|
|
Скачати 1.45 Mb.
|
2. Політичні інститути: види, взаємодія та роль у політичній системі. Особливими засобами впливу на політичну владу, її завоювання та ви- користання є політичні інститути - політичні організації та органи держа- вного і недержавного характеру. Вони мають певну організаційну будову, керівні органи, функції та юридичний статус. Політичні інститути поділяють на власне- і невласнеполітичні. До перших відносять державні органи, органи місцевого самоврядування, органи виборчого процесу, політичні партії, суспільно-політичні рухи та лобістські групи. До других - громадські організації, трудові колективи та засоби масової інформації. Наприклад, профспілки не є політичними за своєю природою організаціями (вони по- 56 кликані захищати соціально-економічні інтереси трудящих), але закон дає їм право брати участь у певних політичних процесах, наприклад, у виборах органів влади, обговоренні проектів державних рішень тощо. У вітчизняній літературі політичну систему нерідко представляють лише як сукупність політичних інститутів: держави, у якій зосереджена політична влада; політичних партій, які ведуть боротьбу за владу і правлять державою; громадських формувань, суспільних рухів, ЗМІ, церков, які також прагнуть впливати на прийняття політичних рішень. Ця «мала політична система» позначається у політології терміном «політична організація суспільства». Вона є організаційною основою політичної системи і головним інструментом політичної влади. Ознаки, структура та функції держави.Концепції походження та сутності держави. В античні часи поняття «держава» (точніше, її відповідники: у старо- давніх греків - «поліс», у римлян - «республіка») трактувалося широко і не відділялось від суспільства. Термін «держава» у його сучасному трактуванні («stato») - як суспільний (політичний ) інститут - запровадив італійський мислитель епохи Відродження Ніколо Макіавеллі. Однак чітке розмежування держави і суспільства здійснили такі філософи Нового часу як Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо та ін. У тріаді «індивід - суспільство - держава» вони розрізняли кожен феномен, простежуючи їх взаємозв'язок і доводячи, що індивіди, які жили у напівдикому стані, спочатку утворювали суспільство (як наслідок господарської, військової, релігійної та іншої взаємодії), а потім і державу для своєї безпеки та регулювання суспільних відносин. У науковій літературі поняття «держава» визначається, як правило, через такі категорії як « суспільний інститут», «політична влада», «право», «територія». Щодо походження та сутності держави існує ряд концепцій: патріарха- льна, теократична, договірна, соціально-економічна та ін. Найпоширенішою з них є договірна теорія (Г.Гроцій, Т.Гоббс, Ж.Ж.Руссо), яка поясняє вини- кнення держави в результаті укладення угод між людьми про створення спі- льних органів влади, які виражатимуть волю народу та захищатимуть його. 57 Концепція завоювання (Є.Дюрінг, Л.Глумпович) пов'язує виникнення дер- жави із завоювання одних народів з іншими. Такої думки дотримувався, на- приклад, М.Костомаров, пояснюючи генезу держави Київська Русь завдяки войовничій ролі полян. Соціально-економічна концепція (К.Маркс, Ф.Енгельс) пов'язує виникнення держави з поділом суспільства на економічні класи: імущі класи формують політичну владу, її органи для захисту своїх майнових інтересів і забезпечення правопорядку в суспільстві. Атрибутами, невід'ємними складовими держави є: населення, тери- торія та інститути влади й управління. Крім того, до важливих ознак дер- жави відносять примус (право на застосування сили), правопорядок, що його встановлює законодавство, збір податків, адміністративно-територіальний поділ та ін. Французький мислитель XVI ст. Жан Боден обґрунтував у якості визначальної та обов'язкової ознаки держави її суверенність - наявність у держави ніким не обмеженої влади. Структурними компонентами держави є представницькі, виконавчі та судові органи. її вищий представницький орган наділений законодавчими повноваженнями. Структуру держави можна розглядати у горизонтальному та вертикальному аспектах. Крім цього вона може бути представлена у вигляді трьохгранної піраміди, ребра якої, спрямовані до вершини, символізують види державних органів, а вершина - главу держави. Функції, роль держави у суспільстві (економічна, соціальна, правозахисна, культурно-виховна та ін.) близькі за своєю суттю у різних типів держав, але їх конкретний зміст залежить від історичних традицій та політич- ної ідеології, що лежить в основі державної діяльності. Так, ліберали розро- били концепцію «мінімальної держави», згідно з якою держава створює умови для самодіяльності громадян у різних сферах суспільного життя; вона не обмежує, а стимулює їх соціальнозначимі ініціативи, діє, наче «нічний сторож», який охороняє власність та