|
|
Скачати 5.95 Mb.
|
Вікова періодизація дитинства Особистість є багаторівневою системою, яка поетапно формується впродовж усього життя. Кожен вік є якісно особливим етапом і характеризується багатьма змінами. Особливості віку залежать від умов життя, стосунків з людьми, рівня розвитку психологічної структури особистості, знань і мислення, сукупності певних фізіологічних ознак. У житті людини виокремлюють дошкільний, шкільний вікові періоди і період соціальної зрілості — дорослість. Кожен із них складається з відповідних вікових етапів, які характеризуються певними особливостями. Критеріями розвитку дитини є анатомічні, фізіологічні, психологічні, педагогічні, фізичні показники стану організму. До анатомічних належать розвиток кісткової, м´язової, серцево-судинної та статевої систем. Фізіологічні охоплюють показники діяльності органів дихання, кровообігу, залоз внутрішньої секреції, нервової системи. Психологічні показники відображають особливості сприйняття, пам´яті, уяви, мислення, мовлення, темпераменту, характеру. Показниками фізичного розвитку є зріст, вага, обсяг грудної клітки, стан м´язів. Педагогічні критерії визначають можливості розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного виховання дитини. Своєрідне бачення умов і рушійних сил розвитку людських якостей на стадії дитинства, закономірностей перебігу фізіологічних, сенсорних, емоційних, вольових та пізнавальних процесів, особливостей формування дитини як особистості засвідчує народний досвід виховання, згідно з яким періодизація дитинства здійснювалася за принципом раннього залучення до праці: — від народження до 2—3-х років — діти, які потребують особливої опіки батьків та інших членів сім´ї (“Матері з рук не виходить, матері по п´ятах ходить”); — від 3-х до 14-ти років — підготовка до активного життя. У межах цього етапу вирізняють два періоди: 1) до 7 років (“до пастуха”); 2) від 7 до 14 років. П´ятирічна дитина — вже “підпасич”, допомагає старшим дітям, а в 6— 7 років (“як зуби почнуть випадати”) — уже пастух. Дівчинка “год з шести тягає гребінку з валом, коли мати пряде”, а з 7—8 років починає прясти; — від 14 до 17—18 років — “готова робоча сила”. Ян-Амос Коменський основою вікової періодизації вважав етапи виховання, кожен з яких триває шість років: материнська школа, навчання у початковій школі; навчання в гімназії; завершення навчання. Французький педагог-гуманіст Жан-Жак Руссо (1712—1778) виокремлював два періоди розвитку: від народження до 2 років (час фізичного виховання); від 2 до 12 років (період розвитку “зовнішніх почуттів”). Костянтин Ушинський вважав перші сім років життя періодом першого дитинства і підготовки до шкільного навчання. Згідно з концепціями періодизації дошкільного дитинства виокремлюють три головні періоди розвитку протягом перших шести років життя дитини, кожен з яких є кроком до загальнолюдських цінностей, нових можливостей пізнавати, емоційно освоювати і перетворювати світ. Ці періоди відмежовані один від одного рівнем психічного розвитку дитини. Кожен попередній створює умови для наступного, їх послідовність не може бути штучно “змінена” у часі: немовлячий період (перший рік життя), раннє дитинство (від одного до 3-х років), дошкільне дитинство (від 3-х до 6—7-ми років). Сучасна психологія вирізняє такі періоди загального дитинства: — немовля (від народження до року; окремо акцентується на першому місяці як періоді народженості); — переддошкільне (раннє) дитинство (від 1 року до З років); — дошкільне дитинство (від 3 до 6 років); — молодший шкільний вік (від 6 до 11—12 років); — середній шкільний вік (підлітковий) (від 12 до 15 років); — старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років). Педагогічна вікова періодизація, що виходить із завдань виховання дітей на різних етапах дошкільного дитинства і відображає практику їхнього навчання і виховання у дошкільних закладах, зумовлює поділ дитинства на ранній вік (від народження до 2 років), молодший дошкільний вік (від 2 до 4 років), середній дошкільний вік (від 4 до 5 років), старший дошкільний вік (від 5 до 6— 7 років). Особливо важливий останній рік дошкільного дитинства, який передує навчанню в школі. Програми виховання дітей у дошкільних закладах складені за окремими роками життя або віковими періодами для конкретизації завдань, змісту і методів виховання і навчання. Вікові й індивідуальні особливості дітей Визнаючи необхідність вікового та індивідуального підходу до дитини, сучасна педагогіка спирається на ідеї української етнопедагогіки, яка закумулювала психолого-педагогічні знання про вікові та індивідуальні особливості дітей і виховання. Українське дитинознавство найбільшу увагу приділяє характеристиці дітей від народження до п´яти років. Це свідчить про те, що народ емпірично дійшов висновку про вирішальну роль раннього дитинства у формуванні особистості. Народне дитинознавство дає психолого-педагогічну характеристику кожному року життя дитини до п´ятирічного віку. 1. Про новонароджену дитину кажуть “пискля”, “народженяточко”. Назви кількамісячної дитини характеризують її дії як здобутки розвитку. Дитина, яка емоційно спілкується з дорослим, — “сміюн”, “плакса”; починає сидіти і повзати, — “сидун”, “плазун”, “лазуночка”; ходить, — “дибун”, “ходун”; вчиться говорити, — “сокотун”, “белькотун”, “воркота”; має успіхи в оволодінні мовою, — “щебетун”, “цвіркотун”; повільно вчиться говорити, — “мовчун”. Уже в цьому віці звертали увагу на індивідуальні особливості дітей: швидка дитина — “бігунець”, голосна — “зіпун”, любить хвалитися — “хвастунець”. 2. Дворічну дитину називають “стрижак”, “друга каша”, “друге літо”, її як індивідуальність характеризують словами “балакуча”, “нишкла”, “понура”, “тихоня”. 3. На третьому році життя: “третяки”, “третє літо”, “гулячки”, бо допитливість і активність у пізнанні світу є головною ознакою цього віку. 4. Чотирирічна дитина — “четвертак”, “четверте літо”, “четверта каша”. її рухливість і самостійність позначають назвами “метунець”, “шмиглик” та ін. 5. П´ятирічна дитина — “п´ятак”, “п´ятиліток”, “підпасок” (готується допомагати старшим дітям по господарству, виявляє інтерес до праці). Згідно з етнопедагогікою кожен вік дитини потребує відповідного виховання, в якому найголовніше — співучасть в усіх здобутках розвитку. У народі кажуть, що людина, крім свого дитинства, стільки разів вчиться ходити, говорити, діяти самостійно, скільки у неї є дітей. Дитина в дошкільному віці, коли відбувається особистісне становлення, має бути центром уваги батьків та інших членів сім´ї, які впливають на її розвиток. Народна мудрість наголошує на необхідності гуманного виховання: не втручання, не управління, а співучасть у розвитку дитини. Ідеї народної педагогіки про необхідність врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей видатні педагоги і мислителі Я.-А. Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Джон Локк (1632—1704), Л. Толстой, Софія Русова (1856— 1940) розвинули в педагогічну теорію природовідповідності, згідно з якою виховання дітей має бути адекватним особливостям їхнього розвитку. У психічному розвитку дитини простежуються періоди відносно помірних, поступових змін (дитина упродовж тривалого часу зберігає однакові психологічні риси) і різких, стрибкоподібних змін, пов´язаних із зникненням попередніх, появою нових психологічних рис. Л. Виготський назвав їх віковими кризами. У стабільному періоді розвиток відбувається поступово, шляхом малопомітних змін, які, відповідно до закону переходу кількісних змін у якісні, реалізуються стрибкоподібно — як новоутворення в організмі та психіці людини. Відносно коротким у часі критичним періодам властиві відчутні зміни фізичного і психічного розвитку. Вікові кризи виникають при переході від одного вікового періоду до іншого в результаті якісних перетворень у сфері соціальних відносин, діяльності та свідомості. У дитячому віці виокремлюють кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу шести-семи років, підліткову кризу. Кризові періоди часто пов´язані з труднощами в налагодженні контакту з дитиною, оскільки новий етап розвитку вимагає зміни ставлення до неї, а дорослі здебільшого практикують звичний стиль виховання. Досвідчені, вдумливі батьки, педагоги у своїй взаємодії з дитиною виходять з того, що кризові періоди виникають неодмінно і не так важко дорослому у цей період спілкуватися з дитиною, як їй із собою та іншими людьми. Дорослі повинні весь час відкривати нові можливості дитини, створювати умови для їх розвитку. Оскільки психічні якості не виникають самі по собі, а формуються в процесі виховання, яке спирається на розвиток, то охарактеризувати дитину певного віку неможливо без урахування умов її виховання і навчання. Тому психологічна характеристика віку виявляє передусім ті психічні якості, які можна і необхідно сформувати у дитини. Виховання дітей дошкільного віку ґрунтується на його загальних особливостях. Головними напрямами виховання є:— фізичний розвиток дитини, охорона і зміцнення її здоров´я;— розвиток діяльності, пізнавальної активності, формування різних видів мислення, пам´яті, уяви;— вироблення моральної спрямованості особистості; навчання спілкуванню і стосунків з людьми;— формування готовності до систематичного шкільного навчання. У ранньому і дошкільному періодах життя виховання справляє великий розвивальний вплив за умови максимального використання активності дитини, залучення її До діяльності, яка найповніше відображає її інтереси, ставлення до навколишнього світу. Для дитини першого року життя особливо важливе спілкування з дорослими, яке спонукає її звертати увагу на предмети, оволодівати першими звуками і словами, забезпечує психологічний комфорт. Маля починає орієнтуватися у навколишньому середовищі, в нього розвиваються основи наочно-дієвого мислення. На цьому етапі важливо забезпечити різноманітне спілкування з дитиною. У ранньому віці (1—3 роки) розвиваються мовлення, ходьба, з´являються перші уявлення про зв´язки в навколишньому світі. Граючись із предметами, дитина вивчає їх властивості, вчиться їх використовувати. У цей період першочерговим є розвиток предметно-маніпулятивної діяльності, через яку дитина пізнає світ, розвиває свідомість і самосвідомість. Дошкільний вік (3—6 років) пов´язаний з домінуванням ігрової діяльності. На нього припадають головні досягнення дитини у пізнавальному (формуються уявлення про зв´язки різних сфер дійсності, образне і початки логічного мислення, сенсорні та інтелектуальні здібності), емоційно-вольовому розвитку (окреслюються прийоми саморегуляції, самостійність поведінки, розвиваються усвідомлена дисциплінованість, ініціативність дій, здатність до спілкування, формуються почуття обов´язку, відповідальності тощо). На межі 6—7 років життя формуються передумови для успішного переходу до шкільного навчання. Виховання дитини дошкільного віку має орієнтуватися на особливості її розвитку в молодшому, середньому і старшому дошкільному віці. У вихованні молодших дошкільників важливо створити сприятливі умови для розширення кола предметів і явищ, які вони пізнають, допомагати в ознайомленні з ними, для розвитку спілкування з дорослими й однолітками. Це особливо актуально перед вступом дитини до дошкільного закладу, оскільки полегшує її адаптацію в ньому. У вихованні дітей середнього дошкільного віку слід розвивати дослідництво, експериментування, самостійний пошук відповідей на різноманітні питання, цілеспрямованість поведінки і діяльності, заохочувати до довірливих стосунків і вчити усвідомлювати свою роль у спілкуванні. Старших дошкільників ознайомлюють з моральними цінностями: вчать правильно поводитися, спрямовують їхню творчу активність, інтереси до різних видів діяльності, які у цей період набувають значного розвитку. У дітей на 6—7-му роках життя слід виховувати психологічну готовність до навчання у школі, розвивати навички вільного спілкування. Загальні вікові особливості розвитку по-різному реалізуються в кожної дитини. Педагогіку, яка не орієнтується на індивідуальний темп розвитку дитини, індивідуально-психологічні відмінності дітей, називають “бездітною”. Індивідуально-психологічні відмінності — стійкі особливості психічних процесів, за якими люди відрізняються один від одного. Індивідуальність характеризують природні задатки, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам´ять, уява, увага, мислення), інтереси і потреби, воля і почуття, здобутий у процесі розвитку досвід. Дітей однакового віку розрізняють за типологічними особливостями вищої нервової діяльності, фізичного і духовного розвитку, здібностями та інтересами. Знання педагогом темпу індивідуального розвитку дитини, її “психологічного портрета” на кожному етапі дошкільного дитинства допомагає йому в конкретизації, спрямуванні педагогічних умов розвитку, оскільки, як зауважувала Софія Русова, індивідуалізація є найважливішою вимогою справедливого виховання. Дитину зі збудливим типом нервової системи необхідно підтримувати і спрямовувати на корисні справи; виключити з навколишнього оточення все, що збуджує, суворо дотримуватися режиму дня, розвивати і закріплювати процеси гальмування за допомогою організації спокійної діяльності, навчання самоконтролю. Дитині із сильною, рухливою, врівноваженою нервовою системою потрібно допомогти стабілізувати її інтереси, пред´являти постійні вимоги до поведінки, контролювати, чи ретельно доводить вона до кінця розпочату справу. У вихованні малорухливої дитини важливо розвивати інтерес до діяльності, заохочувати до роботи цікавим результатом, схвалювати вияви активності, ініціативи. Особливої уваги потребує дитина зі слабкою нервовою системою, якій не можна пред´являти завищені вимоги, а тим більше осуджувати її за невдачі. Вміло використовуючи метод навіювання, педагоги, батьки допоможуть їй впевнитися у своїх силах. Недостатнє врахування особливостей вищої нервової Діяльності дітей породжує дисгармонію їхніх взаємин із навколишнім світом, людьми, собою. Актуальність цієї проблеми спричинена тим, що у ранньому дитячому віці формується акцентуація (лат. accentus — наголос) особистості — граничний вияв окремих психологічних якостей, Рис характеру особистості. Залежно від домінування певних якостей дитина сприймає світ і себе у світі, реагує на зовнішні впливи щодо себе. У несприятливих для неї ситуаціях можливі різноманітні відхилення в її поведінці, неврози. Це вимагає від педагога знання особливостей кожного типу акцентуації особистості, особистісних якостей дітей і відповідного спрямування своєї роботи. Діти демонстративного типу є абсолютним центром сім´ї, вимагають постійної уваги до себе і схвальних оцінок. Нестійкий тип дитини формується за недостатньої уваги до її виховання, тому необхідно, щоб дитина більшість часу займалася цікавою і корисною справою, а спілкування з однолітками було змістовним і рівноправним. Діти гіпертимного типу виявляють самостійність, невтомність. Слід визнавати і підтримувати ці переваги, поступово навчаючи аналізувати свої можливості, бачити помилки і прагнути виправити їх. Представники психоастенічного типу перебувають у постійному страху за себе, своє здоров´я, стосунки з іншими людьми, наслідки своєї поведінки. Тому педагогічна робота повинна бути спрямована на підвищення їхньої самооцінки і зміцнення зв´язків з навколишнім світом. При цьому слід спиратися на позитивні аспекти їхньої поведінки, забезпечувати формування повноцінної особистості. У процесі виховання необхідно враховувати статеві відмінності психічного розвитку, правильно формувати психологічну стать дитини, основи усвідомлення якої закладаються у 6—8-місячному віці, коли малюки вчаться розпізнавати чоловіків і жінок. У дошкільному дитинстві відбувається поступове усвідомлення своєї статі, формується адекватна поведінка, стосунки з однолітками іншої статі. Тому слід працювати з тими батьками, які спрощено бачать тендерні аспекти формування дитини, заперечуючи значення ласки у вихованні хлопчиків або вважаючи дівчинку нездатною до участі у прийнятті серйозних рішень. У майбутньому ці батьківські помилки можуть спричинити жорстокість або нерішучість їхніх дітей. В індивідуалізації виховання важливо враховувати особливості психічного розвитку дітей різних статей. Згідно з дослідженнями у хлопчиків і дівчаток дошкільного віку різна “стратегія мозку”, їхні емоції мають різну генетичну основу. Дівчатка частіше і яскравіше виражають співчуття іншій людині, у них вища опірність стресовим ситуаціям, гнучкість в адаптації до нових умов. Дещо раніше за хлопчиків вони починають говорити, мають більший запас слів, вживають більше іменників і прикметників, використовують складніші граматичні конструкції. Дівчатка надають перевагу процесу міжособистісного спілкування, а не результату, виразніше виявляють ставлення до дорослих і емоційніше реагують на їхні оцінки, охоче запрошують до гри хлопчиків. У початковій школі відмінників більше серед дівчаток, що зумовлене їхньою акуратністю, старанністю, схильністю до заучування і відтворення готових способів виконання завдань. Хлопчики краще орієнтуються у просторі, раніше починають відрізняти головне від другорядного, узагальнювати. Вони схильні до результативного спілкування, частіше використовують дієслова, рідко прагнуть до спільних з дівчатками ігор, самостійніші у виборі товаришів для спільної діяльності. Неоднаковими є реакції дітей різної статі на оцінювання їхньої діяльності. Хлопчикам важливо, що саме оцінюється в їхній діяльності, дівчаткам — хто їх оцінює і як. Тобто хлопчиків цікавить суть оцінювання, дівчаток — емоційне спілкування з дорослими, для них важливо, яке вони створили враження. Дуже емоційно реагують дівчатка на позитивні і негативні оцінки. При цьому в них активізуються всі відділи мозку (зорові, слухові, асоціативні) незалежно від того, що в їхній діяльності оцінюють. Хлопчики реагують тільки на значущі для них оцінки. Правильно організоване навчання дітей дошкільного віку передбачає використання диференційованих навчальних програм (завдань, змісту і методів навчальних впливів) з урахуванням темпів засвоєння матеріалу, адже саме в дошкільному віці виявляються рівні можливостей дітей. Важливо при цьому знати, що середній рівень розвитку є не недоліком, а нормою. Батьки і педагоги, які намагаються “витягнути” дитину на високий рівень, травмують її постійними завищеними вимогами і незадоволенням. Диференційований підхід відрізняється від індивідуального тим, що, знаючи про особливості дітей, вихователь розподіляє їх на умовні підгрупи, добираючи для них відповідний за обсягом і складністю навчальний матеріал. Загалом, без знання і врахування закономірностей вікового та індивідуального розвитку дітей неможлива ефективна педагогічна діяльність. |
|
ТЕМА ЛЕКЦІЇ №7 Машина Н.І. Страхування для туристичних підприємств. Навчальний посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. –368 с |
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
|
ПСИХОЛОГІЯ вищої школи НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист №14/18. 2-669 від 17. 03. 2006 року) |
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |
|
1. ВСТУП. ГЕОГРАФІЧНЕ ПІЗНАННЯ ЗЕМЛІ Пробний навчальний осібник. – Львів: ВНТЛ-Класика. 2006 – 160 с. Тести усі з видання: Тести і практичні роботи. 6 клас: Посібник... |
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних... |
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №6. СІМЕЙНЕ ПРАВО Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття особи та її право дієздатність Правове становище... Трофанчук Г.І. Римське приватне право: Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с |
|
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України... Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл |
Тема: Літературна мова. Мовна норма. Культура мови Студенти повинні... Глущик С. В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник. 4-те видання, перероблене і доповнене. – К.: А. С. К.,2006 |