Професійна мобільність вчителя як фактор розвитку особистості учня.
Удосконалення методичної майстерності –
це передусім самоосвіта,
особисті ваші зусилля,
спрямовані на підвищення власної культури праці
і в першу чергу культури мислення.
В.Сухомлинський
У сучасному суспільстві, яке все більше цінує інтелектуальний та творчий потенціал особистості, життєво компетентна людина спроможна реалізувати можливості, подолати небезпеку , контролювати ризик. По суті, життєва компетентність особистості стає інструментом, за допомогою якого особистість будує власне життя, реалізує можливості, знешкоджує небезпеки.
Проблема набуття особистістю життєвої компетентності, розвитку її здатності до осмисленого збереження й самостійного та творчого відтворення власної життєдіяльності і досягнення життєвого успіху є однією з найважливіших проблем, які постали перед людством у ХХІ столітті.
Педагогічна професія є одночасно перетворюючою і управляючою. А для того, щоб керувати процесом розвитку особистості, потрібно бути компетентним. Тому поняття професійної компетентності педагога виражає єдність його теоретичної і практичної готовності в цілісній структурі особистості і характеризує його професіоналізм.
Психолого – педагогічні і спеціальні (з предмета) знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв’язання педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є теоретико – практичні і методичні знання. Через педагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога.
У якому співвідношенні знаходяться професійна компетентність і педагогічна майстерність вчителя? Свого часу вичерпну відповідь на це питання дав А. С. Макаренко. Відкидаючи твердження про визначеність педагогічної майстерності природженими особливостями, задатками, він показав її обумовленість рівнем професійної компетентності.
Педагогічна майстерність, заснована на уміннях, на кваліфікації, на його думку
– це знання педагогічного процесу, уміння його побудувати, привести в рух. Нерідко ж педагогічну майстерність зводять до умінь і навичок педагогічної техніки, тоді як це лише один з компонентів майстерності, що виявляються зовні.
За глибоким переконанням А.С. Макаренка, оволодіти педагогічною майстерністю може кожен педагог за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду. Проте не кожний досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є лише педагогічна діяльність, осмислена з точки зору її суті, цілей і технологій; сплав особистісно-ділових якостей і професійної компетентності педагога.
А.С. Макаренко у статті «Деякі висновки з мого педагогічного досвіду» вперше схарактеризував поняття «майстерність вихователя» і «педагогічна техніка».
Він розглядає проблему педагогічної майстерності педагога як проблему створення єдиного виховного колективу, здатного утверджувати дисципліну як дійсну свободу особистості, як форму життя та діяльності, як засіб захищеності, повноправ’я особистості в колективі. Для Антона Семеновича Макаренка проблема майстерності – це проблема раціоналізації праці педагога. Для кожного педагога оптимістично звучать сьогодні слова Антона Семеновича: майстерність − це те, чого можна добитися, і як може бути відомий майстер-токар, чудовий майстер-лікар, так і повинен і може бути чудовий майстер-педагог. А.С. Макаренко вважав, що «майстерність вихователя... це спеціальність, якої необхідно навчати, як необхідно навчати лікаря його майстерності, як необхідно вчити музиканта» .
Видатний педагог А.С. Макаренко був упевнений у тому, що педагогічна майстерність може бути доведена до високого рівня досконалості, майже до рівня
техніки, і потрібно, щоб педагогіка оволоділа засобами впливу, які б були настільки універсальними і могутніми, що коли вихованець зустрічається з будь-якими шкідливими впливами, вони нівелювалися і ліквідувалися нашим впливом.
Аналіз світових тенденцій у галузі професійно-педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіоналізму і особистих якостей вчителя.
На думку вчених, основними проблемами, з якими зустрічатимуться вчителі у цьому тисячолітті, є:
– постійне ускладнення змісту освіти, гарантування високого рівня освітніх
стандартів;
– самостійна постановка і вирішення творчих і дослідницьких завдань;
– ускладнення проблем виховання;
– безперервне оволодіння прогресивними технологіями навчання і виховання, новими досягненнями вітчизняного і зарубіжного досвіду;
– розв’язання складних професійно-педагогічних проблем, які вимагають інтеграції знань, практичних умінь і навичок із таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія, медицина, релігієзнавство, економіка, правознавство, кібернетика та ін.;
– робота в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі.
Усе це може здійснювати лише вчитель з високою професійною компетентністю, розвиненими творчими, дослідницькими здібностями, високим рівнем інтелігентності, духовно-морального потенціалу, конкурентоздатності, ерудованості, здібностей до безперервної освіти.
Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають:
1. Ключові компетентності (міжпредметні та надпремедметні компетентності)
– здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуро-доцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи актуальні індивідуальні та соціальні проблеми.
2. Загальногалузеві компетентності – компетентності, які формуються учнем
упродовж засвоєння змісту певної освітньої галузі в усіх класах середньої школи і які відбиваються в розумінні «способу існування» відповідної галузі – тобто того місця, яке ця галузь посідає в суспільстві, а також уміння застосовувати їх на практиці у рамках культурно доцільної діяльності для розв’язку індивідуальних та соціальних проблем.
3. Предметні компетентності – складова загальногалузевих компетентностей, яка стосується конкретного предмета.
При цьому слід мати на увазі, що кожна ключова компетентність має «проектуватися» на загальногалузеві компетентності, які у свою чергу мають «проектуватися» на предметні компетентності (під терміном «проектуватися» розуміється таке визначення компетентностей нижчого рівня, щоб вони у сукупності забезпечували компетентності вищих рівнів). Разом із тим, ключові компетентності не складаються просто з набору відповідних галузевих та предметних компетентностей – вони інтегрують галузеві компетентності у складну структурну компоненту, в якій елементи пов’язані між собою різноманітними зв’язками та відношеннями.
Ключові компетентності, яких мусить набути кожен випускник загальноосвітнього навчального закладу, такі: навчальна, культурна, громадянська, соціальна та підприємницька компетентності. І все це можливе лише за умови професійної компетентності педагога.
Педагогічна компетентність учителя повинна вдосконалюватися за такими параметрами:
1. Знаннєва складова діяльності вчителя – він має отримати нові знання, що дають йому можливість працювати на сучасному рівні, за нового змісту навчання.
2. Позиція організатора навчальних ситуацій – учитель має особливим чином організувати навчальну ситуацію та сприяти тому, щоб учні в цій ситуації діяли, займали активну позицію здобувачів знань.
3. Позиція вчителя - предметника як координатора діяльності інших учителів у певній галузі, наприклад, у галузі інформаційних технологій.
Це далеко не повний перелік нарощування таких позицій до професійної компетентності вчителя. Оновлення освіти як важливої сфери соціальної практики суспільства, що відповідальна за «вирощування» найбільш цінного ресурсу розквіту країни – компетентної особистості та громадянина, – вимагає великих зрушень, вкладів, змін.
Отже, головне завдання освіти сьогодні – навчити молодих людей творчо і плідно взаємодіяти із суспільством і в такий спосіб досягати статусу повноправних і компетентних громадян, послідовно та поетапно створювати умови для набуття учнями необхідних компетентностей.
Характер змін, що відбуваються в освіті, вимагає професійного росту педагогів, інновацій, гнучкості, динамічності. Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямків реформування системи освіти. Таким чином, основною формою удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.
Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів.
Наша держава вступила в освітній простір, що базується на діяльності педагога в контексті Болонського процесу, який вимагає від учителя бути мобільним. Що ж саме криється за цими словами? Що ж таке «сучасний мобільний вчитель»? які вимого ставить суспільство до такого педагога?
По – перше, мобільність - це інтегрована риса особистості, що характеризує здатність швидко змінювати статус або положення в соціальному, культурному чи професійному середовищі під впливом змінних у природі, культурі чи соціумі ситуацій та обставин діяльності.
По – друге, професійна мобільність реалізується потребою в певному виді діяльності, що відповідає моїм вподобанням та можливостям і є корисною для суспільства, та здатністю уміло переходити від одного рівня професійної діяльності до іншого. Розширюючи й поглиблюючи характер і рівень цієї діяльності та проявляти свою професійну компетентність. Історію та правознавство поєднувати з народознавством, біологією, екологією, географію, краєзнавством, психологію.
Професійна мобільність вчителя необхідна для формування загальноєвропейського освітнього простору.
На сьогодні суспільство потребує динамізму, здатності швидко, ефективно та продумано розв’язувати проблеми, що перед нами постають. Необхідно достатньо знань та інформації в галузі політики, торгівлі, промисловості, управління, що в поєднанні із суспільним тиском ще більше переконує у необхідності бути мобільним.
Тому розвиток соціальної, професійної, культурної мобільності вчителя – стратегічний напрямок в освіті ХХІ ст..
Мобільність – невід’ємна складова професійної освіти та розвитку на всі її етапах. Це чинник, що сприяє розвитку оптимально навчального середовища для учнів. А тому належно визначається та оцінюється.
У зв’язку з динамізмом сучасних суспільних перетворень необхідно постійно аналізувати змінні рішення в ситуації ринкової конкуренції, усувати стереотипи з виробничої і особовою сферами діяльності.
Вимоги до мобільного вчителя:
Високий рівень інтелектуального розвитку
Креативність
Забезпечення зростання творчої та інноваційної діяльності учнів.
Лабільність характеру
Позитивна «Я – концепція»
Застосовувати діалог
Моделювання ситуації вибору
Лабільність характеру
Позитивна «Я – концепція»
Застосовувати діалог
Моделювання ситуації вибору.
Аналізуючи такі вимоги, сучасний освітній простір ставить перед мобільним вчителем наступні завдання:
Підтримувати сприятливий психологічний клімат на уроці
Дотримуватися психологічної культури вчителя
Мотивувати навчання
Впроваджувати особистісний підхід у навчально-виховному процесі
Створювати ситуацію успіху
Надавати психолого-педагогічну підтримку учню
Впроваджувати сучасні інтерактивні, інформаційно-комунікативні технології
Розвивати комунікативну компетенцію учня
Здійснювати профорієнтацію
Підвищувати інформаційну та комунікативну компетенцію вчителя,учня
Використовувати між предметні зв’язки
Здійснювати науково-методичний супровід.
Цьому сприяють:
Соціально-персональний розвиток
Соціально-економічні знання
Психолого-педагогічні знання.
Тому мобільному вчителю сучасного освітнього простору необхідно всіляко формувати та розвивати професійно компетентність для того, щоб мати професійно мобільного, конкурентоспроможного, компетентного випускника, який, в свою чергу, повинен:
Навчитись бути успішним.
Вільно використовувати здобуті знання для розв’язання нестандартних практичних завдань, аналізу нестандартних ситуацій.
Бути відповідальним за своє майбутнє.
Досягти життєвого успіху.
Гідно жити в сучасному суспільстві.
Бути компетентним в різних сферах діяльності.
Бути громадянином здатним брати на себе відповідальність і бути діяльним в ринковій економіці.
Костянтинові Ушинському належать переконання, що «виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя». Сьогодні школа повинна і може допомогти дитині правильно зрозуміти життя, бо життя школи, на відміну від сім’ї , є більш діловим, конкурентним середовищем. Школа – це передусім простір життя дитини, тут вона не готується до життя, а живе. І тому важливо вибудувати виховний процес так,щоб він сприяв гармонізації стосунків між дітьми і вчителями, школою та родиною. Наш педагогічний колектив переконаний, що майбутнє України – за поколінням, яке сьогодні в шкільних стінах опановує життя,якість якого залежить від рівня сформованості життєвої компетентності. А компетентність людини – це загальна життєздатність, що базується на знаннях, досвіді, ціннісних орієнтирах і здібностях.
Компетенції
К1 соціальна(громадська)
К2 полікультурна
К3 комунікативно-психологічна
К4 пізнавальна та креативна
К5 правова
К6 економічна
К7 екологічна
К8 валеологічна
К9 духовно-естетична
Випускник школи як творець
і проектувальник власного життя
уміння адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях,
уміння критично мислити,
уміння використовувати набуті знання і навички у повсякденному житті,
здатність генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення,
бути комунікабельним, уміти працювати в команді,
уміти уникати будь-яких конфліктних ситуацій та виходити з них,
уміти добувати, переробляти різну інформацію, застосовувати її для індивідуального розвитку,
цілеспрямовано використовувати свій потенціал для самореалізації,
уміти виробляти стратегію власного життя,
бути спроможним до вибору альтернатив у сучасному житті,
дбайливо ставитися до свого здоров’я і здоров’я інших,
визначати своє кредо і свій стиль.
Завдання освітнього закладу
Формувати вміння поєднувати свої права та обов’язки, бути активним у суспільному життя
|
Формувати взаємоповагу до мови, культури, релігії різних народів
|
Розвивати здатність індивіда ефективно взаємодіяти з людьми, які його оточують
|
Розвивати здатність до раціональної продуктивної творчої діяльності
|
Формувати в молоді основи правової культури
|
Формувати готовність до життєдіяльності і праці
|
Формувати почуття відповідальності за навколишнє середовище, розвивати творчу активність
|
Допомогти молоді набути й закріпити досвід та життєві установи на здоровий спосіб життя
|
Розвивати почуття прекрасного, допомогти у становленні культури
|
К1 К2 К3 К4 К5 К6 К7 К8 К9
Виконання вимог до мобільного педагога забезпечать йому вміння швидко змінювати види праці, переключатися на іншу діяльність, адаптуватися в нових умовах праці чи зміні спеціальності, орієнтуватися в динамічних соціально – педагогічних ситуаціях. Тут же доречно додати про необхідність креативного мислення.
Професійно мобільний педагог повинен бути достатньо адаптованою, гнучкою, нестереотипною особистістю, готовим до вирішення будь-яких ситуацій. Професійна мобільність залежить при цьому як від індивідуальних, особистісних детермінант, так і професійних.
Відділ освіти, науки, молоді та спорту
Каховської районної державної адміністрації
Професійна мобільність вчителя як фактор розвитку особистості учня.
Чорнянська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів
Підготувала
Практичний психолог
Кудлай Ірина Борисівна
 
Використані джерела
Т. С. Грицька, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, м. Полтава, «ВПЛИВ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА НА ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ У КОНТЕКСТІ ІДЕЙА. С.М АКАРЕНКА».
«Проектування педагогічного простору для стимулювання внутрішньої і зовнішньої мобільності учасників навчально-виховного процесу»,(методичні рекомендації), затверджено вченою радою КВНЗ « Херсонська академія неперервної освіти», протокол № 3 від 18 травня 2012р..
solone02.at.ua/model_vupysknuka.doc
www.nbuv.gov.ua/.../N119p090-097.pdf
dok.znaimo.com.ua/docs/index-2263.html
nvd.luguniv.edu.ua/archiv/.../11gnvsss.pdf
academy.ks.ua/kaf/l_upr/17.doc
Мультимедійні проекти: «Професійна мобільність вчителя в контексті Болонського процесу», «Від мобільного вчителя – до мобільного учня».
|