|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
| Мої нові вірші Душа поета Душа поета, як той лан, Що ні кінця, ні краю. Душа поета океан, Що скверну омиває. Душа поета – то весна У буйному цвітінні. Теплом наповнена вона, Любов’ю і терпінням. Душа поета – то струна, Що сонечко там грає. Душа поета – таїна, Яку Всевишній знає. Мені завжди щастить на друзів Мені завжди щастить на друзів Я вдячна Господу за це, Бо не схиляюся у тузі Сія усмішкою лице. Спасибі вам,за те прекрасне, Що ви у душах несете. Що зігріва, як сонце ясне, Що заметіль не замете. За доброту, тепло і ласку, Живий до Слова інтерес. Бо з вами віриться у казку, Пегас здіймає до небес. І знов так хочеться творити Із слів сплітаючи вінки, Дай Бог у злагоді нам жити Нести цю дружбу крізь роки. Не боюся темноти Не боюся темноти, Що вночі буває. Лиш боюся підлоти, Що підстерігає, Коли ти її не ждеш Б’є ножем у груди І чекає, чи впадеш, Чи стояти будеш. Найстрашніша ж за усе Байдужа людина, Що з собою принесе Усіх мрій руїни. Уклін тобі, поете До 70-річчя Василя Стуса Уклін тобі, поете, За правдоньки слова. Повік їх не зітерти, В них істина жива. Любов до України, До рідної землі. Де пісня солов’їна, Розрада і жалі. В борні за її волю, За щасне майбуття Зазнав чимало болю, Віддав своє життя. Уклін тобі, поете, За твій незламний дух. Поезії відверті І дум величних рух. * * *. Самобутніх поетів повірте, немає Талантом Господь цих людей наділяє. І сіють слова, як добірне зерно, А сіять не кожній людині дано. * * * Слова на папері це дуже багато, Не просто витрати паперу і все Слова на папері – це будні і свята, Усе що людина у серці несе. День печаллю оповився Світлій пам’яті Г. С. Бровченко День печаллю оповився, Час неначе зупинився Земля й небо всі ридають В путь останню проводжають Незвичайну цю людину, Що, як пісня солов’їна До труда усіх будила. Україну так любила, Немов матінку рідненьку І душею, і серденьком. А тепер її немає… Ми сльозинки утираєм На побачення у спогад, Лиш прийде і буде поряд. Проросте з землі берізка Пригорне рідню і близьких, Ясніш сонечка всміхнеться Оберегом обернеться. Так сумно і гірко буває Світлій пам’яті В. В. Наконешного Так сумно і гірко буває, Як друзі ідуть в небуття. Печаль все єство огортає І миттю здається життя. Лиш мить і мине, озирнешся, А друга вже поруч нема… Від сліз ти у тиші утрешся, У душу загляне зима. Так сумно, що друзі відходять З роками їх менше стає. Лиш пам’ять жива у нагоді, Як сонце з-за хмар устає. Слова Повітря вже пахне весною Співають на гіллі пташки, А серце сповите красою Слова уплітає в рядки. Слова, що душа народила У муках, як мати дитя, Що Муза принесла на крилах У світле, як день майбуття. Слова, що неначе перлини Шукаю у мудрих книжках. Тобі, їх дарую людино, Як пісню напровесні птах. Ти знову приходиш у сни Ти знову приходиш у сни, Як юності відголос ся. Як цвіт чарівної весни, Де стрітися нам довелося. Ти знову приходиш у сни Я ж з іншим тепер щаслива, Лиш спогадів дощик рясний Вкриває життя мого ниву. Всі вночі лягають спати Всі вночі лягають спати Їжачки і ведмежата. І сіреньке ведмежатко, І мале в землі зернятко. І хмарки,і сад і луг, У барлозі Віні-пух. Ясне сонечко сховалось, Також спатоньки уклалось. Лиш Вікулі, щось не спиться, Немов дзиґа тавертиться. Непосида, вереда Все довкола розкида. Утік спокій, за ним тиша, Хто ж малечу заколише? На смиренне піду кладовище На смиренне піду кладовище, Там де шуму нема й суєти, А лиш вітер дерева колише І стоять у зажурі хрести. Я піду, де чорніють могили І знайомих, і рідних моїх Невимовна печаль їх укрила, Відпочити тут смуток приліг. Я піду помолюся у тиші За усіх, що у вічність пішли. Свої сльози гіркі там залишу, Біль і сум, що на серце лягли. У думках у дитинство полину, Де дідусь пригортав до грудей. Де бабуся всміхалась дитинно, Шепотіла: «Все добре буде.» Поминальна сьогодні субота Помолімось, за ближніх своїх. Залишім повсякденні турботи, Забувати померлих це гріх. Поети В цім краю розквітають таланти, Як квітки чарівні навесні. Вони духу людського гіганти, Обереги краси - це земні. Премудрість даруйте мені О, як непривітно мені В зимовій оцій коловерті Думки обсідають сумні Мрії і мрії на клапті подерті. Запалю вночі я свічу, Не в силах тепер я заснути Посиджу собі, помовчу Чи зраду я зможу забути? А може, пробачу її, Доволі напившись скорботи Думки запитали мене, Чи зможу я зраду простити? О, зорі, ясні, розсудіть, Бо, маєте право судити. Премудрість даруйте мені, Образи людські всі простити. Всміхнулась квіточка мені Всміхнулась квіточка мені І я безмежно цим щаслива. Люблю дива усі земні, І ясне сонечко, і зливу. Хмарки – лебідки в небесах, Густу травицю шовковисту. Лани широкі у житах, калину - дівчину в намисті. Цей світ, що сповнений краси, Зірки у тиші вечоровій. Творець, натхнення принеси, Все передати це у слові. * * * Йде війна на кухні нашій, Бо, не їсть Софійка каші І благаю, і прошу, А вона: «Сестрі лишу». Як народиться колись, Залюбки усе це з’їсть. * * * Коли ти найгарніший у світі, Але пари у тебе нема, Промайнуть твої роки, як вітер І огорне самотність – зима. Йде вже серпень по землі Співають пташки за віконцем, Виграє промінням сонце Йде вже серпень по землі У барвистому брилі. З перехожими вітається, Всім привітно посміхається. Пливуть, як човники хмарки, Несуть життя мого роки. * * * Що в житті людині треба? Ясне сонечко із неба. І повага, і любов, Розуміння знов і знов. Лиш тоді вона щаслива, Як в плодах родюча нива. * * * Ключ без колодки – всього залізяччя Колодка без нього сумує і плаче, Бо, поєднались у парі навік Вона - то дружина, А він – чоловік Дослухайтесь до слова Дослухайтесь до слова, Що мовила душа Народжена з любові, Розквітла у віршах. Несу його я людям, Як дар Творця з небес. Як серденько у грудях, Як совість і, як честь. Дослухайтесь до слова, Знайдіть в глибинах суть. У нім життя людського, Всі барви виграють. Хвилини натхнення Хвилини натхнення найкращі у світі Тримаю в руці я гарячій перо І линуть вірші, як весняний той вітер Задума лягає мені на чоло. Я так люблю хвилини тиші Я так люблю хвилини тиші, Як приліта у дім Пегас. Тоді вірші душею пишу, Що до людей ідуть крізь час. Стрічаються люди Стрічаються люди, Ой, різні на світі: Один, як той трутень, А інший - бджола. Та всім нам однаково сонечко світить, Усіх нас чекає єдиний фінал. Вже рік, як Вас немає Світлій пам’яті Г.С. Бровченко Вже рік, як вас немає Поетка дорога І так не вистачає Премудрих тих порад, Які тоді давали І з легкої руки У зошит мій лягали, Віршовані рядки. Навчили не згинатись Коли життя не мед. Нехай ніхто не бачить, Іди, собі вперед. Творець добра і слова Були ви у житті, З великою любов’ю Шляхи всі непрості, Пройшли не озлобились На цей химерний світ, Як птаха білокрила Здійнялись у політ. Вже рік, як вас немає… В молитвах поминаєм. Посивіла оселя Не чуть пісень веселих. В тридцять сім, так рано Світлій пам’яті Олександра Хитрука Молода людина, Зовсім молода Тепер за межею, Це – страшна біда. Із очей скотилась, Як горох сльоза В тридцять сім, так рано, Бог тебе забрав. Чому? Не питайте, Господу видніш. Молитву воздайте, До небес скоріш. Хай душа ця легко, По митарствах йде І собі притулок У раю знайде. Декілька лиш слів Я скажу тобі, Декілька лиш слів. Серденько моє, Ти, зігріть зумів. Ти здійснив мої, Заповітні мрії. І душа моя, Сповнилась надії. Знов я розцвіла, Квіточка неначе Згоріли дотла, Всі мої невдачі. Душа тоді застогне Не кидайтесь з розгону, Ви словом « інвалід» Душа тоді застогне, Немов приклали лід. Поставлено діагноз І він звичайно є, А серденько щоразу На прю із ним стає. Творю, дишу і вірю У диво, цим живу. Ми ж люди, а не звірі, Тож, еру вже нову, Будуймо. Добра і розуміння,\ Прийдешнім поколінням. Ступає осінь тихо Ступає осінь тихо Вже листя губить сад, Чомусь, він важко диха, Позбавившись принад. Йому ночами сняться Жаркі, липневі дні. І спів у гіллі птаства, І квіти чарівні. Весною сад розквітне, А юність моя - ні. Душа в зажурі схлипне, Бо жаль пече її. Вірші - писати не легко Вірші – писати не легко, Вірші – рождає душа. Вірші – летять, як лелеки, Вірші - цвітуть у думках. Вірші – Творця подарунок Є в них і цукор, і трунок, Вірші - дорога життя, Помислу злет в майбуття. Усе, чим я живу Дарунком доленьки моєї Завжди поезія була. І сумувала я із нею, І як весняночка цвіла. Вона душі несе розраду У нелегкі життєві дні. Вона думкам дає всім раду, Коли несолодко мені. У ній і радості й тривоги, Стрімкі і рівні, всі дороги. У ній усе, чим я живу, У снах своїх і наяву. Уклін, учителю, доземний Уклін, учителю, доземний, За доброту і теплоту. За труд важкий твій повсякденний, Чи то у холод, чи в сльоту. За те, що часточку серденька Ти, залишаєш у учнях, Їх любиш трепетно, як ненька, Як пташеняток своїх птах. Уклін, учителю, доземний, За знань глибоке джерело. За все прекрасне й сокровенне, Що в нас, як паросток зросло. Роки летять, так непомітно Світлані Наконешній Роки летять, так непомітно, А час тече немов ріка. Нехай весна у серці квітне, Живе в вас мудрість у думках. Добра, здоров’я і натхнення Я вам бажаю повсякчас. Нехай здійсниться сокровенне, Ну, а життя буде, як вальс. Несіть же людям свої вірші Любові сповнені й тепла, Як спів душі, щонайгарніший, Як чисту воду з джерела. То ж зростай, щаслива У блакитнім небі, Там живе зірниця Всіма кольорами, Виграє, іскриться. Загляда в віконце До моєї доні, Насипає щастя У її долоні. Місяченько ясний Недалеко ходить, Він біду і лихо Старанно відводить. То ж, зростай, щаслива, Повсякчас здорова. З серденьком по вінця Сповненим любові. О, як люблю О, як люблю свою я неньку, За її лагідне серденько. За доброту, тепло і ласку, За чарівну дитинства казку. За щиру усмішку привітну, Що, як весна щоденно квітне. За все прекрасне, що ти дала, Коли ростила і плекала. За ті недоспані всі ночі Доземно я вклонитись хочу Живи, ще довго ти на світі, Світи, як сонечко нам світить. Із титулом найвищим - мати Новим життям округлився живіт І жінка цим безмеж щаслива, Вона несе людину в світ Розумну і красиву. Вона несе цей дар небес, Який ні з чим не порівняти. Найчарівніша із принцес, Із титулом найвищим - мати. Я боюсь Я боюсь порошиною впасти, Бо її утолочать углиб Я боюся безслідно пропасти, Як мільйони у небі зірниць. А найкраще – палати, як свічка Віддаючи все ближнім тепло Чи шуміти, як бистра ця річка З живодайним її джерелом. Щоб із нього всі кволі напились Вгамувавши і спрагу і біль, Щоб наснаги набрали і сили І гріховна не їла їх сіль. Життя людське Життя людське - це дар Господній Про це нам треба пам’ятать. До вас, жінки, звернусь сьогодні, Його гріховно обривать. Колись прийде важка розплата Самотність холодом війне… Минеться молодість, як свято, Біль втрат і старість огорне. Знов ялинка зеленіє Знов ялинка зеленіє, Дітвора уся радіє На порозі Новий рік, Подаруночків потік. Дід Мороз у гості Їде Від печалі нема сліду, А снігурка чарівниця Добротою вся іскриться. Новий рік – прекрасне свято, Що сюрпризами багате. У день зимовий цей прекрасний С, Г. Т. У день зимовий цей прекрасний Скажу прості оці слова. Нехай печаль в очах погасне, Любов серденько зігріва. Найзаповітніші всі мрії Всевишній здійснює всякчас, Душа досягненням радіє Життя пливе, неначе вальс. Прошу,не треба сумувати, Що вже у косах сивина Чарівна жінка ви, і мати, Це – нагорода головна. Давайте ж, вип’ємо сьогодні, Щоб все намріяне збулось Добра і щастя у долоні, В душі, щоб літечко цвіло. |
|
У колі сім'ї та друзів Засвоєння ними мовного етикету. Виховання в школярів почуття поваги до рідних і друзів, вироблення повсякденної ввічливості у спілкуванні,... |
Я трохи помішана на відмінному навчанні. Тому у мене не багато друзів.... Люблю фантастику, та пригоди. Тільки цього ніхто не помічає. Мрію про більш цікаве життя |
|
Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша У такій ото притузі дуже мені пособив один приятель веселими своїми розмовами та любою потіхою; я певен-певнісінький, що тільки се... |
2. Поставте дієслово haben у потрібній формі Він був влітку в Берліні В неділю був гарний день В Анни були канікули влітку В тебе був вчора день народження Скільки уроків у вас... |
|
ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ «…Завтра завжди настає. Воно завжди різне, і навіть найсильніша компанія опиниться в скрутному становищі, якщо до цього вона не працювала... |
Безпека повсякденного життя. Електрика в побуті. Чи завжди безпечне наше житло? Завжди слідкувати за тим, щоб крани на газовій плиті після закінчення приготування їжі були правильно закриті |
|
До [назва суду] Позивач: [ім'я позивача] ДТП), в якій я зазнав тілесних ушкоджень. Внаслідок цього мені довелось лікуватися і придбавати ліки на лікування, що завдало мені... |
Скільки існує людина, стільки існують конфлікти. Християнство завжди... Християнство завжди закликає людину до досконалості. Коли людина обирає даний шлях перед нею завжди стоять перешкоди. Конфлікт одна... |
|
«Підставка для декоративних рослин» Автор проекту Дуже радів, коли мені повідомили, що в районі я став переможцем. Правда перемога принесла безліч проблем. Для участі в обласному... |
[06. 06. 2011 22: 29: 55] alenauman: Я поїхала в Умань Сьогодні наберу в 18 00 Найди мені фіктівного мужа. Я хочу переїхати в Германию. Тут нефиг делать. Я буду заробляти і платити йому гроші за то що він розпишиться... |