В. Л. Белиловский Частина І. Світ без людей або «В ритмі дощу»
|
|
Скачати 82.49 Kb.
|
  Гори нашої мрії. Здесь время замедляет рваный бег. И знают ли живущие на свете, Как пахнет освещенный солнцем снег, Чем дышит с перевала льнущий ветер. В.Л.Белиловский Частина І. Світ без людей або «В ритмі дощу». В гори ходять або першій і останній раз, зрозумівши, що це не твоє, або все життя. Одного разу сходивши в гори, можна влюбитись в них назавжди… В гори ми ходимо кожного літа. Вже багато років. Ми – це учні Славутської школи № 1. виростають одні, їм на зміну приходять інші. Клуб свій ми назвали «Мандри». До цього року горами для нас були лише Карпати. Ми їх любимо – красиві, ласкаві наші Карпати. Кілька тижнів у горах Центрального Кавказу показали нам, що гори можуть бути іншими. Не кращими, не гіршими, а просто іншими. Чому Кавказ? Вже не згадати, коли і як з’явилась думка обійти навколо Ельбрусу. Але вона з’явилась і прочне засіла в моїй голові. Настільки прочне, що ніякі доводи про зміну району подорожі не сприймались. Тільки Ельбрус! Він кликав і манив. Не якимись спортивними досягненнями. Не думками про те, щоб комусь щось довести. Не романтикою, і навіть не можливістю потрапити в зиму літом. Образ гір, які неодмінно будуть в моєму житті, переслідував всю зиму і весну. Я «перелопатила» пів Інтернету, передивилась море фотографій. Це стало схожим на нав’язливу ідею – де б не була, з ким би не зустрічалась, мова обов’язково заходила про Кавказ. Я невтомно збирала інформацію. Адже це – Гори! Гори, зовсім схожі не знайомі нам Карпати. Гори, які розпоряджаються життям людини по своєму внутрішньому бажанню. Якщо щось трапляється там, можна й не повернутись… Перше здивування – поїзд «Київ – Кисловодськ». Такої кількості людей з рюкзаками вдвічі більшими, ніж вони самі, ми ще не бачили. Льодоруби і гітари. Бухти мотузок і кішки. Це все «трамбується» у вагони. І як не дивно, людям теж вистачає місця! Маршрут починається в древньому карачаївському аулі Хурзук. Вражає все: старовинні саклі з плоскими дахами, бурхлива Кубань і нарзани на її березі, скелясті гори зі сніговими вершинами. Спекотно. На вулицях ні душі. Так й не зустрівши жодного мешканця аулу, прямуємо в гори вздовж річки Уллухурзук. Цивілізація закінчується. На другий день дістаємось місця злиття річок Бітюктебе і Кюкюртлю. Вздовж Кюкюртлю продовжуємо підніматись далі в гори. Скоро закінчується ліс. Долина річки звужується. Праворуч височать величні снігові перевали Вольний Вітер, Куршоу, Кебек. Ліворуч – не дуже складний по гірських мірках перевал Кільцевий, «всього» 3100 метрів висотою, наш першій перевал. Замикає долину брудний льодовик, який дав назву річці, та руда прямовисна стіна гори Кюкюртлю. Береги річки вкриті товстим шаром чорного піску та чорними уламками базальту – залишками давньої вулканічної активності Ельбрусу. Мрачне місце, достойне зйомок «Марсіанських хронік». Камінці, лід, сніг. Але і в цьому є своя заворожуюча краса, яку не всі можуть сприйняти. З-за гострих гребенів Куршоу блиснув останній промінь сонця (як показав час, останній на декілька наступних днів), і долину швидко заповнює густий липкий туман. Починається дощ, потім злива, потім чи град, чи сніг. Вночі будить страшенний гуркіт. Це не грім. Це в 200 метрах від наметів відколюється кусок льодовика… Дощ, якій почався в кінці другого дня походу, йшов з перемінним успіхом ще тиждень. Ближче до обіду туман звичайно трохи розсіювався, дощ припинявся, погода дарувала нам декілька ходових годин. Ввечері погодний сценарій повторювався з майже маніакальною впертістю. Мокро. Шостий день мокро. Ельбрус (для чого, власно, й організовувався похід) ще не бачили. В проміжках між дощами ми подолали свій першій перевал Кільцевий, спустились до нарзанів на березі Бітюктебе, де півночі воювали з табунами ховрахів, які нахабно шниряли між наметами в надії вкрасти щось їстівне. В проміжках між дощами ми піднялись на перевал Балкбаши, перевал дивного рожевого кольору висотою майже 3700 метрів, найвищий на нашому шляху. П’ять хвилин сонця на рожевих камінцях – і життя вже не жахливе, ще не чудове, але майже терпиме. Але це триває тільки п’ять хвилин. Зі сторони спуску назустріч нам не кваплячись наповзає стіна густого білого туману. Знову дощ… Сьомий день. Річка Кизилкол, льодовик Уллучиран, вечірнє небо вже забутого блакитного кольору. І на півгодини – вперше – Ельбрус. Весь – зверху до низу. Обидві вершини, білосніжні схили, смугасті льодовики… На ранок – королівський подарунок – погода наладилась. Сонце встало із-за Ельбрусу і розфарбувало його схили в різні кольори. На світанку, поки не почав танути льодовик, перейшли вбрід Кизилкол. Попереду найкрасивіша ділянка маршруту – 10 кілометрів рівного плато Ірахиксирт, єдиного місця, звідки можна бачити весь Ельбрус. Краєвиди, дійсно, захоплюючі. Під ногами розкинулось смарагдове плато. Після кам’янистих перевалів йти незвичайно легко. Над головою - сине безхмарне (тільки до обіду!) небо. Ліворуч - мальовничий каньйон Кизилкола, мрачний сірий хребет Ташлисирт за ним. Праворуч, на фоні смарагдової трави і синього неба – білосніжний двохголовий велетень. Спускаємось до всесвітньовідомого нарзанного курорту Джилису. Теж чарівне місце. Водоспад Султан висотою 40 метрів, «Долина Замків» з чудернацькими скелями на схилах, кам’яні ванни з булькаючим теплим нарзаном, «Місячна Долина» з лавовими останцями. Ближче до обіду гори знов розчиняються в тумані. І знову – дощ. Ще на три дні, аж поки не спустились у Верхній Баксан. В тумані – перевали Ельдарбаші та Киртикауш. В тумані – ночівля на березі річки Ісламчат. Під дощем – спуск в село мальовничою долиною Киртика, скелі та печери Уллукая. І все ж ми виконали програму – мінімум: обійшли навколо Ельбрусу, успішно пройшли маршрут. Попереду програма – максимум: Ельбрус. Якщо дозволить погода. Частина ІІ. Ельбрус. Ось ми і приїхали! Остання станція канатної дороги – Гора-Баши, або «Бочки». Люди тут на лижах катаються! І це на початку серпня! Появляється законне бажання додати щось до одежі, що була на нас на початку підйому. З рюкзаків дістаються шапки та рукавиці. По розкислому сліду ратрака піднімаємось до легендарного високогірного готелю «Приют-11». Часто зупиняємось полюбуватись видом Головного Кавказького Хребта. Вся Кавказька «географія» лежить там, внизу. Праворуч – Домбай, ліворуч – Ушба, Безенгі, і навіть, якщо добре себе умовляти, видно Казбек – молодший брат Ельбрусу. За хребтом – Сванетія, Грузія. А в чистому синьому небі на п’ять з половиною тисяч метрів височить білий купол Ельбрусу – найвищої точки Європи. Він здається таким близьким, майже іграшковим. Обманливе враження! Просто немає поруч критеріїв для оцінки і порівняння з чимось розмірів цієї гори. … Ранок. Сине, майже фіолетове безхмарне небо. Пече нещадне гірське сонце. Нібито й не було дев’яти днів суцільного дощу. Здається, погода вирішила подарувати нам шанс на Ельбрус. Тепер тільки від нас залежить, наскільки нам вдасться скористатись щедрим подарунком. Щоб організм звик до висоти, виходимо «прогулятись» до скель Пастухова – чорної базальтової гряди на білому схилі. Повільно, не кваплячись, набираємо висоту. На верхній границі скель (висота 4800 метрів) відпочиваємо. Далі йти немає сенсу. Краще трохи посидіти на цій висоті, щоб організм зміг адаптуватись. Якщо все буде добре, цієї ночі спробуємо піднятись на вершину. … Дві години ночі. Вітер, який з вечора злісно кружляв навколо притулку, трохи стихає. На небі зорі величиною з кулак. На календарі – 8 серпня 2008 року (магічне число – 08.08.08!), на термометрі – 10 градусів морозу при сильному вітрі. Кращих умов для сходження, мабуть, й не буває. Вперед! Холодно. Темно. Сильний вітер. Низько в небі горять незвичайно яскраві великі зорі. Скрипить сніг під ногами. Йдемо від вішки до вішки. Вони стоять через кожні 20 метрів. Скільки їх тут?! Підйом дуже одноманітний, монотонний. Вверх краще не дивитись – ще стільки йти! Проходимо скелі Пастухова. Починають бліднішати зорі в небі. Один за одним гаснуть ліхтарики. Внизу, в ущелинах, ще темніє ніч. А верхівки гір вже починають розфарбовуватись фантастичними рерихівськими кольорами. На заході появляється «призрак» Ельбрусу – гігантська тінь гори в натуральну величину, яка височить на фоні неба поруч з реальною вершиною. Класична картина, яку бачать всі, кому пощастить підніматись в ясну погоду. Цей дивний феномен природи заворожує. І не тим, що вперше в житті бачиш тінь розміром в п’ять кілометрів. Дивно бачити в небі ще один Ельбрус – темний поруч з білим. Як вхід в паралельний світ… На декілька хвилин зупиняємось, щоб зафіксувати в свідомості цю картину. І знову скрипіння шагів по снігу. Вдих – видих. Крок. Вдих – видих. Крок. Виходимо на косий траверс. Траверс – найважча частина підйому, межа п’яти кілометрової відмітки висоти. Багато хто саме звідси повертає назад… Сильний західний вітер на висоті 5 тисяч метрів перетворюється на штормовий. Він кидає в обличчя колючий сніг, збиває дихання, віднімає сили. Від зустрічного вітру не сховаєшся…Тільки йти, роблячи по декілька кроків у перервах між поривами вітру, ховаючи обличчя, обертаючись назад, щоб ковтнути повітря. Почуваю себе Гердою з мультфільму, яка добиралась до свого Кая через всі перепони Снігової Королеви. Крок, вдих – видох. Крок, вдих – видох. Ще крок. Зупинка. Починає відчуватись висота, не вистачає кисню. Не можу дихати. Як риба на березі. Хочеться вдихнути глибше, а замість вдиху – хрип. Здивування хлопців: «У вас губи зовсім сині!» Кожен крок – внутрішнє досягнення. Поступово весь світ опускається вниз, все менше лишається вверх. Вісім годин ранку. Ось, нарешті, і сідловина, півкілометровий розрив між західною і східною вершинами. Масштаби дивують. Саме тут приходить почуття власної нікчемності порівняно з горою. Дуже холодно, - 15 градусів. Як добре, що тут немає вітру! Схили західної вершини яскраво освітлюються сонцем. Хочеться швидше опинитись там, за межею тіні. Але спішити немає сил… В голові появляється підла думка: а може вниз? Хвилини боротьби з собою. Але потяг мрії виявляється сильнішим. Тут, на сідловині, вдалось зробити головне на сьогоднішній день, а може й на все подальше життя в цілому – зробити крок всередині себе. …Останні 400 метрів набору висоти. Після розмови з собою йти стало набагато легше, хоча підйом доволі крутий. Все так же не вистачає повітря, все такі ж сині губи, серце все так же на грані зупинки. В голові – жодної думки. Дивне враження відокремленості тіла і душі. Тілом тепер керує мрія, вона веде його вверх, вслід за душею, яка вже давно на вершині, на висоті 5642 метрів над рівнем моря. Нарешті виходимо на плоске плато західної вершини Ельбрусу. На годиннику – 10.15 ранку. Позаду – 6км підйому, 2км набору висоти, 8 годин роботи над собою. Сама вершина знаходиться в найдальшому кінці величезного «футбольного поля» - невеличкий горбик з камінцем, перевитим стягами різних країн. Мета, ради якої потрачено стільки сил! Для чого? Відповідати на це питання внизу – справа безнадійна. Не розуміють…Зате коли стоїш на вершині – смішна сама постановка подібного питання. Все так ясно тут, де над головою – тільки небо, а навколо – цілий світ. Вище вже тут нічого немає. Ця мета оправдовує засоби, повірте! Ми ходимо в гори в тому числі й ради таких моментів, які запам’ятовуються на все життя. Як не дивно, немає ні почуття втоми, ні радості, ні гордості, ні захоплення величчю картини. Ніяких почуттів немає взагалі. Я просто стою на білій вершині Ельбрусу під безмежним синім небом. Просто навколо – мій світ. Просто в ньому тепер є Ельбрус, і ці гори внизу, і темно-синє небо навколо мене. Це інший вимір, і слів для його опису в нашому світі немає… … Час спускатись. Уходити вниз не хочеться – завжди важко покидати те, до чого тягнеться серце. Палаюче сонце обпікає обличчя, а руки замерзли – майже не відчуваються. Шоколад перетворився на лід – не вкусити. По ковтку гарячого чаю з термосу – і вниз. З кожним кроком ставало все легше і легше дихати. Від сідловини до Приюта-11 ми вже практично бігли по розкислому снігу. На спуск пішло менше двох годин. Долетіли до Приюта. Дві кружки какао, коротке СМС близьким, 10 хвилин на збори – і вниз, щоб встигнути на канатку. Опам’ятались вже в Терсколі, у всесвітньовідомому сосновому лісі. Трохи похитує і нудить, як в дитинстві після каруселі. В легенях – море кисню. В голові – пустота. Може, тому, що різко скинули три кілометри висоти. В пам’яті, як заставка на моніторі комп’ютера – білосніжна вершина на фоні фіолетового неба, сліпуче гірське сонце. Десь в глибині душі поступово народжується усвідомлення, що ми були на вершині. Що трапилось сьогодні – урозуміється тільки через декілька тижнів… Гори, як і море, бачили практично всі. Але тільки збоку. А ми бачили їх вершини. Бачили схід сонця на схилі гори. Бачили безкінечні зорі навколо намету, річки кольору кави з молоком, які течуть з льодовиків. Відчули собою загадкову магію білосніжних вершин і неземних пейзажів… Після гір живеш іншим життям. Після гір все здається доступним. Віриться, що можна створити любе Чудо власноруч. Після гір світ становиться ширшим, небо – вищим, образи – мілкішими. Після гір думаєш не по горизонталі, а по вертикалі. Після гір багато чого сприймається зовсім по-іншому… А. Слівіна, методист міського центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, м. Славута |
Схожі:
|
Надзвичайна ситуація порушення нормальних умов життя і діяльності... Аварія небезпечна подія техногенного характеру, яка спричинила загибель людей чи створює на об'єкті або території загрозу життю та... |
Сценарій радіоперадачі по сімейному вихованню Мій улюблений світ без насильства Його слова тонули в риданнях людей. Деякі з них тільки на похороні дізналися про причину смерті дитини. Для тихого села Скородинці... |
|
ЧАСТИНА 1 Усі права застережені. Жодну частину цієї публікації не можна відтворювати, зберігати в системі пошуку інформації чи передавати в... |
1. СВІТОГЛЯД система узагальнених поглядів на світ і місце людини... Виділяють три осн типи С.: життєвий (буденний) С., в якому відбиваються подання здравого сенсу, традиц погляди на світ і людину;... |
|
38. Дистанційне навчання інформатики та цого організація Це освітній... Це освітній процесс, в якому значна частина викладання здійснюється викладачевіддаленим у просторі або у часі від учнів сучасне дистанційне... |
Додаток 2 Правила поведінки підписувача (або довіреної особи) в кабіні генерації Носії приносити чистими (без будь-якої інформації) або новими в окремих конвертах |
|
Дієслово самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета... Дієслово — самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? у всіх можливих... |
План Вступ Теоретична частина Історія Сполуки та компоненти миючих засобів, їх функції Зайшовши в магазин або на базар, мимоволі задаєшся питанням: "Який порошок вибрати?" Адже ні для кого не секрет, що нерідко замість... |
|
ПОРЯДОК складення та подання запитів на інформацію Новоушицькій селищній раді Запит на інформацію подається фізичною або юридичною особою, об’єднанням громадян (без статусу юридичної особи) селищній раді в усній... |
ЗАТВЕРДЖУЮ Повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр); для спеціаліста — без вимог до стажу роботи;... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua