Українська мова як основа сучасного ділового спілкування
В основі ділової української мови лежить літературна мова. При цьому слід розрізняти поняття національна мова і літературна.
Національна мова охоплює всі слова мови незалежно від стилю і сфери вживання (історизми, діалектизми, жаргонізми, розмовно-просторічні, нецензурні слова); поняття „національна мова” дуже близьке до поняття „мова художньої літератури”, оскільки в художніх творах для створення історичного, територіального, соціального колориту використовуються майже всі слова мови.
Літературна мова – це не мова художньої літератури, а унормована відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, мистецтва, преси, телебачення. Сучасна українська літературна мова характеризується уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою і розгалуженою системою стилів. Формуючи себе як фахівця в галузі розумової праці й уявляючи, що така діяльність неминуче вимагатиме спілкування, слід відточити техніку свого усного та писемного мовлення.
Однією з визначальних ознак культури мовлення є правильність. Правильність мови – це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови. Відомо, що літературна норма утворюється як наслідок суспільно-історичного добору мовних елементів з-поміж наявних або тих, що створюються заново чи залучаються з пасивного запасу минулого й уявляються як правильні, придатні для загального вживання. Критерій правильності – мовна дійсність конкретної епохи, а її еталон – сувора відповідність правилам, за допомогою яких сформульовано норми.
Правило – це положення, яке виражає певну закономірність або пропонує нормативний спосіб використання мовних засобів у писемному та усному мовленні. Є правила орфоепічні, орфографічні, граматичні (регулюють застосування форм слів залежно від словозміни і словоформи), синтаксичні; пунктуаційні (корегують розстановку розділових знаків).
Головною ознакою літературної мови є унормованість. Мовна норма (лат. norma – мірило, правило, установлений зразок) – це загальноприйнятий звичай вимовляти, змінювати і записувати слово; це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Унормованість охоплює:
орфоепію (правильна вимова звуків і звукосполучень);
графіку (передача звуків на письмі);
орфографію (грамотне написання слів);
лексику (доцільне слововживання);
морфологію (правильне вживання морфем);
синтаксис (способи поєднання слів условосполучення і речення);
стилістику (відбір слів залежно від ситуації спілкування);
пунктуацію (правильне вживання розділових знаків).
Якщо в орфографії, орфоепії, граматиці норми орієнтуються на зразок, модель, еталон, то в лексиці норма підпорядковується змістові, залежить від контексту. Мовні норми фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови. Культура усного і писемного спілкування передбачає досконале знання та послідовне дотримування усіх мовних норм. Тому поряд з такими важливими питаннями культури мови, як оволодіння правилами граматики, правопису, вимови і наголошення, величезне значення має також вивчення і правильне використання лексичних засобів вираження думки залежно від мети і змісту висловлювання. Порушення норм слововживання призводить до змішування при використанні близьких за сферою вжитку, але не цілком семантично тотожних слів, які звичайно розрізняються своїми синтаксичними зв’язками, уживанням у певній мовній ситуації.
Мовлення – спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність, що виражається в процесах вираження й обміну думок. Це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність. Функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення – як процес.
Мові, справочинству (діловодству) українською мовою відводиться важлива роль у формуванні ділового іміджу сучасного українського інтелігента, ділової людини. Допущена помилка в документах, наукових працях – зайве підтвердження професійної непридатності спеціаліста і життєві проблеми для нього як пересічного громадянина.
Факт правильного мовного оформлення того чи іншого офіційного документа набуває великої юридичної та практичної значущості. Навчальна дисципліна має на меті вивчити мову ділових паперів, спеціальних текстів, виробити стиль спілкування під час виробничих нарад, засідань, сформувати мовленнєвий етикет. Вислів давніх греків − „Заговори, щоб я тебе побачив”, – красномовно свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.
|