|
|
Скачати 1.42 Mb.
|
Словники синонімів, антонімів, паронімів Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. Ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їх вживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв'язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах. У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови». Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів — близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше зустрічаються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, науково-популярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні. Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977). У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови. У 1984 р. вийшла праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Останнім часом з'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Широко представлені власні назви, абревіатури. У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С. Я. Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема керування. У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі у мовленні.) Фразеологічні словники Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками. 35.Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета. Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний з порядком слів у словосполученні: узгоджене означення стоїть перед означуваним словом; додаток- після керуючого слова; обставина може бути перед і після головного слова (у реченні ним виступає присудок). інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або особистого займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом. В об'єктному інфінітивному звороті іменник у загальному відмінку (або особовий займенник в об'єктному відмінку) позначає особу (або предмет), що виконує дію або піддається дії, позначеній інфінітивом. Дієприслівники у ділових паперах вживаються досить часто. У складі дієприслівникового звороту вони становлять собою певні стандарти, шаблони: Зважаючи на викладене вище…, Читаючи звіт…, Повернувшись з відрядження…, Впоравшись із завданням… Проте не рекомендують розпочинати кожне речення з дієприслівникового звороту, бо це дещо "засушує" виклад. Їх можна заміняти підрядними реченнями: Пор.: Зважаючи на викладене вище…; Як вказувалось (говорилось) вище, треба… У безособовому реченні дієприслівник може вживатись тільки в тому випадку, якщо у складі присудка є інфінітив: Отримавши значні прибутки, бажано було б перерахувати якусь суму на благодійні внески. В інших випадках уживання дієприслівника в безособовому реченні не відповідає нормі: Вивчаючи економіку, у нас не було ніяких проблем Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються. Як правило, ці дієприкметники замінюються описовою формою: той, що переміг; той, що допоміг. Дієприкметники вживаються переважно в книжній писемній мові, зокрема в науковому та діловому стилях, де вони виконують роль уточнення.Використовують їх для лаконічного й чіткого оформлення думки. Уживаність активних і пасивних дієприкметників у текстах неоднакова. Подвійна функція пасивних дієприкметників (означення і присудок) зумовлює їх більшу частотність. 36. Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не повязані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смслом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови. Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено. В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам – краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури. За своїм визначенням вставні слова і словосполучення діляться на три групи: Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні. Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, може, можливо, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, видно, очевидно, припустимо, відома річ, немає сумніву, сказати правду, як-не-як, так би мовити, видимо, либонь та ін. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить Кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв’язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між іншим, словом, по-перше, по-друге, кінець кінцем, мало цього та ін. Вставні слова і словосполучення в писемному мовленні виділяються комами, в усному паузами. 37. Керування – один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд. Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки. Щоб уникнути таких помилок слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа. При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Треба опанувати – методами, але вдосконалення – методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти – факти, інформувати – про факти. Спільний додаток неможливий. У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові. Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним: кожного взяло за самолюбство (перероблено вислів узяло за живе), для відома і для діла (перероблено до відома), для розуму і душі (перероблено до душі). Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків: повідомити директору (кому?) – інформувати директора (кого?); опанувати (що?) мову – оволодіти (чим?) мовою; властивий (кому?) – характерний (для кого?); сповнений (чого?) – наповнений (чим?); оснований (на чому?) – заснований (ким?); торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?). Наприклад: нехай ці знання будуть властиві й характерні нам (властиві нам, але характерні для нас). Добираючи українські відповідники до російських, слід розрізняти мовні засоби: благодарить (кого?) – дякувати (кому?); причинять (что?) – завдавати (чого?); нуждаться (в чем?) – потребувати (чого?); подражать (кому?) – наслідувати (кого?). Напиклад: Голова подякував його (йому) за успіхи в роботі. Використання прийменників у російській і українській мовах неоднакове. Тому, слід звернути увагу на вживання прийменників, що їх вимагають дієслова: подготовиться (к чему?) – підготуватися (до чого?); стремится (к чему?) – прагнути (до чого?); предупреждать (о чем?) – попереджувати про (що?); думать о (чем?) – думати про (що?); случилось по вине – трапилось через провину. В українській мові розрізняють такі види керування: 1. Дієслівне – коли дієслово вимагає від іменника певного відмінка: вжити (чого?) заходів, запобігати (чому?) аваріям, заперечувати (що?) факти, повідомляти (чим?) телефоном, ігнорувати (що?) пропозицію, зазнати (чого?) поразки, наголошувати (на чому?) на головному, заслуговувати (на що?) на увагу, досягти (чого?) згоди. 2. Іменне – іменники, утворені від дієслів вимагають певних відмінків: попередження (чого?) незаконних дій, завідувач (чого?) відділу, завідуючий (чим?) відділом, забезпечення (чим?) літературою, опанування (чого?) курсу, оволодіння (чим?) мовою, освоєння (чого?) комп'ютера, запобігання (чому?) злочинним заходам. Існують інші види іменного керування: пам'ятник (кому?) Шевченкові, магазин Михайла Вороніна. 3. Прикметникове – коли прикметники керують формою іншого слова: характерний (для кого?, чого?) для директора, притаманний (кому, чому?) директору, властивий (кому?) менеджеру, хворий (на що?) на грип, багатий (на що?) на ідеї. Конкретної форми вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, домовленості, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості, послугам. Узгодження (конгруенція), особливий тип синтаксичної залежності, в якому керована форма має ті самі категорії (відмінка, числа, роду), що й форма керівна. В українській мові У. характеризує зв'язок прикметника з іменником (білий дім, білих домів), а також дієслова з ім'ям-підметом (він пише — писав, вони пишуть — писали). В українській мові У. порушується при числівниках (в присудку при різних числівниках, де узагальнюється сер. рід однини, напр., «було п'ять синів»; в прикметниковому означенні при «два», «три», «чотири» — півн.-сх. «два золотих перстені», півд. «дві білих хати») і при пошанній множині («ви молода», «батько прийшли»). Перевага логічних моментів над граматичними може вести до У. за змістом («жили були дід і баба», де обидва однинні підмети функціонують разом як множина), або неузгодження за змістом («червоний і білий прапори», де У. означень змінило б сенс). Після фіктивних підметів «це», «то» У. дієслівної зв'язки може бути зворотне У., тобто із призв'язковим членом, замість із підметом [«Це був (зв'язка) початок» (призв'язковий член), але й «Це було початком»]. Правила оформлення сторінок: Для зручності обробки документа з усіх боків сторінки залишаються вільні місця, так звані поля. Поле з лівого боку - 35мм, воно використовується для резолюції та інших позначок, а також дає можливість вільно читати текст підшитого до справи документа. Праворуч залишається поле не менше 8мм (це зберігає текст від пошкодження). Поле верхнього кінця сторінки повинно мати 20мм. На ньому розміщуються відмітки діловода. На нижньому кінці сторінки поле не повинно бути меншим за 16мм. Якщо текст документа займає більше, ніж один аркуш паперу, то на наступний аркуш паперу не можна переносити лише підпис. Крім підписів там має бути не менше двох рядків тексту. Нумерація сторінок проставляється починаючи з другої сторінки. Номери сторінок позначаються на верхньому полі без крапок і тире. Рубрикация - это: 1) членение текста на составные части, графическое отделение одной части от другой; 2) использование заголовков, нумерации и т. д. В научном произведении рубрикация должна отражать логику научного исследования. Простейшей рубрикой является абзац (отступ вправо в начале первой строки каждой части текста); абзац указывает на переход от одной мысли или темы к другой. Абзацное членение текста может сочетаться с нумерацией - числовым или буквенным обозначением последовательности расположения частей текста. Наиболее употребимы две системы нумерации. 1. Использование знаков разных типов: римских и арабских цифр, прописных и строчных букв, отступов. 2. Использование только арабских цифр в определенных сочетаниях. Третье важное средство рубрикации текста - использование заголовков и подзаголовков. Заглавие - это структурный элемент текста. Оно позволяет в предельно краткой форме отразить тематику научного произведения, нередко и его основную мысль. Заголовок должен соответствовать содержанию, быть кратким, недвузначным и непротиворечивым. Информативный заголовок - это предельно краткий реферат содержания раздела, главы, параграфа. Прийоми виділення окремих частин тексту Іноді в роботі треба звернути увагу на терміни, вжиті у тексті вперше, зробити логічний чи смисловий наголос, виділити правило, теорему, визначення тощо. Наприклад: Тарифи -- система ставок, яка визначає розміри оплати за послуги (ціна послуг). Для виділення у тексті окремих слів або частин існує чотири способи: 1. ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ. Цей спосіб слугує для виділення окремих слів. 2. Урозрядку оформляються окремі слова і короткі фрази. Коли слово пишеться у розрядку, то після кожної букви в слові робиться проміжок в один знак, а між словами, написаними у розрядку, й текстом роблять відступ у 2--3 знаки, щоб слова відділялись. Розділові знаки після слів у розрядку ставляться на відстані одного знака, а наступне слово починається за 2--З знаки, 3. Підкреслення -- найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз. Лінію підкреслення починають під першою, а закінчують під останньою буквою слова, яке виділяють; розділовий знак, що стоїть після слова, не підкреслюють. Проте лапки і дужки підкреслюють. Ціле речення треба підкреслювати суцільною рискою, починаючи від першої букви і закінчуючи останньою буквою речення. 4. Курсивом виділяються слова, речення, частини тексту. Цим способом переважно користуються, коли текст набирають на комп'ютері. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості. 2. Першою частиною будь-якого листа є мотивація, що пояснює спонукальні мотиви, причини складання листа. 3. Дуже важливим є вибір завершальних речень. Він залежить від змісту листа. Найчастіше у кінці листа повторюють подяку, вибачаються за турботи, висловлюють надію на подальшу співпрацю тощо. 4. Не слід забувати про завершальну фразу. 5. Дієслова вживаються переважно у формі 1-ї особи однини і множини. Запрошення давно вже стали невід’ємним атрибутом ділового етикету. Існує багато варіантів письмових запрошень на різноманітні заходи — від лаконічних, ділових, шаблонних, які сотнями заготовляють для певної урочистості чи події, до персональних, художньо оформлених, розрахованих на конкретного адресата. Суто ділові (на конференцію, форум, з’їзд, нараду, презентацію, симпозіум, засідання тощо) пишуться на фірмових бланках. Для запрошення на культурно-мистецькі заходи часто виготовляють спеціальні художньо оформлені запрошення. Стиль і оформлення запрошення буде визначатися трьома чинниками: — характером відповідного заходу; — рівнем ваших стосунків з адресатом; — вашою зацікавленістю в його присутності. Тут існує своєрідна градація: стандартне лаконічне запрошення не рівня такому ж, але з особистим підписом відправника, персональний лист-запрошення сприймається як визнання особливого авторитету адресата й підкреслює бажаність його присутності. Найвищим виявом уваги є особисте запрошення, написане винуватцем урочистості від руки. |
|
1. Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм в юридичних... Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які... |
Питання до МК-2 для студентів ІІІ курсу з дисципліни «Українська... Поняття мовної норми. Види мовних норм. Орфоепічні норми української літературної мови |
|
Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм.... Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зв'язок з правовими дисциплінами |
Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм.... Тому звертається багато уваги при вивченні усіх тем засвоєнню стереотипів комунікацій певного фаху. Робота над культурою мови студентів... |
|
У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права.... Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального,... |
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З КУРСУ Функціональні стилі сучасної української літературної мови: їх призначення, сфера застосування, ознаки, жанри |
|
КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО ФАРМАЦЕВТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Культура професійного мовлення. Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні |
Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права Предметом курсу є вивчення процесів формування, розвитку державних утворень, правничих норм, правових систем, що існували на території... |
|
Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Визначте... Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує |
КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНЕ ПЛАНУВАННЯ УРОКІВ УКРАЇІІСЬКОЇ МОВИ В 10 КЛАСІ Загальна характеристика звукового складу української мови. Стилістична роль звуковідтворення в художніх текстах |