Літературно – музична композиція
|
|
Скачати 101.09 Kb.
|
Літературно – музична композиція «Давно підмічено, що ми не звертаємо уваги на гідні подиву факти тільки тому , - що вони занадто звичайні. Чи багатьом, справді, спадало на думку, що скибка хліба... є одним з найвизначніших винаходів людського розуму...» К. А. Тімірязєв. «Велика честь і відповідальність бути хліборобом!» Макар Посмітний. «Буханка хліба увібрала в себе не тільки хліборобську працю, а й працю шахтаря, металурга, конструктора, хіміка, машинобудівника — всього робітничого класу, всього суспільства». Олександр Гіталов. Перед дорогою сідаймо за столи: Так споконвіку трударям годиться. Згадаємо усе, що ми пройшли... Благословенна ця священна мить Початку й звершень, зустрічі й розлуки! На стіл до хліба руки покладіть, Робочі, чесні і всесильні руки. їх цілували сонце і вітри, їх обпікали півночі морози, Вони здіймали вище прапори, Коли ми чули ворога погрози. Ці чудодійні руки все змогли — В пустелі — сад, міста творили в пущі, Вони — мов крила наших душ були, Вони простерті й нині у грядуще. Перший ведучий. А хто там перший?! Пісню починай . Таку, щоб в ній гриміла наша сила, Таку широку, як наш отчий край... З давніх-давен народ наш над усе цінував хліб, сіль і честь. Хліб — то багатство, достаток , сіль — то гостинність і щирість, а честь — то людська гідність, за яку предки наші стояли, навіть не маючи куска хліба ані дрібка солі. І нам, спадкоємцям, заповідали стояти на тому. В незапам'ятні часи на лісових галявинах та луках густо квітували всілякі злаки, зокрема дикі попередники проса, жита й пшениці, розсіваючи під осінь зерно... Наші предки могли вже варити якусь там страву з цього дарового зерна, спершу розмочуючи його в воді. Вчені, засвідчують, що було це в мезоліті, тобто в середині кам'яного віку. Десь з тих пір і бере початок слово хліб», таке дороге для нас сьогодні. Та назовсім утвердилося воно в праслов'янських і близьких до них мовах у пізню епоху кам'яного віку. За 5—6 тисяч років до нашої ери людина винайшла кам'яну зернотерку, почала розмелювати злаки па дерть і випікати на розжареному камінні плескачі, коржі, балабушки та інші вироби. Саме відтоді й запахло на нашій землі свіжим печеним хлібом... «Хліб на столі — то й стіл — престол, бо як хліба тільки трошки, то й стіл — дошка»,— кажуть у народі. Мій пращур брів із пралісу густого, Як звір, голодний, бо не вполював. Остання сила гаснула у нього, І, падаючи між високих трав, Хапавсь у порятунку за стеблинку, Здавалось, на самісінькім краю, І ненароком у руці жевинку Відчув, затис, як знахідку свою... Тоді, можливо, і з'явилось жито, Коли мій пращур залишивсь живим, Коли на сито пальців — перше сито — Зерно просіяв і наситивсь ним... Є відкриття, яких не вкриє мла... Нехай минуть віки, тисячоліття, А жінка та, що вперше хліб спекла, Залишиться безсмертною у світі. І хоч згубилось в плині літ ім'я І пам'ятника жінці тій немає, А я її такою уявляю: Вона, як мати, як сестра моя, Із добрими ласкавими руками, Як всі жінки у нашому селі. Що творять хліб, щоденно творять хліб, І все життя їх пахне колосками. З давніх-давен співають на Україні восени обжинкових пісень. Задзвеніли стодоли, Що не повні сторони, Не дзвеніте, стодоли,— Будуть повні сторони. Як ми жита дожнемо. Ми сторон докладемо. Як на небі зірочок, Буде стільки кіпочок. Та не завжди селянин був хазяїном на землі. Може, тому такими близькими для дореволюційних селян були Маланчині думки, ніби підслухані М. Коцюбинським.
Наївна жінка гадала, що все, щастя — в своєму наділі. А про те-забувала, що в дворі а ні плуга, ні шкапини; що зібраного насіння вистачить хіба що-на грядку, тай коли вродить щось там —- не знатиме, кому віддати його, - за позички чи в податок.. Розкажи, розкажи мені, поле: Чого рідко ростуть колосочки? - Ой, дощів мені б треба, дощів, а не поту, Бо той піт прилила до брудної сорочки, Як плугатар кінчає роботу... - Громів і блискавиць жадало уярмлене поле і грози, очищувальної грози, що мала змити й знести геть товстенний шар тяжкого соціального намулу. І поле наше дочекалося її! Над країною нашою тріумфально пронеслася Жовтнева гроза. її громи було чути в найвіддаленіших куточках колишньої царської імперії, бо звучали вони просто і зрозуміло для трудящих: «Мир — народам!» «Земля — селянам!» Другий ведучий. «Заводи — робітникам!» «Влада — робітничо-селянська!» - Благословен той день, коли селянин одержав з рук Великої Жовтневої соціалістичної революції неоціненний дарунок —землю... Сам Ленін творив цей небувалий в історії людства документ — Декрет про землю, який був оголошений на другий день Жовтневого штурму Всеросійським з'їздом Рад. ...Раб землі став її володарем. Кров'ю своєю захищали завоювання революції — землю і волю — мільйони селянських синів, які билися в полках Щорса і Боженка, Примакова і Котовського, Пархоменка і Кропив'янського. Пліч-о-пліч з братами-робітниками вони схрещували свої шаблі з дешкінцями і петлюрівцями, з білопольськими і кайзерівськими розбійниками. Минули роки, багато нелегких бойових і трудових років... Перший ведучий. Мої діди свій край любили, А доля щастям не цвіла. . . Безмежний лан життя і сили Земля у Жовтні нам дала. -Я нову скибу розгортаю, Зернину серця їй несу, І в цвіті ниви я вітаю Народне щастя і красу. -Я гордий тим, що добрі друзі Невтомні й щирі у сівбі, Що я в Радянському Союзі .. Господар сам своїй судьбі, Що колос мій вінком по крузі Ліг на Державному гербі. Грізний червень 1941 року. Фашистські орди вкрили нашу землю димом пожарищ. Були саме жнива. І, щоб хліб не дістався ворогові, люди, плачучи, спалювали його. Взявши в руки гвинтівку замість коси, пішов хлібороб захищати рідну землю. Трагічні були перші місяці війни. Після тривалих кровопролитних битв паші солдати відступали. Солдатський хліб — черствий сухар. І в казанку незмінна ката. Ми винесли страшний тягар, Така вліс, видно, доля наша. Нам не цуратися її, Бо знаєм — іншої не буде, .. Раз топчуть землю німчаї, Яка нас вивела у люди. - « Є в мене шматок справжнього блокадного хліба. Потрісканий і зсохлий, він пахне нетлінно й гірко. Його подарував мені старий ленінградський пекар, булочних справ майстер Петро Якович Рєпін... Передаючи мені свою пайку блокадного, Петро Якович поцілував його і промовив: «Казали колись про хліб — ріжу, мовляв, ріжу, а крові нема. А нам здавалося в блокаду, що ось розріжеш такий шматочок — і кров з нього потече, як з рани людської... Нема в мене нічого ціннішого. Це найдорожче, що я маю...» Безмірно дорогий мені подарунок ленінградського пекаря. Очі кожного, хто бачить цей хліб, повняться слізьми. На цей шматочок окам'янілий не можна дивитися спокійно... Хліб Ленінграда. Біль Ленінграда. Гордість Ленінграда. Історія не знала нічого подібного. І щоб не знала такого більше! Хай зостанеться цей хліб для всього людства символом страждань і мужності, несхитності духу народного і волі до перемоги » Оповідач. Ми відпочивали на березі маленького, теплого і якогось по-домашньому ласкавого Азовського моря. За путівкою в пансіонаті можна було відпочивати дванадцять і двадцять чотири дні... Мого сусіда по столу, комбайнер, планував пробути лише дванадцять. «Ніколи,— каже,— мій комбайн уже поїхав у Казахстан, а я його літаком наздоганятиму. Трохи покупаюся... і в Казахстан —на жнива. Там впораюся — ще східніше подамся. Така наша механізаторська робота хлібороба-передвижника». Прізвище комбайнера було подвійним — Кузнєцов - Коваль . Комбайнер. Вас здивувало моє прізвище Кузнєцов – Коваль ? Оповідач. Мабуть, мати була Кузнєцовою , а батько був Ковалем? Чи навпаки? Комбайн ер. Один батько був Кузнєцовим, а другий — Ковалем. Це довга історія. Оповідач. Цікаво. Розкажіть її. Комбайнер. Батько мій працював на Кіровському заводі... Я добре знаю це, бо ми, ленінградці, пам'ятаємо, що таке Кіровський завод. Навіть тоді, коли нам п'ять років. Батько мій загинув у цеху під час артнальоту. Того дня мама везла мене на санчатах, а снаряд вибухнув перед нами. І всі осколки, що відпущено було на двох, вона прийняла своїми материнськими грудьми. Мене не зачепив жоден... Мене тільки відкинуло вибуховою хвилею і завалило уламками цегли. Врятував мене солдат і дав крихітний шматочок хліба, ну, завбільшки із сірникову коробочку... Це й був мій другий, названий тато, що прізвище його Коваль... Оповідач. Він живий? Ком б а й н е р. Ні. Степан Коваль загинув, обороняючи Ленінград… Оповідач. Степан? Комбайнер. Так. Дивний збіг обставин. Першого батька, Кузнєцова , звали Степаном і другого батька, Коваля, звали теж Степаном. Я по праву називаю його батьком, бо він удруге подарував мені життя. Отой шматочок хліба... Він дістав його із зеленої протигазної сумки і запитав: «Як тебе звати, синок?» Солдатові, це я знаю тепер, було тоді не більше двадцяти років. Але він став моїм батьком. А я мав п'ять років від роду... І я відповів: «Кузнєцов». «Ти диви,—засміявся солдат,— виходить, ми з тобою майже однофамільці. Моє прізвище — Коваль. Знаєш, що таке коваль? Це значить — кузнец». Він взяв мене на руки і відніс у дитячий будинок, і записав мене під подвійним прізвищем. Так я став Кузнєцовим - Ковалем. І ще залишив, приблизну адресу-своєї матері й сестри. Він знав, :що вони встигли евакуюватися кудись на Урал. І листа про мене залишив їм. А сам загинув у боях... В сім'ї Ковалів знайшлося для мене місце і шматок хліба знайшовся. В цих степах я й сам навчився робити хліб. Хліб — моє ремесло . - На війну пішли з нашого села 176 чоловік, а повернулись 65 Повернулись, щоб знову орати й сіяти. Стоїть у селі пам'ятник, а на ньому золотом викарбувані імена загиблих односельців. Вони — в наших серцях, у наших ділах. Вони разом з нами сіють і вирощують найбільше диво на землі — хліб. Гарячою кров'ю зросили тут кожен обніжок сини. Такої звитяжної сили не знали ще зроду лани! Не знали врожаю такого ці мінами зриті поля . Стрічає бійця дорогого рясними житами земля. Зникають за обрієм грози, мов слід пережитих часів . Покоси. Покоси. Покоси . Ужинок великих трудів. Цей хліб, що світить на моїм столі, Поборює мою печаль і втому. Я сонця двигіт відчуваю в ньому, Неначе пульс на власному чолі. Безсмертний дух радянської землі, Розкрилля вод, вогні ракетодрому, В слова чи в сталь закуту силу грому Возносять хліборобів мозолі. - З давніх-давен мовиться: хліб єднає людей. У Державний герб Радянської Вітчизни вплетено колосся. Це символ непорушної єдності робітничого класу і колгоспного селянства. Це символ братерства, духовного єднання наших народів... Є хліб і до хліба у мене сьогодні... Далеко ж за морем страждають голодні. В них руки порепані й доля гірка, А хліба нема і малого шматка. На бруку вмира безробітний, бездомний. В очах його — сум захолонув бездонний, В очах його — мука, ненависть і гнів ' До світу хижацтва, неситих панів. Нехай же гримить і клекоче усюди: — Борися, трударю! Єднайтеся, люди! У хлібі тім, що ти щодня їси, Є аромат духмянистого поля Проміння сонця і кристали солі, І крапельки солодкої роси. Другий ведучий. Нехай смачним він буде для людей, Хто сіяв зерно, недоспав ночей. їв праці звідав радощі і муки; І хай тому гірким буде шматок, Хто, не сплативши борг своїм трудом, Візьме його в свої тендітні руки. Сонцем, що сяє в небесній блакиті, Пахнуть скориночки скиб... Є най значиміша дума на світі — Дума про хліб Перша ведуча. Партія наша плекає щомиті. Вдалеч сягаючи, вглиб, Між наймудрішими думами в світі Думу про хліб . В нашім Гербі колосочки налиті Світять, немов смолоскип. Бо найсвітліша дума у світі Дума про хліб. Дар цей безцінний, що й говорити,— Варто вклониться землі б! Найзаповітніша дума на світі — Дума про хліб. - Хвала рукам, що пахнуть хлібом! - Хвала хлібодарам! - Ваш хліб — усьому голова! Руки робочі завжди поважає здавна трудящий наш люд — всюди над вільним, озореним краєм вдячність і шана їм щира лунає: Славимо труд! Славимо труд! Славимо хліб! |
Схожі:
|
Літературно- музична композиція, присвячена Т. Г. Шевченку Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий |
Веди мене, дорого правоти Літературно-музична композиція, присвячена Д. Павличку Святково прибрана зала Портрет Д Павличка, виставка книжок, висловлювання про поета |
|
Літературно-музична композиція Кобзаря; показати величезну роль Шевченка в українському національному відродженні; удосконалювати уміння самостійно опрацьовувати... |
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття їх творчості, познайомити з особливостями індивідуального стилю поетес, формувати... |
|
Літературно музична композиція до дня народження Лесі Українки, знизу напис: «Переможниця ночі» на сцені стоїть фортепіано, на ньому горить свічечка, з іншого боку – декорації для... |
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття... |
|
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ: «ЗУСТРІЧ ДВОХ ПОКОЛІНЬ: МИНУЛЕ І... Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та творчим шляхом Л. Українки та Л. Костенко, розкрити жанрове й тематичне розмаїття... |
Літературно-музична композиція до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка Обладнання: портрет А. Малишка, виставка збірок та публікацій А. Малишка, кадри з кінофільму «Літа молодії», портрет поета-пісняра... |
|
Тературно-музична композиція У центрі залу святково прибрана світлиця. На сцені ведучі (юнак і дівчина в національному одязі) та читці |
Літературно-музична розвага Музичний зал святково прибраний елементами українського народного побуту, декораціями до казок. Під веселу музику до залу заходить... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua