РОЗУМІННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ – ЗАПОРУКА УДОСКОНАЛЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА


Скачати 87.51 Kb.
НазваРОЗУМІННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ – ЗАПОРУКА УДОСКОНАЛЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА
Дата08.05.2013
Розмір87.51 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
Єрмакова З.І.

Університет менеджменту освіти,

Інститут післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників

(м. Донецьк)
РОЗУМІННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ – ЗАПОРУКА УДОСКОНАЛЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА
Актуальність проблеми. Компетентнісний підхід у професійній освіті досить новий і зумовлює необхідність забезпечення відповідності рівня підготовки майбутнього фахівця новим запитам професійної діяльності, готовності до розв’язання практичних професійних та життєвих проблем, до активної участі в житті суспільства, до подальшого всебічного розвитку. Компетентнісний підхід, у разі його успішної реалізації, є засобом забезпечення учнів корисними знаннями, необхідними для успішного досягнення поставлених цілей в обраній професії.

На основі особистого досвіду та аналізу навчальних програм, підручників, методичних посібників визначено, що одним з основних підходів у навчанні професії є комунікативний підхід.

Мета статті: теоретично обґрунтувати та практично підтвердити, що знання особливостей юнацького віку – один із чинників удосконалення комунікативної компетентності викладача.

Виклад основного матеріалу. Педагогічне спілкування є багатофункціональним. Воно є основною формою здійснення педагогічного процесу, спрямоване на значущі зміни властивостей, станів, поведінки учнів. Багатофункціональність спілкування дає змогу педагогу організувати взаємодію на занятті і поза ним як цілісний процес, створювати умови для обміну відносинами, переживаннями, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у групі.

Відомо, що спілкування містить у собі три сторони: комунікативну, інтерактивну, перцептивну. Єдність цих трьох сторін – спосіб організації спільної діяльності й взаємин учасників спілкування. Комунікативний бік спілкування – це передача та сприйняття інформації, усвідомлення та розуміння змісту повідомлення, втілення його в мовну форму. Відбувається становлення особистості в рамках прояву її комунікативних здібностей, вмінь, навичок «у межах реалізації комунікативної програми поведінки» [8,137].

У ході спілкування відбувається не тільки обмін інформацією, цінностями, нормами, а й активізуються внутрішні особливості та стани особистості, актуалізуються її комунікативні можливості. Професійно-педагогічна комунікація є основною формою педагогічного процесу, продуктивність якого обумовлюється цінностями та цілями спілкування. Викладач є суб’єктом професійно-педагогічної комунікації, він є організатором власної комунікативної діяльності, впливає на формування гармонійно розвиненої особистості учня.

Комунікативна компетентність інтерпретується як готовність і вміння встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, здатність до спілкування в обмежених і продиктованих умовах; розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації в певнім полі ситуацій особистісної взаємодії. Під комунікативною компетентністю ми розуміємо здатність людини встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Протягом останніх років українськими та зарубіжними педагогами та психологами вивчається питання можливості підвищення комунікативної компетентності педагогічних працівників (О. Бодальов, Н. Волкова, І. Єрмаков, В. Кан-Калик, М. Лісіна, О. Леонтьєв, Н. Кузьміна, Б. Ломов, Л. Орбан-Лембрик, Л. Савенкова, Н. Хуторський та ін.)

Специфіка педагогічної діяльності передбачає виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення до учня, головна мета впливу – його всебічний розвиток. «Педагог здійснює на своїх учнів не тільки навчальний вплив, він також впливає на них своєю особистістю, духовністю, емоційністю, отримуючи від них відповідний відгук, пов’язаний з їхніми індивідуально-особистісними особливостями та емоційним станом у кожен конкретний момент» [1,187].

Особистісно - орієнтоване спілкування – складний психологічний процес взаємодії, що забезпечує ефективне навчання, виховання і розвиток нової особистості. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу педагогічну культуру: вміння педагога реалізувати свої можливості у спілкуванні з учнями, їхніми батьками, своїми колегами; здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання й виховання; постійно відчувати та підтримувати зворотний зв’язок у спілкуванні; знаходити відповідні комунікативні засоби. Педагогічне спілкування має бути не тяжким обов’язком, а природним і бажаним процесом взаємодії.

Поняття «комунікації» стало знаковим для розвитку сучасного інформаційного суспільства. Сучасні дослідження доводять нерозривність понять комунікації та інформації. Будь-яка комунікація передбачає передавання інформації, а будь-яке оброблення інформації – наявність комунікації. Означення «комунікація» розглядається в різних аспектах. Педагогічна комунікація – це організування навчально-виховної діяльності на основі сприйняття, засвоєння, використання й передавання інформації з різних джерел.. Для ефективної комунікації характерно вміння досягти взаєморозуміння між партнерами, оцінити ситуацію міжособистісних взаємин. Комунікативна компетентність розглядається як ступінь задовільного оволодіння певними нормами та правилами спілкування й поведінки, як результат научіння й засвоєння соціально-психологічних еталонів, забезпечення правильного стилю спілкування педагога.

У навчальних закладах професійно-технічної освіти навчаються учні 15-18 років. Цей період у педагогіці називають – юнацьким або старшим підлітковим, який має властиві певні вікові особливості: анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні. Юнацький вік є завершальним етапом фізичного розвитку і характеризується наступними анатомко-фізіологічними змінами: завершуються зміни в організмі, вдосконалюється м’язова система. Завершується перший період статевого визрівання, стабілізується серцево-судинна та ендокринна системи, продовжується функціональний розвиток головного мозку, удосконалюється нервова система. На цей період припадає якісна перебудова особистості учня, змінюються його стосунки з дорослими, засвоюються нові суспільні норми поведінки, відбувається адаптація до професійної діяльності, зростає потреба активного спілкування. Під впливом прагнення бути дорослим також відбувається його ціннісна переорієнтація: засвоєння певних ідеалів і цінностей; побудова стосунків з ровесниками, дорослими; власна соціальна активність; проявляється «максималізм самостійності»; з’явдяється почуття самоповаги й дорослості. Учні ПТНЗ мають невисокий рівень соціальної зрілості: стійка самооцінка, як правило, відсутня; не усі можуть прийняти на себе відповідальність за виникнення конфліктної ситуації. Серед учнів є особи, що отримали емоційні травми у школі, при спілкуванні з учителями.

Юнацький вік – це період самоутвердження, формування світогляду і переконань, характеру й життєвого самовизначення. Молода людина активно осмислює своє майбутнє, ставить цілі, мріє. У навчальній діяльності вона вибірково ставиться до предметів і професіонального самовизначення.; відбуваються якісні зміни показників пізнавальної діяльності, закріплюються і поліпшуються психічні властивості особистості.

Емоційна сфера молодої людини збагачується з різних причин: нові види діяльності, життєві обставини, стосунки з іншими людьми та ін. Формуються найрізноманітніші почуття гуманізму, дружби, обов’язку, відповідальності, власної гідності. З розвитком цілеспрямованості у молоді зменшується імпульсивність, формуються вольові якості: самоконтроль, витримка, розсудливість, усвідомлення своїх обов’язків. Особливої значущості набуває власний статус у колективі, характер спілкування з ровесниками й дорослими, що пов’язане з пошуками свого місця у суспільстві. Потреба у спілкуванні може бути викликана наступними причинами: визнання своєї неповторності, дістати схвалення, пізнати іншу людину, активно вплинути на думки інших тощо [5].

ПТНЗ – це виховне середовище, у якому протікає життєдіяльність учня і становлення його особистості. В умовах сучасного розвитку українського суспільства підвищується роль навчальних закладів у реалізації потреб молоді та формування у них соціально важливих якостей. Молоде покоління сьогодні знаходиться у середовищі, яке насичено різноманітною інформацією і педагог має корегувати негативний вплив засобів масової інформації. А для цього він повинен мати високий рівень комунікативної культури, яка допоможе їм керувати міжособистісними і внутрішньогруповими стосунками.

Аналіз наукової літератури, результати ітерв’ю і спостережень за організацією і змістом педагогічного спілкування викладачів ПТНЗ призвели до потреби провести дослідження. Певний інтерес для нашого дослідження має проблема співвідношення комунікативної компетентності й знань особливостей юнацького віку.

В експерименті приймали участь 93 педагога професійно-технічних навчальних закладів Полтавської, Львівської та Сумської областей), які були слухачами курсів підвищення кваліфікації при ІПО ІПП УМО.

Для оцінки комунікативної культури був використав опитувальник «Педагогічне спілкування» [1,298]. Комунікативну культуру ми розуміємо як мистецтво соціальної взаємодії, яке включає володіння мовленням, етику, змістовий бік комунікації (вміння вести пояснювальний процес). Рівень комунікативної культури за шкалою: безумовно висока, переважно позитивна, в основному низька.

Також, було використано тест на розуміння особливостей юнацького віку (розроблено за методикою Ж. Піаже, І. Кона, Б. Рогова), у якому необхідно дати відповідь на запитання чи знають педагоги, які займаються навчанням і вихованням молоді віком від 15 до 21 року юнацьку психологію. Ми визначали рівень знання юнацької психології педагогом за шкалою оцінення:

- високий рівень знань юнацької психології виявляють викладачі, котрі зазвичай пройшли спеціальну психолого-педагогічну підготовку. Це дає їм змогу правдиво оцінювати особливості юнацького віку, користуючись ґрунтовними знаннями та добре сформованими професійними психолого-педагогічними вміннями (перцептивними, емпатійними, комунікативними, організаційними та ін.).

- середній рівень виявляють викладачі, що мають непогані психолого-педагогічні знання, проте недостатньо сформовані перцептивні, рефлексивні та інші професійні психолого-педагогічні вміння. Вони реально оцінюють особливості юнацького віку.

- низький рівень знань юнацької психології виявляють педагоги, що мають неглибокі психолого-педагогічні знання. В оцінені психології юнацького віку вони зазвичай керуються неправильними теоретичними уявленнями.

Проведений кількісний аналіз виявив таке процентне відношення сформованості комунікативної культури та рівня знань юнацької психології:

1. Комунікативна культура «переважно позитивна» у 80% слухачів, «в основному низька» у 20%., а «безумовно високою культурою» не володіє жоден.

2. Високий рівень знань юнацької психології виявляють 10% педагогів, середній – 70%, а низький – 20%.

Характерно є залежність сформованості комунікативної культури викладвча і рівня його знань з юнацької психології. Так педагоги, у яких комунікативна культура «переважно позитивна» мають середній рівень знань юнацької психології, а педагоги, які мають низьку комунікативну культуру мають низький рівень знань психології учнів. Безперечно, слід враховувати приблизність та можливий суб’єктивізм діагностики комунікативної культури та розуміння особливостей юнацького віку.

Проведене нами дослідження не вичерпує усіх аспектів розглядуваної проблеми і потребує подальшого теоретичного осмислення та експериментального обґрунтування питання співвідношення рівня комунікативної культури та знань психології юнацького вік; виявлення інших чинників розвитку у викладачів продуктивного рівня комунікативної компетентності, виявлення взаємозв’язків між продуктивним рівнем комунікативної компетентності та різними особистісними та індивідуально-психологічними характеристиками педагогів, встановлення причин та механізмів їх розвитку тощо.

Висновок. Аналіз отриманих теоретичних та практичних результатів підтвердив нашу думку щодо важливості розуміння юнацької психології у процесі педагогічної комунікації, що призводить до підвищення рівня комунікативної культури педагога. Потребують подальшого дослідження такі питання, як аналіз і ранжування чинників впливу на ефективність розвитку комунікативної компетентності педагога ПТНЗ; поглиблення знань вікової психології; активізація комунікативних можливостей та єдність комунікації й особистісних властивостей педагога.
Список використаної літератури



  1. Бутенко Н.Ю. Комунікативна майстерність викладача: Навчальний посібник / Н.Ю. Бутенко. – К.: КНЕУ, 2005. – 336с.

  2. Волкова Н.П. Професійно-педагогічна комунікація: Навчальний посібник / Н.П. Волкова. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 256с.

  3. Єрмакова З.І. Формування комунікативної компетентності педагогів професійно-технічної освіти: Методичні рекомендації / З.І. Єрмакова. – Донецьк: ІПО ІПП УМО, 2010. – 44 с.

  4. Карпова Г.Ф., Михайлычев Е.А. Методика изучения личности учащихся ПТУ: Метод. пособие / Г.Ф. Карпова, Е.А. Михайлычев Е.А. – М., Высшая школа, 1989. – 126с.

  5. Ковальчук О., Когут С. Основи психології та педагогіки: навчальний посібник / О. Ковальчук, С. Когут; [за заг. ред. Л. Ковальчук]. – Львів: ВЦ ЛНУ ім..І. Франка, 2009. – 624с.

  6. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко– К.: Знання-Прес, 2004. – 445с.

  7. Москаленко В.В. Психологія соціального впливу: Навчальний посібник / В.В. Москаленко. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 448с.

  8. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія професійної комунікації: Навчальний посібник / Л.Е. Орбан-Лембрик. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2010. – 528с.

  9. Тернопільська В.І. Психологія для старшокласників (від самопізнання до соціальної відповідальності): Навчальний посібник / За ред. проф. М.В. Левківського. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272с.

Схожі:

РОЗВИТОК ТА МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ НАВЧАННЯ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ...
ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗАПОРУКА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
ІІ. Теоретичне обґрунтування проблеми
Засвоєння мовних норм як важливий чинник формування комунікативної компетентності учнів
Тренінг: «Формування творчої особистості шляхом реалізації комунікативної компетентності учнів»
Учитель-методист української мови та літератури Донецького ліцею №48 Степанець І. М
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,...
Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу...
Навчальна програма для учнів 10-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів
У програмі ставиться за мету формування основ інформаційної культури, інформативно-комунікативної компетентності учнів, усвідомлення...
З. В. Надьон-Калюжка, вчитель іноземної мови
В статті конкретизована мета навчання іноземним мовам, наведені основні особливості уроку іноземної мови на початковому етапі навчання,...
Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького
Розглянуто різні підходи до трактування комунікативної взаємодії і її типології. Здійснено опис базових аксіом комунікативної взаємодії,...
Пахомова Т. Г., Савицька Г.І, методисти ОІПОПП Шляхи удосконалення...
Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну мету навчання й вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння оволодіння...
Нова Базова програма „ Я у світі„ запорука збалансованого розвитку...
«Я і світі», бо вже ті, хто мав нагоду ознайомитися з експериментальним варіантом її в ході апробації, зацінили її значущість, відповідність...
НАКАЗ
Про затвердження порядку проведення обов'язкових медичних профілактичних оглядів дітей шкільного віку, з метою удосконалення медичного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка