|
|
Скачати 2.68 Mb.
|
|
Тема 5. Запорозьке козацтво. Козацтво на чолі національно- визвольної боротьби українського народу Ключові слова: козак, страж, розбійник, Запорозька Січ, кіш, кошовий отаман, суддя, осавул, писарь, обозний, бунчужний, хорунжий, табір, реєстр, гетьман, полковник, сотник, повстання, ординація, флотилія. Одну з найславетніших сторінок в історію України вписало козацтво. Поява та формування козацької верстви – історично об’єктивний процес, зумовлений трьома ключовими факторами: господарським освоєнням та колонізацією нових земель; посиленням феодальної експлуатації, наростанням релігійного та національного гніту; зростанням зовнішньої загрози, нагальною потребою захисту від нападів турків і татар. В XVI ст. виникає військово-політична організація українського козацтва – Запорозька Січ, яка мала своєрідний суспільно-політичний та адміністративний устрій. Характерною рисою запорозької державності був демократизм, тому Запорозьку Січ ще називають “християнською козацькою республікою”. Вона була специфічним, оригінальним зародком української державності. Виникнення козацтва і Запорозької Січі. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI – першої третини XVII ст. Боротьба козаків проти турок і татар. Гетьман П. Конашевич-Сагайдачний. Література:
5.1. Виникнення козацтва і Запорізької Січі Церковна боротьба поступово переростала в національно-визвольний рух, лідером якого стає козацтво. Вперше термін “козак” згадується в початковій монгольській хроніці у 1240 р. Пізніше у XVI ст. цей термін зустрічається у словнику половецької мови “Кодекс Куманіус” (1303) та в грецькому збірнику житіє святих “Синаксарі”. Першими мешканцями Запорозьких вольностей стали дружинники, які після захоплення України-Русі Литвою рятувалися на берегах Дніпра. Вони вважали себе вільними людьми, а оскільки за фахом вони були професійними воїнами, то навчали місцевих людей військовому та морському ремеслу. Ці дружинники-воїни принесли характерний зовнішній “імідж” – брита голова з оселедцем, вуса. Від тюркомовного місцевого населення вони отримали назву “козак”. Другою хвилею запорожців стала збідніла шляхта та сміливі і заповзятливі селяни, котрі тікали від польського поневолення. Слово “козак” вживалося для позначення полярних функцій “страж” і “розбійник”. Існують також інші версії походження козацтва: хозарська, татарська, бродницька, угодницька та інші. Однак, головними чинниками появи і формування козацтва стали існування вільної землі зі сприятливими умовами для життя, досвід освоєння південних земель здобичниками і наявність військового мистецтва і здатності захистити себе від татар та кочівників. Отже, в українських землях протягом XV-XVI ст. формується нова соціальна верства – козацтво, яка вийшла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно, претендувала на роль політичного лідера і владу. Існування великого масиву вільних земель стали ґрунтом для формування українського козацтва. Прискорили цей процес широкомасштабна колонізація нових земель, що розгорнулася у XV ст., посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків і татар. У середині XV ст. осередком згуртування українського козацтва стала Запорізька Січ (тобто укріплення за порогами), яку заснував Дмитро Вишневецький, а військо отримало назву Запорозького. У різні часи Січ розташовувалась на різних островах. Всього існувало 8 січей: Хортицька, базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька. Олешківська, Кам’янська, Нова або Підпільненська. Війську Запорізькому низовому були притаманні риси демократичної республіки. Січова рада була вищим законодавчим і адміністративним органом. Вона розглядала питання внутрішньої і зовнішньої політики, судила злочинців, обирала уряд – військову і паланкову старшину (кошового отамана, суддю, осавула, писаря, курінних отаманів, військових службовців, хорунжого та інших). На Січі не було феодальної власності на землю, кріпацтва, панувала формальна рівність між усіма козаками на землю, участь в радах, але між старшиною і рядовими козаками існувала соціальна нерівність, яка викликала незадоволення бідних козаків (сіроми). У Речі Посполитій не склалося сталого відношення до козацтва, яке не мало офіційного статусу. На сеймі неодноразово приймалися рішення повернути козаків, більшість з яких були селянами, до феодалів. Однак використання поляками козаків, як сміливого, хороброго війська під час війн кожного разу “врятовувало” козаків від репресій. Незважаючи на заборону, вони продовжували свої походи і пограбування Криму і Туреччини. Щоб приборкати козаків, а також з метою використання їх в інтересах Польщі, у 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення реєстрового козацтва, тобто найманого формування, яке отримало правовий статус і тепер знаходилось на службі у польській державі. Перший реєстр складав 300 козаків. Пізніше Стефан Баторій у 1578 р. збільшив кількість реєстровців до 500. На чолі реєстровців стояв гетьман, якому це завдання давалося офіційно з врученням клейнодів (символів влади). Реєстрові козаки звільнялися від податків, отримували землю, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, платню від польського уряду. Вони повинні були охороняти кордони і здійснювати контроль над нереєстровими козаками. З середини 90-х років XVI ст. відбувався процес масового “покозачення” населення. В 1616 р. в Чигирині, Корсуні, Черкасах, Переяславі, Білій Церкві козаки в середньому становили понад 70 відсотків їхніх мешканців. Козацтво також знаходило підтримку серед населення в їх прихильному ставленні до православної віри. Глибока релігійність була характерною ознакою духовного життя на Січі. Навіть вступ до запорозького товариства починався з питання: “У Бога віруєш?”. В межах Війська Запорозького низового існувало понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння і молебні. Умираючи, відписували на церкву ікони, золото, срібло тощо. Козацтво активно виступало за відродження православної віри і стало поруч з духовенством в боротьбі з католиками і уніатами. Так, гетьман П. Конашевич-Сагайдачний прийняв активну участь у боротьбі за відновлення православної церкви в Україні. Його підтримало козацтво, весь народ. Польський уряд змушений був у 1632 р. затвердити “Статті для заспокоєння руського народу” і цим офіційно визнати існування православної церкви і затвердити архімандритом Києво-Печерської Лаври Петра могилу. Цей акт приглушив гостроти конфесійної боротьби, але остаточно протистояння ліквідовано не було. Отже, треба відмітити те, що маючи низку головних ознак держави, Запорізька Січ, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Несприятливі зовнішні впливи та внутрішні недоліки так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости у нову якість, але свій політичний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила. 5.2. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI – першої третини XVII ст. Намагання польської влади взяти під контроль козаків привело до активного протесту проти існуючого режиму. Перша хвиля повстань була короткою (1591-1596 рр.), а друга - тривалою (1625-1638 рр.). Головною рушійною силою народних виступів стало козацтво. Повстання Криштофа Косинського (1591-1593 рр.) стало одним із перших великих селянсько-козацьких виступів. Козаки оволоділи всією Брацлавщиною, Київщиною та іншими землями. Косинський титулував себе гетьманом і змушував людей присягати козацькій владі замість шляхетської. Біля м.П'ятки на початку 1593 р. відбулась вирішальна битва між козаками і поляками після якої завершується перший етап цієї хвилі повстань. У 1594 р. розпочинаються повстання під проводом С.Наливайка, М.Лободи, М.Шаули та інших. Характерною рисою цього етапу боротьби було поєднання соціальної боротьби із захистом православної церкви. На бік повстанців перейшла значна частина священників, в тому ж числі і брат С.Наливайка православний священик Д.Наливайко. Однак ці народні виступи зазнали поразки. Протягом наступних тридцяти років великих повстань не було. Польща не мала сталого відношення до козацтва, тому репресії часто змінювалися на "милість" - збільшення реєстру, надання привілеї тощо. Особисто Польща відчувала потребу у військовій силі, адже часто вела війну з Турречиною, Московською державою. І постійно зверталась за допомогою до козаків. Так, напередодні битви під Хотином, польський уряд погодився з П.Сагайдачним на збільшення реєстру до 3 тис. осіб і виплату їм платні в сумі 40 тис. злотих на рік. Нова хвиля повстань розпочалась у 1625 р. на Київщині, де населення відмовилося виконувати феодальні повинності і самовільно проголосило себе козаками. Виступи козаків і селян відбулися під керівництвом Жмайла, Тараса Федоровича (Трясило), Павла Бута (Павлюка), Якова Остряниці, Дмитра Гуні. Ці повстання переросли в козацько-селянські війни. Вони зазнали поразки, але підняли гасло боротьби за звільнення України. Поразка привела до нових репресій і утисків. У січні 1638 р. польським сеймом була прийнята "Ординація (упорядкування) Війська Запорозького реєстрового", яка позбавила реєстрових козаків автономії і збільшила переслідування нереєстрових козаків і біглого селянства. Ці утиски змусили багатьох козаків і селян покидати Україну і тікати на Слобожанщину, яка входила до Московської держави і де козаки отримували пільги. З 1638 по 1648 рік воєнного протистояння між польською владою і козаками майже не було і поляки називали їх "роками золотого спокою". Отже, козацько–селянські повстання, що відбулися наприкінці XVI - XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол повстанців тощо. Проте, незважаючи на поразки козацько - селянські повстання відіграли значну роль в Історії України, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення українського народу, прискорювали формування національної самосвідомості. 5.3. Боротьба козаків проти турок і татар. Гетьман П.Конашевич- Сагайдачний Наприкінці XVI - першій третині XVII ст. козацтво стало впливовою силою, а Запорозька Січ - своєрідною державою в державі. Головною справою вважали захист свого народу від татар і турок. Українські землі були одним з основних об'єктів набігів татар Кримського ханства. Останнє відокремилось від Золотої Орди у 1449 р., управлялось династією Гиреїв і на початку XVI ст. мало армію із 100 тисяч озброєних вершників. Свої внутрішні економічні проблеми задовольняло шляхом походів і пограбувань російських та українських земель. Від 1450 р до 1556 р татари здійснили 86 грабіжницьких походів, які несли руйнування, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення, вбивства, захоплення місцевого населення у полон, а потім продаж в рабство. А Польське-Литовська держава не могла захистити південні кордони, бо фортифікаційні споруди були в запустінні, наймане військо налічувало 4 тис. чоловік і не могло протистояти мобільній і численній татарській кінноті. На захист українського народу виступило козацтво. Козаки часто ходили походами у турецькі володіння. Найбільш прославився гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Родом він був із Самбірського повіту на Галичині, навчався у Острозькій академії, а з 90-х років XVI ст. перебував у складі Запорозького війська. Про Сагайдачного говорили, що у битву він йшов першим, відходив останнім, у таборі мало спав, не пив сам і під час походів забороняв пити горілку під загрозою кари на горло, тобто смертю. За Сагайдачного козацтво перетворилося в окремий стан і займало важливе місце серед населення Наддніпрянщини. Партизанські ватагу перетворив в регулярне військо, яке при потребі досягало 40 тис. і мало залізну дисципліну. Проти козацького своєвілля був дуже суворий і карав за провину. Запорозькі флотилії козаків під проводом Сагайдачного ходили на Очаків, Перекоп, Трапезунд, Синоп. Козаки з гетьманом нападали на турецький флот, брали невільницькі ринки і визволяли із полону тисячі невільників. Особливо Сагайдачний прославився у битві під Хотином у 1621 р, коли 40 тисяч козаків практично врятували від поразки армію Речі Посполитої і примусили відступити турків. Козацтво при активній участі гетьмана виступило за відновлення православної церкви, сприяло діяльності православних братств та освіти. Сагайдачний разом з усім Запорозьким військом вступив до Київського братство і взяв його під свій протекторат. Активно формував єдність міщанства, духовенства і козаччини. Контрольні запитання:
Тема 6. Українська національна революція середини XVII ст. Ключові слова: фільварково-панщинна система, оренда, єврейські підприємці, Магдебурзьке право, національна еліта, церковний розкол, народне повстання, національно-визвольна війна, національна революція, “березневі статті”, козацька держава, спадковий гетьманат. Українська національна революція, політичним наслідком якої стало утворення Української козацької держави, засвідчила зрілість національно-державницької політичної еліти українського суспільства, прагнення більшості народних мас до політичної реалізації своєї самобутності. Проте за тогочасних складних геополітичних обставин, внутріполітичних процесів ця боротьба мала драматичні наслідки. Причини, передумови і характер Визвольної війни. Воєнні події 1648-1654 рр. Утворення Української гетьманської держави. Початок політичної кризи 1654-1657 рр. Література:
XVII ст. (1648-1676).- К., 1999. 6.1. Причини, передумови і характер Визвольної війни В українських землях у середині ХП ст. народний гнів вибухнув з такою силою, що координально змінив не тільки хід національної історії, а й суттєво вилинув на геополітичнии розвиток всієї Європи. Які ж причини робили необхідним початок національно-визвольної боротьби у 1648 р.? В останній третині XVI - першій половині XVII ст. надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Польські та полонізовані українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шляхом посилення експлуатації селян. В зв'язку з цим помітно зростає панщина, особливо в районах, сполучених із зовнішнім ринком. У Східній Галичині та на Волині вона становила 5-6 днів на тиждень. Невпинно зростали натуральні та грошові податки. За свідченням очевидця Г.Боплана, багатьом селянам в Україні у цей час жилося "гірше, ніж галерним невільникам". Влада пана була безмежною - він за своїм бажанням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити. Фільварково–панщинна система, помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, зародки яких були тоді у багатьох галузях промисловості, заважала вона й формуванню єдиного ринку України. Українські селяни потерпали також і від здачі феодалами своїх земель у оренду. Більша частина українських земель, що належали Польщі, орендувалася єврейськими підприємцями, які, маючи на меті у короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі. Опинилося у складній ситуації і міське населення, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки - чинш (по 20-30 грошів з "диму"), церковну десятину та ін. На початку XVII ст. більшість міст України користувались Магдебурзьким правом, але самоврядування постійно обмежувалось. Як правило, війтів призначав польський уряд, а не обирало міське населення. Феодальна знать досить успішно конкурувала з жителями міст у торгівельно-промисловій сфері, користуючись правом безмитного вивезення своїх товарів і монополією на виробництво та переробку різних видів продукції. Ще треба відмітити одну обставину, що у політичному та економічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іноземці, а українські міщани витіснялися, що зумовлювало загрозу "випадання" українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у перспективі на відсталу "селянську націю". Заможне реєстрове козацтво також було не задоволене своїм становищем, бо "Ординація Війська Запорозького реєстрового" 1638 р. обмежувала козацьке самоврядування, скорочувала реєстр, а виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками. У середині XVII ст. ситуація в українських землях ускладнювалась і критичним становищем у політичній сфері. Масове ополячення української еліти, відсутність власної держави, перервана державотворча традиція були причинами катастрофи, що насувалася. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила до тієї межі, за якої він повинен зійти з історичної сцени як самостійний суб'єкт. Польська влада, намагаючись прискорити хід цього процесу, посилила національне - релігійне гноблення. Польська шляхта, спираючись на католицизм, здійснювала політику національного та культурного поневолення українського народу. Уніатська церква стала одним із основних інструментів окатоличення в її руках, яку активно підтримував Ватикан. В українських землях один за одним виростали костьоли, монастирі, колегіуми та школи єзуїтів, а водночас дедалі більшого поширення набував процес передачі, захоплення або руйнації православних культових споруд, утисків православних за їхню віру, переслідування вживання української мови та поширення українських книг. Таким чином, втрата національної еліти, відсутність власної держави, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки гальмували у середині XVII ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени. Зазначені причини зумовлювали необхідність масового народного виступу саме у цей час. Однак у природі та суспільстві крім причин, які підштовхують до дії, обов'язково мають існувати передумови, що роблять дію можливою. Одними з найголовніших передумов, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі, були слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій; накопичення воєнного досвіду, зростання національної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формування психологічної готовності боротися до переможного кінця сприяли селянсько-козацкі повстання першої половини XVII ст.; посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі що робили можливими початок козацького повстання: Січ того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної української держави. Народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у національно-визвольну війну, а війна, зумовивши корінні, глибокі, якісні зміни у суспільному розвитку поступово переросла у національну революцію. Треба наголосити на тому, що аргументами на користь терміна "національна революція" є ті докорінні (революційні) зрушення, які відбулися у житті суспільства у другій половині XVII ст.: утворення та розбудова Української національної держави; встановлення нових кордонів та поступове формування державної території і радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи; ліквідація великої земельної власності польських і ополячених українських феодалів та утвердження дрібної козацької власності на землю; визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства; втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях. Революція мала антифеодальний та національно-визвольний характер. Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ'я). Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство та духовенство. Таким чином, у середині XVII ст., втрата національної еліти, відсутність власної держави, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим. Народне повстання, що розпочалося 1648 р., швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася у національну революцію. Боротьба, що точилася у другій половині XVII ст. носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. 6.2. Воєнні події 1648-1654 рр. Боротьба розпочалася в 1648 р з повстання козаків Запорозької Січі під гаслами "За православ'я, проти католицизму і унії" охопила більшу частину території України і переросла в національно-визвольну війну, а потім народну революцію. Військо повстанців складалось в основному з козаків і селян, вело справедливу війну і захищало свою землю. Поляки, намагаючись "якнайшвидше придушити козацьке свавілля", кинули проти повстанців свої війська під керівництвом Миколи Потоцького, до якого входили іноземці, в більшості німецькі солдати. Заручившись підтримкою козаків, 4 лютого 1648 р Хмельницький оволодів Січчю, 9 лютого звільнив Запоріжжя від поляків, а 10-15 лютого його обирають гетьманом Війська Запорозького. З яким він і виступає назустріч М.Потоцькому. Перші битви відбулися у травні під Жовтими Водами і Корсунем. Козаки двічі отримали блискучі перемоги. У вересні 1648 р. Хмельницький з армією зустрівся під Пілявцями з польскими військами, які йшли з Волині. В ході цієї великої битви козаки вийшли переможцями. І, на якийсь час, їх похід продовжувався без бою, бо польське військо було значно знесилене після втрат яких воно зазнало. Звістка про військові успіхи козаків розлетілися по всій землі. Селяни, міщани піднялися на боротьбу яка охопила терени України і перетворила козацьке повстання у Визвольну війну, а потім народну революцію. Боротьба набуває всеукраїнський характер, а авторитет козацтва, як провідної і рушійної сили, значно зростає. Коли Б.Хмельницький на чолі повсталого війська вступив до Києва 23 грудня 1648 р., то його зустрічали як "українського Мойсея", що "визволив свій народ від польського рабства". Польща зібрала сили і у травні 1649 р. розпочала комбінований удар на чолі з новим королем Яном Казимиром, Яремою Вишневецьким та литовським гетьманом Янушем Радзівілом. Під Зборовом і Збаражем відбулися жорстокі бої і хоч перевага була на боці козаків, Хмельницький змушений був піти на укладення 8 серпня 1649 р Зборівського мирного договору через зміни в українсько-татарських відносинах. Татари відійшли від домовленості, коли відчули, що Хмельницький починає розбудову української держави. Це не приваблювало татар і мілітарний альянс виявився ненадійним вже на першому етапі війни. Згідно Зборівського мирного договору козацький реєстр зростав до 40 тис. людей, Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства відходили козакам, ця території підрорядковувалась гетьману і його адміністрації. Київський метрополит одержував місце в сенаті, всім учасникам повстання проголошувалась амністія. Однак, водночас магнати і шляхта мали право повертатися до своїх маєтків і це викликало незадоволення селян, які приймали активну участь на початку воєнних подій і масові виступи яких практично перетворилися в селянську війну, під тиском якої шляхта тікала до Великопольщі. Однак після укладення Зборівського договору, селянство опинилося за межами Української гетьманської держави, бо відновлювалось панське землеволодіння. Останні не погоджувались з таким станом, і селянська війна, тепер уже на теренах своєї держави, була спрямована проти повернення шляхти до маєтків. Селяни оголошували себе вільними і розпочали нову хвилю масового покозачення. Ця війна у війні завершилася після розгрому польських військ під Батогом (червень 1652), коли український уряд де-факто пішов на визнання соціально-економічних завоювань в ході війни. Зборівська угода не зняла протиріч між Україною і Польщею і почався новий раунд протистояння - битва під Берестечком і підписання у 1651 р. Білоцерківського договору. Козацький реєстр зменшувався до 20 тис. чол., за гетьманом залишалося лише Київське воєводство, заборонялися зовнішні відносини, а шляхті дозволялося повертатись у свої маєтки. Цей договір Б.Хмельницький розглядав як тимчасовий і в наступних битвах під Батогом (1652) і Жванцем (1653), незважаючи на зраду татар, отримав перемогу і знову вийшов на умови Зборівського миру. Наприкінці 1653 р польський уряд провів мобілізацію і зібрав військо із 80 тис. шляхтичів і селян. Військові події відбувалися на Поділлі. Козаки мали перевагу, однак татари знову зрадили Б. Хмельницького і уклали сепаратну угоду з польським королем. Воєнні невдачі, ускладнення геополітичної ситуації в регіоні, формальна підтримка Туреччини підштовхнула гетьмана до відмови в протурецької орієнтації та союзницьких відносин з Кримом і визначили промосковський вектор зовнішньої політики Війська Запорозького. Отже, в період з 1648 по 1654 рр. національно-визвольній боротьбі були притаманні значне піднесення, порівняно високий рівень організованості, охоплення більшої частини території та населення України, переплетіння з селянською війною. За цей час різко ускладнилось міжнародне становище українських земель. Динаміку та різновекторність зовнішньополітичної лінії Війська Запорозького визначали еволюція поглядів Б. Хмельницького та його соратників на процес державотворення . В даний період пошуки союзників здійснювалися у трикутнику "Польща-Туреччина-Московщина". 6.3. Українсько-Московський договір 1654 р. Богдан Хмельницький був хорошим дипломатом. Вже з перших кроків війни проводив далекоглядну зовнішню політику і вів активну дипломатичну діяльність з іншими державами. Неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі і навіть погрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Російський уряд з одного боку не хотів розривати мир з Польщею, а з другого боку мав бажання поширити сферу впливу. Після довгих вагань, "в ім'я віри православної", Земський собор прийняв рішення взяти Військо Запорозьке під "високу царську руку". Юридичне цей акт було оформлено під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654 р. Вже на етапі підготовки Переяславської ради яка відбулась 8 січня 1654 р, виникають розбіжності у підходах до нового союзу. Російські посли відмовилися принести присягу за царя, боярин Бутурлін, який очолював російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вільностей після того, як договір набере чинності. З боку козаків не всі полки присягнули на вірність царю. У березні 1654 року козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору, який увійшов в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики і зовнішньої (за винятком Речі Посполитої і Туреччини). Отже переяславсько-московський договір 1654 р. був необхідний Україні, яка прагнула використати Росію, як важіль, за допомогою якого, можна було б вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розпочати розбудову власної держави. Росії Україна була потрібна як буфер в боротьбі проти Туреччини, а в перспективі можливість перетворити часткову залежність на цілковиту. Тобто, підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст. Відсутність національної держави, досвіду державотворення, штовхнули Україну на об'єднання з державою суспільний устрій якої відрізнявся від козацької держави з її демократичними засадами і, де не було, навіть, перспектив для майбутнього самостійного розвитку. 6.4. Утворення Української гетьманської держави На звільненій від влади Речі Посполитої частині української території створилися об'єктивні умови для утворення Української гетьманської держави під керівництвом Б.Хмельницького. На цій території було ліквідовано адміністративний апарат польсько-шляхетської влади і створено нову систему управління. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялась на полки та сотні, кількість яких не була сталою. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, видавав універсали. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Війна принесла соціальні завоювання селянству. Українські селяни добились ліквідації фільварково-панщинної системи господарства, кріпацтва і різних форм феодальної залежності. Вони отримали право власності на землю, вступу до козацького стану тощо. Однак, скасування феодальних відносин без ствердження законодавством, створило умови для відновлення довоєнної моделі в майбутньому. Розширилися права і привілеї міщанства і купецтва. Гетьмансько-старшинська адміністрація проводила заохочувальну політику стосовно міщан і надавала їм привілеї, які спонукали селян переходити до стану міщан. Влада також підтримувала багатшу частину міщанства, українське купецтво, яке до війни було національне неоднорідним і в більшості своїй польським та єврейським. Послідовну підтримку гетьманської адміністрації мало православне духовенство, яке об'єднувало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування. Більшість монастирів отримали охоронні гетьманські універсали в яких заборонялось посягати на монастирське майно і землі під загрозою суворого покарання. Своєрідним гарантом розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася на організаційних принципах Запорозької Січі, її ядром було реєстрове та запорозьке козацтво. Талановитими воєначальниками стали Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар та інші. Армія формувалась із добровольців і у вирішальних битвах її чисельність сягала до 100-150 тис. людей. Українська держава доби Хмельницького сформувалася на двох засадах - демократії та авторитаризму. На початку переважали демократичні засади, а потім зміцнюється самодержавність і посилюється централізація влади. Гетьман призначав полковників, скасовував рішення старшинських рад, рішуче добивався виконання усіх розпоряджень органами влади, а за невиконання суворо наказував. Від Порти Гетьман отримав титул "князя Руського", але потім відмовився, бо в козацькій державі не було відповідного стану, та й козакам це б не сподобалось. Тож Б.Хмельницький вибрав інший шлях - перетворити гетьманську владу у спадкову монархію. Обрання в майбутньому гетьманом його сина і стає кроком до утвердження козацької монархії. Але ця форма правління теж не мала твердої опори і трималася на постаті Великого гетьмана. Еліта не хотіла монархії, домагалася утвердження республікансько-олігархічної (старшинської) форми правління і, хоч відкрито не виступала проти гетьмана, вела таємну боротьбу, яка приведе до громадянської війни. Отже в цілому, процес державного будівництва Б.Хмельницьким не було завершено, хоч нова держава мала позитивні особливості, які відрізняли її від усіх інших країн -провідною верствою стає козацтво, яке жило за рахунок власної праці, відкритість для вступу представників інших станів, свобода і право на землю більшості селян. Однак, незавершеність процесу становлення політичної еліти, надання військовим державних посад, відсутність постійної території, продовження військових подій, не дали можливості зберегти незалежність і державу. Переяславсько-московський договір змінив геополітичну ситуацію в регіоні. Річ Посполита і кримський хан підписують "Вічний договір про взаємодопомогу І татари стали вимагати від гетьмана розриву з царем. Б.Хмельницький уклавши союз з Росією намагається вирішити два питання - приєднати до гетьманської держави решту українських земель і запровадити успадкування гетьманської влади. Приєднати західні землі без розгрому Речі Посполитої було неможливо, а нейтралізувати Кримське ханство можна було б тільки по домовленості з султаном. То ж з лютого 1654 р гетьман активізує дипломатичну діяльність з Молдавією, Валахією, Трансільванією, Швецією, Портою. Польща зосереджує свої зусилля на розколі союзу між Б.Хмельницьким з Росією, залучає на свій бік татар і намагається створити широку коаліцію проти України. В березні 1654 р. 20-тисячне військо С. Потоцького ввійшло на Берестейщину і знищило 20 міст. Король і литовський гетьман Радзівіл зверталися до населення з універсалами не підтримувати Б.Хмельницького і бути вірними Польщі. Козацькій державі загрожує боротьба на два фронти - на заході з поляками, а на півдні з кримськими татарами. Для нейтралізації татар гетьман відправляє посольство до Стамбулу і дає згоду на протекторат Порти, яка в свою чергу надає наказ татарам не вести воєнних дій проти козаків. Зимова кампанія українсько-російських військ була невдалою. Військові дії козацьких військ і російських були недостатньо скоординовані. Поляки з татарами спустошили Подільський край і Брацлавщину. Польща розраховувалася з татарами населенням захоплених міст і сіл, віддаючи їх в ясир татарам. Щоб подолати кризу Хмельницький веде активні переговори з Швецією, Трансільванією, Молдовою, Валахією щоб ліквідувати антиукраїнську коаліцію Речі Посполитої. Однак, хоч воєнні дії розпочались, вони не допомогли гетьманській державі. Успішні бої Швеції у Прибалтиці і Польщі підштовхнули московський і польський уряди підписати у 1656 р Вільненську угоду. Погляди союзників козаків Швеції і Трансільванії щодо розподілу польських земель не відповідали устремлінням гетьмана приєднати землі західного регіону. Вони підтримували його тільки щодо вільної гетьманської держави, але хотіли бачити її тільки в межах Брацлавщини, Київщини і Чернігівщини. Об'єднаний українсько-семигорадський похід на Польщу виявився невдалим. Союзники потерпіли поразку, а козаки самовільно залишили фронт і заявили, що повертаються додому. Ці звістки для хворого Гетьмана виявилися трагічними і в вересні 1657 р він помирає. Поховали його в Суботові в Іллінській церкві. В історії України значення постаті Богдана Хмельницького, попри всі допущені ним помилки й прорахунки, важко переоцінити. Так, він уперше ХІV-ХVП ст. спромігся об'єднати патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення й спрямувати енергію народу на розбудову соборної держави та виборення незалежності, а також сформулював основні принципи державної ідеї, що стала знаменем національно-визвольної боротьби українського народу наступних століть. Гнучкість соціально-економічної політики гетьмана дозволила запобігти загостренню соціальних конфліктів і вибуху громадянської війни. Прогресивне значення мала послідовна й рішуча боротьба Б. Хмельницького проти стихії розбурхованих мас і старшинського отаманства за зміцнення централізації держави й встановлення в ній спадкового гетьманату. Він виявив себе блискучим полководцем і сформував боєздатну, одну з кращих в Європі національну армію, затвердив військовий статут, збагатив воєнне мистецство, створив розвідку і контррозвідку. Організована ним дипломатична служба забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших держав як суб'єкта міжнародних відносин; Б.Хмельницький вважався одним із найкращих дипломатів Європи XVII ст. Контрольні запитання:
|
|
Україна МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ нАЦІОНАЛЬНИЙ нАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ... Національному науково-дослідному інституті українознавства МОН України відбудеться |
Міністерство освіти і науки України Національний університет водного... «Українська мова» для студентів напряму підготовки 030505 «Управління персоналом і економіка праці» денної форми навчання |
|
ДИСТАНЦІЙНИЙ КУРС З ПЕДАГОГІКИ Луганськ 2006 Передмова Одне з провідних місць у цьому процесі належить циклу педагогічних дисциплін, зокрема курсу “Педагогіка” |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ... Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,... |
|
Д І ЛОВАУКРА Ї НСЬКАМОВ А КУРС ЛЕКЦІЙ Навчально-методичний посібник Рекомендовано до друку кафедрою українознавства та філософії, методичною радою будівельно-гідромеліоративного факультету Херсонського... |
УРОКУ. Лабораторно-практична робота №8. Антивірусний захист СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: «Базовий курс інформатики» В. Д. Руденко, «Інформатика» І. Т. Зарецька, «Інформатика» А. Ф. Верлань, «Персональный... |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Дніпропетровський... Програма комплексного кваліфікаційного екзамену охоплює теми фундаментальних дисциплін з історії, які забезпечують базовий рівень... |
Дистанційний курс дисципліни «Соціолінгвістика» покликаний ознайомити... Важливу частину курсу становить тлумачення специфіки соціолінгвістичного підходу до мови і відміни цієї наукової дисципліни від «чистої»... |
|
Підготовка до ЗНО- дистанційний курс «Як створити власне висловлення» Робота в межах дистанційного курсу передбачає суб'єкт-суб'єктні відносини, більшу рівноправність між учнем і вчителем й не лише свободу... |
НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня історія Курс Вступ до історії у 5 класі є пропедевтичним, що й визначає його місце в системі шкільних історичних курсів та з-поміж інших... |