КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ОСНОВИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»


НазваКОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ОСНОВИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»
Сторінка4/6
Дата18.03.2013
Розмір0.6 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Фізика > Конспект
1   2   3   4   5   6

4.1.2 Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять: рухоме, нерухоме майно і обо­ротні кошти, а також з нематеріальних активів - в основно­му прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, ор­ганізаційними й іншими перевагами і пільгами: податковими пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нема­теріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.

Нематеріальні активи - це принципово новий об'­єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особ­ливі види капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

  • відсутність матеріальної основи і при цьому во­лодіння такою коштовною якістю, як здатність давати прибуток власнику, виходячи з довгостро­кових прав і переваг, що вони приносять йому
    так довго, як це можливо;

  • відсутність наміру продажу нематеріальних ак­тивів у нормальних умовах діяльності підприємства;

  • тривалість експлуатації (гудвіл, товарні знаки тощо);

  • відсутність відходів;

  • багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

  • підвищений ступінь ризику в прагненні отримати прибуток від застосування подібних активів.

Права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як і вони будуть по­ставлені на бухгалтерський облік. Для цього, принаймні, необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх служби.

За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби.

Встановлений термін служби характерний для бі­льшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз, продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об’єкт інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визна­чений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений тер­мін.

Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Наприклад юридичний термін дії (служби) патенту до­рівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий еконо­мічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випад­ках і менше.

ЛЕКЦІЯ V
4.2 Комерціалізація прав на об'єкти інтелекту­альної власності

Метою комерціалізації є отримання прибутку за ра­хунок використання об'єктів права інтелектуальної власно­сті у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності – це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

Схематично способи комерціалізації прав на ОІВ представлені на рис. 5.



Рис. 5. Основні способи комерціалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності

Вважається, що комерціалізація через використан­ня об'єктів інтелектуальної власності у власному виробни­цтві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, зали­шається у правовласника ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі ус­піху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

Також інтелектуальну власність можна вносити до статутного ка­піталу замість майна, грошей та інших матеріальних цін­ностей, для чого необхідна лише добра воля всіх заснов­ників. Використання інтелектуальної власності в статутно­му капіталі дозволяє:

  • сформувати значний за своїми розмірами ста­тутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об’єкт застави нарівні з іншими видами май­на;

  • амортизувати інтелектуальну власність у стату­тному капіталі і замінити її реальними коштами, тобто капіталізувати інтелек­туальну власність;

  • авторам і підприємствам - власникам інтелектуальної власності - стати засновниками (влас­никами) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

  • право на отримання частки прибутку (дивіден­дів);

  • право на участь в управлінні підприємством че­рез загальні збори правління;

  • право на отримання ліквідаційної квоти у разі лі­квідації підприємства тощо.

Якщо правовласник не передбачає використовува­ти об'єкти інтелектуальної власності у власному виробни­цтв, він може передати повністю або частково пра­ва власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фі­зичній або юридичній особі.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого прово­диться через договір купівлі-продаж, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу патенту або свідоцтва) власник, як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової вла­сності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату).

Продаж ліцензії - це шлях впровадження тех­нології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором. Ліцензіат отримує право на вико­ристання об’єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

У залежності від обсягу прав, що передається, розрізняють: виключ­ну, одиничну і невиключну ліцензії.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта пра­ва інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелекту­альної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості вико­ристання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної влас­ності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований плате­жі.

Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

Паушальний платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі - найбільш поширені та пе­редбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцен­зійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахун­кової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагодже­но виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реально­го доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензій­ного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибу­ток від використання свого об'єкта інтелектуальної влас­ності за рахунок платежів за договором франшизи (договір комерційної концесії). Правовласник дозволяє іншій особі використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, тор­говельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.

Договір франшизи відрізняється від звичайного ліцен­зійного договору тим, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ри­зики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг буде не нижче якості товарів і послуг правовласника, a останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верс­тати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнан­ням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досяг­нення науково-технічного прогресу.

4.3 Оцінка вартості прав на об'єкти інтелекту­альної власності

Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи ви­користати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1 ... МСО-4) розрахунки вартості прав на об'єкти ін­телектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

  • оподатковуваної бази майна підприємств;

  • вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору;

  • вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;

  • розміру компенсації, що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Необхідність оцінки вартості прав на об'єкти інтеле­ктуальної власності виникає також при постановці їх на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підпри­ємства тощо.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелек­туальної власності у конкретному випадку їхнього викорис­тання є досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підхо­ди до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) засно­ваний на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки поне­сеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної вла­сності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає вико­ристання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по­купця.

Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та очікування, відповідно до яких вартість ОІВ визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання ОІВ, включаючи дохід від його можливого перепродажу.

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв'язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 2. Перелік наведених методів не є вичерпним.

Підхід до оцінки

Метод оцінки

Витратний підхід


Метод прямого відтворення

Метод заміщення

Метод вихідних витрат

Порівняльний (ринковий) підхід

Метод порівняння продажів


Дохідний підхід

Метод прямої капіталізації доходів

Методи непрямої капіталізації доходів:

- надлишкового прибутку;

- роялті;

- звільнення від роялті.



4.4 Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності

Усе у цьому світі має початок і кінець. Об'єкт інте­лектуальної власності не є винятком. Можна виділити п’ять етапів життєвого циклу об’єкта інтелектуальної влас­ності (рис. 7). Це: створення, набуття прав, використання (комерціалізація, захист та утилізація об'єкта інтелектуальної власності.



Рис. 7 Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності

Створення об'єкта інтелектуальної власності розпочинається з ідеї. Наприклад, це може бути ідея винаходу або художнього твору. У підприємницькій діяльності ідеї, як правило, направлені на підвищення конкурентоспроможності технологій або виробів. Далі йде розробка цієї ідеї. Наприклад, якщо це винахід, то необхідно зробити патентний пошук, щоб переконатися, що таких винаходів ще не було. Потім перевірити цю ідею експериментально. Закінчується створення об'єкта інтелектуальної власності оформленням його на матеріальному носії (папері, електронному носії тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.

Набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, як правило, завершується отриманням від держави охо­ронного документа - патенту або свідоцтва на нього. На­явність такого документа у великій мірі унеможливлює по­рушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності з боку недобросовісних конкурентів.

Використання прав на о6єкти інтелектуальної власності є найпродуктивнішим етапом їх життєвого цик­лу. До цього етапу об'єкти інтелектуальної власності не приносили користі розробнику. Навпаки, витрачалися кош­ти на їх створення та набуття правової охорони. І тільки на етапі використання (комерціалізаціії) компенсуються попе­редні витрати, а також одержується прибуток - власне те, для чого в більшості випадків створюються об'єкти інтеле­ктуальної власності.

Захист прав здійснюється у випадку, коли ці права порушуються недобросовісним конкурентом. Чинне зако­нодавство України надає власнику прав на об'єкт права інтелектуальної власності декілька шляхів захисту своїх прав. Нині розгляд справ, пов'язаних із правами інтелекту­альної власності, здійснюється в адміністративному або судовому порядку.

Утилізація є останнім етапом життєвого циклу об'­єкта інтелектуальної власності. Оскільки за визначенням об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальним, то немає необхідності його знищувати або переробляти у щось інше. Просто після закінчення юридично визначеного стро­ку дії прав інтелектуальної власності він зникає як об'єкт власності і переходить у суспільне надбання. Тобто будь-хто може його використовувати без дозволу правовласника.

ЛЕКЦІЯ VI
1   2   3   4   5   6

Схожі:

М Додаток №1
Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,...
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції
Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ
Ч – 46 Чередник Г. Ю. Конспект лекцій з курсу «Соціальна психологія» [Текст] / Г. Ю. Чередник, О. О. Лоза. – Д.: РВВ ДНУ, 2009. –...
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности)
Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної...
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Система органів управління в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних...
Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з курсу «Прогнозування техніко-економічного рівня машин»
Конспект лекцій з курсу «Прогнозування техніко-економічного рівня машин» / Укладачі: О. М. Суміна, О. В. Черняков. — Суми: Вид-во...
СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Про те, що інтелектуальна власність „виступає як товар, свідчить світовий досвід, який показує, що питома вага інтелектуальної власності...
У СЕРЕДУ, 21 БЕРЕЗНЯ, У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ ВІДБУЛИСЯ ПАРЛАМЕНТСЬКІ...
У слуханнях взяли участь народні депутати України, представники центральних органів виконавчої влади, громадських інституцій, інтелектуальної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка