Нашого свята невипадкова, ми з вами поговоримо про нашу рідну мову. Але чи є у нас мова, і що ми про неї знаємо?

Вчитель. У сповиточку рідну мову дитина чує від мами, за нею промовляє перші ніжні слова. Ті слова наповнені почуттям як квітка нектаром. Українська наша мова – мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої землі. Вона переткана калиною, барвінком, вишневим цвітом. Кожна її ниточка вимочена в криницях і струмках людської звитяги. Українська мова прекрасна і дивна. Як незамулена річка тече вона спокійно і привільно. І щоб не трапилося, вона залишається завжди свіжою і прекрасною. Скільки разів її забороняли, але кожний раз пробивала вона свої чисті води до нас, людей, які люблять свою мову. Бо наша українська мова – єдина і іншої нам не треба.

Українське слово вмирало з голоду і бідувало, страждало, плакало за засудженими, але відроджувалось. І поки в народу залишається його мова, його серце, воно знову оживає, і сміється знову.

(учень читає гумореску Павла Глазового “Артист”.)

Вчитель. Нашій українській мові потрібен вогонь любові, потрібна духовна міць, любов до здорової духовності, до знання, до світла, інтелігентності, справедливості. Мова наша українська – це золотий запас голосу душі народної, з якого виростає велике право і гордість іменуватися народом українським. Ми любимо нашу неньку Україну, бо чого ми варті без нею. Для нас усіх юна поетеса Галинка прочитає свою поезію «Моя Україна».
За тебе, Вкраїне, я Богу молюся,

Найкраща подруго, кохана матусю.

Вдивляюсь у очі твої ніжно-сині

Моя Україно, свята батьківщино.

Ти вранці вмивалася диво-росою,

Не раз обливалась гіркою сльозою.

Та все ж залишалася вільна й єдина,

Моя незбагненна й проста Україно.

Ти мову свою у неволі плекала.

Синів і дочок нектарем напувала.

І ми розірвали кайдани прокляті,

Та стали до бою – невпинно й завзято.
Вчитель Наша Галя – незвична маленька людина, в грудях якої б’ється неспокійне, щире, небайдуже сердечко. Вона обділена маминою ласкою і любов’ю, але обдарована поетичним даром. І на сьогоднішнє свято Галя написала вірш “Волинь”, бо вважає, коли ми говоримо про Україну, про рідну мову, то як же не згадати нашу синьооку Волинь.
В твоїх очах відбився спокій зим

І весняне тепло, ти йдеш за ним.

Ти мов береза, ліс і сопілки

Навіюєш такі сумні думки.

Із вишень білих ти зриваєш цвіт,

Волинь жива, в тобі пульсує світ.

Ромашки білії ростуть в садах,

Гніздо бузькове, солом’яний дах.

Волинь. Це верби плачуть над рікою Стир,

Моя чудова, ти ясніша ясних зір.

Ти маєш силу, ти живеш, живеш.

Ти йдеш вперед, нестримно й гордо йдеш.

А скільки зелені в очах твоїх,

І тепла свіжість у серцях у всіх.

Волинь, Полісся, Світязя блакить,

У моїх мріях досі він бринить.

В твоїх очах - прекрасна юність дам,

В твоїх луках ніхто не буде сам.
Вчитель. Ми живемо у незвичайний час. Наше життя таке багатогранне і складне. В ньому так багато негараздів. Проте в серці кожного живе надія на те, що попереду нашу Україну чекають кращі часи. Ми молимось Богу і просимо нашого Царя Небесного подарувати нашій рідній Україні кращу долю.
( Учениця читає молитву до Бога.)
О Боже, мій милий, о зглянься на поклик, на смертне благання,

Невже ж на Землі ми останні, останні?

Яка на роду на моєму провина?

Чим я завинила, маленька дитина?

Я голосно кличу Тебе, покликаю, мій Боже,

Відлуння ж немає, немає...

Почуй моє слово і зглянься на мене:

Пошли хоч надію спасенну, спасенну...

Бо хто ж окрім Тебе ще нам допоможе:

-О Боже Великий...Мій Боже...Мій Боже...

Дай певність на радість, умнож наші сили,

Аби підняли ми обпалені крила,

Щоб швидше минувся час лиха й випроби,

Щоб змився дощами пекельний Чорнобиль...

Зміцни мою віру у завтрашню днину,

Щоб славила ймення Господнє віднині...

О Боже, мій Боже!
Вчитель. Віриться, що мине час, заживемо ми всі краще. А свято мови, таке як сьогодні, житиме щодня і щохвилини у спілкуванні людей, і в будні, і в свята. І всі ми разом, і кожен з нас, стежитимемо за чистотою рідної мови, оберігаючи її від засмічування, оберігаючи її красу.
( Учениця читає поезію “ Ми є діти українські “.)
Ми є діти українські - Рідний нарід шанувати

Хлопці та дівчата, І для нього жити.

Рідний край наш – Україна Присягаєм рідну віру

Красна та багата. Завжди визнавати –

Рідне небо, ясне сонце, Говорить по-українськи,

Місяць, зорі срібні, Молитись, співати.

Рідний нарід – українці, Як ріка вгору не піде,

Всі до нас подібні. Як сонце не згасне,

Рідна віра – Свята Трійця Так ми того не забудем,

І Пречиста Мати, Що рідне, те власне.

Рідна мова – нею вчились Що нам рідне, те нам буде,

Бога прославляти. І красне і гоже, -

Присягаєм наш край рідний Присягаєм, що так буде!

Над усе любити, Поможи нам, Боже!
( Звучить запис пісні Тараса Петриненко “ Дороги іншої не треба “.)
Вчитель. Пройдуть роки і ви, діти, станете дорослими, і хто зна, куди закине вас доля. Пам’ятайте, якого народу ви діти, пам’ятайте свій дім, своє рідне село. І завжди з далеких доріг повертайте до рідного батьківського дому. Вам у спадок батьки передали найдорожчий скарб – нашу українську мову. Любіть її, плекайте, бережіть її чистоту, щоб передати наступним поколінням.
( Учениця читає поезію В.Баранова “ До українців.)
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми – українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот.

І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина,

І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах,

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас : Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил,

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

.

Година спілкування “Христос Воскрес“.
Вчитель. Незабаром ми всі будемо святкувати свято Христового Воскресіння і тому сьогодні про це. Поговоримо про те, яке значення має Воскресіння Ісуса Христа для нас усіх. Великдень! Сама назва говорить про те, що це не звичайний, а великий день. Величне свято, яке споконвіку символізувало собою перемогу над силами темряви і зла, уособлювало в собі примирення і прощення. Воно нагадує нам про любов і милосердя, страждання і біль, інші цінності. Воскресіння Ісуса Христа дає нам змогу перемогти духовну смерть і жити новим повнокровним життям. “ Смертю смерть подолавши “ Син Божий відкриває для нас усіх багатогранне, змістовне, сповнене глибокого духовного сенсу життя, що будується на засадах любові і милосердя. Будьмо ж достойні цього великого свята і за прикладом Ісуса Христа впевнено ступаймо на шлях, що веде нас до нашого духовного воскресіння
( Звучить грамзапис церковних дзвонів.)
Учениця читає поезію “ Христос Воскрес “.
Христос воскрес! Радійте, діти, Зоряні дзвони, срібнії дзвони,

Біжіть у поле, у садок, Б’ються мов людські серця.

Збирайте зіллячко і квіти, Встаньте! Прокиньтесь, засмучені, сонні

Кладіть на Божий хрест вінок! В милості Сина й Отця!
Нехай бринять і пахнуть квіти Чисто, блаженно, по-Божому ясно

Нехай почує Божий рай, Ллється на світ Воскресіння

Як на Землі радіють діти Радість прийшла невимовна, прекрасна

І звеселяють рідний край Кінчились муки терпіння.
На нас погляне Божа Мати, З нами Христос! У батьківськім домі,

Радіючи з святих небес... З нами – в любові і ласці

Збирайтесь, діти, нум співати: Сонячна писанка в теплій долоні

Христос воскрес! Христос воскрес! Світиться людям на щастя.
( Учні по черзі читають поезії.)
Учень 1. Не плачте друзі милі, не журіться

Який би непосильний, тяжкий хрест

Не випав вам на долю, посміхніться

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Прийшов у наші душі, наші весни

Так благодатно, ніжно, так спокійно,

Я вірю, що з Христом добро воскресне

І землю вкриє бережно, лелійно.
Учень 2. Христос воскрес, щоб впали темні сили

І лиш любов всевишня і свята

Над світом розпростерла Божі крила,

Рятуючи від ненависті й зла.

Не плачте, мої рідні, не журіться

В благаннях щирих станьте на коліна

Всім серцем і душею помоліться

За світле воскресіння Бога-Сина!
Учень 3. Земля – мов писанка, а сонце паска

Пливуть хмаринок білі табуни

І Божий світ чудовий наче казка

Барвистий, сяйний усміхом весни.

Христос воскрес! – вітаємось, радієм,

Йдемо у церкву, де свічки горять,

Співаємо гаївки як умієм

З оркестрою веселих пташенят.
Учень 4. Ми згадуємо рідних в Україні

Братів, сестер, родину, рідний дім.

Христос воскрес і смерть здолав він нині,

А завтра долю принесе усім.

Зима прийшла недобра і холодна,

Весна воскресла над полями,

Луги змережила квітками

І нам Великдень принесла.
Учень 5. Встаєм удосвіта й побожно

Усі у церкву поспішаєм

“Христос воскрес” – гуртом співаєм

І серце радісно тремтить.

Великий день! Воскресний день –

Найрадісніша в нас пора

І ми згадаймо усіх рідних

І побажаймо їм добра!
Вчитель. Великдень! Найурочистіше православне християнське свято. Слово “ Паска “ означає визволення. Згадаймо про те, як Мойсей вивів свій народ з неволі. Сини Ізраїлеві страждали у єгипетському рабстві. Під палючим сонцем вони знемагали від роботи, за найменшу провину їх карали. І нещасні почали благати Бога, щоб Він допоміг їм. Господь почув їхню молитву. І одного разу Мойсей, що пас череду побачив палаючий кущ. Він дивився довго на нього. Кущ палав, але не згоряв. Мойсей наблизився до нього і почув голос Господа, що наказав йому вивести ізраїльтян із Єгипту. Ізраїльтяни з радістю погодилися залишити Єгипет. Вони вшанували Бога за його милосердя до них. І повів Мойсей синів Ізраїлевим до Ханаану. Ізраїльтяни почувалися щасливими, бо були вільними і прямували до чудової країни, де на них чекав достаток. Але подорож була довгою, важкою, не вистачило хліба і вони, забувши милість Господа, почали ремствувати, що помруть в пустелі від голоду. Бог почув їхні несправедливі слова і послав людям манну небесну, яка їх врятувала. Невдовзі не стало води і знову невдячні люди стали гостро дорікати Мойсеєві, нащо їх було виводити з Єгипту, коли вони так знемагають від спраги? Ізраїльтяни гнівалися, вони ладні були побити Мойсея камінням. Люди забули ту радість, з якою вони покидали Єгипет, забули Бога, а пам’ятали тільки те, що їм потрібна вода. Ніколи на гнівні слова Мойсей не відповідав гостро і сердито. Він завжди був лагідним, терпеливим і лише молився. Бог знову допоміг синам Ізраїля. Ми, діти, ніколи не повинні ремствувати, мати завжди надію на Бога, на його милосердя, завжди пам’ятати, що Господь над нами і в скрутну для нас хвилину завжди прийде нам на допомогу. І хоч зараз в нас з вами не найкращі часи, намагаймось не бути невдячними ізраїльтянами, а бути лагідними, смиренними, покірними, як Мойсей.
( Учениця читає поезію “ Україні “.)
Не тривожитись я не можу,

Біль і жаль огортає душу

Я за тебе, моя Україно,

Як та доня, плакати мушу.

Чом тобі стільки літ не таланить?

Чом народ твій талану не має?

Та невже він на світі найгірший?

Моє серце юнацьке питає.

Не багато в житті розумію,

Може дечого зовсім не знаю.

Та чому ми у вічному рабстві?

Я так часто у себе питаю.

Вже немає над нами наруги,

Не гнітить нас ніхто не плюндрує,

Та народ мій, як плем’я Мойсея,

В невідомості довго мандрує.

Та настала пора, годі спати!

Прокидаймось, будуймо державу!

Ми ж бо гордий народ – українці

Заслужили ми шану і славу.
( Учениця розповідає легенду “ Лілеї”.)
ЦЕ було тоді, коли погані Пилатові воїни вели невинного Ісуса на гору Голгофу. Поруч Нього йшла Його страждальна Мати. Серце її розривалося від болю, коли дивилася на страшні муки невинного Сина. Вона гірко плакала, перли її сріблистих сліз скочувалися по святому обличчю і тихо падали на дорогу...

Минула година розп’яття – смерті Спасителя. Прийшли вірні апостоли, обережно зняли Христове тіло і поклали до гробу. Не відступила від свого улюбленого Сина Пречиста Мати. Довго стояла вона на колінах перед гробом і в гарячих сльозах молилася до Всевишнього. І сталося чудо...Другого дня зацвіли білі квіти там, де впали сльози Богоматері, а третього дня воскреслий Христос обдарував їх запахом, найкращим, що його мають будь-які квіти. Відтоді ці білі квіти, які ми називаємо лілеями. Стали символом невинності, і донині їх ставлять в усіх церквах біля Божого Гробу у страсний тиждень. На нашому святі присутній настоятель нашої Михайлівської церкви отець Іоан. Він розповість вам про Страсний тиждень.
(Учні слухають розповідь священика, після якої учениця читає поезію.)
ПРОЩАННЯ ІСУСА ХРИСТА З УЧНЯМИ
Настала ніч, усе затихло, Встав Петро: О, Боже, мушу

Заснув святий Єрусалим. Сказати правду і скажу –

Схиливши голову на груди, Хоч зрадять всі Тебе, я душу

Сидів Христос та учні з ним. Свою за Тебе положу.
Він їм казав про страшні муки, Що ти говориш, чоловіче?

Про смерть Свою Він говорив. Чи можеш ти мій хрест нести?

І холод чорної розлуки Не проспіває півень тричі,

Спливав з Його пророчих слів. Як тричі відречешся ти.
А на Христове біле чоло Я йду в далекую дорогу,

Там виступив кривавий піт Щоб приготовить місце вам,

Прийміте, їжте цеє Тіло Там дні щасливі і веселі

І кров пролиту за весь світ. Життя усіх чекає там.
Скорбить душа моя до болю, Після зими дає Бог весну,

Бо всіх нас ворог розжене, а після ночі день дає.

В цю ніч, воістину говорю. Я завтра вмру і знов воскресну

Один із вас продасть мене. І всім вам дам життя нове.
Вчитель. Всі ми знаємо, що на Великдень фарбують курячі яйця у різні кольори. А чи знаєте ви чому? Коли Ісуса Христа не знайшли в печері, де тіло Його положили до гробу, припущення були різні. І ніхто і гадки не мав, що Спаситель воскрес. Воскреслий він явився Марії Магдалині і цю радісну звістку вона понесла людям. Принесла її і в Єрусалим до царя. А тоді в Єрусалимі був звичай: ніхто не мав права заходити до царя без подарунка. Нічого не мала з собою Марія Магдалина, крім яйця. З ним вона поспішила до царського палацу. З яким радісним трепетом розповідала вона царю звістку про те, що Ісус Христос Воскрес. Вислухав її цар і засміявся, сказавши, що ніколи не повірить у те, що померлий може воскреснути, як не може почервоніти принесене нею біле яйце. В цей час на очах у царя і Марії Магдалини яйце почало червоніти. Повірив цар у воскресіння Ісуса Христа, а люди почали на Великдень фарбувати яйця у червоний колір А згодом і у інші кольори.
( Учениця розповідає про те, як фарбують яйця на Україні. )
На Україні здавна для фарбування яєць використовували природні барвники: лушпиння цибулі, кору з дикої яблуні, гречану полову, горицвіт, звіробій, синю мальву, сон-траву, бузину. Розписували гарячим воском. Кожен колір мав певне значення: червоний – радість життя, жовтий – місяць, зорі, врожай, блакитний – здоров’я, зелений –воскресіння природи. А зараз послухайте легенду про писанку.
ЛЕГЕНДА ПРО ПИСАНКУ
Забажала божа Мати Сина Ісуса рятувати,

Як взяли його на муки фарисеї люті злюки.

Хустку білу вона взяла і яєчок нав’язала.

До Пілата йде в палати ласки Синові благати.

Стала Вона на порозі, серце билося в тривозі

І ридали очі –зорі в материнськім лютім горі.

Він не винен ясний пане. Чи зробив щось зле, погане?

Не дозволь Його вбивати, я прошу тебе Пілате.

Відповів Пілат не грізно: “Мати, Ти прийшла запізно.

Все дарма! Тієї ночі смерть Йому закрила очі!

Мати зойкнула, збіліла, похитнулась і зомліла.

Заболіло серце з муки, вузлик випустили руки.

І яєчка розгубились. По підлозі покотились

І вдаряючись об камінь поробились писанками,

Наче квіти, наче зорі в пишні вбралися узори

Й кольорами засіяли мов веселка серед хмари.

Стрепенувся Пілат з дива: Мати, Мати нещаслива.

Вірю Син Твій – Бог любові, не хотів я Його крові.

Писанки ж мов пишні квіти розкотилися по світі.

Люди їх збирати стати, Бога-Сина прославляти.
Вчитель. Ми всі родом із дитинства, з того клаптика землі, де народились і виросли. Кожен з нас любить свій рідний край, свою батьківську землю. Понад усе ми повинні любити Бога. Цього вчить нас Ісус Христос, якого катували, розп’яли. Але він і у повній славі своїй довів світові, що правда і справедливість перемагають зло. Чимало легенд розповідають про страждання Сина Божого тамуємо подих, стискається серце, коли знову і знову чуємо про нашого Спасителя.
( Учениця читає легенду “ Святойванське зілля “. )
СВЯТОЙВАНСЬКЕ ЗІЛЛЯ
Святойванського зілля стеблинки простягає бабуся мені.

На них Божої крові краплинки і Пречистої сльози рясні.

Було зілля колись непримітним, обминали його знахарі.

По лугах і галявинах квітло, вибігало до битих доріг.

Як Ісуса вели по дорозі із тяжким хрестом на плечах.

Затремтіла зілинка в тривозі і змінилась у всіх на очах.

Підросло стебельце невисоке і дивилось з таким співчуттям!

• 
  Що ви робите, люди жорстокі? На чиє замахнулись життя?
  
• 
  Кров стікає струмками по тілу, прихилилась зілинка в журбі.
  
• 
  Щось зробити маленька хотіла, щоб Спасителю зменшити біль.
  
• 
  Під страшним тягарем гасне сила і Син Божий упав на моріг.
  
• 
  А зілинка у Бога просила, щоб страждальця від лиха зберіг
  
• 
  Пелюстками чоло холодила і росою змочила вуста.
  
• 
  Повернулась Ісусові сила, до зілинки торкнувся і встав.
  
• 
  Він на неї із вдячністю глянув, своїм поглядом благословив
  
• 
  І на неї вказав Іоанну ледь помітним кивком голови.
  
• 
  Знову били, погнали на страту, аж стогнала зілинка з журби.
  
• 
  -Люди, люди! Чи більша є втрата: Того бити, котрий вас любив?
  
• 
  Божа кров на квітках і на листі. Сік червоний став з тої пори.
  
• 
  Поклонилась зілинка Пречистій, як спускалась Вона із гори.
  
• 
  Це зело упізнала Марія, воно силу добра берегло.
  
• 
  І Пречистої сльози зоріють, обмивають цілюще стебло.
  
• 
  А святий Іоан на колінах свіжу землю стеблу підгортав,
  
• 
  Підіймав все зім’яте сумлінно, шепотіли молитву вуста.
  
• 
  Святойванським це зілля назвали, “Божа кровця” або “звіробій”.
  
• 
  І тепер ми вже знаємо з вами, що воно угамовує біль.
  
• 
  - Не забули зело освятити? Щоб зміцнити всі сили добра.
  
• 
  Зараз люд майже весь хворовитий! – шепотіла бабуся стара.
  

Вчитель. Великдень приходить до нас завжди весною, коли природа пробуджується після зимового сну. В людей дуже багато справ. Кожен намагається навести лад на своєму обійсті, підготуватися до свята. І хоч турбот багато, всі вони приємні. І хоч як багато є справ, Бог завжди дає силу, наснагу вчасно з усім справитись. В творчому доробку нашої юної поетеси є також поезія про великодні приготування. Бо наша Галя така, що не може осторонь пройти повз те, що зустрічається в житті. Послухайте її поезію “Великодні приготування “
Сядемо ми ввечері за стіл, Кольорами різними на них

Буде в нас тоді багато діл! До кінця я відгоню зиму

Крашанки покрасимо умить, І орнаментом їх прикрашу

Але треба ще дещо зробить. Тим, що можна бачить лише уві сні.

Яйця, що лежать неподалік І красиві яйця-писанки

Дуже обережно я візьму, Ніби заспівають чарівні пісні.
Вчитель. Лунають Великодні дзвони, не просто лунають, несуться по землі, рвуться до небес, щоб сповістити всіх. Що правда є і що вона жива. І ми щасливі від усвідомлення того, що життя вічне. Серця людські наповнені радістю, яка примушує нас спрямувати свій взір на ідеали добра і справедливості і вірити в їх здійснення.
( Учениця читає поезію “ Великдень “.)
Квітневий день, святе причастя

Із чаші сонця з Божої руки.

І від цього хмільного щастя

Життя здається щирим і легким.

Підсніжники і котики вербові,

Шати зелені у берез.

І чути в кожнім дзвоні-слові:

Христос Воскрес! У відповідь: Воістину Воскрес!
Вчитель. Син Божий був катований, розп’ятий на хресті, помер. І все це ради нас, людей, щоб ми мали життя вічне. Христос своїм воскресінням відчинив нам двері Божого царства. Але увійти в ті двері дуже важко. Перш за все ми повинні дотримуватись Божих заповідей, бути милосердними, покірними, любити всіх тих, хто живе поруч нас, ми повинні очистити наші душі і серця, щоб в них не залишилось місця для злоби, ненависті, презирства, гордощів, а залишилась тільки любов.
( Учениця читає поезію “ Собори наших душ “.)
Наші душі просять чистоти, Хочеться, щоб кривди не було...

Вже вони втомилися блукати. Страшно, коли правди теж немає.

Їм болять знівечені хрести У серцях святині збережіть,

І пісні, що їх співала мати. Люди! Я прошу вас і благаю.

Нашим душам сниться доброта, За законом совісті живіть,

А байдужість дуже їх лякає. Вищого від нього я не знаю.

В кожній з них місцинка є свята, Збережіть собори душ своїх!

Про яку лише Всевишній знає. Тільки це врятує Україну,

Душі випромінюють тепло, Тільки це врятує нас усіх...

Зло ж шматує їх і спопеляє Я молюсь за віру цю єдину.
Вчитель. Світла радість Христового воскресіння поєднується нині з твердрю вірою, надією нашою на перемогу правди, світла в нашому житті. Торжество цієї перемоги необхідне завжди, а особливо тепер, в наш непростий час. Ми молимось Воскреслому Спасителю, щоб він дав мудрість і силу нам, нашому уряду справитись з тими наболілими проблемами, перед якими стоїть наша країна. Ми просимо Господа, ми Його молимо спасти нам нашу Україну, а значить спасти і всіх нас.
( Звучить магнітофонний запис “ Молитва за Україну “.)