№1: Сутність і значення менеджменту


Скачати 3.17 Mb.
Назва №1: Сутність і значення менеджменту
Сторінка 18/18
Дата 21.03.2013
Розмір 3.17 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18
4. Особливості фінської системи менеджменту

Фінська школа менеджменту — одна з наймолодших у світі. Вона є важливим фактором економічних успіхів країни. Найвідоміпіими авторами сучасного фінського менеджменту є Тімо Санталайнена, Еєро Воутілайнена, Пертті Порреніє, Йоуко X. Ніссена та ін. Вони сформу­вали концепцію менеджменту, яка спрямовує управлін­ців на результативність. Управління за результатами ево­люційно змінило систему управління за цілями. Фінсь­кі спеціалісти розглядають управління як взаємодію між керівниками та підлеглими, гармонійне поєднання всіх ресурсів з метою виконання завдань та досягнення ці­лей організації.

Управління за результатами — сукупна система управління, мис­лення і розвитку, за допомогою якої досягаються цілі, визначені та узгоджені всіма працівниками організації.

Така система забезпечує ефективне використання твор­чих здібностей, умінь, потенціалу працівників, їх квалі­фікації. Вона стимулює трудову діяльність, сприяє до­сягненню конкретних результатів. Праця в такій систе­мі не є примусовою, її зміст та результати визначаються в процесі управління персоналом організації.

Особливості керуючої системи у фінському менедж­менті. Донедавна у Фінляндії вважалося, що керівник повинен орієнтуватись на максимізацію трудового внес­ку підлеглих працівників. Такого керівника характери­зували:

— постійний вплив на підлеглих і колег;

— використання традиційних принципів управління;

— намагання використовувати авторитарний стиль;

— застосування ринкових технологій навіть у нестан­дартних ситуаціях;

— привласнення чужих ідей;

— постійна турбота про власну кар'єру;

— вузька спеціалізація;

— несприйняття критики;

— уникнення прямих контактів з підлеглими;

— уникнення ризику тощо.

Поява нового типу керівника, націленого на резуль­тати, характеризується активною спрямованістю управ­лінців на досягнення ефективності. Такому менеджеро­ві властиві:

— врахування в управлінській діяльності факторів внутрішнього та зовнішнього середовищ;

— формування продуманих принципів управління;

— делегування значної частини повноважень і відпо­відальності підлеглим;

— застосування ситуаційного підходу;

— врахування обставин, що впливають на органі­зацію;

— створення підлеглим можливостей для самореалі-зації;

— заохочення підлеглих до сприйняття високих цілей;

— ефективне використання робочого часу;

— намагання постійно отримувати різносторонні знан­ня, навички, вміння;

— готовність до ризику та відповідальності тощо;

— демократизація стилю керівництва.

Фінська школа підготовки та перепідготовки мене­джерів за останні два десятиліття досягнула міжнарод­ного рівня. При цьому успішну діяльність керівника за­безпечують:

— вміння досягати мети;

— висока працездатність і дисциплінованість;

— здатність відповідати за свою роботу;

— уміння приймати ризиковані рішення;

— готовність до змін та розвитку;

— використання демократичного стилю управління, який базується на співпраці й турботі про працівників;

— вміння швидко приймати рішення і стратегічно мислити;

— здатність впроваджувати внутрішні та зовніш­ні зміни, управляти ними і ефективно використовува­ти їх;

— налагодження системи соціального захисту;

— постійне самовдосконалення, хороша фізична та психологічна підготовка;

— уміння правильно розподіляти і використовува­ти час;

— здатність до мотивування себе та підлеглих тощо.

Особливості керованої системи у фінському менедж­менті. Функціонування керованої системи організації грунтується на усвідомленні того, що в умовах управління за результатами ініціативний і творчий персонал є найцін­нішим ресурсом. При цьому вихідними є такі положення:

— кожна людина прагне досягнути успіху в роботі;

— працівники у своїй основі є доброзичливими та володіють різноманітними здібностями;

— більшість працівників прагне до відповідальної ро­боти;

— працівники краще виконують ту роботу, яка їм подобається і є цікавою;

— працівники постійно прагнуть розвиватись і само­вдосконалюватись;

— у кожного працівника є невикористаний потенці­ал і творчі здібності.

З метою максимального використання творчих здіб­ностей працівників менеджери лише окреслюють їм рі­вень результативності, якого необхідно досягнути, піс­ля чого підлеглі самостійно обирають шляхи та засоби виконання завдань і досягнення цілей.

Процес управління за результатами починається з планування, яке поділяється на стратегічне, річне та пла­нування графіків роботи. Стратегічне планування поля­гає у визнанні ідеї результативного підходу в діяльності організації, аналізі сильних і слабких внутріорганіза-ційних сторін та зовнішніх умов. При цьому розробля­ють прогноз на 10—15 років, визначають цілі на 3—5 років, формуючи на цих засадах стратегію управлінсь­кої діяльності (наприклад, підвищення конкурентоспро­можності). Річне планування зосереджене на основних аспектах ресурсного забезпечення, інвестиціях, надхо­дженнях, витратах. На рівні індивіда планується вико­ристання часу для довготривалих, систематичних та од­норазових робіт.

Усі види планування спрямовані на визначення клю­чових результатів, які поділяють на такі групи:

— результати комерційної діяльності (доходи і обо­рот підприємства, покриття видатків, рентабельність,

інвестиції, змінні та постійні витрати тощо);

— результати функціональної діяльності (кількість і якість виробленої продукції (наданих послуг), ефектив­ність використання енергії та сировини, рівень викорис­тання виробничих потужностей та ін.);

— результати підтримки (внутрішні: атмосфера в ор­ганізації, використання робочого часу і засобів комуні­кації, ототожнення працівників з організацією; зовнішні: характеристика підприємства, номенклатура й асортимент продукції (робіт, послуг), відносини зі споживачами, ор­ганами державної влади, конкурентами, постачальни­ками тощо).

Процес планування налагоджено так, що навесні пе­редбачають результати, яких необхідно досягнути в май­бутньому році, а восени розробляють заходи щодо їх до­сягнення.

Організування полягає у спрямованості справ і діяль­ності людей на досягнення ключових результатів. При цьому керівники повинні забезпечити оптимальний рі­вень делегування повноважень та відповідальності. Сис­тема управління за результатами, передбачаючи задово­лення потреб соціальних, у причетності, самовиражен­ня, поваги, успіху та інших, фактично вирішує проблему мотивування.

Значну увагу у фінському менеджменті зосереджу­ють на контролюванні кінцевих та проміжних результа­тів, рівні виконання передбачених планами заходів. За такої системи управління двічі на рік проводять бесіди, дискусії щодо оцінки досягнутих результатів на всіх рів­нях організаційної структури управління. Керівник та його підлеглі визначають, наскільки обґрунтовано були доведені ключові показники, чи сприяють вони досяг­ненню цілей, а відтак оцінюють відповідність завдань необхідному рівню (завищеному чи заниженому), пере­віряють досягнуті результати. На засадах формування в колективі спільної думки про досягнуті результати роз­глядають причини, що завадили досягненню ключових показників, вивчають можливості досягнення вищих ре­зультатів у майбутньому. Це здійснюється в умовах ре­гулювання. Досягнення кожного ключового результату і виконання завдання оцінюється окремо, на підставі чого роблять висновки, що безпосередньо впливають на реа­лізацію функції регулювання. Залежно від виявлених недоліків регулювання здійснюють негайно, після деяких з'ясувань чи наступного року.

У системі управління за результатами найпоширені­шими є такі методи менеджменту:

— стратегічний та річний план;

— план використання робочого часу;

— план кар'єри;

— план ключових результатів і цілей окремих пра­цівників та ін.

Щодо керівництва, то система управління за результа­тами потребує, щоб керівник був демократичним, гнуч­ким, здатним до співпраці, приділяв особливу увагу ре­зультату, довіряв працівникам, делегував їм значну час­тину повноважень, створював можливості для досягнення успіху та просування за службовою ієрархією. Робота такого керівника, на відміну від традиційних методів керівництва, що ґрунтуються на наказах, полягає у впливі на поведінку та дії підлеглих через їх мотивацію. Важли­вими при цьому є такі джерела впливу, як особиста здат­ність до управління, авторитет, що ґрунтуються на про­фесіоналізмі та готовності до співпраці, а значення фор­мального статусу зменшується.

Отже, фінський менеджмент, базуючись на концеп­ції управління за результатами, значну увагу концент­рує на визначенні ключових результатів; відповідній ор­ганізації роботи з високим рівнем делегування повнова­жень та відповідальності; мотиваційних механізмах, закладених у самій системі; контролюванні поточних і кінцевих, планових та випадкових результатів; серйоз­ному ставленні до регулювання. У системі управління за результатами персонал є пріоритетним ресурсом, який володіє значним потенціалом, здібностями, прагненням до самореалізації та здатний самостійно формувати за­соби для досягнення ключових показників. У цій систе­мі також виділено новий тип орієнтованого на результа­тивність керівника.
5. Особливості французської системи менеджменту

Франція — один із центрів розвитку культури, мис­тецтва, промисловості в Західній Європі. Високорозви-нутими є її атомна промисловість (виробляє 75% елект­роенергії), автомобілебудівна («Пежо», «Рено»), елект­роніка, інформатика, виробництво одягу, косметики, ліків, вина, сирів. Франція посідає перше місце в Євро­пі з виробництва продуктів харчування. Все це є наслідком економічної політики держави, ефективного управ­ління суб'єктами французької економіки.

У Франції були сформовані й підтвердили свою ефек­тивність різноманітні управлінські концепції.

Концепція підприємства. Автори концепцій — еко­номісти Д. Ру та Д. Сульє вважають, що підприємства, незалежно від форм власності, організаційних форм та видів діяльності, відіграють подібну роль в економічно­му житті та мають деякі спільні риси:

— усі підприємства об'єднують людей і залучають ресурси (матеріальні, нематеріальні, фінансові) з метою здійснення виробничої діяльності (виробничою діяльніс­тю вважається і діяльність з надання послуг), забезпе­чення потреб споживачів з вигодою для себе;

— усі підприємства створюють нову вартість, тобто збільшують вартість освоєних ресурсів. Це можливо за рахунок основної діяльності (матеріально-технічне забез­печення процесу виробництва, операції виробництва, збе­рігання і транспортування готової продукції, маркетинг і комерціалізація, гарантійне післяпродажне обслугову­вання) та операцій підготовки (інформаційне забезпечен­ня, комунікації, інфраструктура, наукові розробки то­що), які забезпечують використання ресурсів у процесі основної діяльності, сприяють розвиткові підприємства та пристосуванню до змін кон'юнктури.

Управління, на думку французьких економістів, по­чинається з виконання елементарних завдань і завершу­ється визначенням основних напрямів розвитку фірми.

Загалом будь-який управлінський процес є послідов­ністю певних взаємопов'язаних етапів. Схематично цей процес ілюструє рис. 4.6.

Між етапами процесу управління існує прямий лі­нійний і зворотний зв'язок. На першому етапі визнача­ють завдання (цілі) — те, чого прагне досягнути органі­зація. Вони здебільшого різноманітні, суттєво відрізня­ються такими складовими:

— джерелом виникнення (спонтанні, виникають під впливом оточення, нав'язані керівництвом, є результа­том компромісу тощо);

— масштабом (можуть стосуватися всієї організації, окремої її підсистеми);

— терміном виконання (короткотермінові, середньо-термінові, стратегічні);

— формою вираження (загальні, конкретизовані).


Рис. 4.6. Схематична модель процесу управління (концепція Д. Ру і Д. Сульє)
На етапі збору та оброблення інформації важливою вимогою є її повнота, всебічність, відображення внутріш­нього (про стан справ на підприємстві) та зовнішнього (про ситуацію на ринку) середовищ. На підставі зібраної інформації розробляють шляхи виконання поставлених завдань (досягнення установлених цілей). Якщо пробле­ма нова, неординарна, а інформації недостатньо, то прий­няте рішення буде результатом евристичного пошуку. В іншому разі застосовують традиційні методи (кількіс­ні, аналітичні тощо). На етапі реалізації прийнятого рі­шення зважають на ризик виникнення різноманітних проблем та ускладнень, подолання яких потребуватиме додаткових зусиль. Не менш важливим є і те, що вико­навцями рішень є працівники, які можуть бути не згід­ні з рішенням, не розуміти, як його необхідно викона­ти, відкрито чи приховано протидіяти його виконанню, не докладати достатніх зусиль через неналежну мотива­цію, бути не здатними реалізовувати рішення через не­достатній рівень кваліфікації тощо.

Етап оцінювання полягає у зіставленні завдань (ці­лей), результатів виконання та аналізі розбіжностей і невдач. Фактично йдеться про реалізацію функції конт­ролювання.

За рівнем значущості управлінські операції поділя­ють на планування, пілотаж (чисте управління) та регу­лювання. Процеси планування здійснюють, як правило, на вищому рівні управління, пілотаж — на середньому та нижчому, регулювання — на нижчому, оскільки во­но передбачає безпосереднє усунення недоліків у проце­сі виробничо-господарської діяльності.

Спільним для всіх процесів управління є обов'язкова наявність п'яти етапів, але відносна вага етапів є різною (рис. 4.7) на кожному з рівнів процесу управління.

Як видно з рис. 4.7, лише етап прийняття рішення охоплює всі рівні процесу управління. При цьому на кож­ному рівні можуть прийматись різні рішення.



Рис. 4.7. Взаємозв'язок між рівнями й етапами управлінського процесу
Традиційно французький менеджмент виокремлює запрограмовані і незапрограмовані (структуровані, неструк-туровані) варіанти рішень (конкретні їх приклади пода­но на рис. 4.8).

Усі етапи й рівні управління покликані забезпечити реалізацію функцій управління. У французькому мене­джменті виділяють основні та додаткові функції за прин­ципом їх обов'язковості у діяльності підприємств. Основ­ні функції реалізовуються на всіх підприємствах. При цьому їхня значущість залежить від специфіки органі­зації.


Рис. 4.8. Варіанти управлінських рішень на різних рівнях управлінського процесу
Класифікація основних функцій французького мене­джменту є різноманітною. Наприклад, Дж. Обер-Кріє пропонує таку класифікацію:

1. Адміністративна функція. За своїм змістом спря­мована на підбір кадрів, визначення, упорядкування прав та обов'язків працівників, здійснення загального керів­ництва тощо.

2. Комерційна функція. Забезпечує здійснення таких управлінських операцій:

— вивчення ринку, потреб споживачів, тенденцій, попиту і пропозиції;

— постачання (закупівля сировини, матеріалів, об­ладнання, енергії, палива та ін.);

— збут та просування товару.

Уся діяльність підприємства спрямована на задово­лення потреб споживачів із вигодою для підприємства. При цьому підприємству необхідно володіти інформацією про смаки клієнтів, їхні уподобання, конкурентів. Цю

інформацію доцільно використовувати до того моменту, поки її вартість не перевищує вигод.

Інформація виступає також інструментом зниження ризику, непевності. Виділяють такі види ризику для під­приємства: технічний, соціально-психологічний, фінан­совий та інноваційний. Для отримання необхідної ін­формації вдаються до методів кількісних і якісних дослі­джень. Після вивчення потреб споживачів залучають необхідні ресурси для виробництва продукції, призна­ченої для реалізації. При цьому комерційна політика підприємства базується на таких елементах: продукція, ціни, канали розподілу та просування (реклама).

3. Технічна функція. Передбачає організацію технічної підготовки виробництва, тобто формування технічної під­системи перетворення вхідних речовин у вихідні (конс­трукторські й технологічні розробки, модернізація облад­нання та оснащення тощо).

4. Фінансова функція. Покликана виконувати такі завдання:

— забезпечувати стабільне фінансування виробницт­ва, тобто здійснювати ефективне управління грошовими засобами;

— фінансувати інвестиції та економічне зростання;

— забезпечувати підприємство фінансами за найви-гіднішими цінами.

Фінанси відіграють важливу роль у діяльності підпри­ємств різних розмірів та видів діяльності. Для дрібних і середніх підприємств найважливіші фінансові пробле­ми пов'язані із господарським циклом, тобто із забезпе­ченням фінансування поточних операцій (особливо ак­туальною ця проблема є для торговельних підприємств). Перед великими підприємствами постають проблеми фі­нансування капіталовкладень, розвитку.

Значно конкретизованішою є класифікація за Д. Ру і Д. Сульє, які виділяють такі основні функції менедж­менту, як управління, кадри, маркетинг, виробництво, об­лік і фінанси. (Класифікація Дж. Обер-Кріє є більш за­гальною та охоплює класифікацію Д. Ру і Д. Сульє).

«Батько менеджменту» А. Файоль виділяє такі основ­ні функції менеджменту:

1. Передбачення. Ототожнюється з функцією плануван­ня та реалізується через певні послідовні етапи (рис. 4.9).

2. Організування. Передбачає створення відповідної організаційної структури управління підприємством, яка враховує види діяльності, форму власності, масштаби виробництва та складність галузі діяльності органі­зації. Схематично структура управління відображається за допомогою органіграм. Здебільшого у французькому менеджменті виділяють такі типи організаційних струк­тур управління:

— функціональна;

— поліструктурна (те ж саме, що конгломератна);

— гнучка (те ж саме, що матрична);

— інноваційна (проектна, програмно-цільова). Основні типи організаційних структур формуються

за виокремленням підрозділів:

1) без спеціалізації за принципами чисельності;

2) за виконуваними функціями, тобто за спеціалі­зацією;

3) за видами продукції.




Рис. 4.9. Етапи планування (передбачення)

При цьому вагома роль відводиться принципам центра­лізації чи децентралізації управління. Під час розроблен­ня і вдосконалення діючих організаційних структур управ­ління насамперед беруть до уваги такі аспекти:

— визначення цілей та ролі підрозділів;

— розподіл відповідальності;

— установлення взаємозв'язків.

3. Керівництво. Полягає у застосуванні владного та лідерського впливу з метою спрямування зусиль підлег­лих на досягнення установлених цілей і виконання ви­значених завдань.

4. Координування. Здійснюється на засадах установ­лених повноважень та взаємозв'язків на різних ланках і рівнях управління.

5. Контролювання. Є необхідною складовою усіх про­цесів, що відбуваються в організації. Його основне зав­дання — оцінка наявної інформації про виконання пла­нів, її аналіз, визначення відхилень та причин такого стану речей. При цьому доцільний контроль зобов'язань (щодо зовнішнього середовища: споживачів, клієнтів, кредиторів та ін.) і контроль виконання (щодо внутріш­ньої діяльності: використання ресурсів, виробництво продукції, якість роботи тощо). Дієвим інструментом конт­ролю французькі економісти вважають бюджет, який може формуватись як у грошовій, так і не в грошовій формах. Основним завданням бюджету є прогнозування певних видатків (усіх видів ресурсів чи окремих із них) та визначення джерел їх покриття. Бюджет створює мож­ливості визначити напрямки економії обмежених ре­сурсів організації та проконтролювати наскільки цільовим є їх використання. У системі французького мене­джменту навіть з'явився новий напрямок — бюджетне управління, що підтверджує важливість розроблення та використання цього методу менеджменту. За змістом конт­роль поділяють на контроль витрат, виробництва, збу­ту, грошових коштів, збитків. Будь-який контроль ба­зується на порівнянні з розробленими нормативами, стан­дартами, плановими показниками, що надалі є основою регулювання.

Кожна із функцій менеджменту пов'язана з певною галуззю управління, але не можна розглядати їх окре­мо, роздрібнено, без урахування взаємозв'язків та взає­мовпливу.

Отже, основою французького менеджменту є виділен­ня специфічних етапів і рівнів процесу управління, ви­користання нестандартних підходів до розгляду основ­них та додаткових функцій менеджменту.




1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

1. Сутність і значення менеджменту Предмет, об’єкт і суб’єкт вивчення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники – автомобілі, автомобільні...
№1: Сутність і значення менеджменту
Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформували три чинники — автомобілі, автомобільні...
ТЕМА Поняття і сутність менеджменту Обгрунтуйте необхідність існування...
...
Програма "Основи кадрового менеджменту" для професії "Офіс-адміністратор"
Сутність менеджменту персоналу й напрямки його розвитку. Менеджмент персоналу як суб’єктивне соціальне явище та сфера професійної...
Сутність та завдання інвестиційного менеджменту
Групування цінних паперів за порядком переваги щодо досягнення інвестиційних цілей
№1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту 9
Навчальний посібник для студентів напрямів 100400 «Транспортні технології» і 050200 «Менеджмент організацій»
1. Сутність та складові бюджетного менеджменту
Саме тому дисципліну «Бюджетний менеджмент» внесено до нормативних навчальних дисциплін, які вивчаються в обов’язковому порядку студентами...
Управління сучасним підприємством Сутність менеджменту Менеджмент
Управління в економічній системі здійснюється на двох основних рівнях: макрорівні, тобто охоплює все народне господарство, і мікрорівні...
О. Л. Бойчук СУТНІСТЬ ТА МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Постановка проблеми
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізуючі останні наукові дослідження та публікації можна відзначити зацікавленість вивчення...
О. Л. Бойчук СУТНІСТЬ ТА МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Постановка проблеми
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізуючі останні наукові дослідження та публікації можна відзначити зацікавленість вивчення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка