|
|
Скачати 114.23 Kb.
|
|
Павленко Л.В. КАНДИДАТ ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК, ДОЦЕНТ КАФЕДРИ ГРЕЦЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТАВРІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ім.В.І.ВЕРНАДСЬКОГО УДК 82-2: 293.4. (Менандр) ЕТИЧНИЙ ПРИНЦИП ΚΟΣΜΩΤΗΣ В КОМЕДІЯХ МЕНАНДРА Термін κοσμιώτης (похідний від κόσμος > κόσμιος ) в сучасній грецькій мові означає «скромність», «достойну поведінку», «вихованість»; словник Словники російської мови визначають «порядність» (κοσμιότης ) як «честность» та «нездатність до низьких вчинків» (Ушаков), або як неспроможність взагалі чинити щось аморальне, протизаконне, таке що суперечить законам та нормам суспільної поведінки (Ожегов). Словник новогрецької мови Г.Бабініотіса для іменнника κοσμιότης аналогічно пропонує значення αυτός που συναν-αστροφές, εκδηλώσεις πρός τους κανόνες, καλής συμπεριφοράς και κοινωνικής εθικής, інші словники в переважній більшості пропонують значення ευπρεπής, σεμνός. За часів античності він тлумачився дещо розлогіше – як «порядний», «поміркований», «поважаючий закони», «доброзичливий до оточуючих», просто «чесний» – і у творах античних авторів термін κόσμιος був майже ідентичним термінам δίκαοις, σώφρων, σεμνός; грецько-англійський словник Лідделла-Скотта-Джонса наводить кілька значень – well-ordered, moderate, well-behaved, а κοσμιώτης як decency, integrity; грецько-німецький словник Менге пропонує значення ordentlich, sittsam, zuechtig, ehrbar, massvoll, bescheiden, gehorsam. Всі ці значення, як водиться, засвідчені посиланнями на тексти античних авторів. При цьому виявляється, що найчастіше ці посилання на терміни κόσμιος, κοσμιώτης та їх аналоги чи антоніми стосуються творів грецьких драматургів класичного періоду або філософів IV століття до Р.Х. і здебільшого характеризують особливості відносин між батьками та дітьми. В античній драмі ми вперше зустрічаємо концепт κοσμιώτης у Арістофана («Багатство», р.564; «Лісістрата», р.2-9) у значенні «належний», «такий, як годиться». Щоправда, близькі за значенням прикметники засвідчені у трагедії Софокла «Едіп у Колоні» у сцені, де колишній правитель Фів, а тепер сліпий вигнанець, оцінює поведінку своїх дітей, особливо вдячний Антігоні: … Хто ж повинен був За мене заступитися? Два сини мої Не мовили й словечка… І пішов у світ Я блукачем убогим, безталанником. І лищ вони, дівчата, хоч і сил у них Не так багато, батька обдаровують Опікою, прожитком, бережуть його. (р.431-437, тут і далі пер. А.О.Содомори) Ось вона, скажім: Як слід ще не зміцнівши, майже підліток, Повсюди, бідна, водить, береже мене, Сліпого старця. Скільки по лісах глухих Голодна, босонога, находилася!.. (р. 343-347). У відсутності, між іншим, і належної κοσμιότης звинувачує сина і Тесей в трагедії Євріпіда «Гіпполіт»: Погляньте-но на цього – хоч і сим мені, Споганив моє ложе, наймерзенніший: Покійниця виразно це засвідчила, Якщо посмів ти словом осквернить мене, То батькові своєму ще й у вічі глянь… (р.941-946, пер. А.О.Содомори) Проблема взаємовідносин батьків та дітей, як відомо, розглядається Арістофаном у двох творах: в карикатурному плані зображені проблеми виховання дітей під впливом вчень софістів; в комедії «Хмари» молодик Фідіпід заявляє батькові: І можу довести, що син карати батька властен... Поб’ю і матір, як тебе… Переконаю Потоком неправдивих слів, Що бити слід і матерів… (р. 1404; 1445 і наст., пер. Бориса Тена). В комедії «Оси» завсідник численних афінських судових розглядів Клеонослав скаржиться: … Рідний син Суддею бути не велить мені, не дозволяє зло творити, Він хоче, щоб я спокійно жив, та я, хоч ріж мене, не хочу! (р.340-342, пер. наш) Син же його, поміркований і розсудливий Клеонофоб, пояснює: … За те лиш, боги свідки, Що батька хочу я цієї пристрасті позбавити, щоб жив він Багатим, рано не вставав, не слухав наклепів та пліток, Що хочу аби ситим і покійним був отець старий, Так я за це – бунтар , і заколотник, і тиран? (р. 503-507). Відношення автора і глядачів до цього конфлікту у фіналі комедії, як це завжди буває в п’єсах Арістофана, висловлює хор: Тобі ж бо – честь! Тобі – велика слава! Так скаже кожен чесний чоловік, Бо ти – вітчизні справжній друг, Розумний, та сміливий, та розсудливий, Та, як належить, вихований син. Хто поміркований такий, такий уважний До старших? Я таких не зустрічав, Щоб мова їх, характер, їх поводження Так радували би душу нам піднесено? Його пояснення доводять – має він Одну мету: щоб батечко його вінком утіх, Та радості свою прикрасив старість! (р.1281 -1292). Проблема взаємовідносин поколінь, зрозуміло, стає однією з наваж-ливіших для побудови сюжету комедій Менандра (322-295 р.р. до Р.Х.), засновника так званої нової аттічної комедії, яка (на думку авторитетного дослідника типології античної комедії Фрідріха Лео) «мала рідною матір’ю комедію Аристофана, але вихована була трагедією Євріпіда»[Leo, 1908,126]. Дослідники новознайдених текстів комедій Менандра візначають їх безсумнівно сімейно-побутовий характер, тож не варто шукати в них розгляду важливих для його часу філософських чи політичних проблем, як це завжди було притаманне трагедії або комедії Аристофана (Тахо-Годі, 1965, 98; Павленко, 1977, 158]. Але деякі співставлення між новою комедією і драмою його попередників можна зробити саме в аспекті вжитку етичних концептів, похідних від κόσμιος чи протилежних йому. Найяскравішим зразком позбавленої κοσμιότητος поведінки персонажу може слугувати комедія «Щит», в центрі сюжету якої – намагання одного з персонажів, Смікрина, використати з метою власного збагачення афінську юридичну норму «епідікасії», яка передбачає можливість найближчого родича померлого громадянина успадкувати його майно, одружившись з його вдовою чи дочкою. Саме така ситуація складається в сюжеті цієї комедії, коли її персонажі дізнаються про загибель на якійсь з воєн небожа Смікрина, молодого воїна-найманця Клеострата, майно якого доправив до Афін його раб і колишній педагог Дав. Ситуація ускладнюється через те, що Херестрат, інший дядько воїна і молодший брат Смікрина, виховує поряд з власною дочкою молоденьку дівчину, сестру загиблого воїна; тепер він має намір одружити з цією дівчиною свого пасинка Херею, адже молодята щиро покохали одне одного, і навіть ладен виділити з власного майна для неї посаг. Ніякі умовляння Херес трата аби Смікрин відступився від свого наміру одружитися з дівчиною (р.155-162): Все золото і срібло, яке нині Дав сюди Доправив, берегти у домі Херестрата я звелів, І не лічив добра, хоча за жадібність картають всі мене, Завжди повинні люди поважати правду і закон – Інакше ми їм вірити не можемо. Отож весілля це Як серед родичів найстарший, нині відміняю я, Чи можна ж про весілля думать, коли вість сумну Отримали ми щойно про загиблого?!... Раб Дав намагається умовити жадібного старого відмовитись від його жорстокого рішення, про те ж молить його Херестрат (р.253-268): Смікрин: Не обіцяй небогу, Херестрате, нині видавать За пасинка свого: про це тепер вже я подбаю сам, Бо в роді нашім я за старшого. Бач, в тебе є сім’я, Дружина, пасинок та ще дочка, отож і я тепер З небогою волію одружитись. Херестрат: Брате, треба ж міру знать – На молодій такій в твоєму віці – оженитись! Смікрин: Та який це вік? Чи я один такий, що у свої літа Одружуюсь? Херестрат: Смікрине, брате, ти по-людськи глянь На справу: разом виросли Херея і небога й покохалися. А щоби мсною скривдженим себе від нас ти не вважав, Візьми її добро, я все віддам. У дівчини, так хочу я, Такий же молодий, як і сама вона, хай буде муж. А я із свого статку два таланти дам у посаг їй. Як резонер і оцінювач характеру та вчинків персонажів в цій комедії виступає раб Дав, який сам про себе говорить так: «Фрігієць я, і те, що видається тобі достойним, я б назвав підлотою; і навпаки» (р.206-207). Всі умовляння не діють на старого, і тоді Дав вигадує і здійснює хитрий план обману жадібного Смікрина: Херея з приятелем, який видає себе за лікаря-іноземця, повідомляють Смікринові, що Херестрат несподівано тяжко захворів і помер. Смікрин повинен зметикувати, що по смерті багато брата він, посилаючись на той же закон про епідікасію, може одружитися з його вдовою чи навіть дочкою і успадкувати все добро Херестрата; при цьому він сам поспішить одружити Херею з небогою. Інтрига, очевидно, мала б успіх, але несподівано (про це свідчать невеличкі фрагменти втрачених останніх актів комедії) з Лікії прибуває воїн Клеострат (за оцінкою Дава він, як і його дядечко Херестрат, – μεγαλόψυχος), якого помилково вважали загиблим, і все плани старого руйнуються, та й сама інтрига втрачає сенс. Отже, в комедії «Щит» розвиток сюжету зосереджується навколо статків та майнових справ пересічної афінської сім’ї [Павленко, 1977, 157]. Серед персонажів Менандра в комедії «Третейський суд» зустрічаємо ще одного Смікрина – батька Памфіли, молодої жінки, яка змушена була викинути на смітник щойно народжене дитя, яке її чоловік, Харісій, на підозрюючи, що він і є батько дитини (а всілякі непорозуміння зазвичай і стають сюжетною основою менандрових творів), не визнав своїм через народження немовляти надто рано після початку шлюбних відносин між ним та Памфілою. І цей Сміккрин не переймається бідою, яка спіткала його дочку, а хоче забрати її у чоловіка, доки той не розтринькав отриманий за нею посаг: Я, бачте, поспішаю повернуть дочку, А не чекати, доки посаг зять мій з’їсть! Невже повинен забувать я про своє майно!? (р.1065-1066, пер. наш) Принагідно завважимо, що уривок з цієї комедії переклав на українську мову і видав як окрему сценку на кшталт незадовго до того новознайдених міміямбів Геронда під назвою «Право дитини» І.Я.Франко. Щодо відношення дітей до батьків потрібно відзначити, як паралель чи противагу сценічним ситуаціям у Аристофана, їх доброзичливе ставлення. У пролозі до комедії Менандра «Відлюдник» божество Пан змальовує висхідну ситуацію комедії і розповідає про мізантропа Кнемона, який покинув місто через невдоволення політичними та моральними вадами його жителів, і тепер мешкає поблизу святилища Пана окремо від дружини, яка сама виховує сина від її першого шлюбу. Пан так висловлюється про дітей, до певної міри вихованих Кнемоном: Хлопчина цей вже став підростком-юнаком, Та розум більший мав, як на літа свої, Бо зрілими нас роблять труднощі в житті… (р.26-28, пер. А.О.Содомори). Завважимо, що дочка Кнемона не залишилася з матір’ю, а живе в домі батька, разом зі старою служницею доглядаючи за ним: … Звичаї такі Корисні для дочки, бо стало їй чужим Усяке зло, а щирим шануванням Німф, Лісних моїх подружок, викликала в нас До себе почуття прихильності…. (р.34-38, пер. А.О.Содомори). Подальший розвиток подій в комедії «Відлюдник» – винагорода (за сприяння доброзичливого Пана) дітям Кнемона за їхню κοσμιότης: обоє вигідно одружуються і позбавляються злиденного життя. До речі, це – теж прояв κοσμιότητος в розумінні Менандра: як засвідчують фрагменти комедії «Землероб», такі ж драматична ситуація і розв’язка присутні і в цьому творі. Згаданий вище конфпікт батька з сином у трагедії Єіріпіда «Гіпполіт» своєрідно переосмислений в комедії Менандра «Жінка з Самосу» («Саміянка»); цей випадок докладно розглянутий в працях В.Н.Ярхо [Ярхо, 1972; Ярхо, 1977], то ж ми обмежимося тут лише кількома текстуальними ілюстраціями до проблеми в нашому перекладі. Демея, помилково підозрюючи свого пасинка у скоєнні інцесту з його сожителькою, так характеризує молодика: Характер юнака цього, богами присягаюсь, знаю я: Він скромним був завжди і доброчинним, я ж завжди Свою прихильність і приязнь до ньому щиро виявляв … (р. 273-275). Ι я ні за що не повію, що Мосхіон, цей мій пасинок, Взірець порядності та скромності для всіх, хто знав його, Мене в оману ввів, знеславив, саме через те, що він – Мій вихованець, а не власний син, бо знаю я його… (р.343-346). В заключній сцені комедії, коли висхідне непорозуміння роз’ясню-ється, Демея з Мосхіоном примирюються, і батько при цьому визнає свою провину: … Як батько рідний, я прийняв тебе дитиною І виховав. Якщо твоє дитинство радісним було, Мені ти цим завдячить маєш, отже, вибачить тепер Повинен був образу ти, бо, помиляючись, я так чинив, В засліпленні розгнівавшись. А коли вже сталось так, Я й інших звинуватив, про благо турбувавсь твоє, Тому нікому й не відкрився я, не дав для глуму привід Тим, хто до нас ворожим був! Даремно, отже, з гнівом ти Тепер мене у всьому звинуватив, марно докоряючи Мені при свідках за помилку. Чи ж насправді, сину, я Це заслужив? Чи варто згадувати день нещасний той, Коли я помилився щодо тебе і довіру батьківську забув? Сказати більше нічого мені, бо дітям батька слухатись З-під палки не годиться… (р.699-712) В філософській літературі найперше означення терміну κοσμιότης дав ще Платон у діалогу «Горгій»: «Мудреці, Каллікле, навчають, що небо і землю, богів та людей об’єднують спілкування, дружба, порядність (κοσ-μιότης), поміркованість і найвища справедливість – через це вони й називають Bсесвіт «космосом» а не «безладом» (ακοσμία, ακολασία) [Plato, Gorg. 508a]. При цьому доцільно пригадати, що роки життя Менандра – час пробудження наукового інтересу до людського характеру як комплекси окремих рис людського характеру, що утворюють сталі стереотипи поведінки особи, при цьому κοσμιότης почасти виступає як аналог термінів επιεικεία, φρονήσις, ευγνωμία, ευβουλία тощо, детально вивчених ще Арістотелем в обох «Етиках» в рамцях дослідження понять «доброта» чи «розум» [Арістотель, 2002; Аристотель, 1983]. Започатковані Аристотелем дослідження на широкому побутовому тлі зобразив у збірці «Характери» його послідовник Теофраст [Феофрас, 1993]; спостереження Теофраста щобо людського характеру спрямовані, переважно, на негативні в етичному відношенні прояви натури – він, ніби лікар, вивчає симптоми хворобливої поведінки людини, аби знайти спосіб її лікування. Менандр же, як відомо, був учнем останнього і робив те ж саме, вибудовуючи сюжети і вивчаючи характери персонажів своїх комедій, назви яких іноді співпадають з назвами окремих розділів книжечки Теофраста. Розглянута нами тут лише «в першому наближенні» проблема залежності творчості Менандра від етичних вчень перипатиків, як розглянута на цей час лише в одній науковій праці [Шмід, 1959] (до речі, дуже застарілій і такій, що не враховує матеріалу знайдених пізніше комедій «Відлюдник», «Щит», «Ненависний» та «Сікіонець»), могла б стати предметом окремого літературно-філософського дослідження. Література. 1.Арiстотель. Нікомахова етика. / Арiстотель.[Грецький текст і пер. В.Ставнюка.] – Київ: Аквілон-Плюс, 2002. – 480 с. 2. Аристотель. Никомахова этика (Кн. IV 1128b24)./ Аристотель. [Пер. Н.В.Брагинcкой]; Большая этика (Кн.II 1198b24). [Пер. Т.А.Миллер] // Аристотель. Собр. соч. – Т.4. – М.: Мысль, 1983. 3. Менандр. Комедии. Фрагменты. / Менандр [Изд. подгот. В.Н.Ярхо]. – М.: Наука, 1982. – 574 с. 4. Меандр. Відлюдник: комедія. / Меандр [Пер. А.О.Содомори]. – Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1962. – 99 с. 5. Феофраст. Характеры. / Феофраст [Изд. подгот. Г.А.Стратановский] . – М.: Наука, 1993. – 123 с. 6. Павленко Л.В. Меандр: новые находки и проблематика изучения творчества. /Павленко Л.В. // Вестник древней истории. – № 2. – М., 1977. – с.154-159. 7. Тахо-Годи А.А. О некоторых особенностях языка и жанра комедии Менандра «Дискол» («Ненависник»)./ Тахо-Годи А.А. // Вопросы классической филологии. – Вып.1. – М.: Изд-во Московок. ун-та, 1965. – с.85-102. 8. Ярхо В.Н. Была ли у древних греков совесть? / Ярхо В.Н // Анетичность и современность: сб. статей. – М.: Наука, 1972. – с. 251-263. 9. Ярхо В.Н. «Самиянка» Менандра или Еврипид наизнанку./ Ярхо В.Н // Вестник древній истории. – № 3. – М., 1977. – с.35-52. 10. Leo, Friedrich. Der Monolog im Drama: ein Beitrag zur griechisch-roemoschen Poetik./ Leo, Friedrich. – Goettinen: Kissinger, 1908. – 128 S. 11. Schmid, Wolfgang. Menanders Dyscolos, Timonlegende und Peripatos./ Schmid, Wolfgang. // Rheinisches Museum. – Bd.102. – Frankfurt am Main, 1959. – S. 157-182. 12. Volt, Ivo. Character, Description and Invective: Peripatetics between Ethics, Comedy and Rhetoric./ Volt, Ivo. – Tatu: Univers. of Tartu Press, 2007. – 309 c. |
| ИНСТИТУТ СОГЛАШЕНИЯ ПО НОВОМУ УГОЛОВНОМУ ПРОЦЕССУАЛЬНОМУ КОДЕКСУ УКРАИНЫ Заступник голови оргкомітету – Михайлов М. А., завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики Таврійського національного... |
Зміст Пахаренко В.І., кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури та компаравістики Черкаського національного університету... |
| Курушина Марина Анатоліївна кандидат філологічних наук, доцент кафедри... ВІДОНОМАСТИЧНІ ОСОБОВІ ІМЕНА КОРИСТУВАЧІВ КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ: ПРОБЛЕМА ПРЕЦЕДЕНТНОСТІ |
А. Е. Єнілєєва, асистент кафедри історіїта теорії держави та права... ... |
| Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Програму підготували М. П. Бондар, кандидат філологічних наук (Київ); О. М. Івасюк, кандидат філологічних наук (Чернівці); С. А. Кочерга, доктор філологічних... |
Укладачі О.І. Месевря, С.І. Січкар Книжка для вчителя Навчально-наукового інституту української філології та соціальних комунікацій Черкаського національного університету імені Богдана... |
| Конституційне право України навчально методичні матеріали для студентів Наулік Наталія Степанівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри публічного права юридичного факультету Тернопільського... |
1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ... |
| Норець Максим Вадимович к філол н. доцент кафедри теорії і практики... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ Кочкодан Я. М. кандидат технічних наук, доцент кафедри буріння нафтових і газових свердловин Івано-Франківського національного технічного... |