Книга скачана с сайта ИНр://е kniaa in ua Издательская группа «Основа»


Скачати 4.98 Mb.
Назва Книга скачана с сайта ИНр://е kniaa in ua Издательская группа «Основа»
Сторінка 14/42
Дата 09.10.2013
Розмір 4.98 Mb.
Тип Книга
bibl.com.ua > Культура > Книга
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   42

Дієґо Веласкес (ісп. Diego Rodriguez de Silva y Velazquez, 1599— 1660). Сучасники називали його «художником істини». Веласкес від 1623 року до кінця свого життя був придворним художником іспанського короля Філіппа IV. Головними в його творчості були портрети. Іспанська аристократія не вимагала, щоб її малювали красивішою, ніж насправді,— вона пишалася своїм походженням, тому іспанці на портретах живописця — холодні та врівноваже­ні. Портрети, створені у 1630-ті—1640-ві роки, здобули йому сла­ву майстра. Хоча у портретах Веласкеса зазвичай відсутні жести й рух, проте вони надзвичайно реалістичні. Тло максимально відті­няє фігуру, строга колірна гама пожвавлюється ретельно дібрани­ми сполученнями кольорів. Веласкесу вдавалося у портреті пере­дати характер людини, показати суперечливість рис її характеру.

Веласкес писав портрети членів королівської родини, іспан­ських дворян та їх дружин. Він ніколи не відступав від зображення правди, малював людину такою, якою вона була. Папа Інокентій, побачивши, яким його зобразив Веласкес, після роздумів промо­вив: «Занадто схожий». Захоплювався його портретами і король, кажучи, що на них він «як живий», не помічаючи, яким слабким та безхарактерним зобразив його автор.

Найвідоміші роботи Веласкеса — портрети дона Хуана Мате- оса, генерала Олівареса, кінний портрет короля Філіпа III, Папи Інокентія X.

Портретам пізнього періоду творчості Веласкеса значною мірою властиві артистизм і психологічна завершеність (інфанта Марія Тереза, 1651; Філіп IV, 1655—1656; інфанта Маргарита Австрій­ська, бл. 1660).

Наприкінці життя митець створив картину «Прялі», у якій змалював красу простих жінок-робітниць, а поряд з ними — при­дворних дам, які розглядають готову роботу. Це було останнє по­лотно Веласкеса.

  1. Виступи учнів із повідомленнями,

підготовленими індивідуально

(Демонструються репродукції творів Дієґо Веласкеса: «По­клоніння волхвів», «Сад вілли Медичі», «Меніни», «Прялі».)

  1. й «екскурсовод»

«Поклоніння волхвів» (1619, музей Прадо, Мадрид, Іспанія) за своїми розмірами належить до картин, що писалися на замов­лення церков і монастирів. У трактуванні картини є глибока пере­конаність Веласкеса в реальності події, що зображується, але сама цю подію автор показує без жодного християнського спіритуалі­зму. Так вітати із новонародженим могли б і в селянських сім’ях Андалусії. У своєму трактуванні Веласкес не звертається до тради­ційної для сюжету екзотики: у волхвів немає ані тюрбанів з пір’ям, ані східного одягу; навіть дари, які вони тримають в руках (срібні кубки), є виробами севільських ремісників. Прототипи всіх обра­зів картини «Поклоніння волхвів», узяті художником із реального життя. В образі молодого волхва зі смуглявим обличчям і горбатим носом можна впізнати натурника-цигана, яких чимало у Севільї. Риси обличчя Ісуса є абсолютно портретними, у них немає нічого божественного, крім слабкого сяяння німба навколо тім’ячка Не­мовляти. Особливо цікавим є образ Марії. Її красиве здоровою кра­сою обличчя позбавлене і святості, і аристократизму. Можливо, моделлю була севільська селянка, у чому також переконують згру­білі від роботи кисті великих рук, якими Вона бережно підтримує Немовля. Дія відбувається посеред руїн. Крізь арку видно вечірнє південне небо, гористий схил і густе листя дерев. У затемненому приміщенні промені світла різко висвітлюють об’єми фігур і об­лич, рельєфи складок на тканинах одягу...

Не зважаючи на загальний темний тон, картину відрізняють від коричнево-сірої гами бодегонів пошуки яскравих і різноманітних кольорів. На Марії рожева зі сріблястими відтінками кофта і зеленувато-синя спідниця; у Ісуса — темно-блакитна стріч­ка і жовта ковдрочка; у африканця — яскраво-червоний плащ; у уклінного волхва плащ жовтого кольору, надягнутий поверх бла­китного одягу. Подекуди на кольорових тканинах тіні покладені важкою темно-сірою фарбою, але жовта ковдра і особливо рожевий одяг Марії написані абсолютно інакше. У ній зовсім немає чорно­ти; на гребенях складки світло-рожеві, сріблясті, у поглибленнях червоні, темно-яскраво-червоні.

  1. й «екскурсовод»

Розглянемо пейзаж «Сад вілли Медичі» (1630, музей Прадо, Мадрид, Іспанія), написаний Веласкесом на заході сонця. Худож­ник обрав місце у східному кутку відкритого майданчика, який праворуч замикає ошатний задній фасад вілли, а ліворуч, поряд із деревами,— кам’яна огорожа. У пейзаж Веласкеса потрапила лише одна ніша і відокремлена пілястрами велика лоджія з висо­кою напівкруглою аркою посередині і двома менш високими пря­мокутними отворами по сторонах. Стіна бельведера — її пропорції, арки, пілястра, колонки, балюстрада, ніші — усі компоненти ар­хітектурного вирішення вирізняються благородством пропорцій і пов’язані в єдине ціле. Але на цьому гармонійному архітектурно­му монументі позначилися руйнівні сліди часу. Шматок карниза під балюстрадою відвалився, біла штукатурка осипалася, стерла­ся, й місцями крізь неї проступила цегляна кладка. На мармуро­вій балюстраді сушиться якась білизна, служниця, перегнувшись через парапет, розмовляє із чоловіками, які стоять унизу.

  1. й «екскурсовод»

«Меніни» («Фрейліни»; 1657, музей Прадо, Мадрид, Іспа­нія) — найвідоміша з картин Веласкеса і, на думку більшості кри­тиків — кульмінація його генія.

Епізод, зображений в «Менінах», відбувається в одній із пала­цових кімнат Алкасара, де було влаштоване ательє Веласкеса. Ма­буть, церемонія піднесення пиття Маргариті, оточеній менінами, відбувається під час того, як Веласкес писав портрет королівського подружжя. Одна з менін — Марія Сармієнто, преклонивши колі­но, подає королеві на срібній таці маленький глечик із червоної ароматизованої глини, наповнений водою. Цієї миті інша меніна присідає в шанобливому реверансі. За доньєю Ісавель видно фі­гури двох немолодих придворних. Нарешті, у глибині кімнати, на тлі освітленого отвору дверей, видно ще одного придворного, який здалека спостерігає всю сцену. Праворуч карлик намагається розштовхати великого сонного собаку, що розлігся на підлозі. По­ряд із ними улюблена карлиця інфанти Маргарити також дивить­ся у бік короля й королеви, підтримуючи рукою якусь прикрасу на золотій стрічці, якою її, мабуть, нагородили — чи то за службу, чи то за потворну зовнішність, що забезпечує їй міцне становище при дворі.

У картині зображено побут королівської сім’ї; показано ту сфе­ру життя іспанського двору, що за часів Веласкеса була абсолютно недоступною для сторонніх спостерігачів і до «Менін» не підлягала зображенню.

Для Веласкеса є реальними не тільки інтер’єр і людські фігури, але й денне світло та повітря, що заповнює кімнату. Якщо червону розетку, брошку і чорні мережива художник наносить швидкими, нервовими торканнями кисті, то в зображенні обличчя інфанти Веласкес використовує найделікатніші переходи світла і прозорих тіней, рефлекси від золотаво-лляного волосся, і за допомогою ніж­ного моделювання передає риси і вираз дитячого обличчя. Погляд темно-сірих очей Маргарити стежить з живим інтересом за тим, як карлик будить пса, який заснув, її рум’яні губи, починаючи посмі­хатися, злегка відкрилися, видно навіть край верхніх зубів. Затем­нений інтер’єр анітрохи не зменшив психологічної та живописної виражальності образів. Так, обличчя маленького Ніколасіто, який штовхає собаку, потрапило у півтінь і трохи змазане, підкреслює динаміку його руху.

У «Менінах» дзеркало введено спеціально, щоб через нього вка­зати на простір, що існує перед картиною, де перебувають король і королева під яскраво-червоною драпіровкою; вони позують Ве­ласкесу, тоді як Маргарита та її почет і не думають про художника, зайняті своїм повсякденним життям.

Встановлене на мольберті полотно звернене до глядача нави­воріт, модель нібито не в кадрі картини і про неї можна лише здо­гадуватися. Проте тим більшого значення набуває образ самого художника у момент творчості.

«Меніни» — картина не тільки про інфанта Маргариту, про її фрейлін, про побут королівської сім’ї або навіть про творчість при­дворного художника Дієґо Веласкеса. «Меніни» — це картина про могутність мистецтва живопису, це найкращий доказ безмежних можливостей реалістичної станкової картини; це затвердження прав художника відкривати у буденному красу та поезію.

  1. й «екскурсовод»

Таким самим багатоплановим є задум картині «Прялі» (1657, музей Прадо, Мадрид, Іспанія) — сцена у королівській килимовій майстерні з фігурами пряль на першому плані відображає немовби цілий світ, що поєднує сьогодення та міф про грецьку майстриню Арахну. Веласкес писав без попереднього нарису, прямо на полот­ні, органічно сполучаючи безпосередні враження від натури і не­мовби вільну імпровізацію зі строгою продуманістю композиції.

Картина Веласкеса «Прялі» належить до неперевершених ше­деврів живопису. Уперше в історії живопису, не тільки іспансько­го, але й світового правдиво зображено роботу простих ткаль, про­никливо передані поезія і краса людської праці, і цей благородний гуманістичний сенс утілено у високохудожню, довершену живо­писну форму.

Картина має чітко виражені, навіть протиставлені два плани і зображує два приміщення. На першому плані напівтемна кімната килимарської майстерні, у якій працюють прості, бідно одягнені прялі. Дві сходинки ведуть до сусідньої кімнати, розташованої де­що вище, у глибині картини. Ця кімната залита потоком світла, яке яскравим снопом променів падає зліва зверху, освітлюючи сті­ни приміщення, завішані красивими гобеленами сріблисто-сіро- блакитного кольору. Перед гобеленами стоять жінки в ошатних сукнях і зачісках за модою XVII ст. Ліворуч на підлозі кімнати із гобеленами, притулений до красивої різьбленої підставки, стоїть великий музикальний інструмент — віола да гамба.

Присутність панянок у майстерні поряд із простими ткаля­ми — це візит учасниць чергової палацової вистави. Придворні па­ні, фрейліни королеви разом із Веласкесом прийшли до майстерні, щоб дібрати килими для декорацій до майбутньої вистави. Там же, на тлі гобелена, можна було «відрепетирувати» які-небудь фраг­менти вистави під музику віоли да гамба.

На задньому плані, у світлому приміщенні висить надзвичай­но гарний килим. Фон килима — сріблисто-сіро-блакитний; верх його — небо з білими хмарками і блідо-рожевими, літаючими аму­рами, низ — море, що йде до горизонту. Праворуч видно групу: на спині білого бика-Юпітера сидить Європа. Зображення бика і Європи виконано бляклими фарбами. На першому плані килима виткано дві жіночі фігури в античному одязі, праворуч — Арахна. На Афіні Палладі — насунений на лоб блискучий шолом зі світ­лого металу із зеленувато-блакитним відтінком і ясно-блакитний панцир. З-під шолома богині вибивається мідно-червоне кучеряве волосся; на опуклій округлій щоці — кіноварно-грубий рум’янець, вираз очей — злий.

У давніх міфах іспанський реаліст відчув не містику, а вели­кий життєвий сенс і народну мудрість. Цей погляд визначив і роль міфу про Арахну, «процитованого» в картині «Прялі». Веласкес уводить кадр із міфологічною сценою до загальної тканини реалі­стичної станкової картини не для того, щоб піти від дійсності, а на­впаки, щоб наблизитися до неї та розкрити деякі сторони сучасно­го художнику реального життя.

  1. тя зала «Франсіско Гойя — найвизначніший, неперевершений живописець і графік XIX ст.»

(Демонструються репродукції робіт Франсіско Гоіїі: «Суд ін­квізиції», «Дім божевільних», «Процесія флагеллантів», «Капрі- чос», «Страхіття війни», «Похорон сардінки», «Тавромахія», «Маха оголена», «Маха одягнена».)

  1. Розповідь учителя

Наймасштабнішою фігурою у живописі на межі XVIII—XIX ст. був іспанський художник і гравер Ф. Гойя, який повернув велич живопису своєї країни.

Персонажі картин і офортів Гойї вічно живі, пов’язані з наро­дом і його боротьбою.

Франсіско Хосе де Гойя (ісп. Francisco José de Goya y Lucientes; 1746—1828) — іспанський живописець і гравер.

Франсіско народився у містечку Фуендетодос поблизу Сараго­си, дитинство провів у будинку матері, дочки збіднілого дворяни­на. Невдовзі сім’я придбала будинок у Сарагосі й за кілька років переїхала туди (бл. 1749). Батько був ремісником-позолотником. Зберігся офіційний акт про смерть батька Гойї з лаконічною при­пискою: «Не заповідав нічого, адже нічого було заповідати».

Гойя створює багато історичних і жанрових картин, малюнків і картонів для Королівської мануфактури Санта Барбара у Мадри­ді. Його картони вирізнялися надзвичайним розмаїттям, багат­ством фантазії, оригінальністю задумів і майстерністю виконання. Цей декоративний у своїй основі живопис, що зображував вуличні сценки, святкування, прогулянки, ігри міської молоді, художник збагатив новими композиціями, укрупненням фігур, барвистістю колористичних знахідок, безпосереднім відчуттям національного життя, сприйнятої ним нібито зсередини.

Словникова робота. Картон (у спеціальному значенні) — допоміжний малюнок, що точно відображає задуману компози­цію або її фрагмент і виконаний у масштабі майбутнього твору. Картоном завершується підготовча робота митця над стінним розписом (рідше — картиною). Картон також виконують під час роботи над гобеленом, інкрустацією, мозаїкою, вітражем, різьбленням тощо.

У середині 1790-х років у творчості художника відбувається пе­релом. Похмурі сторони іспанської дійсності постають перед ним у всій їх неприкритій наготі. Нове бачення художником дійсності, його критичний підхід до неї відображені у невеликих компози­ціях — «Суд інквізиції», «Дім божевільних», «Процесія флагел- лантпів» (1790-ті). 1800 року Гойя створив «Портрет королів­ської сім'ї», на якому Карл IV із дружиною, дітьми та близькими зображений із винятковою реалістичністю.

В останні роки XVIII ст. художник створив чудову серію офор­тів «Капрічос» (1793—1797), що складається з 83 творів, загаль­ний дух яких сам Гойя висловив у коментарях до одного з листів: «Світ — це маскарад... Усі хочуть здаватися не тими, ким вони є, усі обманюють і ніхто себе не знає».

1810 року Гойя створює графічний цикл з ЗО аркушів — «То- реадорство з часів Сіда». Наступний цикл, «Прислів'я» (18 арку­шів), був своєрідним продовженням «Капрічос».

Війна з Наполеоном завершується ганебною поразкою. При­страсний патріот, Гойя відгукується на це ще однією серією офор­тів на 80 аркушах — «Страхіття війни» (1810—1815).

Водночас у картинах, написаних у цей час («Похорон сардін- ки», серія офортів «Тавромахія»), Гойя зберіг властивий йому динамізм, чітке композиційне вирішення, любов до життя. Неза­баром Гойя залишається в повній самоті. Після смерті дружини і майже всіх дітей він купує заміський будинок на річці Мансана- рес, де живе дуже замкнено. Тут, у «Будинку глухого чоловіка», Гойя розписує олією по штукатурці стіни. Він створює 15 компози­цій фантастичного і алегоричного характеру.

1823 року він їде до Франції, у Бордо,— старий, глухий, слаб­кий, не знаючи французької мови, без слуг... У Бордо він писав здебільшого портрети друзів, опановував техніку літографії.

Гойя працював майже до останнього дня. «Мені бракує здоров’я і зору, і тільки воля підтримує мене»,— писав він. Потім він нама­лював старого на милицях і підписав малюнок: «Я все ще вчуся». До Іспанії Гойя повернувся 1826 року після чергового періоду хво­роб, а згодом знову поїхав у Бордо, де й помер 1828 року.

  1. Виступи учнів із повідомленнями,

підготовленими індивідуально

  1. й «екскурсовод»

Про гравюри Франсіско Гойї «Капрічос» і «Страхіття війни» написано чимало. Є серйозні дослідження, що детально простежу­ють долю чи не кожного образу. Кожну гравюру митця пронизує нещадної гостроти сарказм: у кожній фантасмагорія межує із справжнім реалізмом, який є характерним для всього іспанського мистецтва.

Після важкої хвороби на лихоманку 1792 року Гойя залишився глухим і став відлюдкуватим. Упродовж 5 років, які пішли на оду­жання, він багато читав про Французьку революцію та її філосо­фію. У результаті з’явилась гірка серія гравюр, яку було опублі­ковано 1799 року під назвою «Капрічос» (ісп. Caprichos). Темні видіння, зображені у цих гравюрах, частково пояснює сам автор у підписі: «Сон розуму породжує чудовиськ». Вони демонструють гострий, сатиричний розум художника. У цій створеній у два ета­пи серії (80 гравюр) Гойя не тільки висміює людські пороки (легко­важність, боягузтво, легковірність, нещирість, тупу жорстокість, бажання жити чужим розумом та ін.), а ще й висвітлює у гротеско­вій формі весь традиційний іспанський лад, разом із його найсвяті- шими ідеалами.

  1. й «екскурсовод»

Дві з найвідоміших картин Гойї — «Maxa оголена» (1797— 1800, Прадо, Мадрид, Іспанія) та «Маха одягнена» (1800—1803, Прадо, Мадрид, Іспанія) — зображують ту саму жінку в тій самій позі, відповідно оголену та одягнену. Він намалював «Маху одяг­нену» у відповідь на обурення в іспанському суспільстві після по­передньої, оголеної. Без будь-яких претензій на алегоричний чи міфічний зміст, ця картина була першим у західному мистецтві абсолютно світським зображенням жіночого оголеного тіла на по­вний зріст. Гойя відмовився домалювати вбрання на ній, замість цього створивши нове полотно.

Особу Махи точно не визначено. Найпоширенішими є версії, що це герцогиня Альба, із якою Гойя, начебто, мав стосунки, або ж коханка Мануеля де Годоя, який пізніше і став власником картин. Жодної з цих теорій не доведено. 1808 року картини було вилучено Фердінандом VII, а 1813 року інквізиція конфіскувала обидві ро­боти як непристойні.

  1. та зала «Сальвадор Далі — яскравий виразник

модерністських течій в культурі XX ст.»

(Демонструються репродукції робіт Сальвадора Далі, про які йдеться у розповіді вчителя та повідомленнях учнів.)

  1. Розповідь учителя

Сальвадор Далі (кат. Salvador Felipe Jacinto Dali Domenech;

  1. 05.1904—23.01.1989) — видатнийіспанськийхудожник-сюрре- аліст. Народився 11 травня 1904 року в родині дона Сальвадора

Далі-і-Кусі і доньї Феліпи Доменеч. Дитинство Далі минуло в Ка­талонії. Ще у ранньому дитинстві можна було помітити його не­стримну енергію та ексцентричний характер. Часті вередування й істерики змушували батька Далі гніватися, але мати, навпаки, усіляко намагалася догодити улюбленому синові. Вона вибачала йому навіть найогидніші витівки. Як наслідок, батько для сина перетворився на втілення зла, а мати — добра.

Талант Сальвадора Далі до живопису проявився у досить юно­му віці. У 4 роки він, із дивним для такої маленької дитини старан­ням, намагався малювати. Першу свою картину Сальвадор Далі намалював, коли йому виповнилося 10 років. Це був невеликий імпресіоністський пейзаж, написаний на дерев’яній дошці олійни­ми фарбами. Далі днями просиджував у маленькій кімнаті, малю­ючи картини.

У містечку Фігерасі Далі брав уроки рисунка у професора Жо- ана Нуньєса. Під досвідченим керівництвом професора талант юного Сальвадора неабияк розвинувся. Уже у 14 років годі було й сумніватися у здібностях Далі до малювання. Коли йому випов­нилося 15, його вигнали із чернечої школи за погану поведінку. Але він зміг успішно скласти всі іспити і вступити до інституту (так в Іспанії називали школу, що надає повну середню освіту). Інститут йому вдалося закінчити (1921) із блискучими оцінками. Далі вступив до Мадридської художньої академії. У 16 років Далі почав викладати свої думки на папері. Відтоді живопис і літерату­ра стали рівноцінними частинами його творчого життя.

На початку 1920-х років Далі захоплювався роботами футури­стів, проте був сповнений рішучості створити власний стиль у жи­вописі. У цей період інтерес Далі був прикутий до витворів велико­го генія кубізму Павло Пікассо. У тогочасних картинах Далі мож­на помітити вплив кубізму («Молода дівчина», 1923).

Вступивши до гурту, що об’єднався навколо Андре Бретона, він почав створювати свої перші сюрреалістичні роботи («Кров солод­ша за мед», 1928; «Світлірадощі», 1929).

  1. року Далі закохався в Олену Дьякову (Галу). На той час вона була дружиною письменника Поля Елюара. Саме ця жінка на все життя стала музою генія Далі. 1934 року Далі та Гала побра­лися. Гала жила життям Далі, а він обожнював її, захоплювався нею. Наприкінці 1960-х років взаємини між Далі й Галою зміни­лися на гірше.

  2. року картини Далі почали приносити йому популярність («Час, що розплився»; «Постійність пам’яті»). Незмінними те­мами його творінь були руйнування, тлінність, смерть.

1937 року Далі відвідує Італію з метою ознайомлення з живо­писом епохи Відродження. Після окупації Франції німцями (1940) Далі їде до Каліфорнії (СІЛА), де відкриває нову майстерню. Са­ме там великий геній пише, напевно, одну з найкращих своїх книг — «Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим». Коли цю книгу 1942 року було видано, вона відразу викликала критику з боку преси і прихильників пуританського товариства.

1953 року відбувається велика ретроспективна виставка Саль­вадора Далі в Римі (24 картини, 27 малюнків і 102 акварелі). Ра­ніше, 1951 року, напередодні «холодної війни», Далі розробляє теорію «атомарного мистецтва», опубліковану в цьому ж році в «Містичному маніфесті». Він ставить собі за мету повідомити глядачеві ідею про сталість духовного буття навіть після зникнен­ня матерії («Голова Рафаеля, що відривається», 1951).

Наприкінці 1950-х років геніальність великого художника бу­ла поза сумнівом. Полотна, написані Далі у 1960-ті роки, оцінюва­ли у величезні суми. Багато хто із мільйонерів уважав за необхідне мати у своїй колекції картини Далі.

У листопаді 1988 року Далі потрапив до клініки із діагно­зом «серцева недостатність». Серце Сальвадора Далі зупинилося 23 січня 1989 року. Його тіло забальзамували (на його прохання) та поховали в центрі однойменного музею під нічим не позначеною плитою. Життя цієї людини було яскравим і геніальним. Сальва­дора Далі можна сміливо назвати неповторним найбільшим генієм сюрреалізму XX ст.

Словникова робота. Сюрреалізм — авангардистська течія, що виникла після Першої світової війни спочатку у літературі Франції, а потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва. Сюрреалізм проголосив джерелом мистецтва сферу над свідомого (сни, інстинкти, галюцинації), а методом обрав розрив логічних зв’язків, які змінювалися суб’єктивними асоціаціями.

  1. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими індивідуально

  1. й «екскурсовод»
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   42

Схожі:

Книга перша Книга друга
В змінених формах тіла. О боги,- бо ж од вас переміни,- 3] Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився
Книга дзеркало життя. Книгу прочитав на крилах політав. Хто вчиться...
Мета: Ознайомити з поняттями «каталог», «картотека». Розширити світогляд учнів. Стимулювати пізнавальну активність. Виховувати любов...
Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній,...
Книга рекомендована до видання вченою радою Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (протокол №11...
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)»
Колесников А. Excel 2000 (русифицированная версия). – К.: Изд группа ВНУ, 1999. – 496 с
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)»
Колесников А. Excel 2000 (русифицированная версия). – К.: Изд группа ВНУ, 1999. – 496 с
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)»
Колесников А. Excel 2000 (русифицированная версия). – К.: Изд группа ВНУ, 1999. – 496 с
Книга призначена науковцям, викладачам, аспірантам і студентам філологічних...
...
Книга про Гайдамаччину ХХ століття
Книга є збіркою радіопередач авторського циклу Романа Коваля “Отамани Гайдамацького краю”, який в 2000 – 2001 роках прозвучав на...
Книга перша. Фарисеї за роботою
Наводиться чимало маловідомих або і зовсім невідомих фактів щодо майже половини народних депутатів України від БЮТ та вождів цієї...
Книга ключ до знань. Книги читати усе знати. З книгою подружишся...
Країни Знань. Я загадаю вам за­гадку, якщо ви правильно її відгадаєте, то зрозумієте про якого друга йдеться
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка