|
|
Скачати 118.98 Kb.
|
|
ССЗШ №307 Свято рідної мови (літературно музична композиція) Мета. Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Пробуджувати почуття національної гідності.Сприяти вихованню любові до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою. Зал святково прикрашений рушниками, кетягами калини, українськими вінками, колоссям, плакатами Під звуки пісн «Ой роде наш красний» на сцену виходять ведучі. Ведуча. Щиро вітаємо всіх гостей і запрошуємо на наше свято рідної мови. В листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України “Про День української писемності та мови”. В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця. Ведуча.Це робиться для того, щоб привернути увагу до історії української книги і до сучасних її проблем. Віхами історичного розвитку культури освіти книжкової справи в Україні безумовно є видатні пам’ятки українського народу, такі як “Реймське” Євангеліє, вивезене до Франції дочкою київського князя Ярослава Мудрого Анною, “Остромирове Євангеліє”, що вважається найдавнішньою і точно датованою пам’яткою рукописного мистецтва, “Київський Псалтир”. Ведуча.В нашому залі присутні гості____________________________________________ Ведуча.Запрошуємо до слова __________________________________________________ Ведуча. Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу (О.Олесь). Ведуча. Людина, яка втратила свою мову – неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмінніша рефлексія і користується вона, за визначенням І.Франка, “верхньою” свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції загальмована, притуплена. (П.Мовчан). Мово моя українська, Батьківська, материнська, Я знаю тебе не вивчену — Просту, домашню, звичну, Не з-за морів покликану, Не з словників насмикану. Ти у мені із кореня, Полем мені наговорена, Дзвоном коси прокована, В чистій воді смакована, Болем очей продивлена, Смутком багать продимлена, З хлібом у душу всмоктана, В поті людськім намокнута, З кров’ю моєю змішана І аж до скону залишена В серці моїм. Ти звеш сюди Добрих людей до бесіди. Звучить пісня «Рідна мова» — муз. Павла Дворського, сл. Григорія Вієру
Мова — краса спілкування, Мова — як сонце ясне, Мова — то предків надбання, Мова — багатство моє. Мова — то чиста криниця, Де б’є, мов сльоза, джерело, Мова — це наша світлиця, Вона — як добірне зерно. Мова — державна перлина, Нею завжди дорожіть: Без мови немає країни — Мову, як матір, любіть. (Ф. Пантов) В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. О мово, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт. Навік пройшла пора безславна... Цвіти і сяй, моя державна...(Олександр Олесь) Ведуча.Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її. Берімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови. (М.Рильський). Ведуча. А мова й історія – це ж єдине ціле, один кровообіг, тож і відроджувати їх маємо водночас. Маємо відродити в наших сучасних українцях і українках генетичну пам’ять, почуття гордості, маємо і до збайдужілих душ торкнутися, запашистим Євштан–зіллям рідного слова! (О.Гончар). (О. Мілов. «Заклинання».) Що я ціную понад усе? Слово, що правду нетлінну несе, Можна на нього накинути пута, Тільки ж від совісті не відвернути. Мова шовкова, батьківська дяка, Мовцеві з ходу — тавро селюка. Мову сусідню велику псують, Не перейнявши взірець, її суть. Що це? Чи світу приходить кінець, Чи перевівся народ нанівець, Чи благоглупість уже — наша суть, Чи нам до розуму вже не вернуть? Я не лякаю і не повчаю. Вірю у слово правдиве — без краю. Ним — заклинаю. (Ю. Рибчинський «Наша мова») Мова, наша мова — Мова кольорова, В ній гроза травнева Й тиша вечорова. Мова, наша мова — Літ минулих повість, Вічно юна мудрість, Сива наша совість. Мова, наша мова, Мрійнику — жар-птиця, Грішнику — спокута, Спраглому — криниця, А для мене, мово, Ти, мов синє море, У якому тоне І печаль, і горе. Мова, наша мова — Пісня стоголоса, Нею мріють весни, Нею плаче осінь. Нею марять зими, Нею кличе літо. В ній криваві рими Й сльози «Заповіту». Я без тебе, мово, — Без зерна полова, Соняшник без сонця, Без птахів діброва. Як вогонь у серці, Я несу в майбутнє Невгасиму мову, Слово незабутнє. Ведучий. Слова летять у душу, як лебідки, І пахнуть п’янко житом і росою, Калиною, цілющою травою, Вербички юної дівочою косою... Ведуча Слова летять у душу, як лебідки, О Боже, це неждане щастя звідки?! Чи ненькою дароване, весною, Чи сивих предків піснею дзвінкою? (І. Редчиць) Ведучий. Рідна мово! Усім світом ти визнана за одну з найзвучніших мов. Тому ти така мелодійна і неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої України. Ти переткана й вишита калиною, барвінком і вишневим цвітом. У тобі дзвенить слава запорожців і січових стрільців. Тобою написані невмирущі твори Котляревського, Шевченка, Франка, Карпенка-Карого, Лесі Українки, Коцюбинського, Гончара, Загребельного. Ти живеш у прекрасних піснях свого народу. Виконується пісня «Мово моя…» Ведучий. Так, із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-панських, і своїх панів та підпанків недолугих, і запопадливих партійних функціонерів... Рідна мова! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати. 1720 рік. Указ російського царя Петра І про заборону друкування книжок українською мовою. 1775 рік. Заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії. 1775 рік. Зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях. 1863 рік. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії про заборону друку українською мовою. 1876 рік. Емський указ, за яким не допускалося ввезення з-за кордону, друкування та видання в імперії книг „на малороссийском наречи”, заборонялися різні сценічні вистави і читання, друкування текстів до нот. Скасовувалися з вжитку слова: Україна, козак, Запорозька Січ. Хотіли вирвати язик, Хотіли ноги поламати, Топтали під шалений крик, В’язнили, кидали за грати, Зробить калікою з калік Тебе хотіли, рідна мати. А мова не корилася царю – Ані царю, ані його сатрапам, З орлом двоглавим стаючи на прю, Що брав її у пазуристі лапи. Плюндрованій, не надавали прав, Немов на звіра, об’являли лови. Орел впивався в душу, тіло рвав – Він був безмозкий, хоч і двоголовий. Цареві блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти її, як дух степів, гарячу. І осліпити, й повести На чорні торжища, незрячу... Ти вся порубана була, Як Федір у степу безрідний, І волочила два крила Під царських маршів тупіт мідний, — Але свій дух велично гідний, Як житнє зерно, берегла. Ведуча. Так, перетерпіла вона, мова наша рідна, і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх; і ганебний із найга-небніших Емський указ 1876 року, який заборонив друкування будь-яких книг українською мовою, і розпорядження комуністичної партії, згідно з яким українські батьки звільняли своїх дітей від вивчення української мови. Ведуча. Письменник, народний депутат, громадський діяч Едуард Драч (наш сучасник) емоційно передав ці думки у своєму сатиричному творі «Новітній яничарський марш, або Політична заява в районо Грицька Івановича Придурченка, хохла за національністю» Здравствуй, дорогое наше районо! Я пишу заяву і смотрю в окно: Це ж моєй дитинє скоро сьомий год, Ето ж в школу нинє вже оно пайдьот. Но вмешалась сила сатанинськая, Бо ближайша школа — українськая! Що ето такеє, спрашиваю вас, Нікуди дитину вести в первий клас! Пнулись я і жінка з яслєй-садіков, Щоб була ж дитина, як в начальніков. Бо какой начальнік, рило свинськоє, Скажеть вам хоть слово українськеє? В українську школу я б дітей не вів, Їх учебнік школьний весь би посадив. Та хотя б Шевченка прочитайте зміст — Ето же отпєтий націоналіст!!! Як сприймьот дитина все натурою — Піде неодмінно за Петлюрою! (Сам я українську закончів давно, Так казали: «Грицька — будущий Махно»). Хто там ще за мову, що за голоса? А по мне, била би в доме ковбаса. І щоб хата скраю, і щоб самогон — Ой лунала б песня — ото всех сторон! Ми пойдем все хором в саму свєтлу жизнь! А заклеймим позором націоналізм! І спайом, как Сталін научил нас пєть: Гаркнем — «Україну з України геть! Геть! Геть! Геть! Гав! Гав! Ведучий. Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка. Уперше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова. Та не берегли нащадки того багатства, вірнопіддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких батьків. Діамант дорогий на дорозі лежав,— Тим великим шляхом люд усякий минав, І ніхто не пізнав діаманта того. Йшли багато людей і топтали його. Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов, І в пилу на шляху діамант він найшов. Камінець дорогий він одразу пізнав, І додому приніс, і гарненько, як знав, Обробив, обточив дивний той камінець, І уставив його у коштовний вінець. Сталось диво тоді: камінець засіяв, І промінням ясним всіх людей здивував, І палючим огнем кольористе блищить, І проміння його усім очі сліпить. Так в пилу на шляху наша мова була, І мислива рука її з пилу взяла. Полюбила її, обробила її, Положила на ню усі сили свої, І в народний вінець, як в оправу, ввела, І, як зорю ясну, вище хмар піднесла. І на злість ворогам засіяла вона, Як алмаз дорогий, як та зоря ясна. І сіятиме вік, поки сонце стоїть, І лихим ворогам буде очі сліпить. Хай же ті вороги поніміють скоріш, Наша ж мова сія щогодини ясніш! Хай коштовним добром вона буде у нас, Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас, Щоб, поглянувши сам на створіння своє, Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!» Виконується пісня на вірші Т. Шевченка Ведучиа Україно… Мила моя Україно! Тихії води і яснії зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки… Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі… Ведуча Земле Шевченкова, земле Франкова, Ниво засіяна щастям-добром, Вічна твоя соловейкова мова, Вічна розмова Дністра із Дніпром. Ведуча. Усе більше стали відлучати дітей від рідної культури, рідної мови, і це боляче відгукувалося згодом у тих, хто мав світлу душу і вдячну пам’ять до землі своїх батьків. Ведуча. Та не всі були байдужими. Чиє серце було зігріте любов’ю до рідного краю, рідної культури, не мовчали — палким, часом дошкульним словом намагалися розбудити українство, яке вже й не знало до ладу, хто ж воно є насправді. Ще донедавна було й таке, про що розповідають гуморески Павла Глазового. Артист Простий батько сина Вивчив на артиста. Мова в того сина Ідеально чиста. Як зі сцени скаже Українське слово, То аж дух займає — Просто пречудове! А в сім’ї артиста Діти й домочадці Чешуть по-російськи, Неначе ленінградці. Тож невчений батько Й запитав у сина: — Поясни, будь ласка, В чому тут причина? У театрі в тебе Українська мова, А у хаті в тебе — Нашого ні слова. Син великодушно Посміхнувсь до тата: — Ех, освіта в тебе, Батьку, низькувата. А тому, хто вчений, Істина відома, Що одне на службі, Зовсім інше — дома. Дома в мене мова — Засіб спілкування, А на службі мова — Засіб існування. Як же рідну мову Я забуду, тату, Як за неї маю Непогану плату? Серед темної ночі Серед ночі Київ Криється туманом. Розмовляє вітер З бронзовим Богданом. — Облітав я, — каже, — Вулиці всі чисто. Як змінився Київ, Це прадавнє місто! Де вітри гуляли, Там нові квартали... А Богдан зітхає: — Що там ті квартали… Нині і кияни Зовсім інші стали. Я сто літ на площі Днюю і ночую, Але дуже рідко Рідну мову чую. Заморські гості Прилетіли на Вкраїну Гості із Канади. Мандруючи по столиці, Зайшли до райради. Біля входу запитали Міліціонера: — Чи потрапити ми можем На прийом до мера? — Козирнув сержант бадьоро: — Голови немає. Він якраз нові будинки В Дарниці приймає. — Здивуванням засвітились Очі у туриста: — Ваша мова бездоганна І вимова чиста. А у нас там, у Канаді, Галасують знову, Що у Києві забули Українську мову. — Козирнув сержант і вдруге: — Не дивуйтесь, — каже. — Розбиратися у людях Перше діло наше. Я вгадав, що ви культурні, Благородні люди, Бо шпана по-українськи Розмовлять не буде. Кухлик Дід приїхав із села, ходить по столиці. Має гроші - не мина жодної крамниці. Попросив він: - Покажіть кухлик той, що з краю.- Продавщиця: - Что? Чево? Я нє панімаю. Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка. - Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.- Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: - На Вкраїні живете й не знаєте мови.- Продавщиця теж була гостра та бідова. - У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.- І сказав їй мудрий дід: - Цим пишатися не слід, Бо якраз така біда в моєї корови: Має, бідна, язика і не знає мови. Ведуча Сподіваємося, що серед нас немає персонажів гуморесок (Учениця виконує український танець) Ведуча Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою і живою водою, що повертає віру в добро… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і одухотворити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину… Ведуча. Якої великої ваги надавав наш народ у своїх приказках та повір’ях мові. У народі вірили колись, що певним словом, яке мало хто знає, можна й скарби в землі знаходити, й хвороби та всякі недуги лікувати, від лихої людини та звіра боронитись. «Ласкавими словами й гадюк чарують» – каже українська приказка, а друга додає «Слово не стріла, а глибше ранить», «Сказаного й сокирою не вирубаєш», «Що вимовиш язиком, того не витягнеш волом», – запевняє народна мудрість. Буду я навчатись мови золотої У трави-веснянки, у гори крутої, В потічка веселого, що постане річкою, В пагінця зеленого, що зросте смерічкою. Буду я навчатись мови-блискавиці, В клекоті гарячім кованої криці, В огневиці пружному ниви колоскової, В леготі шовковому пісні колискової. Учні виконують колискову Ведуча. Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище плекання рідної культури. Але не забуваймо …(читає вірш О. Забужко «Клятва»): Мова кожного народу неповторна і — своя; в ній гримлять громи в негоду, в тиші — трелі солов’я. На своїй природній мові і потоки гомонять; зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять. Солов’їну, барвінкову, колосисту — на віки — українську рідну мову в дар мені дали батьки. Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас, — бо ж єдина — так, як мати, — мова в кожного із нас! Ведуча.Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник - невід’ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує рушник, як оберіг від лиха. Учні виконують «Пісню про рушник», сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди Із пуп’янка долонь вихоплюється слово, Беззвучне і гучне, з роси, води й сльози. Молись за нас, молись, Пречиста рідна Мова, Народжена з хлібів і чистої лози. Єдина і Свята, Пречиста Діво Мова, У полум’ї свічок прийди в пусті серця, Навчи молитись нас блакитно й калиново, Навчи чудових слів, яким нема кінця. Скінчивсь великий піст, і срібний дзвін голосить: Душа твоя жива, хоч знята із хреста. Народ до тебе йде, любові дар приносить! Молись за нас, молись, Велична і Проста. – Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народна. Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу. Мово! Величальна молитва наша у своїй нерозділеній трійці, що єси ти і Бог Любов, Бог Віра, і Бог Надія! Мово наша! Звонково кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела десь б’ють від Магми, тому й вогненна така. А вночі, купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава ти. Тож станем перед Богом на коліна, схилімо в шані голови свої, Щоб наша мова рідна солов’їна, Цвіла, як весняні гаї. Звучить духовний гімн України Буква до букви – слово вродилось, Заусміхалось, заколосилось; Серце зраділо слову, як брату, Слово – це щастя, слово – це свято. Слово – до слова думка вродилась, З уст, ніби пісня, щиро полилась. Ніжна, красива, мудра, крилата, Думка – це радість, думка – це свято. Вчімося, друзі, слово любити. Слово до слова й думка сповита. Люди без думки – птиці безкрилі З думкою люди мудрі й щасливі. Любіть Україну, як сонце, любіть, Як квіти, і трави, і води. Любіть Україну у радості мить, Любіть і в годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну, Красу її, вічно живу і нову, І мову її солов’їну. Учні виконують пісню Ніколо на слова Ю.Рибчинського «Україна» Учитель Литвиненко Т.М.
|
|
Тературно-музична композиція У центрі залу святково прибрана світлиця. На сцені ведучі (юнак і дівчина в національному одязі) та читці |
Літературно- музична композиція, присвячена Т. Г. Шевченку Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий |
|
Веди мене, дорого правоти Літературно-музична композиція, присвячена Д. Павличку Святково прибрана зала Портрет Д Павличка, виставка книжок, висловлювання про поета |
Літературно – музична композиція «Давно підмічено, що ми не звертаємо уваги на гідні подиву факти тільки тому, що вони занадто звичайні. Чи багатьом, справді, спадало... |
|
Літературно-музична композиція Кобзаря; показати величезну роль Шевченка в українському національному відродженні; удосконалювати уміння самостійно опрацьовувати... |
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття їх творчості, познайомити з особливостями індивідуального стилю поетес, формувати... |
|
Літературно музична композиція до дня народження Лесі Українки, знизу напис: «Переможниця ночі» на сцені стоїть фортепіано, на ньому горить свічечка, з іншого боку – декорації для... |
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття... |
|
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття... |
Літературно-музична композиція до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка Обладнання: портрет А. Малишка, виставка збірок та публікацій А. Малишка, кадри з кінофільму «Літа молодії», портрет поета-пісняра... |