Навчально-виховний комплекс №3 Т. В. Пілець Веселкове різнобарв ' я свят для першокласників Кам'янець-Подільський
|
|
Скачати 1.43 Mb.
|
  Управління освіти і наукиКам’янець–Подільської міської ради навчально-виховний комплекс №3 Т. В. Пілець Веселкове різнобарв'я свят для першокласників Кам'янець-Подільський 2014 Пілець Тетяна Василівна, вихователь ГПД Кам’янець-Подільського НВК № 3 Веселкове різнобарв'я свят для першокласників. Методичний посібник. - Кам’янець-Подільський, 2014. – 127 с. Рецензент: Бондарчук О.М., вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист Крижановська О.А., заступник директора з науково-методичної роботи, вчитель німецької мови, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель Схвалено на засіданні науково-методичної ради Кам’янець-Подільського НВК № 3 (протокол №2 від 27.10.2014 р.) В основу посібника лягли розробки шкільних свят як важливого чинника збудження інтересу молодших школярів до розвитку своїх умінь та навиків, до саморозвитку. Основна увага звертається на народний календар, шкільні свята, свята державного значення. Скористатися поданим у посібнику матеріалом можуть вихователі груп продовженого дня, класні керівники, керівники гуртків, організатори дитячого дозвілля. Зміст Передмова ……………………………………………………… 4 Роль обрядів та звичаїв українського народу в розвитку й саморозвитку молодших школярів…………….. 6 Народний календар – енциклопедія життя народу…............... 8 Мова й пісня – невичерпна скарбниця виховних засобів усної народної творчості………………….. 15 Національно-патріотичне виховання молодших школярів на культурно-історичному досвіді українського народу…………………………………………… 19 Реалізація народних звичаїв, традицій українського народу у вихованні молодших школярів……………………. 22 Ой, хто, хто Миколая любить…………………………………. 24 З новим роком. Новорічне свято……………………………… 34 Великодня гаївка для першокласників……………………….. 42 Свято Івана Купала…………………………………................. 48 Обжинки…………………………………………………………. 54 Іграшка прощай я уже школяр……………………………….. 60 Посвята в першокласники……………………………………… 69 Прощавай, букварику……………………………..……………. 77 Прощавай, перший клас……………………………………….. 88 Коза-дереза……………………………………………………… 97 Ми – діти твої, Україно………………………….…………….. 107 Мати – символ добра на Землі………………………………… 110 Література……………………………………………….. 124 Передмова Сучасна школа покликана бути розвиваючою, особистісно орієнтованою як під час уроку, так і в позаурочний час. Вихователь, який працює з дитиною в другій половині дня, покликаний бути особливо доброзичливим і турботливим. Він дає змогу зайнятися тією справою, що подобається й приносить дитині задоволення. Для дитини, яка переступила поріг школи надзвичайно важливо те, як їй допоможуть розвинути розум і серце. Щоб людина могла мати власну думку, вміла її висловити, цього треба навчити в школі, адже в майбутньому їй доведеться здійснювати вибір, приймати рішення, які впливатимуть на власне життя, на сім’ю, на суспільство в цілому. Для першокласника починати нове життя дуже важко. У дитячому садочку все зрозуміле і знайоме. Там він був випускником старшої групи, малюки дивились на нього з повагою. Вступ дитини до школи докорінно змінює ритм дитячого життя, з’являються нові види діяльності. Але новий статус дитини не означає скасування всіх її захоплень. У дитячому садку діти звикли до підготовки й проведення різноманітних свят. Це особливо стосується народного календаря. Практика вивчення народних звичаїв, традицій обов’язково має продовжуватися і в школі. Учні різних вікових категорій, а надто початкової школи, із задоволенням беруть участь в інсценізації звичаїв та обрядів, народних та шкільних свят. Їх охоплює радість пізнання, вони знаходять в свій життєвий сенс, бо в кожного учня свій внутрішній світ, свої потреби, цінності, ставлення, думки, бажання, прагнення, свої радощі і прикрощі, своє індивідуальне життя. Вихователь прагне для всіх добирати таку роботу, яка принесла б успіх. А успіх приносить моральне задоволення й позитивні почуття. В.О.Сухомлинський зазначав, що майстерність педагога полягає в тому, щоб розкрити сили й можливості кожної дитини, в умінні дати «відчути їй радість успіху». Справжня педагогічна мудрість полягає в тому, щоб постійно одухотворяти дитину бажанням бути хорошою і тоді перед нею ніколи не закриється шлях до успіху. Успіх у творчій праці буде мати той педагог, який візьме на озброєння поради Ш.О.Амонашвілі.
Роль обрядів та звичаїв українського народу в розвитку й саморозвитку молодших школярів По-справжньому пізнати народ, його традиції, культуру можна тільки шляхом животворного дослідження. А щоб прилучитися душею до минулого нашого народу й мати майбутнє, потрібно вивчати українознавство. Будуть змінюватись часи, школа вирішуватиме нові завдання, проте актуальною є і буде одна проблема – виховання громадянина України, який знає і пам'ятає свій рід, мову материнську, цінує минуле і буде гідно творити майбутнє. Звичай – це загальноприйнятий порядок, правило поведінки людей, яке віддавна склалося в процесі їхнього співжиття, увійшло у звичку, побут і свідомість певного народу, суспільної групи чи колективу. Звичаї з’явилися разом з людиною й виникненням людського суспільства внаслідок повторюваності однакових вчинків, що згодом набули загального значення, стали нормою, якою ми керуємось у своєму житті. Серед усього розмаїття засобів народної педагогіки важливе місце посідають традиції, які століттями вибудовувалися на духовних надбаннях українців. Звернення до науково-літературних джерел засвідчує, що споконвіку народ надавав особливого значення формуванню у дітей таких моральних якостей, як честь, совість, почуття обов’язку і відповідальності, працьовитості та ін. Щодо сутності традицій, яких дотримуються сучасні батьки, то у переважній більшості вони пов’язані із такими святами, як Новий рік, Різдво, Водохрещення, Великдень… Важливо, щоб діти виступали активними їх учасниками. Народні національні традиції – це історія народу, його минуле, незгасима, вічно жива культурна пам'ять поколінь, сьогоднішнє життя та духовні переживання, з якими народ живе і будує своє майбутнє. В українській етнопедагогіці побутує немало крилатих висловів про народні звичаї та їхню роль у духовному житті людини, про оригінальність їх у кожному краї, як от: «Нема краю без звичаю», «Що край, то звичай, що сторона, то новина», «Інший край – інший звичай». М. Стельмахович наголошує на тому, що той, хто дотримується народних звичаїв, непереможний. Він завжди здатний відстояти свою гідність – як людську, так і національну. Додержання усталених приписів свого народу – суттєвий показник духовної культури особистості. Українські народні звичаї багатогранні, вони охоплюють своїми настановами всі сторони родинного і суспільного життя. Це звичаї колядувати, щедрувати, віншувати під час різдвяних та новорічних свят; співати веснянки на Великдень… Нині навчально-виховний процес загальноосвітньої школи потребує впровадження широкого кола різноманітних форм роботи: індивідуальні бесіди, виховні години, тематичні ранки, родинні свята, виставки, гуртки народознавчого спрямування, студії, клуби, екскурсії, малі фольклорні експедиції, театральні вистави, обрядові дійства, а також залучення до цього процесу батьків завдяки підвищенню їхньої педагогічної культури тощо. Серед розмаїття засобів народної педагогіки важливе місце належить традиціям, які ґрунтуються на менталітеті українського народу, є відображенням його культури та історії; містять основні підходи до інтелектуального, морального, трудового, естетичного, фізичного, екологічного виховання дитини й базуються на принципах гуманізму, природовідповідності, врахування індивідуальних та особистісних якостей зростаючої особистості. Завдання українських народних звичаїв і традицій спільне – стабілізувати раціональні родинні й суспільні взаємини, відтворювати їх у житті нових поколінь.  Народний календар – енциклопедія життя народу Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Обрядово-звичаєва сфера – це ті прикмети й ознаки, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, але й у його історичному минулому. Традиції, звичаї, обряди й свята – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Святково-звичаєва спадщина, а також мова – найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю. З найдавніших часів православні християни святкують Різдво Христове 7 січня. Вечір напередодні Різдва – Свят-вечір, кутя – був магічним часом творення іншого, вимріяного буття. Звичні й буденні предмети, речі набували чарівної сили, а господар ставав домашнім жерцем. А панувала у Свят-вечір кутя – головна обрядова страва. На святковому столі 12 страв. Зійшла вечірня зоря, й можна сідати вечеряти, обов’язково починаючи з куті. Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі. За повір’ям ,у ніч під Різдво дарує їй Бог мову – за те, що колись у давнину спав у яслах маленький Христос. Святкували Різдво серед зими: біліли сніги, тріщали морози. А за столами уже загадували на літо: намагалися раніше сісти вечерями – щоб раніше жати, не дозволяли пити з відра – щоб не линув дощ серед жнив. І якщо вдавались намагання, то вірили, що задумане неодмінно здійсниться. Різдво… Народилося нове сонце, народився Христос. Характерною прикметою новорічного свята в Україні було щедрування – давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім’ї й розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування був завжди на Україні справді народним . Ввечері із щедрівками йшли по селу дорослі дівчата, співаючи: Прилетіла ластівочка, Сіла, впала на віконечко. Щедрий вечір, Добрий вечір, Добрим людям на здоров’я! Виразний аграрно-магічний зміст носив обряд засівання. Ще вдосвіта по селу ходили посипальники – хлопчики 7-14 років. У руках вони носили торбинки, наповнені зерном. Заходячи до хати, посипальники здійснювали символічне посівання, говорячи при цьому: Ходе Ілля на Василя, Несе пугу житянцю Куди махне – жито росте, Вроди, Боже, жито, пшеницю І всяку пашницю. У наші дні побутує таке новорічне вітання при засіванні: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком Вас вітаю! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Щоб краще родило, як уторік». 14 лютого святкують Стрітення. В народній традиції це свято початку весни. У народі казали, що на Стрітення зима зустрічається з літом. При зустрічі зима і літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатися? Утвердитися весні допомагали закликання весни. У своїх легендах і казках український народ створив світлий образ Весни – дівчини з вінком квітів на буйних косах. Ця вродлива дівчина володіє величезними скарбами, від неї люди із давніх-давен щороку сподіваються щедрих дарів, а тому й виглядають її вранці, до схід-сонця: вибігають на горби, стають на воротях і запрошують, закликають її піснями: Прийди, прийди, весно красна! Звесели наш рідний край. Засвіти нам сонце ясне, З нами в гурті погуляй. Закликають весну, як правило, діти, дівчата й жінки. Провісниками весни вважалися птахи. За уявленням наших предків, птахи на своїх крилах із вирію приносили весну. Розливи води й зелений шум – переконлива ознака перемоги тепла. Розлилися води На чотири роди, Гей, дівки, весна красна, Зілля зелененьке! У ритуальному плетиві хороводу заворожувався шум зеленої весни: листя на деревах, трава на луках, вруно на полях… Весняне дійство – хороводи та ігрища при розпаленому багатті тривало в давніх слов’ян від березня до червня. Засівали першу ниву, як правило, з молитвою – щоб «хліб родив» і щоб «чиста нива була». Під час сівби не можна лаятися, бо, за народним повір’ям, коли сівач лихословить, то за ним слідом чорт ходить і будяки сіє. За тиждень до Великодня неділя називається Вербною. У цей день святили вербу. Господарі, повертаючись із церкви із посвяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілочок або у полі, щоб «росла Богові на славу, а людям на вжиток», а решту несли до хати і ставили на покуті. Якщо увійшовши до хати, заставали когось, хто проспав заутренню, то били такого посвяченою вербою, примовляючи: Не я б’ю – верба б’є, За тиждень Великдень, Недалечко червоне яєчок! Останній тиждень Великого посту називається чистим. Чистий четвер – день весняного очищення. Вважалося, що з цього часу й до кінця Великодня велику очисну силу має вода. В Україні побутує повір’я, що в чистий четвер, до світанку ворон носить із гнізда своїх дітей купатися в річці. Той хто скупається раніше за пташенят ворона, той буде здоровий протягом цілого року. У Великодню суботу готують крашанки або, як кажуть в народі, «галунять яйця». Згідно з народними