|
|
Скачати 1.18 Mb.
|
53. Початок національного відродження у Галичині у першій пол. ХІХ ст. Руська трійця. Депресійний стан поміщицького господарства, загальний занепад сільського господарства і посилення національного гніту посилювало невдоволення селян існуючим становищем. Антикріпосницький на західноукраїнських землях проявлявся в різних формах. Кріпаки намагались використати насамперед легальні форми протесту. Однією з були скарги на поміщиків у державні установи. Скарги були спрямовані проти збільшення повностей та різного роду насильства з боку поміщиків. Поширеною формою протесту були втечі селян. Формою відкритою боротьби селянства проти феодально-кріпосницького гноблення була збройна боротьба, т. зв. рух опришків. Цей рух набув настільки широкого розмаху, що австрійський уряд видав ряд законів, спрямованих проти опришків, запровадив смертну кару. Проте заходи уряду не послабили збройної боротьби. Визначну роль у згортанні українського визвольного руху відіграв просвітницький гурток Руська трійця, засновниками якого були М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич. Вони ставили себе за мету працювати на благо народу, вивести його з темряви, сприяти розвитку національної свідомості, мови, культури. Цю свою працю вони розуміли як боротьбу проти кріпосництва і національного пригнічення. Найважливішою памяткою галицької суспільної думки є Русалка Дністрова, видана Руської трійцею. Весь матеріал, вміщений в Русалці, мав завданням пробудити в галицьких українців свідомість своєї єдності у усім українським народом, зорієнтувати інтелігенцію на захист народних інтересів. Вихід цього альманаху дав поштовх розвитку в Галичині української культури та літератури народною мовою. 54. Революція 1848 р., її вплив на суспільно-політичний рух у західноукраїнських землях. Виникнення політичних партій та організацій народовці, москвофіли, радикали. Революційні події 1848 р. дали поштовх подальшому піднесенню антифеодального руху. Селяни відмовлялися від виконання панщини та інших повностей і вимагали скасування кріпосного права. Загроза масового селянського повстання змусила правлячі кола Австрії вжити заходи до заспокоєння селянства. 27 березня в Закарпатті будо оголошено закон про скасування кріпацтва та феодальних повинностей. Пізніше австрійський імператор підписав указ про ліквідацію панщини у Галичині та Буковині. Однак оголошення про скасування кріпацтва не заспокоїло селянство. В ході революції 1848 р. селянство повсюди енергійно знищувало феодалізм. Повсталі створювали збройні загони, ліквідовували австрійські органи управління, замість них створювали нові, революційні. У ході 1848 р. розгорнулася національно-визвольна боротьба українського населення, яка сприяла розвитку національної свідомості широких мас, посилила громадську активність. Особливістю соціально-економічного розвитку було переплетіння соціального гноблення з національним поневоленням українського населення з боку польської шляхти, румунських та угорських буржуазно-поміщицьких кіл. Разом з боротьбою народних мас за покращення соціального становища зростала їх національна свідомість, посилювалось прагнення до обєднання українських земель в єдине ціле. 55. Перша світова війна і українська проблема. Перша світова війна, що спалахнула у липні 1914 р., кинула у вир кривавої боротьби мільйони українців, якi були змушені воювати за інтереси двох велетенських імперій — Російської та Австро-Угорської. Одночасно війна поставила проблему визвольної боротьби українського народу в міжнародну площину, привернувши до України увагу європейської громадськості. Російський уряд, виношуючи мрію захоплення Галичини, розпочав одночасно переслідування українських організацій, окремих діячів на Східній Україні. Посилилися заклики російських нацiоналiстiв до розправи над українством. У листопаді 1914 р. був заарештований М.Грушевський, здійснювалася політика репресій щодо організованого українського руху на тимчасово захопленій російською армією території Галичини. У відповідь фактично всі українські політичні партії перейшли в опозицію щодо ведення війни й висунули завдання боротьби за повалення самодержавства i здійснення автономії України. Остаточна поразка Російської імперії, на думку українських діячів різного політичного спрямування, давала реальний шанс для національного самовизначення України та повної її самореалізації. Наслідком цих сподівань стало створення 4 серпня 1914 р. у Львові Союза визволення України СВУ — безпартійної політичної організації російських українців для пропаганди ідеї самостійності України. Виразно й недвозначно задекларувавши у власнiй програмi завдання боротьби за незалежну державу, СВУ розпочав широку видавничу дiяльнiсть, iнформуючи народи Європи про стан українських справ. Війна призвела до господарської розрухи і назрівання революційної кризи в Росії. Роки війни коштували їй величезних людських втрат. Чим далі тривала кривава війна, тим більше зростало загальнонародне незадоволення самодержавством. Війна почалася 1 серпня 1914 р. Вона стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Про катастрофічні наслідки цього конфлікту свідчать хоча б такі дані: країни, які раніше чи пізніше взяли участь у війні, мобілізували 65 млн солдатів, з яких 10 млн загинуло і 12 млн було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж. Головною причиною Першої світової війни було прагнення імперіалістичних держав загарбницькими методами задовольнити свої інтереси. Проте для Німеччини, Османської та Австро-Угорської імперій, тобто так званих Центральних держав, а також Російської імперії, яка разом з Англією, Францією та Сполученими Штатами входила до Антанти, війна, зрештою, багато в чому стала шляхом до самознищення. Серед загарбницьких планів, плеканих державами-учасницями війни, не останнє місце відводилося Україні. Росія прагнула захопити землі Галичини, Буковини, Закарпаття під прикриттям ідеї «об'єднання всіх руських земель». Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь. Найбільш далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина, котра прагнула реалізувати свою давню мету — створення під її зверхністю Пангерманського союзу, в якому Україна мала стати частиною майбутнього німецького протекторату. З початком війни серед українських політиків стався розкол. Більшість західноукраїнців вирішили взяти бік Австро-Угорщини. В серпні 1914 р. у Львові було засновано Головну Українську Раду — міжпартійний блок за участю радикальної, соціал-демократичної та національно-демократичної партій. Раду очолив К. Левицький. Розпочалося формування українських військових підрозділів. 2,5 тис. добровольців склали Український легіон січових стрільців. Він брав участь у воєнних діях в районі Стрия та на інших ділянках фронту. Більшість учасників українських військових формувань були членами організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт». Одночасно зі створенням ГУР з ініціативи Д. Донцова, В. Дорошенка, О. Скоропис-Йолтуховського, М. Меленевського та інших у Львові постав Союз визволення України (СВУ). 1 вересня 1914 р. «Вісник СВУ» надрукував політичну програму, яка передбачала створення самостійної Української держави з конституційною монархією, демократичним устроєм, свободою для всіх національностей, самостійною українською церквою. Для досягнення цієї мети Союз вважав за доцільне співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною. На початку вересня 1914 р. російська армія окупувала значну частину Східної Галичини. Це був важкий удар по українцях цього краю. Австро-угорське командування повірило в провокаційні чутки, розповсюджувані польською адміністрацією провінції, про «таємні симпатії українців до росіян», унаслідок чого відступаючі габсбурзькі війська вдалися до переслідувань українців, яких постраждали тисячі. Царський уряд швидко дав зрозуміти, що не вважає Східну Галичину тимчасовим завоюванням, називаючи її не інакше, як «давньою російською землею», котра тепер «назавжди возз'єднується з матір'ю-Росією». Було закрито всі українські культурні установи, кооперативи та періодичні видання. Вводилося обмеження на вживання української мови й робилися спроби впровадити у школах російську мову. Що ж стосується Наддніпрянської України, то газета «Рада», що виражала лінію Товариства українських поступовців, закликала українців до захисту Російської держави. На цих же позиціях тоді стояв і С. Петлюра. Важко сказати, чи це була його тактика, чи тверде переконання, але декларації вірності владі не врятували український рух від нових ударів. «Просвіту» було закрито. Заборонялося друкувати будь-що українською мовою. Професор М. Грушевський, який повернувся з Австрії до Києва, був заарештований і засланий до Симбірська, Казані і зрештою до Москви, де він пробув до революції 1917 р. З метою підтримки російської армії був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, у складі якого працювали відомі діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко та ін. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого цього Союзу на Західному фронті. Чим далі йшла війна, тим більшими були її жертви — як військові, так і цивільні. Трагедія українців полягала в тому, що вони, не маючи власної держави, вимушені були перебувати по різні боки театру воєнних дій і вбивати одне одного. Чи не єдиним позитивним моментом було те, що війна виснажувала сили воюючих імперій, створюючи таким чином у перспективі нові політичні можливості для поневолених Росією народів. У 1915 р. становище на фронтах стало змінюватися. В квітні почався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ. Російська армія вдалася до відступу. Патріотичний порив українців Наддніпрянщини поступово минав. Рада РУП прийняла рішення про нейтралітет у воєнному протистоянні. Значна частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка проводила антивоєнну агітацію. Головна Українська Рада у світлі нової ситуації виступила з заявою, в якій проголошувала своєю метою створення самостійної Української держави з земель, які входили до складу Російської імперії; з українських земель у складі Австро-Угорщини планувалося створити автономну область. У березні 1916 р. стався новий поворот подій. Унаслідок так званого «Брусиловського прориву» російська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк та інші міста цього регіону. Австро-угорські війська втратили близько 1 млн вояків, 400 тис. потрапили у полон. Але на допомогу Австро-Угорщині прийшла Німеччина. 5 листопада 1916 р. Відень і Берлін остаточно домовилися про створення Польської держави. Для українців це означало б неможливість реалізації їхніх планів створення власної держави. За таких умов Головна Українська Рада на чолі з К. Левицьким самоліквідувалась, а кермо політики перейшло до Є. Петрушевича, який повів курс «орієнтації на власні сили». 30 травня 1917 р. він зробив в австрійському парламенті заяву, що землі колишнього Галицько-Волинського князівства є українськими землями, а відтак ніяким чином не можуть стати частиною Польської держави. Продовжував діяльність Союз визволення України, який розгорнув активну роботу в таборах для військовополонених. Із набраних там солдатів та офіцерів були створені українські військові з'єднання — Сірожупанна та Синьожупанна дивізії. Кривава виснажлива війна викликала повсюдне зростання масового невдоволення. Чимало страйків і заворушень в Російській імперії, де наслідки війни були особливо тяжкими, проходили під гаслом «Геть війну». Особливо багато їх було у промислових районах України. Керували цими виступами переважно соціалістичні організації. Ці настрої не обминули й фронт, де цілі полки відмовлялися воювати. Посилилася глибока економічна криза, занепадало сільське господарство, падав життєвий рівень населення, насамперед робітників і селян. Війна, прорахунки уряду, корумпованість і неефективність влади, зростаюче зубожіння — все це до краю посилювало кризу всього суспільства. Країна опинилася напередодні тотальної катастрофи. 56. Культурно-національний рух у першій половині ХІХ ст. Романтичні течії в літературі і мистецтві. Розвиток української культури у даний перiод слiд розглядати у тiсному звязку з процесами нацiонального вiдродження i соцiально-полiтичного пробудження українського суспiльства. Тотальний русифiкаторський наступ iмперської бюрократii пiсля лiквiдацii Гетьманщини, Запорозької Сiчi, козацтва як стану поставив пiд знак запитання нацiонально-культурну самобутнiсть України. Проте українське громадянство не примирилося з такою ситуацiєю. Iдеї свободи i прав людини, що приносила молодь з європейських високих шкiл на свою Батькiвщину, потрапляли на сприятливий ґрунт традиційного козацького демократизму, що постійно живив свідомість українського народу. Утвердження в суспільний думці природного права людини i кожного народу на вільний розвиток, усвідомлення пріоритету всієї нації, а не лише її елітарних верств посилили загальний інтерес до народного життя, усієї розмаїтості його виявiв i, насамперед, у духовній сфері. На цьому ґрунті в Україні активізується вивчення народної творчості, що стало важливим чинником національного відродження. Українська народна мова все послідовніше здобувала собі доступ до творів письменства. Нову добу в українському письменстві започаткував I.Котляревський, який своєю Енеїдою утвердив народну мову як літературну. Слідом за ним на цей шлях стала група талановитих письменників — П.Гулак-Артемовський, Є.Гребiнка, Г.Квiтка-Основяненко, А.Метлинський, М.Костомаров та ін. У їх творчості домінуючим художнім напрямком стає романтизм, який спирався на глибоке зацікавлення народним життям, народною мовою, поезією, звичаями тощо. Цей процес в Україні став складовою загального для всієї Європи початку XIX ст. прагнення народів, позбавлених державності, до свого національного відродження. 57. Український культурний процес у другій пол. ХІХ ст., вплив народницької естетики. З кiнця 50-х — початку 60-х рр. в українському культурному життi вiдбуваються суттєвi зрушення, повязанi iз значними соцiально-економiчними i полiтичними змiнами. Пiсля скасування крiпацтва i запровадження реформ вiдбувається бурхливий розвиток науки, освiти, культури. В Українi, незважаючи на штучне гальмування цих процесiв царизмом, зростала кiлькiсть нацiонально-свiдомої iнтелiгенцiї, яка брала активну участь у всiх видах духовної творчостi. Найбільш помітними були досягнення в галузі суспільних наук i, зокрема, історії. Її найвизначнішими представниками у пореформений період були В.Антонович, О.Лазаревський, О.Єфименко, Д.Багалiй, Д.Яворницький та ін. Загальноєвропейське визнання здобули праці антрополога Ф.Вовка, економістів М.Зiбера, М.Бунге, М.Туган-Барановського, правознавця О.Кiстякiвського, соціолога та історика М.Драгоманова, мовознавця О.Потебнi та ін. Характерне для iнтелегенцiї 30-40-х рр. захоплення етнографізмом переходить у формування своєрідної ідеології народництва, яка стала визначальною для суспiльно-культурного руху на Українi до кiнця XIX ст. Романтичний перiод у прозi, представлений Кулiшевою iсторичною хронiкою Чорна Рада. Чiльне мiсце в ньому посидає Марко Вовчок, яка в своїх творах протиставляла моральну чистоту i людянiсть простих українських селян, моральнiй деградацiї крiпосникiв. Реалістичний соцiально-побутовий напрямок представлений також прозою А.П.Свидницького, поезією Л.I.Глiбова, Ст.Руданського та iн. У 70-90-тi р. український реалiзм поступово виходить за межi етнографiзму i звертається до соцiальних i психологiчних проблем. Найбiльш яскравими представниками цiєї течiї були I.Нечуй-Левицький та П.Мирний. Особливо інтенсивного розвитку в цей перiод в Українi набуває театральне мистецтво. Iз заснуванням у 1881 р. першого професiйного театру М.Кропивницьким українське сценiчне мистецтво пройшло складний шлях вiд соцiально-побутовоi пєси до модернiстських постановок творiв В.Винниченка, Ол.Олеся, Л.Українки. Сучасники i послiдовники М.Лисенка започаткували новий етап розвитку української музики, який характеризувався яскраво визначеним нацiональним стилем, розмаїттям форм i жанрiв, засобiв вираження. 58. Повалення самодержавства в Росії і встановлення двовладдя. Утворення Центральної Ради. Лютнева революцiя змела з iсторичної арени росiйське самодержавство. В Росiї утворилося переплетiння двох влад. Одну з них уособлював Тимчасовий уряд, сформований з лiберальних депутатiв Державноi Думи. Його полiтичним суперником була Петроградська рада робiтничих i солдатських депутатiв, обрана революцiйними робiтниками i солдатами. 1 березня Петроградська рада видала наказ № 1, який запроваджував виборнi комiтети у вiйськових частинах, що стали всевладними у вирiшеннi всiх полiтичних i точних питань в армiї. На мiсцях владу Тимчасового уряду представляли губернськi, повiтовi та мiськi комiсари, а також виборнi комiтети громадських органiзацiй. Поряд з ними повсюдно виникали Ради робiтничих, солдатських i селянських депутатiв, в яких були представленi соцiалiстичнi партiї. В Українi після звiстки про повалення самодержавства розпочався могутнiй український нацiональний рух. На початку березня 1917 р. за iнiцiативою ТУП було засновано загальноукраїнську громадсько-полiтичну органiзацiю — Центральну Раду, до якої з часом влилися представники численних українських полiтичних партiй, рiзних гурткiв, громад тощо. Головою Центральної Ради був обраний М.Грушевський. Центральна Рада отримала могутню пiдтримку широких верств українського населення i стала єдиним представницьким органом парламентського типу, навколо якого вiдбувалося згуртування всiх українцiв рiзних iдейних переконань. На початку квiтня вiдбувся Український Нацiональний Конгрес, який поповнив Центральну Раду. На чолi з Грушевським, заступники — С.Єфремов та Винниченко був створений Виконавчий Комiтет Ради, згодом — Мала Рада— який став своєрiдним урядом в Українi. Головною полiтичною вимогою Конгресу була боротьба за досягнення автономiї України у складi федеративної демократичної Росiї. Питання про самостiйнiсть України i творення незалежної держави висувалися лише окремими дiячами та групами. Бiльшiсть українських полiтичних партiй та полiтичних лiдерiв стояла на позицiях автономiї України. Процес нацiонального вiдродження охопив також армiю. Почалась органiзацiя окремих українських частин, якi заявляли про свою пiдтримку Центральної Ради. Перший український полк iм.Б.Хмельницького був сформований на початку 1917 р., а вже на жовтень постали десятки українiзованних частин, якi обєднували близько 3 млн. солдатiв-українцiв. Iнiцiатором української військового руху був М.Мiхновський, який активно вiдстоював творення української армiї. Студенти мусять знати, що значна частина дiячiв Центральної Ради зокрема — В.Винниченко не розумiла значення власної армiї, за що, зрештою, Україна у майбутньому заплатила втратою своєї державностi. Рiшення 1-го i 2-го українських вiйськових зїздiв посилили процес створення українських вiйськових частин i виявилися могутньою пiдтримкою полiтичнiй дiяльностi Центральної Ради. Саме на цей час припадає найвищий ступінь її впливу серед широких верств населення України. Вона активно вимагає вiд Тимчасо-вого уряду негайного запровадження якнайширшої автономiї для України. 59. Діяльність Центральної Ради і розгортання національно-визвольного руху. Універсали Центральної Ради. На початку березня 1917 р. за iнiцiативою ТУП було засновано загальноукраїнську громадсько-полiтичну органiзацiю — Центральну Раду, до якої з часом влилися представники численних українських полiтичних партiй, рiзних гурткiв, громад тощо. Головою Центральної Ради був обраний М.Грушевський. Центральна Рада отримала могутню пiдтримку широких верств українського населення i стала єдиним представницьким органом парламентського типу, навколо якого вiдбувалося згуртування всiх українцiв рiзних iдейних переконань. Мета діяльності УЦР:домагання національно-територіальної автономії для України та перебудова Російської держави на федеративну демократичну республіку. Наприкінці травня 1917 р. Центральна Рада направила до Петрограда офіційну делегацію на чолі з В. Винниченком та С. Єфремовим, яка подала Тимчасовому уряду відповідні вимоги. Але він відмовився вирішувати питання про автономію до Всеросійських Установчих Зборів. Цю мотивацію підтримав і Виконком Петроградської Ради, крім фракції більшовиків. Тому 10 червня 1917 р. на засіданні комітету Центральної Ради було ухвалено Перший Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення, того ж дня його оприлюднено на II Всеукраїнському військовому зїзді. У ньому Центральна Рада проголошувала автономію України. Ухвалення І Універсалу, події, що його супроводжували, стали історичною віхою в розвитку Української революції, початком відродження державного життя в Україні. Визначальним кроком до реальної автономії було формування органу виконавчої влади. 15 червня 1917 р. Центральна Рада сформувала Генеральний секретаріат. Тимчасовий уряд категорично відхилив вимогу про автономію України. Негативно відреагували на Універсал ліберальні та соціалістичні російські партії. між представниками Центральної Ради і міністрами Тимчасового уряду відбулися переговори і досягнуто деяких угод. Так, Генеральний секретаріат визнавався крайовим органом управління в Україні, склад якого затверджувався Тимчасовим урядом. Центральна Рада мала поповнитись представниками національних меншин, допускалося формування українських військових частин. Однак питання про автономію, аграрне та інші відкладались до скликання Всеросійських Установчих зборів. Досягнуті домовленості на цих переговорах були розкриті у Другому Універсалі Центральної Ради, опублікованому 3 липня 1917 р. 7 листопада 1917 р. Центральна Рада ухвалила поіменним голосуванням III Універсал, яким проголошувалось створення Української Народної Республіки УНР. Проголошення УНР стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст. . В ходi запеклих боїв за Київ Центральна Рада провела ряд законiв, в т.ч. радикальний закон про лiквiдацiю права власностi на землю, а 22 сiчня проголосила своїм IV Унiверсалом самостiйнiсть i незалежнiсть України. У Берестi українська делегацiя 9 лютого 1918 р. пiдписала мир мiж УНР, Австро-Угорщиною, Туреччиною i Болгарiєю. Центральнi держави визнали УНР як самостiйну державу, встановили з нею дипломатичнi відносини. 60. Жовтневий переворот в Петрограді і ситуація в Україні. Жовтневий збройний переворот в Петроградi відбувся 25 жовтня 7листопада 1917 р. У цей день бiльшовики, керованi В.Ленiним, повалили владу Тимчасового уряду i проголосили владу по всiй територiї колишньої Росiйської iмперiї. Однак утвердження влади бiльшовикiв в Українi викликало опiр як прихильникiв Тимчасового уряду, так i Центральної Ради. На першому етапi боротьби за владу порiвняно маловпливовi бiльшовицькi органiзацiї в Українi зосередили всi свої зусилля на боротьбi з силами Тимчасового уряду, розраховуючи на принаймнi нейтральну позицiю Центральноi Ради. В ходi триденних боїв у Києвi 27-29 жовтня 1917 р. урядовi вiйська пiд тиском бiльшовицьких сил i окремих українiзованих частин були змушенi залишити столицю України. Проте Центральна Рада не допустила переходу влади до рук бiльшовикiв i через якийсь час оголосила себе верховною владою в Українi. 61. Українське суспільство на шляху від автономії до незалежної держави. Українська народна Республіка. У III-му Унiверсалi 7 листопад 1917 р. УНР заявила про утворення Українськоi Народної Республiки, скасування приватної власностi на землю, 8-годинний робочий день, державний контроль над виробництвом. Проголошувалась свобода совiстi, слова, друку, зборiв, профспiлок. Разом з тим лiдери Ради не наважилися на проголошення самостiйностi України. Формально Центральну Раду визнала вищим краєвим органом переважна бiльшiсть неукраїнських полiтичних i громадських органiзацiй, партiй, в тому числi Ради робочих, солдатських i селянських депутатiв. Усi вони сподiвалися, що УНР стане стабiлiзуючим фактором i покладе край анархiї, що дедалi бiльше поширювалася. III-й Унiверсал залишив її федеративний звязок з Росiєю. Проголошення УНР стало визначною історичною подією, яка знаменувала відродження української державності у XX ст. до прийняття III Універсалу УЦР підштовхнули зовнішні чинники — події у Петрограді та захоплення влади більшовиками. 62. Перша спроба утвердження більшовизму в Україні. Берестейській мир і вступ австро-німецький військ в Україну. В 1917 р. бiльшовицькi органiзацiї вели iнтенсивну агiтацiю проти Центральної Ради, намагаючись дискредитувати її в очах робiтникiв i селян звинуваченнями у буржуазностi та зрештою захопити владу в свої руки. Однак бiльшовицькi органiзацiї в Українi все бiльше змiцнювали свої полiтичнi позицiї. Цьому сприяла i нерiшучiсть Центральної Ради у справi аграрної полiтики, проблемі укладення миру i у воєнному питаннi. Спроба Центральної Ради ввести норму 40 десятин на кожне господарство, яке мало не пiдлягати вiдчуженню в ходi соцiалiзацiї землi, викликало незадоволення значної частини селянства України. В той же час бiльшовики в своєму декретi про землю проголошували скасування земельної власностi без усяких обмежень, що сприяло зростанню їх впливу на селi. Пiд впливом бiльшовицьких агiтаторiв в Українi всупереч закликам Генерального секретерiату берегти нацiональне богатство, почалися масовi погроми помiщицьких господарств, нищення запасiв хлiба, пiдпали лiсiв, садiв тощо. Анархiя стала повсюдною. Вiдсутнiсть надiйних вiйськових частин у розпорядженнi УНР призвела до її воєнної i полiтичної катастрофи. Протягом сiчня 1918 р. бiльшовицькi частини на чолi з В.Антоновим-Овсєєнко зайняли Лiвобережжя. Майже на всій Україні було встановлено радянську владу, а Центральна Рада свій порятунок від остаточного розгрому покладала лише на допомогу країн Четверного союзу. У Берестi українська делегацiя 9 лютого 1918 р. пiдписала мир мiж УНР, Австро-Угорщиною, Туреччиною i Болгарiєю. Центральнi держави визнали УНР як самостiйну державу, встановили з нею дипломатичнi відносини. Додатковими умовами Берестейського договору були — органiзацiя збройної допомоги УНР у боротьбi з бiльшовиками. З другої половини лютого 1918 р. австро-нiмецькi вiйська, а також українськi вiддiли розпочали наступ проти бiльшовицьких частин, які на квiтень 1918 р. повнiстю залишили територiю України. Після Берестейського миру територію України було поділено на сфери впливу між Німеччиною та Австро-Угорщиною. До боротьби з австро-німецькими окупантами і Центральною Радою закликав II Всеукраїнський зїзд рад. Зїзд, декларувавши самостійність УНР, орієнтував політику більшовиків на відновлення в найближчому майбутньому федеративних звязків, на обєднання всіх радянських республік в єдину соціалістичну всесвітню федерацію. Неспроможність Центральної Ради вирішити внутрішні питання й повною мірою задовольнити вимоги окупантів щодо постачання продовольства та інших матеріальних цінностей показала німецько-австрійському командуванню безперспективність співробітництва з нею. Воно почало втручатися у внутрішні справи УНР, а 23 квітня уклало з Центральною Радою так звану економічну угоду. Згідно з нею Україна зобовязувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів зерна та виробів з нього, 400 млн. штук яєць, велику рогату худобу живою вагою 2,75 млн. пудів, 3 млн. пудів цукру, залізну і марганцеву руди. Уклавши цей договір, УЦР винесла собі фактично вирок. 63. Гетьманат П.Скоропадського. Спроба реалізації державницької моделі українського консерватизму. 29 квiтня 1918 р. було проголошено гетьманом України П.Скоропадського. Прихильники Гетьмана захопили усiма державними установами, Центральна Рада була розiгнана нiмецьким загоном. Скасовувались усi закони Центральної Ради, замiсть Української Народної Республiки проголошувалась Українська Держава. Закон про тимчасовий державний устрiй України вiддавав всю повноту виконавчої i законодавчої влади Гетьмановi, поновлював право приватної власностi та режим Скоропадського виявився нестабiльним з огляду на цiлу низку внутрiшнiх i зовнiшньополiтичних причин. Насамперед в очах широких верств населення його компрометувала залежнiсть вiд нiмецького командування. Скоропадському ставилися у провину численнi каральнi експедицiї проти селян, якi часто iнiцiювалися мiсцевими помiщиками i нiмецькими частинами без вiдома уряду. Українське селянство, яке прагнуло безплатної передачi помiщицької землi та лiквiдацiї помiщицьких господарств, не могло задовольнитися гетьманськими аграрними законопроектами. Невдовзi вся Україна вкрилася селянськими повстанськими загонами як українського полiтичного спрямування, так i просто анархiстськими або бiльшовизованими. В адмiнiстративному апаратi у звязку з опозицiєю бiльшостi української iнтелiгенцiї чиновницькi посади були зайнятi в основному росiянами з дореволюцiйного чиновництва, якi не приховували свого ворожого ставлення до України. До цього слiд додати активну пiдривну дiяльнiсть бiльшовистських органiзацiй, лiдери яких пiдштовхували соцiалiстичних дiячiв Українського Нацiонального Союзу до органiзацiї загального повстання проти Української Держави. 64. Діяльність Директорії УНР. Політичний портрет С.Петлюри. 13 листопада 1918 р. у Києві відбулося засідання представників УНС, на якому було вирішено розгорнути відкриту боротьбу за владу і створено для цього керівний орган -Директорію — у складі В. Винниченка голова, С. Петлюри, Ф. Швеця, П. Андрієвського та А. Макаренка. Директорія 15 листопада поширила звернення до громадян України із закликом повалити гетьманський уряд. Того ж дня головний отаман Українських військ С. Петлюра видав від свого імені універсал до народу України із закликом підтримати повстання проти гетьманського режиму. За короткий час петлюрівські загони розрослися у велику повстанську армію. На бік Директорії перейшла значна частина гетьманської варти, робітників і селян. Цьому сприяли проголошені Директорією демократичні гасла, які віддзеркалювали прагнення українського народу: відновлення Української Народної Республіки; надання землі селянам; встановлення 8-годинного робочого дня; охорона професійних інтересів та ін. Як свідчив генерал Денікін, по всій Україні з новою силою розгорнувся масовий рух проти Гетьманщини, за землю, за владу. Внаслідок успішної збройної боротьби військ Директорії гетьман П. Скоропадський 14 грудня 1918 p. зрікся влади і виїхав до Німеччини. Петлюра Симон Васильович — державний, політичний, військовий діяч, літератор, публіцист. Народився в Полтаві. За участь в українському національному русі зазнавав переслідувань. До Першої світової війни займався журналістикою. 28 червня 1917 р. призначений Центральною Радою на посаду генерального секретаря військових справ. 31 грудня 1917 р., не погоджуючись з політикою голови Генерального Секретаріату, вийшов з уряду. Після гетьманського перевороту очолював Всеукраїнський союз земств. Перебував у опозиції до уряду гетьмана П. Скоропадського, був заарештований. 14 жовтня 1918 р. виїхав до Білої Церкви, звідки керував антигетьманським виступом. Стає членом Директорії, очолює Армію У HP. Після відступу військ У HP з Києва і виїзду В. Винниченка за кордон став Головою Директорії . 25 травня 1926 р. був убитий в Парижі агентом НКВС Шварцбартом. 65. Білогвардійський і більшовицькі режими в Україні у 1918-1920 рр. Під тиском переважаючих сил більшовиків українські війська, керовані С.Петлюрою, а також уряд УНР були вимушені залишити Київ. На більшій частині території України було відновлено радянську владу. Скликаний у Києві 6-10 березня 1919 року ІІІ-й Всеукраїнський зїзд Рад прийняв Конституцію УСРР як незалежної і суверенної держави. Однак ця державність була фактично прикриттям неподільного панування більшовицької Росії в Україні. У травні-червні було проведено реорганізацію в Українській Армії, яка стала регулярною, розпочала наступ і витіснила більшовицькі частини з південно-західного Поділля. На початку серпня 1919 р. почався спільний похід армії УНР та Української Галицької Армії одночасно на Київ і Одесу. З півдня на Київ вела наступ білогвардійська армія Денікіна. 31 серпня українські та денікінські частини увійшли в Київ. З 25 вересня українська армія розпочала воєнні дії з Денікіним. На осінь 1919 р. ситуація в українській армії стала катастрофічною. Вояки Армiї УНР були враженi епідемією тифу, що призвело до зменшення чисельностi українських військ. Ситуацiя ускладнювалася також i тим, що Антанта запровадила проти України економiчну блокаду, — не дозволяючи довiз на українськi терени не тiльки зброї, але й лiкiв та медичного обладнання. 66. Україна на міжнародній арені у 1917-1920 рр Наслідки Першої світової війни змінили всю систему міжнародних відносин. Зазнали поразки Німеччина та її союзники, не витримали напруження війни й розпалися Австро-Угорська монархія та Російська імперія. На політичній карті Європи з'явилися нові держави, у тому числі Українська держава, яка вийшла на міжнародну політичну арену. Перший досвід міжнародних відносин України пов'язаний з діяльністю Центральної Ради, що утворилася в Києві 4(17) березня 1917 р., після перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії. Зовнішню політику Центральної Ради умовно можна поділити на три етапи. Перший охоплював період від заснування до середини листопада 1917 р. На цьому етапі майже всі зовнішньополітичні заходи Центральної Ради були скеровані на налагодження взаємин з Росією. Другий етап тривав від утворення Української Народної Республіки до початку січня 1918 р. Звідси фактично розпочинається самостійна міжнародна діяльність УНР, спрямована на здобуття прихильності й визнання з боку держав Антанти, насамперед, Англії та Франції. Від початку січня 1918 р. й до часу припинення діяльності Центральної Ради у квітні 1918 р. тривав третій етап, коли відбулася переорієнтація зовнішньої політики на Німеччину. |
|
ТЕМА: Стародавня україна Перші поселення на території україни, кіерійці скіфи та сармати їх перші державні утворення. Античні міста поліси північного причорноморья... |
Лекція ТЕМА. Первіснообщинний лад на території України ... |
|
Питання до підсумкового контролю Початок формування людської цивілізації на території України. “Неолітична революція”. Трипільська культура |
Модуль ІІ Охарактеризуйте перші державні утворення на сучасних українських... Катіарів, тресніїв, каралтаїв, назви яких походили від синів предтечі цього народу – царя Таргітая. Як свідчить Геродот, на території... |
|
VI -III тис до н е. Неоліт. IV-III тис до н е. Енеоліт. IV- III тис до н е. Трипільська культура Близько 1 млн років тому Поява найдавнішої людини сучасного типу на нинішній території України |
VI -III тис до н е. Неоліт. IV-III тис до н е. Енеоліт. IV- III тис до н е. Трипільська культура Близько 1 млн років тому Поява найдавнішої людини сучасного типу на нинішній території України |
|
Тема. Прикметник. Голосні у відмінкових закінченнях прикметників Мета Гостинність, Молдова, товариство «Зоря», Кіровоградщина, університет, Софійський собор, Львівська площа, Золоті Ворота, трипільська... |
Перелік екзаменаційних питань Становлення класового суспільства і перші держави на території України (Х ст до н е. – ІІІ ст н е.) |
|
Дипломатії Українська Держава і державні утворення, що виникли на теренах постімперської Росії |
РОЗПОРЯДЖЕННЯ Відповідно до ст ст. 6, 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ч. 7 ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування... |