|
|
Скачати 1.09 Mb.
|
|
Особливості розвитку ідеалістичної філософії. Найбільш ранньою була теорія історичного (соціологічного) ідеалізму, згідно якою базисною сферою суспільства вважалася духовна. Прибічники історичного ідеалізму вважають головною причиною функціонування і розвитку суспільства свідомість, волю, світовий дух, тобто духовну сферу суспільства. У історичному ідеалізмі можна виділити напрями: суб'єктивно-ідеалістичний (П. Л. Лавров, Н.М. Михайлівський, Людвіг фон Мизес) і об'єктивно-ідеалістичний (Гегель, П. Сорокин та ін.).
Всупереч відомій тезі, згідно з якою рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку техніки, можна запропонувати іншу: рівень розвитку суспільства визначається рівнем усвідомлення, авторитетом загального — правових і моральних норм, політичних і національних ідей, які забезпечують цивілізованість сучасного суспільства. А формувати вміння підноситись до всезагального, підтримувати його авторитет філософія вважає одним з найважливіших своїх завдань. Та повага, з якою в Західній Європі ставляться до всезагального, значною мірою вихована філософією. І та духовна криза, яку нині переживає наше суспільство, спричинена значною мірою і недостатнім авторитетом загального (недостатньою легітимністю влади, низьким авторитетом правових норм, моральною кризою). В утвердженні цих цінностей громадянського суспільства філософії (філософії права, філософії політики) належить надзвичайно важлива роль.
Найвищим досягненням екзистенціалізму стало змалювання болісної ендемії людського існування. Тут доведеться дещо повагатися з приводу прийнятого нами припущення, оскільки більшість громадян індустріального суспільства в звичайних обставинах усе ж таки стикаються віч-на-віч не лише з одними жахами і болем, так яскраво змальованими в славетних літературних творах, які беруть початок з екзистенціалізму. Більшість людей знаходять досить багато смислу в своєму житті і зазвичай не відчувають, що вони живуть у вакуумі. Можливо, екзистенціалізм розповідає нам переважно про відчуження в сучасних умовах інтелектуалів, а не звичайних людей. Ця точка зору підтверджується згадкою про те, що найбільшої популярності ця філософія набула після поразки в війні, тобто в часи, коли всі були охоплені почуттям відчаю.
Людина є істотою кінечною в часі, смертною. Тому в залежності від того, яка характеристика часу висувається на передній план (майбутнє чи нинішнє), людське буття буде справжнім або несправжнім. Якщо людина акцентує увагу на нинішньому часі, в якому над нею панують речі і знеособлені соціальні структури, -то її буття є несправжнім буттям; коли ж людина усвідомлює свою кінечність і приходить до свободи, тоді її буття є справжнім. Хайдеггер намагається наголосити на унікальності, самобутності кожної людини, яка завдяки власним зусиллям повинна пройти свій~ унікальний життєвий шлях. «Масова», «стандартизована» людина — це несправжня людина; в ній немає нічого унікального і неповторного, що "й робить людину індивідуальністю.
На відміну від міфології та релігії, які, будучи духовними засобами соціального контролю з необхідністю породжуються суспільством, філософія покликана до життя особливими соціальними умовами. Уже Арістотель (384— 322 до н. е.) зазначав, що для заняття філософією потрібно мати вільний час, тобто не бути зайнятим фізичною працею. Іншими словами, філософія виникає в тих цивілізаціях, де відбувся поділ праці на фізичну і розумову. Це є хоч і необхідною, але недостатньою умовою. Наприклад, в Давньому Єгипті, Вавилоні існували соціальні стани, не зайняті фізичною працею, але філософії як світогляду чи систематичної інтелектуальної діяльності там не було.
Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії були такі:1. стрибок у розвитку виробничих сил переходу від бронзи до заліза;2. поява товарно-грошових відносин;3. виникнення держави;4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних;5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу.Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей, які визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед, кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій.Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах». Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці даршани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» — це збірник текстів на честь богів. Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильник вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кіш З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло — це зовнішня оболонка душі. Душа вічна, б смертна.
Виникнення та оформлення філософії як наукового знання в Стародавньому Китаї пов'язується з епохою правління династії Чжоу, а саме з періодами Весни та Осені (770-476 pp. до н. є.) і Воюючих царств (475-221 pp. до н. є.), що дістала назву епохи давньої китайської мудрості або суперництва всіх шкіл. Сформувалося десять основних напрямів філософської думки Китаю, з яких головні шість поклали початок історії китайської філософії: школа служилих людей (жу цзя), названа конфуціанською школою; школа моїстів (мо цзя); школа даосистів (дао цзя), школа законників (фа цзя), що отримала в Європі назву легізму; школа номіналістів (мін цзя), названа софістичною; школа прихильників учення про Інь та Ян (Іньян цзя). Конфуціанство і даосизм, поряд з буддизмом, що прийшов до Китаю пізніше, стали найбільш фундаментальними і впливовими напрямами китайської думки протягом усієї історії китайського суспільства.
Добутку досократівських філософів збереглися тільки у фрагментах і лише винятково завдяки цитуванню і критиці більш пізніх античних авторів. З цих фрагментів дуже складно виводити цільні філософські погляди. Такі цитати маються, наприклад, у роботі Диогена Лаертського «Про життя, навчання і виречення знаменитих філософів», а також працях Платона , Плутарха, Секста Імпірика, Климента Олександрійського. Однак сучасна наука бере під сумнів точність деяких цитат. Зокрема, Платон «цитує» дуже вільно і часто додає думкам інших авторів (Кратила, Парменіда) таке значення, що щонайменше не збігається з тим, що пишуть інші автори.Також як і в попередній міфології, майже у всіх грецьких авторів можна знайти тенденції звертання до природи, космосу. Однак підхід міфології і перших філософів до даної проблематики відрізняється докорінно. Відповідно до Гегеля, філософія у власному змісті слова виникає разом у постановкою питання про сутність, що не тільки сформульований, але і вирішений поза рамками методології і термінології міфологічного мислення. Виникнення філософії зв'язане з визначеним рівнем абстрактного (раціонального мислення), що здатно відбити дійсність іншим способом, чим за допомогою чи алегорії міфологічної персоніфікації. Отож у джерел власне грецької філософії коштує прагнення раціональне відповісти на питання, що є основним принципом світу (чи космосу) і які чи принципи сили визначають його розвиток.
Новий період давньогрецької філософії почався з Сократа (5 століття до н. е.). Він відмовився від дослідження космології, але, з іншого боку, відкинув релятивізм софістів і переніс дослідження у моральну область, прагнучи знайти загальне і безумовне знання не в чомусь зовнішньому, а в собі самому. Самопізнання є початок мудрості і справжньої людської діяльності, теоретичної та практичної. Викриваючи уявне знання, Сократ відшукував універсальний початок розумного пізнання. Він стверджував моральну гідність людини як вільно-розумної істоти, що повинна здійснювати вищу правду. Вчення Платона є синтезом досократівського напрямку давньогрецької філософії (піфагорійці, Геракліт, Парменід), який прагнув осмислити мінливий і множинний світ явищ як всеосяжну єдність буття, і вчення Сократа про довершений розум. Підставою істинного знання у Платона є цілокупність ідей, яка в своїй єдності (як ідея блага) виступає як вище буття, справжнє буття. Ця цілокупність ідей втілюється у вигляді множинного чуттєвого світу, зв'язуючись з іншим початком — відносним небуттям. Небуття — умова реалізації світу ідей у світі явищ, але останній, народжений і тому несе в собі небуття, вже не є справжнім. Істинність, як і саме існування, він отримує лише завдяки причетності ідеям. Людське пізнання пояснюється причетністю цій сущій істині душі людини, яка, будучи безсмертною, хоча і схильною до кругообігу, спочатку споріднена вищому буттю. Саме пізнання правди Платон розуміє як спогад того, що душа споглядала до народження. Етичне вчення Платона містить в собі, з одного боку, споглядальний аскетизм, з іншого — прагнення до вдосконалення людського суспільства (реформа звичаїв, виховання; утопія держави, в якій панують філософи). В останній період життя Платона його філософія все більше зближується із піфагорейською містичною математикою. Цей характер успадкувала після його смерті Платонівська академія в особі його найближчих наступників — Спевсіппа, Ксенократа та інших.Аристотель, учень Платона, заснував у 335 до н. е. самостійну школу — Лікей. Приєднуючись до Платона у прийнятті ідеальних загальних засад, мислимих у нашому розумі, Аристотель, однак, не протиставляє їх дійсності. Як дійсні причини і початки речей ідеї суть живі «енергії», якими має визначатися всякий рух, розвиток, сама реальність. Не існує насправді абстрактної матерії (абсолютно безформною потенції), немає і чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах. Природа — природна градація одиничних речей, або «субстанцій», за межами якої перебуває як її верхня межа божественний розум, нерухомий першорушій світу, а як нижня — невизначена речовина, здатна прийняти будь-яку форму. Це вчення про буття Аристотель поклав в основу синтезу, що охоплює величезне коло знань про природу і суспільство.
Філософія релігії в широкому сенсі існує стільки, скільки існує і філософія в цілому як частина духовної культури. При цьому можуть бути використані різні філософські концепції — натуралізму, матеріалізму, екзистенціалізму, феноменології, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу тощо.Філософія релігії у вузькому сенсі — автономне філософське міркування про Бога/божества і релігії (Платона, Фоми Аквінського, Б.Спінози, І.Канта, Г.Гегеля та ін). Це зближує філософію релігії з історією філософії.
Формування і розвиток філософської думки в Україні стояли не осторонь світової філософської культури, а в її контексті. Українські мислителі, сприймаючи вплив світової філософської культури, ставали безпосередніми учасниками її творення, вносячи в неї і свій доробок. Тенденція до цього стає більш, ніж помітною, в кінці XV — на початку XVI ст. на загальному фоні тих соціально-економічних та духовно-культурних процесів, з якими пов'язана назва цілої епохи всесвітньої історії — епохи Ренесансу, Відродження. Ідея людини, звернення до людського життя, обстоювання гідності людської особистості були не новими ^я філософських роздумів в Україні, починаючи з праць книжників князівської доби і відбившись повною мірою в "Повчанні Володимира Мономаха". Вони знайшли свій відбиток і в наступні періоди розвитку філософської думки, особливо в XV ст. Однак тут можна говорити лише про елементи гуманізму як такого. Систематичне звернення до ідей і концепцій гуманізму як ідеологічної течії третього стану все-таки найповніше проявилося саме в ХМ — першій половині XVII ст., набуваючи залежно від конкретних умов і звернень до своїх витоків певного зміст) та форми.
І лише філософська парадигма Нового часу, постулюючи саме природу («натуру») істинною «світовою субстанцією», «справжнім» буттям, створює, нарешті, сприятливі умови для існування філософського матеріалізму у власному розумінні цього слова. Недаремно ж сам термін «матеріалізм» виникає саме в XVII ст. - ми знаходимо його вперше в англійського фізика Роберта Бойля (1627-І691), який позначав ним фізичний зміст речовини природи. Г.В. Лейбніц вводить цей термін у власне філософський вжиток для позначення точки зору, альтернативної ідеалізму.Варто наголосити ще на одній особливості філософської парадигми Нового часу. На відміну від філософських парадигм стародавнього світу (індійської, китайської, еллінської) та середньовіччя (західно- і східноєвропейської), які в етнічному плані були мономентальними, нова парадигма стає поліментальною. Саме тому починаючи з XVII-XVIII ст. ми говоримо не просто про «європейську (або «східно»- чи «західноєвропейську») філософію, але й (в їхніх рамках) про філософію «англійську», «французьку», «німецьку» і т. п.
Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, вона невіддільна в епоху патристики від історії християнської догматики, а схоластичний період являє собою спробу примирення католицької догми з філософією. Схоластика починається з Йоана Скотта Еріугени (9 століття) і найбільш повно представлена Фомою Аквінським (13 століття). З Йоана Ерігени переривається в'язок західної думки зі Сходом, з Фомою Аквінським знову з'являється знайомство з усіма творами Аристотеля. Головний філософський інтерес середніх віків — арабська філософія (Аверроес, Маймонід, аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна) залишається в колі понять грецької перипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існування Бога, розмежування теології та філософії. Важливий диспут про універсалії — співвідношення загального і одиничного, суперечка реалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, з номіналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей.Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів. |
|
Найважливіша проблема філософії людина-світ. Ф наука світоглядна.... Ф. це не просто особлива наукова дисципліна, а ще і специфічний тип мислення і навіть емоційний настрій, система світоглядних почуттів... |
Урок з курсу «Християнська етика в українській культурі» Цілі: формування знань про уявлення українців про духовний світ людини, місце в ньому ангелів; розвиток інтересу, допитливості, уваги,... |
|
Уроках математики вчителі математики «Усі знання виростають з одного коріння — з навколишньої дійсності, а тому й повинні вивчатися у зв'язках» |
В. О. Сухомлинський Шлях України у щасливе майбутнє пролягає через... З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у безкінечне число відносин, кожна з яких незмінно розвивається, переплітається... |
|
Цікавий світ професій Мета: надати учням уявлення про різноманітність існуючих професій формувати повагу до праці людини; розвивати увагу, пам'ять, світогляд... |
ТЕМА: Загадкові таємниці Капітошки «Особистість дитини» – продовжувати вчити дітей усвідомлювати важливість фізичних вправ у розвитку та зміцненні здоров’я. Розвивати... |
|
Світ професій, людина знакові системи Якщо хочеш виховувати в дітях сміливість розуму, інтерес до серйозної роботи, самостійність як особисту рису, вселити в них радість... |
Розкриваючи перед учнями своєрідність того чи іншого письменника,... У процесі роботи учні повинні зрозуміти, що світогляд письменника, як і світогляд будь-якої людини, формується впродовж усього життя,... |
|
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Страсбург, Франція ЗАЯВА відповідно... Дата та місце народження: 31 серпня 1964 р м. Краснодон, Луганської області, Україна |
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Страсбург, Франція ЗАЯВА відповідно... Дата та місце народження: 31 серпня 1964 р м. Краснодон, Луганської області, Україна |