Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.
Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. Внутрішня політикаУ початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко. Відразу після зайняття Києва (18 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.Аграрна реформа Директорії Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу. Щоби заспокоїти поміщиків,їм було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємст і цукрових заводів; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих; у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для большевицької агітації.26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. В руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі. Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.Зовнішня політикаДиректорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.
52 У Галичині - 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулося загальне собранне укр. політичних діячів Галичини і Буковини, що обрало керівний орган - Національний Рада, що заявив про прагнення об'єднати усе західно-укр. землі в єдину державу (Галицню, Северо-Западною Буковину і Закарпаття). У листопаді 1918 р. Национальный Рад увів війська у Львів і в Східну Галицню, проголосив 18 листопада 1918 р утворення Западно-укрдинской Народної республіки (ЗУНР, Президент - Е. Петрушевич, голова уряду - К. Левицкий). Було зроблене таке: для захисту республіки - утворив власну Укр. Галицьку армію (УГА; 40 тис.), сформував місцевий адміністративний апарат керування (з австрійських органів влади на місцях), виступив проти націоналізації значних підприємств і передача землі селянам. Що відіпхнуло від Національної Ради селянські і робітники маси, прискорило утворення революційних Рад, Компартии В. Галичины і збройне повстання в Дрогобичі (квітень 1919 р.) із вимогою возз'єднання із Советской У. У результаті: підірвана зсередини ЗУНР не сумела відстояти В. Галичину і 3. Волынь, захоплену Польщею в червні-липні 1919 р.; уряд ЗУНР зі Львова переїхало в Станіслава. 3 листопада 1918 р. 10-тисячне Буковинське Вече висунуло вимогу: «Хочемо до У», унаслідок чого: 1) відповідно до рішення укр. і румунських парламентерів у Віден, місто Чернівц, повіти Заставна, Кицмань, Вашковцы, Выжныца цілком, а Черновицкий і Серетский частково створювали особливу укр. територіальну область; 2) мова йшла не про автономію в складі Австро-Угорщини, а про приєднання австрійські частини Укр. ой Буковини до УНР. На короткий час утворилася ЗУНР - буржуазна держава в 3. У в 1918-1919 р. Більшість земель З. У (В. Галичина, Сев. Буковнпа, Холмщина, Закарпаття), не змогло домогтися незалежності, тому що: 1) їхній повстання спалахували розрізнено друг від друга, були погано підготовлені, неорганизованны, поступалися в чисельності озброєнню військам сусідніх держав; 2) Сов. У. була не в силах зробити їм діючу поміч.
53 За роки громад.війни влада на Укр.змінювалася понад 100р.Найбільше це вразило селянську масу.В Укр.протягом усіх років громад.війни розвивалися стихійні сел..рухи.Повстанський рух охопив деякі партизанські частини Черв.армії.У бер.1919 про свій відхід від більшовиків огол.отаман Зелений.Його військо=12тис.чолдіяло в районі Обухова,переяслава,Золотоноші.Більшовики завдали поразки осн.силам Зеленого.Коли в Трипіллі залиш.невел.загінЗелений пов.до міста ірозбив комсомольський загін,а полонених кинули зв’язаними у Дніпро.Ця трагедія наз-Трипілська трагедія.А на Катеринославщині діяла ціла повстанська армія,на чолі з Махном.В його армії існували дивізії ,полки,корпуси.Коли гетьманці,денікінці поч..відбирати в селян землю.до Махна поч. стікатися маси селянства.Махно 3р. укладав договір з більшовками і 3р. його розривав.У ході війни вів бої проти білогвардійців,ійськ директорії,і більшовиків.Махно=1 з лідерів анархіського руху в Укр.Виступав проти будь-якої ф-ми влади.У 1920-1921 вів запеклу боротьбу проти більшовицької влади,здійснив ряд повстанських походів Азовським узбережжям на Дон та Поволжя.Помер у Парижі 1934.
56 За роки громадянської війни території Укр. зазнала найбільших руйнувань. Збитки внародному господарстві Укр. становили 10 млрд. крб. Із 11 тис. Підприємств у 1921р.змогли поновити роботу щонайменше 2.5тис. Найбільших збитків зазнав Донецький вугільний басейн, металургійна,машинобудування .,цукрова,соляна та інші галузі виробницт. Постійна зміна влади в Україні реквізиція , побори призвели до розорення сільського господарства. У березні 1921р.Х зїзд Російської комуністичної партії(більшовиків) проголосив курс на проведення нової економ.політики(неп). Мета непу:1) ліквідація загрози нової гром.війни.2) Рятування більшовицького режиму.3)Покращення Економічного становища в країні,що перебувала в міжнародній ізоляції . Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР прийняли низку розпоряджень,спрямованих на конкретизації завдань непу в Укр..Суть непу полягала в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер у селян вилучалися не всі лишки,а заздалегідь установлених податком мінімуму. Уряд тимчасово відмовився від створення колектив.гомпод. Швидковідроджувалась кооперація. Она охопила 85% селян. Існувала в Укр. Система колективних господ.- колгоспи і комун. Створювали їх переважно біднота,сільські комуністи.Навесні 1925р. посівні площі в Укр..складали 95% від рівня 1913р. валовий збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років. У селянс.господ. Укр.. зросла продуктивність праці,розширились площі оброблених земель. У роки непу посилилась роль товарно-грошових відносин.Державні підприємства перетворились на господ. Розрахунках.Велику роль у піднесенні економ. Відіграла грошова реформа(1922р). В обіг було введенно банківський білет,який дорівнював 10 золотих карбованцям «червінцям».Вождь більшовиків В.Ленін переконував,що неп виведе країну з кризи,а радянська влада лише зміцніє,бо всі командні висоти в економіці залиш.в руках держави. Оцінка політики непу не супроводжувалося політик.змін.в Укр..Республіка як і раніш,мала фіктивний суверенітет івикон. Продиктовані з Москви завдання. Особливості непу: «зовнішне походження пол.,яка не врах націонал. Інтерес.2)здійснення соц.-екон. Перетворень супровод.придушенням нац.-демокр.сил.3)реалізація непу поч..пізніше,ніж в інших республіках. Наслідки непу 1)відновлення промислов.і сільс.господ,зруйнованих в роки 1 Св.Війни.2)ліквідація політичної кризи.3) стабілізація рад.режиму 4) закріплення при владі більшовиків. За роки непу в стислий час було відновлення господ.країни,
57 Українізація 1920—30-х — Тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву корінезація — здійснювана з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності. Політика українізації суперечила великодержавним прагненням ВКП(б), але була вимушена ворожим відношенням до радянської влади з боку населення України, національна свідомість якого зросла за попередні десятиліття — і особливо у висліді національної революції 1917—1920 років, а також загрозою інтервенції Польщі, підтримуваної Антантою. Зважаючи на ці небезпеки (подібні й в інших республіках), ВКП(б) змушена була піти на поступки національним рухам, насамперед українському, і по перших роках відверто великодержавницької політики у низці постанов з'їздів, 4 конференцій визнала остаточність запровадження в школі й адміміністрації рідної мови національних республік, при одночасному збільшенні питомої ваги місцевих кадрів у всіх ділянках економіки й культури. У висліді цієї зміни політики Раднарком видав 27 липня 1923 декрет «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ», за яким українська мова запроваджувалася в усіх типах шкіл з визначеними термінами їх українізації. Другий декрет, ухвалений ВУЦВК і Раднаркомом УССР 1 серпня 1923, «Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» зобов'язував запроваджувати українську мову на всіх щаблях державного управління. Але обидва ці декрети (хоч ухвалені на підставі постанов XII з'їзду РКП(б) (17—24 квітня 1923), на якому представники національних республік дуже гостро піднесли національне питання) наражалися на опір у самій КП(б)У, де на ті часи українці становили меншість (КП(б)У тоді складалася в переважній більшості з росіян й осіб інших національностей, байдужих, а то й ворожих українській культурі). Інтенсивніша українізація почалася щойно з 1925, коли під тиском української частини КП(б)У були усунені з постів секретарів її ЦК Е. Квірінґ і Д. Лебедь, які доти одверто виступали проти будь-яких поступок українській культурі. У квітні 1925 ЦК КП(б)У ухвалив резолюцію про українізацію, в якій було зазначено, що «справа зміцнення союзу робітничого класу з селянством і зміцнення диктатури пролетаріату на Україні вимагає напруження ком. сил усієї партії для опанування української мови та українізації...» 30 квітня 1925 ВУЦВК і Раднарком УССР ухвалили спільну постанову про заходи щодо термінового проведення повної українізації радянського апарату, а пленум ЦК КП(б)У 30 травня — резолюцію на українізацію партійного та проф. апарату і радянських установ. Головною роллю у дальшому здійсненні українізації відігравав Народний комісаріат освіти (якому тоді підпорядковувались й усі ділянки культури), очолений до 1926 О. Шумським, а після його усунення М. Скрипником.
58
У роки індустріалізації було запроваджено величезну кількість машин, агрегатів, механізмів, що викликало необхідність істотного підвищення освіти і перш за все технічної грамотності кадрів, масового оволодіння новою технікою, різноманітними професіями, технологічними процесами. Усе це також мало прогресивне значення. Разом з тим держава використала це для того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35–45%. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих „ворогів народу”. Нещадно експлуатувалося і село. Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані „Запоріжсталь”, „Азовсталь”, Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. Наприкінці першої п’ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського – 20,3 %, місцевого – 9,9 %. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Різко скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система, котра через кілька десятків років вичерпає себе і зазнає краху. Поряд з цим , індустріалізація мала і позитивні наслідки:– у 1940 р. рівень промислового виробництва у порівняні з 1913 р. збільшився у 7 разів; – за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випередила ряд розвинутих європейських країн: друге місце в Європі по випуску машин (після Великобританії ) і виплавці чавуну (після Німеччини ); – Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально – аграрну. Було ліквідовано безробіття, з’явилися тисячі нових робочих місць.Так проходила форсована соціалістична індустріалізація – складова частина сталінської політики „наступу соціалізму по всьому фронту”. Чим цей наступ закінчився, сьогодні знає весь світ. Щодо України, то її трудящі, які добровільно чи примусово несли на собі тягар індустріалізації, слабо відчули її результати. Та й не дивно: майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.
60 Голодомор 1932-1933рр.був другим голодомором. Як і голодомор 1921-1923рр.другий був викликаний анти селянською політикою радянської влади,негативні наслідки якої були посилені посухою. Все почалося з форсованої Колективізації,яка зустріла опір переважної. Більшості селянства Укр..Щоб зламати цей опір,за постанову пленуму ЦК ВКП(б)»Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації.(від 30 січня 1929р) в Укр.. було розкуркулення майже 200тис. селянських господарств. Передбачалося, що це полегшить хід хлібозаготівель і підведе матеріальну базу під новостворенні колгоспи. Але бажаних наслідків розкуркулення не дало. По-перше,врожай 1932р. був менший,ніж врожай попередніх років,по-друге,селянство селянство не бажало безплатно віддавати державі плоди своєї праці. Надзвичайно напружений план хлібозаготівель для Укр..зривався. У селян партійні уповноважені,яким допомагали місцеві активісти,відбирали все: зерно,картопля,буряки,сало,соління. Навіть те,що було придбане у місті чи сусідньому селі,конфісковувало ся на станціях і в поїздах.. 3 листопада 1932р. по 1 лютого 1933р. молотовська комісія додатково «заготовдства. ила»в Укр.. всього 104,6 млн пудів зерна. Загальна кількість хліба,вилученого державою з урожаю 1932р. становила 260,7 млн пудів. На початку 1933р. практично всюди в Укр. Запасів не лишилося. Фактично це бупа дія,свідомо спрямована на повільне фізичне винищення сільс. Населення. Люди вмирали родинами,селянми. Були зафіксовані страшні випадки людоїдства і трупоїдства. Батьки прагнули врятувати дітей від головної сиерті,везли їх у міста і там кидали в установах,лікарнях,на вулицях. У страшні роки голодомору (1932-1933рр) в укр.. загинуло понад 5 млн. чол.. внаслідок суцільної колективізації та голодомору змінився соц.склад села: знищено було заможне селянство,постраждало багато середняків. Вихідцями із села поповнився робітничий клас. Як і після голоду 1921-1923рр. після голодомору 1932-1933рр. в опустілі укр. Села з Росії та інших республік СРСР направлялися тисячі переселенців.Насильницька колективізація і голодомор призвели до продуктивних сил на селі,що спричинило глибоку кризу на силі. ,що спричинило глибоку кризу в сільс.госп. і змусила до певної міри змінити політику уряду: встановлення планів хлібозаготівель, відновлення ринкових відносин, зміцнення колгоспів, матеріальне заохочення колгоспників,підсилення репресивного апарату. Голодомор 1932-1933рр штучно організований більшовицькою владою,був один з найбільших її злочинів проти укр..народу. Суспільне пол.. життя в Укр.. в 30-ті роки надзвичайно складними і суперечливим. Кінець 20-30-ті роки пройшли під знаком жорстокого терору,жертвами якого були сотні тисяч селян, представники інтелігенції,особ. Укр.. нац. У січні 1930 року відбувся сфабрикований ДПУ процес спілки визволення Укр.. (СВУ). Судили інтелектуальну еліту укр..народу. У січні 1930р. було примусово розпущенні УАПЦ,а митрополита М Борецького,єпископів і священиків репресували.. Виявом боротьби з опозицією були репресії 1933р.,які набули масового характеру після вбивство в 1934р. С. Кірова. В Укр.. їх проводили під гаслом боротьби проти «буржуазного укр..нац.» Особливо страшного удару зазнали військові кадри республіки: був повністю знищений штаб Київського військового округу,який очолював Якір. Тоталітарний режим прагнув ідеологічно виправдати масовий терор. Сталін нав’язав радянському суспільству тезу про загострення класової боротьби в ході соціалістичного будівництва. Проводились масові мітинги, організатори яких вимагали від виступаючих засудження виявлених «ворогів народу», схвалення смертних вироків тощо. Сталінський терор штовхав суспільство в прірву страху,відчаю,моральної деградації.
61 Пеша СВ.ВУ 1919р. під польською окупацією опинились 125.7 тис.км.кв.земель сх..Галичини та зх..Волині=1\3
Всієї тодішньої Польської держави.За даними перепису проживало 8.9 млн.осіб.зокрема 5.6 млн.укр-ців,та 2.2млн.поляків.Офіційна польська політика в укр.-у питанні пройшла кілька етапів: |