ФІНАНСОВІ ІННОВАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМИ ЇХ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ
Особливості виникнення і тиражування інновацій суттєвим чином впливає на конкурентоспроможність товарів на зовнішньому і внутрішньому ринках та величину порогів стійкості за економічної нестабільності, її амплітуду і ступінь пов’язаних з нею втрат у суспільному добробуті. Аналіз взаємозв’язку фінансових інновацій і коливань ділової кон’юнктури займає значне місце у сучасних дослідженнях економічних циклів. Між фінансовими інноваціями та економічною нестабільністю існує взаємозв’язок, виходячи з того, що фінансові інновації є закономірною реакцією на мінливе зовнішнє середовище, в умовах якого вимушені взаємодіяти економічні агенти. Будучи способом переважання невизначеності і обмежень в економічному середовищі, фінансові інновації залишаються затребуваними після усунення негативних умов, завдяки чому формуються ринки нових видів фінансових інструментів. Життєздатність нових фінансових продуктів, технологій і організаційних форм бізнесу після ліквідації невизначеності і обмежень, у зв’язку з якими вони з’явились, є необхідним і достатнім критерієм інновацій. В зв’язку з цим виправданим є співсталення впливу фінансових інновацій на економічну нестабільність і ділові цикли в залежності від поєднання типів впроваджених в певних країнах інновацій, що класифікуються за ступенем ризику та наявності чи відсутності сприятливої дії на функціонування реального сектора економіки.
Виходячи з викладеного, доцільно уточнити саме поняття фінансової інновації, яке слід розуміти як функціонування нових фінансових послуг, технологій або організаційних форм бізнесу, що дозволяють знизити витрати виробництва та ризики економічних агентів. Роль фінансових інновацій у згладжуванні економічної нестабільності проявилася у розширенні доступу економічних агентів до кредитів за рахунок сек’ютиризації і появи нових видів боргових зобов’язань, завдяки чому фінансові структури отримали можливість перенести акцент у своїй діяльності з пониження волатильності фінансових потоків на забезпечення більшої планомірності виробництва, включаючи раціональне управління товарно-матеріальними запасами та гнучку реакцію на сезонні зміни попиту. Поряд з розробкою нових фінансових інструментів, вклад у збільшення доступності зовнішнього фінансування для промислових структур внесли процесні інновації у фінансовому бізнесі, застосовані на інформаційно-комунікаційних технологіях. Таким чином, згладжування коливань реальних показників випуску товарів та інвестицій виявилось сумісним з підвищеною волатильністю фінансових показників промислових підприємств та фінансових ринків і до початку кризи 2008 – 2009рр. була надія, що такий компроміс носить стійкий характер, що дозволяло не особливо брати до уваги фінансову нестабільність. Але ситуація кардинально змінилась ще восени 2007р., коли реальні масштаби поглиблення глобальної фінансово-економічної кризи ще не були явними. У зв’язку з цим уявляється виправданим ставити вплив фінансових інновацій на економічну нестабільність і ділові цикли в залежності від поєднання типів впроваджених в тій чи іншій країні інновацій, класифікованих за ступенем ризику, наявності чи відсутності сприятливої дії на функціонування підприємств реального сектора економіки, тому державна підтримка досліджень і розробок має ключове значення у забезпеченні інноваційного процесу і держава має бути значним або навіть основним інвестором у нові технології і знання, питома вага яких у внутрішніх витратах складає у США і Німеччині – 28%, Великобританії – 30%, Франції – 40%, Китаї – 25%, Бразилії – 53%, Індії – 66%, Україні – 0,11%.
Необхідно також відмітити, що фінансова криза 2008 – 2009 рр. у більшості провідних країн не привела до зниження бюджетних програм підтримки інноваційної сфери, а навпаки, стала могутнім стимулом для подальшого їх розширення. Так, у США на підтримку досліджень і розробок було виділено 16 млрд. дол., що складало 0,11% ВВП, у Німеччині – 0,10%. Підтримка інноваційної діяльності у зарубіжних країнах здійснюється у відповідності з національними середньо- і довгостроковими стратегіями розвитку науки, технологій і інновацій, що визначають пріорітетні напрями, об’єми і механізми державного фінансування цієї сфери.
У міжнародній практиці опрацьовано широкий спектр механізмів державної підтримки інновацій, орієнтованих на різні категорії суб’єктів інноваційної діяльності, включаючи освітні заклади, дослідницькі інститути та лабораторії, великі національні підприємства і корпорації, малий і середній бізнес. Найбільш активно використовуються такі механізми як: пряме та опосередковане (через урядові агенства) виділення бюджетних засобів дослідницьким організаціям та університетам у формі фінансування операційних витрат та надання грантів і розміщення держзамовлень на виконання науково-дослідних робіт; надання підприємствам, що здійснюють НДР, різних податкових льгот; інвестування бюджетних засобів у капітал венчурних фондів та інших спеціалізованих фінансових інститутів, що приймають участь в реалізації інноваційних проектів; виділення суб’єктам інноваційної діяльності льготних державних позик та кредитних гарантій; здійснення цільових державних закупівель інноваційної продукції і послуг; фінансування створення бізнес-інкубаторів, технопарків та інших об’єктів інфпаструктури інноваційної діяльності.
В цілому, як засвідчує світовий досвід, форми та інструменти державної підтримки інновацій постійно оптимізуються, при цьому першочергова увага приділяється формуванню фінансових механізмів, що дозволяють полегшити комерціалізацію отриманих наукових знань.
Одним із пріорітетних завдань інноваційної політики є сприяння розвитку венчурних фондів, які забезпечують капіталом малі та середні інноваційні підприємства на стадії їх становлення. Практично у всіх провідних країнах прийняті великі бюджетні програми, направлені на збільшення числа і зміцнення ресурсної бази венчурних фондів. Наприклад, у США багато років діє федеральна програма створення інвестиційних компаній малого бізнесу – фінансових інститутів, що вкладають засоби в високотехнологічні фірми. В рамках цієї програми при фінансовій підтримці Адміністрації малого бізнесу США було створено декілька сотень інвестиційних компаній малого бізнесу (SBICS) із сукупним капіталом понад 20 млрд. дол., що, на думку експертів, внесло величезний вклад у становлення американської венчурної індустрії. В останні роки масштабні програми в цій галузі були розвернуті в ЄС, де більша частина цих програм реалізується при участі Європейського інвестиційного фонду, що вкладає засоби в капітал приватних і державних венчурних фондів країн-членів ЄС.
В даний час підтримка венчурної галузі здійснюється головним чином через механізм державно-приватного партнерства, що передбачає спільну участь держави і бізнесу у створенні та фінансуванні венчурних фондів. Найбільш широкого розповсюдження набула схема, при якій держава виступає соінвестором венчурних фондів, які перебувають у приватному управлінні, формуючи до 50% їх капіталу. Засоби в такі гібридні (змішані) фонди можуть направлятися із бюджету безпосередньо, але частіше всього для цього спеціально створюються так звані фонди фондів, які формуються урядом в якості постійно діючих механізмів фінансової підтримки венчурної індустрії.
Бюджетні вкладення у приватно-державні фонди, як правило, здійснюються у формі дольових інвестицій, але можуть використовуватись і інші інструменти, перш за все довгострокові субординовані запозичення. Такі запозичення надаються не зразу при організації фонду, а вже при фінансуванні конкретних інноваційних проектів, що значно підвищує ефективність витрачання бюджетних коштів. В цілому ряді країн, наприклад, у Канаді, Швеції, Іспанії, Фінляндії, на початкових етапах становлення національної венчурної індустрії широко застосовується тактика створення державних венчурних фондів, що управляються урядовими структурами, але вона менш приваблива через більш низьку ефективність держфондів у порівнянні із змішаним капіталом, який використовує послуги професійних менеджерів.
Демкив Ю.М.
ГВУЗ "Украинская академия банковского дела НБУ», г. Сумы, Украина
|