав. Його увагу привертав навіть підручник з географії чи історії. Сусідські хлопці часто глузували: «Дід Щербань готується до екзаменів». Мені малому дід розповідав нашу прадавню історію:
Я вірив, що краще всього
Пісні, які знав дідусь.
Вмощусь на коліна до нього
І в очі йому дивлюсь.
А він вимовляє, виспівує
Гарячі прості слова —
І все давниною сивою
В очах моїх ожива.
І ви не сумували за батьком?
Симоненко: Звісно, мені дуже хотілося мати батька, і я все своє дитинство його виглядав.
Учитель: Мабуть, як згадка про цю Вашу найзаповітнішу мрію з’явився вірш «Кривда». Давайте послухаємо його у виконанні наших учнів.
Читають поезію під відеосупровід.
А Ви ніколи не зустрілись більше із батьком?
Симоненко: Через багато років до мене в Черкаси заявився батько. Я прийняв його, щедро пригостив, великодушно запросив переночувати, а вранці сказав так: „А тепер, батьку, будьте здорові. Ви пізно прийшли до мене. Я в дитинстві виглядав вас кожної днини…”
Ганно Федорівно, а як Василь учився?
Мати: У школі він учився тільки на «відмінно». Десятирічку закінчив із золотою медаллю. А вчитися йому було ой нелегко! П’ять класів закінчив у Біївцях, а решту – в сусідніх селах: Єнківцях і Тарандинцях. А це…9 кілометрів лише в один кінець…Весною чи восени – то це нічого, а взимку – суща біда. Повоєнні зими були люті і сніжні. А пальто у Васі пошарпане, чоботи – діряві. Тільки ніколи, ні разу він не запізнився на урок. Було питаю його: «Важко тобі, Васю?» А він весело відказує: «Та чого ж важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як назад вертаюсь, то всі пісні переспіваю».
А які спогади про Василя-учня залишились в учительки математики Тарандинцівської школи Уляни Миколаївни Демченко?
Учителька: Василь Симоненко вчився в школі, коли я тільки-но прийшла працювати учителем математики 5—7 класів. Тоді ж мені довелося із середини навчального року вести уроки креслення в старших класах... Я добре готувалася до уроків, але у своїх силах була не впевнена. І коли я заходила до класу, то найбільшу увагу звертала на парту, за якою сидів Василь, бо вже знала, що він розумний хлопчина й може помітити непідготовленість учителя при поясненні нового матеріалу. Василь же якось спідлоба поглядав на мене й поволі, але красиво, креслив.
Симоненко: Так, я одночасно креслив і читав з-під парти художню книжку. А поглядав на Уляну Миколаївну, аби вона не спіймала мене на гарячому...
Учителька: А якось зарядили хуртовини. В такі дні наша школа затихала, бо підвозу ж тоді не було... І раптом на шкільному порозі з'явилась снігова баба. Це з усіх чужосельців прийшов до школи один Василь.
А яким ви запам’ятали Василя Симоненка?
Директор Тарандинцівської школи Федір Барабаш: Я пригадую 1949 рік, коли Василь вступив до восьмого класу нашої школи. Скоро він стає членом двох гуртків – літературного і фізичного. Він любив математику й розв’язував складні задачі…Впадали в око його старанність, наполегливість. Він перечитав усі книжки зі шкільної бібліотеки (особливо любив твори на історичні теми).
На уроках він був серйозний — аж занадто. Ніколи не сміявся, не ганяв по шкільному подвір'ю. У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень.
Чи продовжили Ви навчання після школи?
Симоненко: Так, я став студентом факультету журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Після закінчення переїхав у Черкаси, де працював у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», власним кореспондентом «Робітничої газети».
Ви вже тоді були відомим поетом?
Симоненко: Зовсім ні. Хоч у мене було багато написаних віршів, але видавати їх я не поспішав, соромився, не був упевнений в своїх силах. Допомогла мені Надія Павлівна Лисовенко, яка забрала мої поезії до Києва, а згодом і мене викликали в столицю. У спілці письменників України відбулося обговорення поезії Миколи Вінграновського і моїх. Я читав глухо, монотонно і дуже тихо, здавалось, що мало хто й почує. Та Максим Рильський почув і високо їх оцінив. Я настільки був окрилений, що коли приїхав додому, то дружині й матері вигукнув «Ура!», а не «Добридень». Тоді у 1962 році вийшла перша збірка моїх поезій «Тиша і грім».
Василю Андрійовичу, а чи були Ви одружені?
Симоненко: Так. Якось, ідучи довгим коридором редакції, я раптом зупинився, вражений блискавками синіх очей, невисокої на зріст дівчини. Вона гордо йшла повз мене, несучи свіжі відбитки завтрашнього номера “Черкаської правди “. Ті очі забрали мій спокій. То була редакційний кур’єр Людмила Півторак. Сонячного дня 27 квітня 1957 року ми одружилися. Пишного весілля не було-зібралися лише родичі. А 22 лютого 1958 року народився Лесик. Я був надзвичайно щасливим, тому що став батьком.
Вона прийшла непрохана й непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких, несміливих снів.
А яким батьком був Василь Симоненко?
Олесь: Татко багато працював, в основному ночами. Уранці на маленькому кухонному столику була ціла гора недопалків від цигарок і готова стаття в газету чи новий твір. Я звик засинати під стук татової друкарської машинки. Інколи батько сідав поряд зі мною на ліжко і розказував казки, які щойно придумав. Він був ніжним і уважним батьком.
Додаток №2
Карта самооцінки I групи
№
|
Прізвище та ім’я учня
|
Активність у групі
1-3 б
|
Якість і правильність відповіді
1-3
|
Ініціативність і творчість
1-3
|
Виразність читання
1-3
|
Усього балів
|
1.
|
|
|
|
|
|
|
2.
|
|
|
|
|
|
|
3.
|
|
|
|
|
|
|
4.
|
|
|
|
|
|
|
5.
|
|
|
|
|
|
|
6.
|
|
|
|
|
|
|
7.
|
|
|
|
|
|
|
8.
|
|
|
|
|
|
|
|