|
|
Скачати 1.45 Mb.
|
3. Типи політичних систем. Особливості політичної системи України. Історичні та сучасні політичні системи країн світу можна класифікувати за різними ознаками. Основною з них є тип політичної влади, адже влада - головний системоутворюючий компонент політичної системи. За джерелом і 67 характером політичної влади політичні системи поділяють на демократичні, авторитарні і тоталітарні. На механізм функціонування політичної системи помітно впливають кількість і сила політичних партій (наявна партійна система). Враховуючи цей чинник, політичні системи можна поділити на одно-, дво- і багатопартійні. Г. Алмонд, беручи за критерій особливості політичних культур, виділив англо-американську, континентально-європей- ську, доіндустріальну (частково індустріальну) та тоталітарну політичні си- стеми. Прихильники марксистської теорії основним принципом класифікації висувають класовий характер влади і тип суспільно-економічної формації. На цій підставі політичні системи поділяють на рабовласницьку, феодальну, капіталістичну й соціалістичну. Політичні системи, крім наведеної типології, можна поділяти на відкриті й закриті, консервативні та динамічні, прогре- сивні й реакційні, стабільні та перехідні. Політична система сучасного українського суспільства належить до пере- хідного типу. Це - пострадянська, посткомуністична, посттоталітарна політична система, яка має «родимі плями» минулого суспільного ладу. Разом з тим, це політична система з демократичною політичною орієнтацією, що закріплена в Конституції України, багатопартійна, відкрита для реформ. Вона поєднує при- кмети командно-змагальної та соціопримирливої системи, синтезує традиції східно-європейської і західно-європейської політичних культур. Основними __________завданнями подальшого розвитку сучасної української по- літичної системи є : - побудова демократичної, правової та соціальної держави з ефективно діючими парламентом, урядом, незалежними судовими органами, чітким розподілом повноважень кожної з гілок політичної влади; - формування зрілого громадянського суспільства як сукупності вільних людей та їх самодіяльних організацій, особливо, профспілок і політичних партій;утвердження принципів народовладдя, законності політичного та іде- ологічного плюралізму, прав опозиції, гласності та інших засад демократичної політичної системи. 68 ЛЕКЦІЯ 7. Політика та етнонаціональні відносини. План лекції: 1. Поняття етносу, нації та етнополітики. 2.Національна свідомість. Націоналізм, інтернаціоналізм, космополітизм. 3. Суб'єкти, принципи та види державної етнополітики. 4.Етнополітика української держави. 1. Поняття етносу, нації та етнополітики. 1. Важливими суб'єктами і об'єктами політики є етнічні спільноти -нації, народності та етнічні групи. Етнос (від грецького ethnos - народ, плем'я) - група людей, яка має спільних предків, спільну територію, культуру і мову, самоусвідомлює себе і володіє етнонімом (самоназвою). У своєму історичному розвитку етноси пройшли стадії родів, племен, народностей і націй. Із 4-х тисяч етносів, які проживають на планеті Земля, біля 800 досягли стадії націй. Лише десята частина з них, в т. ч. українська, налічують понад 10 мільйонів чоловік. Нації - це політизовані етноси - ті, що прагнуть власної державності, або уже здобули її. Якщо врахувати, що у світі існує біля двохсот державних утворень, то стає зрозумілим, що значна частина етноспільнот веде боротьбу за реалізацію свого природного права на власну державність, яка може існувати у формі національної чи союзної держави, або мати форму національно- територіальної чи національно-культурної автономії. У сучасній науковій літературі ведеться полеміка щодо природи і сут- ності націй. Культурологічна, політична, історико-економічна, психоло- гічна та етнічна теорії націй по-різному пояснюють націєгенезу та істотні ознаки національних спільнот. Одні вважають домінуючою рисою нації спі- льність культури, інші - політичного чи економічного життя, спільні психо- логічні ознаки чи спільне походження. Очевидним є той факт, що ґенеза націй може відбуватися двома шляхами: через політизацію етносу і через 69 спільне проживання людей різного етнічного походження в одній державі. Спільна держава сприяє формуванню єдиної мови, спільної культури і спі- льних психологічних рис. На цій основі за способом формування виділяють нації етнічні (німецька, японська, італійська, чеська, словацька та ін.), політичні, які ще називають громадянськими, територіальними націями, чи націями-державами (американська, канадійська, бра-зилійська та ін.) й етногромадянські нації, у яких поєднується етнічним територіально- громадянський принцип (французька, британська, іспанські та ін.). До числа останніх слід віднести і сучасну українську націю. Це варто підкреслити, оскільки в літературі прийнято говорити про формування української політичної нації, що не є коректним з наукової точки зору. В Україні головною державотворчою силою є український етнос (етнічна нація), яв становить 77,4% населення країни. Саме ця сила є авангардом творення Новітньої нації, яка об'єднає етнічних українців, малочисельні народи України (кримських татар, гагаузів та ін.) і національні меншини – росіян, угорців, білорусів тощо. До речі, у Конституції України використовується два терміни - «українська нація» та «український народ». Останній об'єднує