Виховна робота зі старшокласниками
Розглянемо вікові психологічні особливості старшокласників, які дозволять сформувати завдання виховної роботи з ними.
Старший шкільний вік — вік переходу до дорослості. Здебільшого повністю завершується статеве дозрівання. За своїм фізичним станом і зовнішнім виглядом старшокласники наближаються до дорослих. Головне в їх соціальній ситуації розвитку — це спрямованість на майбутнє, тобто закінчення школи і вибір професії.
Значна частина учнів повністю оволодіває своїми пізнавальними процесами: сприйняттям, увагою, пам'яттю, уявою, мисленням, підпорядковуючи їх завданням діяльності. Увага все частіше стає постдовільною. Ще більше зростає роль словесно-логічного запам'ятовування. Дослівне заучування непопулярне, учні користуються планами, схемами, конспектами. У мисленевій діяльності спостерігається високий рівень узагальнення і абстрагування, схильність до причинного пояснення явищ, аргументування, доведену, зв'язування матеріалу в систему. Вдосконалюється мова, збільшується словниковий запас. Старшокласники прагнуть до самостійності суджень, не схильні довіряти авторитетам, часом переоцінюють свої можливості і виявляють критиканство.
В юнацькому віці виразно постає потреба у формуванні світогляду, тобто розумінні закономірностей оточуючого світу і створенні системи поглядів, тому нормально розвинений старшокласник (не інфантильний, який за інтелектуальним розвитком швидше належить до підліткового віку) цікавиться досить широким колом явищ політики, економіки, мистецтва тощо. Важливою частиною світогляду є моральні переконання. Старшокласники прагнуть самостійно розібратися у моральних проблемах і не люблять, коли дорослі пропонують їм готові і категоричні формулювання. У багатьох старшокласників є прагнення до чесного життя, самовдосконалення, служіння суспільству — це те, що називають юнацьким романтизмом. Проте ці прагнення часто мають поверховий характер і в реальному житті поєднуються з вузьким практицизмом і навіть безпринципністю.
В цьому віці, особливо у хлопців, часто ще спостерігається рольова невизначеність або, за Е. Еріксоном, несформована ідентичність, коли образ Я ще не набув сталості, і сприйняття себе є нестійким, ситуативним, суперечливим. Старшокласники часом з подивом виявляють, що в них уживаються мрійність і практицизм, альтруїзм та егоїзм, переоцінка власної особистості і самоприниження, різкість і сором'язливість, відвертість і скритність, високі моральні прагнення і досить прозаїчні спонукання.
Зростання інтелектуальних і фізичних можливостей старшокласників визначає найбільш помітну рису їхньої поведінки — прагнення до самоствердження. Ним мотивуються в залежності від умов сімейного виховання і успіхів як позитивні, так і негативні вчинки старшокласників. Позитивні форми самоствердження полягають у досягненнях в навчанні, спорті, мистецтві тощо. Негативне самоствердження найчастіше здійснюється через дотримання норм юнацької субкультури.
Юнацька субкультура — це сукупність манер поведінки певної категорії юнаків та дівчат, особливо юнаків. Вона є проявом потреби у самоствердженні і певною компенсацією невдач у корисній діяльності: навчанні, спорті тощо. “Субкультурні” підлітки дуже прагнуть відрізнятися від дорослих, що породжується протестом проти їхніх вимог. Так з'являються манери, в яких відчувається виклик дорослим: гучний сміх, хриплі голоси, розв'язні рухи тощо, стиль одягу, що протиставляється дорослому (хоча з часом деякі елементи такого стилю одягу розповсюджуються і серед дорослих). Особливу роль відіграє жаргон, в якому переважають грубуваті слова та вирази. Все це служить немовби муром, який відгороджує юнаків від дорослого світу з повчаннями, вимогами, заборонами. Дух вільнолюбства, здається, пронизує юнацьку субкультуру.
З іншого боку, спостерігається інтенсивне прагнення до подібності в групі “своїх”. Всупереч своєму вільнолюбству юнаки точнісінько копіюють зовнішній вигляд, манери і мову власної групи. Тут вони часом, аби бути прийнятими групою, побоюються відрізнятися навіть у дрібницях. Можна було б дивитися на юнацьку субкультуру як на нешкідливе вікове чудернацтво, проте часом вона призводить до серйозних негативних наслідків. Якщо в юнацькій групі виявляється активний лідер антисоціального спрямування, покірність груповим нормам призводить до того, що члени групи не в змозі відмовитися від участі у сумнівних і протиправних вчинках. Всупереч позитивним дорослим манерам поведінки тут нерідко панує підвищена агресивність, цинізм, традиції примітивної групи. Значна частина старшокласників тільки “торкається” субкультури, використовуючи її жаргон і моду, проте чимало з них підпадає під її більш жорсткий вплив.
Отже, психологія старшокласників відзначається суперечливими явищами. З одного боку — зростання інтелектуальної і моральної зрілості, пошуки світогляду, спрямованість на майбутнє, юнацький романтизм, довіра до авторитетних дорослих. З іншого боку — тенденції негативізму, який виступає у вигляді юнацької субкультури з її небезпечним ухилом у бік зневаги до моралі.
Ця загальна суперечливість психології старшокласників породжує деякі типові прояви суперечливої поведінки:
- пред'явлення високих вимог до дорослих і поблажливе ставлення до власних недоліків;
- співіснування у свідомості і вчинках старшокласників принциповості у значному і безпринципності у малому, буденному;
- схильність до емоційно перебільшених переживань особистих неприємностей, які часом викликають неадекватні вчинки.
Особливо неприємним явищем у роботі з старшокласниками стають педагогічні конфлікти. З одного боку, підвищене почуття власної гідності старшокласників викликає у конфліктних ситуаціях бурхливу емоційну реакцію учнів, з іншого — вони критичніше ставляться до педагогів, відзначають їх недоліки, достатньо володіють захистом у конфлікті і тому сутички з ними є досить болісними і для педагогів. Типовим є те, що учителі недостатньо враховують особистісні зміни старшокласників, яких вони навчали у середніх класах, не змінюючи належною мірою техніки педагогічного спілкування. Поширеними помилками педагогів у роботі з старшокласниками, згідно з даними В.І. Журавльова, є спалахи через дрібниці, покарання учнів без належної перевірки обставин порушення, слабке володіння навчальним матеріалом, що викликає критичне ставлення учнів, дратівливість, переслідування учнів через дрібниці, використання дитячих методів дисциплінування, розподіл учнів за симпатіями, залякування, занадто критичне ставлення до окремих старшокласників, збереження стилю спілкування немов з підлітками, помітна відсутність у педагога інтересу до предмета, що викладає.
Треба окремо відзначити як недолік педагогічного спілкування з старшокласниками такі прояви нетактовності, як привселюдні образи учнів, вторгнення у світ особистих стосунків юнаків та дівчат, вимоги у формі крику та погроз, зловживання відвертістю учнів з педагогами, цікавість до особистого життя учнів, негативна оцінка інших педагогів в присутності учнів.
Отже, попередження педагогічних конфліктів стає однією з найважливіших умов плідної виховної ситуації в старших класах. Досвід показує, що не всі педагоги здатні успішно працювати з старшокласниками. У підрозділі “Вимоги до особистості педагога як вихователя” вже наводилися дані про характерні типи педагогів та їх професійні можливості. Педагоги інтелектуального типу, в принципі, мають найбільші шанси на успіх, бо інтелект і ерудиція викликають безумовну повагу учнів. Педагоги інших типів також можуть користуватись авторитетом у старшокласників, якщо вони добре володіють предметом, мають високий рівень загальної культури і враховують специфіку юнацького віку.
Виходячи з вікових особливостей старшокласників, можна висунути такі основні завдання виховної роботи з ними.
1. Допомога у формуванні світогляду і життєвої позиції, орієнтованої на чесність, працьовитість, самостійність, миролюбність, поступливість.
2. Підготовка до майбутнього вибору професії і сімейного життя, виконання громадських обов'язків.
3. Продовження формування орієнтації на гуманну поведінку через усвідомлення мотивів власних вчинків і уникнення неконструктивного психологічного захисту.
Як і у попередньому розділі, більш детально розглянемо формування орієнтації учнів на гуманну поведінку і з цією метою подаємо зміст бесід для старшокласників, які є продовженням циклу бесід для учнів середніх класів.
БЕСІДИ ДЛЯ 10 КЛАСУ. ПЕРША БЕСІДА. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ НЕГУМАННОЇ ПОВЕДІНКИ.
Якщо спитати людей, що приносить їм найбільш неприємностей у житті, то, мабуть, багато хто відповість, що це людська агресивність. Конфлікти на роботі, в побуті, в сім'ї отруюють життя часом більше, ніж службові навантаження, побутові і матеріальні труднощі тощо. Дуже часто сам по собі привід конфлікту є дріб'язковим, і в сутичці винні тільки стереотипи агресивної поведінки. Звідки ж вони взялися? Проблема походження агресивності хвилювала людей протягом усієї історії. З матеріалістичної позиції негуманні традиції пояснюються історичними умовами людського існування.
Відомо, що агресивні реакції є однією з головних умов виживання у тваринному світі. Ці реакції, природно, успадкувала і первісна людина, хоча, звичайно, не тільки ці. Безперервна боротьба з хижаками і ворогами підтримувала необхідність агресивної поведінки. Довгочасне мирне існування і безпека були в ті часи здебільшого недоступною розкішшю. Загальний фон агресивності породжував у найбільш схильних до цього людей і в екстремальних обставинах безглузду жорстокість. Нею відзначались не тільки покарання за злочини, але й практика виховання дітей. Фізичні покарання вважалися абсолютно необхідними в сім'ї і у навчальних закладах. Агресивні стереотипи ушляхетнювались і зміцнювались такими поняттями, як сміливість, мужність, рішучість. Оскільки агресивні реакції вважалися необхідними і нормальними, вони поширювались на ті сфери життя, де вони, здавалося б, зовсім не потрібні, наприклад подружні стосунки (влада чоловіка над жінкою у патріархальній сім'ї). Якщо уявно порівняти схильність людства до агресії і схильність до доброти, милосердя, поступливості, то чим далі ми заглиблюємося у історію, тим більше переважає агресія.
Агресивність була не тільки індивідуальною властивістю людини, а й відбивалася у суспільному менталітеті, прикладом чого може бути ставлення до інших народів, рас, релігій. Всупереч ідеям найбільш гуманних мислителів у масовій психології століттями існувало упередження проти інших рас, національностей, релігій, що створювало передумови для багатьох кривавих конфліктів. Це такою ж мірою стосується політичних концепцій, наприклад теорії класової боротьби.
Проте завдяки здатності мислити людина поступово вдосконалювала своє життя. Покращувалися матеріальні умови, зменшувалась суворість боротьби за існування. Незрівнянно зросла продуктивність праці у всіх сферах. В наш час більшість населення розвинених країн має значно вищий рівень харчування і побутового комфорту, ніж заможне населення декілька століть тому. В багато разів зросла освіченість і доступ населення до інформації, права та захищеність людини. Все більше робиться для того, аби успіхи людини у житті залежали від її здібностей і наполегливості, а не від випадкових факторів походження. У всіх країнах покращується турбота про літніх людей, інвалідів, психічно хворих.
Чи призводить поліпшення умов життя і підвищення культури до послаблення агресивності суспільства? Безумовно. Історичні факти свідчать про значний і невпинний процес у сфері суспільної моралі. Заклик до гуманізму, засудження жорстокості і агресивності є провідною думкою етичної науки і практики. Завдяки видатним гуманістам, серед яких були і вчені, і священнослужителі, людське суспільство постійно рухалося по шляху все більш гуманних і демократичних законів і порядків. Серед основних явищ цього процесу можна назвати демократизацію суспільного устрою з ліквідацією станових відмінностей, зростання толерантності до інакомислення, пом'якшення покарань за злочини, гуманізацію сімейного і суспільного виховання, досягнення рівноправності жінок, демократизацію подружніх стосунків та інші. Кожен крок на шляху цих перетворень позитивно впливав на гуманізацію моралі, зменшував агресивність на рівні як наукової етики, так і масової практики.
Прогрес суспільної моралі безумовно вплинув і на поведінку окремої людини. Наш сучасник попри всі свої недоліки має більш гуманні погляди і звички, ніж його далекий предок. Проте у більшості людей науково-технічний прогрес викликає сильніше враження, ніж прогрес моралі. Агресивні реакції в транспорті, в сім'ї і на роботі не дозволяють особливо захоплюватись досягненнями у розвитку моралі. В чому ж тут справа? Чому людина не змінюється такою ж мірою, як матеріальні умови життя? Це питання ми розглянемо в наступній бесіді.
Питання і завдання учням.
1. Як ви ставитеся до проблеми морального прогресу людства? Доведіть свою точку зору.
2. Наведіть приклади з історії і літератури, які підтверджують вашу позицію щодо змін у моралі суспільства і окремої людини.
3. Які зрушення у моралі відбуваються, на ваш погляд, у наш час?
4. Які зміни у галузі моралі чекають людство у XXI столітті?
ДРУГА БЕСІДА. ПСИХОЛОГІЧНІ ВИТОКИ НЕГУМАННОЇ ПОВЕДІНКИ.
Отже, науково-технічний і культурний прогрес постійно поліпшує передумови більш гуманної поведінки людини, і людина дійсно стає гуманнішою, але не такою мірою, як цього, здавалося б, слід було чекати. Що заважає на цьому шляху?
Ми вже відзначали, що людина успадкувала від тваринного світу реакцію агресії проти ворога як засіб боротьби за виживання, проте ця реакція отримала суто людську форму. Справа в тому, що будь-які людські бажання і почуття отримують в голові людини обґрунтування і раціоналізацію. Якщо, наприклад, людина гнівається, вона часто знаходить виправдання своїм почуттям, звинувачуючи того, на кого вона гнівається; завжди захищає себе від усвідомлення хибності власних намірів і вчинків. Подібним чином і суспільство захищає себе, створюючи теорії, що виправдовують його політику, наприклад загарбницькі завоювання, тобто тут також діє своєрідний психологічний захист.
Поскільки в суспільстві завжди знаходяться люди з загостреним почуттям справедливості, політичні помилки постійно піддаються критиці, що веде до прогресу. Інша справа — вчинки окремої людини. Тут подолати психологічний захист буває дуже важко. Людина постійно стикається з тими ж самими перешкодами, тому вона створює типові формули захисту та легенди про ці перешкоди. Так, типовими є конфлікти з керівниками на роботі, подружні, батьків з дітьми, сусідські тощо. У всіх цих випадках з'являються формули психологічного захисту, які через їхнє повторення стають звичними стереотипами. Назвемо деякі з них.
Більшість людей керується тільки власними егоїстичними інтересами, вони непоступливі і агресивні.
Всілякі керівники турбуються тільки про свою владу і вигоди.
Більшість жінок скандальні і дріб'язкові (чоловіча позиція).
Більшість чоловіків безвідповідальні, грубі, схильні до пияцтва (жіноча позиція).
Молоді люди здебільшого несерйозні та безвідповідальні (позиція літніх людей).
Літні люди здебільшого консервативні, нетворчі, буркотівливі (позиція молодих людей).
Усі ці установки складають “теоретичну базу” повсякденної агресивної поведінки багатьох людей.
А чому ж люди вступають у конфлікти? Адже було б логічно припустити, що з поліпшенням умов життя кількість цих конфліктів буде скорочуватись. Відповідь на це питання пов'язана з проблемою задоволення людських потреб. Як відомо, людина ніколи не може задовольнити власні потреби всі і назавжди, постійно будуть виникати нові. А якщо з'являються потреби, виникають і сутички інтересів, конфліктні ситуації. Коли успішно вирішуються першорядні проблеми, більш актуальними стають ті, що були другорядними. Поліпшення матеріальних умов потрібне і неминуче, воно полегшує життя, але не позбавляє від потреб, проблем, незадоволення і конфліктів.
Отже, людина має “механізм” агресивності, що базується на суб'єктивності і психологічному захисті. Останній має свій “механізм” — створення легенд про поганих оточуючих. Але, на щастя, механізм відтворення агресивності зазнає поступових змін на краще. Адже прогрес людства полягає не тільки у науково-технічних, а й гуманітарних відкриттях. Згадаємо, наприклад, середньовічний погляд на людину. Вона уявлялась хибною істотою з поганими схильностями, яку примусити старанно працювати і бути чесною може тільки загроза покарання. Цей погляд відбивався у практиці державного керівництва, юриспруденції, вихованні. З того часу завдяки прогресу гуманітарних знань уявлення про людину кардинально змінилося, стало значно гуманнішим і оптимістичнішим.
|