|
|
Скачати 2.71 Mb.
|
Термін “інновація” почав використовуватись у вітчизняній дидактиці на початку 90-х років ХХ ст. В перекладі він означає оновлення, новина, змінювання.Під інноваціями у навчанні розуміють (у широкому значенні) процес створення, поширення нових засобів (нововведень) для роз’яснення тих педагогічних проблем, які досі вирішувались по-іншому, а також результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних розв’язань різноманітних педагогічних проблем: нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї; форми і методи навчання, нестандартні підходи в управлінні (у вузькому значенні).У педагогічній науці та практиці виділяють три рівні інновацій:• зовсім нові, досі не відомі; • розгорнуті або переоформлені ідеї та дії, які набувають актуальності у певному середовищі, в певний час, педагогічні дії, що існували раніше, але оновлені у зв’язку зі зміною умов та завдань сучасної ситуації життя. Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а перш за все – на розвиток особистості учня. Тому інновацію можна вважати доцільною, якщо пріоритетною, ключовою ідеєю в ній є розвиток дитини. Причому під розвитком слід розуміти не просто зміни або ускладнення знань, умінь, навичок, а появу в дитини здатності до самореалізації. Спрямованість навчальної технології на повноцінний розвиток загальнолюдських здібностей – комунікативних, інтелектуальних, художніх – створює умови для індивідуального й творчого застосування їх у різних сферах життєдіяльності дитини. Знання, як такі, в інноваційному навчанні знаходяться на другому плані. Вони повинні співвідноситися з учнем, його потребами та інтересами. Учень відкриває для себе їх значення, а потім співвідносить його зі змістом. Засвоєння знань у цьому випадку є наслідком, точніше побічним продуктом досвіду переживань, зокрема і уявного досвіду. Зовсім іншу роль в інноваційному навчанні відіграє вчитель. Він, за словами К.Роджерса, сходить з п’єдесталу і стає одним з тих, хто допомагає вчитися, і вчиться сам у тих, кому допомагає. В інноваційній системі вчитель має достатньо поваги до себе і до учнів; поділяє з іншими відповідальність за навчання і виховання; керується власним досвідом; вибирає напрями власного навчання з повним усвідомленням відповідальності за наслідки свого вибору; керує поступовим створенням клімату, який полегшує навчання, аби з часом учні створювали і підтримували його самі, а взаємонавчання стало домінуючим; підтримує постійне позитивне тло навчально-виховного процесу; сприяє зміні зовнішньої дисципліни на самодисципліну. Спілкування між учасниками процесу навчання має особистісно-орієнтований характер, якому притаманні відкритість особистості вчителя, установка на співробітництво, спільну діяльність та індивідуальну допомогу. Інноваційні технології ставлять у центр усієї освітньої системи особистість дитини, забезпечення комфортних та безпечних умов її розвитку, реалізацію природних потенціалів особистості, тобто ставлять за мету різнобічний і творчий розвиток особистості дитини. На відміну від традиційного навчання, в якому переважає мотивація “уникання невдач” і обов’язку, інноваційне – ґрунтується на мотивації “досягнення”, утвердження почуття гідності особистості, самореалізації, творчої діяльності. У інноваційному навчанні акцент зміщений з організаційних форм і методів на творчу імпровізацію вчителя, на його здатність відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати властиві лише йому підходи до навчання. Пріоритетами інноваційного навчання є: групова та індивідуальна форми навчання; творчі і продуктивні завдання; диференціація навчання; відсутність порівняння учнів одного з одним. 3. Технологія проблемного навчання Сучасна педагогічна технологія проблемного навчання має широкий спектр можливостей у плані інтенсифікації та активізації навчального процесу. Проблемне навчання – інтегроване поняття, що поєднує в собі принципи розвивального навчання, принципи й методи диференційованого підходу, інноваційність. Проблемне навчання –це така організація процесу навчання, основа якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, визначенні учнями проблем і їх самостійному або за допомогою вчителя розв’язанні. Першим етапом проблемного навчання є створення проблемної ситуації як відчуття розумового утруднення. Навчальна проблема вводиться в момент виникнення проблемної ситуації і має бути достатньо важкою, але посильною для учнів. Її введенням і усвідомленням завершується перший етап. Проблемна ситуація – це ситуація, яка виникає в результаті організації вчителем взаємодії учня з пізнавальним об’єктом, завдяки якому виявляється пізнавальне протиріччя. Проблемна ситуація характеризується інтелектуальним ускладненням і потребою у вирішенні пізнавального протиріччя. Деякі шляхи утворення проблемних ситуацій: 1. Спонукання учнів до пояснення явищ, фактів, їх зовнішньої невідповідності, протиріччя. 2. Спонукання до вибору правильного варіанта відповіді та її обґрунтування. 3. Перехід від поодиноких фактів до узагальнень. 4. Зіставлення суперечливих фактів, явищ. 5. Вирішення протиріч між теоретично можливим засобом розв’язання завдання і практичною нездійсненністю обраного засобу діяльності та ін. Отже, проблемна ситуація для людини виникає, якщо в неї є пізнавальні потреби та інтелектуальні можливості розв’язати задачу при наявності утруднення, суперечності між старим і новим, відомим і невідомим, умовами і вимогами. На другому етапі – вирішення проблеми – учень перебирає, аналізує наявні в нього знання, уміння і найчастіше доходить висновку, що їх недостатньо для вирішення проблеми. Схематично можна виділити основні етапи вирішення проблеми:
Вимоги до проблемних запитань, завдань:
Третій етап і скеровується на здобування усіма можливими засобами необхідних для вирішення проблеми знань, умінь. Він завершується виникненням “осяяння” (“Я знаю, як зробити!”). Далі наступають етапи вирішення проблеми, верифікації, перевірки) отриманих результатів, зіставлення їх з вихідною гіпотезою, систематизації й узагальнення набутих знань, умінь. Увесь технологічний ланцюжок проблемного навчання побудований на мистецтві вчителя створювати посильні для учнів пізнавальні труднощі, здатні викликати розумове напруження та прагнення його здолати. Без тонкого відчуття ситуації проблемне навчання неможливе. Педагог, який не відчуває ситуацію, не орієнтується у пізнавальних можливостях своїх учнів, не запалює їх вогником пізнання, не зможе викликати і зворотну реакцію – прагнення пізнавати. За таких несприятливих умов проблемне навчання припиняється або перетворюється на псевдопроблемне. Методи проблемного навчання: 1. Проблемний виклад знань. Сутність його в тому, що вчитель розкриває “ембріологію істини” конкретної науки, демонструє еталон проблемного мислення, коли ставить проблемні питання й сам їх вирішує. Це найнижчий рівень проблемного навчання. 2. Частково-пошуковий (або евристичний) метод. Учитель створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему та залучає школярів до її вирішення. Для цього він готує систему проблемних запитань, які спираються на певну базу знань учнів, але вони викликають інтелектуальні утруднення в учнів, вимагають цілеспрямованого розумового пошуку. Учитель спрямовує їх пошуки, потім робить висновки, спираючись на відповіді школярів. 3. Пошуковий метод, коли вчитель формує проблему, а школярі повністю самостійно її вирішують. 4. Дослідницький метод, який передбачає, що учні самі, за умов проблемної ситуації, бачать проблему, формулюють її та вирішують. Це найскладніший для учнів метод, що вимагає виявлення їх активності, самостійності, творчих здібностей. 4. Програмоване навчання Програмоване навчання – це кероване навчання з оптимальним зв’язком, тобто програма пізнавальної діяльності учнів. Основою його є три уявлення про навчання: 1) як про процес керування, 2) інформаційний процес та 3) індивідуалізований процес. Воно потребує спеціальної побудови навчального матеріалу, а саме:
Отже, навчання передбачає такі етапи: пред’явлення, засвоєння і перевірки. Залежно від характеру розміщення навчального матеріалу, наявності кроків і зв’язків між ними розрізняються програми: лінійні, розгалужені й комбіновані. При лінійній програмі весь матеріал, який підлягає засвоєнню, поділяється на частини, дози. Вивчаючи кожну частину матеріалу, учень одночасно виконує включені до неї завдання для перевірки. Перевіривши правильність відповіді, учень починає виконувати наступне завдання. При розгалуженій програмі матеріал поділяється на частини більш великі, ніж при лінійній програмі, потім подаються завдання і вказівки щодо засвоєння змісту. При зворотному зв’язку учень вибирає відповідь із поданих. Залежно від цієї відповіді подаються нові вказівки, пояснення. Комбінована адаптивна програма передбачає вивчення деяких частин навчального матеріалу за лінійною схемою, інших – за розгалуженою. Засобами програмованого навчання можуть бути:
Таким чином, позитивна роль програмованого навчання в тому, що забезпечується оперативний контроль за засвоєнням школярами знань, індивідуалізація навчання, виникає можливість працювати в оптимальному темпі й здійснювати самоконтроль у навчанні. 5. Технологія модульного навчання Термін “модульне навчання” з’явився в період введення програмованого навчання. Певний обсяг знань пропонувався у вигляді блоку, який необхідно було засвоїти. Кожен блок – “модуль” – мав власний змістовий аспект, власні питання для контролю рівня його засвоєння, “зворотний зв’язок” учня з машиною. Це дозволяло кожному учню, працюючи з машиною, засвоювати матеріал у власному темпі. Поступово цей підхід змінювався від звичайного викладання конкретної теми або її частини до усвідомлення модулів на міждисциплінарній основі. В різних країнах існує свій підхід до розуміння “модульного навчання”. В американському варіанті модуль – завершене 15 або 20-хвилинне навчальне заняття, яке має відносно завершений цілісний дидактичний зміст при застосуванні різноваріантних організаційних форм. Протягом дня (а це більше, ніж 24 модулі – більше 100 особистостей) у процес навчання включаються середні та невеликі групи (до 12 осіб) учнів з метою реалізації їх знань по індивідуальній програмі. Український варіант розглядає систему модульно-розвивального навчання. Таким чином, модульне навчання – це і організація взаємопов’язаних навчальних закладів, кожен з яких виконує свою цільову та змістову функцію навчання. Це і розгляд навчального предмета, який складається з взаємопов’язаних закінчених модулів навчального матеріалу, на кожному з яких відбивається зміст освіти, організація навчання, способи контролю знань. Це і міжпредметні, інтегративні модулі, які розробляють учительські колективи. Модуль – це і структура навчального процесу в окремій школі, де кожен предмет розділений на змістові блоки, а учні просуваються у процесі навчання за окремими кроками, модулями, блоками. Кожний змістовний модуль включає в себе такі блоки:
Таким чином, модульне навчання пов’язане з рейтинговою системою контролю. Чим більший і складніший модуль, тим більше балів йому відводиться. Названі блоки визначають основні етапи технології модульного навчання, етапи розвивальної взаємодії вчителя та учнів: 1) спонукально-мотиваційний; 2) етап первинного засвоєння теоретичного матеріалу; 3) етап самостійної проблемно-пошукової роботи учнів з осмислення і поглиблення теоретичних знань; 4) етап формування і розвитку репродуктивних і пошукових умінь, навичок, способів діяльності; 5) етап самостійних робіт завершеного характеру для формування пошукових, креативних, рефлексивних здібностей і вмінь; 6) етап систематизації провідних знань і вмінь, світоглядних ідей; 7) етап самостійної творчої роботи (за вибором учня теми і складності роботи); 8) контрольно-узагальнюючий етап. 6. Технологія особистісно-орієнтованого навчання Особистісно-орієнтоване навчання виходить із визначення індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини, що вимагає забезпечення розвитку і саморозвитку особистості учня, виходячи із виявлення його індивідуального неповторного суб’єктивного досвіду, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій, можливостей реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці. Суб’єктивний досвід учня – це досвід його життєдіяльності, який він набуває в конкретних умовах сім’ї, соціокультурного оточення, в процесі сприйняття й осмислення оточуючого його світу. Реалізація особистісно-орієнтованого навчання спирається на учіння як індивідуальну діяльність школяра, її корекцію і педагогічну підтримку, тобто завдання вчителя в допомозі кожному учневі розкривати свої пізнавальні можливості, визначати педагогічні умови, необхідні для їх задоволення. Цьому сприяє: 1. Позиція вчителя як консультанта, який здійснює педагогічну розвивальну допомогу школяреві. 2. Створення умов для дидактичного вибору як певних активних дій школяра, спрямованих на визначення переваг однієї з альтернатив: у використанні навчального матеріалу різного за змістом, видом, формою; у виборі способів виконання навчальних завдань, що сприяє зниженню емоційного напруження, тому що учень не боїться зробити помилку в своїх діях; у використанні індивідуальних програм навчання. 3. Створення вільної атмосфери, яка характеризується тим, що учні не бояться робити помилки, вільно обговорюють проблеми, висловлюючи свої особисті думки, підходи, взаємодіють у навчанні один з одним, звертаються за допомогою і підтримкою до вчителя. 4. Створення умов для творчості в самостійній діяльності, виявлення особистістю пізнавальної активності, чому сприяє використання активних форм, методів і засобів навчання!, імітаційно-рольова гра, заохочення прагнень учнів знаходити свої способи робіт, аналізувати способи роботи інших учнів тощо. Концепція активного навчання (А.А.Вербицький) полягає в перегляді цілей і змісту освіти, реформі педтехнологій; трансформуванні сенсу діяльності суб’єкта навчання, його позиції в навчально-виховній системі; зростання рівня активності та залученості учнів у навчальну діяльність. В основу активного навчання покладено теорію проблемного навчання. Основними напрямами активізації навчального процесу є проблемне та діалогічне навчання, активні методи навчання (навчальні ігри, дискусії в поєднанні з практичною діяльністю. 5. Постійна увага вчителя до аналізу й оцінки індивідуальних способів навчальної роботи, яка спонукає учня до усвідомлення не лише результату, а і процесу своєї роботи. 6. Спрямованість роботи вчителя на навчальні можливості кожного учня, складання індивідуальної картки його особистісного (пізнавального) розвитку, індивідуальної корекційної програми навчання з опорою, спрямованого перш за все, на успіх у досягненні позитивних навчальних результатів. Таким чином, позитивним є те, що особистісно-орієнтоване навчання вимагає уваги до внутрішнього світу людини, її розвитку, але не слід перебільшувати її можливості в реалізації поставлених гуманних завдань, тому що неможливо повністю визначати зміст, методи, форми навчання лише на основі інтересів школярів. Проте розумно використовувати прогресивні ідеї цього навчання і в інших видах навчання. |
| ЛУГАНСЬК К63 Фандрейзинг у питаннях, відповідях та цитатах. Навч посібник. – Луганськ, 2007. – 54 с |
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Всеукраїнський... Оціально-педагогічний зміст неформальної освіти підлітків з обмеженими функціональними можливостями |
| Кафедра українознавства Г. Г. Кривчик, С. Г. Руденко Дистанційний курс Історія України Мовляв, ми ж її вже вивчали в школі, та й взагалі для чого майбутньому інженеру-будівельнику, архітектору або економісту марно витрачати... |
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,... Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток).... |
| Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів... |
Дистанційний курс дисципліни «Соціолінгвістика» покликаний ознайомити... Важливу частину курсу становить тлумачення специфіки соціолінгвістичного підходу до мови і відміни цієї наукової дисципліни від «чистої»... |
| Підготовка до ЗНО- дистанційний курс «Як створити власне висловлення» Робота в межах дистанційного курсу передбачає суб'єкт-суб'єктні відносини, більшу рівноправність між учнем і вчителем й не лише свободу... |
Рекомендована література Базова Артемова Л. В. Історія педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с |
| 1. Загальні засади дошкільної педагогіки Дошкільна педагогіка, як... Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної... |
Дистанційний курс дисципліни «Фінансова діяльність суб’єктів господарювання»... Розкрито зміст, особливості формування, обліку і використання його окремих видів. Також освітлено питання, що стосуються грошових... |