-
Базова модель досвіду
Зміст проблеми , її актуальність і перспективність
Виховання – вічна проблема. Відколи існує людство, відтоді й дбає про продовження роду, своє потомство. Від батьків передається генетичний код, рідна мова, матеріальна й духовна культура, що забезпечує спадкоємність поколінь, збереження нації.
Як бачимо, національне виховання носить суспільний характер, його сутність полягає в тому, що формуються світогляд, мораль, високі естетичні смаки, ставлення дитини як особистості до навколишнього світу.
Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування ним духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді, незважаючи на національну належність, рис громадянина України, розвинення духовності, прищеплення моральної, художньо – естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними для усього суспільства :
забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних і власних інтересів;
виховання правової культури – поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;
забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за віком, культури та історії рідного народу;
формування мовної культури, оволодіння українською мовою і її вживання;
виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;
утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших чеснот;
забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб, почуттів;
вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії з природою;
спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.
В означеному аспекті робота класного керівника має бути спрямована на використання таких методів і форм виховання, які здійснюють гармонійне виховання підростаючого покоління.
Представлений досвід класного керівника Сіропол Світлани Євгеніївни «Формування національної свідомості, належності до рідної землі» сприяє виконанню Національної доктрини розвитку освіти України , Програми «Основні орієнтири виховання учнів 1 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України».
Теоретичне обґрунтування проблеми
Становлення української державності, інтеграція до європейського і світового співтовариства, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на людину, яка здатна працювати на процес державотворення, на становлення народу України як політичної нації.
Автор досвіду вважає, що стрижнем цієї системи виховання в Україні є національна ідея, спрямована на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави.
Як наголошено в Національній доктрині розвитку освіти України, пріоритетним напрямом її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини.
Реалізація Національної доктрини розвитку освіти передбачає:
підготовку людей високої моралі, здатних до творчої праці;
формування здорового способу життя, розвиток спорту, етичне, естетично – екологічне, політичне, громадянське, правове, трудове та фізичне виховання учнівської молоді.
Теоретичною основою досвіду є системний, особистісний, компетентнісний, аксіологічний, синергетичний і акмеологічний підходи до вивчення педагогічних явищ та сучасних теорій педагогічної діяльності щодо пізнання процесів і явищ в освіті.
Найбільш відповідними до провідної ідеї досвіду автора є положення педагогічної спадщини Г. Ващенка, В. Сухомлинського, С. Русової, М. Стельмаховича.
-
Інформаційно – педагогічна модель досвіду
Мета досвіду
В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно – виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі – український виховний ідеал.
Автор досвіду вважає, що головною метою національного виховання на сучасному етапі є передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо – естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.
Вироблення певної технології виховання духовно багатої, розвиненої особистості, громадянина України.
Провідна ідея досвіду втілена в загальній гіпотезі про те, що ефективність виховної роботи може бути досягнута, якщо теоретико – методологічні засади будуються з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду відповідно до особистісно орієнтованої парадигми освіти. Її результатом є формування цілісної особистості, яка має активну соціальну позицію, високі моральні якості, які постійно вдосконалює, уміє керувати своїм здоровʼям, прагне до знань і має певний достатній життєвий досвід, тобто готова до суспільного життя.
Характеристика досвіду за інноваційним потенціалом
Рівень новизни – умовний. Відповідає сучасним досягненням педагогіки, психології, методики. Досвід «Формування національної свідомості, належності до рідної землі» носить комбінаторний характер, так як передбачає конструктивне поєднання сучасних педагогічних технологій та методик, спрямованих на виховання національно свідомої особистості. Це дозволяє автору самому творчо інтерпретувати різні підходи до організації виховного процесу, а не заглиблюватися в суть лише однієї технології.
Технологія діяльності та основні принципи роботи класного керівника
Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом, характером. Софія Русова писала, що національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів.
Національне виховання – виховання дітей на культурно – історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості і духовності. Воно є конкретно – історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невідʼємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.
У процесі реалізації національного виховання формується така система основних компонентів духовного світу особистості:
національна психологія;
національний характер;
національний спосіб мислення;
народна мораль, етика;
народна естетика;
народна правосвідомість;
національна філософія;
національний світогляд.
Автор досвіду вважає, що у роки відродження в народній свідомості вирізьблюється ідеал людини – громадянина суверенної України, який традиційно втілює в собі мʼякість і ніжність вдачі, пісенність і музичність, доброту і милосердя, стійкість і незламність духу, вірність заповітам батьків і дідів. Ці якості сучасного українця, його волелюбної душі й сонячної духовності є ніби ідеальним відображенням його буття, матеріальної основи життя, найбільших наших багатств – родючих чорноземів і розкішної природи України, її героїчної історії.
У поданому досвіді мова йде про активізацію діяльності дітей у системі виховної роботи. Автор складний процес виховання здійснює за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямків діяльності учнів.
Основними формами виховної роботи автора досвіду є інформаційно – масові, діяльнісно – практичні групові, інтегративні, діалогічні, індивідуальні, наочні, які сприяють формуванню національної свідомості.
Вірність Україні є невідʼємною ознакою національного свідомого громадянина. Формування патріотичних почуттів означає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в імʼя процвітання держави, прагнення бачити її незалежною. Автор досвіду переконаний, що у зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїко – патріотичне виховання, покликане формувати бойовий, морально – психологічний дух, спонукати до фізичного вдосконалення громадянина – патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обовʼязку, готовності у будь-який час стати на захист України, оволодівати військовими і військово – технічними знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки українського народу, його збройних сил. В рамках цього напряму проведено ряд виховних заходів: наприклад: урок памʼяті «Нехай нерозмежованою залишиться навіки» (до Дня Соборності України), урок – реквієм «Біль Чорнобиля з роками не минає» (додаток), усний журнал «Від козацтва до сьогодення» (додаток), тематична виховна година «Крути: подвиг і трагедія» (додаток), КТС «Видатні люди мого краю».
Громадсько – державний рівень становлення національної свідомості передбачає турботливе ставлення до національно – культурних вартостей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності: участь у шкільному Фестивалі національних меншин, відверта розмова «Як нам порозумітися?» (до Дня національного порозуміння).
Важливу роль у національному відродженні України відводиться вивченню української мови, бо лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, подолати національний нігілізм, яничарство, які культивувалися в Україні протягом століть. Мова – це основа національної гідності і ставлення до неї є виявом національної самосвідомості, а відтак і громадської позиції. Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетнічних стосунків, культури взаємостосунків людини і нації, а також виробленню доброзичливого ставлення до представників інших етносів та народів: інтелектуальна гра «Як ми знаємо рідну мову», «Наш Шевченко».
У формуванні духовності особистості чільне місце займає світогляд як узагальнена система поглядів на світ і на своє місце в ньому, розуміння сенсу життя. Світогляд є визначальним у житті людини, спрямовує її поведінку, пізнавальну і творчу діяльність, сприяє системності одержаних знань, вражень, спостережень. Автор досвіду практикує проведення психологічних класних годин, які мають таку структуру: вступне слово ( в якому в доступній формі викладається теоретичний матеріал), практичні завдання для учнів (що складаються з тестів, дослідів, практичних завдань), питання для обговорення, ігри, практичні рекомендації для учнів, підбиття підсумків. До основних позитивних особливостей таких класних годин відносять :
незвичайність і цікавість змісту;
одержання практичного або суспільного досвіду;
досить велика активність учнів;
створення позитивного емоційного настрою в учнів;
формування інтересу до психологічних проблем.
Під час проведення психологічних класних годин необхідно дотримуватися таких правил:
подавати матеріал у цікавій і доступній формі;
матеріал має привернути увагу учнів;
пропонований матеріал має бути науково достовірним;
досліджуваний матеріал слід, по можливості, зв’язувати зі знаннями школярів.
Так було проведено класним керівником наступні психологічні виховні години: «Увага», «Почуття», «Пам'ять», «Мислення», «Почуття й емоції».
Збагачення духовності особистості передбачає освоєння як національних, так і світових надбань культури. Національне і загальнолюдське розглядається як два аспекти єдиного загальнолюдського процесу. Глибинне освоєння, збагачення національного є водночас освоєння загальнолюдського, його збагачення (відверта розмова «Театр у моєму житті», презентація «Музика, яку ми слухаємо. Музика, яку ми любимо».
Значне місце у формуванні духовності людини посідає родинно – побутова культура, в якій найбільш повно закладено норми стосунків у сімʼї, виховання шанобливого ставлення до батьків, жінки-матері, дідуся, бабусі. Зміст родинно-побутової культури сприяє збереженню рідної мови, традицій, історії, родоводу, забезпечення духовної єдності поколінь, неперервність минулого, сучасного і майбутнього нації, суспільства загалом. Традицією стало проведення автором досвіду родинних свят: « Святкуємо Масницю разом!», «У родинному колі», «Мати – берегиня роду» (додаток), «Святкуємо Різдво Христове!»; години спілкування «Я і моя родина», презентація «Історія моєї родини в історії України» (додаток). Як бачимо, виховні завдання вирішуються залученням до шкільного життя батьків і активній праці батьківського комітету. Практикуються такі форми роботи з батьками, як диспут, анкетування, батьківський лекторій, анкетування, вечір спілкування (додаток), дні відкритих дверей, телефон довіри, індивідуальні консультації.
Важливе місце в системі національного виховання займає утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, любові, доброти, патріотизму, працелюбства, поваги до старших. Ефективність морального виховання значно зростає в разі його опори на народну мораль, традиції, звичаї, обряди, які містять у собі високі моральні цінності (ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки), збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, мають моральний потенціал, спрямований на виховання особистості («Спартакіада народних ігор», вікторина «Народні звичаї та обряди», години спілкування «Людина починається з добра»).
Формування громадянських рис передбачає художньо – естетичну освіченість і вихованість особистості. Народ завжди прагнув будувати своє життя, культуру, побут, дозвілля за законами краси ( виставки творчих робіт учнів ( малюнки, вишивка, поробки із природного матеріалу), вікторина «Сто чудес України» (додаток).
Трудова активність, сформованість творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря формується як під впливом соціального середовища, так і в процесі трудового навчання і виховання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та умінь, професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин ( ігрова програма «У світі професій», година спілкування «Бережи свій час і час інших», трудові десанти, операція «Довкілля», «Презентація професії батьків»).
Фізична культура – невідʼємний елемент загальної культури особистості. Повноцінний фізичний розвиток особистості, сформованість її фізичних здібностей, зміцнення здоровʼя, гармонії тіла і духу, людини і природи – основа фізичного виховання. Фізичне виховання має у класі особливе місце, оскільки 14 учнів грають у складі футбольної команди, яка є неодноразовим призером районних, міських, національних турнірів.
Пріоритетним напрямом морального становлення громадянина є виховання у дітей поваги до Конституції, законів України, національної символіки, глибокого усвідомлення взаємозв’язку між діями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю. Все це становить правову культуру особистості ( виховна година «Національна символіка України», вікторина «Я – дитина, я – громадянин», відверта розмова «Конституція України в моєму житті»).
У класі активно працює учнівське самоврядування, завдяки якому діти відчувають себе особистістю, вчаться керувати, само реалізувати себе. Загалом самоврядування несе в собі завдання формування цілісної творчої особистості в контексті національного виховання.
Національна програма виховання є результатом проектно – цільової діяльності, що враховує найважливіші компоненти навчально – виховного процесу, а саме: діагностування, моніторинг динаміки рівня життєвої активності вихованців.
Педагогічна діагностика відіграє важливу роль , забезпечуючи зворотний зв'язок у педагогічній системі. Вона є необхідною для оптимальної організації педагогічного процесу. Педагогічна діагностика виконує такі функції:
контрольно – коригувальну – це отримання даних і коригування процесу виховання;
прогностичну – передбачення, прогнозування змін у розвитку вихованців у майбутньому;
виховних впливів учителя на вихованців.
Автор досвіду використовує у роботі з класом і батькамі різнопланові методи діагностики: опитування, спостереження, бесіди, анкетування (додаток).
Як бачимо форми і методи роботи автора досвіду різноманітні, вони є проблемними за характером, викликають інтерес у дітей і сприяють залученню всіх учнів до діяльності незалежно від їх розвитку. Кожен учень виконує завдання при підготовці та проведенні заходу, спираючись на індивідуальні особливості.
Результативність діяльності класного керівника
Всі методи, принципи, форми роботи щодо формування національної свідомості, що впроваджуються автором досвіду послідовно, систематично, дають свої результати. Вихованці – цілісні особистості, мають активну творчу і соціальну позицію, високі моральні якості, які постійно вдосконалюються, уміють керувати своїм здоровʼям, прагнуть до знань, колективної творчої діяльності.
У кожній людині – сонце, тільки дайте йому світити.
Сократ
Висновки
Як бачимо, завдяки використанню різних форм і методів можна відроджувати вікові національні принципи виховання та згідно із сучасними вимогами виховувати громадянина як члена правового суспільства, демократичної держави, особи, що відчуває й цінує ідеали свободи й рівності, усвідомлює цінність людської гідності, здатен сам визначити пріоритети власного життя, прагне встановлення справедливої і стабільної політичної системи й готовий підтримувати її існування.
Даний досвід має загально методичний рівень практичної значущості. Його результати стійкі й стабільні протягом кількох років. Мають практичне значення в організації виховного процесу, що дозволяє виконання Національної доктрини розвитку освіти, Програми «Основні орієнтири виховання учнів 1 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України».
|