усі етноси і етнічні групи, які проживають на території України . Етнічна нація, яка виборола власну державність, вважається повномасштабною нацією. У ХУШ-ХІХ ст. на руїнах колишніх імперій почали виникати т. з. «на- ціональні держави», які до цього, мали або формували спільну мову, куль- туру, економічне життя, риси характеру тощо. Головними функціями таких держав є забезпечення суверенного існування нації, примноження її еконо- мічного та духовного потенціалу, налагодження співпраці з іншими країна- ми. У нинішніх умовах розбудова нових національних держав, з одного боку, стимулюється закріпленим у міжнародних документах правом націй на са- мовизнання (статут ООН (1945), Гельсінські угоди (1975) тощо), а з іншого - стримується домовленістю про непорушність існуючих міждержавних ко- рдонів. Головними умовами реалізації права нації на створення своєї держа- 70 ви, які визначені у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966), є: 1) наявність території компактного проживання; 2) здатність до економічного самозабезпечення; 3) відсутність територіальних та інших претензій до сусідніх народів; 4) гарантія прав національних меншин, що опинилися на території новоутвореної держави. Національною меншиною вважається етнічна група, яка не є корінним етносом, але члени якої є грома- дянами тієї чи іншої національної держави, мають спільні етнокультурні особливості, намагаються їх виразити через відповідні соціальні інститути. Кожна етнічна спільнота (нація, народність, національна меншина), маючи власні інтереси, веде політичну діяльність, спрямовану на їх реаліза- цію. Ця етнополітика може збігатися чи суперечити політиці держави, по- літичних партій, міжнародних організацій. Етнополітика політичних суб'єктів представляє собою сукупність намірів, планів та конкретних дій, спря- мованих на збереження чи зміну політичного, економічного або культурного статусу етнічних спільнот, утвердження міжетнічної злагоди і миру, консолідацію громадян держави у монолітний народ. 2. Національна свідомість. Націоналізм, інтернаціоналізм, космополітизм. Національна свідомість - це сукупність політичних, соціальних, еко- номічних, моральних, релігійних поглядів, норм поведінки, звичаїв і тради- цій, ціннісних орієнтацій та ідеалів, які відображають особливості життєді- яльності національних спільнот. Ця свідомість включає ставлення народу до своєї історії та культури, свого політичного статусу, до представників інших націй, почуття патріотизму, національної гідності та гордості. Осно- вою національної свідомості є національна самосвідомість, яка має об'єк- том відображення власну спільноту. Вона виступає індивідуалізованою фо- рмою, що відображає, перш за все, ступінь засвоєння елементів загальнонаціональної свідомості окремими представниками нації. її поява пов'язана з утвердженням індивідом свого «Я» як невід'ємної частини певної 71 спільноти («МИ») через зіставлення з представниками інших груп («ВОНИ»), порівнюючи ознаки, що вирізняють «ЇХ» від «НАС». Національна свідомість, як і будь-яка інша, має психологічний (буденний, емпіричний) та теоретичний (ідеологічний) рівні. Національна ідеологія - це сукупність поглядів щодо інтересів нації і шляхів їх забезпечення. Вона має політичний зміст і стає засобом згуртування нації навколо мети розбудови вла- сної державності. Близьким, але ширшим за змістом від «національної ідео- логії», є категорія «націоналізм». За висновком англійського вченого Ентоні Сміта, слово «націоналізм» має такі значення: усвідомлення належності до нації; ідеологія нації, яка включає способи реалізації національних прагнень; полі- тичний рух за досягнення цілей нації; процес формування чи відродження націй і національних держав. Націоналізми бувають інтегральні (тоталітарні), які суворо підпорядковують особу інтересам нації і ратують за радикальні дії для їх досягнення, і демократичні, ліберальні, які з повагою ставляться до прав і свобод людини і громадянина, прав національних меншин, малочисельних народів, ведуть боротьбу у рамках існуючих законів та загальнолюдських норм моралі. Перший тип націоналізму (інтегральний) був домінуючим серед борців за суверенність України у 20-30-х рр. XX ст. (його ідеолог та провідник - Д. Донцов), другий - культивувався в українському суспільстві, починаючи з середини 40-х рр. Його сповідували українські дисиденти (Л. Лук'яненко, М. Горинь, В. Чорновіл та ін.) та використовують сучасні національно-демократичні та націоналістичні партії. Серед них Народний рух України (1993), Конгрес українських націоналістів (1993), Організація українських націоналістів (1995). Ядром націоналізму (національної свідомості і самосвідомості) є наці- ональна ідея - уявлення про ідеальне влаштування життя нації та шляхи реалізації цього ідеалу. В національній ідеї також відображається те, заради чого вона існує, її місце серед інших народів, історична місія. На різних етапах розвитку нації національна ідея видозмінюється, набирає актуального змісту. Так, наприкінці 80-90-х рр. XX ст. сенс української національної ідеї зводився до мети розбудови суверенної національної держави. Сьогодні 72 національна ідея українців зосереджена на завданні входження до європей- ських та євроатлантичних структур, від чого залежить подальша доля укра- їнського народу. Одним із різновидів націоналізму, його радикальним виявом є шовінізм - ідеологія і політична практика, спрямована на розпалювання між- національної ворожнечі та ненависті. Термін «шовінізм» походить від прі- звища солдата французької армії Шовіна - фанатичного прихильника завойовницьких походів Наполеона. Шовінізм, як правило, проявляється тоді, коли в державі один з етносів сягає привілейованого стану й намагається будь-що зберегти свої панівні позиції або, коли має місце поневолення і гноблення великими і сильними націями менш розвинутих і залежних народів. Тоді прийнято говорити про великодержавний шовінізм (на- приклад, російський великодержавний шовінізм за часів царату та Радянсь- кого Союзу). Космополітизм базується на ідеї світового громадянства. Він пропагує відмову від національних традицій, патріотизму. Його проявами є бездумне запозичення іноземних зразків і технологій, схиляння перед усім закордонним тощо. Космополітизм слід відрізняти від інтернаціоналізму, який є ідеологією і політикою, що виражає співпадання корінних інтересів націй і прагнення до об'єднання зусиль різних народів для їх реалізації. Нині активно відбувається інтернаціолізація виробництва, інформаційного та освітнього простору, наукових досліджень, екологічних та інших проблем. 3. Суб'єкти, принципи та види державної етнополітики. Етнічна політика, як і будь-яка інша, має свої суб'єкти та об'єкти. її суб'єкти - це етнічні спільноти, держави різних форм правління та устрою (імперська політика, політика національної, федеративної чи союзної держави), політичні партії правого (консервативного) та право-центриського спрямування, націо- нальні (національно-визвольні) рухи і, в кінці-кінців, етнічно свідома особа. Об'єктами етнополітики є етнічні спільноти різного рівня цивілізаційного поступу та різного соціально-політичного статусу. До недавнього часу (до початку 73 XX ст.) етнополітика великих держав і націй характеризувалася завойовницькими війнами, експансіонізмом, нищівною експлуатацією малочисельних і менш розвинених народів. У світі панували закони джунглів: перемагав і панував сильніший. З поширенням демократії, гуманізму на міжнародні відносини сформувались нові, цивілізовані принципи етнополітики: право націй на са- мовизначення, рівноправність націй і народностей, захист прав національних меншин, діалог сторін та укладення компромісів, рішуче заперечення шовінізму, екстремістського націоналізму та ін. Ці принципи знайшли відображення у міжнародному праві і підтримуються зусиллями національних держав та між- народних організацій. Як показує світовий досвід, реальна державна етнополітика може бути різною. З одного боку формуються механізми розв'язання етнополітичних проблем шляхом задоволення насущних потреб етнічних спільнот, узгодження дій етногруп та влади, надання етнічним групам відповідного організаційно- політичного та правового статусу, а з іншою - відверте нехтування вимогами етносів, і більше того, колонізація їх території представниками панівної нації, депортація на інші території, а то й відверта асиміляція чи етноцид. Так, нацисти винищували народи «неарійської раси» в концентраційних таборах, у США вдавались до резервації корінного населення (індіанців), комуно-радянський уряд має на своєму рахунку голодомор в Україні 1932- 1933 рр., оголошення окремих народів зрадниками з наступною їх де- портацією. В наслідок політики етноциду царського уряду кількість народів Російської імперії протягом часу її існування зменшилось із 180 до 100. У сучасній Росії тотально винищується непокірний Москві чеченський народ. Політична поведінка етногруп, які відстоюють власні інтереси також може бути різною. Тут можлива конструктивна співпраця з органами влади, іншими етносами, боротьба за досягнення автономного статусу, самоорганізація у вигляді общин, національно-культурних організацій, добровільна асиміляція чи добровільна міграція на нові території, в тому числі й за межі держави, сепаратизм - боротьба за власну самостійну державу. Етнічна асиміляція - це 74 розчинення етносу у середовищі іншого, як правило, більш чисельного, пануючого у державі народу. У випадку, коли цей процес обмежується запозиченням лише культурних компонентів, він називається акультурацією. При повній асиміляції етнос втрачає свою мову, традиційну культуру, етнічну самосвідомість і перестає існувати. |
|
Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент» |
Конспект лекцій Частина II Суми Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012.... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЧАСТИНА 2 ПЛАНОВІ ГЕОДЕЗИЧНІ МЕРЕЖІ Лісевич М. П., Ільків Є. Ю Геодезія. Планові геодезичні мережі.: Конспект лекцій.Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2010. 131с |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ» Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,... |
|
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей України. / Г. Ю. Каніщев, Ю.І. Кисіль, В. О. Малишев, Г. Г. Півень, О. А. Яцина. – Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей.... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки... |
|
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних... Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено Васійчук В. О., Гончарук В.Є., Дацько О. С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В. В., Мохняк С. М., Петрук М. П., Романів А. С., Скіра... |