віруваннями, крашанки потрібно готувати в суботу тому, що яйця, пофарбовані у п’ятницю, швидко псуються, а пофарбовані в суботу зберігаються протягом усіх свят. Звичай виготовляти писанки, крашанки виник на території України дуже давно. Яйце – це символ життя і розфарбоване на в червоне, жовте – символ оновленого життя. Таємничу силу, яка містилася в яйці, стали наділяти здібностями переходити на все, що чого воно торкається. Топтати ногами решти пофарбованого яйця – вважається великих гріхом. Коли на Великдень випадали теплі та сонячні дні дівчата ходили навколо села (а вслід за ними маленькі діти) й співали веснянки. Зібравшись біля церкви, виводили кривого танцю: Ми кривого танцю йдемо, Кінця йому не знайдемо. Ані кінця, ані ладу, не пізнати котра ззаду. На п’ятдесятий день після великодня, свята воскресіння Христового – весь християнський світ відзначає Трійцю. Це свято рослинності. Його відзначали з піснями, танцями, розвагами. В Україні перед святом прикрашали оселі зіллям. Гілками клена, липи заквітчували хату – над вікнами, дверима, господарські споруди, стромляли в землю гілки на посівах жита. Зелені святки – свято розквітлого дерева, буйної зелені. За уявленнями слов’янина-язичника, зелена сила лісу, дух дерева допомагали людині зміцнити здоров’я, вберегти господу від лиха, сприяли врожаю. Одним з найбільших свят літа є день Івана Купала. Його відзначають 7 липня. Святкування починається ввечері напередодні Івана Купала. Дівчата виготовляють опудала головних персонажів свята – Купала і Марени. Опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками й намистом. Узявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Молодь перестрибувала через купальський вогонь парами. Якщо при перестрибуванні пара не розійдеться, то це знак, що вона вступить у шлюб. Настрибавшись через вогонь, дівчата несуть Марену (зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом) до водоймищ, де її потрібно втопити. Після втоплення Купала й Марени дівчата тікають від хлопців, щоб ворожити. Вони запалюють свічки і, прилаштувавши їх до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають: В гаю зелененькім соловейко щебече, Соловейко щебече. Там дівчина мила віночок пустила З барвіночку, з барвіночку. Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку, За миленьким, за миленьким… Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, - то ще дівуватиме, а як потоне – заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде. Численні легенди пов’язані з цвітом папороті, який можна побачити тільки в ніч на Івана Купала. Хто має цей цвіт, може побачити, як дерева переходять із місця на місце й розуміти їх тиху мову. може розуміти, крім цього, й мову всякого створіння й бачити, де заховані скарби і здобувати їх. За народним віруванням ,лікарські рослини тільки тоді мають справжню цілющу здатність, коли будуть зібрані в ніч під Івана Купала. Коли починалися жнива, чоловіки виходили на ниву з косами, а дівчата й молодиці із серпами. Коли уже дожинали ниву, женці залишали трохи недожатих стебел із колосками «Спасові на бороду». Те недожате колосся зв’язували в пучок червоною ниткою або виплітали колосяну китицю, ніби бороду, й пригинали колосся до землі – це і є «Спасова борода». Коли всі хліба вижаті й женці складають снопи в копи, то вони співають: Ой, задзвеніли стодоли, стодоли, Ще не повні сторони, сторони… Збираючи врожай не тільки поля, а й городу чи саду, за давнім народним звичаєм, потрібно щось залишити на пні, в землі чи на дереві. Існує повір’я, що коли зібрати геть усе дочиста, то наступного року не вродить. У той день, як скінчили жнива, дожали останню ниву, женці ходили по полю, збирали колоски, плели один спільний вінок із того колосся й співали: Кінець нивочці, кінець, будемо плести вінець… Підходячи до господарських воріт, женці співають: Одімкни, пане, нові ворота, Несем віночок з щирого золота. Ой, вийди, пане, хоч на ганочок, Ой, викуп, викуп злотий віночок. Господар, виходячи на ганок, зустрічає женців із хлібом-сіллю, а потім запрошує до хати й частує обідом із горілкою. Вінок і сніп даються господареві в руки зі словами: «Дай Боже, щоб і на той рік уродився хліб!». Мова й пісня – невичерпна скарбниця виховних засобів усної народної творчості  Про багатство нашої мови, її розвинуту синоніміку прекрасно написав поет Олександр Підсуха у вірші «Рідна мова»: Ой яка чудова українська мова! Де береться все це, звідкіля і як?… Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва, Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак. І така ж розкішна і гнучка, як мрія. Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль». Є в ній хурделиця, віхола, завія, Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль. Відштовхуючись від багатющих народних джерел, нашу мову плідно збагачували українські письменники. Я радий, що в тобі луна Франків вогонь і дух Тарасів, Що мужність чисту, як весна, Знайшла ти в Лесиній окрасі… Що від Довженка твій порив, А від Сосюри мрійність юна. Що розум Рильського бринить В тобі, немов мотив світання. Що до прийдешніх ти століть Несеш всі наші поривання. Павло Загребельний зрівнює нашу мову з величним і могутнім Дніпром: «Дніпро – як мова. Невичерпна, вічно молода, як весняне листя… Мова вкраїнська, звідки прилетіла, як тут зросла, розцвіла й зарясніла? Чи пила ти воду з Дніпра, чи купалася в його ласкавих водах, чи злітала в небо з його мільйоннокрилим птаством! Мово! Течеш вільно й вічно, як Ріка…» Неповторна мова у нашого народу. Костянтин Ушинський писав: «Поки живе мова в устах народу, до того часу живий і народ… Відберіть у народу все – і він усе зможе повернути. але відберіть мову, і він ніколи вже не створить її.. вимерла мова в устах народу – вимер і народ…» Сьогодні українська мова – державна. Вона утверджується серед європейських мов як мова великого українського народу. Отож любімо і шануймо рідну мову, наш найдорожчий скарб. І не забуваймо заповіту великого Кобзаря: І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Рідна мова – це саме життя народу, вияв його національного буття, універсальна скарбниця духовних надбань і основний засіб передачі їх із покоління в покоління. К. Ушинський вважав, що рідна мова – «природний вихователь» «найбільший педагог». Завдяки оволодінню скарбами рідної мови в ранньому віці формується «корінь духовності». Справжнім українським дивом є пісня, яку називають душею народу. Кого тільки не полонила її вічна краса. Українська пісня – то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення. Любов до рідного краю, мови починається з маминої колисаночки. У ній – материнська ласка й любов, світ добра, краси й справедливості. Минають віки, зміцнюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людські серця, допомагати в праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевний біль, множити сили в боротьбі. Пісня – душа людини, незмінна її супутниця. Пісня супроводжує людину протягом усього її життя, допомагаючи в праці й прикрашаючи побут. Невипадково великий Гоголь писав: «Покажіть мені народ, у якого би більше було пісень». Пісня – це мова народу, його історія, національне багатство і культура. Невичерпною криницею чистої життєдайної мудрості народу, його духовної краси називав Федір Погребенник пісню. І треба дбати, «щоб пісня завжди била ключем». Особливо магічну силу мають колискові пісні. Вони надзвичайно образні, мелодійні, лагідні, щирі, задушевні. Передаючи їх немовляті, як і своє молоко, ненька переливає в його душу мудрість народу, виколисує з нього майбутню людину. Колискова пісня – благословенний світ високої поезії українського народу. Колисанка – це той етнічний мотив, що поступово входить у підсвідомість дитини й стає її здобутком на все життя. Думи й почуття матері, її роздуми про власну долю передаються крихітці – немовляті самою лише мелодією народжуваної колисаночки. Реальні потреби життя дитини й родини визначають характер перших співаночок, які чує дитина. Перші колискові – про саму дитину, її сон, харчування: Ой ну люлі-люлі, налетіли гулі, Сіли на воротях в червоних чоботях, Стали думать і гадать, чим дитятко годувать: Чи кашкою з молочком, Чи солодким яблучком, Ой люлечки люлі, прилетіли гулі. Колискові пісні чарують своєю простотою, безпосередністю, ніжністю. За рівнем художньої майстерності колискові стоять у світі високої поезії. Слова материнської пісні – жива артерія життя, ужиткова спадщина, поетичність, щирість та безпосередність якої становить основу естетичних смаків дитини. Недарма український народ вживає найніжніші слова щодо виховання – кохати, викохувати діточок. Національно-патріотичне виховання молодших школярів  на культурно-історичному досвіді українського народу Національне виховання – це передусім виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, в основі якого – його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята. У змісті народних традицій лежить віковічний досвід народу й природний, необхідний людському організмові ритм, що склався передусім у процесі трудової діяльності. Урочисті відзначення важливих подій у житті роду, громади, сім'ї, окремої людини, що систематично повторюються, також стали обрядами, звичаями, традиціями. Вони визначаються особистісними і соціальними інтересами та потребами. В етнопедагогіці звичай навчає, що вихователь мусить знати дитину, і бути з нею у постійному духовному спілкуванні, розуміти, що дитячий світ – це світ особливий. У вихованні молодших школярів надзвичайно важливе значення мають народні свята, які є проявом національно-культурних традицій і звичаїв. Свято – це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя. Цей визнаний феномен культури заслуговують на увагу в шкільній практиці передусім тому, що покликаний організовувати вільний від навчання час. Свята викликають особливий психологічний настрій, впливаючи на почуття. За своєю природою свята, ритуали й обряди виконують важливу роль чинників формування морально-естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Вони органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, зокрема інструментальну музику, народну пісню, національну хореографію, моральні норми, правила, проповіді, заповіді, заклинання тощо. Залучаючи дітей до краєзнавчої роботи, до проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах, обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях. Українці в своїх традиціях здавна славились надзвичайно високою вимогливістю до моральності людини, її порядності і чесності. Честь, правдивість, чесність, дотримання даного слова, громадської, товариської вірності, народного звичаєвого права, народного етикету, зокрема, поваги до батьків і старших зберігалися і передавалися молоді. Тому у вихованні художньо-естетичних традиціях чільне місце відводиться безпосередньо прилученню дітей до народного регіонального мистецтва – пісенного, танцювального, хореографічного, образотворчого, декоративно-ужиткового. Особлива роль також відводиться літературі, народному театру, музиці, що формують і розвиває в дитині наочне естетичне, емоційне ставлення до дійсності, до природи й людей. Український народ незмінним своїм супутником має пісню, котра виховує душу й формує особливе почуття прекрасного. У пісні пульсує джерело добра, честі, справедливості, віри в краще життя. Початкова школа покликана виховувати майбутніх громадян України на основі культурно-історичного досвіду рідного народу, його багатовікової мудрості та духовності. Дітей треба навчити не просто споглядати, а й бачити навколишнє, помічати поруч дивне й загадкове, приховане, використовуючи при цьому народний календар. Беручи активну участь у підготовці та відзначенні свят, звичаїв і обрядів народного календар, учні проймаються глибокими патріотичними почуттями, життєстверджуючим оптимізмом, почуттям господаря рідної землі. При цьому вони успішно оволодівають трудовими уміннями і навичками, народною мораллю, естетикою, побутовою культурою, нормами поведінки. Проведення виховної роботи з використанням народних традицій, звичаїв та обрядів сприяють формуванню уже з перших років навчання в школі всебічно розвиненої компетентної особистості, здатної в майбутньому жити у європейському співтоваристві. У дітей виховується гордість, гідність, прагнення не осоромити, а зберегти і примножити честь свого родоводу. Слід мати на увазі і той факт, що українські народні звичаї та обряди є цікавими, насиченими, глибоко моральними й глибоко беруть за душу кожну людину. На їх основі створюється розмаїття виховних заходів як за змістом так і за формою, що дозволить виховати у дітей любов до свого краю, українського народу, чесність, працьовитість, доброту, почуття прекрасного. Реалізація народних звичаїв, традицій українського народу  у вихованні молодших школярів З практики роботи вихователя ГПД Кам’янець-Подільського НВК №3 Пілець Т.В. У період становлення України як суверенної держави, відродження духовності суспільства проблема виховання підростаючого покоління набуває особливої актуальності В умовах розбудови молодої незалежної Української держави, на тлі глобалізаційних процесів, що відбуваються у сучасному світі, проблема національного виховання особистості набуває особливої актуальності, оскільки лише національно свідома особистість є основою збереження національної ідентичності українства, демократичних перетворень у рідній країні. Необхідною умовою утвердження української державності й розвитку української національної культури є становлення цілісної особистості на основі національного виховання. Одним із найважливіших завдань у вихованні молодших школярів є залучення їх до скарбів народної творчості, традицій і звичаїв українського народу, прищеплення любові до батьків, родичів,рідної землі, народу. Розвиток почуття краси, розуміння гармонії, відчуття барв, ритму забезпечує участь учнів молодшого шкільного віку в мистецькій творчості. Тому поєднання праці і мистецтва нині особливо актуальне для практики початкової школи. Наближення мистецтва до практичної діяльності, володіння певними технічними засобами виробляє в дітей спостережливість, розвиває механізм сприймання і осмислення краси, логіку мислення, виховує дисципліну, любов до праці, виступає вагомим чинником розвитку духовності в людині. Важливо ретельно підготувати учні молодшого шкільного віку до проведення того чи іншого свята за народним календарем, вивчити народні звичаї й обряди. Наприклад, готуючись до свята першокласників «Ой, хто, хто Миколая любить» заздалегідь можна виготовити листівку, у якій розповідалося про це свято, про його значенні в житті людини. Учням пропонується розпитати вдома у дорослих, чи святкували вони таке свято в дитинстві. крім того, про святого Миколая учні дізнаються з мережі Internet. ОЙ, ХТО, ХТО МИКОЛАЯ ЛЮБИТЬ Свято для першокласників |
Схожі:
|
Шепетівський навчально-виховний комплекс №1 Хмельницької області... ... |
Кам'янець-Подільський по праву вважається Меккою туристичної України.... Кам'янець-Подільський по праву вважається Меккою туристичної України. Навколо міста багато об'єктів, які як і Кам'янець також являються... |
|
КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОН |
Mykola Pavlovych Kovalevs'kyi, b. Dec. 28, 1918, at Kholodna Hora... Отак батько переїхав у Кам'янець—Подільський, біля Кам'янець— Подільського —кілометрів, не далеко містечка Смотрич, там я ріс. Закінчив... |
|
Укладач: Сторожук А. В. · Самостійні роботи · Літературні диктанти... ... |
Довжоцька середня школа (СШ) Кам'янець-Подільського району загальноосвітній... Вона покликана здійснювати розумове, ідейно-політичне, трудове, моральне, фізичне й естетичне виховання учнів, прилучати підростаюче... |
|
Миролюбівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний... КЗО Миролюбівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІступенів – дошкільний навчальний заклад» |
Шепетівський навчально-виховний комплекс №1 у складі: «Загальноосвітня... Шепетівський навчально-виховний комплекс №1 у складі: «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів та ліцей» Хмельницької області |
|
Філія ТОВ «Альянс М» в м. Кам`янець-Подільському |
Навчально виховний комплекс "Дзвіночок" Розвиток та навчання дітей рідної мови Учасники педагогічного експерименту : педагоги Щербік О. И., Марцинюк Л. М., Супрунович І. К., Мартинюк Р. В., Війтік Н. М., Клецельман... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua