|
|
Скачати 5 Mb.
|
|
Тема 7. Державність і державне регулювання національною економікою 1. Суть та причини державного управління економікою. 2. Роль, завдання та функції держави в ринковій економіці. 3. Форми та методи державного регулювання національної економіки. 4. Особливості державного регулювання економіки України. Основні терміни та поняття: суспільні блага, зовнішні ефекти, конкурентна ринкова середа, монополія, економічні цикли та кризиси, економічна політика держави, державне регулювання, ринкове саморегулювання, власність, приватизація, амортизаційна політика, грошово-кредитне регулювання, державний борг, грошова емісія, державне регулювання цін, інфляція, державний економічний контроль 1. Суть та причини державного управління економікою Сучасний ринковий механізм не в змозі вирішити усі проблеми економічного зростання. Вже в умовах вільної конкуренції значна частина продуктивних сил переростає рамки класичної приватної власності, а держава вимушена брати на себе перетворення структури економіки: залізниць, пошти, телеграфу і так далі. Посилення міждержавної інтеграції на основі розподілу праці призводить до переростання загальних економічних інтересів за національні межі, формування нових соціально-економічних проблем, пов'язаних з обороною, наукою, регулюванням соціальних стосунків, відтворенням робочої сили, екологією та інше. В умовах формування ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількості не тільки малих та середніх підприємств, але й домінуванням монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання є необхідним механізмом макроекономічного регулювання. Держава повинна створити однакові стартові умови для розвитку суб'єктів господарювання різних форм власності, а також забезпечити умови конкуренції між ними. У сучасний період система національної економіки передбачає заходи держави, спрямовані на створення сприятливих умов формування та розвитку підприємницької діяльності через здійснення відповідних нормативно-правових та інституційних перетворень. Держава виконує функції контролю за економічною діяльністю: видає закони, спрямовані проти фальсифікації продуктів, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального ат залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встановлення мінімуму та максимуму цін, громадські роботи, національну оборону, національне та місцеве оподаткування, реалізацію постанов про мінімум заробітної плати, регулює зональні ціни. Необхідність державного втручання у функціонування ринкової економіки обумовлена наступними моментами: - наявністю збоїв в механізмі функціонування ринкового господарства; - необхідністю пошуку ефективніших варіантів (окрім ринкових) задоволення потреб в громадських благах; - необхідністю вирівнювання зовнішніх ефектів, викликаних нездатністю ринкового господарства в певних ситуаціях вирішувати завдання розвитку економіки та її складових. Сферами державного втручання в ринкову економіку є: - конкурентне ринкове середовище; - економічні цикли; - кризи на мікроекономічному рівні; - малозабезпечені та соціально незахищені групи населення. Таким чином державне регулювання економіки є системою заходів законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, які здійснюються органами державної влади та громадськими організаціями в цілях стабілізації і розвитку економіки, пристосування існуючої системи до змінюваних умов. Або, державне управління національною економікою - ця дія держави на діяльність господарюючих суб'єктів та ринкову кон'юнктуру в цілях забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму. Це - складний процес, що включає процедуру розробки економічної політики, обґрунтування її положень, вибирання засобів і методів її проведення. По об'єкту дії державне управління національною економікою означає діяльність по регулюванню трьох взаємозв'язаних частин відтворювального процесу: регулювання ресурсів, регулювання виробництва, регулювання фінансів. Зміст державного управління національною економікою визначається цілями, що стоять перед державними органами, а також засобами і інструментами, які має в розпорядженні держава при проведенні економічної політики. Генеральною метою державного управління національною економікою є зміцнення і вдосконалення існуючого соціально-економічного ладу, адаптація його до умов, що змінюються. Факторами які зумовлюють необхідність державного регулювання національної економіки, є:
В умовах ринкових стосунків державне управління національною економікою включає також: інформування учасників ринку про стан економіки країни і перспективи її розвитку; обґрунтування найважливіших пунктів економічної політики, яку мають намір проводити державні органи влади у рамках цього етапу розвитку економіки; заходи по розвитку державного сектора економіки. Регуляторна політика держави має здійснюватись на основі дотримання наступних вимог: 1) відповідність національним інтересам держави та економічній та екологічній безпеці національної економіки; 2) забезпечення рівних умов для здійснення підприємницької діяльності; 3) підтримка вітчизняного виробництва і товаровиробника; 4) підтримка інноваційної діяльності; 5) стимулювання розвитку тих суб'єктів господарювання, які реалізують науково-технічний прогрес у державі; 6) підтримка розвитку експортного потенціалу держави та стимулювання покращення його структури. Які завдання на шляху вдосконалення державного регулювання національної економіки? 1) зниження соціальної ціни ринкового реформування національної економіки та забезпечення соціального добробуту населення; 2) пошук внутрішніх резервів економічного прогресу у державі; 3) пошук нових ефективних механізмів розвитку екологічно збалансованої національної економіки; 4) створення передумов для збільшення попиту на інновації та розвитку виробництва наукомісткої продукції; 5) створення сприятливого середовища для інвестицій, підприємництва та розвитку виробничої сфери. 2. Роль, завдання та функції держави в ринковій економіці Досвід економічного розвитку наочно продемонстрував, що для нормального функціонування ринок потребує створення адекватної інституціональної бази як системи прав власності, юридичних інститутів та політичних механізмів ухвалення рішень - усього, що може називатися «громадянським суспільством» та складає необхідне середовище для функціонування ринкових агентів. Ринки припускають наявність певних прав власності, системи законів та правил, забезпечуючи передачу цих прав. Контрактне право створює середовище ринкових угод, в ході яких здійснюється розміщення виробничих ресурсів і благ по напрямах використання. Довгий час цим обмежувалася роль держави в економіці. Глибокі зміни у стратегії держави в ринковій економіці настав на початку XX ст., коли доля державних витрат в національному продукті в найбільш розвинених країнах змінилася. Упродовж останніх років сталося багатократне збільшення об'єму ВВП, та забезпечило ще більший реальний ріст економічної потужності держави. Це викликало небачений ріст ролі держави в ринковій економіці. На відміну від планового господарства, ринкова система - саморегульована цілісність, яка довгий час існувала та розвивалася без будь-якого регулювання. Необхідність макроекономічного регулювання зовсім не «виростає» з природи господарюючого суб'єкта в умовах ринку або характеру виробничих зв'язків. Аналізуючи зростаючу роль держави на макрорівні, економісти дотримуються двох діаметрально протилежних точок зору. Одна виходить з того, що усвідомлена макроекономічна політика - благо для економіки, інші бачать в ній наслідок корисливих інтересів бюрократії. Обидва підходи не заперечують необхідності та об'єктивної обумовленості зростаючої ролі держави в ринковій економіці, але по-різному бачать витоки цього процесу. Згідно з першою точкою зору, саморегульований ринок не може призвести до значних економічних результатів. Причиною є «провалля координації», оскільки конкуренція часто заважає приймати такі рішення, які сприяли б ефективній роботі ринку. Дж. Кейнс першим звернув увагу на прояв цього провалу: невідповідність між рішеннями домашніх господарств про заощадження та рішеннями фірм про інвестиції. Він показав, що існують умови, при яких ринок не в силах вийти з нерівноважного стану, при якому економіка функціонує на рівні набагато нижче потенційного. Оскільки, згідно з Кейнсом, проблема полягає у порушенні роботи координуючого механізму фінансового ринку, рішення її знаходиться на рівні фінансового ринку в цілому, тобто макроекономічному. Кейнс звернув увагу на те, що гроші являються, передусім, громадським інститутом, відповідальність за нормальне функціонування якого лежить на державі. Золотий стандарт виявився не є найбільш досконалою формою грошового обігу, як здавалося тоді багатьом, а архаїчною системою, існуючою за недостатнього розвитку грошового обігу. Зрозуміння ролі держави у формуванні макроекономічного клімату торкнулося не лише сфери грошового обігу та кредиту. Питання державного бюджету та державного боргу був представлений в роботах кейнсіанців як потужний засіб дії на сукупний попит та економічний цикл. Ефект від бюджетно-податкових заходів багаторазово посилюється при поєднанні з відповідною кредитно-грошовою політикою. В сукупності бюджетні та грошові важелі дозволяли сподіватися якщо не на повну ліквідацію циклічності економіки, то, принаймні, на запобігання «великим» кризам та депресіям. Згідно з другою точкою зору, державна бюрократія має тенденцію до розростання, часто обґрунтувавши свої прагнення недосконалістю економічного механізму, що призводить до витіснення приватної економічної активності, появи тіньового сектора економіки і наростання корупції. З цієї точки зору, чим менше державний сектор, тим краще. Нова консервативна парадигма не заперечує самої необхідності макроекономічної політики, її грошово-кредитного та бюджетно-податкового інструментарію. Змінилася її мета: якщо кейнсіанці прагнули добитися найбільшої дії на економіку і закликали до максимальної оперативності у відповідь на поточні коливання економічної кон'юнктури, консерватори в главу кута поставили передбачуваність економічної політики, її незмінність. На їх думку, це забезпечувало б адаптацію економічних суб'єктів до діяльності держави по регулюванню ринкового господарства на макрорівні, полегшувало процес планування та створювало стабільні параметри макросередовища, що потім закріплювалися в господарських планах мільйонів суб'єктів економіки. Критичний підхід до макроекономічної політики супроводжується спробами скоротити залученість держави в мікроекономічні процеси. Активно проводиться приватизація підприємств, дерегулювання багатьох галузей; досить істотно були знижені перешкоди вільної торгівлі на світовому ринку. Багато в чому це змусило переосмислити роль держави в економіці, по-новому подивитися на ефективність державного управління та необхідність державного втручання у виробництво і реалізацію багатьох видів товарів і послуг. Усі форми втручання держави в економіку утворюють цілісну систему. Кожна модель державного управління національною економікою є певним поєднанням елементів та реалізується у вигляді комплексу заходів економічної політики і відповідних державних інститутів, розробляючи та реалізуючи ці заходи. Між різними напрямами економічної політики повинна здійснюватися координація. Недостатній облік взаємовпливу різних заходів економічної політики може істотно обмежити ефективність конкретних заходів : наприклад, заходи по скороченню дефіциту державного бюджету що не здатні привести до істотного скорочення інфляції, якщо вони не супроводжуються контролем над грошовою масою та жорсткою кредитною політикою центрального банку. Держава та ринок визначають напрям, в якому розвиваються економічні процеси. Об'єми регулюючих функцій, що виконуються державою і ринком, час від часу міняються. Головними чинниками таких змін є рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтація країни, характер історичного етапу, на якому знаходиться суспільство, його соціальна структура, національні особливості та ін. У тих країнах, де порушувалася гармонія взаємодії ринку та держави, починалася глибока криза. Якщо взагалі відкидається ринок, логіка економічних процесів приводить таку державу до повної стагнації. Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних потрясінь. Весь західний світ у зв'язку з такою практикою пережив в 1929-1933 гг. часи «великої депресії» та зробив відповідні висновки, створивши систему державного економічного регулювання. З виникненням держави складається сфера його економічної діяльності. «Видима рука» уряду повинна регулювати "невидиму руку" конкуренції, про яку писав А.Сміт. В цілому держава реалізує політичні і соціально-економічні принципи співтовариства громадян. Воно бере участь у формуванні мікро- та макроекономічних процесів. Тому знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням - одне з ключових завдань, яке сьогодні стоїть перед українською державою. Перехід до ринку, економічні реформи не можуть бути для України самоціллю. Особливістю для України є те, що становлення ринку і інститутів національної держави співпало за часом. У цих умовах внаслідок слабкості молодої держави існує загроза деформації ринкових структур. Тому час вимагає створення тих інститутів держави, які компенсують негативні, побічні наслідки функціонування ринку. Це інститути планування, забезпечення економічної безпеки, соціального страхування та пенсійного забезпечення, дотримання гарантій на освіту, охорону здоров'я, права на працю, захист інтересів споживачів та ін. Крім того, активної державної підтримки вимагають більшість підприємницьких структур, які залишаються слабкими, особливо у виробничій сфері. У країні низька ділова активність, несприятливий інвестиційний клімат, фіскальна податкова система. Без подолання цих явищ не буде дієздатного ринку. Україна повинна формувати таку національну модель ринку та державного регулювання економіки, яка враховувала б її історичні реалії, а так само сучасний світовий досвід. Завдяки розвитку інституціональної теорії установилося розуміння того, що соціальна система не може бути зведена до економічної системи, так само, як до політики, культури або моралі. Визнання взаємозалежності різних сторін життєдіяльності суспільства веде до розуміння його системної природи. Виходячи з цього, слід розглядати механізм регулювання національної економіки як такий, що формується під впливом певного набору інституціональних чинників. Сучасне суспільство зустрічається з рядом економічних проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою економіки, тобто вирішення здійснюється виключно саморегулюванням. Механізм регулювання національної економіки складається з певного співвідношення механізмів державного й громадського регулювання, а також саморегулювання. Вирішальна роль у цьому процесі відводиться державному регулюванню національної економіки. Державу в цьому слід розглядати як суспільний інститут, який відображає й забезпечує реалізацію загальнонаціональних інтересів, не обмежуючись при цьому тільки сферою економіки. Участь держави й максимально припустимі межі її втручання в економіку. Діяльність держави передбачає правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової й виробничої інфраструктури, підтримку конкурентного середовища. Компенсаційна діяльність держави покликана врівноважувати недоліки або негативні наслідки ринку. Регулююча діяльність держави передбачає упорядкування економічних і соціальних відносин з метою реалізації певних цілей, що стоять перед національною економікою. Ця комплексна діяльність держави має здійснюватися на принципах:
Вплив держави на економічні процеси припускає певну логіку державного регулювання національної економіки, що полягає в послідовності заходів держави, необхідних для управління соціально-економічним розвитком країни. Ця послідовність має бути такою:
У ринкових умовах держава виконує певні функції, конкретний набір яких специфічний для кожної країни і залежить від конкретних культурних, економічних і соціальних умов. З часом вони змінюються разом з розвитком національної економіки. Відповідно, втручання в економіку не може бути хаотичним, а має бути функціональним, тобто виконувати певні функції, які безпосереднім чином коригуються залежно від проблем, що виникають в національній економіці, пов'язаних з недосконалістю ринкових механізмів, нездатністю ринку до саморегуляції по певними напрямами. Основні функції державного регулювання національної економіки:
Державне регулювання національної економіки – це свідомий вплив держави на об'єкти й процеси з метою додавання певної спрямованості й погодженості господарській діяльності всіх суб'єктів національної економіки. Об'єктами державного регулювання національної економіки є: - економічні підсистеми (економіка регіонів й областей, структура економіки, стадії відтворення);
Суб'єкти державного регулювання національної економіки поділяють на суб'єкти виконання й суб'єкти впливу. Суб'єктом виконання є сама держава і її інституціональні органи, тобто законодавчі, виконавчі, судові органи різних рівнів. Суб'єкти впливу - це суспільні й політичні об'єднання, засоби масової інформації, окремі особистості. Стратегічною, або основною, метою державного регулювання національної економіки є збереження й збільшення національного багатства в інтересах поколінь, що живуть зараз і майбутніх. До основних цілей державного регулювання національної економіки можна віднести:
Державу включає в область своєї діяльності створення механізмів, що забезпечують рівні умови для конкурентної боротьби, і штучним чином обмежує монополізацію ринку. Внаслідок того, що ринкові механізми не здатні на необхідному рівні реалізовувати усі потреби суспільства, воно безпосередньо зайняте виробництвом у необхідній кількості громадських благ. Активна участь держави у формуванні ринкових механізмів знаходиться в прямій взаємодії зі встановленням і підтримкою політичних, правових, соціальних принципів суспільства. Класичним функціями, які реалізує держава в національній економіці, являються: - формування і підтримка в актуальному стані нормативно-правової бази, що регламентує діяльність господарюючих суб'єктів. Регулювання монополізму є однією з основних областей діяльності держави, яка здійснюється для того, щоб створити конкурентні умови ціноутворення і господарської діяльності, а, кінець кінцем, щоб населення отримувало блага по мінімально можливій ціпі і максимально високої якості. Воно реалізується в двох основних напрямах. По-перше, створює нормативно-правову базу діяльності монополістів в тих галузях, де тільки така форма господарської діяльності здатна забезпечити ефективне відтворення. По-друге, забороняє діяльність монопольних утворень в тих галузях, для яких подібний режим не здатний забезпечити ефективного відтворення; - формування умов стійкого росту національної економіки, що є найважливішою передумовою функціонування держави; - штучний розподіл і перерозподіл ресурсів - національного багатства; - створення системи мінімальних соціальних гарантій, для того, щоб у кожного громадянина був мінімум ресурсів, достатніх для задоволення своїх потреб, наприклад, у формі прямої допомоги незаможним, посібників з безробіття, інвалідності, старості. Тим самим, держава запобігає можливості виникнення голоду і, як наслідок, соціальної напруженості і вибухів. Економічні функції держави в національній економіці України в умовах перехідного періоду істотним чином відрізняються від тих, які реалізують інші економічно розвинені держави. Одна з основних їх особливостей полягає в тому, що зміна режиму функціонування національної економіки, що існував раніше, відбувалася по напряму руйнування старих інститутів, а не пріоритетного створення нових. В умовах перехідної економіки держава реалізує наступні функції: - створює умови для ефективного функціонування національної економіки. При реалізації цієї функції воно направляє свої дії на мінімізацію державних витрат до межі, яка дозволяє створити режим ефективного функціонування соціальною, політичною і економічною сфер суспільства і економічних суб'єктів; - перерозподіляє ресурси - національне багатство, унаслідок завжди присутньої в національній економіці нерівномірності розподілу доходів; - регулює діяльність господарюючих суб'єктів за допомогою створення і зміни існуючої нормативно-правової бази; - стабілізує ситуацію на виконання цієї функції спрямовується значна частина державних ресурсів, і тільки після її реалізації на належному рівні можна говорити про перехід до інших функцій; - після усунення спаду та депресії держава повинна створити умови для економічного зростання. З урахуванням досвіду розвинених країн українська держава повинна узяти на себе наступні економічні функції: - впровадження державного демократичного економічного планування; - впровадження регіонального регулювання та планування шляхом укладення контрактів між державою та окремими великими підприємствами, компаніями, введення до складу керівництва останніми представників центральних, регіональних і місцевих органів влади, а також профспілок, союзу споживачів; - здійснення через центральний банк єдиної кредитно-грошової політики, при цьому доля держави у фінансово-кредитних інститутах має бути переважаючою (нині в Україні спостерігається зворотна залежність - державі належать менше 20% активів в цій сфері); - проведення раціональної регіональної політики, забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил в межах цих регіонів, а отже, усього народногосподарського комплексу; - послаблення і подолання екологічної кризи; - розвиток економічної інфраструктури (будівництво доріг, мостів, каналів) та соціальної (будівництво шкіл, учбових закладів, установ охорони здоров'я); - організація фундаментальних та перспективних прикладних наукових досліджень, прискорений розвиток науки в системі «Наука-техніка – виробництво»; - сприяння розвитку галузей, що визначають науково-технічний прогрес (ракетно-космічною, авіаційною та ін.), а також підвищенню рівня міжнародної конкурентоспроможності вітчизняного виробника; - здійснення активної структурної, амортизаційної, інвестиційної, цінової політики через національну державний кредитний - інвестиційну компанію; - створення сприятливих умов розвитку дрібних иа середніх підприємств; - здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки; - проведення антимонопольної діяльності, роздержавлення, приватизації, реприватизації, націоналізації і денаціоналізації; - забезпечення справедливого розподілу доходів та соціального захисту населення; - здійснення заходів по подоланню економічного егоїзму і паразитизму, корупції, економічної злочинності; - виконання функцій підприємця на підприємствах базових галузей з великим технологічним періодом (суднобудування, метробуд та т. п.); - програмування і прогнозування розвитку економіки; - використання позитивних сторін ринку та нейтралізація таких його негативних рис як монополістичні тенденції в економіці, руйнування довкілля, надмірна соціальна диференціація суспільства та ін. |
|
План Національна економіка. Суспільний продукт і суспільні потреби Національна економіка – це економічна й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива... |
Вища освіта в Україні» НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 3атверджено Міністерством... Н32 Національна економіка: Підручник. 3а ред проф., к е н. П. В. Круша. К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. 416 с |
|
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни “Національна економіка” напрями... Робоча навчальна програма з дисципліни "Національна економіка" / Р. М. Романінець. Донецьк: ДонДУУ, 2012. 21 с |
Структура національної економіки Національна економіка України Заключення... Макроекономіка намагається вирішити такі глобальні проблеми як інфляція, безробіття, економічне зростання. Вона розглядає проблеми... |
|
Програма вирівнювального модулю «Економіка 1» «Економіка 1» (основи ринкової економіки; основи макроекономіки) за напрямом підготовки «Економіка» і «Адміністративний менеджмент»... |
НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА Конспект лекцій Тема Перехідна економіка: ознаки, основні завдання та моделі ринкової трансформації |
|
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь... |
Теми рефератів з дисципліни «Національна економіка» |
|
1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне» Мовознавство поділяється на конкретне (часткове) і на загальне. Загальне в свою чергу поділяється ще на два підвиди – власне загальне... |
ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ З МАКРОЕКОНОМІКИ Національна економіка: особливості та проблеми її формування і розвитку в Україні |