|
|
Скачати 1.45 Mb.
|
2. Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. У стародавніх Греції та Римі спостерігається активне звільнення по- літичних поглядів від міфологічної форми та виділення їх у відносно само- стійний розділ філософії. Тут на основі вивчення будови і життєдіяльності полісів здійснюється типологія політичної влади та розробляються концепції ідеальної форми державного правління. Видатний мислитель Стародавньої Греції Сократ (469-399 рр. до н. є.) вважав, що для вдосконалення суспільних відносин необхідне панування розуму над свавіллям волі. Тому державою повинні правити не маса, а добре обізнані в політиці люди. Крім того велике значення Сократ приділив прин- ципу законності. Іншого давньогрецького мислителя - Платона (427-347 рр. до н. є.) вва- жають фундатором політичної філософії. Саме він разом з Ксенофонтом здійснили записи бесід Сократа про суспільство і політику. В своїх працях, написаних у формі діалогу («Держава», «Закони» та ін.), Платон обґрунтував концепцію ідеальної держави. У цій державі, згідно з принципом спра- ведливості, кожен громадянин робить свою справу відповідно до власних задатків, а спільнота людей функціонує на засадах солідарності та колекти- візму; найкращою формою держави є аристократія. Кредо політичної філо- софії Платона: людина для держави, а не держава для людини, адже інтереси одиниці, частини повинні бути, на його думку, підпорядковані інтересам цілого. Філософ виступав за сувору регламентацію суспільного життя. Сказане дає право сучасним дослідникам вважати Платона теоретиком закритого, тоталітарного суспільства. Найвищих досягнень в осмисленні політичного життя у Стародавній Греції здобув Арістотель (384-322 рр. до н. є.). Він, як і Конфуцій, політику тісно пов'язував з моральністю та етикою, які вважав передумовою політики. У своїй головній праці «Політика» Арістотель розглядає позитивні сторони і недоліки різних форм держави. В «правильних», доцільних державах (монархії, аристократії та політії) верховна влада переслідує цілі спільного блага, а в 21 «неправильних», недоцільних (тиранія, олігархія і демократія) - інтереси особистої вигоди. Найкращим державним ладом філософ вважав змішану форму влади, де править середня верства населення. За визначенням Арістотеля людина є «політичною істотою», сутність якої проявляється у колективному, державному житті. У Стародавньому Римі теоретизована політична думка розвивається з першого століття до н. є., нащо істотний впливмало завоювання римлянами Греції у 146 р. до н. є. Фундатор римської політичної філософії Цицерон (106-43 рр. до н. є.) визначав державу як «справу народу», а народ - як сукупність громадян, пов'язаних згодою у питаннях права та суспільних інтересів (трактат «Про державу»). Вагомий внесок у розвиток світової політичної думки зробили римські юристи Сабін, Гай та інші, які стали творцями юриспруденції - науки про «знання справедливого і несправедливого» (І-III ст. н. є.). 3. Політико-релігійні доктрини Середньовіччя. Впродовж періоду Раннього християнства та Середньовіччя розвиток політичної думки здійснювався зусиллями релігійних діячів. Вважається, що Раннє християнство здійснило «першу комуністичну революцію», проголосивши вищими цінностями принципи свободи і рівності, незалежно від походження, майнового та політичного стану людей. Це, на погляд його теоретиків, відкривало шлях до становлення царства Божого на Землі. Одночасно у поглядах патристів (тих, хто закладав основи християнської теології) формувалась ідея про зверхність релігійної влади над світською. Особливу роль у відстоюванні цієї концепції відіграв єпископ Аврелій Августин (354-430). У його творі «Про державу Божу» думка про верховенство церкви у політичному житті сформульована як панування «світла над царством темряви». Великий вплив на політичні погляди Середньовіччя мав Фома Аквінський (1225-1274), який намагався дати філософське обгрунтування католицизму, використовуючи ідейну спадщинуАрістотеля. В творах «Сума теології», «Панування влади» та ін. він доводив, що світ збудований на основі принципу ієрархічності: на чолі цього порядку стоїть Бог. На думку Фоми Аквінського, світська влада є 22 вторинноющодо релігійної, а ідеальноюформоюдержавного правління є монархія - влада одного. Мислитель теологізу-вав також право, джерелом якого він визнавав вічне право (божественний розум), а його проявом - природне право. У XIV ст. провісником свободи совісті став Марсиній Подуанський, який переконував, що Євангеліє - не закон, а повчання і тому у справах віри не може бути примусу, тобто вона була, є і буде справою сумління кожного. Марсиній першим у Середньовічній політичній думці підтримав ідею суспільного договору та народного суверенітету. 4. Політичні вчення епохи Відродження та Реформації. Н.Макіавеллі - фундатор світської політичної науки. Епоха Відродження характеризується формуванням гуманістичних начал у політичній думці та звільненням її від теології. Державу стали кваліфікувати як суспільний інститут, на відміну від того як у античну добу ототожнювали з усім суспільством. Основи світської науки в цей час заклав Ніколо Макіавеллі (1469-1527), який здобув славу найзнаменитішого італійця з часів Цезаря. У центр світобачення він поставив людину, яка у своїй діяльності керується власними інтересами. Політику Макіавеллі розумів як боротьбу за досягнення та здійснення влади, а державу - як стан суспільства (зіаіе), що характеризується певним співвідношенням суспільних сил і взаємин між владою і підданими. Найкращою формою влади, на його погляд, є змішана форма (поєднання монархії, аристократії та демократії), де різні суспільні сили урівноважують одна одну. Макіавеллі змалював правителів, які під час боротьби за владу не звертали уваги на закони і мораль. Це стало причиною уявлень про те, що автор «Володаря» начебто був прихильником принципу «мета виправдовує засоби» (феномен т. з. «макіавеллізму»). У XVI ст. в Європі розгорнувся широкий антифеодальний та антикатолицький рух - Реформація, який заклав основи протестантизму. Мета Реформатори - відновити чистоту християнської релігійності і на цій основі збудувати суспільний лад. Провідними ідеологами Реформації виступили німецький доктор богослов'я Мартін Лютер (1483-1546) та 23 швейцарський мислитель Жан Кальвін (1509-1564). Лютер ратував за обмеження влади папи Римського та церкви взагалі. Його ідея полягала у тому, щоб установити новий церковний устрій - за релігійне життя без церковної організації (праці «До християнського дворянства німецької нації про виправлення християнства», «Про свободу християнства», «95 тез» та ін.). Він закликав до утворення національних держав та церков, де будуть проповідувати Боже слово не латиною, а зрозумілою народові мовою. Для цього він переклав німецькою мовою Біблію (Новий Заповіт). Народ має безумовно підкорятися світській владі на чолі з монархом. Монарх повинен бути підвладний лише «судові розуму», а не церковним законам. Кальвін закликав до впровадження республіканських принципів орга- нізації церковного життя, згідно з якими релігійні общини обирають старшин (просвітерів) і проповідників, котрі виконують релігійні функції як службові обов'язки. Цими ідеями згодом скористалися політичні діячі при розробці республіканських програм у Швейцарії, Нідерландах та Шотландії. Демократія, на думку Кальвіна, є найгіршою формою правління. Його ідеал - встановлення теократії - республіки святих. Істотний вклад у теорію держави вніс ідеолог французького реформа- торства, політичний діяч і юрист Жан Боден (1529-1596). У праці «Шість книг про республіку» він уперше сформулював поняття «суверенітету» як суттєвої ознаки держави. Смисл суверенності держави полягає у тому, що вона представляє найвищу, ніким не обмежену владу. За владний пріоритет у ті часи боролася держава, церква і феодали, а також такий зовнішній політичний чинник як Священна Римська імперія німецької нації. Форма держави, на погляд Бодена, залежить від географічного середовища. Так, жителі Північної Європи розбудовують демократію чи виборні монархії, а для мешканців Півдня характерні абсолютистські монархії. Монарх - суверен, але правління країною, призначення на посади слід поєднувати з аристократичними та демократичними принципами. 24 Нідерландський юрист та державний діяч Гуго Гроцій (1583-1645) сфо- рмував основи вчення про природне право та заклав його у підвалини теорії держави, використавши ідею суспільного договору (трактат «Про право війни і миру. Три книги»). Право він поділяв на природне і волевстановлююче. Джерелом природного права є людський розум, якому притаманне прагнення до спокійного і розумного спілкування між індивідами. Вимогами природного права є не зазіхання на чуже майно, дотримання слова, відшкодування завданих збитків, покарання винних та інші. Природне право є непорушним; воно, за словами Гроція, «не може бути змінене навіть самим Богом». Мислителю належить також ряд вимог щодо взаємин народів і держав. Йдеться про такі принципи природного права у міжнародних відносинах як справедливість, дотримання законів, незастосування сили, воєнних дій, досягнення компромісів у конфліктних ситуаціях та ін. 5. Політична думка Нового часу (XVII- перша половина ХІХст.) Починаючи з XVII ст., в країнах Західної Європи та Північної Америки активно формуються національні школи раціонально осмисленої політичної думки (англійської, французької, американської, німецької). У цей час закладаються підвалини ліберальної політичної ідеології, у якій основне місце займають питання прав і свобод людини і громадянина, народного суверенітету, організації влади та держави. В англійській національній політичній думці в першу чергу слід виді- лити таких мислителів як Томас Гоббс (1588-1679) та Джон Локк (1632-1704) (див. стор.199). Політична доктрина Т.Гоббса викладена у працях «Філо- софські основи вчення про громадянина» (1642), «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та світської» (1651) та ін. Теорію держави філософ формує на основі ідей природного права. Щоб не було «війни всіх проти всіх», люди погодились передати частину своїх природних прав і свобод монарху і підпорядковуватися йому в обмін на дію справедливих законів. Але державна влада не має права втручатися в особисті справи підданих. Вона гарантує свободу, яка дозволяє робити все, що не заборонено законом. 25 Держава, за Гоббсом, - це Левіафан (біблійне чудовисько), штучна людина чи земний бог. В ньому верховна влада - душа держави, судді і чиновники - суглоби, радники - пам'ять, закони - розум і воля, нагороди і покарання - нерви, добробут громадян - сила, мир - здоров'я, розбрат -хвороба, громадянська війна - смерть. Основні політичні погляди Джона Локка викладені у його праці, «Два трактати про правління» (1689-1690). Він вперше чітко розділив поняття «особа - суспільство - держава», поставивши особистість над усім. Від народження особа має такі природні, невідчужувані права: право на життя, свободу і власність. Держава повинна діяти лише з метою захисту прав особистості. Ці ідеї заклали підвалини лібералізму як політичної ідеології та нового, демократичного світогляду. По-своєму Локк трактував ідею суспільного договору та його роль у формуванні держави. На його думку, відмовившись від частини своїх природних прав, люди уклали між собою суспільний договір, утворивши спочатку громадянське, а згодом і політичне суспільство (державу). Але держава не може бути могутнішою за людей: суверенітет залишається за народом. Руйнація держави не означає знищення суспільства; суспільство може створити іншу, досконалішу систему влади. Політична думка у Франції набула бурхливого розвитку у добу Просві- тництва (XVIII ст.), що підготувало ідейну базу для Великої Французької революції 1789-1993 рр. У цей час умами заволоділи ідеїШарля Луї Монтеск'є (1689-1755) та Жан Жака Руссо (1712-1778) . Письменник і правознавець Ш. Монтеск'є (основна праця «Про дух законів», 1748) для пояснення різноманітності державного устрою та тради- ційної поведінки населення різних країн світу використовує поняття «дух нації». На цей дух впливає дві групи факторів: 1) фізичні - клімат, розміри і розташування країни, чисельність населення; 2) моральні - релігія, звичаї, міцність політичного ладу. Ці фактори впливають на зміст законів, за якими живе народ. Принципи правління визначаються почуттями, якими керуються люди. Для республіки - це доброчесність, для монархії - честь, для деспотії - 26 страх. Демократія, на думку Монтеск'є, характеризується деспотизмом більшості. Суттєвим внеском Монтеск'є у політичну науку є обґрунтування ним ідеї поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Це вчення, крім інституційного та функціонального поділу влади, передбачало механізм стримування і противаг різних гілок влади. Ж.Ж.Руссо - автор творів «Принципи політичного права», «Розмірко- вування про походження та основи нерівності між людьми», «Судження про вічний мир» - основну увагу зосередив на обґрунтуванні ідей народного суверенітету. Оскільки попередній суспільний договір, на погляд Руссо, був «приманкою» багатих для бідних, то перехід до свободи має стати укладенням нової угоди, за якою суверенітет у державі повинен належати народові. Свобода буде полягати у тому, що громадяни перебуватимуть під захистом законів, які ж самі приймають. Оскільки народ є єдиним сувереном, то немає сенсу ділити владу на законодавчу і виконавчу. Принципи рівності, свободи та народного суверенітету можуть бути реалізовані лише в умовах республі- канського ладу. Англійські та французькі політичні мислителі мали великий вплив на суспільні погляди «батьків-засновників» США Бенджаміна Франкліна (1706- 1790), Джорджа Вашингтона (1732-1799), Томаса Джеферсона (1743-1826), Олександра Гамільтона (1757-1804) та інших. Одні з них представляли республікансько-демократичну течію політичної думки (Б.Франклін, Т.Джеферсон), інші - федералістичну (О. Гамільтон, Д. Адамс). Т.Джеферсон - політичний діяч, третій президент США, автор «Де- кларації незалежності» (1776). У його концепції державного устрою США була передбачена виборча система, яка надавала право голосу всьому насе- ленню країни чоловічої статі незалежно від майнового стану. Джеферсон був прихильником доктрини про природні права людини, головними серед яких вважав право на життя, свободу та прагнення до щастя. Уряд, який не сприяє заможному, щасливому життю народу, має бути повалений. За- 27 пропонував ввести систему балансів та стримуючих чинників, які б гаран- тували політичну рівновагу між гілками влади. О. Гамільтон - особистий секретар Вашингтона під час війни за неза- лежність - сформулював концепцію сильної централізованої федеральної влади. Економічна федерація мала спиратися на приватні корпорації, свободу підприємницької діяльності при суворій дії законів. Зробив висновок, що одне з найважливіших місць у системі державної влади має займати судова влада, адже навіть добрі закони без такої влади будуть недієвими. Вбачав у державі головною інтегратора суспільства, засіб досягнення загальнонаціональних цілей. Серед німецьких політичних мислителів кінця XVIII - початку XIX ст. слід виділити Іммануїла Канта (1724-1804), Георга Гегеля (1770-1830) та Вільгельма фон Гумбольдта (1767-1835). Видатний німецький філософ І.Кант свої політичні ідеї виклав у працях «Ідеї зальної історії з космополітичного погляду», «До вічного миру», «Метафізичні початки вчення про право» та інші. Кант вважав, що людина є абсолютною цінністю і не може бути знаряддям чужих планів. Вона суб'єкт морального закону, названого філософом «категоричним імператором»: ніколи не роби іншим того, чого не бажаєш самому собі. Але, оскільки не всі дотримуються цієї вимоги, - потрібні закони, які опираються на примус дер- жави. Отже, призначення держави - формування досконалого права та за- безпечення його виконання. Виходячи з цього, Канта вважають одним із тво- рців теорії «правової держави» (чи держави «права»). Громадянин, за Кантом, має три основні атрибути: свободу, рівність та незалежність. Свобода - це звільнення від зовнішнього примусу (крім закону); рівність - однаковість перед законом; незалежність має економічний сенс: людина продає результати своєї праці, а не саму себе. Тільки вільні громадяни володіють правом голосу. Основними видами політичного устрою вважав автократію, аристократію та демократію. Конституційну монархію розглядав як найкращу форму держави при переході від «історичної форми правління» (монархії) до влади народу. 28 Г. Гегель свої політичні погляди сформулював у творах «Енциклопедія філософських наук», «Філософія __________права» та ін. Його погляди пройшли певну еволюцію. Якщо у молодості філософ критикував феодалізм, церковну сис- тему, обстоював права і свободи людини, виступав за справедливу конституцію, рівність суспільних станів, то згодом (після наполеонівських війн) почав захищати аристократію, заперечував революцію як засіб історичного поступу. На його погляд, Світовий Дух обирає собі націю, яка стає панівною у певну добу, а інші повинні їй підкорятися. Крім держави, Гегель говорив про громадянське суспільство. Воно спирається на приватну власність, загальну рівність, виникає разом з буржуазним ладом і характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією і корпораціями. В. фон Гумбольдт у праці «Досвід встановлення меж діяльності дер- жави» (1792) обґрунтував концепцію «мінімальної держави». На його думку діапазон функцій держави повинен бути істотно звужений, бо втручання державних інститутів знижує рівень різноманітності суспільного життя, а постійне очікування допомоги від держави спричиняє пасивність індивідів. Включання людини в різноманітні суспільні відносини допоможе їй знайти найбільш сприятливе місце у суспільстві, зробить її щасливою. 29 ЛЕКЦІЯ 3. Світові політико-ідеологічні доктрини та рухи План лекції: 1. Поняття політико-ідеологічних доктрин, їх види та інституціоналізація. 2.Лібералізм і неолібералізм. Ліберальний рух в Україні та світі. 3.Консерватизм і неоконсерватизм. Праві та правоцентристські партіїУкраїни. 4.Комуністичний рух: мета, форми, перспективи. 5.Соціал-демократія у світі таУкраїні: історія, програмні цілі, досягнення. |
|
Конспект лекцій У двох частинах Частина 2 Суми Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Банківський менеджмент» |
Конспект лекцій Частина II Суми Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012.... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЧАСТИНА 2 ПЛАНОВІ ГЕОДЕЗИЧНІ МЕРЕЖІ Лісевич М. П., Ільків Є. Ю Геодезія. Планові геодезичні мережі.: Конспект лекцій.Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2010. 131с |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ» Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,... |
|
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей України. / Г. Ю. Каніщев, Ю.І. Кисіль, В. О. Малишев, Г. Г. Півень, О. А. Яцина. – Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей.... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки... |
|
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних... Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено Васійчук В. О., Гончарук В.Є., Дацько О. С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В. В., Мохняк С. М., Петрук М. П., Романів А. С., Скіра... |