|
|
Скачати 309.42 Kb.
|
| Наукові теорії, хоч і повільно, все ж таки доходять до мас. Поступово пом'якшується ставлення людини до людини. Згадаємо, що для пересічного християнина минулого століття представник іншої віри був “бусурманином”, “поганим”, потенційним ворогом. Зараз віротерпимість стала загальною нормою. Засоби масової інформації розповсюджують етичні та психологічні знання, і людина починає краще усвідомлювати мотиви власної поведінки. Агресивність залишаться великою перешкодою на шляху гуманізації суспільства, але прогрес, безумовно, є. Вище йшла мова про “пересічну” людину, і це не випадково. Справа в тому, що серед порівняно нечисленної освіченої частини суспільства гуманність поглядів і поведінки була, як правило, досить високою. Це втілювалось у спілкуванні (стриманість, чемність, тактовність, галантність манер дворянства) і у вихованні. Освічені люди здебільшого були носіями передової етичної культури, проте неписьменна селянсько-міщанська маса на території Російської Імперії чисельно переважала. Після 1917 року ставлення до “буржуазної” культури, як відомо, було ворожим, і тому надбання етичної культури еліти не мали того впливу на маси, який вони могли б мати. Питання і завдання учням. 1. Спробуйте описати деякі типові формули психологічного захисту у вашому середовищі. 2. Визначте для себе типові ситуації вашого життя, що викликають у вас агресивні реакції. Спробуйте визначити причини агресивних реакцій. 3. Розділіть лист паперу на дві вертикальні колонки. У лівій колонці напишіть причини ваших агресивних реакцій, пов'язані з об'єктивними умовами життя, в правій — реакції, що йдуть від вашого психологічного захисту. 4. Які ви можете назвати літературні твори, що особливо сприяли гуманізації людського суспільства? ТРЕТЯ БЕСІДА. ЕТАЛОН “СИЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ” І НЕГУМАННА ПОВЕДІНКА. У попередній бесіді ми говорили про те, що психологічним механізмом агресивності здебільшого є формули психологічного захисту. Проте існує інший виток агресивності сучасної людини — це образ “сильної особистості”. Звичайно, кожна людина прагне бути у житті сильною, а не слабою істотою, тобто долати життєві перешкоди і досягати успіхів. Мабуть, немає людини, яка хотіла б бути невдахою, невмілою та боязливою. Сила особистості — це володіння собою, вміння направити власну волю у потрібному напрямку, блокувати власну неконструктивну агресивність, бути дисциплінованим. Сила у цьому розумінні завжди була і буде привабливою якістю. Проте існує образ “сильної особистості”, в якому на перший план виступає агресивність і який, на жаль, має дуже широке поширення. Сила тут розуміється, в першу чергу, як уміння “постояти за себе”, тобто залякати за допомогою грубих і погрозливих виразів і міміки, продемонструвати зверхність, справити враження досвідченої у всіх життєвих ситуаціях людини, за допомогою цинізму показати іронічне ставлення до звичних і “наївних” норм культурної поведінки. В останні роки найбільш адекватним виразом для такого образу стало слово “крутий”. Прослідкуємо шлях розвитку цього образу. Колись, у період дикунства та варварства, людина почувала себе дуже слабкою і мізерною перед природною стихією. її сили були дуже обмежені, вона була майже беззахисною перед поводями, засухами та іншими лихами, небезпека оточувала її з усіх боків. Навколишній світ був грізним і загадковим. Людині здавалося, що за стихійними явищами стоять могутні потойбічні сили, які мають велику владу над людиною і які можна тільки умилостивити благаннями або жертвами. Почуття мізерності людини перед вищими силами завжди підтримувалося і всіма релігіями. З плином часу зростали виробничі сили і знання людини про оточуючий світ. Вона пізнавала фізичні закономірності, все краще пристосовувалась до природи, і це дозволяло вище оцінювати власну силу і розум. Великі географічні відкриття поклали край уявленням про величезність і безмежність Землі. Філософія Епохи Відродження вже була проникнута вірою в можливості людського розуму, ця віра невпинно поширювалась і в подальші часи. Новим поштовхом стала промислова революція XVIII-XIX століть, пов'язана з винаходом парового двигуна. Із збільшенням швидкості пересування поширилися можливості пізнання, поліпшення умов життя, захисту від сил стихії. Однією з вирішальних подій на шляху зміни уявлень людини про себе стали відкриття Ч. Дарвіна. Еволюційне походження і розвиток людини закономірно підводили до ідеї послідовного зростання могутності та її панівного становивши у оточуючому світі. Філософські ідеї XIX століття відбили це відчуття сили розуму. Позитивізм і марксизм висловлювали віру у можливість будувати майбутнє цілеспрямованими зусиллями на ґрунті здобуття наукових знань. Інша доктрина, автором якої був Ф.Ніцше, закликала до створення надлюдини, тобто винятково сильної особистості, якою може стати людина. У XX столітті наукова-технічна могутність людини зросла ще більше. Відкриття ядерної енергії, успіхи генетики, космічні дослідження та інше ствердили у людини почуття господаря. Все це безумовно сприяло укоріненню у суспільному менталітеті образу сильної особистості. Людина стала більш впевненою у своїх можливостях, творчою, в неї стало менш забобонів (хоча ще є достатньо), вона менш залежить від зовнішнього примусу і менш схильна орієнтуватися на авторитети. Разом з науково-технічним прогресом відбувався і процес демократизації суспільства. Протягом останніх століть у більшості країн зникли станові відмінності, всі верстви населення здобули рівність перед законом. Це, в свою чергу, збільшило соціальну мобільність населення, тобто можливості соціального зростання кожної людини. Зросла освіченість населення. Людина все більшою мірою могла реалізувати свої здібності. Збільшення можливостей дало могутній поштовх розвиткові потреби у самоствердженні, яка у кожної особи немовби тільки чекає моменту для вияву. Образно кажучи, демократизація суспільства призвела до вибуху потягу до самоствердження. Проте самоствердження, як уже відзначалося, це суперечливе явище, яке може мати як позитивний, так і негативний прояв. Для позитивного самоствердження необхідні здібності, вольові зусилля, культура поведінки, комунікативні якості, чого не всім вистачає. Воно відбувається через створення матеріальних або духовних цінностей та через прояв позитивних моральних якостей. Негативне самоствердження найчастіше полягає у позуванні, тобто створенні вигляду значущої людини, і через демонстрацію своєї зверхності над іншими. Для цього шляху самоствердження образ “сильної особистості” виявився справжньою знахідкою. Щоб його створити, не треба ні таланту, ні корисних досягнень, достатньо грубих, “крутих” виразів і манер. На жаль, він став у наш час надзвичайно популярним, особливо серед молоді. Звичайно, більшість людей не усвідомлює того, якому вона слідує еталону, або позначає його як “сучасну людину”, проте насправді це образ “сильної особистості”. Узагальнюючи, можна сказати, що цей образ є наслідком, з одного боку, науково-технічного і соціального прогресу, а з іншого — низької моральної культури населення. В наступних бесідах ми розглянемо конкретні прояви цього образу. Питання та завдання учням. 1. Використовуючи знання художньої літератури, спробуйте визначити типові шляхи самоствердження представників різних верств населення в XIX і XX століттях. 2. В чому, на ваш погляд, може проявитися справжня сила особистості наших сучасників? 3. Опишіть еталонні образи дівчини і хлопця, яким, на ваш погляд, слідують сучасні дівчата та юнаки. ЧЕТВЕРТА БЕСІДА. “СИЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ” І МОВА. Негативні прояви образу “сильної особистості” здебільшого постають у мові, яка, як відомо, застосовується не тільки для повідомлення певної інформації, а й для виразу різних позицій автора повідомлення, для створення ним певного власного образу. Порівняйте, наприклад, два таких висловлювання. 1. Я дуже легко впораюсь з контрольною роботою. 2. Мені з цією контрольною нефіг робити. У другому випадку використовується жаргонний вираз “нефіг”. Якщо спитати хлопця про мету вживання такого виразу, то він, мабуть, відповість, що це для більшої виразності, проте дійсна, неусвідомлена ним причина — це прагнення створити образ сильної, “крутої” людини. У мові багатьох молодих людей на кожному кроці зустрічаються такі і більш грубі вирази. Мабуть, мало хто із звичайних людей (не спеціалістів — лінгвістів, філологів, психологів) замислюється над роллю мови. На рівні здорового глузду існує приблизно таке уявлення: людину здебільшого характеризують вчинки, а не мова; важливо не те, як ми висловлюємся, а що робимо. Прагнення до літературної мови вважається чимось штучним і навіть манірним. Більш того: чиста літературна мова людини часто асоціюється з якоюсь нещирістю, неемоційністю, зарозумілістю, бажанням продемонструвати зверхність над іншими. Літературна мова пов'язується з таким сумнівним в очах багатьох людей достоїнством, як інтелігентність. У мистецтві радянського періоду (особливо довоєнному) навіть закріпився образ простої людини “з народу”, яка своєю добротою і надійністю протиставлялася егоїстичному і ненадійному інтелігенту з його літературною мовою. “Простота”, яка фактично трималась на грубості мови, була чимось на зразок свідчення про пролетарське походження. Проте жодне слово не є просто коливанням повітря. Слово, яке заявилося в голові людини, а тим більш було вимовлене, залишає біоелектричний слід на клітинному рівні мозку. Грубе слово, яке вимовляється, здавалося б, без всілякого почуття, просто за звичкою, залишає в мозку відповідну емоцію, а ця емоція, повторюючись, формує емоційний фон поведінки, характер людини, всю її особистість. Підліткам здається, наприклад, що між словами “навіщо” і “на фіга” немає ніякої різниці, але це не так. Вирази типу “на фіга” поступово забарвлюють емоційний світ людини у кольори дратівливості, готовності до конфлікту, грубощів, тобто кольори агресивності. Більшість людей вважає недолік привітності у стосунках сторонніх людей наслідком об'єктивних життєвих труднощів: нервового навантаження на роботі, побутових проблем тощо. Насправді все є саме навпаки: наше сприйняття життєвих проблем і непорозумінь стає дуже загостреним через негативний емоційний фон, який ми щоденно створюємо і закріплюємо “пролетарськими” виразами. Типовий аргумент нестриманої, конфліктної людини: “А хіба можна інакше з такими людьми!, (в таких обставинах)”. В дійсності “такі” обставини і “таких” людей ми створюємо своєю мовою і своїми манерами. На щастя, доводиться спостерігати, як в “таких” обставинах деякі люди зберігають врівноваженість і привітність. Особливо горезвісною є нецензурна лайка, матірщина. Ще гірше те, що для багатьох людей вона є не лайкою, а своєрідним засобом кокетування. Ще можна якось зрозуміти людину, яка робить це в ситуаціях роздратованості, але зовсім неприпустимою є лайка “просто так”, “для зв'язку слів”. Саме за цими ситуаціями найбільш яскраво стоїть бажання здаватися “сильною особистістю”. Нецензурність — це страшна антикультурна сила. Можна уявити собі такий образ: на одній шальці терезів лежать всі засоби підвищення культури — школи, вузи, засоби масової інформації, а на іншій — нецензурна лайка, і оця остання не дає першій шальці впевнено переважати. У другій половині XX століття відбулися зміни на обох шальках терезів. З одного боку, завдяки поширенню освіти, розвиткові масової культури, зокрема засобами радіо і телебачення, значною мірою зріс загальний рівень культури: люди стали більше читати і цікавитися мистецтвом, значно естетичнішим став побут. З іншого боку, нецензурність у останні роки немовби більш “легалізувалась”, нею частіше стали користуватися жінки. Як це так сталося? Відповідь полягає у тому, що за ці роки відбулися значні зміни у всіх сферах життя населення. Головним напрямком змін стала демократизація політичного ладу і всього суспільного життя. Цей безумовно позитивний процес, поєднуючись з низькою моральною культурою (“пролетарський” спадок), посилив потяг до “сильної особистості” в її агресивному варіанті. Після отримання незалежності Україна, як відомо, стала на шлях ідеологічного плюралізму, і це, на жаль, похитнуло моральну культуру населення, яка в очах багатьох людей була пов'язана з комуністичною ідеологією. У частини молоді утворилась нігілістична настанова щодо загальних норм моралі: ввічливості, привітності в спілкуванні, культури мови, поваги до старших. Це дуже помітно у щоденній поведінці, наприклад у тому, що молоді люди стали рідше поступатися місцем у транспорті. Егоїстична поведінка виглядає більш відвертою і неприхованою. Разом з тим посилився вплив західного комерційного мистецтва, зокрема кінофільмів зі сценами насильства, що тільки підкріплює потяг до еталону “сильної особистості”. Всі ці обставини призвели до надзвичайного поширення брутальної лексики. Можна образно сказати, що моральний культурний шар, який повільно накопичувався протягом багатьох століть, за останні декілька років зазнав у черговий раз зворотної тенденції, тобто дещо потоншав (таке явище, нагадаємо, вже було в післяреволюційні роки). Питання та завдання учням. 1. Крім суспільних факторів поведінку людини зумовлюють індивідуальні риси. Які на ваш погляд, індивідуальні особливості визначають потяг до брутальної лексики? 2. Чому в останні роки можна частіше почути грубі вислови від дівчат? Які зміни відбуваються у масовій жіночій психології? 3. Як ви уявляєте собі інтелігентність і як би ви назвали той комплекс психологічних якостей молодої людини, який вас приваблює? П'ЯТА БЕСІДА. ЗАГАЛЬНА КУЛЬТУРА ТА КРИМІНАЛЬНА СУБКУЛЬТУРА. Існує ще одне явище, яке істотно гальмує розвиток моральної культури, — це кримінальна субкультура. Спробуємо розглянути, в чому вона полягає. Кримінальна субкультура, як підказує сама назва, — це сукупність особливостей поведінки кримінального прошарку. Треба одразу зазначити, що носіями цієї культури є не всі, хто був засуджений до позбавлення волі, бо серед цієї категорії є зовсім різні люди. Злочин — це завжди погано, але іноді люди скоюють його в силу особливих обставин, а не свідомо, згідно з своїми переконаннями. Кримінальна субкультура поширена серед тих, кому притаманна кримінальна психологія, тобто переконання у припустимості злочинів, моральна нерозбірливість, готовність до агресивних реакцій. Перш за все у кримінальну субкультуру входить кримінальна “філософія”. Оскільки людині властиво захищати свою репутацію, то й утворилася ця “філософія”, яка складається приблизно з таких аксіом: 1) Чесних людей взагалі немає, всі люди однаково здатні на злочини, але одних обставини змушують вчиняти їх, а інших — ні. 2) Успіх в житті залежить не від працелюбності, а тільки від удачі, тому не можна засуджувати злодія — йому просто не поталанило. 3) Немає нічого грішного у крадіжці, бо людина, у якої вкрадено, теж може вкрасти у кого-небудь. З точки зору переконливості подібні істини не витримують ніякої критики, вони є просто раціоналізацією, тобто виправдовуванням власної аморальності, але для певного рівня інтелектуального розвитку така “філософія” здається достатньою. Існує і “романтика” кримінального світу, яка втілюється у піснях і усних розповідях. У них злодії і хулігани зображуються жертвами злої долі, несправедливості, жорстокості міліції тощо. Вони наділяються сміливістю, відвагою, вмінням ризикувати, відчайдушним ставленням до можливого ув'язнення і т. ін. Питання про жертви крадіжок, грабування і хуліганських дій, про нечесність, зухвалість і нахабність у кримінальному фольклорі якось не ставиться, наче цього і не існує. В таких піснях звучить туга за загубленою молодістю, життям, звернення до матері, яка більш не побачить сина і подібні сентиментальні елементи. Ця сентиментальність має досить великий емоційний вплив на деякі юнацькі душі. Ще одним компонентом кримінальної субкультури є образ “блатного”, що створюється завдяки певній манері поведінки. Зараз слово “блатний” часто використовується для позначення того, хто поступив вчитися або влаштувався на роботу “по блату”, але в нашому контексті воно вживається у тому значенні, яке було багато років поширене у кримінальному світі. Це поняття тлумачилось приблизно так: справжній, не випадковий у кримінальному середовищі, досвідчений у злочинних справах, той, що належить до кримінальної еліти, з справді кримінальними переконаннями. Цей образ, на жаль, досить міцно вписався у нашу антикультуру. “Блатна” поведінка характеризується відверто кримінальною спрямованістю, тобто готовністю до всілякого обману, крадіжок, хуліганства, презирливим ставленням до чесного життя, праці (“від роботи коні дохнуть”), культурних інтересів. |
| Виховна робота зі старшокласниками Розглянемо вікові психологічні особливості старшокласників, які дозволять сформувати завдання виховної роботи з ними |
Виховна робота зі старшокласниками Деякі діти намагаються робити лівою рукою те, що зазвичай робиться правою. Ліва рука розвивається в них швидше |
| Виховна робота у школі здійснюється постійно, якщо вчитель може у... Зрештою, метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання його до самопізнання, до керування своїм розвитком |
СПИСОК ПІДЛЕГЛОГО ОСОБОВОГО СКЛАДУ, З ЯКИМ ПРОВОДИТЬСЯ ІНДИВІДУАЛЬНА ВИХОВНА РОБОТА |
| ПОЗААУДИТОРНА ВИХОВНА РОБОТА Зміст цієї роботи визначається загальним змістом виховання студентської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне... |
ЗІ СТАРШОКЛАСНИКАМИ ТА ЇХНІМИ БАТЬКАМИ Рекомендовано до друку науково-методичною радою Ніжинського обласного педагогічного ліцею Чернігівської обласної ради |
| СЛАЙД 1 Старовойт П. С. Підвищення рівня виховної роботи в літньому оздоровчому таборі Виховна робота в літньому оздоровчому таборі включає розумне поєднання відпочинку, праці, спорту з пізнавальною естетичною, оздоровчою... |
І. Організація учнівського самоврядування Протягом І семестру 2012 – 2013 навчального року виховна робота у 6 класі проводилась згідно затвердженого плану роботи. Основні... |
| Виховна робота в Стецівській середній школі проводиться через залучення... Козацький Кіш – юнацька організація, яка об’єднує учнів старших та середніх класів. Керівництво Кошем здійснює Рада Коша. В Раду... |
Тема по програмі Тема уроку: Adobe Photoshop головне меню програми. Adobe Photoshop його інструменти та їх використання. Прошарки та робота з ними.... |