|
|
Скачати 4.37 Mb.
|
| Між регіонами існують відмінності, зумовлені неоднаковістю природних, економічних та соціальних умов, бо ми вже згадували, що на Землі нема двох однакових районів. Однак ці відмінності стосуються галузевої структури економіки, форми її територіальної організації. Закономірність полягає в дальшому узгодженні рівнів соціально-економічного розвитку через посилення взаємозв'язків між регіонами. Як же розуміти тоді рівень розвитку регіону? Звичайно, не як обсяг виробництва чи економічний потенціал, бо регіони мають різні економічні параметри (розмір території, чисельність населення тощо). Так, Індія за економічним потенціалом переважає Швейцарію, але поступається їй за рівнем соціально-економічного розвитку. В українській науці дедалі більше переважає погляд, що найточнішим показником рівня розвитку регіону є розмір національного доходу на душу населення. До принципів розміщення продуктивних сил, як вже згадувалося, належить свідома економічна політика, направлена на здійснення пізнаних закономірностей. Зупинімось на найважливіших принципах. Принцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності "ефективне розміщення продуктивних сил". Зміст його полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності реалізується завдяки комплексу певних заходів. А саме: — відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел палива, енергії й води. При цьому ми заощаджуємо на лише на транспортних витратах, але й комплексно використовуємо сировину, економно витрачаємо паливо, енергію й воду; — наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси за статтю, віком, кваліфікацією; — наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання (наприклад, хлібопечення, виробництво будівельних конструкцій, теплова енергетика на ТЕЦ тощо); — запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини й палива з одного регіону до іншого. Це трапляється у випадку так званого відомчого стилю керівництва господарством. Перелічені заходи визначають зміст принципу раціональності у вузькому розумінні. Вони спираються на враховування факторів розміщення, про що докладно йтиметься далі Натомість v ширшому розумінні поняття "раціональність" обіймає низку інших принципів, які забезпечують ефективне розміщення народного господарства (пропорційність, комплексність гощо). З принципом раціональності тісно пов'язаний принцип оптимальності розміщення виробництва. Опти-мальність означає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. Є ще один аспект, який демонструє відмінність між раціональністю та оптимальні-стю. За рахунок раціонального розміщення, скажімо, комплексу металургійних підприємств можна забезпечити максимальну ефективність галузі. Водночас надмірна концентрація однорідного виробництва завдасть екологічних втрат, призведе до нераціонального використання робочої сили. Тобто у масштабі регіону, суспільства в цілому таке розміщення не буде ефективним. Тому часом доводиться поступитися ефективністю на локальному чи галузевому рівні, щоб забезпечити її на рівні країни. Саме такий підхід буде оптимальним. Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого витримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону — з іншого. Пропорційність передбачає також оптимальну структуру народного господарства регіону, тобто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації, а також між спеціалізуючими, допоміжними й обслуговуючими галузями. За цим принципом укладаються регіональні міжгалузеві баланси при територіальному плануванні або прогнозуванні. Дотримання принципу збалансованості надає регіону, країні економічної витривалості. Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. Практично він реалізується: — у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами, приміром, гірництва чи лісопиляння, видобуванням усіх корисних компонентів; — у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім розмаїтим контингентам робочої сили; — у створенні єдиної інфраструктури; — у налагодженні ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону. За умов централізованої планової економіки принцип комплексності реалізується шляхом планового будівництва певного набору об'єктів у регіоні; якщо при цьому закономірності розміщення достатньо враховані, комплекс функціонує добре, інакше помилкові рішення даються взнаки упродовж багатьох років. За ринкової, навіть мало регульованої економіки принцип комплексності повинен зберігатися. Тямущий підприємець прагне спорудити підприємство там, де є готова інфраструктура, бо витрати на її будівництво не будуть завеликі. Фірма, яка видобуває природний ресурс, намагається тут же створити переробне підприємство, аби зменшити витрати. Власник підприємства шукає суміжників, щоб налагодити взаємовигідну кооперацію. Підприємства й заклади сфери обслуговування потребують зосередження великого виробництва й населення. Принцип комплексності полягає у визначенні найвипд-нішої спеціалізації району з урахуванням територіального поділу праці. Принцип розміщення підприємств згідно з раціональниними формами суспільної організації виробництва. До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування. Докладніше про це йтиметься у 2 і 3 розділах. Сутність принципу полягає у тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток національних форм його організації. Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці. За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку. Тому розвиток подібних галузей має заохочуватися. Одночасно лібералізується імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або через завеликі витрати. Є країни, що всю економіку будують на експорті одного чи двох-трьох товарів; така економіка називається експортооріентованою. Наприклад, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт живуть за рахунок експорту нафти, Сенегал — коштом експорту арахісу, країни Центральної Америки — експорту бананів та іншої продукції тропічного землеробства. Експортоорієнтована економіка притаманна країнам, що розвиваються, не мають значного економічного потенціалу та місткого внутрішнього ринку. На вищій стадії економічного розвитку країни переходять до імпортзамінної політики. Вона полягає у розвитку тих видів виробництв, продукція яких має широкий внутрішній попит, що дає змогу відмовитися від їхнього імпорту. Що стосується України, то основна маса продукції її підприємств реалізується всередині країни. Проте є види виробництва й галузі, які експортують продукцію і "заробляють" валюту. Про це докладніше йтиметься у розділі 7. Принцип збереження екологічної рівноваги. Цим принципом, хоча він і є одним з головних, тривалий час нехтували у господарській практиці. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з'являється за різних варіантів розміщення продуктивних сил. Тому він може називатися принципом екологічного імперативу Принцип обмеженого централізму обґрунтував В. Поповкін. Необхідність дотримуватися цього принципу до вела реальна ситуація в українській економіці початку 90-х років, коли урядові органи практично "випустили" економіку з рук. Сутність принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона створює за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б і інтересам загальнодержавним, і інтересам регіональним, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення. Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика — це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому, регіональному аспекті. Регіональна політика характеризується такими напрямами: — співвідношення й взаємодія рушійних сил регіонального розвитку в державному, кооперативному, приватному та інших секторах національної економіки; — співвідношення державного й регіонального аспектів розвитку, центрального й регіонального рівнів управління; — зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів; — регіональні аспекти демографічної, екологічної політики. Науково обґрунтована політика особливо актуальна для України. За роки існування системи жорсткого централізованого управління економічні й соціальні структури країни дуже деформувалися; це стосується й регіонального рівня. Власне, відомчий підхід до розміщення виробництва ігнорував інтереси регіонів. Через це багато де в Україні посилилась екологічна й соціальна напруженість. Метою регіональної політики України має бути забезпечення населенню гідних умов життя. Для цього потрібні докорінна зміна структури територіальної організації господарства, технологічне оновлення виробництва. Основними принципами політики України повинні бути: — перевага інтересів регіону над інтересами галузей, відомств, окремих підприємств і організацій; — всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демографічних передумов та факторів розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги чинникам соціальним та екологічним; — пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва; — потреба поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів. Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають стати державні регіональні програми, які мусять забезпечуватися відповідними грошовими та матеріальними ресурсами. Тема 2. ФОРМИ РОЗМІЩЕННЯ Й ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ Проблема територіальної організації продуктивних сил для будь-якої країни є визначальною, бо вона лежить в основі господарського управління територією. Кожна держава, перш ніж розробити концепцію розвитку в довколишньому просторі, оцінює власні економічні, демографічні, природні, територіальні можливості, шукає нішу в територіальному й міжнародному поділі праці, визначає галузі спеціалізації як між внутрішніми територіями, так і щодо обміну товарами на світовому ринку. Територіальний поділ праці, що закріплює певні галузі виробництва за регіонами, виявляється не лише у їхньому розташуванні, формуванні зон виробництва й збуту, але й у спеціалізації економічних районів та поєднанні їхніх галузей у між- і внутрішньорайонних зв'язках. Потенціал спеціалізації території виявляється за допомогою економічного районування. Аби науково обґрунтувати межі економічних районів у країні, треба виділити компактні й виробниче взаємопов'язані ланки розміщення продуктивних сил, що їхню основу складають ТВК (форми територіальної організації продуктивних сил, покликані комплексно розвивати території з максимально ефективним використанням місцевих природних ресурсів) та енерговиробничі цикли (продуктивне поєднання підприємств і галузей довкола певного виду сировини та енергії). Вони дають можливість об'єднати виробничі процеси на території та виявити напрями господарської спеціалізації регіонів. Численні сучасні дослідники піддають сумніву необхідність виділяти ТВК, ППК та економічні райони, бо вони недостатньо працюють на економіку країни. Проте світовий досвід доводить, що завжди була й буде потреба керувати територіями на макрорівні, розробляти довготермінові плани розвитку країни або регіону. Оскільки розвиток територій і розміщення продуктивних сил перебувають під впливом загальних і специфічних економічних законів, то ще нещодавно (за умов планового господарства) наголос робився на державному керуванні територіями на усіх рівнях. У цей період формувалася мережа економічних районів, створювалися теорії функціонування ТВКіППК. Орієнтація на ринкові відносини зберегла за державою функцію управління макропроцесами на рівні регіонів та економічних районів, а також сприяла формуванню таких структур РПС, у яких поруч із державними переважають інші форми власності, а управління територіями здійснюється і на макро-, і на мікрорівнях. Мається на увазі створення зон спільного підприємництва, науково-технологічних зон, регіональних економічних просторів (проект господарської самостійності східних областей України, Закарпаття, Криму). 2.1. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ І ВИЗНАЧЕНЬ Розглядаючи форми територіальної організації та розміщення продуктивних сил, треба впорядкувати термінологію, що використовується для докладнішого вивчення цих понять. Оскільки йдеться про виробництво, території, продуктивні сили, територіальну структуру тощо, слід розділити ці поняття. Спочатку розглянемо поняття, що визначають зв'язок об'єкта з територією, а потім ті, що стосуються розміщення на тому ж терені виробництва. Територіальна організація ПС — це просторовий взаємозв'язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взає-морозміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва й споживання продукції. Розміщення продуктивних сил — це географічний поділ продуктивних сил по території. Термін "розміщення" виражає конкретне поняття, а саме — приуроченість господарських об'єктів до тих або інших джерел сировини, палива і енергії, місць концентрації трудових ресурсів і районів споживання готової продукції. Таке "розміщення" розглядається як частина загального процесу територіальної організації ПС. Територіальна організація ПС передбачає зв'язки виробництва з природним середовищем та економічні зв'язки Економічні зв'язки — це широке коло взаємовідносин у виробничій та невиробничій сферах, а також між самими сферами. З розвитком суспільства економічні зв'язки дедалі ускладнюються. Класифікація економічних зв'язків характеризується багатоплановістю. Для територіально-виробничого комплексу можна виокремити два типи економічних зв'язків виробничі та невиробничі. У межах промислового комплексу є такі групи зв'язків — зв'язки, зумовлені єдністю місця (етектро-, тепло-, газо-, водопостачання); — матеріально-технічні (постачально-збутові) зв'язки стосовно сировини, палива, обладнання та готової продукції; — зв'язки за кооперуванням, тобто за спільним виготовленням продукції; — зв'язки за комбінуванням, тобто за послідовною обробкою сировини. З регіонального погляду зв'язки бувають внутрішньо-районні, міжрайонні та міжнародні Залежно від рівня загосподарювання території, рівня економічного розвитку країни та мети функціонування її господарства постають різні форми організації території та виробництва. Територіальна організація виробництва визначається як синтез форм суспільної організації виробництва, який спирається на галузевий та територіальний поділ праці Більш спрощеним е поняття "розміщення виробництва", тобто географічне поширення промисловості, сільського господарства й транспорту на земній кулі. З цим поняттям пов'язане використання природних ресурсів, а також налагодження зв'язків між країнами й регіонами Оскільки під розміщенням ПС розуміють "налагодження господарських зв'язків", треба визначити територіальну структуру господарства. Поняття "територіальна структура господарства" ширше й ближче до поняття "територіальна організація продуктивних сил", а "територіальна організація господарства", що розглядає тільки "територіальну приуроченість її елементів до певної території", включає також і характер зосередження окремих галузей господарства, їхній взаємозв'язок. |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ... Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Метод вказівки до вивч дисципліни та викон контрол роботи для студ напряму... |
Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил. Сучасна... Фічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба враховувати, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але... |
| Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил Взаємопов’язаність елементів регіонального господарства в економічній системі називається комплексністю |
Законом. РПС Вплив економічних передумов на розвиток регіонів і розміщення продуктивних сил. Теорії і моделі економічного розвитку |
| 35. Агропромисловий комплекс України: галузева структура і особливості... Форми територіальної організації АПК. АПК багатогалузевий комплекс, який включає в себе всі галузі вир-ва, які інтегруючись спільно... |
Б економічний закон; в продуктивні сили; г виробничі відносини. Яке... До якої групи методів політекономії належать аналіз та синтез, індукція та дедукція, аналогія, гіпотеза, доказ? |
| РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ Питання Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні стало головним на засіданні... |
Ігнатенко Олена Володимирівна, ст гр. ФК-11-1 Власність та підприємницька діяльність Однією з найважливіших, найактуальніших в теоретичному і практичному аспекті економічних і політичних проблем є проблема власності.... |
| Форми державного устрою Форма державного устрою Форма державного устрою — це спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємовідносин держави як цілого... |
Економіко-математичні моделі та інформаційні технології в дослідженнях... Анотація. Дослідження людських ресурсів завжди актуальні, оскільки їх розвиток відбувається практично безперервно. Вирішенню питань... |