|
|
Скачати 1.19 Mb.
|
|
Розрізняють: зовнішню (профільну) і внутрішню (рівневу) диференціацію. Терміном «зовнішня диференціація» позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Термін «внутрішня диференціація» застосовують до такої організації навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах. Зовнішня диференціація навчання здійснюється за двома напрямами:
У педагогічній теорії відзначається, що диференційоване навчання спрямоване на оптимальний інтелектуальний розвиток кожного учня і передбачає насамперед відповідне структурування змісту навчального матеріалу згідно з типологічними особливостями учнів. І.П.Внукова вважає, що індивідуалізація і диференціація - дві сторони єдиного процесу - збереження, врахування і розвитку якостей кожного учня. Індивідуалізація - основа диференціації. Тільки знання індивідуальних типологічних особливостей учнів дозволяє продиференціювати їх, згрупувавши якнайкраще для якісної навчально-виховної діяльності. Індивідуалізація і диференціація навчання та виховання не можуть існувати одне без одного, це взаємопов'язані процеси соціалізації учнів. О.Я. Савченко зазначає, що індивідуалізація і диференціація навчання не мета, а засіб розвитку особистості учня. А основним критерієм ефективност і індивідуалізації і диференціації навчання є успішність самовияву і самоствердження, відповідність результатів навчання і виховання потребам та запитам природи і суспільства. Існує кілька видів диференціації:
Отже, процесуально різниця цілей освіти і запланованих результатів навчання для різних категорій учнів реалізується в існуючих освітніх моделях через диференціацію навчання. Під терміном «диференціація навчання» сьогодні розуміють «взаємопов'язаний комплекс організаційно-методичних заходів, спрямованих на створення умов для оптимального розвитку і освіти школярів з урахуванням їхнього здоров'я, готовності до шкільного навчання, психофізіологічних можливостей та інтересів. Цим виражається загальне в багатоманітних концепціях диференціації навчання». У сучасній початковій школі диференціація переважно здійснюється у класах, де навчаються різні за розвитком учні. Метою диференційованого навчання в початкових класах є: по-перше, запобігти прогалинам у знаннях або усунути їх, «вирівняти» підготовку учнів, збудити у них інтерес до навчання; по - друге, поглибити й розширити знання, вміння й навички школярів, задовольнити їхні різноманітні пізнавальні потреби. Як показує аналіз теорії і практики, успішне здійснення диференційованого навчання можливе за умов, коли вчитель:
використовує в системі диференційовані завдання індивідуального та групового характеру; проводить перспективний аналіз: для чого плануються завдання, чому їх треба використати на цьому етапі уроку, як продовжити роботу на наступних уроках. Одноразове, епізодичне використання диференційованих завдань не дає істотних змін у знаннях і розвитку дітей. Диференційовані завдання мають бути постійним засобом навчання, їх зміст і методика визначатися за результатами вивчення готовності дітей до навчання. Спеціальні дослідження і передовий педагогічний досвід стверджують, що в диференціюванні навчальних завдань для молодших школярів доцільні такі способи: - зміст однаковий для всього класу, а для сильних учнів зменшення часу на роботу, збільшення обсягу завдання або ускладнення способу виконання;
Вчені та практики стверджують, що значні можливості для здійснення диференціації навчання має групова робота, особливо в тому разі, якщо групи створюються за певною, спеціально заданою ознакою. Найбільш реальним шляхом здійснення рівневої диференціації навчання в початковій школі вважається внутрішньокласне групування учнів. Коло інтересів, індивідуальні особливості характеру молодших школярів ще не стабільні, тому для них більш сприятлива диференціація, заснована на створенні в класі мобільних груп, яка вирізняється легкою динамічністю. Сучасна концепція диференційованого навчання у своїй методологічній основі спирається на великі можливості більшої частини учнів отримати повноцінну освіту. Її принципова різниця порівняно із попередніми концепціями полягає не в зниженні вимог до навчання учнів, а поширенні реальних навчальних можливостей кожного учня. Індивідуальні можливості школярів у психічних процесах та якості особистості формуються і проявляються під час безпосередньої активної суспільно-корисної (зокрема навчальної) діяльності під впливом соціальних умов та можливостей. Огляд проблеми диференційованого навчання у історичному й теоретичному плані дозволяє розглядати проблему диференційованої групової навчальної діяльності школярів у масштабі одного уроку та одного класу, виділяючи, принаймні, чотири її різні аспекти. Перший аспект пов'язаний з вибором програм навчання, а також з організацією різнорівневого (диференційованого за рівнем) навчання, другий - з інтенсивністю та формою спілкування учнів на уроці, третій - з питанням формування груп, четвертий з визначенням критеріїв ефективності навчального процесу. Останній аспект має методологічний характер щодо перших трьох. Відомо, що серед цілей шкільної підготовки виділяють навчальні, виховні і розвивальні, ступені досягнення яких можуть розглядатися як критерії ефективності підготовки. Дидактичні можливості диференційованої групової навчальної діяльності учнів початкових класів Аналіз теорії і практики з проблеми дослідження дозволяє нам зробити висновки про те, що основне місце на уроках посідає традиційна фронтальна робота, яка припускає найменшу індивідуалізацію керівних впливів учителів. Вона займає 60-70% часу уроку, групова - меншу частину часу: від повного прийняття її до 50 % уроку. Індивідуальна робота, дає противагу груповій, займає достатньо стабільне місце на заняттях - від 10 до 40%. У середньому фронтальна робота охоплює 62,5% часу уроку, індивідуальна - 20,5%, а групова - 17%. Отже, використання групової форми і роботи на уроках у початковій школі явно недостатнє, тому неможливо належною мірою індивідуалізувати і диференціювати процес навчання молодших школярів. Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива існуючим екзаменаційним формам навчання. В її основу покладено ідеї Ж.-Ж.Руссо, Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток і виховання дитини. Всі недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова. Групова навчальна діяльність — це модель організації навчання учнів у малих класах, об'єднаних спільною навчальною метою. Вчені стверджують, що методику застосування групової форми навчання молодших школярів слід впроваджувати поетапно. І етан - передбачає привчання дітей співпрацювати у навчальній діяльності з використанням таких прийомів: а) для оцінювання своєї відповіді учень сам призначає «вчителя»; б) у випадку виникнення труднощів під час відповіді, учень сам викликає собі помічника; в) вводяться прийоми безсловесного спілкування: позначки "+" - згоден; - не згоден; "!" — хочу додати, "?" - не зрозумів; використовуються жести, міміка; г) пропонуються дидактичні ігри, які розвивають уміння слухати один одного; ґ) після кожної групової роботи обов'язковим є обговорення з учнями успіхів виконаної діяльності. Коли учні засвоїли прийоми та правила колективної співпраці, тоді вони готові працювати у складі малої групи. II етап - впроваджує перехід до систематичного використовування на уроці педагогічних прийомів, які наочно і практично переконують у можливості групування людей для досягнення ними найкращого результату:
Для правильності цієї роботи доцільно поділити клас на дві частини, щоб одна група учнів працювала індивідуально, а друга - парами. Всім дітям можна запропонувати подібні завдання - розгадати літературний кросворд до оповідання, які склали інші учні. Діти, які працюють парами можуть виконувати завдання швидше і якісніше. На уроках доцільно поступово ускладнювати зміст навчальних завдань, здійснювати перехід від репродуктивних завдань до творчих, проблемно- пошукових. Диференціація за ступенем складності - це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином: завдання, що вимагають різної глибини узагальнення й висновків; завдання, розраховані на різний рівень з теоретичного обґрунтування роботи, що виконується; завдання репродуктивного і творчого характеру. Диференціація за ступенем складності використовується як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, особливо з низьким рівнем розвитку, а й для формування позитивного ставлення до навчання, тому що розв’язання посильного завдання стимулює роботу у подальшому і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього ми також добирали завдання з нарощуванням ступеня складності. Приклад уроку рідної мови у 1 класі із застосуванням системи різнорівневих завдань. Навчання грамоти Тема. Буква «ер» для позначення приголосних звуків [р], |р ] Мета. Ознайомити учнів з літерою «ер» для позначення пари приголосних [р], [р’]. Розвивати фонематичний слух, уміння проводити звуковий аналіз слів; зв'язне мовлення. Збагачувати активний словниковий запас. Навчати читати склади та слова з літерою «ер». Виховувати любов до рідного слова. Обладнання. Сюжетні та предметні малюнки, фішки, картки з малюнками для групової роботи. |
|
Українське читання. 3 клас Мета. Учити дітей самостійно добирати тексти для позакласного читання на задану тему, розвивати усне мовлення, удосконалювати техніку... |
ПРОГРАМА з літературного читання Читання у сучасних початкових класах є пропедевтичним курсом до освоєння в основній школі навчального предмета “Література”. Таке... |
|
Тема уроку: Читання. Ю. Ярмиш. Їжачки Розвиток мовлення. Слова ввічливості. Діалог Мета Мета: читання: вдосконалювати навички правильного виразного читання; розвивати усне мовлення шляхом обґрунтування відповідей, групового... |
УРОК ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ «В’ЄТЬСЯ, НАЧЕ СТРІЧКА, НЕСПОКІЙНА РІЧКА» Мета: на зразках художніх творів поглиблювати уявлення дітей про природу рідного краю. Розвивати мовлення учнів, працювати над збагаченням... |
|
Уроки-змагання Вона виділяє: уроки змістовної спрямованості; уроки на інтегративній основі; уроки-змагання; уроки суспільного огляду знань; уроки... |
ДО ЧИТАННЯ Такий учень не буде активним читачем бібліотеки, не відчуватиме потреби спілкування з книгою, бо читання приносить йому не задоволення,... |
|
На уроки позакласного читання Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі |
ТЕМА. Читання Навчати учнів бачити, відчувати створені словами образи природи, використовувати засоби виразності під час читання текстів: міміку,... |
|
Урок з читання 3 клас Тема. Буду я природі другом Розвивати мислення, уяву, фантазію, діалогічне і монологічне мовлення, навички читання. Виховувати любов до природи, бережливе ставлення... |
Тема. Закріплення знань про звукове значення букв “Щ”, “щ” (ща).... Розчитування за таблицею М. О. Зайцева. Читання рядка складів, передаючи голосом правильну інтонацію |