В. Уруський. Формування готовності вчителів до інноваційної діяльності в системі післядипломної педагогічної освіти Уруський В.І

Скачати 1.42 Mb.

Назва	В. Уруський. Формування готовності вчителів до інноваційної діяльності в системі післядипломної педагогічної освіти Уруський В.І
Сторінка	2/12
Дата	14.05.2013
Розмір	1.42 Mb.
Тип	Диплом

bibl.com.ua > Інформатика > Диплом

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

Новизна того чи іншого засобу (нововведення) може бути:

абсолютною − принципово невідоме нововведення, відсутність аналогів та прототипів;
відносною − місцева, часткова, умовна новизна;
псевдоновизна − прожектерство, прагнення зробити не стільки краще, скільки по іншому;
винахідницькі дрібниці.

Часткова новизна полягає в оновленні одного з елементів системи. Система стає новою в якомусь одному відношенні.

Умовна новизна виникає при незвичному поєднанні раніше відомих елементів.

Місцева новизна − використання новації в нових умовах, хоча ця новація вже застосовувалася на інших об’єктах.

Розрізняють декілька видів структур інноваційного процесу, кожна з яких має свій особливий зміст:

Діяльнісна структура − сукупність таких компонентів, як мотиви − ціль − завдання − форми − методи − результати. Всі названі компоненти діяльності реалізуються в певних умовах, які в саму структуру діяльності не входять, але ігнорування яких паралізує інноваційний процес.

Суб’єктивна структура включає інноваційну діяльність всіх суб’єктів розвитку школи: директора, його заступників, учнів, батьків, методистів, викладачів, консультантів, експертів, працівників органів управління освіти; враховує функціональне і рольове співвідношення всіх учасників кожного з етапів інноваційного процесу; відображає характер стосунків між суб’єктами інноваційного розвитку навчального закладу.

Рівнева структура − відображає у взаємозв’язку інноваційну діяльність на міжнародному, державному, реґіональному, районному (міському) і шкільному рівнях. Передбачає цілеспрямовану діяльність керівників з узгодження змісту інновацій, інноваційної політики на кожному рівні.

Змістова структура інноваційного процесу передбачає розробку та засвоєння нововведень в навчанні, вихованні, організації навчально-виховного процесу, в управлінні школою тощо. В свою чергу кожний компонент такої структури має свою складну побудову.

Структура життєвого циклу передбачає послідовність етапів, які проходить будь-яке нововведення: виникнення  швидкий ріст  зрілість  освоєння  поширення  проникнення в усі ланки навчально-виховного процесу  тривале використання  вичерпання можливостей застосування в нових сферах  фініш.

Структура генезису інновацій: виникнення  розробка ідеї  практикування  освоєння в практичній роботі  використання.

Управлінська структура передбачає взаємодію чотирьох видів управлінських дій: планування  організація навчальної діяльності  керівництво  контроль. Як правило, інноваційний процес в школі планується у вигляді концепції розвитку школи чи у вигляді програми її розвитку, а пізніше організується діяльність колективу навчального закладу реалізації цієї програми і контроль за її результатами.

Організаційна структура інноваційного процесу в школі включає наступні етапи: діагностичний  прогностичний  власне організаційний  практичний  узагальнюючий  упроваджувальний.

Одним із важливих завдань сучасної педагогічної інноватики є класифікація нововведень, знання якої дозволяє визначити об’єкт(-и) розвитку школи; виявити різносторонню характеристику нововведення, зрозуміти те спільне, що об’єднує його з іншими, і те особливе, що відрізняє його від інших нововведень; найбільш правильно вибрати те чи інше нововведення для практичної реалізації; найкращим чином розробити технологію освоєння нововведення з врахуванням його специфіки.

Поділ нововведень у відповідності із їх причетністю до тої чи іншої частини навчально-виховного процесу дозволяє виділити такі групи (типи) нововведень:

1) в змісті освіти;

2) в методиках, технологіях, формах, методах, прийомах, засобах навчально-виховного процесу;

3) в організації навчально-виховного процесу;

4) в системі управління школою.

Поділ нововведень за масштабом (об’ємом) перетворень дозволяє виділити:

часткові − локальні, одиничні, не пов’язані між собою;
модульні − комплекс часткових, пов’язаних між собою нововведень;
системні – нововведення, які охоплюють весь навчальний заклад.

Групування нововведень за інноваційним потенціалом дозволяє виділити:

модифікаційні нововведення, які пов’язані з удосконаленням, раціоналізацією, видозміною, модернізацією засобу (програми, методики, структури, алгоритму, розробки тощо), який має аналоги чи прототипи. Модернізація може спрямовуватись як на технологічну, так і на особистісну сторону поновлюваного засобу;
комбінаторні нововведення передбачають нове конструктивне поєднання елементів раніше відомих методик, які в даному поєднанні ніколи не використовувались;
радикальні нововведення - це запровадження досягнень психолого-педагогічної науки, які мають об’єктивну новизну.

Інноваційні перетворення в навчально-виховному процесі можуть класифікуватися як:

технологічні − інноваційні моделі навчання (викладання та учіння), спрямованого на досягнення школярами чітко визначених стандартів оволодіння знаннями на основі модифікації (новаторства) репродуктивної діяльності;
пошукові розробка моделей, в яких за мету навчання ставиться розвиток у школярів можливостей самостійно освоювати новий досвід (орієнтація на вироблення нових знань, способів діяльності та розуміння учнями своєї суті).

Основними джерелами інноваційних ідей розвитку навчального закладу виступають:

потреби країни, регіону, району (міста) − соціальне замовлення школі на випускника;
директивні та нормативні документи органів влади та управління освіти різних рівнів;
досягнення та розробки психології, педагогіки, соціології, інших наук про людину;
досягнення передової та масової педагогічної тематики;
власний професійний досвід керівників і вчителів, інтуїція, практичне педагогічне мислення;
аналіз результату і процесу функціонування навчального закладу;
аналіз психолого-педагогічної літератури, періодичних видань.

Практика свідчить, що в педагогічних колективах відпрацьовані дві схеми прийняття рішення про нововведення.

Завершуючи короткий аналіз теоретичних аспектів педагогічної інноватики, зазначимо, що в сучасній психолого-педагогічній літературі прийнято розрізняти три блоки (розділи) у структурі інноваційних процесів.

Перший блок − блок створення нового в педагогіці. Все це вивчає педагогічна неологія, в якій систематизуються, узагальнюються та розвиваються наукові, експериментальні й дослідні дані про процес науково-педагогічної творчості, його особливості, головні результати.

Головними завданнями педагогічної неології на сучасному етапі є:

Розкриття суті та джерел появи нового в педагогіці (соціальних, соціально-педагогічних, педагогічних детермінант нового).
Розробка типології нового в педагогічній науці й практиці.
Визначення критеріїв і ступеня новизни.
Виявлення сприятливих умов становлення, розвитку і утвердження нового в педагогіці.
Визначення „категоріального поля” теорії нового в педагогіці.
Розкриття зв’язку неології з іншими науками і напрямками педагогічних досліджень.
Розробка функцій педагогічної неології в системі педагогічного знання.
Визначення ролі неології в педагогіці, її значення.

Другий блок − блок сприйняття, освоєння й оцінки нового. Готовність педагогічного співтовариства до сприйняття й оцінки нового вивчає педагогічна аксіологія.

Третій блок − блок використання та застосування нового, тобто розробка рекомендацій. У даному розділі вивчаються закономірності та різновиди впровадження, використання і застосування нового. Ці явища вивчає педагогічна праксеологія, важливим завданням якої є розкриття ефективних механізмів застосування педагогічних інновацій, оптимальної інноваційної діяльності.

Схема інноваційного педагогічного процесу включає в себе сукупність таких послідовних дій.

1. Усвідомлення необхідності змін.

2. Оцінка ситуації, що склалася.

3. Формування проблеми.

4. Вибір варіанту вирішення проблеми.

5. Прийняття рішення про нововведення.

6. Експериментальна перевірка нововведень.

7. Підготовка та перепідготовка кадрів.

8. Формування позитивного ставлення колективу до нововведень.

9. Широке впровадження нововведень.

10. Оцінка результатів.

Алгоритм впровадження
(узагальнений варіант за В.І. Журавльовим)

Впровадження трактується як перетворення практики на основі результатів досліджень при обов’язковому їх застосуванні з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу.

Елементи механізму реалізації педагогічних інновацій на регіональному рівні включають в себе:

організаційно-правове забезпечення діяльності педагогічних інновацій;
роботу щодо забезпечення єдиного підходу до визначення інновацій, відстежування експериментів та оцінки їх ефективності методичними й управлінськими структурами;
дослідження проблеми готовності педагогів і керівників закладів освіти до пошукової діяльності;
формування регіональної системи спеціальної підготовки педагога-новатора.

Готовність вчителя до інноваційної діяльності
як педагогічна проблема

Сутність поняття „інноваційна діяльність” відбиває не лише особливості процесу оновлення, внесення нових елементів у традиційну систему освітньої практики, а й органічно включає в себе характеристику індивідуального стилю діяльності педагога-новатора. Інноваційна діяльність передбачає вищий ступінь педагогічної творчості, педагогічне винахідництво нового в педагогічній практиці, що спрямоване на формування творчої особистості, враховує соціально-економічні та політичні зміни в суспільстві й проявляється в ціле покладанні, визначенні мети, завдань, а також змісту і технологій інноваційного навчання.

Вчитель інноваційної орієнтації − це особистість, здатна брати на себе відповідальність, вчасно враховувати ситуацію соціальних змін і є найбільш перспективним соціальним типом педагога. Як учитель-дослідник, він спрямований на науково-обґрунтовану організацію навчально-виховного процесу з прогностичним спрямуванням, має адекватні ціннісні орієнтації, гнучке професійне мислення, розвинуту професійну самосвідомість, готовність до сприйняття нової інформації, високий рівень самоактуалізації, володіє мистецтвом рефлексії.

Творчість педагога-новатора проявляється в:

ефективному використанні вже створеного досвіду в нових умовах, удосконаленні відомого у відповідності з новими завданнями, в освоєнні наукових розробок та їх розвитку;
гнучкості при використанні запланованого в нестандартних ситуаціях;
влучній імпровізації як на основі точних знань і компетентного розрахунку, так і на високорозвинутій інтуїції;
умінні обґрунтувати як завчасно підготовлені, так і інтуїтивні рішення, в умінні фантазувати: бачити ближню, середню та далеку перспективи;
умінні продукувати ідею, реалізувати її в конкретних умовах, бачити всі варіанти вирішення однієї й тієї ж проблеми, використовувати досвід інших.

Теоретичне осмислення сутності інноваційної діяльності дає змогу дійти до висновку, що її реалізація потребує не лише володіння знаннями педагогічної інноватики, але й потенційної готовності фахівця до даного виду діяльності.

У психолого-педагогічних джерелах „готовність” визначається як активно-діяльнісний стан особистості, установку на певну поведінку, мобілізованість сил на виконання завдання.

Готовність особистості до діяльності виявляється перш за все в її здатності до організації, виконання і регулювання своєї діяльності. крім того, готовність до діяльності зумовлюється багатьма факторами, найважливішим з яких є система методів і цілей, наявність професійних знань і вмінь, безпосереднє включення особистості в діяльність, у процесі якої найбільш активно формується потреби, інтереси і мотиви здобуття суттєвих, значущих, найбільш сучасних знань і вмінь.

Поелементний склад готовності до професійної діяльності включає в себе:

мотиваційний компонент як сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням педагогічної діяльності;
когнітивний компонент, пов’язаний з пізнавальною сферою людини. Він являє собою сукупність знань, необхідних для продуктивної педагогічної діяльності;
операційний компонент − сукупність вмінь та навичок практичного вирішення завдань у процесі педагогічної діяльності;
особистісний компонент, тобто сукупність особистісних якостей, важливих для виконання професійної діяльності.

Готовність педагога до інноваційної діяльності − це складне інтегративне новоутворення особистості, суть якого складають взаємодія мотиваційно-орієнтаційного, змістовно-операційного і оцінно-рефлексивного компонентів.

Функції цих компонентів забезпечують:

творчу спрямованість педагога;
інноваційну обізнаність вчителя;
його технологічну озброєність в сфері проблем педінноватики;
оперативну самокорекцію і оцінку рівнів готовності до інноваційної діяльності в себе та в інших.

Формування готовності педагога до інноваційної діяльності − системна діяльність, яка включає в себе такі етапи:

діагностико-коректуючий;
навчальний;
аналітико-регулятивний.

Ефективність формування готовності педагога до інноваційної діяльності визначається такими показниками:

спрямованість педагогічних працівників на інноваційний підхід до навчання і виховання;
орієнтація методичних структур на забезпечення індивідуальної траєкторії підготовки педагога-новатора;
вироблення на цій основі нетрадиційних форм і методів методичної роботи;
ріст педагогічної майстерності вчителів, вихователів і керівників закладів освіти.

Вивчаючи роботу вчителя, працівники регіональної методичної служби повинні звертати увагу на наступні характеристики педагогічної діяльності в умовах інновацій:

ставлення педагогів до новаторства та ступінь їх поінформованості про проблеми діяльності педагога-новатора;
особливості мотиваційної сфери педагогів, які беруть участь в інноваційній діяльності;
система уявлень педагогів про формування цілей власної діяльності;
рівень самооцінки теоретичних знань і професійної готовності педагога до інноваційної педагогічної діяльності;
вміння вчителя оцінити ефективність апробованих і впроваджуваних педагогічних нововведень та ін.

Розрізняють п’ять категорій вчителів за ставленням до нововведень (за Роджерсом):

новатори − вчителі, які завжди першими сприймають все нове, сміливо його впроваджують і поширюють;
вчителі, які першими здійснюють практичну (експериментальну) перевірку цінностей інновацій в кожній школі;
помірковані, які дотримуються правила „золотої середини” і не сприймають нового до того часу, поки його не впровадять більшість колег;
вчителі, які більше сумніваються, ніж вірять в нове, вони більше орієнтовані на старі технології, ніж на нові, а сприймають нове лише при загальній позитивній громадській думці;
останню категорію складають вчителі, в яких дуже сильний зв’язок з традиційним, старим підходом до навчання і виховання, вони консервативні і відкидають все нове.

Дослідження свідчать, що до основних труднощів, пов’язаних із засвоєнням педагогічних нововведень, можна віднести:

нерозробленість механізму реалізації педагогічної інновації в конкретному навчальному закладі;
відсутність необхідного навчально-методичного забезпечення;
недостатня поінформованість вчителів з проблем організації і проведення інноваційної діяльності;
відсутність сертифікованих критеріїв оцінки ефективності даної роботи;
велике навантаження педагогів навчальною та іншими видами діяльності;
обмеженість ресурсів та інші.

Підведемо підсумки:

Отже, рід формуванням готовності педагогів до інноваційної діяльності розуміють процес цілеспрямованого розвитку в умовах післядипломної освіти всіх сторін і якостей особистості, які складають готовність до даної діяльності.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

Схожі:

Формування готовності вчителів до інноваційної діяльності Постановка проблеми: завдання підготовки вчителів до інноваційної діяльності в системі післядипломної педагогічно освіти	Методичні рекомендації / Укл. В. Уруський Педагогічна діагностика ЗМІСТ Проблема діагностики педагогічної діяльності вчителя надзвичайно актуальна і важлива для вирішення питань вдосконалення викладання...
4. Наказ розмістити на інформаційному сайті Інституту післядипломної... Чернівецької області та з метою висвітлення науково-практичних результатів щодо сучасного стану та напрямів розвитку інноваційної...	ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ЕДУКАЦІЇ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ... Анотація: у статті проаналізовано окремі аспекти професійно-педагогічної едукації вчителя початкових класів. Уточнено змістові характеристики...
НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЛОНГОВАНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ... НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЛОНГОВАНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ДО...	Особливості педагогічного спілкування в системі післядипломної освіти Стаття присвячена проблемі педагогічної комунікації в системі післядипломної освіти. Подається теоретичне обгрунтування сутності,...
Підготовка кадрів до здійснення наукової та дослідно-експериментальної... Ня, розвиток спроможності на наукових засадах самостійно вирішувати поточні шкільні проблеми. Необхідність виконання вищезазначених...	РОЛЬ МАГІСТРАТУРИ У РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ З’ясовано причини незатребуваності серед вчителів магістерської освіти як другої та як підвищення кваліфікації. Зроблено висновок...
Формування готовності вчителів до викладання математики у 5 класі за новими програмами Математична освіта – важлива складова загальноосвітньої підготовки молодого покоління індикатор готовності суспільства до соціально-економічного...	ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Конференція відбудеться 27–28 березня 2014 року на базі Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області (вул. Івана...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання