Самостійна робота №1
Тема: Культура мови. Культура мовлення під час дискусій.
Наше життя так чи інакше містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т.п. У зв’язку з цим виникає питання правильного ведення дискусій. Це в першу чергу стосується психології ведення дискусії, логічної та мовної культури дискусій.
Основні правила дискусії.
1. Всі відкрито висловлюють свої думки.
2. Всі точки зору повинні поважатися.
3. Слухайте інших не перебиваючи.
4. Не говоріть занадто довго та занадто часто.
5. Водночас говорить лише одна особа.
6. Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.
7. Не критикуйте себе та інших.
8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.
Примітки:
1. Дуже важливо, щоб всі погодились з кожним пунктом правил, “ратифікували” їх. Це дозволить далі посилатися на ці правила як на “закон поведінки” під час дискусій.
2. Зауваження щодо порушень не повинні бути брутальними або образливими. Можуть бути застосовані будь-які форми.
3. Перелік правли не є сталим і непорушним. Учасники можуть змінювати та доповнювати його. Але важливо написати його разом. Це спочатку створить атмосферу спільних зусиль, а не накинутих настанов.
Форми організації дискусії
"Дерево рішень" (метод усіх можливих варіантів)
Суть методу і його мета:
Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.
Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.
Проблема
Варіант
переваги
недоліки
Методика проведення обговорення:
1. Ведучий (головуючий) ставить задачу для обговорення.
2. Учасникам надається основна інформація по проблемі, історичні факти, дати, події тощо (це може бути частиною домашнього завдання).
3. Ведучий (головуючий) ділить колектив на групи по 4-6 чоловік. Кожній групі роздаються таблиці та яскраві фломастери. Визначається час на виконання завдання (10-15 хв.).
4. Учасники дискусії заповнюють таблицю й приймають рішення по проблемі.
5. Представники кожної групи розповідають про результати. Викладач може порівняти отримані результати, відповісти на питання учасники дискусіїв.
Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу
Суть методу і його мета:
Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.
Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови – 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)
Методика проведення дискусії:
1. Ведучий визначає тему, запрошує основних учасників, виробляє основні правила проведення дискусії, регламент виступів.
2. Учасників дискусії потрібно розсадити так, щоб “глядачі” були навколо стола основних діючих осіб.
3. Ведучий починає дискусію: представляє основних учасників і об'являє тему.
4. Першими виступають основні учасники (20 хв.), після чого ведучий запрошує "глядачів" прийняти участь у обговоренні.
5. По закінченню дискусії ведучий підводить підсумки, дає короткий аналіз висловлювань основних учасників.
Дискусія “Мозковий штурм”
Суть методу і його мета:
“Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.
Принцип “мозкового штурму” простий. Ви збираєте групу учасники дискусіїв, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.
Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.
“Мозковий штурм” можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.
Методика проведення дискусії:
1. Ведучий ставить перед учасниками “мозкового штурму” задачу і розповідає про його правила:
мета “штурму” – запропонувати найбільшу кількість варіантів рішення задачі;
примусьте працювати свою уяву; не відкидайте ніяку ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;
розвивайте ідеї інших учасників;
не намагайтеся дати оцінку запропонованим ідеям – цим ви займетесь трохи пізніше.
2. Ведучий призначає секретаря, який буде записувати всі ідеї, що виникають, слідкувати за тим, щоб не порушувались правила, при необхідності втручатися. Перший етап триває до тих пір, доки з'являються нові ідеї.
3. Ведучий об'являє коротку перерву, щоб учасники налаштувались на критичний лад мислення. Починається II етап. Тепер учасники “мозкового штурму” згруповують і розвивають ідеї, висловлені в ході I етапу (список ідей можна надрукувати і роздати або вивісити на дощі). Проаналізувати і вибрати ті ідеї, які можуть допомогти знайти відповіді на поставлені питання, учасники приходять до рішення.
4. Ведучий підводить підсумок дискусії. Якщо “мозковий штурм” не приніс потрібного результату, слід обговорити причини невдачі.
Дебати
Суть методу і його мета:
Мета учасника дебатів – переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.
Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасники дискусіїв вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.
Методика проведення.
Тему необхідно сформувати у вигляді резолюцій .
2. Розподіл ролей. Розподілити учасники дискусіїв на 2 групи: в підтримку резолюції і ту, що виступає проти. Нагадати учасниками поряд проведення дебатів. Вибрати голову і його помічника, який буде слідкувати за регламентом.
3. Підготовка учасників заняття. Учасники дискусії повинні підготувати “конструктивні аргументи” (які ґрунтуються на 3-5 положеннях, логічно викладені й підкріплені фактами). Вони повинні спробувати уявити, якими будуть доводи супротивника, і підготуватися спростувати ці доводи.
Учасникам треба пояснити користь від участів дебатах: набуття навичок знаходити переконливі докази для супротивника, що не поділяє ваші переконання; вміння розуміти і поважати право інших на особисті переконання.
4. Проведення дебатів. Голова і учасники дебатів займають місця перед присутніми (праворуч від голови – група “за резолюцію”, ліворуч – “проти”)
а) Голова формулює проблему і зачитує резолюцію, встановлює регламент;
I етап б) Голова надає слово першому виступаючому від групи, що підтримує резолюцію, і просить викласти конструктивні аргументи (помічник голови повинен попередити виступаючого про закінчення часу);
в) Голова надає слово першому виступаючому від групи “проти резолюції”;
г) Голова надає слово другому...і так до тих пір, поки не виступлять усі учасники дебатів;
II етап д) на цьому етапі кожному учаснику надається можливість спростувати доводи супротивника і відповісти на їх критику. Полеміку завжди починають представники групи, що виступає “проти резолюції”. Процедура її проведення аналогічна процедурі проведення I етапу.
5. Учасники дискусії на цьому етапі викладають причини, за якими вони займають ту чи іншу позицію по визначенню до резолюції. Ведучий (головуючий) може записати на дошці ці причини. Учасники дискусії можуть відповісти на питання, що стосуються причин, але не доводити свою правоту.
6. Всі повинні вказати на ті аргументи, які не дивлячись на те, що не відповідають їх поглядам, примусили задуматися або звучали особливо переконливо
7. В кінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.
Культура мовлення під час ведення дискусій
Важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.
Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.
Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки.
Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.
Самостійна робота №2
Тема: Специфіка мовлення фахівця, основні умови ефективного мовленнєвого спілкування.
Культура мовлення сучасних підлітків постійно знаходиться під впливом соціальних змін, як позитивних, так і негативних, що відбулися в нашій країні особливо в останні десятиліття. Прийнято розрізняти вищий і нижчий рівень мовленнєвої культури людини. Нижчий рівень – перший ступінь оволодіння літературною мовою: правильність мовлення та дотримання норм літературної мови. Правильним мовленням називають таке мовлення людини, в якому не допускаються помилки у вимові, у вживанні слів та їхньому утворенні, у побудові речень. Вищим рівнем мовленнєвої культури прийнято вважати правильне і гарне мовлення: людина не тільки не допускає помилок, але й вміє щонайкраще будувати своє висловлення; найбільш повно розкриває його тему і головну думку; відбирає найбільш придатні слова і конструкції з урахуванням того, до кого й за яких обставин він звертається. Головна мета кожної культурної людини полягає в збагаченні свого мовлення, його удосконалюванні. Необхідно навчитися відчувати свого співрозмовника, уміти відбирати найбільш придатні для кожного випадку слова та конструкції. Формування у підлітків навичок користуватися правилами культури спілкування, як й культури загальної поведінки з оточуючими, повинне відбуватися в процесі систематичної виховної роботи. Дуже важливо ознайомити учнів з правилами ввічливості, яка виявляє повагу до гідності іншої людини, показати як поводитися в тій чи іншій ситуації (знання етикету поведінки), як правильно встановлювати і підтримувати мовний контакт (знання мовленнєвого етикету). Кожна людина повинна дбати не тільки про культуру свого мовлення, а й про мовний етикет (сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення). С.К. Богдан зазначає, що "мовний етикет українців є унікальною, універсальною моделлю їх мовної діяльності". Головне призначення етикету – встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Якщо студент не буде знати прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не буде володіти вербальними формами вираження ввічливості, йому буде важко встановлювати ділові контакти і він не зможе на високому рівні здійснювати процес спілкування. Кожен студент вищого навчального закладу повинен знати етикетні одиниці, якими виражається вітання, прощання, вибачення, мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання, формули подяки, конструкції побажальної модальності, типізовані фрази ритуалу знайомства, етикетні формули звертань тощо. Викладачі повинні бути обізнані з основними правилами ведення мовлення. Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача.
Виділимо насамперед правила для мовця:
Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Потрібно знімати надмірну категоричність.
Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє "я", нав'язувати свої думки й оцінку подій.
Необхідним для мовця є відокремлення власного "я" слухача у центр уваги.
Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.
Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача – обмежені.
Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.
Правила для слухача:
Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.
Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.
У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов'язані між собою. Манера мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибір мовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все це наявне в наших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити як правила, що регулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць мови й мовлення, яка словесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір доречного засобу конкретною людиною, для її конкретного адресата, у конкретному випадку, ситуації.
Самостійна робота №3
Тема: Поняття етики ділового спілкування, її предмет та завдання. Вимоги до мовлення.
Етика ділового спілкування — сукупність етичних норм, правив і вистав, регулюючих поведінку і стосунки людей в процесі їх виробничої діяльності. Етика ділового спілкування є окремим випадком етики взагалі і містить в собі її основні характеристики. Етика ділового спілкування займається виявленням норм і правил спілкування, прийнятих в тих або інших ситуаціях і умовах спілкування, а також прогнозуванням і визначенням лінії поведінки і вивченням чинників, що впливають на поведінку в діловій сфері. Етика ділового спілкування досить тісний пов'язана з етикою ділових стосунків. Етика ділових стосунків — система універсальних і специфічних етичних вимог і норм поведінки, що реалізовуються в професійній діяльності Основним завданням цієї дисципліни є не лише вчення науці ділового спілкування, але і спонуки до мистецтва спілкування шляхом активної пізнавальної діяльності, формування відповідної мотивації, самоудосконалення, використання різних вправ і завдань. Ділове спілкування виникає на основі і з приводу певного виду діяльності, пов'язаної з виробництвом якого-небудь продукту або ділового ефекту. При цьому сторони спілкування виступають у формальних (офіційних) статусах, які визначають необхідні норми і стандарти поведінки людей. Відмінною рисою ділового спілкування є те, що воно не має самодовлеющего значення, не є самоціллю, а служить засобом для досягнення яких-небудь інших цілей. В умовах ринкових стосунків — це Ділове спілкування виникає на основі і з приводу певного виду діяльності, пов'язаної з виробництвом якого-небудь продукту або ділового ефекту. При цьому сторони спілкування виступають у формальних (офіційних) статусах, які визначають необхідні норми і стандарти поведінки людей. Відмінною рисою ділового спілкування є те, що воно не має самодовлеющего значення, не є самоціллю, а служить засобом для досягнення яких-небудь інших цілей. В умовах ринкових стосунків — це перш за все, здобуття максимального прибутку.
Основа сучасної ділової етики — соціальний контракт (неформальна угода компанії і її зовнішнього оточення про єдині норми поведінки) і соціальна відповідальність фірми (максимальне використання її переваг і зведення до мінімуму недоліків, які зачіпають як учасників бізнесу, так і суспільство в цілому).
Самостійна робота №4
Тема: Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування. Основні функції, рівні ділового спілкування.
Передусім спілкування - самостійна і специфічна форма активності особистості. Його мета - взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділової справи.
У спілкуванні здійснюється своєрідна "презентація" внутрішнього світу особистості. Саме тому спілкування, виступаючи своєрідною формою взаємодії однієї людини з іншою або з групою людей, виявляє певні людські властивості, розкриває, чого варта та чи інша людина.
Спосіб життя - не тільки те, що і як робить людина, а й з ким і як вона спілкується.
У спілкуванні розкривається суб'єктивний світ однієї людини для іншої. Потреба у спілкуванні є однією з основних (базових) потреб людини. Згадаймо глибокий вислів французького письменника Антуана де Сент Екзюпері, що "людське спілкування є найвищим благом і радістю у житті".
Історично склалися дві форми спілкування: безпосереднє і опосередковане.
Безпосереднє спілкування - мовне спілкування у найбільш розвиненому виді. Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо.
Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини і в ньому завжди присутній комунікативний момент.
На основі безпосереднього спілкування виникло опосередковане - письмо (відбувається втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби комунікації - газета, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютер, музичні записи та інше.
Уся система безпосереднього і опосередкованого типу спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми.
У процесі спілкування знаходять свій вияв дві своєрідні суперечності: з одного боку, людина прилучається до життя суспільства, засвоює його досвід, наукові і культурні здобутки людства, а з другого, відбувається її відособлення, формується індивідуальна неповторність, самобутність.
В діловому спілкуванні можуть виступати такі його форми:
- Товариське, дружнє
- Робоче, службове
- Ділове, професійне
- Інтимне, приятельське
- Випадкове
- Формально-поверхневе
Зрозуміло, що залежно від тієї чи іншої форми відбувається і саме спілкування, його зміст та відповідна поведінка людей.
Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.
Самостійна робота №5
Тема: Мовленевий етикет.
Основою людських взаємин є спілкування.
Спілкування - це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.
Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом",3.
Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій - чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв'язку, транспорту тощо - має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.
Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?
Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.
2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.
3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: "За етикетом упізнають "своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)"14.
Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:
^ контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;
^ ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;
^ регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;
^ впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;
^ звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;
/ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.
Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет-це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.
Усі названі функції мовного етикету грунтуються на комунікативній функції мови.
Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.
Мовленнєвий етикет -поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: "Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця - з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі - несвідомі і свідомі - відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення іт. ін. Мовець -це не "говорильний апарат", який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам'ять формули мовного етикету. Він має "простір для маневру", має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму "людина - це стиль", знаходить своє потвердження і тут"15.
У постійних системних відношеннях із словесними формулами ввічливості перебувають немовні (невербальні) засоби вираження. Сукупність мовних і немовних засобів спілкування, якими послуговуються у різних комунікативних ситуаціях, становить спілкувальний етикет.
Спілкувальний етикет - це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків: Ви, тату..., Ви, мамо.... Ця граматична форма висловлення ввічливості - давня риса української мови: "недарма бо так запопадливо виполювали манкрути цю націоналістичну рису, стверджуючи, що пошанна множина є яскравим відбитком патріархальних стосунків на селі, виявом повнокровного націоналізму в мові, а отже, приречена на зникнення"'6.
Суттєвою диференційною ознакою мовного етикету українців є вживання форми кличного відмінка у звертанні, наприклад: Петре, Надіє, товаришу генераче.
Національний мовний колорит в українській мові має усталений зворот Здоровенькі були! Дослідники стверджують, що частота жестикуляції також залежить від національної належності і - зрозуміло -від загальної культури людини. Отже, важливо пізнавати національні особливості "граматики" мови тіла, яка має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи й підсилюючи його.
Самостійна робота №6
Тема: Типи термінологічних словників.
Можна вважати вже доведеним і загально визнаним, що упорядкування, унормування, кодифікація і уніфікація української термінології належить до державотворчих процесів, бо очевидним є те, що безповоротний процес українського державотворення диктує такі потреби національного життя, які сприяли би утвердженню його престижу в усьому світі. До такої ділянки належить і наукова мова, у тому числі розвиток термінології. У складних державотворчих процесах до десятиліття Незалежності України ми прийшли з вагомими здобутками у розвитку термінологічних систем, а як наслідок цього – до розвитку власної термінологічної лексикографії.
Інтелект українського народу, зрештою, здавна, навіть тоді, коли колонізатори переслідували українську мову та культуру, схильний був творити словники (і чи лише їх!). Авторам минулого не раз вдавалося обходити цензуру і словникові видання ставали для українців своєрідними маніфестами – зберігали мову народу, доводили, що українська мова не бідніша від інших європейських, сприяли духовному відродженню української нації, утверджували національну самобутність.
У сьогоднішніх умовах українська національна термінологія та термінографія як одна із державотворчих ланок продовжує цю властивість української нації, і, ніби випущена з клітки пташка, почала напружено набирати злету, наполегливо розвиватися. Цьому посприяло перш за все те, що віками гноблена і переслідувана українська мова визнана Конституцією України державною. Сам факт, що протягом десятиліття Незалежності України вийшло 466 словників лише термінологічного типу з різноманітних галузей знань, виробництва, культури говорить сам за себе. А хіба не вражаючим є те, що на третьому році Незалежності, тобто 1993, вийшло 78 термінологічних словників різних типів, 1994 – 57, 1995 – 53, 1996 – 50, 1997 – 60, а в 2000 – 59? (Для порівняння: в УРСР за 42 роки – 1948–1990 – вийшло 107 подібних праць). Поява таких праць – це вияв патріотичного ентузіазму самих авторів, свідчення великої працездатності цих людей, бажання усталити українські термінологічні системи, забезпечити українській мові якнайширші сфери розвитку в Україні та у світовому просторі в галузях міжнародних відносин, політики, торгівлі, економіки, освіти та культури. Про здобутки української термінології та термінографії останніми часами не раз писалося, про них буде мова і на цій конференції, тому тут не будемо цих успіхів детально аналізувати. Варто лише відзначити, що важливим досягненням розвитку термінологічної справи є активне опрацювання теоретичних проблем, висвітлення такої проблеми, як теормінознавство, проведення різноманітних термінологічних конференцій, які відбуваються почергово в Києві, Львові, Чернівцях, до яких належить і наша вже 8 МНК. На Україні утворилися центри, де розробляється питання термінології та видаються термінологічні словники.
Аналіз здобутків сучасної української термінології та термінографії дає змогу побачити і певні її недоопрацювання, недовершеність, навіть хиби. З метою подальшого успішного розвитку цих систем задумаймося над причинами такого стану.
Однією із причин, що стоїть на перешкоді української термінологічної справи на національній основі, є відсутність підтримки не лише наукової, а й української мови в цілому з боку владних структур і багатьох урядовців, які нехтують державною мовою, матеріально і духовно не підтримують її, не надають їй належного захисту, що, за словами митрополита УГКЦ Любомира Гузара, “може, найвиразніше показує слабкість і непослідовність нашої влади” щодо української мови. З цієї причини випливає низка інших.
Хоча в наш час термінологічними і термінографічними проблемами займається багато наукових установ, кафедр різних навчальних закладів Києва, Львова, Чернівець, Харкова, але ні одна з них не має бажання підпорядкуватися іншій, хоч ці проблеми обговорюються на десятках різних конференцій, наша біда в тому, що термінологічні системи розвиваються стихійно на ентузіазмі людей, відданих цій справі. На Україні для підтримки життєдіяльних процесів термінології бракує такої наукової інституції, як Інституту наукової мови, що існував колись в Києві, який був би арбітром у цій справі та рішення якого не підлягали би дискусії.
Саме через відсутність цього корегувального центру маємо в сучасній терміносистемах та термінологічних словниках величезну нестабільність у номінуванні одного і того ж поняття. Це дуже яскраво довели Б.Рицар та Р.Рожанківський.
Самостійна робота №7
Тема: Вибір слова. Особливості використання багатозначних слів, пароніми та омоніми.
У діловому мовленні часто доводиться використовувати омоні-ми, синоніми, антоніми та пароніми.
Омоніми (від гр. homos – однаковий, і onyma – ім'я) – це слова, що однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів (між значеннями полісемантич-
Українська мова за професійним спрямуванням
Розділ ІІ
ного слова існують зв'язки, вони об'єднані спільним поняттям, а значення омонімів не пов'язані між собою). Омоніми з'являються внаслідок:
– звукових змін у процесі розвитку мови;
– випадкового збігу звучання слова рідної мови і засвоєння з іншої мови;
– випадкового збігу звучання форм різних слів.
Наприклад: гривня – грошова одиниця, і гривня – жіноча прикра-са; сон це – сонце, шию (я шию) – шию (повернув шию).
синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – це слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, напри-клад: домовленість, змова, угода; дорогий, цінний, недешевий, коштов-ний, безцінний, дорогоцінний, на вагу золота; (про почуття до людини) милий, любий, рідний; урожайний– – родючий, плідний, дорідний, (на якому гарно родить – про ґрунт) – плідний, плодючий, плодовитий, до-рідний. Наведені синоніми об'єднані в синонімічний ряд.
Сукупність синонімів мови називається синонімією.
Учені розрізняють синоніми:
– лексичні – це синоніми, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні (усувати, ліквідувати);
– контекстуальні – такі, що лише в певному контексті мають близьке значення. Вони властиві художнім текстам.
Синоніми пожвавлюють і урізноманітнюють текст, сприяють уникненню повторів. Синоніми використовуються для вираження емоційної насиченості.
Антоніми (від гр. anti – проти, onyma – ім'я) – це слова пере-важно однієї частини мови, які мають протилежне значення. Хоча в антонімічні відношення можуть вступати слова і словосполучення різних частин мови. І якщо синоніми об'єднуються в ряди, то анто-німи об'єднуються в пари, наприклад: праця – безділля, холод – спе-ка; щедра – скупа; сміятися – плакати.
Антонімічні відношення ніби пронизують мову. Вони використо-вуються тоді, коли потрібно найкращим способом дати вичерпну ха-рактеристику явищам дійсності на основі зіставлень і порівняння.
Пароніми – (від гр. para – поблизу, поруч і onyma – ім'я) – це сло-ва, подібні між собою за звучанням і частково за будовою. Напри-клад: білуха, білуга; паливо, пальне; покажчик, показник; ожеледь,
Українська мова за професійним спрямуванням
Лексика
ожеледиця; громадський, громадянський; підозрілий, підозріливий; виконавський (дисципліна, майстерність), виконавчий (орган, лист); приводити, призводити (до чогось небажаного). Ці слова відрізня-ються переважно суфіксами, рідше префіксами та закінченнями.
Пароніми – це співзвучні слова: свійський, світський; додолу, додом у.
Запитання і завдання для самоконтролю
Завдання 1. Прочитайте синонімічний ряд. Уведіть ці слова у речення. Речення запишіть.
неконтрольований (який не контролює своїх вчинків) без-контрольний;
(діє навмання) неусвідомлений, несвідомий;
(виконує, діє механічно) підсвідомий, інтуїтивний;
(про виникнення почуттів) стихійний;
книжн. (некоординуючий рухів, реакції) рефлективний, рефлек-торний.
Завдання 2. Доберіть до поданих нижче слів синоніми. Запишіть синонімічні ряди.
Виплеканий, запальний, лелека, лігво, лікар, непокірність, непри-стойний, некультурний, нелегальний, рукопис, рятувати, стебло, тварина, теплиця, чемний.
Завдання 3. Записати значення слів: громадський, громадян-ський; ділянка, дільниця; адресант, адресат, адрес; континент, контингент; ефективний, ефектний. Рекомендуємо скористатися тлумачними словниками.
Завдання 4. Поясніть, чому подані нижче слова можна віднести до омонімів.
Білль – біль, вити – вити, гóри – горú, грати – ґрати, ДОК – док, клуб – клуб, лежý – лúжу, напам'ять – на пам'ять, пíдсумок – підсýмок, Роман – роман, сонце – сон це, чайка – чайка.
Завдання 5. Прочитайте текст. Поясніть, у чому відмінність слів яловий і яловичий.
Прикметник яловий має в українській мові такі значення: 1) 'який не дає приплоду' (про самиць сільськогосподарських тварин): ялова
107
Українська мова за професійним спрямуванням
Розділ ІІ
корова; 2) розмовне 'неродючий' (про землю): ялова земля; 3) пере-носне; розмовне 'пустий, безпредметний; нікому не потрібний: ялові поради, 'те саме, що марний': 'ялові зусилля'; 4) 'виготовлений із шкі-ри великої рогатої худоби': ялові чоботи.
Отож ні шніцель, ні биток не може бути яловий. У цьому випад-ку правильно вжити прикметник яловичий (від «яловичина»). А ще природніше, ліпше звучатиме: шніцель із яловичини, биток із ялови-чини (Культура мови на щодень).
Завдання 6. Прочитайте текст. Поясніть відмінність у значенні і вживанні слів насінний, насіннєвий, насінницький.
Часом ці прикметники вживають як тотожні, незважаючи на від-мінність у значенні названих ними понять. Особливо ця плутанина впадає у вічі, коли розповідають про фахівців, які займаються ви-рощуванням рослин для одержання сортового насіння, або йдеться про діяльність, пов'язану з вирощуванням насіння. В інформаціях натрапляємо на вирази насінна, насіннєва, насінницька справа; на-сінна, насіннєва, насінницька станція; насінна, насіннєва, насін-ницька бригада. Як же правильно?
І насіннєвий, і насінний можна сказати про рослини, частини рос-лин (головка, коробочка, стебло), які містять у собі насіння; про вро-жай, призначений для одержання, зберігання, продажу тощо добір-них сортів насіння; про будівлі для зберігання чи продажу зібраного; про посівні площі; про матеріал, призначений для вирощування, на-приклад: насінне (насіннєве) зерно, насінний (насіннєвий) стручок, насінна (насіннєва) картопля, насінне (насіннєве) походження, на-сінне (насіннєве) розмноження, насінний (насіннєвий) фонд, насінна (насіннєва) ділянка, насінний (насіннєвий) магазин, насінна (насін-нєва) позичка.
Самостійна робота №8
Тема: Морфологічні та синтаксичні норми сучасної української літературної мови.
Мова- найважливіший засіб спілкування людей між собою. За допомогою мови люди спілкуються між собою, передають свої думки, почуття та бажання. Як засіб спілкування, мова тісно пов'язана з життям суспільства, з народом - носієм цієї мови. Суспільство не може існувати без мови, як і мова без суспільства. Разом з суспільством розвивається і сама мова. Зміни в суспільному житті завжди знаходять своє відображення в мові, відображаючись в словах, словосполученнях і реченнях. Мова виникла в глибоку давнину в процесі спільної діяльності людей, допомагаючи їм розуміти одне одного, працювати, обмінюватися накопиченими досвідом і знаннями, передаючи їх від покоління поколінню.
Основу української національної мови складає літературна мова - мова книг, газет, журналів, театра, кіно, радіо і телебачення, мова державних установ і учбових закладів. Саме літературна мова вивчається в школах і інститутах. Літературна мова має усну і писемну форми. Усна мова - це мова, що вимовляється, звучить, що існує навколо нас. В усній мові важливо дотримуватися вірної інтонації і наголосу, правильно вимовляти звуки, слова і речення. Для усної мови характерні прості короткі речення ("Привіт! Як справи?"- "Привіт! Та нічого. Ось тільки уроків багато на завтра"). Писемна мова пов'язана з написанням. Писемна мова оформлюється вірно і точно з точки зору орфографії і пунктуації. У писемній мові використовуються складні і ускладнені речення (Його від'їзд був таким несподіваним, що здався мені майже нечемним). Українська мова- нормована.Норми (від лат. norma- правило, взірець) - це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова і вибір слів в мові, використання граматичних форм, складання речень та ін.Норми сучасної літературної мови поділяються на фонетичні, лексико- фразеологічні, словоскладальні, морфологічні, синтаксичні і стилістичні.Вони устанавлюють:
фонетичні - правила вимовляння звуків і ставлення наголосу (вивчаються в фонетиці іорфіоепії);
лексико-фразеологічні - норми вживання слів і фразеологізмів у властивих їм значеннях (вивчаються в лексиці і фразеології);
слово-складальні- правила складання слів і способів їх творення (вивчаються всловотворенні);
морфологічні - норми вживання слів у випадку їх видозмінювання (відмінювання іменних частин мови, займенника, дієприкметника і дієслова - вивчаються в морфології);
синтаксичні - правила побудування так званих синтаксичних конструкцій -словосполучень і речень (вивчаються в синтаксисі);
стилістичні - норми використання різними мовними стилями властивих їм мовних засобів (вивчаються в стилістиці).
Самостійна робота №9
Тема: Морфологічні та синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.
Лінгвістичний аспект міжперсонального спілкування. Типи спілкування.
Мовний етикет: визначення, ознаки, особливості, структура.
Чинники, які впливають на вибір словесної формули. Особливості мовленнєвої поведінки у різних ситуаціях спілкування.
Мовні прийоми, які використовують в ситуаціях спілкування.
У сучасному житті більшості людей доводиться виконувати безліч соціальних ролей і потрапляти в різні ситуації спілкування. Ці ситуації складають певну систему, в які можна виділити такі типи спілкування.
1) Анонімне спілкування, тобто стосунки між незнайомими людьми, тимчасові контакти, які не передбачають подальшого знайомства. Таке спілкування спостерігається на вулиці, в транспорті, у громадських місцях.
2) Функціональне спілкування, тобто стосунки, пов’язані з діяльністю людей.
3) Неформальне спілкування, тобто стосунки в різноманітних колективах за інтересами (спортивні секції, різноманітні товариства і т. п.), взаємини між друзями, приятелями, знайомими, сусідами та ін.
4) Інтимно-сімейне спілкування, тобто стосунки між подружжям, батьками та дітьми, родичами.
Мовленнєвий етикет — це сукупність словесних форм увічливості, прийнятих у певному колі людей певного суспільства, певної країни, але без яких не обходиться жоден народ.
Різні мови світу виробили спеціальні (лексичні, морфологічні, синтаксичні) засоби вираження ввічливості, спеціальні етикетні мовленнєві формули, що, власне, і становлять мовленнєвий етикет. Це насамперед такі усталені мовленнєві формули, що вживаються для зав'язування контакту між комунікантами — формули вітань і звертань, для підтримання контакту — формули вибачення, прохання, подяки тощо, для припинення контакту — формули прощання, побажання, тобто власне етикетні мовленнєві формули. Сам же мовленнєвий етикет, крім цих формул, включає ще й соціально-мовні символи етикетного рівня, напр., етикетні форми заперечення (незгоди) і ствердження (згоди), форми питань, що використовуються в певних соціально-культурних групах.
Мовний етикет позначений рисами національної самобутності, він пов’язаний з традиціями кожного народу, його історією, культурою, ментальністю.
У європейському культурному ареалі виділяють п'ять тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну (дружню), вульгарну.
За умовами і змістом мовленнєвої ситуації (або ситуації спілкування) розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету: 1)вітання; 2) скарга; 3) звертання, привертання уваги; 4) втішання; 5) знайомство; 6) комплімент; 7) запрошення; 8) несхвалення; 9) прохання, порада, пропозиція; 10) поздоровлення; 11) погодження; 12) подяка; 13) вибачення; 14) прощання; 15) незгода, відмова.
В українській мові існують різноманітні можливості для висловлення подяки, прохання, запрошення, вибачення, співчуття, заборони тощо.
Самостійна робота №10
Тема: Особливості оформлення довідково-інформаційних та розпорядчих документів.
Автобіографія
Я, Андрюхін Дмитро Ігорович, народився 18 серпня 1995 року в с. Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області.
В 2000 році пішов до першого класу Лозуватської середньої школи № 1, в якій вчився до 2012 року. У 2012 році перейшов на навчання до Політехнічного Технікуму Криворізького Національного Університету. Під час навчання займався в секції волейболу.
Батько – Андрюхін Ігор Олександрович, народився 28 квітня 1972 року в м. Кривому Розі. Працює укладчиком на «Арселор Мітал».
Мати – Ледян Людмила василівна, народилася 3 жовтня 1974 року в с. Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області. Працює в Лозуватській СЗШ №1 викладачем молодших класів.
___________________ ____________________
(дата) (підпис)
Характеристика
студента ІІ курсу Політехнічного коледжу Криворізького Національного Університету Андрюхіна Дмитра Ігоровича
Андрюхін Дмитро Ігорович навчаюсь в коледжі з 01.09.12 за спеціальністю « Електропостачання».
За час навчання показує себе як дуже дисциплінований та здібний студент. Навчався тільки на оцінки «відмінно». Загальноосвітній рівень високий. Пам'ять добра. За характером спокійний, урівноважений, витриманий, ввічливий, духовно розвинений.
Проявляє ініціативу щодо громадських доручень. Приймав активну участь у всіх позакласних заходах групи та виховних заходах коледжу. До доручень ставився відповідально. З дорослими поводився поважно. У спілкуванні відкритий, порядний, товариський.
В колективі – самостійний, на зауваження реагує адекватно. Мав товаришів у групі, до справи групи не байдужий. Відношення до товаришів добре. Завжди готов надати їм допомогу. Реакція на критику товаришів і старших адекватна. Знаходить спільну мову з мамою, завжди з повагою відноситься до неї.
Фізично розвинутий, має трудові навики, працелюбний, самостійний.
Правопорушень не здійснював.
Директор коледжу: ____________________
Заступник директора з ВР : ____________________
Класний керівника ____________________
Наказ
ТзОВ «А»
Наказ №___ вiд «___» _________1998 р. м. Львiв
Про проведення iнвентаризацiї та переоцiнки ТМЦ
Для приведення вартостi наявних на пiдприємствi товарiв у вiдповiднiсть з їх реальною вартiстю НАКАЗУЮ:
1. Станом на «___»_______1998 р. провести:
1.2. Iнвентаризацiю i переоцiнку (дооцiнку) залишкiв товарно-матерiальних цiнностей на складi пiдприємства.
2. Для проведення iнвентаризацiї та переоцiнки товарної продукцiї призначити робочу iнвентаризацiйну комiсiю у складi:
2.1. Голова комiсiї: __________________________________________________________________
2.2. Члени комiсiї: ___________________________________________________________________
2.3. Iнвентаризацiю провести у присутностi матерiально вiдповiдальних осiб: _________________
3. Акти iнвентаризацiї, розрахунки сум дооцiнки ТМЦ на наступний день пiсля закiнчення роботи подати менi на затвердження.
4. При проведеннi iнвентаризацiї та переоцiнки товарно-матерiальних цiнностей iнвентаризацiйнiй комiсiї керуватися такими документами:
4.1. Пунктами 18-21 Положення про органiзацiю бухгалтерського облiку i звiтностi в Українi, затвердженого постановою КМУ вiд 03.04.93 р. №250, зi змiнами i доповненнями.
4.2. Iнструкцiєю з iнвентаризацiї основних засобiв, нематерiальних активiв, ТМЦ, грошових коштiв, документiв i розрахункiв, затвердженою наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 11.08.94 р. №69.
4.3. Порядком проведення дооцiнки залишкiв товарно-матерiальних цiнностей, затвердженим Мiнiстерством економiки України i Мiнiстерством фiнансiв України 31.05.93 р. №37-20/248/07-104.
Директор ________________
ТзОВ «А» Затверджую
Директор фiрми
«____» _______20 __ р. ______________
(пiдпис)
АКТ
про результати дооцiнки ТМЦ станом на 01 ___________ 20 __ р.
Пiдстава: наказ директора вiд «______» _____________20 р. №_______________
«Про проведення iнвентаризацiї та переоцiнки ТМЦ».
Цей акт сладений комiсiєю у складi:
Голова комiсiї: ____________________________________________________________________
Члени комiсiї: _____________________________________________________________________
У перiод з 01 ________ по ______________ комiсiя провела:
Iнвентаризацiю i дооцiнку залишкiв товарно-матерiальних цiнностей на складi пiдприємства.
У результатi зробленої роботи комiсiя встановила, що сума дооцiнки становила:
Товарiв (по рахунку 41) — 200 грн
Комiсiя пропонує суму дооцiнки 200 грн спрямувати на поповнення власних оборотних коштiв.
Акт складений в одному примiрнику i ерееданий у бухгалтерiю.
Голова комiсiї: ____________________________________________________________________
Члени комiсiї: _____________________________________________________________________
|
|
Самостійна робота №11
Тема: Укласти словник фахових термінів.
1.Гофра
— Гибкая труба ПВХ. Гофрированная пластиковая труба. Применяется как дополнительный изолятор для электропроводки.
Гофра — Гнучка труба ПВХ. Гофрована пластикова труба. Застосовується як додатковий ізолятор для електропроводки.
2.Клемная группа — Клемник для соединения проводов.
Клемная група — Клемник для з'єднання дротів.
3.Силовая линия
— Линия проводов для подключения силовых розеток (стиральная машина, электроплита, посудомоечная машина, кондиционер, водонагреватель и т.д.)
Силова лінія — Лінія дротів для підключення силових розеток (пральна машина, електроплита, посудомийна машина, кондиціонер, водонагрівач і так далі)
4.Демонтаж силового кабеля
— Удаление старой подводки (Удаление кабеля).
Демонтаж силового кабелю — Видалення старого підведення (Видалення кабелю).
5.Телевизионный краб
— Устройство для разветвления телевизионного кабеля на несколько отдельных линий.
Телевізійний краб — Пристрій для розгалуження телевізійного кабелю на декілька окремих ліній.
6.Электропроводка
— Провода, соединяющие групповой щиток, светильники, розетки, стационарные электроприборы.
Електропроводка — Дроти, що сполучають груповий щиток, світильники, розетки, стаціонарні електроприлади.
7.Электроточка
— Розетка, выключатель.
Електрокрапка — Розетка, вимикач.
|