Практичне заняття 3 Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці

Скачати 0.79 Mb.

Назва	Практичне заняття 3 Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці
Сторінка	4/7
Дата	21.04.2013
Розмір	0.79 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Географія > Документи

1 2 3 4 5 6 7

Рис.4. Схема витяжної вентиляції

Припливна система вентиляції забирає зовнішнє повітря вентилятором через фільтр для очищення від пилу, через калорифер для підігріву повітря чи через кондиціонер, яке потім подається у приміщення, де створюється надлишковий тиск. Забруднене повітря виходить назовні через двері, вікна, ліхтарі та щілини або в інші приміщення неочищеним. Припливні системи застосовуються для вентиляції приміщень, в яких не допускається попадання забрудненого повітря знадвору чи суміжних приміщень. Припливні системи вентиляції також компенсують повітря, що витягується місцевими відсмоктувачами та витрачається на технологічні потреби: вогневі процеси, компресорні установки, пневмотранспорт і ін.

Звичайно при промисловому монтажі вентиляційного обладнання пилоочисний фільтр, калорифер, вентилятор та розподільну систему повітроводів розміщують в окремому приміщенні - вентиляційній камері, яка будується із вогнетривких матеріалів (бетон, цегла, метал).

Повітрозабірні пристрої необхідно розташовувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись не нижче 2 м від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі — нижче 6 м і по горизонталі — не ближче 25 м.

Припливне повітря подається в приміщення, як правило, розсіяним потоком для чого використовуються спеціальні насадки.

Витяжна та припливно-витяжна вентиляція.

В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення, тому що вони більш повно задовольняють умовам створення нормованих параметрів повітря у робочій зоні виробничих приміщень..

Припливно-витяжна система вентиляції складається з двох окремих систем - припливної та витяжної, які одночасно подають у приміщення чисте повітря та витягують із нього забруднене. Іноді для зменшення витрат теплоти у холодний період року або холоду при кондиціюванні повітря у теплий період року застосовуються системи із рециркуляцією відпрацьованого повітря (до зовнішнього повітря підмішується частина витяжного повітря).

Можливо улаштування також змішаної системи при одночасній дії механічної та природної вентиляції.

У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.

В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.

Загальнообмінна вентиляція призначена для заміни забрудненого повітря на чисте в усьому об'ємі приміщення. Вона застосовується в тому випадку, коли шкідливі виділення надходять безпосередньо у повітря приміщення та коли робочі місця розташовуються по усьому приміщенню. Види загальнообмінної вентиляції: природна, механічна і змішана.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз (рис. 5).

Рис. 5 Схема організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції
Схеми зверху вниз (а) та зверху вверх (б) доцільно застосовувати у випадку, коли припливне повітря в холодний період року має температуру нижчу температури приміщення. Припливне повітря перш ніж досягти робочої зони нагрівається за рахунок повітря приміщення. Інші дві схеми (в та г) рекомендується використовувати тоді, коли припливне повітря в холодний період року підігрівається і його температура вища температури внутрішнього повітря.

Якщо у виробничих приміщеннях виділяються гази та пари з густиною, що перевищує густину повітря (наприклад, пари кислот, бензину, гасу), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% — з верхньої.

Місцева вентиляція. При значних об'ємах виробничих приміщень, невеликій кількості працюючих та наявності постійних робочих місць технічно обґрунтовано та економічно доцільно створювати необхідні метеорологічні умови та чистоту повітря безпосередньо на робочих місцях місцевими способами вентиляції - витяжною (локалізована) чи припливною (душування) та ін.

Система витяжної (локалізованої) вентиляції застосовується для уловлювання та витягування шкідливих виділень в місці утворення, що запобігає їх поширенню по усьому приміщенню від окремих машин, апаратів або окремих дільниць технологічного процесу.

Конструкції місцевих відсмоктувачів можуть бути повністю закритими, напіввідкритими чи відкритими. Найбільш ефективними є закриті відсмоктувачі. До них належать кожухи та камери з відсмоктувачами, які герметичне чи щільно закривають обладнання. Різновидом місцевої витяжної вентиляції є аспірація, яка служить для видалення шкідливих речовин з місця їх утворення шляхом відсмоктування забрудненого повітря від герметизованого обладнання.

Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.

Основними чинниками при виборі типу місцевої витяжки є характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.

Рис. 6. Приклади місцевої витяжної вентиляції: витяжний зонт
У випадках, коли джерело виробничих шкідливостей можна помістити всередині простору, обмеженого стінками, місцеву витяжну вентиляцію влаштовують у вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних відсмоктувачів. Якщо за умовами технології або обслуговування джерело шкідливостей не можна ізолювати, тоді встановлюють витяжний зонт або всмоктувальну панель. При цьому потік повітря, що видаляється, не повинен проходити через зону дихання робітника.

Окремим випадком місцевої витяжної вентиляції є бортові відсмоктувачі, якими обладнують ванни (гальванічні, травильні) чи інші ємкості з токсичними рідинами, оскільки необхідність використати при їх завантаженні підіймально-транспортного обладнання унеможливлює використання витяжних зонтів та всмоктувальних панелей.

Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.

Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (ділянок виробничої зони, які різко відрізняються своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення).

Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною Розміщують збоку чи зверху воріт (дверей).

Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:

— створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);

— повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до гранично допустимих концентрацій;

— не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;

— не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

— бути доступними для управління та ремонту під час експлуатації;

— не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу).

Найбільш повно вище перерахованим вимогам відповідає система кондиціонування повітря, яка також застосовується на підприємствах. За допомогою кондиціонерів створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища. При вирішенні питання щодо доцільності кондиціонування повітря слід враховувати і економічні чинники.

Для підтримання заданих характеристик внутрішнього повітря в приміщення повинно надходити повітря певного стану. Тому перед подаванням повітря в приміщення його необхідно спеціально обробити і надати певної кондиції. Процес спеціальної обробки повітря, завдяки якій у приміщеннях незалежно від зовнішніх умов створюється і автоматично підтримується штучний клімат, передбачений певною програмою або завданням щодо створення комфортних умов, називається кондиціюванням повітря.

Спеціальна обробка повітря полягає в очищенні його від механічних домішок, підсушуванні або зволоженні, нагріванні чи охолодженні. В окремих випадках повітря піддають іонізації, ароматизації тощо.

Кондиціонер — прилад для транспортування і спеціальної обробки повітря. Складається з вентилятора, спеціальних фільтрів, зволожувачів, холодильної установки і калорифера, розподільних повітроводів, клапанів і спеціальних пристроїв, які автоматично керують роботою всіх процесів.

Принципову схему центрального кондиціонера наведено на рис. 7. За допомогою вентилятора 7 повітря ззовні (а при рециркуляції частково і з приміщення) надходить до кондиціонера, очищається від пилу завдяки фільтру 2, підігрівається в калорифері першого підігріву 3 (у холодний період), зволожується і охолоджується за рахунок розпилення води форсунками 5 (в теплий період). Пройшовши через краплевловлювач 4, повітря очищається від великих крапель води, а в калорифері другого підігріву 6 — нагрівається, підсушується до заданих параметрів і надходить до приміщення.

Рис. 7. Схема центрального кондиціонера:

1 — повітряні заслінки; 2 — повітряний фільтр; 3 — калорифер першого підігріву; 4 — краплевловлювач; 5 — форсунки; 6 — калорифер другого підігріву; 7 — вентилятор

Системи кондиціювання повітря складаються з таких основних елементів:

пристроїв (апаратів), в яких відбувається тепловологова обробка повітря;
мереж для транспортування і розподілення повітря;
пристроїв для подачі повітря в приміщення.

Залежно від розміщення вказаних елементів системи кондиціювання повітря поділяються на центральні і місцеві.

В центральних системах апарати для тепловологої обробки розміщені в одному агрегаті, від якого повітря розподіляється по окремих приміщеннях.

У місцевих системах повітря готується у невеликих кондиціонерах, встановлених в приміщеннях.

За принципом централізації окремих елементів і характером тепло- і холодо-постачання. системи кондиціювання поділяють на автономні і неавтономні.

В автономних системах кожен кондиціонер має свою систему тепло- і холодо-постачання (власна холодильна машина і мережа трубопроводів) і апарати (пристрої) для тепловологової обробки повітря.

Неавтономні системи мають централізовані, єдині для певного об'єкта (будівлі) генератори теплоти і холоду, від яких через спеціальні мережі тепло- і холодоносій подається до окремих місцевих кондиціонерів.

За сезонністю роботи системи кондиціювання поділяють на літні, зимові і цілорічні.

До систем кондиціювання повітря ставляться санітарно-гігієнічні, будівельно-монтажні та архітектурні, експлуатаційні та економічні вимоги.

Відповідно до санітарно-гігієнічних умов системи кондиціювання повітря повинні забезпечувати певні внутрішні умови — температуру, відносну вологість, газовий склад, чистоту і рухомість повітря. В приміщеннях не повинно бути застійних зон і зон підвищеної рухомості повітря, температура, вологість і рухомість повітря в робочій зоні повинні розподілятись рівномірно, а рівень шуму не перевищувати допустимі рівні.

Системи кондиціювання не повинні займати великих площ для монтажу окремих їх елементів, мати естетичне оформлення елементів конструкції і приміщень, невисокі витрати часу на обслуговування, випробування і наладку, забезпечувати пожежні вимоги тощо. Системи повинні бути надійними, економічними і безпечними в експлуатації та при технічному обслуговуванні.

Освітлення, його види та типи. Основні світлотехнічні характеристики.

Серед факторів зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, Що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація та конвергенція.

Адаптація — пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня освітленості).

Акомодація — пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція—здатність ока при розгляданні слизьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму в цілому. При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Згідно з статистичними даними, до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Врешті, погане освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад, таких як робоча міопія (короткозорість), спазм акомодації.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому пофарбуванні інтер'єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості підвищується на 20—40% (при тій же потужності джерел світла), різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освітлення.

При надмірній яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись засліплення працівника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої преадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — до швидкого стомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбивання яких знаходиться в межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

— створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

— не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

— забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

— не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

— повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

— не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо-та вибухонебезпека світильників);

— повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та якісними показниками.

До основних кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, яскравість і освітленість.

До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об'єктом і фоном, видимість.

Світловий потік (Ф) — це потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в 1 стерадіан.

Сила світла (І) — це величина, що визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (w), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється:

І = Ф / w

За одиницю сили світла прийнята кандела (кд) — сила світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.

Яскравість (В) — визначається як відношення сили світла, що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, що світиться:

В =

де І—сила світла, що випромінюється поверхнею в заданому напрямку;

S — площа поверхні;

 — кут між нормаллю до елемента поверхні S і напрямком, для якого визначається яскравість.

Одиницею яскравості є ніт (нт) — яскравість поверхні, що світиться і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1 м².

Освітленість (Е) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елементу (S): E =Ф / S

За одиницю освітленості прийнято люкс (лк) — рівень освітленості поверхні площею 1м², на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.

Фон — поверхня, що безпосередньо прилягає до об'єкту Розпізнавання, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбивання поверхні р, що представляє собою відношення світлового потоку, що відбивається від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Фон рахується світлим при р>0,4, середнім — при р 0,2—0,4 і темним, якщо р<0,2.

Контраст між об'єктом і фоном характеризується співвідношенням яскравостей об'єкта, що розглядається (крапка, лінія, знак та інші елементи, що потребують розпізнавання в процесі роботи) та фону. Контраст між об'єктом і фоном визначається за формулою:

де В₀та В_ф— відповідно яскравості об'єкта і фону, нт.

Контраст рахується великим при k>0,5, середнім — при k =0,2—0,5 та малим — при k <0,2.

Видимість(V) — характеризує здатність ока сприймати об'єкт. Видимість залежить від освітленості, розміру об'єкта розпізнавання, його яскравості, контрасту між об'єктом і фоном, тривалості експозиції:

де k — контраст між об'єктом і фоном;

k_пор— пороговий контраст, тобто найменший контраст, що розрізняється оком за даних умов.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:

природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу;
штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на:

бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;
верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях;
комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути

загальним,
місцевим
комбінованим.

Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються e верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла.

Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на:

робоче,
аварійне,
евакуаційне,
охоронне,
чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; в проходах; на сходових клітках, у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв'язку з довкіллям.

Природному освітленню властиві і недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення; при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.

На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники:

світловий клімат;
площа та орієнтація світлових отворів;
ступінь чистоти скла в світлових отворах;
пофарбування стін та стелі приміщення;
глибина приміщення;
наявність предметів, що заступають вікно як зсередини так із зовні приміщення.

Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником — коефіцієнтом природного освітлення (КПО):

де Е_вн— освітленість в даній точці всередині приміщення, що створюється світлом неба (безпосереднім чи відбитим);

Е_зовн — освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу.

Нормовані значення КПО визначаються „Будівельними нормами і правилами" (СНиП ІІ-4-79). В основі визначення КПО покладено розмір об’єкта розпізнавання, під яким розуміють предмет, що розглядається-або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити.

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) у відповідності з нормованим значенням КПО.

Розрахунок площі вікон при боковому освітленні проводиться за допомогою наступного співвідношення:

де S_в — площа вікон;

S_п — площа підлоги приміщення;

е_н — нормоване значення КПО;

k_з — коефіцієнт запасу;

_в — світлова характеристика вікон;

k_буд — коефіцієнт, що враховує затінення вікон протилежними будівлями;

_в — загальний коефіцієнт світлопропускання;

r — коефіцієнт, що враховує підвищення КПО завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення та поверхневого шару, що прилягає до будівлі (земля, трава).

Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень в темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.

Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП П-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи (табл. 1). Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості.

В СНиП ІІ-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перших шість характеризуються розмірами об'єкту розпізнавання. Для І — V розрядів, які окрім того мають ще і по чотири під розряди (а, б, в, г), нормовані значення залежать не тільки від найменшого розміру об'єкта розпізнавання, але і від контрасту об'єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша — 30 лк (розряд VIIIв).

Таблиця 1. Норми штучного та природного освітлення виробничих приміщень

Характеристика зорової роботи	Найменший розмір об’єкта розпізнавання, мм	Розряд зорової роботи	Штучне освітлення		Природне освітлення		Суміщене освітлення
			Освітленість, лк		КПО, %
			При комбінованому освітленні	При загальному освітленні	При верхньому чи комбінованому освітленні	При боковому освітленні	При верхньому чи комбінованому освітленні	При боковому освітленні
Високої точності	0,3-0,5	III	2000-400	500-200	5	2	3	1,2
Середньої точності	0,5-1,0	IV	750-300	300-150	4	1,5	2,4	0,9
Малої точності	1-5	V	300-200	200-100	3	1	1,8	0,6
Загальне спостереження за ходом виробничого процесу	-	VIII	-	75-30	1	0,3	0,7	0,2

1 2 3 4 5 6 7

Схожі:

З трудового навчання 8 клас (І семестр) Правила безпечної праці та санітарно-гігієнічні вимоги під час роботи на швейній машині	План-конспект з трудового навчання. Тема заняття: Виготовлення виробу Теоретичні відомості: Добір матеріалів для виготовлення виробу, визначення їх кількості. Добір гачків. Послідовність виготовлення...
8. Шкільний кабінет інформатики. Комплект навчальної комп’ютерної... Шкільний кабінет інформатики. Комплект навчальної комп’ютерної техніки і вимоги до нього. Санітарно-гігієнічні норми роботи на комп’ютері....	С.І. Черніков майор вн служби МЕТА ЗАНЯТТЯ: Тренувати особовий склад караулу діям по Санітарно – гігієнічні та протиепідемічні заходи
ДСанПіН 4-171-10 (ДСанПіН 4-400-10). Гігієнічні вимоги до води питної,... Санітарні норми встановлюють вимоги до безпечності та якості питної води, призначеної для споживання людиною, а також правила виробничого...	МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ ГОЛОВНИЙ САНІТАРНИЙ ЛІКАР ЗАЛІЗНИЧНОГО... Про гігієнічні вимоги до умов перевезення залізничним транспортом організованих дитячих колективів
Тема диплому Гігієнічні вимоги до органі-зації робочого простору: вимоги до приміщень, до організації та обладнання робочих місць з ПК	Задача охорони праці звести до мінімуму ймовірність ураження під... Охорона праці (ОП) – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних...
План-конспект уроку з Охорони праці. Тема: «Вимоги до опалення, вентиляції.... Мета: навчити дотримуватися правил санітарії та гігієни праці; засвоювати знання про виробничу санітарію, запобігання професійних...	ЛУГАНСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ Міністерства охорони здоров'я надсилаємо «Гігієнічні вимоги до умов перевезення залізничним транспортом організованих груп дитячих...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання