|
|
Скачати 298.8 Kb.
|
|
Лекція №2 Тема : Морфологія вегетативних та генеративних органів рослин План:
Вегетативні органи в сукупності складають вегетативне тіло рослин. Вони утворюють дві функціонально та морфологічно відмінні системи — систему пагона, яка включає стебло і листки і пов'язана з повітряною сферою живлення, та кореневу систему, пов'язану з ґрунтовою сферою живлення рослини. Вегетативний пагін складається з осі — стебла, що має більш-менш циліндричну форму (радіально-симетричну), і листків — пласких бічних органів, розміщених на осі. Для пагона насінних рослин властиві бруньки — зачатки нових пагонів, які виникають у певній послідовності на осі і забезпечують його тривале наростання та галуження, тобто утворення системи пагонів. Головну функцію пагона — фотосинтез — виконують листки, за їх редукції — стебла. Стебло як частина пагона виконує осьову (несе на собі інші органи), механічну, провідну, а інколи і запасальну функції. Вегетативний пагін у цілому виконує функцію фотосинтезу, а також кілька інших функцій і здатний до численних видозмін — метаморфозів. Основна риса, яка відрізняє пагін від кореня, — наявність на ньому листків і вузлів. Вузлом називають ділянку стебла на рівні прикріплення листка чи кільця листків. Ділянки стебла між сусідніми вузлами називають міжвузлями. Пагін здатний наростати в довжину за рахунок верхівкової бруньки. Крім верхівкової на пагоні утворюються бічні (латеральні) бруньки. З них розвиваються бічні пагони першого, другого, третього, четвертого порядків, на кожному з яких є верхівкова і пазушні бруньки. Верхівковий ріст може бути моноподіальним і симподіальним. У першому випадку верхівкова меристема функціонує довго (ялина, сосна, клен, подорожник тощо), у другому — один вегетаційний період, далі наростання пагона продовжується за рахунок найближчої бічної бруньки (яблуня, верба, липа тощо).
Бруньки можуть бути вегетативні (листкові, пагонові), змішані (яблуня, груша, бузина, бузок,), генеративні (квіткові), виводкові із зачатками додаткових коренів (деякі лілії — у пазухах листків, цибулі — у суцвітті, бульбоцибулини — у гладіолусів, бруньки в заглибинах листків — у бріофілюма, каланхое). Верхівкова брунька (конус наростання) є твірною тканиною, за рахунок якої стебло зростає в довжину. Бічні бруньки є основою формування крони. Вони поділяються на пазушні (у пазусі листка) і додаткові (у будь-якому місці рослини). Бічні бруньки можуть безпосередньо розвиватися на пагоні через певний період спокою, це так звані бруньки відновлення. З них за певних умов розвиваються нові пагони. Такі бруньки характерні для багатьох кореневищних рослин, вони утворюються на органах вегетативного розмноження: бульбах, тощо. Досить часто в рослин утворюються додаткові бруньки, які розвиваються не на властивому їм місці, а вже на сформованій частині певного органа (на пагоні, стеблі, листках, коренях). За наявністю захисних лусок бруньки бувають: закриті, чи захищені, і відкриті, чи голі. У дерев і чагарників зовнішні брунькові луски, що мають листкове походження, зазвичай видозмінюються, стають жорсткими і непроникними для вологи, що захищає зародкові пагони взимку. Часто бруньки просочені смолистими клейкими речовинами, що дає їм додатковий захист (сосна, ялина, ялиця). За смолистими липкими бруньками можна впізнати кінський каштан і деякі види тополь. З лікувальною метою використовують бруньки сосни, берези, рідше — тополі.
Стебло — вісь пагона, що складається з вузлів та міжвузлів і несе листки та бруньки. Функції стебла: 1) провідна (нагору від коренів до листків, квіток і плодів проводить воду з мінеральними речовинами, униз від листків — розчин органічних речовин); 2) осьова (розташування листків, квіток, плодів); 3) запасна (м'ясисті стебла більшості рослин запасають воду й органічні речовини: бульби картоплі, цибулини цибулі, часнику, стебла кактусів, цукрової тростини); 4) вегетативне розмноження (бульбами, кореневищами, вусами, відводками, черешками, цибулинами тощо). За розташуванням стебел у просторі розрізняють:
Стебла можуть бути трав'янистими і здерев'янілими. У трав'янистих стеблах більше живих тонкостінних клітин, паренхімних тканин, а в деревних — мертвих клітин із товстими клітинними стінками, що виконують провідну і механічну функції.
Листок — орган рослини, спеціалізований для здійснення фотосинтезу, тобто живлення організму. Листок складається з пластинки, черешка і прилистків — дрібних листоподібних структур біля основи черешка. Основна частина — пластинка — зазвичай тонка, пласка і зелена. Черешки іноді відсутні, а пластинка листка основою прикріплена безпосередньо до стебла. Такі листки називають сидячими. Листки, черешки яких частково зростаються зі стеблом, називають незбіжними. Серед них є такі, що своєю основою більш або менш обгортають стебло, їх називають стеблообгортними. Листки, краї основи яких зростаються і стебло ніби проходить крізь них, називають пронизаними. Іноді нижня частина листка розширена і охоплює стебло, утворюючи розтруб (у гречкових) чи піхву (у зонтичних, злаків). Форма листка — одна з характерних ознак виду рослини. За формою цілісних пластинок листки бувають: округлі — форма обрису подібна до кола; овальні — основа і верхівка округлі і приблизно однакові по ширині, а довжина вдвічі переважає ширину; еліптичні — основа і верхівка гострі і приблизно однакові по ширині, а довжина удвічі переважає ширину; яйцеподібні — основа пластинки ширша, ніж верхівка, а довжина удвічі переважає ширину; оберненояйцеподібні — верхівка пластинки ширша, ніж основа, а довжина переважає ширину; довгасті — основа і верхівка пластинки однакові по ширині, а довжина у 3—4 рази переважає ширину; ланцетні — довжина пластинки значно перевищує її ширину, краї паралельні. Крім того, розрізняють ще стрічкоподібні — м'яка і тонка пластинка (недорозвинені механічні тканини) — підводні листки водних рослин, мечоподібні (півники, лепеха); ниткоподібні (холодок); щетиноподібні — жорсткий лінійний листок, округлий у поперечному перетині (злаки посушливих місцезростань), голчасті — жорсткий колючий листок лінійної форми (хвоя сосни, ялівцю), стрілоподібні — трикутні в обрисі, при основі — гострі лопаті; списоподібні (щавель горобиний); листки. Трикутні, ромбічні, серцеподібні, ниркоподібні характеризуються за подібністю до певних фігур чи органів. Листки можуть бути цілокраї (з цілісним краєм) і нецілокраї (зубчасті, пилчасті, зарубчасті тощо). Прості листки з розсіченими пластинками, залежно від глибини виїмок, ділять на лопатеві - глибина надрізів понад 1/4, але менше половини напівпластинки, проміжки між надрізами (заглибинами) — лопаті (сегменти); роздільні — надрізи більше половини напівпластинки, але не доходять до основи чи серединної жилки, проміжки між надрізами — лопаті (сегменти); розсічені — із розчленуванням до основи листка чи серединної жилки на сегменти (жовтеці, перстач білий). Залежно від загальної конфігурації листки можуть бути перистолопатеві (у дуба), перистороздільні (у грициків), перисторозсічені (у валеріани), пальчастолопатеві (у клена), пальчастороздільні (у більшості видів герані), пальчасторозсічені (у деяких жовтеців). За формою верхівки пластинки розрізняють: тупі, гострі, загострені, виїмчасті листки. Основа листкової пластинки може бути округлою, клиноподібною, звуженою, зрізаною, серцеподібною тощо. Листок буває простим чи складним (який складається з декількох листочків) залежно від того, одна в нього пластинка чи кілька. Листки, в яких листкова пластинка складається з декількох листочків, прикріплених до основного черешка за допомогою своїх черешків, і які опадають восени вроздріб, називають складними. Відповідно, листки, що мають одну листкову пластинку, називають простими. Винятки: у троянди, волоського горіха складні листки опадають разом. Так, у берези, бука, в'яза, дуба і платана листки прості, а в кінського каштана, білої акації, шипшини, айланта — складні. Складні листки бувають перисто-, пальчасто- і трійчатоскладні. Перистоскладні листочки розташовані двома супротивними рядами вздовж загальної осі (робінія, біла акація, горох і горіх волоський). Пальчастоскладні — відходять від однієї точки (кінський каштан, люпин). Трійчастоскладні (конюшина, суниці). Перистоскладні є двох типів: парноперистоскладні (якщо листок закінчується парою листочків, наприклад мімоза) і непарноперистоскладні (якщо листок закінчується одним листочком, наприклад у шипшини). Розміри листків широко варіюють залежно від таксона і навіть у межах одного виду рослин. Вони можуть досягати в довжину 20 м, наприклад у пальми, що зростає в тропічній Африці. Дуже дрібні листки в холодку лікарського, редуковані до зубців у ефедри чи хвощів. Переважно листки широкі і пласкі, однак іноді циліндричні, як у цибулі, голкоподібні, як у сосни, чи лускоподібні, як у кипариса. Основні типи жилкування листкової пластинки: дихотомічний — роздвоєння жилок першого порядку на однакові жилки наступного порядку (гінкго); сітчасто-перистий — жилки відходять у боки від серединної жилки листкової пластинки, галузяться (бузок, дуб, крушина, кульбаба); сітчасто-пальчастий — аналогічне попередньому, але основні жилки відходять від центра променями, властиве для ниркоподібних, щитоподібних, пальчастороздільних чи пальчасторозсічених листків (коноплі, гіркокаштан, люпин, герань, настурція); паралельний — уздовж пластинки проходить кілька однакових жилок, паралельних одна одній, від основи листка до його верхівки (злаки, осоки); дуговий — нерозгалужені жилки розміщені дугоподібно (конвалія, подорожник). У рослин іноді спостерігається так звана гетерофілія (різнолистість) — на одній рослині утворюються різні за формою листки; наприклад, у грициків прикореневі листки перисторозсічені, короткочерешкові, а стеблові — сидячі, цілісні. Одним із варіантів гетерофілії є анізофілія — неоднаковий розмір, а іноді й форма листків, які виходять з одного вузла.
Корінь — це осьовий підземний вегетативний орган, який характеризується необмеженим верхівковим ростом, радіальною симетрією, позитивним геотропізмом. Особливістю кореня є наявність кореневого чохлика, відсутність вузлів, листків, кутикули, продихів, хлоропластів (у підземних коренів); росте переважно униз (за винятком дихальних коренів чи коренів рослин-напівпаразитів). Підземний спосіб життя кореня певною мірою позначився на його функціях. Найважливішими з них є дві: закріплення рослин у ґрунті, поглинання води і розчинених у ній мінеральних солей і подача їх до листків та місць споживання. Корінь може виконувати й інші додаткові, мало властиві йому функції, а саме: бути місцем відкладання в запас поживних речовин і сполук; вступати в симбіоз з бактеріями і грибами; відігравати роль органа розмноження. У процесі онтогенезу корінь розвивається вже в зародку насінини: тут він представлений зародковим корінцем. Із зародкового корінця формується головний корінь. Бічні корені відходять від головного і додаткових коренів, додаткові — від пагонів (стебла, листків та їх метаморфоз). Бічні корені розвиваються з перициклу і бувають першого, другого та ін. порядку. У сформованому корені можна виокремити морфологічно та анатомічно відмінні зони від верхівки до місця з'єднання зі стеблом: за кореневим чохликом міститься зона поділу клітин (ділення), далі — зона росту клітин, зона всмоктування (зона кореневих волосків), зона галуження, вище — провідна зона. Корінь зростає верхівкою, де знаходиться твірна тканина, інтеркалярного росту в коренів немає. Верхівка кореня — апекс — захищена кореневим чохликом. Сукупність коренів у рослині утворює кореневу систему. Розрізняють три типи кореневої системи: стрижневу, мичкувату і змішану. Стрижнева коренева система складається з потужного головного кореня і тонкіших бічних коренів, що відходять від нього (переважно у дводольних рослин — моркви, буряка, кульбаби; більшості голонасінних рослин). Мичкувата коренева система складається з множини тонких додаткових коренів, від яких відходять бічні; головний корінь непомітний (в одно- і дводольних — пшениці, цибулі, жовтецю). На підземній частині стебла — зона кущіння, з якої розвиваються пагони і додаткові корені. У деяких рослин формується коренева система змішаного типу, коли поряд із функціональним головним коренем є добре розвинені додаткові корені (суниця).
Метаморфози пагона Колючки. Походження: верхівка пагона (дика яблуня, груша, алича, слива, абрикос, жостір, обліпиха); видозмінений боковий пагін (грейпфрут, лимон, апельсин); колючки — видозмінені вкорочені пагони з пазушних бруньок (глід); молоді колючки з листками (гледичія); листкове походження (барбарис). Вуса. Виткі або чіпкі видозміни пагона чи листків. Трапляються переважно у витких і сланких рослин. У гарбузових: нижня пряма частина — пазушний пагін, верхня закручена — листок. У деяких представників бобових на вусик перетворюється верхній непарний листок складного листка. Кладодії. Метаморфізовані бічні пагони, виконують функцію листків. Кладодії здатні до тривалого росту (опунції). Філокладії. Пласкі, листкоподібно розширені частини пагона, які виконують функцію листка і мають обмежений ріст. На них формуються листки і квітки (рускус, або мишачий терен). У деяких рослин черешки листків мають вигляд листкових пластинок, їх називають філодіями. Кореневища. Видозмінений пагін. Надземне: надземний пагін втягується в ґрунт додатковими коренями (горошок мишачий, фіалка дивна, медунка, копитняк); підземне: ріст під землею з лускоподібними листками (чина, купина, конвалія, грушанка, чорниця, пирій, брусниця, осока, костриця, латаття, глечики, півники, аїр). Кореневище відрізняється від кореня наявністю вузлів, міжвузлів, листкових рубців, верхівкової і бічних бруньок. За довжиною міжвузлів кореневищ рослини поділяють на довго-кореневищні (пирій, деякі осоки) і короткокореневищні (валеріана, аїр). Сировинну цінність у медицині мають кореневища (з коренями чи без них): солодки голої, валеріани лікарської, ехінацеї пурпурової, чемериці Лобеля, лепехи звичайної, латаття білого, глечиків жовтих, родовика лікарського, гірчака зміїного, перстачу прямостоячого та білого. |
|
Лекція №4 Тема: Систематика рослин До нижчих рослин належать водорості, до вищих — мохи, плауни, хвощі, папоротеподібні, голонасінні і покритонасінні |
Уроку: Урок: Тема : Розмноження та розвиток рослин. Типи розмноження... Тема: Розмноження та розвиток рослин. Типи розмноження рослин. Практична робота № Вегетативне розмноження рослин |
|
Який з органів рослини відноситься до генеративних? Біологія 7 клас. Відділ покритонасінні (генеративні органи. Різноманіття покритонасінних. Значення покритонасінних) |
Лекція №5 Систематичний огляд рослин класу Дводольні. Видова діагностика... Близько 3000 видів одно- і багаторічних трав, напівкущів, кущів і дерев. Поширені повсюдно, найбільше у помірній і субтропічній зонах... |
|
Розробка уроку з предмету «дерева», «кущі», «трав'янисті рослини»; ознайомити з функціональним призначенням органів рослин, показати пристосування рослин... |
Тема: Систематика рослин До нижчих рослин належать водорості, до вищих — мохи, плауни, хвощі, папоротеподібні, голонасінні і покритонасінні |
|
Лекція Місце проведення: учбовий клас Література Тема: № : 3 Головні напрямки реформування та розвитку МНС України. Шляхи діяльності органів |
ЛЕКЦІЯ Природні загрози. Характер їхніх проявів та дії на людей,... |
|
ЛЕКЦІЯ Селекція Селекція – наука про створення нових та поліпшення вже існуючих сортів рослин, порід тварин, штамів мікроорганізмів |
Урок у 7 класі Тема: Різноманітність голонасінних рослин. Роль голонасінних... Мета: ознайомити учнів із багатоманітністю хвойних рослин, розкрити їх значення в природі та житті людини |