3 Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу
|
|
Скачати 250.36 Kb.
|
|
ТЕМА 3 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СВІТОВОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ 3.1. Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу У процесі кругообігу капіталу формується капітал у грошовій формі, що являє собою фінансові ресурси. Фінансові ресурси світу — це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу. Вони використовуються у міжнародних економічних відносинах, тобто у відносинах між резидентами та нерезидентами. Джерелами фінансових ресурсів світу є:
Найпотужнішою складовою у системі міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу, як за масштабністю операцій, так і багатоканальністю руху фінансових потоків, є світовий фінансовий ринок. Цей глобальний механізм, що забезпечує переливання грошово-кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями та окремими суб'єктами бізнесу, збалансовує світовий попит і пропозицію на капітал (див. рис. 1). Отже, з функціонального погляду, світовий фінансовий ринок — система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу. Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція фінансових ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років XX ст.  Рис. 1. Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу Активізація міжнародних потоків капіталу та конкуренція щодо його залучення сприяли зміцненню зв'язків, розширенню контактів між національними фінансовими ринками, їх динамічному розвитку і взаємозалежності, що прогресує. Згодом, з початку 80-х років XX ст., відбувається реструктуризація фінансового ринку під впливом процесів лібералізації, транснаціоналізації й глобалізації, у результаті чого зростає централізація і концентрація капіталу, особливо банківського. З середини 90 – х років XX ст. відбувається модифікація світового фінансового ринку під впливом наростаючих процесів фінансової консолідації та розвитку інноваційних фінансових послуг, упровадження інформаційних технологій у банківській і фінансовій сферах, що дало значний поштовх глобалізації фінансових ринків. Таким чином, об'єктивною основою становлення і розвитку світового фінансового ринку стали: розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу, консолідація фінансових інституцій та інформаційна революція. 3.2. Світові фінансові центри, їх характеристика та формування на сучасному етапі Фінансовий центр – це осередок організацій (банків, бірж, фінансових і страхових компаній тощо), які або надають фінансові послуги, або самі потребують їх, причому тут пропонуються глобальні послуги й можуть укладатися глобальні фінансові угоди. Світові фінансові центри виникають у тих країнах, де:
Світові фінансові центри розглядаються як ланки міжнародного ринку позичкових капіталів. Світові фінансові центри виникли на ґрунті надзвичайно швидкого кількісного зростання перенасичення капіталу в середині XX століття. На початку XX століття основними експортерами капіталу були Англія, Франція і США, тому найбільшими фінансовими центрами на той час вважалися Лондон, Париж, Нью-Йорк. Сучасні світові фінансові центри є двох видів: ті, що виникли на базі національних ринків капіталів і ті, що сформувалися на основі руху міжнародних капіталів. У світі переважають фінансові центри на базі національних ринків капіталів – Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Токіо, Париж, Лондон. Два останніх відносять і до другої групи, поряд із Люксембургом і Цюріхом. Характеристика світових фінансових центрів, їх роль і значення тепер залежить головним чином від того, наскільки значною є концентрація міжнародного капіталу у тому чи іншому фінансовому центрі і наскільки великою є свобода проведення у них фінансових операцій, це – Лондон, Люксембург, Нью-Йорк, Париж, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Цюріх. Міжнародні фінансові центри в країнах, що розвиваються (країнах нової індустріальної хвилі) – Гонконг, Сінгапур, Бахрейн та інші – виникли переважно в результаті швидкого господарського розвитку цих країн або на базі пільгового податкового і валютного режиму в податкових гаванях і центрах «офшор» - на Антільських, Багамських островах, Макао, Кіпр, Найманські острови (острови Джерсі, Гернсі). Для міжнародних фінансових центрів характерна висока концентрація банків та інших кредитно-фінансових інструментів (місцевих та іноземних), тут, як правило, існують ліберальний податковий і валютний режим для фінансово-кредитних операцій, є потужні системи комп’ютерного зв’язку. Посилюється спеціалізація світових фінансових центрів (наприклад Париж, Франкфурт-на-Майнф, Цюріх – спеціалізуються на облігаційних позиках та операціях з акціями. Гонконг і Сінгапур – на короткотермінових міжбанківських кредитах, Бахрейн на операціях з переказом нафтодоларів). 3.3. Світові фінансові центри промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються Найвпливовішими світовими фінансовими центрами розвинутих країн є Лондон, Нью-Йорк та Токіо. Особливість Нью-Йорка як фінансового центру полягає в тому, що він є тільки іноземним ринком капіталу і основним першоджерелом євродоларів. Головне місце серед складових цього фінансового центру має ринок банківських кредитів. Міжнародна діяльність великих американських банків пов’язана не тільки з кредитними операціями, а й з інвестиційними. Вони пропонують своїм клієнтам різноманітні операції з цінними паперами, розміщують цінні папери на первинному ринку, діють як брокери на вторинному ринку. США першими розпочали лібералізацію національних валютних, кредитних і фінансових ринків з середини 70 – х років. У 1978 – 1986 рр. поступово було відмінено обмеження на виплату процентів за депозитно-позичковими операціями, введено проценти за вкладами до запитання. У 1984 р. відмінено 30 – відсотковий податок на прибуток за облігаціями, які випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981 р. діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від американського оподаткування і банківської регламентації. Ефективність нью-йоркського ринку капіталу досягається за рахунок випуску нових облігацій внутрішніми фінансовими інститутами за більш низькою ціною порівняно з іншими іноземними ринками. Валютний ринок розвинутий слабко, але за такими показниками, як обсяг обороту, кількість валют, що обертаються, він вважається найбільшим у світі центром щодо торгівлі валютою. Торгівля валютою на міжнародному ринку в Нью-Йорку здійснюються з допомогою посередництва приватних валютних торговців, котрі можуть бути або посередниками, або діяти за власний рахунок. У США відсутня валютна біржа на якій щоденно встановлюється офіційне котирування. Торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку де встановлюється середній курс, який служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Важливе місце посідає ринок цінних паперів, який зв’язує американські фінансові ринки з міжнародними фінансовими ринками. На Нью-Йоркській фондовій біржі обертаються акції 2800 компаній, з них близько 450 – іноземні компанії з 53 країн. На цьому ринку представлено великий вибір фінансових інструментів: акції, облігації, акції пайових фондів, депозитні розписки, боргові папери, що конвертуються, індекс-акції, форварди, свопи, варанти тощо. Ринок цінних паперів Нью-Йорка, як і загальний фондовий ринок США, привабливий для інвесторів усього світу відсутністю оподаткування для нерезидентів США. Найбільш суттєвою характеристикою фондового ринку є налагоджуваний механізм регулюючого законодавства. Він найефективніший і найжорсткіший у світі. Інвестиційні компанії, фонди постійно контролюються з боку організацій, які видають ліцензії. Ринок золота значної ролі не відіграє. Він почав розвиватися у 1975 році, коли керівництво США приступило до розпродажу офіційних золотих запасів. З тих часів Нью-Йоркський ринок золота став ринком монетарного золота, яке там пропонується як товар за ринковою ціною, яка формується через механізм аукціону. На початку XIX століття Лондон замінив Амстердам як головний Світовий Фінансовий Центр. Зараз він є найбільшим фінансовим центром, який очолює другу групу фінансових центрів промислово розвинених країн, для яких характерним є домінування власне міжнародних елементів над національними. Як найбільший у світі національний фінансовий центр Лондон відомий ще з часів епохи становлення капіталізму і початку колоніальних завоювань. Але як міжнародний центр, отримав розвиток лише з другого десятиліття XX століття, утвердившись у цій ролі тільки в кінці 50-х років. Причому, якщо в якості національного фінансового центру він традиційно виступав як універсальний організм з однаково добре розвиненими ринками короткотермінових кредитів і довготермінових позик, потужною біржею, високо поставленим страхуванням і фрахтовою справою та ін., то в якості світового фінансового центру його виділяють головним чином чотири ринки: золота; валют; коротко- і середньострокового кредитування; страхування. Ринок золота був створений у Лондоні 12 вересня 1919 року. Це стало можливим у результаті демонетизації, що привело до того, що жовтий метал знову отримав властивість бути переважно значним товаром з ціною, яка виражається в кредитних і кредитно-паперових грошах. До 1968 року лондонський ринок золота був найбільшим у світі. На ньому переважно здійснювалися операції з золотом офіційних резервів центральних банків розвинутих країн. Становище почало змінюватися після березневої (1968р.) кризи ціни золота, в результаті чого встановилася подвійна ціна золота: офіційна і ринкова. Поява подвійної ціни, а потім відміна офіційної означали майже кінцеву демонетизацію золота, внаслідок чого знову видобуте золото перестало надходити на поповнення золотих резервів країни, а поступало на вільний ринок. З тих часів Лондон став втрачати своє значення найбільшого у світі, з точки зору ціноутворення ринку золота. Лондонський валютний ринок найбільший у світі. Через його валютну біржу проходять 30% усіх контрактів з валютою, а обсяг валютних угод становить близько 1000 млрд. дол. на день. Перетворенню Лондона на повідний світовий валютний ринок сприяла максимальна свобода валютних операцій. Ведуче місце у світі займає і ринок банківських кредитів. Концентрація великих банків світу у Лондоні зробила його головним центром найбільших кредитних операцій. Саме тут такі позичальники, як міжнародні корпорації і центральні банки, можуть отримати практично будь-які суми. Англія є основним позичальником лондонського міжнародного кредитного ринку. Вона використовує велику частину тих коштів, що обертаються у своїх інтересах. Одні лише американські банки в Лондоні надають англійським фірмам і компаніям у 4 рази більше іноземної валюти, ніж всі клірингові банки Англії. Орієнтація лондонського міжнародного кредитного ринку на потреби Великобританії обумовлює його спеціалізацію в галузі переважно коротко- і середньострокового кредитування. У сфері міжнародної торгівлі цінними паперами Лондон успішно конкурує з іншими ринками. Цьому сприяло перетворення в 1986 р. Лондонської фондової біржі на Міжнародну фондову біржу, оснащену цілком комп’ютеризованою електронною системою біржових котирувань. Фондова біржа Лондона в міжнародній сфері відіграє роль котирувального центру. Більше 30 великих банків світу мають котирування своїх паперів на лондонській біржі. Для більшості з них, ця привілея є чисто престижна, і лише опосередковано сприяє фінансовому успіху. Щоправда, цей побічний вплив є настільки великим, що банки йдуть на те, щоб забезпечити собі котирування на лондонській біржі незважаючи на видатки. Лондонська фондова біржа має декілька ринків: ринок урядових цінних паперів; ринок акцій і облігацій місцевих фірм і компаній; ринок іноземного капіталу; ринок південноафриканських золотопромислових компаній та ін. Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни – переважно у США. І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром. Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р. Зміцненню позицій Токіо, як світового фінансового центру сприяли:
Токіо є крупним міжнародним валютним ринком завдяки великому щоденному обороту іноземної валюти, особливо в угодах єна/долар. Токійська фондова біржа – одна з найбільших бірж світу, але як торговий майданчик поступово втрачає популярність. Загальна кількість зареєстрованих на ній компаній не змінюється вже десятиліття. Іноземні інвестори вважають, що правила лістингу на біржі занадто жорсткі і дотримання правил публікації обходяться дорого. Взагалі біржа виконує функції котирування цінних паперів. На Токійському фінансовому центрі оперують уповноважені японські банки (валютні банки) та іноземні банки, які займаються кредитуванням промисловості та торгівлі в єнах та іноземній валюті, наданням кредитів закордонним японським підприємствам через свої материнські банки, обліком експортних векселів тощо. Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями з золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає близько ¼ всіх євровалютних кредитів. Франкфурт-на-Майні – один з молодих фінансових центрів, який відноситься до тієї ж групи, що і Нью-Йорк. Франкфурт-на-Майні другий після Лондона фінансовий центр Європи. У ньому домінує ринок національних капіталів, які шукають застосування за межами Німеччини, ринок чисто міжнародних капіталів відіграє підлеглу роль. Молодість цього фінансового центру пояснюється специфікою розвитку Західно-німецької (донедавна) економіки, яка протягом усього періоду існування ФРН відчувала велику потребу в інвестиційному капіталі. Щоправда, зараз, з об’єднанням Німеччини ця проблема ще більше загострилася. Фінансовий центр у Франкфурт-на-Майні називають фінансовим центром континенту, він є, як правило, найвільнішим у світі (окрім Люксембургу й так званих «Податкових гаваней» чи «фіскальних оазисів»). Його найбільш розвиненими ринками є ринок банківських кредитів і ринок фондових цінностей. Висока активність ринку банківських кредитів пояснюються тим, що промислові компанії тут традиційно мали досить тісні зв’язки з банками і завжди віддавали перевагу банківським кредитам у порівнянні з іншими видами мобілізації капіталу. Факт тісного зростання промислового і банківського капіталів позначився і на функціонуванні даного ринку. Зокрема на ньому домінують середньо- і довгострокові операції. Короткострокові кредити відносно менше розповсюджені та базуються на міжбанківських операціях «відкритого» ринку, операціях з векселями на русі «гарячих грошей». Діяльність банків у галузі середньо- та довгострокового кредитування базується на довгострокових заощадженнях населення. Одночасно у Франкфурті-на-Майні почали утворюватись іноземні банки. Зараз у ньому представлені всі найбільші банки світу, котрі й зв’язують його з іншими світовими фінансовими центрами (тут працюють понад 400 банків). З метою посилення конкурентноспроможності вітчизняного ринку та з ціллю залучення іноземних інвесторів у 1984 р. в Німеччині було відмінено податок на доходи від облігацій, яким оподатковувалися дивіденди, що виплачувалися нерезидентам. Було відмінено регламентації, що обмежували можливості діяльності банків в силу ідеологічних причин чи їх обережності: валютні свопи, фінансові ф’ючерси та операції в ЕКЮ більше не заборонені банком. Для ринку фондових цінностей характерним є досить інтенсивний розвиток операцій з облігаціями і слабше – з акціями. Друга характерна риса – диспропорції між первинними і вторинними ринками (при цілковито розвиненому первинному ринку роль фондових бірж Німеччини як вторинному ринку цінних паперів досить скромна. Особливо це стосується акцій, велика частина яких, близько 95% практично не обертається і знаходиться в постійному володінні). Власникам акцій у Німеччині є 4,5 млн. громадян в той час як в Англії 9 мільйонів акціонерів, в Японії 11,6, в США – 51,4 млн. Ці особливості мають місце і в міжнародних операціях фінансового центру Франкфурта-на-Майні, який у даному своєму аспекті здебільшого є облігаційним і первинним. Німеччина відстає від своїх конкурентів по такому важливому показнику, як капіталізація ринку – співвідношення ринкової вартості усіх акцій Національних компаній і ВНП. У Німеччині цей показник складає всього 25% супроти 75% у Японії, 93% у США і 12,7% у Великобританії. Люксембург називається другим «Лондоном» хоча у 4 рази йому поступається. Його поява на світовій арені не пов’язана ні з рівнем розвитку економічного потенціалу країни, ні з ступенем розвитку національної банківської системи і т.д. Це маленька країна з промисловістю в основному з видобутком залізної руди і виплавкою чавуну та сталі. Вона немає свого центрального банку, а її національна грошова одиниця, люксембургський франк, випускається приватним банком. Люксембург – єдина розвинена країна ринкового простору, де емісія банкнот знаходиться у приватних руках. Незважаючи на це, про Люксембург говорять як про великий фінансовий центр. За обсягом фінансового бізнесу він у 4 рази менше Лондона, у нього великий ринок довгострокового капіталу. У Люксембурзі цілком сприятливий податковий режим – не сплачується податок на доходи за процентами і дивідендами; усі види руху капіталу, його експорт та імпорт повністю звільнені від національного контролю; не стягуються податки з доходу по єврооблігаціях. Окрім того, люксембурзькі банки не зобов’язані мати мінімальні резерви по операціях на Євроринку. Важливу роль у становленні Люксембургу як міжнародного центру відіграло й те, що в країні знаходяться Європейський інвестиційний банк і європейський фонд валютного співробітництва. Міжнародний ринок довгострокового капіталу репрезентований банківськими операціями і операціями з фондовими цінностями. Про те, що люксембурзький фінансовий центр є переважно міжнародним можна судити по відношенню активів іноземних та місцевих банків із співвідношенням 80% і 20%. Такий самий висновок можна зробити і про ринок фондових цінностей. Приблизно 90% загальної кількості цінних паперів, які котируються на люксембурзькій біржі – є іноземними. У Люксембургу знаходиться одна із найбільших європейських клірингових організацій з торгівлі цінними паперами «Седел» (створена у 1971 р.). У цій організації бере участь більше 70 кредитно-фінансових інститутів різних країн. «Седел» проводить розрахунки по євродоларових і євровалютних облігаціях, незалежно від місця знаходження продавців і покупців. Цюріхові належать провідні позиції у світі як валютного ринку та джерелу міжнародних капіталів для довгострокових вкладень. Як ринок золота він поділяє світову першість із Лондоном. Розташований у центрі Західної Європи, Цюріх являє собою зручний плацдарм для облаштування там іноземних банків. Сприятливим фактором є досить ліберальне валютно-фінансове законодавство Швейцарії, хоча воно стало дещо жорсткішим останнім часом. Право не публікувати звітів про значну частину банківських операцій, ввозити та вивозити необмежену кількість іноземних банкнот, продавати та купувати в будь-якого індивідуума золоті злитки та монети, зберігати цілковиту таємність депозитних рахунків, навіть від податкових органів США та інших країн, - усе це створило швейцарським банкам високу репутацію в західному діловому світі. Цюріх – великий у світі фінансовий центр по реекспорту капіталу. Близько 40% усіх євродоларових позик здійснюється через швейцарські банки. Сфера бізнесу, на основі якої швейцарські банки проводять свою міжнародну фінансову стратегію, набагато вужча, ніж в самі Швейцарії (видача роздрібних кредитів, позик великим компаніям та посередницькі операції з купівлі-продажу цінних паперів). Він був ринком переважно приватного золота на відміну від Лондона та Нью-Йорка. Щоденно у Цюріху здійснюються угоди з золотом вартістю в декілька мільйонів швейцарських франків. На цей ринок поступає близько 80% тільки що видобутого золота, інші 20% направляються у Лондон. Валютний ринок у Швейцарії постійно відігравав важливу роль у сфері міжнародних валютних відносин розвинених країн та ін. з введенням конвертованості валют монополія Швейцарії на міжнародному валютному ринку закінчилася. Однак значення цього центру зросло. У Цюріху активно працює ринок банкнот. Швейцарський ринок банкнот є найбільшим у світі через географічне положення країни, її слави як туристичного центру, відсутністю обмежень на ввіз та вивіз банкнот. Швейцарія є найбільшим джерелом міжнародного довгострокового капіталу поряд з іншими державами. Як джерело вкладень у довгострокові облігації Швейцарія взагалі не має собі рівних (близько 30% нових випущених єврооблігацій підписуються швейцарськими). Швейцарські банки здійснюють операції з банкнотами 140-150 країн, навіть неконвертовані валюти мають у них банківське котирування. В останньому випадку при обміні, банківські клерки попереджають, що дана валюта замкнута і її провезення через кордон карається законом країни походження. Приблизна оцінка річного обороту ринку банкнот коливається від 500-700 млн. доларів. Великі швейцарські банки щоденно опрацьовують до 450 кг. банкнот. Швейцарські банки мають довготермінові потенційні можливості масштабного субсидіювання посередницьких операцій з ф’ючерсами, іншими цінними паперами, корпоративної фінансової активності, що тісно пов’язана з видачею позик. Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) зумовлена певною мірою більш низькими податковими та операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством. Перетворення Сінгапуру на світовий фінансовий центр відбувалося під впливом досить суперечливих факторів. З одного боку, Сінгапур не належить до розряду експортерів капіталу. В цій країні немає ні надлишку капіталу, ні високо розвинутої індустрії. З іншого боку, Сінгапур має вигідне географічне положення на шляхах регіональної та світової торгівлі, володіє одним із найзручніших портів у світі, практикує пільговий податковий режим. Крім того, Сінгапур є єдиним серед країн, що розвиваються, фінансовим центром з повним набором усіх необхідних складових: ринком золота; валютним ринком; ринком короткострокових та середньострокових банківських кредитів, фондовим ринком. Сінгапур став фінансовим центром найбільших і найсильніших банків світу, які захопили в них ключові позиції не тільки в результаті конкуренції з більш слабшими, але і в результаті усвідомленої політики керівництва країни, яке прагне не допустити на свою територію дрібні та маловідомі банки. Друга особливість Сінгапур – це те, що він є єдиним фінансовим центром країн, що розвиваються з майже повним набором всіх необхідних складових, тобто: ринком золота; валютним ринком; ринком банківських кредитів та фондовим ринком. Активне економічне зростання країни на фоні швидкого розвитку економік країн східної та південно-Східної Азії викликало приплив значних обсягів іноземного капіталу до Сінгапуру. Ринок золота у Сінгапурі створено у 1969 році. Він має тісні зв’язки з Лондоном через англійські банківські доми, які є членами «Золотого клубу» Ротшильда. На нього мають вільний доступ як резиденти, так і нерезиденти. І ті і ті можуть імпортувати і експортувати золото. Сінгапур є четвертим за величиною центром торгівлі валютами після Лондона, Нью-Йорка і Токіо. Валютний ринок (як і більшість валютних ринків країн, що розвиваються) поділений на дві частини відповідно до двох типів рахунків з яких проводяться валютні операції. Це внутрішні рахунки для резидентів та зовнішні для нерезидентів. Ринок банківських кредитів у Сінгапурі переважно короткостроковий, хоча угоди середньо- і довгострокового характеру набувають останнім часом все більшого значення. Тим не менше консорційні кредити, які є основною формою середньо- і довгострокового банківського кредитування, поки що не отримали широкого розповсюдження. Якщо виходити з класичного визначення світового фінансового центру, Гонконг, здавалось би, ще менше, ніж Сінгапур, відповідає його вимогам. Він не тільки не володіє надлишком капіталу і серйозним економічним потенціалом, але й не є самостійною державою. Вирішальним чинником формування світового фінансового центру в Гонконгу стала його давня ключова позиція як стратегічного пункту міжнародної торгівлі Великої Британії. У Гонконзі немає центрального банку. По банківських рахунках нерезидентів знімається 15% податок. Багато банків Гонконгу відкривають своїм клієнтам мультивалютні рахунки. Гонконг гарантує фіксовані обмінні курси національної валюти значними валютними резервами. Фінансовий ринок Гонконгу був і поки що залишається досить сприятливим для діяльності комерційних банків. Рівень прибутків у середньому по відношенню до власних капіталів банків, представлених тут, сягав 30%. Фінансовий ринок Гонконгу розвивався з обмеженою пропозицією джерел фінансування для промислових компаній. Реально існують дві можливості – фондовий ринок і банківські кредити, проценти по яких є незначними (гонконгський долар є безпосередньо прив’язаним до долара США). 3.4. Фінансові посередники: класифікація та функціональне призначення У суспільстві з розвинутими ринковими відносинами важливу роль на фінансовому ринку відіграють фінансові посередники, які є ключовою фігурою на всіх сегментах ринку. Діяльність фінансових посередників на практиці пов'язана зі створенням нових фінансових інструментів. Фінансові інститути, які виконують посередницькі функції, мають можливість одержати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики. їх діяльність таким чином направлена на допомогу приватним особам, що мають заощадження, перетворити їх на капітал і вкласти у різні підприємства, диверсифікуючи при цьому ризик. Система спеціалізованих фінансових посередників має можливість надати власникам заощаджень більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки на капітал. У таблиці 1 представлені посередники як професійні учасники фінансового ринку. Таблиця 1 Класифікація фінансових посередників
На фінансовому ринку посередництво в основному досліджується за видами фінансових установ - суб'єкти банківської системи, небанківські фінансові та кредитні інститути, контрактні фінансові інститути і суб'єкти депозитарно-клірингової системи (див. рис. 2).  Рис. 2. Фінансові посередники за видами установ Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю фінансових посередників і їх різноманітністю, а також асортиментом фінансових послуг, які вони надають. При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посередники надають лише окремий вид послуг, який і визначає в цілому їх роль на ринку, а інші - широкий спектр фінансових послуг. Залежно від обслуговування учасників ринку, фінансових посередників поділяють на спеціалізованих і універсальних. Спеціалізовані – це фінансові посередники, що займаються на ринку одним видом діяльності (страхові компанії, ІСІ, брокерські фірми тощо). До універсальних відносять фінансових посередників, що надають своїм клієнтам широкий спектр фінансових послуг і діють на розвинених фінансових ринках. До цієї групи належать банки. Залежно від укладання і виконання угод з фінансовими інструментами фінансових посередників поділяють на дві групи. Перша група - це безпосередні фінансові посередники: комерційні банки, торгівці цінними паперами, компанії з управління активами, інвестиційні фонди, довірчі товариства; друга - фінансові посередники, які забезпечують формування інфраструктури фінансового ринку, тобто його функціонування. Це депозитарії, фондові біржі, торгово-інформаційні системи, зберігачі, реєстратори та інші саморегулюючі організації. Обидві групи фінансових посередників стосуються професійних учасників фінансового ринку, які здійснюють підприємницьку діяльність з перерозподілу фінансових активів та їх обслуговування щодо випуску та обігу, а також надання консультацій організаційного, технічного та іншого плану. За сегментами фінансового ринку розрізняють найбільшу кількість посередників, оскільки кожний сегмент ринку має свою посередницьку діяльність. Найбагатшим на посередників є ринок цінних паперів, на якому фінансових посередників поділяють на три групи: 1. "Клієнти" ("користувачі") фондового ринку - це емітенти та інвестори. Їх професійні інтереси часто перебувають поза межами ринку цінних паперів, який для них є одним з елементів сфери фінансових послуг. Емітенти звертаються до фондового ринку тоді, коли їм необхідно залучати довгострокові капітали для фінансування яких-небудь своїх програм, інвестори – для тимчасового вкладення наявних капіталів з метою їх збереження та збільшення. 2. Професійні торгівці, фондові посередники (брокери, дилери) - це організації, а в деяких країнах і громадяни, для яких торгівля цінними паперами є основною професійною діяльністю; головне їхнє завдання полягає в задоволенні потреб емітентів та інвесторів у виході на фондовий ринок. Професійні торгівці пропонують клієнтам ринку широкий спектр фінансових послуг та фінансових інструментів. 3. Організації, які спеціалізуються на наданні послуг усім учасникам фондового ринку. Всю сукупність цих організацій називають інфраструктурою фондового ринку. Це фондові біржі та інші організатори торгівлі, клірингові та розрахункові організації, депозитарії та реєстратори тощо. Посередники кожного сегмента фінансового ринку мають свої конкретні функції, виконання яких визначає значення посередництва на ринку. По-перше, посередники консолідують ризики і багато з них приймають на себе, насамперед ризик неповернення виданих позичок та виплати процентів у строк (дефолт). По-друге, забезпечують деномінацію заощаджень. Дрібні позички у посередника нагромаджуються поступово. Згодом на їх основі укладаються угоди з цінними паперами на більші суми. Чим на більшу суму укладено угоду, тим нижчими виявляються адміністративні, консультаційні, юридичні та інші подібні витрати. Посередник має кращий доступ і можливості придбати інформацію з широкого кола питань, які стосуються обігу цінних паперів. Крім основних функцій, фінансові посередники також займаються: - наданням послуг, пов 'язаних з емісією фінансових активів та з їх обігом на вторинному ринку і одночасно забезпечують його стабільне функціонування; - інвестуванням коштів у різні галузі економіки при емісії корпоративних цінних паперів та на кредитному ринку; - залученням коштів для забезпечення потреб державного бюджету при емісії державних боргових зобов'язань та на ринку державного кредиту; - отриманням прибутку за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій при аналізі кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробці порядку надання позик і розрахунків за них; - допомогою приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства); система спеціалізованих фінансових посередників надає тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто одержувати відсотки; - інвестуванням коштів юридичних і фізичних осіб у фінансові активи та вилучення їх з процесу інвестування на сегментованих ринках; - наданням допомоги інвесторам на високорозвинених ефективних ринках у прийнятті зважених та оперативних рішень щодо інвестування коштів у фінансові активи та забезпечення реалізації цих рішень; - забезпеченням ліквідності ринку під час здійснення не тільки оперативного інвестування, але й оперативного вилучення коштів інвесторами, тобто саме фінансові посередники дають інвесторам змогу в будь-який час вилучити кошти і в разі потреби знову інвестувати їх на більш вигідних умовах та інші. Головними учасниками світового фінансового ринку є ТНБ, великі компанії, небанківські фінансові структури, центральні банки і державні органи, міжнародні фінансові організації. Сучасна світова фінансова система є дворівневою. Вона включає: перший рівень – міжнародні комерційні (універсальні та спеціалізовані) банки; другий рівень – міждержавні фінансові установи. Така система забезпечує оптимальну побудову зв’язків як по вертикалі, так і по горизонталі. В якості фінансових посередників виступають всі господарюючі суб’єкти, головною функцією котрих є здійснення фінансових операцій. Сюди не включаються організації, які здійснюють фінансові операції для обмеження груп учасників ринкових відносин, які делегували їм цю функцію, тобто брокери, холдинги, тощо. Центральна роль на світовому фінансовому ринку належить комерційним банкам. Вони не тільки здійснюють міжнародні платежі, але й широко охоплюють практично всі сторони міжнародних економічних відносин. Комерційні банки є універсальною фінансовою ланкою, яка здійснює операції по залученню вільних грошових коштів й їх розміщенню на умовах поверненості, терміновості та платності. Комерційні банки здійснюють всі банківські операції: надання кредитів; приймання і зберігання заощаджень; здійснення платежів; купівлю-продаж цінних паперів; управління і зберігання облігацій та акцій своїх клієнтів; надання допомоги при поширенні нових цінних паперів тощо. Вони торгують іноземними валютами і цінними металами, надають консультації своїм клієнтам в сфері інвестування. Міжнародні валютні відділи транснаціональних банків здійснюють основну частину валютних угод (біля 95%). Банки можуть здійснювати підписку на випуск акцій і облігацій корпорацій. Особливістю світового банківського бізнесу є те, що банки за кордоном мають право вести ті операції, які заборонені у себе в країні. Ця обставина виступає стимулюючим фактором розвитку міжнародної банківської справи. Міжнародні банки обслуговують в меншій мірі товарообмін і в більшій мірі капіталообмін. Якщо раніше їх діяльність обмежувалась купівлею-продажем валюти за дорученням клієнтів, то тепер вони проводять всю складну систему міжкраїнних розрахунків компаній, управляючи їх внутрішніми потоками і відносинами з зарубіжними партнерами. Навіть купівля-продаж валюти сьогодні виникає з потреб капіталообміну. Тому не випадково велика роль ТНБ по мобілізації капіталу. Оскільки на світовому рівні завжди мова йде про великі кредити на тривалі терміни з високим ступенем ризику, то для проведення великомасштабних операцій на фінансовому ринку створюються тимчасові міжнародні консорціумні банки (синдикати). Як правило, на чолі його стоїть один з найбільших банків світу, який має високу репутацію, достатні капітали, великий досвід в справах такого роду, тісні зв’язки з промисловими фірмами. Акціонерами таких банків є фінансові інститути різних країн. Частка кожного учасника не повинна перевищувати 50%. Можлива участь у консорціумі небанківських фінансових установ. Консорціум несе солідарну відповідальність перед своїми замовниками. До складу синдикату може входити до 200 інших банків. Крім того, об’єднання може виступати в якості гаранта, тобто гарантувати платежі свого клієнта кредитору, а також забезпечувати виконання інших договірних зобов’язань у грошовій формі. Значне поширення синдикованих кредитів пов’язане не тільки з необхідністю створювати синдикати банків для надання великих позик, але й з тим, що за існуючим законодавством розмір кредиту для одного банку обмежений величиною власного капіталу. |
Схожі:
|
3 Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу Рис. Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу |
Тема Ринок фінансових послуг та його роль в економіці Ринок фінансових... ... |
|
4 Світовий фінансовий ринок: сутність та роль у системі міжнародного... З функціонального погляду світовий фінансовий ринок — це система ринкових відносин, у якій об’єктом операцій виступає грошовий капітал... |
Ринковий попит. Ринкова пропозиція. Нецінові чинники попиту і пропозиції Ефект заміщення, ефект доходу, ефект перерозподілу ресурсів, «товари Гіффена», «ефект Веблена», ажіотажний попит |
|
Ринковий попит. Ринкова пропозиція. Нецінові чинники попиту і пропозиції Ефект заміщення, ефект доходу, ефект перерозподілу ресурсів, «товари Гіффена», «ефект Веблена», ажіотажний попит |
Податки система обов'язкових платежів, які сплачуються юридичними... З точки зору економічної теорії це частина фінансових відносин, пов'язана з процесом перерозподілу частини вартості ВВП і формування... |
|
Система розробки і реалізації управлінських рішень щодо формування,... Економічні відносини з приводу купівлі матеріально-технічних ресурсів, виробництва продукції та її реалізації |
МЕХАНІЗМ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТОЧНИХ ФІНАНСОВИХ ПОТРЕБ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ... Анотація. Запропоновано скорочену та розгорнуту цільову функцію розрахунку поточних фінансових потреб машинобудівного підприємства... |
|
Тема Предмет і завдання Роль МФО у забезпеченні ефективного управління рухом фінансових ресурсів у сучасні міжнародній економіці. Соціально-економічне призначення... |
Реферат на тему: “Господарські суди” У процесі господарювання між підприємствами, організаціями, державними та іншими органами можуть виникати суперечності стосовно їх... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua