|
|
Скачати 109.42 Kb.
|
|
" Тарасовими шляхами" Літературно- музична композиція, присвячена Т.Г.Шевченку Звучить українська народна пісня (на сцені сидять два хлопчики-пастушки) Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село! Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий... Хлопчик: А вівці? Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть. Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний... Тарас: Вечеря! Була вечеря,коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть,як соловейко защебече! Катерина вечерю подає ,а мама на нас дивиться і посміхається... Шкільний хор виконує пісню " Садок вишневий коло хати" Тарас: А спали ми під відкритим небом.на подвір"ї ,а над нами роїлися зорі,і тато казав,що десь там сяє і моя зірка... Хлопчик: Не плач , Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй. Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця? Хлопчик: У мене сестричка народилася ,то я вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона,знаєш, перш ніж увійти до хати.де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю. Тарас: Нема в мене долі. Яка тут може бути таємниця? Хлопчик: Є,є таємниця! Баба й про твою долю розповіла матері. Каже, як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла . Сидить,каже, кругом стола повно панів, а між панством- мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Тарас: А далі що? Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала ,що уже народився такий, що волю в панів одніме...Казала, що, може, це якраз ти... Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла , батька по місяцеві нема дома, бо все його кудись пан посилає , все кудись відправляє...А в хаті злидні несказанні... Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє... Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один... Хлопчик: Тоді добраніч , Тарасику. Я тобі вранці хліба принесу! (Тарас вкладається, вкривається свиткою, засинає. З глибини сцени виринає запорожець. У руках у нього дві великі книги. Запорожець сідає коло Тараса, гладить його по голові і сам до себе промовляє): Було колись- в Україні Ревіли гармати; Було колись- запорожці Вміли панувати. Панували ,добували І славу, і волю; Минулося- осталися Могили на полі. (Тарас прокидається, здивовано дивиться на козака, котрий наче не помічає хлопчикового здивування і продовжує): Не вернуться сподівані, Не вернеться воля, Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани! Обідрана , сиротою Понад Дніпром плаче; Тяжко-важко сиротині, А ніхто не бачить... Тільки ворог, що сміється... Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине,-Слава не поляже. Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша пісня , наша дума Не вмре, не загине... От де, люди, наша слава, Слава України! (Пригортає Тараса і наче показує хлопчика глядачам, продовжуючи): Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як Господа слово... Тарас: Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги? Козак: Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж усіх людських книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію і "Кобзар". Без першої він був би неповноцінний морально,без другої- немислимий і недолугий як народ. "Кобзар"- це Євангеліє від Тараса. Тарас: Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангелія від Тараса. Читав від Івана, від Луки, Матвія, Марка... І Козак: Євангеліє від Тараса напишеш ти! Тарас: Я? Але ж я не апостол! Я- кріпак! Я- сирота,козаче, і в мене нікого- нікого, хто б вивів мене в люди... Козак: Нікого? В тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато,хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля-твоїм хрестом. Ти будеш розіп"ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї... Сила твого слова .Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти . Кожне твоє слово підтримуватиме волю, наше національне небо. (Разом з Тарасом козак виходить. З'являються ведучі): 1. Ти не лукавила зо мною, Ти другом,братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла Мене , маленького , за руку І в школу хлопця одвела До п"яного дяка в науку. "Учися .серденько, колись З нас будуть люде,"-ти сказала. А я й послухав, і учивсь, вивчився. А ти збрехала. Які з нас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою... Шкільний хор виконує пісню "Думи мої, думи мої..." Читці продовжують: 2. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині. Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше- спати,спати І спати - на волі- I заснути навік-віки, І сліду не кинуть Ніякого, однаково, Чи жив. Чи загинув! Доле, де ти ?Доле, де ти? Нема ніякої! Коли доброї жаль,Боже, То дай злої! Злої! 3. В похилій хаті край села, Над ставом, чистим і прозорим Життя Тарасику дала Кріпачка-мати, вбита горем. Ведучі непомітно виходять у глибину імпровізованої сцени. Виходить мати і малий Тарасик. Мати: Як гірко, як нестерпно жаль, Що долі нам нема з тобою? Ми вбогі, змучені раби, Не знаєм радісної днини. Нам вік доводиться терпіть. Не розгинать своєї спини. Промовиш слово- і нагай Над головою люто свисне. І так усюди- з краю в край Панує рабстао ненависне. Тарас: ...Втім гаю, У тій хатині. У раю, Я бачив пекло... Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають. Там матір добрую мою Ще молодую- у могилу Нужда та праця положила. Там батько , плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!..А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята... Мати і Тарас виходять під слова ведучої. Ведуча: Тяжко-важко в світі жити Сироті без роду: Нема куди прихилиться,- Хоч з гори та в воду... В того доля ходить полем, Колоски збирає; А моя десь , ледащиця, За морем блукає... Звучить пісня " Ой не шуми, Луже..." Виходить Лілея у довгій білій сорочці, з розпущеним волоссям. Лілея: " За що мене ,як росла я, Люде не любили? За що мене.як виросла, Молодую вбили? За що вони тепер мене В палатах вітають, Царівною називають, Очей не спускають З мого цвіту?Дивуються. Не знають. Де діти! Скажи мені, мій братику Королевий цвіте!" "Нащо мене Бог поставив Цвітом на сім світі? Щоб людей я веселила, Тих самих, що вбили Мене й матір?.. Милосердний, Святий Боже,милий!" Взявшися за руки, на сцену виходять діти. Звучить лірична мелодія. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились. А матері на нас дивились Та говорили,що колись Одружимо їх.Не вгадали. Старі зараннє повмирали, А ми малими розійшлись Та вже й не сходились ніколи. Мене по волі і неволі Носило всюди. Принесло На старість ледве і додому. ..." Чи жива ота Оксаночка?"-питаю У брата тихо я.-"Яка?" -"Ота маленька,кучерява, Що з нами гралася колись. Чого ж ти ,брате,зажуривсь?" -"Я не журюсь. Помандрувала Ота Оксаночка в поход За москалями та й пропала... ...А що за дівчина була. Так-так, що краля! І невбога, Та талану Господь не дав..." А ,може,й дав, та хтось украв, І одурив святого Бога. Звучить пісня "Така її доля" На сцену виходить Катерина з немовлям. Реве,стогне хуртовина, Та в хатину вертається , Котить,верне полем; Несе йому сина. Стоїть Катря серед поля, "Ось де воно, подивися! Дала сльозам волю. Де ж ти? Заховався? Утомилась завірюха, Утік! Нема! ..Сина, сина Де-де позіхає; Батько одцурався! Ще б плакала Катерина, Боже ти мій!..Дитя моє!.. Та сліз більш немає... Де дінусь з тобою? Через пеньки , заметами. Москалики! Голубчики! Летить.ледве дише, Возьміть за собою; Боса стала серед шляху, Не цурайтесь.лебедики: Втерлась рукавами. Воно сиротина; А москалі їй назустріч. Возьміть його та оддайте Як один, верхами... Старшому за сина. Попереду старший їде. Возьміть його... бо покину, "Любий мій, Іване! Як батько покинув,- Серце моє Коханеє! Бодай його не кидала Де ти так барився?.." Лихая година! "Дура, отвяжися! Гріхом тебе на світ Божий Возьмите прочь безумную!" Мати породила; "Покинь мене,забудь мене, Виростай же на сміх людям!" Та не кидай сина..." На шлях положила. Кинула стремена "Оставайся шукать батька! А я вже шукала..." Виходить на сцену Наймичка. Наймичка. А я ледве додибала До вашої хати. Не хотілось на чужині Одній умирати! Коли б Марка діждатися... Так щось тяжко стало! (Стоїть,сумно схиливши голову). Іде Марко, не журиться. Прийшов-слава Богу! І ворота відчиняє, І молиться Богу... Наймичка. Чи чуєш,ти,Катерино? Біжи зустрічати! Уже прийшов. Біжи швидше. Швидше веди в хату!.. Слава тобі,Христе-Боже! Насилу діждала! І "Отче наш" тихо-тихо, Мов крізь сон, читала. Ввійшов Марко в малу хату І ставу порогу... Аж злякалась...Ганна шепче: Наймичка: Слава,..слава Богу! Ходи сюди,не лякайся... Марку! Подивися, Подивися на мене! Бач,як я змарніла? Я не Ганна, не наймичка. Я... Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я...Я твоя мати. Та й замовкла.. Зомлів Марко, Й земля задрижала. Прокинувся...До матері-А мати вже спала. Звучить пісня "Віють вітри" Виходить Мар"яна-Тополя. Мар"яна. Хоче мене мати заміж дати. (Плаче.Входить мати) Мати. Чого плачеш, моя доню? Мар"яна. Матусенько,голубонько! Не губіть ви мою долю! Оддай мене,моя мамо. Та не за старого. Оддай мене ,моє серце. Та за молодого. Мати. Дочко моя,Мар"яно, Оддам тебе за пана, За старшого,багатого, За сотника Івана. Мар"яна. Не хочу я панувати, Не піду я ,мамо! Рушниками ,що придбала, Спусти мене в яму. Нехай попи заспівають, А дружки поплачуть. Легше мені в труні лежать, Ніж його побачить. Піду в найми.Піду в люди, А за сотником не буду. (Виходить) 1. Не слухала стара мати. Робила,що знала. Все бачила чорнобрива,-Сохла і мовчала. 2. Пішла вночі до ворожки, Щоб поворожити: Чи довго їй на сім світі Без милого жити? 1. Пішла, вмилась, напилась, Мов не своя стала. Вдруге,втретє.та ,мов, сонна, В степу заспівала. Мар"яна. (Входить і співає) Плавай,плавай, лебедонько, По синьому морю. Рости ,рости,тополенько, Все вгору та вгору! Рости тонка та висока, До самої хмари, Спитай Бога,чи діжду я, Чи діжду я пари?
Звучить пісня " По діброві вітер віє". На сцену виходять читці. * 1. Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю! 2. Любітеся,Брати мої, Україну любіте. І за неї, безталанну, Господа моліте.
Чи хто згадає, чи забуде мене В снігу на чужині- Однаковісінько мені, ...Та не однаково мені, Як Україну злії люде присплять, лукаві, І в огні її , окраденую,збудять, Ох, не однаково мені! 1. Дніпро, Україну згадаєм, Веселі селища в гаях, Могили- на степах І веселенько заспіваєм... 2. Кращого немає нічого в Бога, Як Дніпро та наша славная країна. ...Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра. І 3. Схаменіться , недолюди, Діти юродиві, Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну. Дівчинка читає вірш " Розрита могила". 1. Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Встали, подивились на той Чигирин, Що ви будували, де ви панували! Заплакали б тяжко , бо ви б не пізнали Козацької слави убогих руїн. 2. За що ж боролись ми з ляхами? За що ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра?.. Що ж на ниві уродилось? 3. Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття- ваші пани Ясновельможнії* гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше , як батьки ходили. 4. ...Так сміються з України стороннії люде. Не смійтеся, чужі люде! З-під руїни встане Україна, І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі невольничі діти. 5. І на оновленій землі Врага не буде , супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі. 6. Наша дума , наша пісня Не вмре, не загине! От де, люде,наша слава, Слава України. Звучить пісня " Реве та стогне Дніпр широкий". Виходить дівчинка: Ти слухав Кобзаря? Ти чув його печ'аль, Що піснею лилася З-під струн? Горіла, мов зоря, І сяяла, мов жар, Висока пісня Кобзаревих дум. Дзвенить вона і досі у серцях, Відлунюються в співі журавлів-Великим Кобзарем оспівана в віках Чарівна мова рідної землі. Звучить пісня "Заповіт". |
|
Веди мене, дорого правоти Літературно-музична композиція, присвячена Д. Павличку Святково прибрана зала Портрет Д Павличка, виставка книжок, висловлювання про поета |
Літературно – музична композиція «Давно підмічено, що ми не звертаємо уваги на гідні подиву факти тільки тому, що вони занадто звичайні. Чи багатьом, справді, спадало... |
|
Літературно-музична композиція Кобзаря; показати величезну роль Шевченка в українському національному відродженні; удосконалювати уміння самостійно опрацьовувати... |
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття їх творчості, познайомити з особливостями індивідуального стилю поетес, формувати... |
|
Літературно музична композиція до дня народження Лесі Українки, знизу напис: «Переможниця ночі» на сцені стоїть фортепіано, на ньому горить свічечка, з іншого боку – декорації для... |
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття... |
|
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття... |
Літературно-музична композиція до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка Обладнання: портрет А. Малишка, виставка збірок та публікацій А. Малишка, кадри з кінофільму «Літа молодії», портрет поета-пісняра... |
|
Тературно-музична композиція У центрі залу святково прибрана світлиця. На сцені ведучі (юнак і дівчина в національному одязі) та читці |
Літературно-музична розвага Музичний зал святково прибраний елементами українського народного побуту, декораціями до казок. Під веселу музику до залу заходить... |