|
|
Скачати 4.37 Mb.
|
| До циклу зараховуються: 1) виробництво кальцинованої соди, хлору, магнію. Іноді з ними поєднується виробництво цементу шляхом комплексної переробки кухонної солі, вапняку та утилізації відходів 2) одержання хлору через електроліз кухонної солі. Хлор разом з продуктом первісної переробки природного газу використовується для виробництва азотних добрив, хлорорганічних сполук (поліхлорвінілові смоли використовуються для одержання пластмас і синтетичних волокон). 9. Лісоенергохімічний цикл. Яскраво виражений у лісо-надмірних районах: Сибір, Далекий Схід і Європейська Північ у Росії, Канада, Північний Захід США, Фінляндія, Швеція, Центральноукраїнський та Західноукраїнський райони в Україні. Він включає заготівлю й механічну обробку деревини (виробництво пиломатеріалів, будівельних деталей, деревно-волокнуватих і деревно-стружкових плит); хіміко-механічну переробку вихідної сировини (виробництво целюлози, паперу, картону); хімічну переробку деревини (одержання спирту, фурфуролу, кормових дріжджів); гідроліз деревної сировини (випуск скипидару, каніфолі, оцтової кислоти). 10. Теплоенергопромисловий цикл. Характерний для регіонів, де є дешеве паливо — відкритий видобуток кам'яного та бурого вугілля (Кансько-Ачинський басейн та Кузбас у Роси, Екібастуз у Казахстані, Шаньсі у Китаї, Верх-ньосілезький район у Польщі), поклади торфу в Західноукраїнському районі у нашій країні, природного газу — в Західному Сибіру Роси. Інколи може використовуватися привезена сировина, як-от природний газ. На базі цього циклу формуються енергомісткі виробництва (у Роси одержання глинозему, соди, цементу з нефечінів Кочьського півострова з використанням енергії ТЕС). 11. Атоменергопромисловий цикл. Здебільшого він складається з двох територіальне розділених блоків: видобуток і збагачення урану в районах його покладів; функціонування АЕС та АТЕЦ у районах споживання їхньої електроенергії. Водночас реактори на швидких нейтронах переробляють уран на плутоній. Можливість розташування АЕС у потрібному регіоні завдяки абсолютній транспортабельності сировини сприяє розвитку поблизу станцій електро- й тепломістких виробництв (в Україні: виплавлення алюмінію — Запорізька АЕС; у Роси: олова — Білібінська АЕС, алюмінію й нікелю — Кольська АЕС). 12. Гідроенергопромисловий цикл. Формується у районі каскадів ГЕС (в Україні: Дніпровський каскад; Анга-ро-Єшсейський у Роси; на р. Колумбія у США). До складу ГЕПЦ увіходять електрометалургія (виробництво алюмінію, магнію, титану), електрохімія (одержання карбіду кальцію, фосфору, хлору), електротермія (абразиви, алюмо-цемент). Такі цикли притаманні в Україні Придніпров'ю (виплавлення алюмінію, нікелю, виробництво цементу й соди), для Кольського півострова у Роси (виробництво алюмінію, цементу, нікелю, фосфору), Ферганській долині (переробка поліметалевих, алюмінієвих та мідних руд). Півден-но-Східному Сибіру Роси (виробництво глинозему, виплавляння алюмінію та олова, переробка молібденових та поліметалевих руд); вони є також у Норвегії, Канаді, Франції. 13. Машинобудівний цикл. Характерний для добре освоєних районів, що мають кваліфіковану робочу силу (у нашій державі: Донбас, Придніпров'я; для Європейської частини Роси; для Тихоокеанського поясу Японії; Північного Сходу США). Серед галузей виокремлюються верстатобудування, транспортне машинобудування, приладобудування, електро- й радіотехнічне машинобудування У нашому Примор'ї сформовані потужні цикли на базі океанічного машинобудування (Одеса — Миколаїв — Херсон — Іллі-чівськ, Севастополь — Феодосія — Орджонікідзе, Керч — Маріуполь). Ці цикли обіймають суднобудування, виробництво контейнерів та іншого обладнання для океанічного машинобудування. 14. Текстильно-про мисливий цикл. Орієнтований переважно на споживача, хоч іноді розташовується у районах вирощування сировини (льон, шовкові кокони). Він розвинутий у містах України, а також у Середній Ази та в Центральному економічному районі Роси — навколо Іваново та Орєхово-Зуєво, на півночі Франції, в Ельзасі (ФРН), Південних штатах США: Джоржії, Південній та Північній Кароліні. Включає первинну обробку сировини, прядіння, ткацтво, викінчування тканин, виробництво готових виробів. Територіальне він пов'язаний з машинобудуванням у давно освоєних районах; іноді до нього зараховується шкіряне та взуттєве виробництво. 15. Рибопромисловий цикл. Характерний для Примор'я; складається з двох блоків: стаціонарного (рибозаводи, рибокомбінати, суднобудівні й судноремонтні підприємства, рибні порти, сітков'язальні фабрики) та акваторіально-мігруючого (риболовецькі флотилії, судна, пересувні переробні комплекси). Цей цикл прив'язаний до найбільших рибних портів: в Україні — Іллічівськ, Севастополь, Керч, у Роси — Мурманськ, Владивосток; в Японії — Момбецу, Кусиро, Хатинохе та інші; у Франції — Ла-Рошель, Лорьян. 16. Індустріально-аграрний цикл становить ядро спеціалізованих АПК: зернопромислового, бурякоцукрового, маслобійножирового, плодоовочепромислового, м'ясопро-мислового, молокопромислового. До циклу залучаються як галузі, що забезпечують АПК продукцією рослинництва й тваринництва, так і переробні підприємства, сільськогосподарське машинобудування, хімічний захист рослин тощо При переробці волокнистої сировини та шкір цей цикл взаємодіє з текстильно-промисловим. 17. Гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл. Характерний для районів зрошуваного землеробства (в Україні: Причорномор'я, Приазов'я, Півшчнокримська зрошувальна система; в інших країнах: Ферганська долина, зона Каракумського каналу в Середній Ази, Поволжя) і осушуваних земель (Полісся). Крім гідромеліоративних систем і продукції сільського господарства, що одержується на зрошуваних та осушуваних землях, до циклу зараховується машинобудування й будівельна промисловість для гідротехнічних споруд. 18. Індустріально-будівельний цикл часто-густо має підпорядкований характер і є відгалуженням поважніших циклів (1, 2, 6, 8). Його репрезентує виробництво бетонних і залізобетонних виробів, стінових блоків тощо. Він орієнтований на споживача й включає машинобудування для будівельної промисловості. У ньому часто використовується і вторинна сировина хімічної, паливної промисловості, металургії тощо. 2.4. ТЕРИТОРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧІ Й ПОРТОВО-ПРОМИСЛОВІ КОМПЛЕКСИ, НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНІ ЗОНИ З удосконаленням територіальної організації продуктивних сил, збільшенням масштабів виробництва і концентрації його на території зростає кількість великих міжгалузевих і міжрегіональних проблем, розв'язання яких традиційними методами неможливе або не забезпечує потрібного ефекту. Створення територіально-виробничого комплексу (ТВК) безпосередньо пов'язане з реалізацією довготермінових цільових регіональних проблем М. Колосовський першим дав наукове визначення ТВК Під ТВК вчений розумів економічне (взаємозумовлене) сполучення підприємств в одному промисловому фокусі або цілому районі, що забезпечує певний економічний ефект за рахунок вдалого (планового) добору підприємств згідно з природними та економічними умовами, з його транспортним та економічно-географічним розташуванням. Поняття ТВК вияскравлювало зміст економічного району. Економічний район розглядався на лише як ланка у народногосподарському ланцюгу, що виконує вузьку й виокремлену роль, але і як велика територіально-виробнича система, що має потужний ресурсний потенціал і здатна самотужки розв'язувати важливі господарські проблеми, скеровані на підвищення ефективності суспільного виробництва. Таким чином, враховуючи роль і місце ЕПЦ у формуванні ТВК, можна виокремити п'ять таких типів: 1) ТВК переробної промисловості з переважанням машинобудівного та текстильно-промислового ЕПЦ. Такі комплекси властиві високорозвинутим регіонам України, Західної Європи, Європейської частини Роси, США. Іноді такі ТВК можуть формуватися і в інших районах, що зумовлюється сировинним фактором (Середня Азія, Закавказзя, нові індустріальні країни Ази). Тут вони поєднуються з гідромеліоративним та промислово-аграрним циклом; 2) ТВК гірничо-металургійної промисловості спирається на три ЕПЦ: пірометалурпйного чорних металів, піроме-талурпйного кольорових металів, рідкометалохімічного Базою їхнього формування є великі поклади руди (в Україні: Придніпровський; за рубежем- Рурський в ФРН, КМА, Братсько-Усть-Ілімський, Саянський — у Роси), 3) ТВК енергетичної промисловості з провідними палив но-енергопромисловими ЕПЦ. Основою їхнього формування є великі поклади твердого палива (бурого й кам'яного вугілля, сланців) з перевагою відкритого способу видобування (Тимано-Печорський, Кансько-Ачинський, Південно-Якутський у Роси, Павлодар-Екібастузький у Казахстані, Апалацький — у США, Донецький — в Україні), 4) ТВК хімічної промисловості Найчастіше вони використовують продукцію трьох ЕПЦ: нафтоенергохімгчного, газоенергохімічного та прничохімічного. Сировинна база пов'язана з родовищами нафти і газу, а також прничохі-мічної сировини (у нашій державі — Прикарпатський, за рубежем — Нижньообський, Середньообський у Роси, Ка-ратау-Джамбульський у Казахстані); 5) ТВК промисловості, що переробляє біологічну сировину. Тут маємо індустріально-аграрний, лісоенергопромис-ловий та рибопромисловий ЕПЦ. Останній ЕПЦ увіходить до складу такої форми територіальної організації ПС, як портово-промисловий комплекс (ППК). Територіально-виробничий комплекс — об'єднання за певною народногосподарською функцією підприємств, які мають настільки тісні виробничі зв'язки, що випадіння зі сполучення будь-яких компонентів або порушення будь-яких зв'язків понижує ефективність усього комплексу, обмежуючи або унеможливлюючи виконання цієї народногосподарської функції. Економічна сутність ТВК виявляється у тому, що його народногосподарська ефективність вища за сумарну ефективність складників, які функціонують ізольовано. Територіальний комплекс виникає тоді, коли територія перестає бути випадковим чинником його формування і коли внаслідок розташування компонентів на компактній території у сполуки з'являються додаткові якості. ТВК — сполучення підприємств, для якого територіальна спільність є додатковим фактором ефективності за рахунок: _ тривалості взаємозв'язків і ритмічності виробничого процесу; _ скорочення транспортних витрат; — раціонального використання усіх місцевих ресурсів і сприятливіших умов для маневрування ними; — створення оптимальних умов для поєднання галузевого (міжгалузевого) та територіального керування. На думку В. Рудашевського, є три типи ТВК залежно від набору функцій. 1. Монопродуктові, що орієнтуються на випуск одного основного кінцевого виробу. Здебільшого це ТВК, які виникають у районах нового освоєння; монопродуктовість — перша стадія їхнього розвитку (наприклад, нафтопромисловий комплекс у Саудівській Аравії та ОАЕ). 2. Субпродуктові, у яких випуск головної продукції супроводжується виробництвом супутньої (наприклад, Оренбурзький, Середньообський у Роси). 3. Поліпродуктові, що, враховуючи потребу комплексного освоєння території та її природних ресурсів, зустрічаються найчастіше. Вони виробляють декілька самостійних різновидів продукції (Південнотаджицький у Таджикистані, Тимано-Печорський у Роси, Лотаринзький у Франції, Приозерний у США). Поява ТВК зумовлена або комплексною переробкою та використанням сировини, або реалізацією міжгалузевої народногосподарської програми. В останньому випадку ТВК називаються програмно-цільовими. Ці ТВК: — створюються й діють задля спільного розв'язання певних народногосподарських проблем; — зосереджені на відносно обмеженій та компактній території, що має набір і запас ресурсів, потрібних для розв'язання конкретної великої народногосподарської проблеми; — забезпечують не лише ефективне використання й відтворення ресурсів, охорону навколишнього середовища, але й необхідну участь у територіальному поділі праці; — обслуговуються єдиною інфраструктурою, що її склад і рівень розвитку відповідають потребам усіх складників комплексу. Необхідність створення програмно-цільових ТВК постає тоді, коли: а) у стислі терміни треба розв'язати велику регіональну проблему, задля чого цілеспрямовано виділяються ресурси й зосереджуються зусилля багатьох органів керування; б) проблема має міжгалузевий характер і вимагає узгодження інтересів багатьох територіальних і галузевих органів керування. Програмно-цільовими є російські ТВК у Сибіру (особливо вздовж БАМу). В Україні найближчим часом аналогічні властивості матиме Придніпровський ТВК з освоєння паливно-енергетичних ресурсів, розвитку чорної металургії та машинобудування (табл. 2.1). Портово-промисловий комплекс (ППК) — це форма територіальної організації морського господарства й прилеглого примор'я, взаємопов'язане й взаємообумовлене, планомірно сформоване об'єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв'язків. Внаслідок такого поєднання маємо додатковий соціально-економічний ефект за рахунок групування морських портів і промислових підприємств згідно з їхнім транспортним та економіко-географічним розташуванням у приморській зоні; тривалістю міжгалузевих зв'язків; скороченням транспортних витрат; комплексним використанням усіх ресурсів; раціональним поєднанням територіально-галузевої та програмно-цільової засад керування. Основні типи ППК: — океанічний, зорієнтований переважно на природно-ресурсний потенціал Світового океану (наприклад, океанічне рибальство, добування залізо-марганцевих конкрецій тощо) та зовнішньоекономічні морські торгевельні зв'язки; — морський (прибережний), пов'язаний з освоєнням природно-ресурсного потенціалу континентального шельфу (морський нафто- й газовидобуток, прибережне рибальство, морекультура); — приморський, зорієнтований переважно на освоєння нових територій морським шляхом (у Росії це — освоєння Крайньої Півночі вздовж Північного морського шляху; Крайньої Півночі Канади, Аляски США). Виокремлюють чотири рівні формування просторової структури ППК: вузловий, районний, портово-промислова зона, портово-промисловий центр. Портово-промислова зона включає порт і прилеглі промислові підприємства морського господарства, які зорієнтовані на сировину (напівфабрикати), що надходить через порт, або які відправляють через нього свої вантажі. Портово-промисловий центр включає кілька портово-промислових зон. До вузлового ППК залучається кілька портово-промислових центрів, розташованих на компактній території. Районний ППК включає вузлові комплекси, територіальні води, прилеглий шельф, економічну зону. В світі існує багато портово-промислових комплексів як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. У розвинених країнах вони, як правило, орієнтовані на зовнішньоекономічні зв'язки та імпорт сировини. В країнах, що розвиваються, ППК мають експортну орієнтацію. У Франції ППК сформований на базі портів Марсель та Фос, разом вони мають вантажооборот 100 млн т/рік Цей ППК спеціалізується на нафтопереробці, припортовій чорній металургії (Фос), зовнішньоекономічних перевезеннях, рибальстві та морегосподарстві. В Японії найбільший ППК сформований на базі чотирьох великих портів та їх хінтерланду: Токіо, Йокогама, Кавасакі, Тіба, вантажооборот яких перевищує 400 млн т/рік. Його спеціалізація: прийом сирої нафти, нафтопереробка, відправка генеральних вантажів, припортова чорна та кольорова металургія, припортова теплоенергетика на привезеній сировині (енергетичне вугілля з Австралії). Нью-Йоркський ППК має вантажооборот понад 150 млн т/рік. Спеціалізація- прийом сирої нафти, нафтопереробка, нафтохімія, припортова кольорова металургія, зовнішньоекономічні перевезення Серед країн, що розвиваються, слід виділити насамперед ППК Сінгапуру, вантажооборот якого дорівнює 200 млн т/рік Цей морський порт кожні 10 хвилин приймає вантажне судно чи танкер з нафтою На його нафтопереробних заводах переробляється понад 50 млн т нафти на рік. Крім того, розвинено суднобудування та судноремонт, будівництво нафтових платформ, морегосподарство, нафтохімія. На атлантичному узбережжі Аргентини ППК формується на базі Буенос-Айресу, Ла-Плати, Енсенади, Кампали, Сан-Ніколаса, Росарю та центрів, що до них тяжіють Спеціалізація: припортова чорна металургія (ввезення залізної руди високої якості та експорт металу), нафтопереробка та нафтохімія. |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ... Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Метод вказівки до вивч дисципліни та викон контрол роботи для студ напряму... |
Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил. Сучасна... Фічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але... |
| Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил Взаємопов’язаність елементів регіонального господарства в економічній системі називається комплексністю |
Законом. РПС Вплив економічних передумов на розвиток регіонів і розміщення продуктивних сил. Теорії і моделі економічного розвитку |
| 35. Агропромисловий комплекс України: галузева структура і особливості... Форми територіальної організації АПК. АПК багатогалузевий комплекс, який включає в себе всі галузі вир-ва, які інтегруючись спільно... |
Б економічний закон; в продуктивні сили; г виробничі відносини. Яке... До якої групи методів політекономії належать аналіз та синтез, індукція та дедукція, аналогія, гіпотеза, доказ? |
| РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ Питання Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні стало головним на засіданні... |
Ігнатенко Олена Володимирівна, ст гр. ФК-11-1 Власність та підприємницька діяльність Однією з найважливіших, найактуальніших в теоретичному і практичному аспекті економічних і політичних проблем є проблема власності.... |
| Форми державного устрою Форма державного устрою Форма державного устрою — це спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємовідносин держави як цілого... |
Економіко-математичні моделі та інформаційні технології в дослідженнях... Анотація. Дослідження людських ресурсів завжди актуальні, оскільки їх розвиток відбувається практично безперервно. Вирішенню питань... |