Процес розбудови сучасної української освіти, що здійснюється у відповідності з вимогами Закону України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, постанов


НазваПроцес розбудови сучасної української освіти, що здійснюється у відповідності з вимогами Закону України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, постанов
Сторінка1/6
Дата03.11.2013
Розмір0.79 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Культура > Закон
  1   2   3   4   5   6


ВСТУП

Актуальність дослідження. Процес розбудови сучасної української освіти, що здійснюється у відповідності з вимогами Закону України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, постанов Кабінету Міністрів України “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-ти річний термін навчання” неможливий без урахування існуючого вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду.

Так, у Державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ століття)” наголошується, що навчально-виховний процес повинен бути спрямованим на розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримки обдарованих дітей і молоді, на формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості. Це зумовлює потребу переосмислення історико-педагогічного досвіду в історії української педагогіки. У зв’язку з цим на науково-обгрунтовану оцінку заслуговують ідеї, погляди, концепції визначних культурно-освітніх діячів і педагогів минулого, глибоке вивчення яких збагачує й урізноманітнює наші уявлення про історико-педагогічний процес, сприяє його новому прочитанню, а також відкриває нові грані, новий зміст, нові цінності цього процесу як важливі складові дискурсу.

Водночас на сучасних умовах державотворення в Україні зростає роль гуманістичного виховання підростаючого покоління. У Законі України «Про освіту» метою освіти визначено всебічних розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. Велика роль в цьому процесі належить вчителю, адже школа й учителі повинні формувати особистість відповідно до вимог сьогодення.

Визначним учителем, педагогом, дитячим письменником початку ХХ ст. є В.Сухомлинський (1918 – 1970 рр.). Творчість В.Сухомлинського увійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні та літературні праці й учительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками.

Ще за життя В.Сухомлинського його творчість педагогічна громадськість України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу сприймала неоднозначно. Якщо для більшості вчителів, батьків, керівників органів народної освіти, громадськості праці видатного педагога стали порадниками і помічниками у розв'язанні актуальних проблем формування, виховання і освіти молоді, то окремі науковці ревізували його погляди, піддаючи їх необ'єктивній критиці.

Були наміри звинуватити педагога в науковій несумлінності, рецептурності його педагогіки, запереченні ролі колективістського виховання, проповідуванні абстрактного добра тощо.

У 90-ті роки посилилася критика творчої спадщини талановитого педагога. У вину В.О. Сухомлинському, зокрема, ставилася його відданість ідеям марксистсько-ленінської педагогіки, догматам комуністичної ідеології. Те, що раніше вважалося заслугою педагога, перетворюється на головне звинувачення.

Дійсно, В.О.Сухомлинський виявив себе ревним будівничим соціалістичної школи, проповідником класової нетерпимості, поборником радянського псевдопатріотизму, вірнопідданим тоталітарного режиму тощо. Але не це є визначальним у його спадщині. Творчо працюючі вчителі розуміли ідеологічні сентенції Сухомлинського як необхідну данину комуністичній цензурі й вибірково ставилися до його спадщини. В ній провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог переконливо стверджував, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.

Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливостей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які визначають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї всебічного розвитку ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціальним середовищем. Зрештою цю нерівність відчувають і самі діти, і часто у них, особливо під впливом наслідків навчання, з'являється почуття меншовартості. Як гуманіст, В.О. Сухомлинський засуджував діяльність учителів, яка призводить дітей до таких висновків. Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її вихованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав В.Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури, критичного мислення.

Це далеко не повний перелік проблем, які піднімав В.Сухомлинський. Ідеї педагога, які не знайшли свого повного застосування в свій час, значно вплинули на подальший розвиток педагогічної науки і практики – вони лягли в основу широкого руху «педагогіки співробітництва», популярного наприкінці 80- на початку 90 рр. ХХ ст. Ці ідеї ввійшли органічною частиною в сучасну реформовану початкову школу. України, за ними працюють різні навчальні заклади, проходять щорічні Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський і сучасність».

Педагогічна спадщина В.Сухомлинського глибоко вивчається в Україні, Росії, багатьох країнах світу. Ідеї В.Сухомлинського набули широкого розголосу далеко за межами України. Науково-педагогічний та практичний доробок В.Сухомлинського постійно привертає увагу вітчизняних та зарубіжних науковців та освітян – М.Богуславського, Ван Тяньї, О.Дуди, О.Савченко, М.Ярмаченка та ін. Свідченням цього є створення Української асоціації імені Василя Сухомлинського (1991), Міжнародного товариства послідовників Сухомлинського (Німеччина, Марбур, 1990), Все китайського товариство прихильників В.Сухомлинського (1998). В Павлиській середній школі, що носить його ім’я, з 1975 р. функціонує педагогічно-меморіальний музей В.Сухомлинського.

Багатогранність педагогічних ідей В.Сухомлинського та співзвучність більшості його поглядів принципам Державної національної програми “Освіта (Україна ХХІ століття)” й зумовило вибір теми, над якою я працюю “Розвиток мислення в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського”.

Об’єкт дослідження – педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського.

Предметом дослідження -розвиток мислення особистості учня у навчально-виховному процесі.

Мета дослідження – простежити розвиток мислення особистості учня у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.

Завдання:

- простежити вплив мислення на розвиток особистості у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського;

- проаналізувати особливості використання педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського у сучасних умовах.

У дослідженні використано такі методи: конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз, синтез, систематизація та класифікація матеріалів, документів); хронологічний (дослідження діяльності вченого-педагога в динаміці й часовій послідовності); історико-ретроспективний (вивчення змісту і напрямів його педагогічної та громадсько-просвітницької діяльності).

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів полягає в комплексному аналізі науково-педагогічної діяльності В.Сухомлинського; виокремлено провідні напрями та проаналізовано зміст його педагогічної діяльності; охарактеризовано проблему розвитку мислення в спадщині педагога, його вклад у розвиток педагогічної науки.

 РОЗДІЛ 1. Творча спадщина В.О.Сухомлинського як історико-педагогічна проблема.

1.1. Проблеми навчання та виховання у творчій спадщині В.О.Сухомлинського

В. Сухомлинський – засновник новаторської педагогіки, письменник, заслужений учитель України. Він успішно поєднував практичну роботу в школі з науковою діяльністю.

У спадщині Василя Сухомлинського знайшли предметне відображення і ґрунтовно та оригінально, не стандартно розроблені ряд надзвичайно актуальних проблем навчання, освіти, виховання і розвитку школярів, які заслуговують на творчу реалізацію. Створена Василем Олександровичем навчально-виховна система була гуманістичною протидією офіційній радянській педагогічній системі, авторитарні недоліки якої ставали все очевиднішими.

Він – автор багатьох монографій, методичних посібників і статей, у яких викладено новаторські погляди на зміст, форми і методи виховання, навчання підростаючого покоління.

Найбільш відомі з них: «Виховання колективізму у школярів» (1956), «Духовний світ школяра» (1961), «Моральнийідеал молодого покоління» (1963), «Павлиська середня школа» (1969), «Наро дження громадянина» (1970), «Методика виховання колективу» (1971), «Як виховати справжню людину» (1975), «Батьківська пе дагогіка» (1978), «Серце віддаю дітям» (1978), «Листи до сина» (1979), «Сто порад вчителю» (1981), «Книга про любов» (1983). Пра ці видатного педагога перевидані багатьма мовами світу — болгарською, угорською, китайською, японською, німецькою, польською, чесь кою, монгольською.

У працях Василя Сухомлинського порушено чимало проблем, які хвилювали сучасну школу. Спираючись на власний досвід, він розро бив педагогічну систему, суть якої полягає в застосуванні нових типів уроків та модернізації методів навчання. Найважливішими засобами навчання він вважав слово вчителя, словники, довідники, наочність, технічні засоби. Запропонував ефективну методику навчання мови, яка є актуальною і для сучасної школи.

Спадщина Василя Сухомлинського надзвичайно багатогранна, та в центрі його уваги передусім — дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності.

Проектування людини він вважає найголовнішим у педагогічній роботі. Методика такого проектування передбачає системи розвивального навчання, самостійність і самобутність життя дитини, її право на щастя, яке може дати родина, школа, найближче оточення. Учіння має бути радістю, а не тягарем. Виховання дитини Василь Сухомлинський розглядав у контексті різноманітних видів діяльності (інтелектуальної, трудової, моральної, естетичної, фізичної), спрямованої на всебічний розвиток особистості. Основу виховання мають становити народна пе дагогіка та загальнолюдські цінності — добро, совість, честь, обов'я зок, гідність. Чи не найважливішим засобом виховання Василь Сухо млинський вважав мистецтво спілкування педагога з дітьми. Людя ність, душевність спілкування — ключ, що відкриває дитячі та юнацькі серця. Саме завдяки такому спілкуванню діти довіряються педагогу як старшому доброму пораднику, другу. «Учитель — це передусім жива людина, яка входить до світу пізнання, творчості, людських взаємин».

Василь Сухомлинський запропонував чимало оригінальних методів, прийомів, форм навчання та виховання, спрямованих на розвиток творчих, розумових та фізичних здібностей. Зокрема, впровадив у практику «уроки мислення» серед природи, які проходили в атмосфері співробітництва й творчості. Ці уроки він називав подорожами до джерела живої думки. Прагнення зрозуміти побачене спонукало встанов лювати причинно-наслідкові зв'язки, пробуджуючи дитячу думку.

Розроблена Сухомлинським система занять передбачала розвиток творчої думки. Чільне місце в ній відводилося самостійному складан ню казок, маленьких творів, доповідей, математичних задач, вивченню окремих тем. Домашні завдання педагог вважав необхідними, але часу на них має витрачатися менше, ніж на дозвілля учня.

Морально-психологічний аспект перевірки якості засвоєння матеріалу передбачав оцінку не лише знань, а й наполегливості дитини у подоланні труднощів. Оцінка, на думку педагога, має бути позитивним стимулом навчання і ніколи не використовуватись для покарання.

Улюблений предмет та вчитель, який його читає, має бути в кожного учня, зазначав Василь Сухомлинський. З цього предмета він краще за інших вчиться, читає додаткову літературу чи отримує окремі зав дання від учителя. Це розвиває інтерес до знань, таланти, створює інте лектуальний фон класу. Книга й робота з нею -— найнеобхідніше в учінні. Дітей треба навчати вибирати книгу, читати й перечитувати її. Читання — це віконце, крізь яке діти бачать і пізнають себе. Найрадіс нішим у школі Василя Сухомлинського було свято книги.

Як елемент розумової культури, який має розвивальне значення, Василь Сухомлинський розглядав шахи. На його переконання, треба зацікавити дітей грою в шахи, вводити її в життя школи.

Трудове виховання Василь Сухомлинський розглядає як гармонію трьох понять: треба, важко і прекрасно. Виховання в праці — це перш за все прищеплення любові до праці, зближення розумової і фізичної праці. Праця має згуртовувати дитячий колектив, бути посильною і ра дісною, до неї можна залучати дітей різного віку. Вони повинні бачити кінцевий результат, радіти йому, відчувати, що їхня праця — це части на праці дорослих. Старшим дітям треба давати більше самостійності та ініціативи — це підвищує їхню відповідальність за зроблене.

Великого значення надавав Василь Сухомлинський природі як виховному засобу. «Я прагнув до того, щоб перед тим як відкрити першу книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої в світі книги — книги природи», — наголошував педагог. — «Кожна мандрівка в природу —урок мислення, урок розвитку розуму».

Чимало праць Василь Сухомлинський присвятив ролі слова та особистості вчителя для дитини і сформулював вимоги до нього. Він радив учителю не робити насильства над душею людини, уважно придивлятися до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, нахилів.

Місія педагога, у поглядах В.Сухомлинського, полягає в тому, щоб бути творцем дитячого щастя, лікарем і зцілителем дитячих душ. Аналізуючи позицію одного з учителів (“А якщо я не люблю дітей. якщо я тільки й зазнаю світлих хвилин, коли їх не чую і не бачу? Що ж накажете залишити школу і перекваліфікуватись?”) Василь Олександрович у статті “Як любити дітей” однозначно відповідав: “ так, треба залишити школу і здобути іншу спеціальність. Або ж виховати в собі любов до дитини – третього не дано”. Почуття любові до дитини великий гуманіст називаю плоттю і кров’ю вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини, тому і констатував: “Педагог без любові до дитини – це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору».

Вчений-педагог закликав вчителів уникати озлобленості, грубості, не бути “товстошкірими”, бо це негативно відбивається на атмосфері і засобах навчання та виховання. У книзі “Серце віддаю дітям” він наголошував: “Найголовнішою рисою педагогічної культури має бути відчування духовного світу кожної дитини, здатність приділити їй стільки уваги й духовних сил, скільки потрібно для того, щоб дитина відчула, що про неї не забувають, її горе, її образи, її страждання поділяють”.

Основну увагу педагог приділяв становленню особистості, формуванню громадянських переконань, розвитку індивідуальності в умовах суспільного колективного виховання.

Дитячий колектив Василь Сухомлинський розглядає не традиційно для свого часу. Так, у праці «Виховання колективізму у школярів»духовне життя колективу визначають індивідуальний внесок кожного вихованця та взаємовплив колективу й індивідуумів. У той час, коли радянські педагоги здебільшого з'ясовували вплив колективу на особистість, Василь Сухомлинський вивчав вплив особистості на колек тив. Він виступав проти тиску колективу на особистість, що виховує пристосованців. Всупереч формулі підпорядкування особистих інтере сів потребам колективу, суспільним інтересам Василь Сухомлинський обґрунтовує думку про гармонію особистих та суспільних інтересів.

Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини, пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції. У книзі «Серце віддаю дітям»він писав: «Дитячий світ — це особливий світ. Діти живуть своїми уявленнями про добро й зло, честь і безчестя, людську гідність. .Я завжди вважав за необхідне стати в деякій мірі дитиною. Тільки за цієї умови діти не будуть диви тися на вас як на людину, що випадково потрапила за ворота їхнього казкового світу і якій байдуже, що діється всередині цього світу».

У своїх роботах педагог чимало уваги приділяв вихованню наймолодших дітей, першокласників і тих, що вступають до школи. Роки дитинства — дошкільний і молодший шкільний вік — відіграють важливу роль у формуванні особистості, вважав він. Це не підготовка до майбутнього, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму і серця з навколишнього світу, від цього значною мірою за лежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.

У дошкільному і молодшому шкільному віці формується характер, мова людини, мислення. Можливо, все те, що приходить до розуму й серця дитини з книжки, з підручника, з уроку, саме тому й приходить, що поряд з книжкою — навколишній світ, в якому малюк робить свої перші нелегкі кроки від народження до того моменту, коли він сам зможе розгорнути і прочитати книжку: «Навчання — це лише єдина пе люстка тієї квітки, яка називається вихованням. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, які створюють красу квітки».

У дитинстві починається тривалий процес пізнання — і розумом, і серцем — тих якостей і цінностей, що лежать в основі моралі. Василь Сухомлинський вважав, що треба виховувати високоосвічених, праце любних, наполегливих людей, готових долати не менші труднощі, ніж долали їхні батьки, діди, прадіди. Чим більше коло знань має опанува ти дитина, тим більше треба зважати на природу людського організму в період бурхливого розвитку і становлення особистості. Процес пізнання навколишньої дійсності є неодмінним емоційним стимулом думки для дитини дошкільного і молодшого шкільного віку. Істина, в якій узагальнюються предмети і явища навколишнього світу, стає осо бистим переконанням дитини тоді, коли вона одухотворюється яскра вими образами, що впливають на почуття. Тому важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки була краса й невичерпна складність природних явищ, щоб дити ну поступово вводили в світ суспільних відносин, праці.

Людина була і завжди буде дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватись для прилучення до багатств духовної культури. Саме в природі джерело дитячого розуму.

Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати. Треба також знати індивідуальні особливості здоров'я кожної дитини — без цього не можна нормально вчити. «Розумове виховання далеко не те саме, що набування знань. Хоча воно неможливе без освіти, як зелений листок неможливий без сонячного проміння, однак виховання розуму не можна ототожнювати з освітою, як зелений ли сток — із сонцем». Тому вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, Василь Сухомлинський вважав од ним з найважливіших завдань учителя.

Дитина мислить образами. Чим яскравіші в її уявленні ці картини, тим глибше осмислює вона закономірності природи: «Клітини дитя чого мозку настільки ніжні, настільки чутливо реагують на об'єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об'єктом сприймання, осмислення є образ, що його можна бачи ти, чути, до якого можна доторкнутися. Переключення думки, яка є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною або на очний, або ж настільки яскраво створений словесний образ, що дити на немов би бачить, чує, відчуває на дотик те, про що розповідають».

Якщо ізолювати дитину від природи, якщо з перших днів навчання вона сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.

Розповіді вихователів — обов'язкова умова повноцінного розумового розвитку дитини, її багатого духовного життя. Вони повинні бути яскравими, образними, стислими.

«Впливайте на почуття, уяву, фантазію дітей, відкривайте вікно це в безмежний світ поступово, не розчиняйте його відразу навстіж, не перетворюйте на широкі двері, — радить Василь Сухомлинський вихователям. Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще, й ще раз повернутися до того, про що вона дізналася».

Розумове виховання як одна з найважливіших ланок системи виховання, за Сухомлинським, передбачає: набування знань і формування наукового світогляду; розвиток пізнавальних і творчих здібностей; вироблення культури розумової праці; розвивання інтересу і потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці. Але процес набування знань і якісне їх поглиблення будуть фактором розумового виховання лише тоді, коли знання стануть особистими переконаннями, духовним багатством людини, що позначається на ідейній спрямованості її життя, на її праці, суспільній активності, інтересах. Формування світогляду — це серцевина розумового виховання.

Школа в поглядах Василя Сухомлинського покликана бути Школою радості дітей, Школою творчості для вчителів та Школою спокою для батьків родин і суспільства.

У подвижницькому житті і науково-практичній творчості В.Сухомлинського провідною є система поглядів на людину як на цінність до якої з перших днів її існування необхідно ставитись як до неповторного біосоціального унікуму. В основі його підходу: знання і розуміння дитини, віра. Любов і повага до неї, бережливе, чуйне ставлення до підтримки почуття і гідності, до фізичного, психічного і духовного розвитку виховання. Відтак, В.О.Сухомлинський створив педагогіку, в якій все зосереджено навколо дитини. Це – потужна, гармонійна педагогіка. В очолюваній Василем Олександровичем Павлиській середній школі, що на Кіровоградщині, все було підпорядковано розвиткові розуму дитини, вихованню її справжньою людиною, яка почувається щасливою вже сьогодні, в школі.

В.Сухомлинський зробив неабиякий внесок у навчально-виховний процес школи. Одним із найвідоміших його нововведень є знаменита “Школа радості під блакитним небом”, яка переконує в тому, що найголовнішим у вчительській діяльності є знання дитини. Знання дитини сприяє її розумінню”.

У школі радості під блакитним небом Василь Сухомлинський здійснював пізнавально-виховну і навчальну роботу з майбутніми першокласниками, яка розпочиналася за два роки перед вступом до школи. Діти дивувалися. Коли Василь Олександрович запросив їх прийти до школи, однак повів не в клас, а до саду: “Наша школа буде під блакитним небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею, на винограднику, на зеленому лузі. Скиньмо ось тут черевички й підемо босоніж, як ви звикли ходити раніше». У цій школі відбувався живий контакт малят з природою, з навколишнім середовищем як джерелом здоров’я, думки і дитячої творчості. Програма занять складалася В.Сухомлинським та вчителями початкових класів. Щороку вона вдосконалювалася. Зміст цієї роботи конкретніше розкривають такі рубрики розділу –“Школа радості” з відомої книги “Серце віддаю дітям”: Перший рік – вивчення дітей, Наш куточок мрії, Природа – джерело здоров’я, Кожна дитина – художник, Турбота про живе і прекрасне, Наші подорожі в світ праці. Ми слухаємо музику природи, Зимові радощі й турботи, Перше свято жайворонка, Як ми вчилися писати й читати, Ми живемо в саду здоров’я тощо. Особлива увага приділялася тому, щоб навчити дітей читати до початку занять в 1 класі.

У школі під блакитним небом дбали про загальний розумовий та емоційний розвиток малюків, розвиток їхнього логічного мислення. З цією метою ходили на екскурсії. Діти спостерігали різноманітні явища природи, життя в ній, висловлювали власні думки у бесідах на теми: “живе і неживе в природі”, “пори року”, тощо.

У початкових класах Василь Олександрович рекомендував частину уроків у погожі весняні та осінні дні проводити не в класному приміщенні, і на повітрі, бо вважав, що майже 85% дітей відстають у навчанні з якихось прихованих недругів, тому він насамперед піклувався про зміцнення здоров’я своїх вихованців. Вони і спали вдень на відкритому повітрі, і домашні завдання виконували у спеціально збудованих альтанках. У цілому школа В.Сухомлинського повертала дитинство тим малюкам, які з різних причин не мали його в сім’ї.

У творчій співпраці з учителями Павлиської середньої школи Василь Олександрович розробив “300 уроків мислення серед природи”, що новаторськи збагатило теорію і практику початкового навчання.

Елементи методики такої роботи подаються педагогом у книгах “Серце віддаю дітям” та “Павлиська середня школа”, у ряді статей.

В.Сухомлинський вважав: “Забуваючи про найважливіше джерело знань – навколишній світ, природу, ми штовхаємо дітей на зубріння і цим самим отупляємо їхню думку. Те, чого вчили вчителі Ян Амос Коменський, Песталоцці, Ушинський, Дістервег ми забуваємо”. Цього не має бути. Разом із дітьми треба вчитися передавати словом найтонші відтінки предметів і явищ. “Ось у голубому небі співає жайворонок, до самого горизонту вітер хвилює безмежне пшеничне поле. У синьому серпанку далеко-далеко височіють таємничі скіфські кургани. Серед столітніх дубів у лісовій хащі дзюрчить прозорий струмок, а над ним співає свою нехитру пісню іволга . Про все це потрібно сказати точно і красиво”, - вважає педагог. Дитина чи доросла людина можуть десятки років жити серед чудової природи і не помічати її дивовижної краси. Тому все це їм необхідно показати так, що краса природи запам’яталася на все життя. облагороджуючи почуття і помисли.

З роками В. Сухомлинський дедалі більше переконувався, що шкільне навчання має одну серйозну ваду, а саме: “З тої хвилини, як дитина сіла за парту, ми класними стінами, дошкою, книгою, зошитом відгороджуємо її від того середовища, в якому відкрилось їй перше джерело живої думки і живого слова, - від природи, від лісу і саду, від тихої діброви і зеленого лугу, від синього неба і вогняної квітки соняшника, від дзвінкого дзвіночка жайворонка і дзюрчання перших весняних струмочків”. Гімн В.Сухомлинського природі – це не просто вияв його особистого захоплення і милування її красою. Василь Олександрович як учитель, тонкий психолог, учений – педагог був глибоко переконаний у тому, що діти перш ніж розгорнути шкільну книжку і прочитати по складах перше слово, мають прочитати сторінки найпрекраснішої в світі книги – книги природи. Розвивати мислення дітей. зміцнювати розмові сили дитини серед природи – це, наголошує вчений, вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму, тому що кожна подорож у живу природу є уроком мислення. Уроком розвитку розуму. Саме серед природи у В.Сухомлинського особливо чіткою, яскравою була думка: “Ми, вчителі, маємо справу з найніжнішим, найтоншим, найчутливішим, що є в природі, - мозком дитини. Коли думаєш про дитячий мозок, уявляєш ніжну квітку троянди, на якій тремтить крапля роси. Яка обережність і ніжність потрібно для того, щоб зірвавши квітку, не зронити краплю. Ось така обережність потрібна нам щохвилини: адже ми торкаємося найтоншого і найніжнішого в природі – мислячої матерії організму, що росте”. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил, - відзначає Василь Олександрович. – Ось де причина того явища, з яким багато вчителів часто зустрічаються в початкових класах: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, тому що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв’язувати задачі. Приклади – все це абстракції, узагальнення. Немає живих образів, мозок стомлюється . Тут і виникає відставання”. Отже, уроки серед природи сприяють зміцненню загального стану здоров’я дитини, і клітини мозку стають сильнішими і повнокровнішими. Ось чому перші заняття з дітьми мають проводитися серед природи – вічного джерела дитячої допитливості, слова, думки і творчості. Вчитель, який зустрічає першокласників у класі й одразу починає вивчати з ними “буквар”, на думку педагога-гуманіста, починає спектакль з другої дії.

Своєрідно й творчо Василь Сухомлинський використовував казку у вихованні дошкільнят і молодших школярів. Без казки не можна уявити дитинство – це наступний важливий висновок В.Сухомлинського. Вона наближає до дитини шкільний навчально-виховний процес. Василь Олександрович вважав, що в початковій школі казка ігнорується і до неї необхідно повернутись. Адже це дитяча творчість, найпритаманніша цьому вікові: “«Через казку, фантазію, гру, через неповторну людську творчість — вірна дорога до серця ди тини», — наголошував він. Глибокі за своїм змістом казки Василя Сухомлинського — як свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови. Діти не тільки люблять слухати казку. Вони творять її”. На його уроках діти самі складали казки, в яких їхня буйна фантазія поєднувалася з глибоким моральним змістом.

У Павлиській школі було обладнано кімнату казок. Гуманізмом і великою любов’ю до дітей пройняті такі нововведення видатного педагога, як Кімната казка, Куточок мрії, Острів чудес. Обстановка Кімнати казки була створена такою, щоб діти почувалися у світ казкових образів.

В.Сухомлинський вважав, що першими творчими роботами, які складає дитина в початкових класах, мають бути саме казки про те, що дитина бачить, переживає, чим переймається. Діти ніколи не складуть казку, якщо не надихнути їхню думку, коли вчитель сам на їхніх очах не створюватиме її. Немало часу сплине, перш ніж можна буди побачити результати цієї праці, наголошує Василь Олександрович. У бесіді з педагогами він зазначив: “Те, що робиться в першому, другому класах – коли діти складають казки, - відображається на мислені дитини у восьмому, в дев’ятому, в десятому. Там тільки побачиш результат виховання справжнього, логічного мислення. Немає взагалі в дидактиці і педагогіці таких методів чи методичних прийомів, які б могли забезпечити “рішучий перелом”, як кажуть, протягом місяця, тижня. Багато потрібно прикласти сил, щоб зробити дітей думаючими, розвиненими, добре встигаючими”.

Коли в Павлиській середній школі В.Сухомлинський розпочав роботу з учнями початкових класів над їхніми власними творами, то виявилось, що для багатьох вчителів це було не під силу: вони не вміли написати твір, наприклад, на теми: “Осінній дощ”, “Літній день”, “Як ластівки роблять гніздо” тощо. Василь Олександрович зробив висновок: “Вони (вчителі) не винні. Це недолік наших педагогічних навчальних закладів. Там всього вчать, тільки не завжди того, що потрібно для школи”. Тому над творами стали працювати на методичному об’єднанні вчителів початкових класів: не соромлячись, почали вчитися складати твори, що тривало протягом двох років. Уміння вчителів складати казки одразу ж відбилося і на вмінні дітей.

В.Сухомлинський відводить особливе місце показу невичерпних можливостей казки для розвитку уяви образності мислення і мови дитини, для емоційного, розумового, морально-естетичного виховання учнів початкових класів. Головне вчений – педагог вбачає в тому, щоб дошкільнята і молодші школярі вчилися самостійно створювати, казки з метою збагачення власного словникового запасу, правильної побудови речень і послідовної розповіді. Казка у розумінні В.Сухомлинського – це друг і навчитель дітвори, вона допомагає їм краще пізнавати навколишній світ, робить їх добрішими, людянішими, викликає бажання пронести чудові риси позитивних персонажів через своє життя.

Наступною працею В.Сухомлинського є створена ним “Хрестоматія з етики для читання учням Павлиської середньої школи”. Це п’ятитомний рукописний посібник, який і тепер зберігається у Державному педагогічному меморіальному музеї В.Сухомлинського у селі Павлиш. У хрестоматії вміщено художні твори-мініатюри Василя Олександровича (казки, легенди, притчі, новели, нариси, оповідання тощо) відповідно до віку, світоуявлень та інтересів дітей. а саме: для дошкільнят, учнів 1-2, 5-4, 5-7, 8-10 класів. У листі до вірменського педагога і письменника Р.Атаяна павлиський директор зазначав: “Чим довше я працюю, тим більше переконуюсь, яку величезну роль грає казка в духовному розвитку дитини. Не дивлячись на перевантаженість. Сам я написав тисячі казок для дітей і коли-небудь видам їх (написані вони з вузько практичною метою – для наших дітей, тобто учнів нашої школи)”. Зміст художніх творів-мініатюр В.Сухомлинського сприяє, зародженню у дитячих душах високих моральних гуманістичних почуттів – любові до своїх батьків, рідних, поваги до людей похилого віку, милосердя до немічних і нещасних.

На основі художніх творів В.Сухомлинський у початкових класах варто проводити уроки доброти і людяності. Своєрідну програму етичної освіти можна віднайти у відомій книзі педагога “Як виховати справжню людину”. Вміщені в ній поради, повчання становлять зміст конкретної етичної норми та авторські роздуми Василя Олександровича, адресовані дітям, підліткам, юним і дорослим. Звертаючись до аналізу багатовікового досвіду різного народу, історії, власного педагогічного досвіду і досвіду своїх колег, В.Сухомлинський послідовно розвиває гуманістичну ідею величі, цінності людини. Він показує, якими мають бути: ставлення до батьків, рідних, близьких, до людей і обов’язок перед ними; любов до Батьківщини, розуміння життя, добра і зла в ньому; виховання високих моральних якостей і норм поведінки, любові до знань. школи, вчителя, дружба, любов, сім’я, ставлення до краси в природі і суспільстві.

Гуманізм навчання і виховання В.Сухомлинський вбачав у особистісній орієнтації і зверненні до дитини у створенні умов, спрямованих на розвиток творчої індивідуальності кожного, у ставленні до учня як до мети, а не засобу, подоланні всіх видів відчуження, у відсутності зневаги до відмінностей у біофізіологічних і психічних можливостях школярів.

В. Сухомлинський був сміливим новатором у галузі оновлення змісту шкільної освіти в умовах єдиних та одноманітних навчальних планів і програм у колишньому СРСР. Навчально-виховний процес у Павлиській середній школі він органічно з інтегрував з усім найкращим у досвіді української народної педагогіки. Передусім це стосується навчання, виховання і розвитку особистості у лоні рідної материнської мови, природи, праці, національної культури, історії родини та України з поступовим залученням до загальнолюдських вартостей. Так, в етичній освіті учнів Павлиської середньої школи було вироблено Десять не Можна, порушення яких вважалося великою ганьбою і моральним невіглаством. Формуючи ці положення, Василь Олександрович відштовхувався від народної педагогіки, широковживаними в якій є напучення, застереження, заборони тощо. Народно педагогічним змістом пройняті і визначені Василем Олександровичем Дев’ять негідних речей, сутність мерзотних і гидких речей. У цьому зв’язку слід переконливо констатувати, що коли б Василь Олександрович зробив лише єдине – привернув увагу до народної педагогіки і української зокрема, - то тільки за це його ім’я було б навічно вкарбовано у світову педагогіку.

Великою вадою В.Сухомлинський вважав те, що в навчальних планах шкіл і вузів відсутній основний предмет – людинознавство: “Людинознавством має бути пройнята вся навчально-виховна робота школи вузу”; “ . всі роки перебування в школі пізнання навколишнього світу мусить полягати в пізнанні людини”.

Турбуючись про дітей з малорозвиненою увагою, В.Сухомлинський склав спеціальний “Задачник для неуважних”, що становив близько двохсот задач, узятих здебільшого з народної педагогіки, розв’язувати які означало самостійно думати, аналізувати.

По-новому підходив Василь Олександрович і до розвитку індивідуальних нахилів, задатків та здібностей школярів в позаурочний час через гурткову роботу. З цією метою у Павлиській середній школі щорічно діяли 70-80 гуртків, і кожний учень шукав себе у них, займаючись одночасно у 2-3 гуртках, для чого була створена надзвичайно сприятлива матеріальна база.

Великим гуманізмом була пройнята робота керованих В.Сухомлинським психологічної комісії, психологічного семінару Батьківської школи.

Зокрема для батьків читався курс психологічних знань більший за обсягом, ніж у тодішніх університетах. Усе це Василь Олександрович спрямував на створення практики не фрагментарно-емпіричного, а системно-систематичного наукового вивчення особистості дитини.

Як важливо і конче необхідно, щоб гуманістичні педагогічні праці В.Сухомлинського були освоєні і спрямовані кожним учителем з метою їх творчого використання у власній діяльності. Якщо так станеться, то немає ніякого сумніву, що всі без винятку діти ходитимуть до школи з радістю, що не буде сліз через погані чи незадовільні оцінки, а їхні здібності розвиватимуться природно відповідним і гармонійним чином, і всі школярі стануть порядними, високоосвіченими, працелюбними і культурними людьми.


  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Закону України "Про загальну середню освіту"
Відповідно до статті 16 Закону України "Про загальну середню освіту" 2012/2013 навчальний рік розпочинається 1 вересня святом День...
НАКАЗ
Відповідно до статті 36 Закону України “Про освіту” та статей 9, 37 Закону України “Про загальну середню освіту” та з метою забезпечення...
НАКАЗ
Відповідно до законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”
Критерії відбору змісту вищої професійної освіти вчителів профільної школи
Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Концепції профільного навчання у старшій школі, Національної системи...
Закони України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”
Міністерства освіти і науки України від 23. 06. 2000 року №240 „Про затвердження Інструкції з ведення ділової документації у загальноосвітніх...
Закон України «Про позашкільну освіту»
Законі України «Про загальну середню освіту», наказі Міністерства освіти і науки від 11 вересня 2009 року №854 «Про затвердження...
Проект рішення педради
Спрямовувати навчально-виховну роботу в школі на виконання законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про охорону...
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад
Програму з української мови для шкіл з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України “Про загальну середню освіту”...
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад
Програму з української мови для шкіл з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України “Про загальну середню освіту”...
Рідна (українська) мова 5 КЛАС Київ 2004 Пояснювальна записка
Програми з української (рідної) мови для шкіл з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України "Про загальну середню...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка