2. Предмет і методологія вивчення національної економіки
Національна економіка є складним «оркестром», яким потрібно диригувати. Важливу роль в цьому відіграють Конституція України, Закони України, нормативно-законодавчі акти, що є правовою базою функціонування національної економіки. Водночас національна економіка в своєму розвитку мусить опиратись на фундаментальні закони теоретичної економіки.
Предметом національної економіки є система законів і закономірностей, які регулюють процеси та взаємозв’язки в складній господарській системі держави.
Дослідження цієї складної системи базується на методології.
Методологія – це система наукових знань про шляхи, методи та способи пізнання істини.
Методологія національної економіки України базується на системі найбільш загальних принципів, методів та способів пізнання розвитку економіки України.
Існують загальнонаукові та специфічні методи дослідження національної економіки.
Загальнонаукові методи дослідження національної економіки – методи, які враховуючи багато вимірність економічних явищ та процесів, вивчають їх у складних взаємозв’язках, що виникають у просторі та часі.
До загальнонаукових методів відносять [2]:
метод наукової абстракції та теоретичного моделювання (визначення найбільш вагомих сторін будь-якого макроекономічного процесу, що вивчається);
метод логіки (дає змогу будувати логічні схеми взаємозв’язків між різними сферами та секторами національної економіки);
структурно-функціональні методи (передбачають розгляд будь-якого компоненту національної економіки як системи з обов’язковим дослідженням функції взаємодіючих елементів);
методи науки синергетики (вивчає складні системи, які складаються з підсистем різної природи);
методи індукції та дедукції (уособлюють рух макроекономічного аналізу від одиничного до всезагального, а також у зворотньому напрямі – від всезагального до одиничного;
методи еволюції, діалектики та історичної хронології (передбачають пізнання економічних процесів і явищ у постійному розвитку, враховуючи еволюційні взаємозалежності та тенденції історичного розвитку в національній економіці);
методи математичного моделювання (базуються на науково-обгрунтованих теоретичних моделях розвитку національної економіки).
Використання методів дослідження національної економіки дає можливість створювати якісно нові моделі її стратегічного розвитку. В цілому можна виділити такі макромоделі національної економіки.
Таблиця 1.1
Класифікація макромоделей національної економіки
№ з/п
|
Критерії класифікації моделей національної економіки
|
Типи моделей
|
1
|
За способом вираження досліджуваного об’єкта
|
логічні; табличні; графічні; економіко-математичні
|
2
|
За тривалістю досліджуваного періоду
|
короткотермінові; довготермінові
|
3
|
За ступенем відкритості економічної системи
|
закриті (не враховують зовнішніх економічних зв’язків); відкриті (враховують їх); еколого-збалансовані (враховують вимоги екологічної безпеки довкілля)
|
4
|
За повнотою охоплення економічних суб’єктів
|
прості; складні
|
5
|
За характером відображення фактора часу
|
статичні; динамічні
|
6
|
Критерії аналізу досягнення кінцевих результатів
|
рівноважні; нерівноважні; структуралістські (рівновага є результатом перерозподілу доходів); збалансовані
|
7
|
За метою дослідження
|
поточні; управлінські; прогностично-стратегічні
|
Мета, функції і завдання національної економіки
Прийнято вважати, що мета ринкової економіки - одержання максимального прибутку. Для підприємства на мікрорівні це дійсно так.
У макроекономіці, мезоекономіці та національній економіці цілі, що стоять перед суспільством, державою, урядом, є більш загальними.
При цьому розрізняють глобальну мету - досягнення найбільш повного задоволення матеріальних і соціокультурних потреб людей, забезпечення всебічного розвитку особистості і суспільства.
Менш глобальні цілі, або цілі другого рівня, які забезпечують досягнення вищої мети, визначаються тими конкретними економічними проблемами, які встають перед кожною державою або кожною національною економікою.
Нерідко сукупність цих цілей називають «магічним п'ятикутником», до якого входять:
стійке економічне зростання національної економіки (причому як абсолютне, так і відносне);
забезпечення повної зайнятості населення;
стабілізація цін;
бездефіцитний держбюджет;
рівновага платіжного балансу.
Чому цей п'ятикутник є магічним? Насамперед тому, що він скоріше є ідеальним, ніж реальним. Ринок вирішує основні проблеми людини: звільняє її від дефіциту, дає можливість створити відносно забезпечений рівень життя. Ринок є необхідною, але все-таки недостатньою умовою для розвитку й процвітання суспільства, тому що він має такі недоліки:
тенденцію до монополізації;
диференціацію доходів, що перевершують оптимальний рівень, отже, породження соціальних катаклізмів;
циклічність економіки;
загрозу екології.
Для того, щоб задовольнити вимоги розвитку національної економіки мають бути виконані такі умови:
1. Досягнення економічної незалежності. Однак міжнародний поділ праці робить національні економіки взаємозалежними, тобто у цих умовах економічна незалежність означає:
- можливість державного контролю національних ресурсів;
- одержання такого рівня ефективності виробництва і якості продукції, що забезпечить її конкурентоспроможність і дозволить брати участь у світовій торгівлі на належному рівні, коопераційних зв'язках, а також обміні новітніми науково-технічними результатами;
Досягнення стабільності й стійкості національної економіки. Це припускає захист власності у всіх її формах, створеная надійних умов і гарантій для підприємницької активності, стримування факторів, здатних дестабілізувати ситуацію (боротьба з кримінальними структурами в економіці, недопущення серйозних розривів у розподілі доходів, що може викликати соціальні потрясіння).
Здатність національної економіки до саморозвитку й прогресу, що особливо важливо в сучасному світі, який динамічно розвивається. Для цього необхідно створити сприятливий клімат для інвестицій і інновацій, модернізувати виробництво, підвищити професійний, освітній і загальнокультурний рівень працівників.
Як сфера наукового пізнання, національна економіка виконує такі функції:
1. Теоретико-пізнавальна (гносеологічна) – пізнання економічних явищ і процесів з метою обґрунтування нових тенденцій та моделей у розвитку національної економіки.
2. Виховна та світоглядна – виховання національної свідомості населення, підвищення рівня національної економічної культури та адекватного економічного світогляду.
3. Практична (прикладна) – розробка практичних рекомендацій на основі здійснення аналізу та оцінки різних фінансових, господарських та організаційно-управлінських явищ у національній економіці, що дає змогу підвищувати якість економічних та управлінських рішень.
4. Прогностична – оцінка сучасної економічної кон’юнктури та передбачення стратегічного розвитку різних секторів та сфер національної економіки, виходячи з критеріїв екзогенного та ендогенного характеру.
Основним завданням вивчення національної економіки є вивчення основних економічних, соціальних та екологічних факторів та сил, які формують стійкий рівень зростання та сталого розвитку національної економіки.
Передумови для забезпечення високого рівня розвитку національної економіки:
1) поглиблення територіального суспільного поділу праці, який сприяє розвитку нових галузей і секторів економіки;
формування системи державного регулювання економіки, яка повинна забезпечувати розвиток нових галузей, які відповідають інноваційній моделі;
створення сприятливого інституційного середовища для розвитку підприємницької діяльності.
Критерії ефективного функціонування національної економіки:
рівень економічного зростання, який визначається не тільки на основі кількісних, але і якісних параметрів;
рівень безробіття;
рівень економічного добробуту кожного громадянина і відсутність поляризації між сукупним попитом багатих і бідних (наявність середнього класу);
рівень інфляції;
рівень екологічного та соціального добробуту.
До речі, у 2010 р. рівень доходу на душу населення в Україні становить 283$, в Польщі -1070 $, в Чехії – 1334 $, Венгрії – 1111 $, Естонії – 1045 $, Латвії – 834 $, Росії – 698 $, Румунії – 611 $, Білорусії – 409 $, Франції – 2280 євро (джерело: www.rb.com.ua).
ефективність виробничої сфери в системі національної економіки;
детінізація національної економіки (шляхом формування ефективного правового поля); жорстке регулювання; покращення економічного середовища (оподаткування, державне датування, питання диференціації тощо) та організаційно-управлінського середовища.
Структура і показники національної економіки
Структура національної економіки
Сутність національної економіки полягає в тому, що вона являє собою складну систему національного і суспільного відтворення держави, у якій між собою взаємозв’язані галузі, види і форми суспільної праці, що склалися в результаті тривалого історичного еволюційного розвитку конкретної країни. Вплив на особливості національної економіки виявляють історичні, культурні традиції, географічне положення держави, її роль у міжнародному поділі праці і т.д.
В. В. Леонтьєв визначає національну економіку як систему, здатну до саморегуляції, що складається з різних видів діяльності.
Структурний аналіз національної економіки, за словами його основоположника Р. Бару, дозволяє провести більш повний і всебічний аналіз економічних процесів. Виходить він з того, що структура є способом упорядкування різних одиниць в економіці й формування між ними органічної взаємодії. Існують два види структури національної економіки:
1) економічні структури, що визначають функціонування економічних одиниць національної економіки. Вивчення характеру взаємозв’язків між ними становить інтерес, тому що вони визначають сутність національної економіки;
2) неекономічні структури, що визначають функціонування неекономічних одиниць – культуру, освіту і т. д. Їх аналіз становить інтерес тільки в тій мірі, у якій ці одиниці й взаємозв’язок між ними впливають на функціонування національної економіки.
Ф. Перу вважає, що структура національної економіки відрізняється пропорціями й відносинами між її складовими частинами. Пропорція – це значення підданої аналізу одиниці національної економіки стосовно інших. Відносини – це відносно стійкі зв’язки між одиницями національної економіки, здатні до зміни і збереженню.
Ж. Ломм пропонує протилежне значення структури національної економіки. Це стійкі відносини між одиницями національної економіки, що визначають сутність національної економіки в часі й просторі.
Я. Тінберген вважає важливим проведення структурного аналізу економіки, тому що він дозволяє визначити її сутність і зробити прогноз майбутнього стану й розвитку, при цьому виходить із наступних особливостей структурного аналізу національної економіки:
1) він дозволяє більш повно пояснити процеси, що протікають у національній економіці;
2) він дає можливість на підставі даних, отриманих у результаті проведення структурного аналізу, виробити більш ефективну й результативну національну економічну політику, яка буде більш гнучкою, адаптованою і актуальною.
Основу національної економіки складають галузеві й міжгалузеві комплекси, підприємства, організації, домашні господарства, які об'єднані в єдину систему економічними відносинами й виконують певні функції в суспільному розподілі праці щодо вироблення товарів і послуг.
Національна економіка містить такі сфери: матеріальне й нематеріальне виробництво, а також невиробничу сферу.
Стрижнем національної економіки є матеріальне виробництво, тому що саме тут створюються необхідні для суспільства засоби виробництва й предмети споживання. У матеріальне виробництво входять: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок, сфера послуг.
Підприємства матеріального виробництва поділяють на дві групи:
виготовлення засобів виробництва (група «А»);
виробництво предметів споживання (група «Б»).
Нематеріальне виробництво - це наука й наукове обслуговування, культура, освіта, охорона здоров'я.
Невиробнича сфера - це оборона країни, судові й юридичні органи, релігійні й громадські організації.
Структура національної економіки являє собою стійкі кількісні співвідношення між різними її складовими частинами.
Розрізняють: відтворювальну, соціальну, галузеву, територіальну структури; інфраструктуру господарства, структуру зовнішньої торгівлі, а також тіньовий сектор економіки.
Згідно з відтворювальною структурою національну економіку поділяють таким чином:
домашні господарства як основні споживачі національного доходу й постачальники робочої сили;
підприємства як виробники необхідних для суспільства благ;
держава, що регулює процеси в суспільстві і управляє ними.
Відповідно до соціальної структури національну економіку поділяють на сектори як сукупності соціально-економічних одиниць, об'єднаних певними соціально-економічними відносинами, за групами підприємств, групами населення, видами праці та власності.
Згідно з галузевою структурою національну економіку поділяють на галузі - якісно однорідні групи господарських одиниць, щб виконують у процесі суспільного виробництва однакові за соціально-економічним змістом функції, наприклад авіабудування.
Територіальна структура визначається розміщенням продуктивних сил на території країни і означає розподіл національної економіки на економічні регіони, наприклад, Донбас - вугільний регіон, Карпати - лісовий, Крим - рекреаційний.
Інфраструктура народного господарства містить галузі, що обслуговують виробництво. До них відносять: транспорт, енерго-, водо- і газопостачання, зв’язок, біржі, фінансові установи.
Структура зовнішньої торгівлі характеризується співвідношенням різних експортних й імпортних товарних груп.
Світовий досвід показує, що при становленні ринкової економіки в структурі країн відбувається ряд змін:
зменшується частка державних суб'єктів господарювання;
зростає питома вага підприємницьких структур;
- поширюється сфера послуг.
Більшості структур національних економік властиві такі стійкі тенденції розвитку:
Зростання технічного рівня виробництва, що виявляється у підвищенні фондоозброєності праці, яке призводить до збільшення обсягів виробничих фондів відносно кількості працюючих.
Випереджальний розвиток електроенергетики, машинобудування, хімічної, приладобудівної, електронної та інших наукомістких галузей.
Збільшення частки невиробничої сфери порівняно з галузями матеріального виробництва.
Прискорений розвиток обробної промисловості порівняно з видобувною.
Розширення участі в міжнародному розподілі праці, що виявляється в більш швидкому збільшенні зовнішньоторгівельного обороту відносно зростання виробництва в країні.
При взаємодії й взаємозв'язках структурних елементів національної економіки створюються умови для безперервного продовження, поновлення й повторення економічних процесів, тобто для їхнього відтворення (простого - повторення виробництва в колишніх масштабах, розширеного - у збільшеному розмірі, звуженого - у скороченому обсязі).
Показники національної економіки
Результат діяльності національної економіки визначається рядом показників, що об'єднуються в систему національних рахунків (СНР). Така система - це спосіб упорядкування інформації про економічну діяльність господарських суб'єктів. СНР - це комплекс балансових таблиць у формі бухгалтерських рахунків.
Основні показники, що характеризують стан національної економіки, згідно з СНР можна поділити на кілька груп.
До першої групи показників, що характеризують загальнонаціональний розвиток виробництва, відносять національне багатство, сукупний суспільний продукт (ССП), кінцевий суспільний продукт (КСП), національний дохід (НД), валовий національний дохід (ВНД), валовий внутрішній продукт (ВВІІ), чистий національний дохід (ЧНД), чистий внутрішній продукт (ЧВП), особистий дохід (ОД).
До другої групи показників, що характеризують використання виробничих фондів, а також матеріальних і сировинних ресурсів, відносять:
виробничі фонди і їх структуру;
коефіцієнти відновлення й вибуття виробничих фондів;
фондовіддачу, фондомісткість.
Тут, з одного боку, наявність виробничих фондів і матеріальних ресурсів визначають економічний потенціал країни, її економічні можливості, а з іншого боку, рівень використання ресурсів свідчить про ступінь реалізації наявних можливостей.
Третя група показників відображає трудові витрати й рівень зайнятості робочої сили у сферах виробництва. На основі аналізу показників цієї групи держава має можливість стимулювати розвиток трудомістких галузей у тих районах, де є надлишок робочої сили, матеріаломістких - у районах з багатими матеріальними ресурсами, застосовувати при наявному дефіциті робочої сили відповідні заходи щодо зниження рівня безробіття.
Четверта група показників дозволяє визначати фінансові можливості країни, формувати й використовувати грошові доходи, аналізувати вплив інфляції на рівень зарплати, цін, процентних ставок.
Стан національної економіки аналізують за допомогою набору макроекономічних показників, які часто називають макроекономічними індикаторами. Більшість з них беруть із СНР.
Ці індикатори можна поділити на такі групи:
1) перша група - це провідні індикатори:
а) динаміка ВВП, тобто агреговане зростання (скорочення) сфери матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво) й сфера послуг (торгівля й транспорт)),
б) макроекономічні індикатори - безробіття, динаміка інвестицій, які тісно пов’язані з динамікою ВВП. Швидке або повільне збільшення ВВП супроводжується відповідним зміненням доходів населення;
2) друга група - це фінансові індикатори - відображають стан справ у фінансовому секторі, а саме: рівень інфляції, розміри дефіциту бюджету, розміри й динаміка грошової маси, індекси фондового ринку, дисконтна ставка;
3) третя група - це зовнішньоекономічні індикатори: сальдо зовнішньої торгівлі, сальдо платіжного балансу, обмінний курс національної валюти.
5. Основні моделі економічних систем
Економічна система - це особливим чином упорядкована, скоординована система взаємозв'язків суб'єктів національної економіки.
Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, задача якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи й методи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів. Функціонує ця система за допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, податки, планування.
Економічна система - це комплекс економічних інститутів, набір яких однаковий для будь-якої системи [6].
Економічна система характеризується цілісністю, організованістю, керованістю, цілеспрямованістю.
Економічні системи суспільства мають кілька класифікацій. Розглянемо їх.
За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):
- первіснообщинний лад – економічна система первісної общини ґрунтувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах усієї общини в цілому. Через цю економічну систему пройшли усі суспільні утворення, проте з різною тривалістю часового лагу;
- рабовласницький лад – рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Ця система була притаманні не всім суспільним утворенням. Так, у Греції, Китаї, Римі рабовласницький лад відрізнявся за свою суттю – у Греції система рабовласницького ладу, наприклад, була більш демократичною, ніж у Китаї. Деякі народи оминули стадію рабовласницького ладу, наприклад, слов’янські народи від стадії первісного суспільства перейшли до феодалізму;
- феодалізм – розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Працівник виступає як суб’єкт власності (має певний наділ, знаряддя праці) і як об’єкт власності (змушений відпрацьовувати повинність). Також був притаманний не всім суспільствам і мав свої відмінності;
- капіталізм - здійснюється купівля-продаж робочої сили, стрімко розвиваються ринкові відносини, бартер замінюється товарно-грошовим обміном. У різних країнах поширювався різними темпами;
- соціалізм – усуспільнена власність на засоби виробництва та результати праці, рівний розподіл національного багатства, відсутність антагоністичності у взаємовідносинах продуктивних сил і виробничих відносин, всебічний розвиток продуктивних сил суспільства.
За структурно-управлінським аспектом розвитку економіки: економічна система розглядається як соціально створений механізм для прийняття економічних рішень у всіх сферах суспільного виробництва – власне виробництво, обмін, споживання, розподіл. Тобто економічні системи розрізняються за структурою господарського механізму: ринкова економіка, неринкова економіка.
Інституціональний напрям розглядає розвиток економічних систем та окремих типів національни х економік як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями та економічними агентами, що розвиваються під впливом економічних, політичних, соціальних, екологічних, культурних, географічних та інших інституціональних і природно-соціальних чинників.
За ступенем індустріально-економічного розвитку розрізняють до- індустріальне, індустріальне, постіндустріальне (інформаційне) суспільство. Специфіку кожного з них визначає рівень техніко-економічних відносин, провідний сектор в економіці та загальний рівень розвитку продуктивних сил суспільства. Це технократичні концепції розвитку суспільства.
Залежно від розвитку людської цивілізації (цивілізаційний підхід) розрізняють такі стадії розвитку економічних систем:
1 група – доіндустріальна (традиційна цивілізація), індустріальна цивілізація, постіндустріальна цивілізація;
2 група – традиційна (патріархальна чи авторитарна) цивілізація, ліберальна та демократична цивілізація;
3 група – постійний пошук шляхів формування єдиної світової цивілізації.
Досить цікавими є концепції циклічного розвитку суспільства або зміни цивілізацій (Л. Морган, А. Тойнбі, Н.В. Данилевський, А.М. Ковальов, Ю.В. Яковець). Згідно з цими теоріями, людство у своєму розвитку пройшло 7 стадій: неолітична, рабовласницька, антична, ранньофеодальна, передіндустріальна, індустріальна, постіндустріальна, що відповідає еволюції суспільних відносин в усіх сферах людської життєдіяльності.
Існує також класифікація економічних систем відповідно до взаємозв’язків між виробництвом і споживанням у суспільстві. Вона була розроблена К. Бюхером на початку ХХ ст. Він виділив такі типи економічних систем: замкнуте домашнє господарство, міське господарство та народне господарство, що відрізняються між собою за рівнем споживання та виробництва товарів та послуг, а також тривалістю і кількістю тих стадій, що проходять між ними [3].
Проте найбільшого поширення набула класифікація економічних систем за рівнем розвитку соціально-економічних відносин та способом координації й управління економічною діяльністю, оскільки саме ці аспекти економічного буття визначають і характеризують рівень розвитку продуктивних сил суспільства та взаємозв’язки в економіці.
За цим критерієм виділяють три основні моделі економічних систем: традиційну; ринкову; централізовано-планову (адміністративно- командну).
Особливості традиційної економічної системи:
замкнуте натуральне господарство;
безпосередній зв'язок виробництва і споживача, тому що при натуральному господарстві відсутня фаза обміну;
залежність від природних факторів;
ручна праця;
нерозвинена система поділу праці.
Централізовано-планова система характеризується:
монополією державної власності, розпорядником якої є державний апарат;
відсутністю вільних товарно-грошових відносин;
обмеженням самостійності господарюючих суб'єктів;
машинною і ручною працею.
Централізовано-планова система завдяки централізації політичної і економічної влади є ефективною в екстремальних умовах громадського життя (війни, епідемії, природні катаклізми величезної руйнівної сили).
Ринкова система відзначається:
свободою вибору;
наявністю приватної власності;
вільним ціноутворенням.
Рийкова система передбачає наявність самостійних економічних одиниць, незалежних у разі прийняття відповідальних економічних рішень, взаємодію рівноправних партнерів на основі контракту (договору), й тому її називають договірною системою. Формою економічних зв'язків у такій системі є координація, тобто узгодження дії рівноправних партнерів одного рівня. Головним мотивом економічної діяльності тут є особистий інтерес, який потребує пошуку оптимального рішення, тому ринкова система є найменш затратною.
У наш час існує багато різних моделей ринкової системи: американська, японська, шведська та інші. Названі моделі - результат природного історичного розвитку цих країн за конкретних зовнішніх і внутрішніх умов. Тому в Україні має бути побудована своя, українська, модель ринкової економіки, яка б враховувала національні особливості розвитку економіки.
6. Чинники ефективного розвитку національної економіки
Фактори, що впливають на формування національної економіки України, поділяють на об'єктивні й суб'єктивні.
До об'єктивних факторів відносять:
розвал Радянського Союзу і розрив традиційних економічних зв'язків;
значну сировинну і енергетичну залежність від інших країн;
деформовану, нераціональну неефективну структуру національного господарства (високомонополізовану, мілітаризовану економіку з потужним індустріальним потенціалом, що важко піддається структурній перебудові);
ресурсомістке витратне виробництво;
значну залежність від іноземної допомоги;
важкі наслідки Чорнобильської аварії;
велику долю виробництва, що знаходиться в тіньовій сфері.
На формування національної економіки України впливають такі суб'єктивні фактори:
повільний хід ринкових перетворень;
непідготовленість уряду і населення до реформування, важкий і хворобливий процес адаптації до нових економічних умов;
- непогодженість відносин між законодавчою та виконавчою владами;
самоусунення держави від виконання регульованих функцій, помилки і прорахунки уряду;
недостатня кількість кваліфікованих фахівців (тобто відсутність команди реформаторів);
політична нестабільність;
зростання соціальної напруженості, величезна диференціація доходів, зубожіння значної частини населення;
український менталітет (соціально-психологічні особливості нації, які полягають в консерватизмі, обережності, надмірній терпимості, надії на чиюсь допомогу).
Слід створити умови, які забезпечать успішне реформування національної економіки України:
формування реальної ідеї національного розвитку;
наявність єдиної програми перетворень, політичної волі і команди реформаторів;
швидке (наскільки можливо) реформування;
економічна лібералізація (від старої бюрократичної системи до прозорих ринкових відносин) і дієздатний уряд;
єдність і консолідація всього суспільства - національна еліта як провідна сила нації стосовно
захисту національних інтересів України покликана забезпечувати
постійний взаємозв'язок та гармонію між потребами громади
та розвитком економічних процесів, між поступом ринкових
відносин та державним регулюванням, між бізнес-середовищем
та соціальним захистом населення, між регіональним розвитком
та екологічною безпекою жителів цих регіонів;
забезпечення еквівалентності української економіки із зовнішнім економічним середовищем. Йдеться про врахування системи ризиків, що обумовлені сучасними глобалізаційними процесами в світовій економіці та запобігання негативним ризикам для національної безпеки держави, що можуть виникати зі сторони транснаціональних корпорацій (ТНК);
забезпечення високого соціального добробуту і соціального захисту населення;
необхідність екологічної збалансованості національної економіки, що полягає у всебічній екологізації та дотриманні вимог екологічної безпеки, а також економічного розвитку на базі екологічних імперативів;
якнайшвидше впровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки.
Контрольні питання до теми 1
Розкрийте суть терміну «національна економіка».
Назвіть умови виникнення і розвитку національної економіки.
Які ознаки характеризують національну економіку?
Що означає поняття «національний суверенітет»?
Що включає поняття «ресурсно-виробничий потенціал»?
Що є об'єктом дослідження національної економіки?
Назвіть методи дослідження національної економіки.
За якими критеріями здійснюється класифікація макромоделей національної економіки?
Назвіть глобальну мету та цілі другого порядку розвитку національної економіки.
Які мають бути виконані умови задля задоволення вимог розвитку національної економіки?
Які функції виконує національна економіка як сфера наукового пізнання?
Назвіть передумови забезпечення високого рівня розвитку національної економіки.
Які ви знаєте критерії ефективного функціонування національної економіки?
Розкрийте зміст поняття «національна економіка» за В.В. Леонтьєвим, Р. Бару, Ф. Перу, Ж. Ломмом, Я. Тінбергеном.
Які сфери включає національна економіка?
Назвіть види структури національної економіки та розкрийте їх зміст.
Назвіть групи показників, що характеризують рівень розвитку національної економіки.
Надайте характеристику основним моделям економічних систем.
Назвіть об'єктивні та суб'єктивні чинники розвитку національної економіки.
Які умови здатні забезпечити успішне реформування національної економіки України?
|