|
|
Скачати 1.09 Mb.
|
|
«Глобальний еволюціоназм» та його відображення у концепціях ноосфери, синергетики, соціобіології, корвенгенції. Одна з найважливіших ідей європейської цивілізації - ідея розвитку світу. У своїх простих і нерозвинених формах (преформізм, Епігенез, кантонська космогонія) вона почала проникати в природознавство ще у XVIII ст. Але XIX ст по праву можна назвати століттям еволюції. Спочатку в геології, потім біології і соціології теоретичному моделюванню розвиваються об'єктів стали приділяти все більше й більше уваги.
Одними з древніх форм пізнання, генетично зв’язаними з міфологією, є філософське і релігійне пізнання. Особливості останнього визначаються тим, що воно зумовлене безпосередньою емоційною формою відносини людей до пануючого над ними земними силами (природними і соціальними). Будучи фантастичним відображенням останніх, релігійні уявлення містять у собі визначені знання про дійсність, хоча нерідко і мінливі. Досить мудрою і глибокою скарбницею релігійних і інших знань, накопичених людьми століттями і тисячоріччями, є, наприклад, Біблія і Коран. Однак релігія (як і міфологія) не відтворювали знання в систематичній і, тим більше, теоретичній формі. Вона ніколи не виконувала і не виконує функції виробництва об’єктивного знання, що носить загальний, цілісний, самоціннісний і доказовий характер.
Поняття продуктивних сил - одне з основних понять історичногоматеріалізму. По суті справи, вона визначає наш підхід до розглядуісторичного минулого, реального сьогодення і передбачуваної майбутнього. Дане поняття потрібно брати не ізольовано, але лише у зв'язку з іншимипоняттями та основними положеннями історичного матеріалізму, в яких мивисловлюємо наш досвід і наші припущення про процес історичного розвитку. Адже в реальному суспільному житті людей не існує продуктивних силбез виробничих відносин. Продуктивні сили існують,функціонують і розвиваються завжди тільки в діалектичному взаємозв'язку звиробничими відносинами. Коли продуктивні сили трактуютьсявідособлено, ми завжди маємо справу з абстракцією, однак така абстракція НЕсховає від нас дійсної картини суспільного життя, якщо ми завждибудемо пам'ятати про живу зв'язку продуктивних сил і виробничихвідносин у межах певного способу виробництва.
Духо́вна культу́ра — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.Концепцію духовної культури підтримують перш за все діячі мистецтва та значна частина філософів, що наполягають на осібній та особливій ролі мистецтва та філософії та почасти заперечують проти включення науки (не кажучи вже про інженерію) до складу культури.Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення.Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса. Відповідно були виділені три найважливіших ціннісних абсолюти людської духовності: теоретизм, етизм, естетизм. Ідеологія — це організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.Ідеологія - система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів; суспільна свідомість.Вперше наукове з'ясування суті ідеології, її ролі в суспільному житті дав марксизм-ленінізм, який довів, що ідеологія — явище надбудовного характеру і являє собою відображення в свідомості людей їхнього суспільного буття. Особливістю ідеології є те, що зміни, які відбуваються у виробництві, відображаються в ній не безпосередньо, а через базис, через призму інтересів певних класів. Ідеологія має класовий характер, а ідеологічна боротьба є однією з форм класової боротьби. Ідеологія відіграє величезну роль у житті суспільства, прискорюючи (передова ідеологія) або гальмуючи (реакційна ідеологія) його розвиток.
Парадоксально, але факт: сьогодні, коли дедалі більше дізнаємося про наше минуле, таємним залишається наше майбутнє. Але ж людина хоче знати правду не тільки про вчорашній, а й про сьогоднішній і завтрашній день. Насправді ж виходить так, що ми все більше дізнаємося про нашу історію, "справи давно минулих днів", а майбутнє під забороною. В результаті основна увага громадськості виявилась немовби повернутою у вчорашній день.Сьогодні, коли руйнуються старі міфи і легенди, все з більшою тривогою постає питання, що чекає нас там, за горизонтом? І знову повторюється стара історія: люди не одержують відповіді ні від офіційних осіб, ні від засобів масової інформації. Спроби філософів, соціологів, економістів, психологів у сімдесятих роках осмислити наше майбутнє не мали офіційної підтримки. Зазирнути за горизонт десятиріч декому здається зайвою і непотрібною справою. Тому, мабуть, нас і закликали жити в ім'я майбутніх поколінь.Але ж важливо, чим і як живе й житиме людина сьогодні, завтра. Не можна уявити майбутнє людства поза людиною: майбутнє не приходить іззовні, обминувши прагнення, плани, бажання, інтереси і потреби особистості. Майбутнє людства треба розглядати як результат його діяльності, а не як таке, що прийде само, і людина адаптується до нього.
Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.
Монізм — теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела. Для розуму, що не рефлектує, у світі існує практично нескінченне число типів субстанції: камінь, дерево, скло, сіль, цукор здаються глибоко та очевидно різними речовинами. Дуалізм — доктрина, яка твердить, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні і природі від розумового акту пізнання і знання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між "ментальними" (розумовими) та "реальними" предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем. Обгрунтування методології наукового пізнання філософи Нового часу шукають у загальнофілософських (метафізичних) засадахосмислення буття. На цій основі розробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософії Нового часу — субстанція як сутність буття. Якщо Б.Паскаль, обґрунтовуючи засадні принципи своєї методології пізнання, звертається до світоглядного осмислення людського буття, то переважна більшість його сучасників ці принципи шукають у сутності буття взагалі, зафіксованій у категорії субстан-ції. Субстанція — це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Субстанцію як Єдине, яка розумілась в епоху Відродження орга-нічною і гармонійною єдністю духовного і природного, філософи Нового часу намагаються переосмислити та конкретизувати через призму нових досягнень наукового пізнання.
Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку.Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.Протилежності — це взаємозв'язані сторони єдиного,. які одночасно покладають і виключають одна одну, знаходяться у відношенні єдності і «боротьби»; єдність протилежностей—це їх взаємна приналежність до однієї і тієї ж суті, їх взаємопокладання, взаємопроникнення, нероздільність; боротьба протилежностей—це процес їх взаємови-ключення у рамках єдності, конкретний механізм якого визначається природою явища, що розвивається; суперечність—це відношення протилежностей як сторін єдиного цілого. Суть його в тому, що сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної.Діалектична суперечність — це не просто відношення одвіку даних протилежностей, а сутнісний процес. Як універсальна логічна категорія, «діалектична суперечність» є відображенням загальної форми буття розвитку як єдності і боротьби протилежностей, що фіксується логічним законом «тотожності протилежностей», який стає законом пізнання і законом об'єктивного світу. Отже, для того, щоб розкрити суперечливість предмета, необхідно його роздвоїти на складові протилежності і зрозуміти їх взаємовідношення. В найбільш загальній логічній формі це означає, що предмет, який досліджується, має розумітися як єдність протилежних визначень: теза — антитеза — синтез.
Соціáльна філосóфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньому людина.Соціальна філософія в цьому розумінні зближується з теоретичною соціологією. Відмінність полягає перш за все в тому, що соціологія займається аналізом суспільства і виявленням закономірностей в його існуванні тоді як філософія виконує критичну функцію. Соціальна проблематика у філософії сходить до античної традиції і перш за все до текстів Платона («Держава») і Арістотеля («Політика»).
Названа сукупність елементів суспільного життя:-забезпечує задоволення усіх основних життєвих потреб людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих та духовних);-утворює цілість суспільного “організма”;-створює умови для історичного процесування суспільства;-дає змогу з’ясувати, що саме та з якими особливостями змінюється у суспільній історії.
1. Погранична ситуація - поняття в бурж. філософії екзистенціалізму, яким позначають незвичайні психологічні стани людини, які вимагають від неї напруження всіх сил. Це нібито дає людині змогу досягти недосяжного у звичайних обставинах — осягти свою внутр. сутність — екзистенцію. Термін запровадив К. Ясперс, який П. с. вважає випадок, провину, страждання і, нарешті, смерть, що цілком обезсмислює життя. Під час П. с. все, чим раніше жила людина (зокрема, умовності, зовн. норми, загальноприйняті погляди), нібито постає перед нею як ілюзорне буття, на відміну від "реального" буття, яким одні екзистенціалісти вважають світ, що перебуває поза межами свідомості й пізнання, інші — бога. Екзистенціалізм(від пізднєлат. exsistentia - існування), або філософія існування, направлення сучас. філософії, що виникло на поч. 20 ст. в Росії, після 1-ої світ. війни в Германії, в період 2-ої світ. війни у Франції, а після війни в ін. країнах. Ідейні витоки - вчення Кьєркегора, філософія життя, феноменологія. Розрізняють реліг. Е. (К. Ясперс, Г. Марсель, Н. А. Бердяєв, Л. Шестов, М. Бубер) і атеістич. (М. Хайдеггер, Ж. П. Сартр, А. Камю). Центр. поняття - екзистенція (людське існування); осн. модуси (прояви) людського існування - турбота, страх, рішучість, совість; людина розглядає екзистенцію як корень своєї суті в прикордонних ситуаціях (боротьба, страждання, смерть). Осягаючи себе як екзистенцію, людина набуває свободи, яка є вибір самої себе, своєї суттєвості, що накладає на неї відповідальність за все що відбувається в світі. Виявив знач. вплив на літ. імистецтво Заходу. 2. Людина, суспільна суть, що володіє свідомістю, розумом, суб'єкт сусп.- іст. діяльності і культури. Л. виникла на Землі в ході тривалого і нерівномірного еволюц. процесу - антропогенезу, мн. етапи якого до кінця не ясні. Вважають, що 8-5 млн років назад афр. мавпи поділилися на 2 гілки: одна призвела до людиноподібних мавп (шимпанзе і ін.), інша - до першимх гоминид (австралопітекі, що володіли двуногою ходою). Певно, біля 2 млн років назад австралопітекі дали початок роду "людина" (Homo), першим представником якого мн. учені вважають "Л. вмілу" (Homo habilis) - його копалини залишки знаходять разом з найдавнішими кам'яними знаряддями (т. зв. Олдувайська культура). Біля 1.6-1.5 млн років назад цей вигляд змінився в Схід. Африці "Л. прямоходяча" (Homo erectus). Різноманітні за особливостям морфології і міри розвитку представники цього вигляду (архантропи, палеоантропи) почали розселятися з Тропічної Африки по всьому континенту, а також в Європі і Азії. З приводу часу, місця виникнення і прямих предків Л. сучас. вигляду - Л. розумна (Homo sapiens) - наука немає єдиної думки. Згідно одній гіпотезі, він виник в Африці біля 200 тис. років назад і після цього повсюди витіснив більш давніх людей; згідно другої - формування "Л. розумної" (т. зв. Сапієнтація) відбувалося поступово в різних частинах планети. Біля 40 тис. років назад, на рубежі верх. палеолиту, "Л. розумна" стає єдиним представником сімейства гоминид і заселяє практично всю Землю. Як біол. вид Л. має безліч загальних признаків з ссавцями, передусім приматами. Специфіч. особливості Л., що різко виділяють її зі світу тварин: прямоходіння, високий розвиток головного мозку, мислення і членороздільна промова. Л. пізнає і змінює світ і саму себе, творить культуру і власну історію. Сутність Л., її походження і призначення, місце Л. в світі були і залишаються центр. проблемами філософії, релігії, науки і мистецтва. 3. Проблема смерті та безсмертя. Людина - єдина жива істота, яка усвідомлює власну смертність та робить її предметом обміркування. Саме усвідомлення ско-роминучості життя спонукає людину болісно розмірковувати над сенсом життя. Але усвідомлення надзвичайної скороплинності буття народжує ще одну особливість людини - прагнення до безсмертя. Ще Бенедикт Спіноза зазначав, що душа свідомо та несвідомо прагне одвічно тривати у своєму існуванні і зусилля, що прикладаються нею, є її справжня суть. Дійсно, людина намагається не минати, а бути, бути завжди, бути безмежно. її томить жага вічного буття. Звідси, з одного боку, намагання увічнити себе в історії своїми справами, нащадками, пам'яттю про себе, нехай навіть поганою. З іншого - розрадити себе ідеєю про безсмертя душі в різних її модифікаціях. Свідомість людини тікає від думки про власне знищення і неминуче починає жадати наявності іншого життя, відмінного від життя у земному світі. Невгасима жага безсмертя знаходить свій вираз і в культі предків, що за суттю виступає не культом смерті, а культом безсмертя. Вважаюсь, що саме культ померлих предків народжує язичні вірування, а згодом і релігію. Людина - єдина жива істота, яка хоронить власних мерців. Для життя люди будували житло, що легко руйнується з часом, а для мерців - вічне, багато з якого простояло віки (єгипетські піраміди). Культ предків у різних народів має різні форми, що обумовлено їх неоднаковим ставленням до смерті. Загальним для дохристиянської культури є переконання, що після смерті померлі продовжують користуватися усіма радощами земного світу, тому їм залишали майно, рабів тощо, тим самим знатні люди залишали переваги свого земного життя. При відмінах у погребальних звичаях тут панувало прагнення увічнення не душі, а плоті, зберегти Ті для наступного неземного життя. Християнський погляд на смерть принципово інший. По-перше, перед фактом уходу з життя усі рівні, смерть усіх зрівнює. По-друге, не сприймається язичницьке обожнювання трупу. Тіло слід віддати землі, щоб звільнити безсмертну душу. Походження вчення про нематеріальну, безсмертну душу. Паpаматма (Наддуша або Веpховна душа) — локалізований аспект Всевишнього Господа, повна експансія Кpішни, що живе в серцю кожної живої істоти. «Християнське уявлення про духовну душу, створену Богом і вселену в тіло у період зачаття, щоб зробити людину єдиним живим цілим,- це плід довгого розвитку у християнській філософії. Ця філософська концепція остаточно сформувалася тільки тоді, коли з Орігеном [помер бл. 254 року н. е.] на Сході та св. Августином [помер 430 року н. е.] на Заході затвердився погляд про душу як духовну сутність… Його [Августинова] доктрина… завдячує багато чим (у тому числі деякими недоліками) неоплатонізму» «Поняття про безсмертя — це плід грецької думки, тоді як надія на воскресіння належить до єврейської думки… Після завоювань Александра юдаїзм мало-помалу перейняв грецькі переконання» «Безсмертя душі — це грецьке поняття, сформоване стародавніми містичними культами і розвинуте філософом Платоном» «Як нам вважати: смерть є щось певне? (…) Очевидно, це не що інше, як розлука душі й тіла? Смерть, отже, полягає в тому, що тіло, розлучене з душею, існує саме собою, а душа, відділена від тіла,- також сама собою? Чи, може, смерть щось інше, а не те, що я сказав?» - «Ні, саме те». (…) «А душа смерті не улягає?» — «Ні».- «Виходить, душа безсмертна?» — «Безсмертна». «Проблема безсмертя, як ми побачили, привертала серйозну увагу вавилонських теологів… Ані народ, ані провідні релігійні мислителі ніколи не припускали можливості цілковитого знищення того, що колись почало існувати. Смерть вважалась переходом до іншого життя» |
|
Найважливіша проблема філософії людина-світ. Ф наука світоглядна.... Ф. це не просто особлива наукова дисципліна, а ще і специфічний тип мислення і навіть емоційний настрій, система світоглядних почуттів... |
Урок з курсу «Християнська етика в українській культурі» Цілі: формування знань про уявлення українців про духовний світ людини, місце в ньому ангелів; розвиток інтересу, допитливості, уваги,... |
|
Уроках математики вчителі математики «Усі знання виростають з одного коріння — з навколишньої дійсності, а тому й повинні вивчатися у зв'язках» |
В. О. Сухомлинський Шлях України у щасливе майбутнє пролягає через... З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у безкінечне число відносин, кожна з яких незмінно розвивається, переплітається... |
|
Цікавий світ професій Мета: надати учням уявлення про різноманітність існуючих професій формувати повагу до праці людини; розвивати увагу, пам'ять, світогляд... |
ТЕМА: Загадкові таємниці Капітошки «Особистість дитини» – продовжувати вчити дітей усвідомлювати важливість фізичних вправ у розвитку та зміцненні здоров’я. Розвивати... |
|
Світ професій, людина знакові системи Якщо хочеш виховувати в дітях сміливість розуму, інтерес до серйозної роботи, самостійність як особисту рису, вселити в них радість... |
Розкриваючи перед учнями своєрідність того чи іншого письменника,... У процесі роботи учні повинні зрозуміти, що світогляд письменника, як і світогляд будь-якої людини, формується впродовж усього життя,... |
|
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Страсбург, Франція ЗАЯВА відповідно... Дата та місце народження: 31 серпня 1964 р м. Краснодон, Луганської області, Україна |
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Страсбург, Франція ЗАЯВА відповідно... Дата та місце народження: 31 серпня 1964 р м. Краснодон, Луганської області, Україна |