встановлює правопорядок. Комуністична ідеологія, обстоюючи державну (загальнонародну) власність на засоби виробництва та відповідальність держави за здійснення економічної, соціа- 58 льної, культурної та інших видів політики, навпаки, формує концепцію «ма- ксимальної», «тотальної держави». Держава, мовляв, має управляти еко- номікою, іншими сферами суспільного життя, повинна дати своїм членам освіту, роботу, житло тощо. Це, в кінцевому результаті, призводить до зане- паду держави через пасивність, безініціативність громадян, їх патерналістські настрої. Форма державного правління: поняття, різновиди, український досвід. Поняття «форма держави» характеризує найбільш загальні ознаки дер- жави, зумовлені інституційними і територіальними способами організації впади, набором засобів, які вона використовує. Розрізняють форму державного правління, форму державного устрою та політичний режим як форму держави. Форма державного правління вказує на спосіб організації верховної влади в суспільстві і відповідає на питання: хто формує ці органи ( інститут глави держави, парламент, уряд, верховний суд), які їх функції у суспільстві та взаємне підпорядкування. Арістотель виділяв три доцільні форми правління: монархію, аристократію і політію. Сьогодні наука і політична практика виділяє дві форми державного правління: монархію і республіку. В аб- солютній монархії вся повнота влади належить одній людині, яка отримала її від Бога чи людей і може передавати своїм нащадкам. Монарх формує і спрямовує діяльність уряду і суду, а також парламенту, якщо вважає за потрібне його створення. Держава в цьому випадку є власністю монарха. Недаремно Людовик XIV стверджував: «Держава - це я!» З переходом до Нового часу все більше повноважень монархів передавались до виборних органів (станових чи всенародних), що породило такі різновиди держав як дуаліс- тичні та парламентські __________монархії, у яких повноваження державних органів регулюються конституційними законами (конституційні монархії). Республіка - це держава, яка є справою народу. Саме він формує вищі державні органи, наділяє їх конституційними повноваженнями і є сувереном. 59 Однак, політичні права у республіці можуть належати як обмеженій кількості людей, так і всьому народу. Там, де доступ до державної влади має аристократія, це - аристократична республіка, де капіталісти - буржуазна республіка, де весь народ - народна (демократична) республіка. Саме тому в назві ряду держав (в першу чергу тих, де при владі комуністи) вико- ристовується слово «народ»: Народна Республіка Китай, Народно-демокра- тична Республіка Корея тощо. Залежно від того, хто формує уряд, утверджує програму його діяльності, контролює та може відправити у відставку, республіки є президентські, па- рламентські і змішані. У змішаних республіках перевагу щодо впливу на уряд може мати або президент, або парламент, тому мова може йти про пре- зидентсько-парламентську чи парламентсько-президентську республіки. Новітня українська держава постала спочатку у формі парламентської республіки (УНР), далі - радянської (УРСР), аз 1991 р. - президентської республіки. Але згодом встановилась президентсько-парламентська форма правління, за якої глава держави мав великі повноваження. Він міг одноособово (за формальним поданням прем'єр-міністра) призначали віце-прем'єр- міністрів, керівників міністерства чи комітетів, глав адміністрацій областей, районів тощо. Під час Помаранчевої революції (грудень 2004 р.) у пакеті зі змінами до виборчого законодавства було ухвалено Закон України «Про вне- сення змін до Конституції України», який передбачив перехід України з 2006 р. до парламентсько-президентської республіки. Така трансформація звужує коло повноважень глави держави і розширює права Верховної Ради й КабінетуМіністрів України. Форма державного устрою. Форма державного устрою - це територіально-організаційне структурування держави та її органів. Проста форма устрою представлена унітарною державою, а складна - федерацією і конфедерацією. Складна форма постає як союз окремих держав, що має єдиний центр влади. В умовах конфедерації спільно ведуться лише окремі державні справи (як правило, обо- 60 ронні та зовнішньополітичні). При цьому союзні держави зберігають свій суверенний статус, громадянство, грошову одиницю тощо. За федеративного устрою об'єднана держава регулює більшість суспільних справ, в т.ч. тих. що стосуються економіки, соціальних проблем, правопорядку. Вийти зі складу федерації можна лише за згодою громадян усього союзного утворення. Конфедерації є, як правило, нетривкими формуваннями. Вони або роз- падаються, або трансформуються у федерацію. Прикладом першої тенденції є Об'єднана Арабська Республіка, яка розпалася на Єгипет і Сирію, а другої - Швейцарська Конфедерація, яка лише за назвою є конфедеративним утворенням, а по суті - федерацією (з 1848 р.). До статусу конфедерації близький також Союз Російської Федерації та Білорусі, започаткований за ініціативою Б.Єльцина та О. Лукашенка. У світі налічується 16 федерацій. На сучасному історичному етапі спостерігається розпад таких держав, у т.ч. на європейському континенті - СРСР, СФРЮ, Чехословаччина. Однак сили набирають й інтеграційні процеси. Така міжнародна організація як Євро- пейський Союз (об'єднує 25 держав) поступово набирає ознак союзної дер- жави, створюючи наддержавні органи, спільні силові структури, грошову одиницю, запроваджуючи Конституцію ЄС, яка передбачає, крім усього іншого, спільне громадянство. Україна є унітарною державою з одним внутрішнім політичним утво- ренням - Автономною Республікою Крим. Ця автономія має свою Консти- туцію, Верховну Раду, Раду Міністрів. Але її повноваження є обмеженими. Наприклад, Верховна Рада АРК не може ухвалювати закони, а керівництво силовими структурами (міліцією, прокуратурою, службою безпеки) призна- чається і контролюється всеукраїнської владою. Типологія держав. Поняття правової та соціальної держави. Сучасні та історичні держави можна типологізувати за різними озна- ками. За типом політичної влади і режиму держави поділяються на демократичні, авторитарні, тоталітарні. За соціальною (класовою) основою вони бувають рабовласницькі, феодальні, буржуазні, пролетарські. Держави 61 класифікують також за національною ознакою: національні, бага- тонаціональні, поліетнічні, імперські; за домінуючими функціями - соціальні, правові, поліцейські тощо. У новітній історії, коли монархії почали трансформувались у республіки, актуальною стала проблема конституціоналізму. Конституціоналізм - антитеза феодальній тиранії. Він передбачає необхідність правового визна- чення повноважень верховної державної влади, межі між нею та правами і свободами громадян. З ідеї конституціоналізму сформувались поняття кон- ституції держави та конституційного правління. Конституціоналізм відкриває шлях до правової держави, у якій має дотримуватися принцип верховенства права, гарантія прав, свобод людини й громадянина, судовий захист особи, підзаконність влади та органів управління, взаємна відповідальність держави і громадян. Найбільший вклад у теорію правової держави внесли Дж.Локк, Ш.Монтеск'є, І.Кант, Р.Моль, Ф.Хайєк та ін. Теорія і практика соціальної держави набула поширення у другій по- ловині XX ст. у найрозвиненіших країнах Західної Європи: ФРН, Швеції, Швейцарії, Австрії, Франції, Норвегії. її ідеологи Т. Ріттер, К. Хессе, А. Бра-ун, Д.Ролс, М. Годе та ін. вважали, що сучасна держава повинна перш за все дбати про добробут і безпеку громадян. Тому однією з її важливих функцій вважається перерозподіл доходів між різними соціальними верствами для того, щоб забезпечити права кожної людини на гідне життя. Ідея соціально орієнтованої держави посідає чільне місце в соціал-демократичному русі, який пропагує ідеї рівності, справедливості, соціального миру та злагоди. Соціальною державою може стати країна з високим рівнем економічного розвитку та зрілою демократією. Як зазначено у першій статті Конституції, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Однак не всі ці ознаки набули достатнього наповнення реальним змістом. Це, в першу чергу, стосується соціальності української держави, адже економіка 62 Партія як політичний інститут: ознаки, функції, типи. Політичні партії, громадські організації та рухи належать до недержавних, добровільних інститутів. їх формування, соціальне призначення та права в Україні визначені у 36 та 37 статтях Конституції, законами «Про об'єднання громадян» (16.06.1992р.) та «Про політичні партії в Україні» (5.04.2001р.), власними статутами та програмними документами. Розбудова демократії в Україні супроводжується активним використанням її громадянами консти- туційного права на об'єднання. Яку частину суспільства об'єднують партійні формування? Партія - це добровільне об'єднання громадян, прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку. Оскільки таких програм може бути багато, то й число партій інколи сягає кількох сот. Однак політичне майбутнє мають лише ті партії, які висувають реальні програми і які підтримує значна кількість громадян. Політолог із США Дж. Лапаламбара вказує на такі ознаки партій як організованість, наявність власної ідеології і програми, боротьба за владу та електорат. Партії здебільшого формуються із комітетів (штабів), що підтримують на виборах кандидатів на високі державні пости, з парламентських фракцій та масових суспільних рухів, з ініціативи груп рядових громадян тощо. У структурі партій можна виділити партійних лідерів, партійну еліту та актив, рядових членів партії, а також партійний електорат (симпатиків партії). Функції партії поділяються на: 1) політичні (осмислення та представлення інтересів суспільних груп, народу в цілому, боротьба за владу, формування органів влади, вироблення та реалізація політичного курсу); 2) ідеологічні (розробка партійної ідеології, ведення пропаганди та агітації, політичне виховання членів партії, широкого народного загалу); 3) організаційні (прийом громадян у партію, підбір кадрів для партійних структур та державного апарату, організація партійних фракцій у представницьких ор- ганах влади). 63 Можливі різні критерії типології політичних партій. За участю у владі виділяють правлячі, опозиційні та нейтральні партії; за соціальною та де- мографічною базою - буржуазні, робітничі, селянські, жіночі, молодіжні; за ідеологічною спрямованістю - ліберальні, консервативні, комуністичні, соціал- реформістські; за політичним темпераментом (програмними цілями та методами їх досягнення) - праві, ліві, центристські, право- і лівоцентристські, ультраліві та ультраправі. (Типологію основних українських партій за тем- пераментом. Поняття і види партійних систем. Політичні партії країни представляють собою певне системне утворення. Однак, крім зв'язків між партійними організаціями, які сформувалися у політичному процесі, поняття «партійна система» акцентує увагу на зв'язок партій з органами державної влади. На ту чи іншу партійно-владну кон- фігурацію впливають різні чинники: розстановка політичних сил, тип полі- тичного режиму, історичні традиції та інше. Важливим є також наявність певної кількості впливових політичних партій. За підтримкою електорату та відносною кількістю місць у парламенті партії поділяють на мажоритарні, які здобувають більше 50% голосів виборців, домінуючі (ті, що мають найбільшу підтримку електорату, але меншу за 50%) і міноритарні (рівень їх підтримки не сягає більше 10%). Так звана двопартійна (бінарна) система, яка діє у США, Великобританії та ряді інших держав, має дві впливові партії, одна з яких отримує більше половини голосів виборців. Ця мажоритарна партія (наприклад, у 2004 році - Консервативна партія США) формує уряд (кабінет) і одноособово править країною. Демократична партія США є в опозиції і чекає підтримки електорату. У ФРН мажоритарних партій немає. Тут є дві домінуючі партії - соціал-демократи та християнські демократи, які набирають на виборах 30-40%) голосів. Кожна з них утворює блоки з так званими «половинними» партіями - Партією зелених та Вільними демократами, які спроможні набрати лише 10-15% голосів. Сума голосів одного з блоків сягає більше 50% і він стає правлячим. Така партійна система 64 часто називається два з половиною партійною. Останніми роками при владі у Німеччині перебував блок соціал-демократів та зелених. Однак, восени 2005 р. після чергових парламентських виборів жодна з домінуючих у Німеччині партій не змогла створити традиційний блок, який би представляв собою парламентську більшість. Це мало наслідком утворення т.з. „великої коаліції" між християнськими та соціальними демократами під проводом перших. На виборах вона разом зі своїми союзниками набирає більшість голосів і формує уряд. Найбільш досконалу типологію партійних систем запропонував Дж.Сарторі. Він виділяє сім типів партійних систем: однопартійну, гегемоністську, домінування, двопартійну, обмеженого плюралізму, поляризованого плюралізму та атомізовану. їх характеристику. Етапи становлення та сучасний стан багатопартійності в Україні. У Радянській Україні до 1990 року самостійних національних партій не було. Так звана Компартія України була лише територіальною складовою КПРС, адже союзна партійна організація, на відміну СРСР як держави, судувала не на федеративному, а унітарному принципі. У роки горбачовської перебудови почали формуватися власне українські політичні партії і до кінця 1991 року їх налічувалося 11(РПУ, ДПУ, ЛДПУ, ХДПУ, ПДВУ та інші). Однак на виборах у Верховну Раду УРСР, які відбувалися весною 1990 року, право на висунення кандидатів у депутати мали лише КПУ-КПРС та гро- мадські організації. Цим правом сповна скористалися новостворені патріо- тичні громадські формування, в результаті чого у парламенті Радянської України постала Народна Рада, яка, хоч і була у чисельній меншості, вико- нувала роль локомотива національно-визвольної боротьби. Закон __________про вибори у Верховну Раду України, прийнятий у 1993 році, надавав право партійних структурам висувати своїх кандидатів у народні депутати. Це стимулювало створення нових українських партій, число яких наприкінці 1993 року сягнуло 32-х. Напередодні парламентських виборів у 1998 році закон запро- вадив змішану виборчу систему, за якою половина депутатського корпусу формувалася за партійними списками. Кількість партій знову істотно зросла і 65 становила 52 партійні формування. Подібне сталося і у період 1998-2002 років. Число партій в Україні перевищило 130, багато з яких не мали власної соціальної бази та організаційних структур. Тому у 2003-2004 роках Міністерство юстицій України провело перереєстрацію існуючих партій на основі вимог Закону «Про політичні партії в Україні». Майже 40 партій не змогли підтвердити задекларовану кількість своїх членів, відповідну роботу партійних осередків і були зняті з реєстрації. Але уже восени 2005 року кі- лькість політичних партій знову відновилася. У 90-х роках XX століття в Україні функціонувала атомізована партійна система, яка складалася з багатьох маловпливових партій, а уряд формувався на позапартійній основі. Однак, після парламентських виборів 1998 року українська партійна система набрала рис системи поляризованого плюралізму, коли уряд формувався із числа представників центристських сил, а право-ліва опозиція, представлена такими впливовими партіями як, з одного боку, КПУ, СПУ та СелПУ, а з іншого - НРУ, гостро критикувала парламентську більшість та уряд. Подібна ситуація склалася і після виборів 2002 року. Тоді, незважаючи на високий результат опозиційних сил, пануюча в Україні еліта за рахунок мажоритарників і тиску на опозицію зуміла створити у Верховній Раді центристську більшість і обрати головою парламенту В.Литвина - лідера блоку «За Єдину Україну», за який проголосувало лише 11,7% виборців (Результати голосування за партійними списками у 2002 році. Після перемоги на президентських виборах В.Ющенка, партійна система України набирає нової конфігурації. Істотно на цей процес впливає об'єднання політичних сил у великі партійні структури. Громадські організації і рухи, їх роль у політичному житті. Громадські організації - добровільні об'єднання, які створюються для задоволення соціально-економічних, культурологічних, наукових, спортивних та інших неполітичних потреб та інтересів. Тому вони не належать до власне політичних інститутів. Однак ці формування співпрацюють з партіями в процесі реалізації своєї статутної мети. Закон України «Про об'єднання 66 громадян» (1992) проголошує такі права легалізованих громадських органі- зацій: представляти і захищати законні інтереси своїх членів, брати участь у політичній діяльності, вносити пропозицію до органів влади, засновувати ЗМІ, набувати майнових прав. Сьогодні в Україні діє біля 1900 всеукраїнських громадських організацій, найвпливовішими серед яких є профспілкові об'єднання, спортивні та молодіжні організації. Особливою формою об'єд- нання громадян є так звані «неформальні групи», які не мають фіксованого членства і не реєструються в органах влади (прихильники спортивних команд, відомих артистів тощо). Суспільні рухи, на відміну від партій та громадських організацій, не мають фіксованого членства та чіткої організаційної структури. Вони вини- кають на основі народної ініціативи з метою розв'язання певних суспільних проблем і після досягнення поставленої мети, як правило, припиняють свою діяльність або трансформуються у більш стійкі об'єднання. Прикладом сус- пільно-політичних рухів є рух «Україна без Кучми», який об'єднав у 2001- 2002 роках значну частину населення України, десятки політичних партій та громадських організацій, громадян різних ідейно-політичних орієнтацій. Незважаючи на масовість і тривалість, рух не зумів усунути від влади Л.Кучму та його оточення. Однак він продемонстрував силу народної волі та рішу- чість значної частини українського народу боротися з авторитарно-олігархі- чним режимом. Він змусив владу, хоча б на певний час, повернутися обличчям до суспільних проблем. Прикладом трансформації суспільно-політичних рухів у партії є формування на базі руху «зелених» Партії зелених України (1992) та перетворення громадського руху «Пора», який був однією з рушійних сил Помаранчевої революції, у Громадянську партію «Пора» (2005). |
|
Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент» |
Конспект лекцій Частина II Суми Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012.... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЧАСТИНА 2 ПЛАНОВІ ГЕОДЕЗИЧНІ МЕРЕЖІ Лісевич М. П., Ільків Є. Ю Геодезія. Планові геодезичні мережі.: Конспект лекцій.Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2010. 131с |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ» Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,... |
|
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей України. / Г. Ю. Каніщев, Ю.І. Кисіль, В. О. Малишев, Г. Г. Півень, О. А. Яцина. – Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей.... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки... |
|
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних... Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено Васійчук В. О., Гончарук В.Є., Дацько О. С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В. В., Мохняк С. М., Петрук М. П., Романів А. С., Скіра... |