|
|
Скачати 1.09 Mb.
|
2.5. Вплив зовнішнього оточення на діяльність підприємств. Кожна організація знаходиться і функціонує в певному середовищі. Воно складне і неоднорідне, динамічне і великою мірою невизначене. Для спрощення аналізу доцільно поділяти його на окремі складові. Середовище, в якому безпосередньо функціонує організація, традиційно поділяють на мікрооточення (внутрішне середовище), безпосереднє середовище та макрооточення. При розробці стратегії, у першу чергу, необхідно врахувати і оцінити її зовнішнє оточення, яке є джерелом необхідних ресурсів для організації. Аналіз зовнішнього середовища організації передбачає вивчення макросередовища і безпосереднього оточення організації та наступне дослідження їх компонентів. 2.6. Мікро- та макросередовище та їхні чинники. При аналізі макрооточення необхідно розглядати економічну, правову, політичну, соціальну і технологічні (галузеві) компоненти. Економічна компонента макрооточення впливають на процес формування та розподілу ресурсів в організації. Цілком зрозуміло, що дослідження цієї компоненти є надзвичайно важливим для організації, так як доступ до ресурсів значною мірою впливає на загальний стан організації. Аналіз економічної компоненти повинен бути направлений на комплексну оцінку її стану. Предметом правової компоненти є закони та нормативні акти, правові норми та рамки відносин. Їх дослідження дає організації можливість визначення допустимих меж дії у взаємовідносинах з другими суб’єктами права та методів відстоювання своїх інтересів. Політична компонента вивчається перш за все для формування уявлення про наміри органів державної влади у відношенні розвитку суспільства і засобах, за допомогою яких держава має намір запроваджувати в життя свою політику. Дослідження соціальної компоненти направлене на визначення впливу на бізнес таких соціальних явищ і процесів, як відношення людей до роботи і якості життя, системи цінностей, демографічної структури, ріст населення, рівень освіченості, мобільність населення та ін. особливістю соціальної компоненти є те, що вона впливає, як на макрооточення організації, так і на внутрішнє середовище організації. Технологічна компонента враховує ті можливості, які розвиток науки та техніки відкриває для виробництва нової продукції, удосконалення та модернізації технологій виробництва та збуту продукції. Вивчення конкурентів направлено на тих, з ким організації приходиться боротися за покупця і за ресурси, які вона прагне отримати із зовнішнього середовища, щоб забезпечити своє існування. Аналіз ринку робочої сили направлений на те, щоб виявити його потенційні можливості в забезпеченні організації кадрами, необхідними для вирішення виробничих завдань. До факторів безпосереднє оточення додатково додають такий впливовий компонент, як бар’єри входження та виходу з бізнесу. 3. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ТА ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТІ ПІДПРИЄМСТВА 3.1. Основи планування та прогнозування діяльності підприємства. 3.2. Виробнича програма підприємства та порядок її розробки. 3.3. Основні показники плану виробництва продукції та методи їх визначення. 3.4. Ресурсне обґрунтування виробничої програми. 3.5. Виробнича потужність підприємства: різновиди та визначення. 3.1. Основи планування та прогнозування діяльності підприємства. Прогноз (від гр. prognōsis — передбачення) — це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації—це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану. Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Головними з них є такі: • цілеспрямованість — змістовий опис поставлених дослідницьких завдань; • системність — побудова прогнозу на підставі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю; • наукова обґрунтованість — усебічне врахування вимог об'єктивних законів розвитку суспільства, використання світового досвіду; • багаторівневий опис — опис об’єкта як цілісного явища і водночас як елемента складнішої системи; • інформаційна єдність — використання інформації на однаковому рівні узагальнення й цілісності ознак; • адекватність об'єктивним закономірностям розвитку — виявлення та оцінка стійких взаємозв'язків і тенденцій розвитку об'єкта; • послідовне вирішення невизначеності — ітеративна процедура просування від виявлення цілей та умов, що склалися, до визначення можливих напрямків розвитку; • альтернативність — виявлення можливості розвитку об'єкта за умови різних траєкторій, різноманітних взаємозв'язків і структурних співвідношень. Можливі методи прогнозування. 1) фактографічні; 2) евристичні. Метод «мозкової атаки» є різновидом методу групових експертних оцінок і полягає у творчій співпраці певної групи експертів-спеціалістів для розв'язання поставленого завдання способом проведення дискусії («мозкової атаки»). Специфічним методом прогнозування є метод інформаційного моделювання. Він базується на тім, що характерні особливості масових потоків інформації створюють умови для прогнозування розвитку конкретних об'єктів на підставі таких джерел інформації, які містять необхідні, логічно впорядковані документи в певній послідовності. Одним з типових способів прогнозування є метод оптимізації рядів параметрів конкретних об'єктів на засаді аналізу максимально можливої кількості чинників, що зв'язані з виробництвом і фінансово-економічними показниками та враховують міру їхньої взаємодії. Методи планування на підприємстві. Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. Вибираючи ці методи, необхідно виходити з певних вимог до них. Методи планування мають: по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; по-друге, якнайповніше враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітні засоби досягнення основної підприємницької мети — збільшення прибутку; по-третє, відповідати видовим ознакам плану, що розробляється. Ресурсний метод планування, виділений за ознакою «Вихідна позиція для розробки плану», із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних ресурсів може застосовуватись за монопольного становища підприємства або за слабкої конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби вихідною позицією, початковим моментом планування стають потреби ринку, попит на продукцію (послуги). Принципово протилежним є інтерполятивний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення її в майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто на протилежність поступальному рухові за екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух — від встановленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників до обчислення проміжних їхніх величин. Дослідно-статистичний (середніх показників) метод передбачає для встановлення планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин. Більш обґрунтованим є факторний метод планування, згідно з яким планові значення показників визначають на підставі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Факторні розрахунки (за окремими факторами) застосовуються передовсім за планування ефективності виробництва (визначення можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо). Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що застосування цього методу на підприємстві потребує створення відповідної нормативної бази. 3.2. Виробнича програма підприємства та порядок її розробки. Основною ланкою поточного виробництва є поточна лінія, що представляє собою групу робочих місць, на яких здійснюється виробничий процес. 3.3. Основні показники плану виробництва продукції та методи їх визначення. Найбільш поширеними на підприємствах машинобудування є однопредметні поточні лінії. До них відносяться лінії складання машин, двигунів, більшості вузлів та агрегатів. Як правило, одно предметними створюються автоматичні потокові лінії. 3.4. Ресурсне обґрунтування виробничої програми. В разі, коли обладнання підприємств машинобудування має різну продуктивність створюють багатопредметні потокові лінії. Їх поділяють на два види: групові поточні та змінно поточні лінії. Перші –створюються там, де на робочих місцях виконуються однакові або схожі технологічні операції. Другі – створюються, як правило, з універсального обладнання і призначені для виготовлення технологічно схожих виробів. 3.5. Виробнича потужність підприємства: різновиди та визначення. Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є: номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється; кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року; прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються). 1. Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою пробільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі ви роби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості. 2. Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування. 3. У розрахунки виробничої потужності підприємства включають: а) усе чинне і нечинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів; б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; в) понаднормативне резервне устаткування; г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів. 4. Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. 5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування. 6. У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул Ni = ai Tp m Ni = Tp m|ti Ni — потужність i-го виробничого підрозділу підприємства; аi — продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру i-ої продукції за годину; Тp — річний фонд часу роботи устаткування; m— середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування; ti — трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах). 7. Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями). 8. Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність №вих). Для цього використовується формула: Nвих = Nвх + Nотз + Nр ± Nна де Nвх — вхідна потужність підприємства; Nотз — збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів; Nр — нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства; Nна — збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється; Nв — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування. 9. Визначення й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10—15%, а для підготовки та освоєння виробництва нових виробів — 3—5% загальної потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається, головне, для підприємств, що вже досягай рівня використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% нової продукції. 4. ОСНОВНІ ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ПІДПРИЄМСТВА 4.1. Характеристика основних виробничих фондів підприємства. 4.2. Класифікація, склад та структура основних фондів. 4.3. Облік та планування основних виробничих фондів. 4.4. Види зносу основних фондів та порядок нарахування амортизації згідно діючого законодавства. 4.5. Показники використання основних виробничих фондів. 4.6. Основні напрямки поліпшення використання основних виробничих фондів. 4.1. Характеристика основних виробничих фондів підприємства. Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини, предметів праці та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні. Основні фонди – засоби виробництва, які використовуються в процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому свою натурально-речовинну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію по мірі використання. Оборотні фонди — це частина виробничих фондів, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою вартість на створювану продукцію і змінюють свою натуральну форму. Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. |
|
Господарський кодекс України Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання),... |
РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України... |
|
Господарський кодекс України Одарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість... |
ПАСПОРТ міської програми Підстава для розроблення: Земельний кодекс України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" |
|
ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ |
Закон №889 Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07. 12. 84р. №8073-Х |
|
Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Закон України... Керуючись ст ст. 142,143 Конституції України, п п. 22 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 9 ст. 91 Бюджетного... |
Господарський процесуальний кодекс України У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи,... |
|
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» Кодекс торговельного мореплавства України вiд 23. 05. 1995 №176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, №№47, 48,... |
Загальне поняття власності і права власності Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо... |