Особливості офіційно-ділового стиля:
- кожний документ має усталений зразок;
- слова вживаються виключно в прямому значенні;
- переважають слова-терміни, пов'язані з діловодством;
- відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні,
неповні і незакінчені речення.
Кліше — звичний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах для тотожного позначення адекватних ситуацій, стосунків між людьми тощо.
Наприклад, існують кліше мовного етикету: добрий день, доброго здоров 'я, радий Вас бачити, до побачення, на добраніч, бувайте здорові, на все добре, будь ласка, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, будьте люб'язні, щиро дякую, глибоко вдячний, з повагою, шановний пане, вельмишановний добродію, з роси й води, бажаю щастя й добра Вам.
Для позначення різних явищ суспільно-політичного життя вживають усталені звороти на зразок правляча верхівка, посадова особа, засоби масової інформації, сфера обслуговування, правоохоронні органи, організована злочинність, криміногенна ситуація, виборчий блок, передвиборча агітація, результати виборів, всенародне обговорення, пленарне засідання, маніпулювання громадською думкою, соціально незахищені верстви населення, розв'язання проблеми, боротьба з тероризмом, фінансова підтримка, комплексні заходи, стан довкілля.
В офіційно-діловому спілкуванні використовують, наприклад, такі кліше: згідно з розпорядженням, на підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, поставити питання на розгляд, довести до відома, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв 'язку з виходом на пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність.
9.Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання.
Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV - XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярії та мови австро-угорських і польських канцелярій.
Основна одиниця документа - текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів ( за класифікацією управлінських документів ). Композиція, або структура, тексту [вступ, доказ (розповідь, міркування, пояснення),закінчення (висновки, мета, заради якої укладено документи пропозиції)] вимагає стандартизації (для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов'язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів.
Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, між стильова лексика, відповідно термінологія та професійно-виробнича лексика; відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати, призначити), вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні слова (за доцільністю вживання); на рівні словоформ - вибір найточнішої граматичної форми слова (з погляду відмінків - прізвища, звертання), вживання роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу); на рівні синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах (контрактах, договорах) - складних речень з умовними, причиновими підрядними реченнями; можливі інфінітивні конструкції та вживання розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір прийменника у синтаксичних конструкціях (відповідно до, підготуватися до...) і т. Ін.
10. Документ — основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність.
Документ — це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.
Вимоги:
1 Уніфікація та стандартизація управлінських документів.
2. Формуляр документів та його основні реквізити.
3. Правила оформлення сторінки.
4. Реквізити адресата.
5. Вид, дата, адресат документа.
6. Мова та стиль документів.
7. Відмітки про узгодження.
8. Засвідчення документа.
9. Проходження документів.
10. Бланк документів.
Властивості документа:
1. Атрибутивність документа, тобто наявність невід'ємних доданків, без яких він існувати не може.
Документ як цілісна система складається з двох основних доданків - інформаційної і матеріальної. Відсутність однієї зі складових перетворює документ в недокумент (в усне мовлення, річ).
Документ має двоєдину природу, тобто дві сторони: зміст (духовна сутність: думки, ідеї) і форму (матеріальну, речовинну, що служить для закріплення і передачі інформації). Теза про подвійну природу документа є аксіомою документознавства. Змістовно-інформаційна сутність документа є головним: ознакою документа. Його форма зазвичай розглядається з точки зору матеріалу (носія зафіксованої інформації) і особливостей матеріальної конструкції. Розрізняють зовнішню (поліграфічне чи інше оформлення) і внутрішню форму документа (внутрішня організація матеріалу). Саме по матеріальній конструкції відрізняють книгу від газети, карти, грамплатівки, дискети і т.п. Іноді до формальних ознаках документа відносять форму запису інформації. Тоді розрізняють форму матеріально-конструктивну і семіотичну (знакову). Між інформацією (повідомленням, текстом) і матеріальним носієм настільки тісний зв'язок, що прийнято використовувати особливий термін «документна інформація».
2. Функціональність документа, тобто його призначення для передачі інформації в просторі та часі. Документ - поліфункціональний об'єкт, тобто він виконує безліч загальносистемних і специфічних функцій, обумовлених різноманітними потребами суспільства в інформації, знаннях. Саме здатність документа виконувати свої сутнісні функції дозволяє розглядати його як джерело інформації, засіб соціальної документної комунікації.
3. Структурність документа, тобто тісний взаємозв'язок його елементів і підсистем, що забезпечує його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.
Кожен документ має певною структурою, послідовним і взаємозалежним розташуванням його елементів і підсистем: як текстової, інформаційної складової (передмова, вступна частина, основний текст, допоміжні покажчики, додатки), так і матеріальної складової (обкладинка, палітурка, титульний аркуш, книжковий блок, корінець, форзац і т.п.).
Типову структуру, тобто однаковий набір елементів для певного виду документів, мають практично всі функціонуючі в системі соціальних комунікацій документи. Типова структура документів різних видів визначається спеціальними стандартами, положеннями, інструкціями і т.п. Саме структура забезпечує ефективність використання і довготривалість зберігання документа.
Набір перерахованих властивостей документа - це особлива цілісна система, що виконує покладені на неї суспільством функції. Зв'язок між ними є настільки тісним, що відокремити їх одне від одного можна лише умовно.
Текст є головним елементом документа, що містить сукупність речень, послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Текст є засобом відтворення зв’язного мовлення, тобто висловлювання, пов’язаного однією темою, основною думкою та структурою. При створенні тексту документу повинні виконуватися певні вимоги, найголовніші з яких – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, максимальна стислість і, водночас, повнота інформації.
Текст документу повинен бути точним, тобто він не повинен містити в собі подвійного значення слів та висловів. Точність вимагає співвідношення змісту висловлювання з реальністю. Вона залежить від вміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної норми.
11.Мова нації — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. «По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність» (К. Паустовський). На повістці дня сьогодні — розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.
Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери.
У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.
Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.
У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.
Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.
Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.
Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.
У людини поряд із виробнтчою, науковою, державною, політичною та іншими
існує найпоширеніша – мовленнєва діяльність. Без неї неможлива ніяка
інша, вона передує, супроводжує, а іноді формує, складає основу
діяльності. Мовленнєва діяльність - це діяльність, що має соціальний
характер, у ході якої висловлення формується і використовується для
досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Психолог
Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес
матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово.
Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що являють
собою підготовку і реалізацію висловлення, цілком, незалежно від його
обсягу (це може бути репліка в діалозі, розповідь і т.д.)
12.КУЛЬТУРА МОВИ — дотримання усталених мовних норм усної і писемної літ. мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.
Важливими складовими частинами культури мовлення є ортологія, стилістика мови (функціональна й експресивна оцінка мовних засобів), стилістика мовлення (ступінь доцільності використання мовних засобів у тексті).
Головне завдання — виховання навичок літ. спілкування, пропаганда й засвоєння літ. норм у слововжитку, грамат. оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.
Низька культура мовлення характеризується порушенням правил слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання. Наприклад, помилково вживають вислови добро пожалувати замість ласкаво просимо, підписка газет замість передплата газет, дякувати його заість дякувати йому; неправильно наголошують слова: рoблю, пи'шу, підeмо зам. роблю', пишy, пiдемо.
Ознакою низької культури мовлення є оглушення дзвінких приголосних у кінці слів і складів, м’яка вимова шиплячих, коли вимовляють дуп зам. дуб або чьому, шчьо зам. чому, що.
Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні.
Культура мови -- це літературна мова, вільне володіння юридичною термінологією, відсутність слів-паразитів, уміння вибрати правильний тон у розмові.
Безперечно, кожному юристові потрібно засвоїти мовну культуру, усвідомити, що вона не тільки соціальний, а й антропологічний феномен, і, як українська нація, є культурно-історичним фактом.
Культура спілкування не унаслідується, не програмується генетично. Засвоєння норм спілкування - наслідок виховання. Юриста необхідно навчити спілкуватися. У складних умовах сучасного життя покладатися на стихійний вплив обставин щодо роботи з працівником, як суб'єктом спілкування було б великою легковажністю, яка, ще не подолана.
Письмова діяльність юриста вимагає не аби яких знань державної мови. Невірно, або з помилками написаний текст, записка, протокол, рішення будуть причиною непорозумінь та неповаги з боку колег, звичайних цивільних людей. Звичайно, що як і представники будь-яких інших професій, у своїх текстах юристи використовують спеціальні терміни. Написання деяких понять дуже важко запам'ятати, тому їх виносять у спеціальні юридичні довідники. І письмова діяльність і публічне мовлення юриста підлягають певній традиції. Це завжди ділова або публічна мова. Вона є стислою і завжди по суті. Кожне слово зважене і має своє власне місце.
13.Мовний етикет. Він відзначається стійкістю і консервативністю, і в цьому стає подібним до офіційно-ділового стилю, який теж в ідеалі має лишатися сталим і непорушним. Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше, закріплені національними культурними традиціями. Щоразу, в певних ситуаціях, ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної які поза нашою свідомістю автоматично використовують у разі потреби.
Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але найбільшої ваги набувають між-особистюні стосунки. Залежно від цього може йтися про 5 тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.
Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).
Нейтральна - функціонує у сфері офіційних установ. Вона найближча до здійснення службових повноважень працівника органів внутрішніх справ.
Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.
Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім'ї, дружньому товаристві, емоційна. Вульгарна спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях, занадто емоційна. При звертанні до незнайомих людей використовують нейтральні структури етикету. До близьких навпаки - емоційні, фамільярні, дуже рідко нейтральні.
Залежно від типових ситуацій спілкування мовний етикет можна поділити на групи, різновиди.
Одиниці вітання, привітання доброго ранку, вітаю вас, добридень, здоров був.
Одиниці звертання та привертання уваги будьте добрі скажіть, будь ласка, будьте ласкаві, чоловіче добрий, вельможний пане, вельмишановний добродію тощо.
Одиниці представлення під час знайомства а) в ділових стосунках використовують такі компоненти посада, професія звання ім'я та по батькові, адже це важливо для здійснення функціональних обов'язків, б) ділові стосунки дещо "пом'якшують" вимоги етикету навіть у таких випадках, коли відбувається знайомство між чоловіком і жінкою. Звичайно, жінка не може нав'язувати знайомство сама. Але ці вимоги відступають, якщо йдеться про суто ділову зустріч.
Під час знайомства використовують кліше: дозвольте відрекомендуватися, представити, знайомтеся тощо.
Запрошення: приходьте, ласкаво просимо, зайдіть тощо.
Побажання, поздоровлення: дай Боже, хай щастить, на добраніч хай Бог милує тощо.
Згода і незгода: так, я не заперечую ви маєте рацію, авжеж.
Прохання: дозвольте, просимо, якщо вам не важко, будь ласка не відмовте, благаю та інші.
Подяка: спасибі дякую, дуже вдячний, вік не забуду.
Вибачення: пробачте, перепрошую, даруйте, вибачте.
Комплімент: може стосуватися зовнішності схвалення вчинків, виконаної роботи.
В ділових стосунках належить дуже обережно ставитися до мовних засобів, які використовують при спілкуванні.
Заважають дотримуватися норм етикету, а значить, і ефективно досягати мети ділових контактів вплив моди, недоцільні структури мовного етикету, надлишкові або недоречні в конкретній ситуації, небажання дотримуватися або незнання правил етикету, неврахування соціального досвіду співрозмовника, невміле використання мовноетичних шаблонів, надлишковість яких може створювати враження нещирості у стосунках тощо.
Ділове спілкування має використовувати весь арсенал наявних засобів взаємовпливу комунікантів під час міжособистісних стосунків. Проте основу цих стосунків складатимуть словесні засоби, роботу над удосконаленням яких людина має здійснювати все життя, збагачуючи власні можливості у цій справі. Це особливо важливо для працівників органів внутрішніх справ України для яких спілкування з людьми становить одну з основних форм роботи щодо здійснення службових повноважень.
14. І. Томан
Найважливіші висновки і поради
ДИХАННЯ ПІД ЧАС МОВЛЕННЯ
Виголошуючи промову, дихайте рівномірно, вдихаючи перед тим, як говорити, а також під час кожної паузи (після кожного речення).
Повітря, що вдихнули, витрачайте рівномірно й економно.
Вдихайте повітря ротом і носом водночас.
Груди тримайте рівно, ледь-ледь випнувши їх уперед.
НЕ ВДАВАЙТЕСЬ У КРАЙНОСТІ: НЕ БУДЬТЕ НІ НАДТО МОВЧАЗНИМ, НІ НАДТО БАЛАКУЧИМ
Говоріть лише тоді, коли у вас є що сказати.
Цікаво не може говорити той, хто нічого не читає, не бере участі у громадському житті, не відвідує культурних закладів, не дискутує з товаришами, не подорожує і нічого не переживає.
Щоб стати активним співрозмовником, треба занотовувати цікаву інформацію та нові знання, щоб запам'ятати їх, а пізніше розповісти іншим.
ГОЛОС
Пристосовуйте свій голос до середовища, в якому ви говорите (не говоріть голосно на вулиці, в транспорті, в залі чекання тощо).
Хто говорить надто тихо, той справляє враження людини, яка не вірить у свої сили.
Той же, хто говорить надто голосно, справляє враження агресивної людини.
Мова деяких людей незрозуміла через те, що вони недбало вимовляють звуки. Спробуйте виявити свої хиби за допомогою магнітофону, записавший свій голос, а потім перевірте чіткість і правильність вимови.
Найзручніший спосіб тренування голосу - читання вголос, під час якого постійно контролюється правильність вимови. Тренуйтеся тричі на день по 15 хвилин з перервами після кожних 5 хвилин.
Голос підвищують тоді, коли ставлять запитання. Якщо ж треба висловити рішучість, переконати в необхідності зробити якусь справу чи відповісти на запитання, то висоту голосу понижують.
ВИБІР СЛІВ
Для збагачення свого власного словникового запасу читайте твори авторитетних авторів, слухайте кваліфікованих промовців і принагідно записуйте (або підкреслюйте олівцем у власній книзі) слова і вирази, які б ви хотіли вживати у своїй мові.
Виявіть, які слова ви вживаєте надто часто, і намагайтеся замінити їх іншими словами й виразами.
Навчіться точності висловлювання. Вибирайте точні та однозначні слова.
Пам`ятайте: якщо наказ допускає подвійне тлумачення, то він обов`язково буде виконаний неправильно.
Точності висловлювання вчіться, знайомлячись з текстами угод або інших важливих документів. Читайте текст повільно, слово за словом, намагаючися встановити, як інакше можна витлумачити окремі слова і речення. Які речення сформульованінеясно? При цьому уявіть, що ваше завдання полягає в тому, щоб знайти слабкі місця в тексті.
Надто часте вживання абстрактних понять вимагає від слухачів великого напруження (наприклад, афоризми не можна читати без пауз).
КОНСТРУКЦІЯ РЕЧЕНЬ
Чергуйте довгі речення з короткими. Довгі речення важко сприймати й розуміти. Нагромадження коротких речень одне за одним робить мову монотонною.
Часте вживання особових займенників замість імен осіб може призвести до неправильного тлумачення сказаного.
Основна думка повинна завжди висловлюватися головним реченням, а не підрядним.
Речення, в якому кілька іменників стоять підряд, сприймається важко.
Якщо ви хочете розповісти щось нове, дайте слухачам час, щоб вони могли зрозуміти те, що ви їм кажете. Для цього можна навести приклади або те саме повторити іншими словами.
Якщо ви хочете стати справжнім оповідачем, намагайтеся під час розповіді опустити всі неістотні подробиці, швидко й послідовно йдучи до розв`язки.
Виклад ведіть від простого до складного, від відомого до невідомого.
Намагайтеся привернути увагу слухачів з самого початку свого виступу.
ЖЕСТИ
Не робіть незвичних жестів, які притягують до себе надмірну увагу. Жести мають супроводжувати й доповнювати усне слово.
Не починайте і не закінчуйте розповіді несподіваним жестом.
15.Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і який містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини.
Правило перше: переконуючи своїх спiврозмовникiв, вмiло добирай факти, зiставляй їх, аналiзуй, виводь новi факти.
Правило друге: впливаючи на свiдомiсть, намагайся говорити образно, подаючи наочнi приклади, не забувай пояснити, для чого це потрiбно твоєму спiврозмовнику.
Правило третє: нiколи не говори "нi", зроби все, щоб i у твого спiврозмовника не було можливостi вимовляти цю небезпечну для взаєморозумiння заперечну частку. Щоб отримати вiд iншого позитивну вiдповiдь, використовується спосiб Сократа, суть якого в тому, що велике абстраговане "так" роздрiбнюється на багато маленьких конкретних "так", i кожне запитання ставиться, щоб учень не мав можливостi жодного разу сказати "нi".
Правило четверте: уникай суперечок. За Д.Карнегi "у дев'яти випадках iз десяти пiсля закiнчення суперечки кожний iз її учасникiв переконується у своїй абсолютнiй правотi ще бiльш впевнено, нiж ранiше" [ 16, с.129].
Правило п'яте: випереджай критику самокритикою. Досвiдчений спiврозмовник, мимоволi помилившись, не тiшиться iлюзiєю, що iншi не помiтили цього. Вiн чесно i вiдкрито визнає помилку, i авторитет його не тiльки не зменшиться , а навiть змiцнiє.
Правило шосте: систематично заохочуй, хвали пiдопiчного за кожний, навiть скромний успiх, щоб пiдбадьорити його, щоб цей успiх був зафiксований у його свiдомостi, щоб пiдвищиласясамооцiнка i почуття значущостi. Уникай прямої критики, зроби так, щоб навiть серйозний недолiк у людинi виглядав для неї таким, що легко виправляється.
16.Етика спілкування правознавців.
Етика — це наука про мораль: її природу, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, ЇЇ закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, структурі моральної свідомості.
Етика ділового спілкування базується на таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці. Передусім йдеться про зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов'язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах навіть розроблено кодекси честі для службовців.
У центрі уваги юридичної етики знаходиться питання щодо ролі, характеру та ступеня впливу морально-етичних категорій — добра і зла, обов’язку і совісті, справедливості та відповідальності, гідності та честі або їхньої відсутності на професійну діяльність юристів усіх професій.
Постійне спілкування з людьми, необхідність прямого втручання і участі в їх долях зобов’язує представників окремих професій виконувати моральні норми завжди і скрізь. Це спеціалісти, від непродуманих слів і рішень яких можуть настати незворотні наслідки (наприклад, позбавили волі невинного). Це важливо, якщо людина за збігом обставин попадає під владу посадової особи, від якої залежить її подальша доля. За таких обставин на перший план виступають властивості морального характеру, що притаманні цій посадовій особі, її моральні принципи і ставлення до конкретних обставин. (золоте правило, посадової особи).
Особливе значення юридичної етики зумовлене специфікою професійної юридичної діяльності, а також важливими соціальними функціями, які виконують юристи
Юридична етика — це вид професійної етики, що досліджує застосування загальних норм моралі під час здійснення специфічної професійної діяльності юристами, зокрема моральні проблеми, які виникають під час такого застосування.
Юридична етика переносить досліджувані етикою абстрактні моральні категорії на практичний ґрунт, пропонує шляхи втілення їх у реальне життя, сприяє моралізації професійної діяльності, додає їй морального змісту. предмет юридичної етики — це відношення або ставлення спеціаліста, професіонала до змісту і цінностей права, законодавчих норм, правил, і реалізація цього відношення в професійній діяльності. Суб’єктом юридичної етики є спеціаліст, який безпосередньо реалізує в професійній практиці своє відношення до права. Закон по-різному може бути використаний, і це залежить більшою мірою не від закону, а від особи, яка його застосовує. У суб’єкта юридичної етики ціннісне відношення відходить в тінь, а на першому місці стає знання нормативних документів і вміння їх застосовувати, тобто знання букви закону. При чому у юриста-фахівця знання може не співпадати з внутрішньою моральною оцінкою норми закону. В такому випадку виникає внутрішній конфлікт між особистою людською позицією і позицією спеціаліста. Саме такі проблеми покликана досліджувати юридична етика.
17. Етична норма, на відміну від норми правової, не спричиняє санкцій, передбачених законом, якщо порушення етичних вимог не переростає в правопорушення. Етичні норми містять, переважно, рекомендаційний характер. Однак за деякі етичні порушення передбачені та можуть застосовуватися санкції корпоративного впливу, що можуть мати правові наслідки. Наприклад у 1998 р. Вища кваліфікаційна комісія анулювала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, мотивуючи це несумлінним відношенням адвоката до своїх обов'язків. Тут несумлінність як моральна категорія, має правові наслідки - анулювання права на заняття адвокатською діяльністю.
Побудова етичної норми за класичною тріадою не є суцільною. Безліч етичних норм не містять усіх трьох елементів, приміром, санкції.
Моральні нормативи, що вивчаються і обґрунтовуються юридичною етикою, полегшують правильний вибір лінії поведінки, попереджують моральні помилки, допомагають у вирішенні найскладніших проблем у професійній діяльності.
Юридична етика здійснює позитивний вплив як на законодавчу, так і на правозастосовчу діяльність, виявляючи, аналізуючи і обґрунтовуючи моральні вимоги, що допомагають гуманізувати правовідносини, сприяють орієнтації на безумовне забезпечення справжньої справедливості, захист прав і інтересів людей, збереження власної честі і гідності.
18. Етична культура юриста містить оцінку прояви норм моралі в відношеннях «юрист-клієнт», «юрист-свідок», «юрист-колега» та інші. Це – двостороннє відношення, оскільки юрист у своїй діяльності так чи інакше у процесі діяльності торкається інтересів клієнта, колег чи інших громадян, які відповідають йому діями чи оцінюванням.
Для юриста важливо визнавати свою роль як представника держави у меті створення умов для існування прав, свобод, законних інтересів людини та громадянина. Диплома у праці юриста недостатня річ для створення професіональної репутації юриста у правничій сфері. Необхідно дбайливе ставлення до людини, з яким він постійно стикається в процесі виконання своїх службових обов’язків. Усі люди, з якими юрист спілкується у своїй роботі, сприймають його не тільки як професіонала у своїй діяльності, а ще й як людину у котрої є свої позитивні та негативні риси. Кожна людина яка з якоїсь причини має справу з прокурором, суддею, слідчим, нотаріусом, адвокатом, чекає від нього не лише його розум у цій сфері, а й повагу до себе, як до людини. Юрист не повинен губити рівновагу, виходити з себе під час професійного контакту з лицями, які скоїли злочин, а повинен поважати їх права. Від відношення юриста до кожної конкретної людини ми можемо судити о його моральній культурі. Повага до людини та її проблемам створюють атмосферу психологічного довіри та вже може гарантувати успіх юридичного діла.
|